Лексико-семантичний аналіз найменувань транспорту в англійській та українській мовах

ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНОЇ ГРУПИ НАЙМЕНУВАНЬ ТРАНСПОРТУ В АНГЛІЙСЬКІЙ ТА УКРАЇНСЬКІЙ МОВАХ

1.1 Витоки семантики як науки

1.2 Мова як система

1.3 Мовна картина світу

1.4 Значення та його різновиди

1.5 Історія вивчення найменувань транспортних засобів Висновки до розділу 1

РОЗДІЛ 2. ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНИЙ АНАЛІЗ НАЙМЕНУВАНЬ транспорту В АНГЛІЙСЬКІЙ ТА УКРАЇНСЬКІЙ МОВАХ

2.1 Визначення поняття «транспорт» у порівнюваних мовах

2.2 Кількісна характеристика ЛСГ найменувань ТЗ в українській та англійській мовах

2.3 Лексико-семантична класифікація найменувань транспортних засобів

2.3.1 Підгрупа «Наземний транспорт»

2.3.2Підгрупа «Повітряний транспорт»

2.3.3 Підгрупа «Водний транспорт»

2.4 Системні відношення між найменуваннями транспортних засобів

2.4.1 Антонімічні відноини

2.4.2 Синонімічні відносини

2.4.3 Гіперомічні (видо-родові) відносини

Висновки до розділу 2

ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ найменування транспорт мова лексема

ВСТУП Курсова робота належить до галузі порівняльної лексикології і присвячена дослідженню лексико-семантичної групи слів на позначення найменувань транспортних засобів (далі НТЗ) в англійській та українській мовах, наприклад: англ. bus `автобус', coach `автобус', autobus `автобус', omnibus `автобус'; укр. автобус.

НТЗ належать до базового словникового фонду кожної мовної спільноти. Особливе місце НТЗ у сприйнятті світу людиною зумовило значний інтерес до них як до об'єкта дослідження, оскільки транспортні засоби тісно пов’язані з матеріальною культурою людей і постають невід'ємною частиною їх життєдіяльності.

Сучасний етап розвитку лінгвістичної науки характеризується підвищеною увагою до проблем взаємодії мови і культури в умовах розширення міжкультурної комунікації. Останні два десятиліття характеризуються збільшеним інтересом мовознавців і методистів до порівняльної лінгвістики. З’явилася величезна кількість досліджень з зіставного вивчення мов, зокрема роботи Джона Лайонза [16], Р. В. Якобсона [45], У. К. Юсупова [44], А. П. Загнітко [11], М. П. Кочергана [14], В. М. Манакіна [19], А. А. Уфімцевої [42, 43] та ін. Вивченню різноманітних тематичних и лексико-семантичних груп присвячені роботи Н. Д. Іванової [12], А. Ф. Малюги [18], І. Ю. Проценко[30], та ін.

Не дивлячись на наявність великої кількості робіт, присвячених зіставному аналізу лексичних систем, існує багато проблем у зв’язку із встановленням загальних закономірностей їх розвитку, створенням лексичної типології ще не вирішені і науковці продовжують працювати на основі добре налагоджених, традиційних підходів до зіставлення мовних даних з метою виявлення ізоморфних та аломорфних рис.

Останні роки розвитку семасіологічних досліджень характеризуються підвищеною увагою до системного аналізу лексики та поглибленим зіставним і типологічним вивченням тематичних груп (далі ТГ) і лексико-семантичних груп (далі ЛСГ). Це цілком підлягає розумінню, оскільки в ЛСГ, як в основній структурній одиниці лексичної системи мови, відбиваються всі її істотні ознаки. Сучасна семасіологія, і, зокрема, російське, українське мовознавство, мають у своєму розпорядженні дуже багатий досвід аналізу лексики на рівні різних тематичних та лексико-семантичних груп. На сьогоднішній день є актуальними дослідження дериваційного потенціалу лексико-семантичних груп слів різних частин мови, про що свідчать праці, які присвячені цьому питанню. Зокрема, У. К. Юсупова [44], З. І. Резанова [32], Л. М. Денисюк [10], І. А. Пугачов [31], Н. В. Давидова та ін. досліджували словотвірну спроможність різних структурно-семантичних груп іменників в російському мовознавстві. В українській мові напрацювань такого типу небагато. Словотвірні парадигми іменників на позначення певних тематичних груп досліджували О. Д. Микитин [20], О. А. Скварок [35], Р. А. Бачкур [3].

Актуальність даної роботи зумовлена відсутністю системних досліджень найменувань транспортних засобів зіставного характеру із залученням декількох мов (зокрема англійської та української), необхідністю розробки питань, пов’язаних із системними характером діяльності людини.

Об'єктом дослідження є лексеми, які входять до лексико-семантичної групи слів на позначення транспортних засобів в англійській та українській мові.

Предметом роботи виступають семантика та особливості найменування транспортних засобів у зіставлюваних мовах.

Мета дослідження: вивчити і узагальнити теоретичну літературу, що присвячена проблемам дослідження лексичного значення слова, і виконати порівняльную характеристику ЛСГ найменувань ТЗ в англійській та українській мовах.

Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:

визначити поняття лексико-семантичної групи, її структуру, враховуючи думки різних лінгвістів;

систематизувати теоретичні засади дослідження лексико-семантичних груп;

провести кількісний аналіз лексичних одиниць на позначення ТЗ;

розробити тематичну класифікацію найменувань ТЗ;

виявити спільні та відмінні риси у найменуванні транспортних засобів в українській та англійських мовах.

Методи дослідження: описовий метод, зіставний метод, метод кількісного аналізу, компонентний аналіз (аналіз словникової дефініції).

Зіставний метод слугує основою для виявлення подібностей і розбіжностей у семантиці й функціонуванні НТЗ у різноструктурних мовах. За допомогою методу компонентного аналізу описано семантичний обсяг НТЗ. Описовий метод уможливлює комплексну презентацію отриманих результатів. Метод аналізу словникових дефініцій дозволяє виокремити НТЗ й опрацювати їх лексико-семантичну класифікацію. Використання кількісного сприяє отриманню об'єктивних даних про полісемію НТЗ.

Матеріалом дослідження слугують найменування транспортних засобів в англійській та українській мовах. Обсяг вибірки для аналізу даної ЛСГ складає 373 лексем: 221 в англійській та 152 лексеми в українській мовах. Лексичні одиниці були вибрані із тлумачних словників української мови (Великий тлумачний словник сучасної української мови) та англійської (Oxford Dictionary of English [56]) методом суцільної вибірки, при цьому було використано семантичний критерій відбору, наявність у словниковій дефініції слова семи укр. транспорт/англ.transport та англ. vehicle/укр.машина або їх синонімів та дериватів.

Розбіжності у кількісному складі вибірки зумовлені впливом екстралінгвістичних факторів: відмінностями у сприйнятті світу носіями двох порівнюваних мов, а отже й розбіжностями у мовних картинах світу. Специфічні риси культур, неоднаковість сприйняття світу носіями порівнюваних мов також стають причиною наявності значної кількості національних реалій.

Теоретичною базою для даної роботи слугують праці Р. В. Якобсона [45], М. П. Кочергана [14], В. М. Манакіна [19], А. А. Уфімцевої [42, 43] та інших лінгвістів.

Робота складається зі вступу, двох розділів, загальних висновків та списку використаної літератури. У першому розділі розглядаються та систематизуються теоретичні засади вивчення системності лексики, дослідження лексико-семантичних груп, подаються думки різних дослідників стосовно цих питань. Другий розділ, практичний, містить кількісну та порівняльну характеристику лексико-семантичної групи на позначення транспортних засобів в українській та англійській мовах.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНОЇ ГРУПИ НАЙМЕНУВАНЬ ТРАНСПОРТУ В АНГЛІЙСЬКІЙ ТА УКРАЇНСЬКІЙ МОВАХ

1.1 Витоки семантики як науки Семантика (від грець. Узмбнфйкьт — позначає) 1) весь зміст, інформація, передані мовою або який-небудь його одиницею (словом, граматичною формою слова, словосполученням, реченням); 2) розділ мовознавства, що вивчає цей зміст, інформацію; 3) один з основних розділів семіотики [34, с. 17]. Для семантики як науки характерний кумулятивний [34, с. 18] тип розвитку: тобто етапи становлення даної науки формуються постійно.

Семантика як наука починає розвиватися в 2-ій половині 19 ст., коли на основі піонерських ідей В. фон Гумбольдта, висловлених ще на початку століття, з’явилися фундаментальні лінгвістично-гносеологічні концепції Х. Штейнталя, О. О. Потебні та В. Вундта, що визначили 1-й етап у розвитку семантики, який можна назвати психологічним і еволюційним [9, с. 34]. Для цього етапу характерний широкий еволюційний (але не завжди конкретно-історичний) підхід до культури і уподібнення мовної семантики психології народу. Схожість семантики пояснюється при цьому спільними психологічними закономірностями людства, а відмінності розходженнями «психології народів». Згідно з ученням О. О. Потебні, мислення еволюціонує в тісному зв’язку з мовою за закономірностями, які носять семантичний характер (тобто, в розумінні Потебні, психологічний, але не логічний) [27, с. 54]. Слабкими сторонами теоретичних поглядів цього періоду є відмова від розгляду логічних закономірностей на користь виключно психологічних і недостатня увага до конкретної історії, яку відсунуто на другий план ідеями загальної еволюції і універсальної типології. У 20 ст. глобальні ідеї еволюції та типології послужили відправною точкою для концепцій «мовної картини світу», для фундаментальної семантико-синтаксичної концепції І. І. Мещанінова, але вони ж привели до відмови від конкретного історичного вивчення семантики в формах морфології і лексики в «новому вченні про мову» М. Я. Марра.

2-й етап, порівняльно-історичний, ознаменувався виділенням семантики в особливу область мовознавства під найменуванням «семасіологія» (в працях М. М. Покровського та інших російських і німецьких вчених) або «семантика» (спочатку в 1883 в роботі М. Бреаль, а потім і інших французьких лінгвістів). Цей період характеризується впровадженням в семантику загальних принципів конкретно-історичного порівняльного дослідження і спробою формулювання історичних законів семантики. Так, М. М. Покровський сформулював наступні основні положення: 1) закони семантики виявляються не в окремих словах, а в групах і системах слів, в «полях слів»; 2) ці групи двох родів: об'єднання внутрімовні, по «за сферами уявлень», та об'єднання позамовні, за предметними галузями, наприклад поняття «ярмарки», «ринку», «ігор і видовищ», «мір і ваг» тощо. У позамовних об'єднаннях діють конкретно-історичні закономірності, пов’язані з виробничим та соціальним життям суспільства: у внутрішньомовних об'єднаннях діють інші, психологічні закономірності; ті й інші можуть комбінуватися, приводячи, зокрема, до концептуалізації духовного світу за зразком матеріального; 3) універсальні, головним чином синтаксичні, закономірності пов’язані з побудовою і перетворенням висловлювань [26, с. 1834].

Порівняльно-історичний підхід розвивається в подальшому і в сучасних дослідженнях, головним чином у зв’язку з вивченням етимології. Ґрунтуючись на ідеях «функціональної семантики» та «полів», О. М. Трубачов (1966) показав масовий перехід древніх індоєвропейських термінів плетіння і гончарного виробництва на ткацтво. Особливу гілку становить дослідження термінів духовної культури, яке в Росії було розпочато «Філологічними розвідками» Я. Грота (1873) і в СРСР продовжено роботами В. В. Виноградова, Ю. С. Сорокіна, В. В. Веселітского, Р. А. Будагова, Ю. А. Бєльчикова та ін. Універсально-синтаксичний підхід, в рамках цього етапу лише намічений, отримав повний розвиток пізніше.

3-й етап починається приблизно в 20-х рр. 20 ст. Він характеризується зближенням семантики з логікою та філософією, орієнтацією на синтаксис, тому його можна назвати синтактико-семантичними або логіко-семантичним. Для цього етапу характерні наступні основні теоретичні положення: 1) об'єктивний світ розглядається не як сукупність «речей», а як сукупність подій, що відбуваються або «фактів», відповідно основним осередком семантики визнається не слово назва речі, а висловлювання про факт пропозицію; 2) деякі слова мови мають безпосередні «виходи» до позамовної реальності, вони визначні в термінах спостережуваних предметів або фактів; інші слова і вирази мови визначні тільки через їх внутрішньомовні перетворення, що відбуваються за допомогою речення; 3) для останніх головним прийомом аналізу є характер взаємного розташування таких слів і виразів в реченні і в мові взагалі їх дистрибуція, а також їх взаємні перетворення трансформації, перифрази, функції; 4) опис первинних, вихідних значень, до яких зводяться інші, складають особливе завдання — так зване встановлення «семантичних примітивів» [14, с. 21]. Ці мовознавчі погляди формувалися і відповідні їм завдання ставилися і вирішувалися в тісному зв’язку з еволюцією загальнометодологічних поглядів на мову. Спочатку вони виникли в англо-американському мовознавстві, де виявилися тісно пов’язаними із загальною еволюцією логічного позитивізму від «логічного атомізму» Б. Рассела і раннього Л. Вітгенштейна (роботи 20-х рр.). До «логічного аналізу мови» 5070 — х рр. (Роботи Вітгенштейна, А. Дж. Айер, У. О. Куайна, Дж. Р. Серлі, П. Ф. Стросона, З. Вендлер та ін.) У ранній період, пов’язаний з логічним атомізмом, переважало прагнення встановити деякі «первинні», «ядерні» вирази, від яких можна було б проводити шляхом різних трансформацій інші вирази. У більш пізній період, пов’язаний з логічним аналізом, встановлюється погляд на «значення як вживання» [11, с. 45]. Існує прямий зв’язок між цим твердженням і поняттям дистрибуції в семантиці у американських лінгвістів: значення слова є сукупність його оточень іншими словами, спільно з якими дане слово зустрічається при його використанні в мові. Незважаючи на обмеженість такого розуміння значення, дистрибутивний аналіз значень зіграв свою роль у розвитку семантики і, як окремий прийом, продовжує використовуватися [9].

До початку 70-х рр., головним чином в радянському мовознавстві, завдяки критиці радянськими мовознавцями дистрибутивного аналізу встановлюється більш гармонійний і повний, комплексний підхід до семантичних явищ. З одного боку, досліджується об'єктивний, позамовний, денотатний зв’язок слів та інших знаків і висловлювань, відображення дійсності в їх семантиці, для чого застосовуються особливі методи в роботах Ю. М. Караулова, Л. А. Новикова, А. А. Уфімцевої та ін. З іншого боку, досліджуються їх внутрішньомовні зв’язки, для чого застосовуються інші методи (трансформаційний аналіз, дистрибутивний аналіз, перифразування) в роботах В. А. Звегинцева, Ю. Д. Апресяна, Н. Д. Арутюнової, Є. В. Падучевої, О. Н. Селіверстової та ін. При цьому основною орієнтацією стає аналіз не абстрактного, ізольованого речення, а розгляд речення в реальному мовленні, в діалозі або тексті, з урахуванням прагматики мови. Тривають дослідження так званої граматичної семантики, головним чином семантики морфологічних форм. Пошуки «семантичних примітивів» залишаються самостійною задачею семантики (наприклад, роботи А. Вежбицької).

1.2 Мова як система Мова є матеріальним засобом спілкування людей, або, конкретніше, вторинною матеріальною, або знаковою системою, яку використовують як знаряддя чи засіб спілкування. Без мови не може бути спілкування, а без спілкування не може бути суспільства, а тим самим людини.

Мова є продуктом цілого ряду епох, протягом яких вона формується, збагачується, шліфується. Мова пов’язана з виробничою діяльністю людини у всіх сферах її роботи.

Слід зазначити, що існують безліч думок з приводу визначення поняття «мова», але всі ці визначення можна звести до деякої загальної ідеї. Така загальною ідеєю є ідея про те, що мова являє собою функціональну матеріальну систему семіотичного, або знакового, характеру, функціонування якої у формі мови і є її використання як засобу спілкування [13, с. 21].

Мова як виключно складне утворення може бути визначена з різних точок зору в залежності від того, яка сторона або сторони мови виділяються. Визначення можливі: а) з точки зору функції мови (або функцій мови): мова є засобом спілкування людей і, як така, є засобом формування, вираження і повідомлення думки, б) з точки зору укладу (механізму) мови: мова є набором деяких одиниць і правил використання цих одиниць, тобто комбінування одиниць, ці одиниці відтворюються мовцями у даний момент, в) з точки зору існування мови: мова є результатом соціальної, колективної навички «вироблення» одиниць з звукової матерії шляхом співставлення деяких звуків з певним сенсом; г) з семіотичної точки зору: мова є системою знаків, тобто матеріальних предметів (звуків), наділених властивістю позначати щось існуюче поза їх самих; д) з точки зору теорії інформації: мова є способом, за допомогою якого кодується семантична інформація.

Наведені вище визначення взаємно доповнюють одне одне і частково перехрещуються і дублюють одне одне. Оскільки в одному визначенні навряд чи можливо дати досить повну характеристику мови, отже, потрібно спиратися на максимально загальне визначення, конкретизуючи його в міру потреби тими чи іншими спеціальними характеристиками, які є універсальними. Одна з універсальних характеристик системність мови.

Фердинанд де Соссюр теоретично обґрунтував системний характер мови через введене ним поняття співвідносної значущості, або цінності, одиниць мови, а також через поняття синтагматичних і парадигматичних (у Соссюра: асоціативних) відносин між одиницями мови. Мова визнається, наприклад, системним утворенням і тими, хто вважає мову знаковим утворенням, і тими, хто заперечує знаковий характер мови. Системність є найважливішою характеристикою мови. Можна вважати встановленим, що мова належить до системних утворень. Однак, існують різні розуміння термінів «система» і «системний» [34, с. 43].

Кожна система, що розуміється як певний матеріальний ідеальний об'єкт, має певну будову, організацію, впорядкованість. Будова, організація, упорядкованість системи являє собою структуру цієї системи.

Мова як вторинна матеріальна система має структуру, що розуміється як його внутрішня організація. Структура системи визначається характером взаємин елементарних об'єктів, або елементів системи. Структуру системи можна інакше визначити як сукупність внутрішньосистемних зв’язків. Якщо поняття системи відноситься до певного об'єкту як до цілісного утворення і включає в себе елементи системи, і їхні взаємини, то поняття структури даної системи включає тільки внутрішньосистемні відносини на відміну від об'єктів, що складають систему.

Структура є атрибутом деякої системи. Структура не може існувати поза субстанції або елементів системи. Елементи структури мови розрізняються якісно, що визначається різними функціями цих елементів. Звуки є матеріальними знаками мови та мають дві функції: 1) перцептивну бути об'єктом сприйняття і 2) сигнифікативну мати здатність розрізняти вищі, значущі елементи мови морфеми, слова, речення.

Слова можуть називати речі і явища дійсності; це номінативна функція.

Речення служать для повідомлення; це функція комунікативна.

Крім зазначених функцій, мова може виражати емоційні стани мовця, волю, бажання, спрямовані як заклик до тих, хто слухає.

Елементи даної структури утворюють у мові єдність, що легко зрозуміти, якщо звернути увагу на їх зв’язок: кожна нижчий щабель є потенційно наступної вищої, і, навпаки, кожна вища щабель як мінімум складається з однієї нижчої; так, речення мінімально може складатися з одного слова; слово з однієї морфеми; морфема з однієї фонеми.

Елементи в одних випадках можуть вступати в нові комбінації, створюючи нову сітку відносин (нову структуру), в інших випадках не можуть, оскільки елементи самі структурно обумовлені й є тим, що вони є, в силу своїх внутрішньосистемних зв’язків. Так, в рамках однієї і тієї ж мови одні й ті ж слова утворюють різні типи речень, які можна розглядати як деякі системи, які несуть інформацію. Усередині цих речень-систем слова вступають в різні зв’язки. Тому ми можемо сказати, що такі речення мають різну структуру.

Слід зазначити, що в межах кожного кола або ярусу мовної структури (фонетичного, морфологічного, лексичного, синтаксичного) є своя система, тому що всі елементи даного кола виступають як члени системи. Система це єдність однорідних взаємообумовлених елементів. Члени системи взаємопов'язані і взаємозумовлені в цілому, тому й число елементів і їх співвідношення відображаються на кожному члені даної системи [13, с. 23].

Кожен із рівнів має свою основну одиницю: фонологічний-фонему, морфологічний-морфему, лексико-семантичний лексему, синтаксичний синтаксему. За роллю в структурі мови, виділяють нижчі та вищі рівні. Так, фонологічний рівень належить до нижчого, оскільки фонема — одностороння одиниця (нема плану змісту), яка використовується для побудови одиниць вищого рівня морфем і лексем. Нижчий рівень синтаксичний, бо він обслуговує комунікативні потреби і підпорядковує собі одиниці всіх інших рівнів.

Мовні рівні не існують ізольовано. Вони взаємопов?язні: саме на стику рівнів виникають проміжні рівні, їх одиниці мають подвійний характер: вони утворюються в одному рівні, а функціонують як одиниці іншого рівня. До проміжних рівнів належать: морфонологічний, словотвірний, фразеологічний. Морфонологічний рівень виникає на стику фонем і морфем. Предметом морфонології, вважає її основоположник М. Трубецькой, є дослідження морфонологічного використання фонологічних засобів мови. Морфонологія вивчає чергування голосних та приголосних, наголос, і сполучення фонем у складі морфеми і слова. Словотвірний рівень є проміжним між морфологічним і лексико-семантичним. Предметом словотвору є творення слів на основі морфем, твірних основ, словотвірних моделей. Фразеологічний рівень як проміжний виникає на стику лексико-семантичного і синтаксичного. Предметом фразеології є вивчення утворення номінативних одиниць на основі поєднання двох чи декількох слів [13, с. 54−61].

Мовна система базується на відношеннях. Відношення між мовними одиницями бувають: парадигматичні, синтагматичні та ієрархічні.

Парадигматичні відношення відношення вибору, асоціації, що ґрунтуються на подібності й відмінності, позначувальних і позначуваних одиниць мови. Парадигматичними у фонетиці є відношення між дзвінкими і глухими, м’якими і твердими звуками; В граматиці між відмінковими формами слів, формами дієвідмінювання, між різними типами речень; в лексико-семантичній системі це синонімічні, антонімічні, гіпонімічні, конверсивні та ін. відношення. Парадигматичні відношення називаються вертикальними, оскільки будь-яку парадигму можна записати в стовпчик, вертикально. Члени однієї парадигми протиставлені один одному, перебувають у відношенні опозиції, розрізняються за їх диференціальним ознаками. Угруповання слів в класи синонімів, антонімів, тематичних груп, частин мови тощо дають приклад різних проявів парадигматичних відносин у лексиці. Глухі приголосні, наприклад, об'єднуються в клас на основі їхніх спільних ознак (неучасть в артикуляції голосових зв’язок, відсутність тону), за якими вони відмежовуються, наприклад, від близьких до них за ознаками дзвінких приголосних. Але всередині класу всі глухі приголосні протиставлені один одному з яких-небудь ознаками. Це приклад фонемної парадигматики.

Синтагматичні відношення відношення одиниць, розташованих лінійно це здатність мовних елементів поєднуватися синтагматично. Відношення називаються горизонтальними, оскільки вони завжди реалізуються між одиницями, як розташовуються одна за одною, зокрема фонеми поєднуються не як-небудь, а вибірково. Синтагматичними зв’язками спричинені такі фонетичні явища як асиміляція, дисиміляція, сингармонізм, акомодація, гаплологія. У словотворі синтагматичні відношення виявляються у тому, що існує певна закономірність у поєднанні морфем.

Ієрархічні відношення — відношення структурно простіших одиниць до складніших: фонеми до морфеми, морфеми до лексеми, лексеми до речення. Протиставлення парадигматичних і синтагматичних відношень з одного боку, та ієрархічних з іншого, відображає особливу властивість мовної системи — її різнорівневий, гетерогенний характер, що вже стосується будови мови, її структури.

1.3 Мовна картина світу Останнім часом вираз «картина світу» набув поширення в самих різних областях гуманітарних наук. Поняття картини світу дійсно важливо для сучасної науки, але воно вимагає чіткого визначення, оскільки вільне поводження з цим поняттям не дозволяє представникам різних дисциплін зрозуміти один одного, досягти узгодженості в описі картини світу засобами різних наук. Особливо важливо визначити це поняття для лінгвістики і культурології, які більшою мірою, ніж інші науки, останнім часом використовують дане поняття.

Під картиною світу в найзагальнішому вигляді пропонується розуміти впорядковану сукупність знань про дійсність, що сформувалася в громадській (а також груповій, індивідуальній) свідомості. Принциповим є розмежування двох картин світу безпосередньої й опосередкованої.

Безпосередня картина світу це картина, що отримується в результаті прямого пізнання свідомістю навколишньої дійсності. Пізнання здійснюється як за допомогою органів чуття, так і за допомогою абстрактного мислення, яким володіє людина, однак у будь-якому випадку ця картина світу не має «посередників» у свідомості і формується як результат безпосереднього сприйняття світу і його осмислення.

Говорячи про поняття, які характеризують пізнання навколишньої дійсності, слід дати визначення такому поняттю, як лакуна. Лакуна (у широкому сенсі) національно-специфічний елемент культури, який знайшов відповідне відображення в мові та мові носіїв цієї культури, який або повністю не розуміється, або недостатньо розуміють носіями іншої лінгвокультурах в процесі комунікації.

Лакуна (у вузькому сенсі) відсутність в лексичній системі мови слова для позначення того чи іншого поняття. Безпосередня картина світу, що виникає в національній свідомості, залежить від того способу, загального методу, яким вона була отримана. У цьому сенсі картина однієї і тієї ж дійсності, одного і того ж світу може розрізнятися вона може бути раціональною і чуттєвою; діалектичною і метафізичною; матеріалістичною та ідеалістичною; теоретичною і емпіричною, науковою та «наївною», природничо-науковою та релігійною; фізичною та хімічною тощо.

Подібні картини світу є історично зумовленими вони залежать у своєму змісті від досягнутого до того чи іншого історичного етапу рівня пізнання; вони міняються зі зміною історичних умов, з досягненнями науки, розвитком методів пізнання. В окремих суспільствах або верствах суспільства може домінувати протягом тривалого часу якась одна картина світу, обумовлена пануючим методом пізнання.

В. В. Красних протиставляє картину світу і мовну картину світу: «» картина світу" і «мовна картина світу» повинні бути чітко розведені" [11, с. 17]. В. В. Красних справедливо звертає увагу на те, що «…відмінності в мовних картинах світу далеко не завжди свідчать про кардинальні розходження на певних ділянках картини світу» [11, с. 17].

Мовна картина розуміється як «світ у дзеркалі мови», а картина світу (образ світу) розуміється як «відображення у психіці людини предметної навколишньої дійсності» [14, с. 18].

Лінгвістичні когнітивні структури «найбільш безпосереднім чином беруть участь у формуванні мовної картини світу, в той час як „матеріалом“ формування (концептуальної) картини світу служать в першу чергу феноменологічні когнітивні структури. Останні мають (або можуть мати) вербальну „оболонку“, тобто виступають в парі з лінгвістичними когнітивними структурами» [14, с. 67].

Мовна картина світу це сукупність зафіксованих в одиницях мови уявлень народу про дійсність на певному етапі розвитку народу, уявлення про дійсність, відбите в значеннях мовних знаків мовне членування світу, мовне впорядкування предметів і явищ, закладена в системних значеннях слів інформація про світ.

Необхідно тільки пам’ятати, що це обмежена і до того ж «наївна» картина світу, вона не передає повністю ту картину світу, яка є в національній свідомості, оскільки мова називає і категоризує далеко не все, що є в свідомості народу.

Крім того, мовна картина світу в значній мірі представляє для дослідника-лінгвіста лише історичний інтерес, оскільки вона відображає стан сприйняття дійсності, що склалася в минулі періоди розвитку мови в суспільстві. За мовною картиною світу не можна достовірно судити про сучасні уявлення етносу про світ, про актуальну концептосферу народу.

Мислення народу не опосередковується його мовою, що можна вважати в сучасній науці встановленим фактом, однак воно виражається, фіксується, номінується, мовою, і вивчення уявлень про дійсність, зафіксованих у мові певного періоду, дозволяє судити про те, яким було мислення народу, реконструювати в якійсь мірі в основних рисах його когнітивну картину світу в цей період.

Мовна картина світу це відбитий засобами мови образ свідомості-реальності, модель інтегрального знання про концептуальну систему уявлень, що репрезентується мовою. Мовну картину світу прийнято відмежовувати від концептуальної або когнітивної моделі світу, яка є основою мовного втілення, словесної концептуалізації знань людини про світ [14, с. 46].

Мовну або наївну картину світу так само прийнято інтерпретувати як відображення повсякденних, «обивательських» уявлень про світ. Ідея наївної моделі світу полягає в наступному: у кожній природній мові відбивається певний спосіб сприйняття світу, що нав’язується в якості обов’язкового всім носіям мови. Ю. Д. Апресян мовну картину світу називає наївною в тому сенсі, що наукові визначення та мовні тлумачення не завжди збігаються за обсягом і навіть змістом [1, с. 30]. Концептуальна картина світу або «модель» світу, на відміну від мовної, постійно змінюється, відображаючи результати пізнавальної і соціальної діяльності, але окремі фрагменти мовної картини світу ще довго зберігають реліктові уявлення людей про світобудову.

Серед великого розкиду думок про сутність поняття мовна картина світу, безперечним залишається те, що мовне членування світу відрізняється у різних народів. У процесі діяльності у свідомості людини виникає суб'єктивне відображення існуючого світу. Людина освоює мову так само, як і навколишню дійсність; при цьому поряд з логічною (понятійною) картиною світу виникає і мовна, що не суперечить логічній, але і не тотожна їй.

Як бачимо, існує багато інтерпретацій поняття «мовна картина світу». Це зумовлено існуючими розбіжностями у картинах світу різних мов, так як сприйняття навколишнього світу залежить від культурно-національних особливостей носіїв конкретної мови. Кожна з картин світу задає своє бачення мови, тому дуже важливо розрізняти поняття «наукової (концептуальної) картини світу» і «мовної (наївної) картини світу».

Таким чином, можна констатувати, що на сучасному етапі розвитку лінгвістики, мовні моделі світу стають об'єктом опису і інтерпретації в рамках комплексу наук про людину. Картина світу будь-якої мови розглядається не тільки в контексті фольклору, міфології, культури, історії, звичаїв і психології даного народу, але і в контексті лінгвістики.

1.4 Значення та його різновиди Багато дослідників розглядають значення слова як його словникове тлумачення, і, отже, семантична спільність слів проявляється в спільності їх словникових тлумачень. Оскільки те чи інше значення слова реалізується за умов певної дистрибуції і сполучуваності, дистрибуція і сполучуваність можуть вважатися ознаками значення. Таким чином, дистрибуція і сполучуваність слів, сумісні з їх семантичної спільністю, важливі як ознаки, що визначають значення слова, в якому це слово може виявитися семантично суміжним іншому слову або поєднанню слів.

Лексикологи виділяють два види значень, значення слова, не залежне від його дистрибуції і сполучуваності, і значення, залежне від цих двох ознак. Багато дослідників розглядають лексичне значення слова як складається з двох компонентів, денотативного і конотативного (емоційне або стилістичне забарвлення слова) [7, 9, 12].

Значення інформація, що передається знаком у процесі комунікації. Значення є невід'ємною приналежністю будь-якого знака, будь то сигнал світлофора, рукостискання, знак додавання в арифметиці, елемент герба або слова. Найбільш розвинена, всім знайома і найдовше досліджувана знакова система це природна мова, і розглядати значення найзручніше на прикладі природних мовних знаків.

У лінгвістиці, науці про мову, поняття значення застосовується насамперед до слів і їх еквівалентів фразеологізмів. Але значення є і у частин слова коріння, афіксів, закінчень. Носієм значення може бути і інтонація. Значення слів, об'єднуючись за певними правилами зі значеннями синтаксичних та інтонаційних конструкцій, створюють значення речення. Вивченням значення одиниць мови і побудованих з них мовних виразів займається наукова дисципліна, що носить назву семантики.

У лінгвістичній семантиці термін «значення» вживається в широкому і у вузькому сенсі. Пояснити це розходження можна на прикладі значення слова.

У вузькому сенсі значенням слова називають тільки основну частину його змісту те, що дане слово позначає. При цьому значенням слова зазвичай називають не сам об'єкт, явище, властивість або відношення в дійсному чи уявному світі, до яких слово відсилає (= референт, денотат), а їх відображення в свідомості людини у вигляді набору істотних ознак цього об'єкта, явища, властивості або відносини (= повсякденне поняття, сигніфікат). Тлумачення слова в тлумачному словнику зазвичай зводиться до вказівки для відповідного класу сутностей найближчої родової категорії (лат. genus proximum) і відмінних ознак (лат. differentia specifica), за якими члени цього класу відрізняються від інших членів родової категорії.

У широкому сенсі слова значенням називають всю інформацію, носієм якої виступає слово, причому різновиди цієї інформації також називають значеннями, додаючи при цьому уточнюючі визначення.

Говорячи про одне й те саме слово, необхідно по-різному визначати його значення в залежності від того, як ми розглядаємо це слово як одиницю мовлення, спожиту в конкретному тексті, в певній ситуації спілкування, або ж як одиницю мови, елемент її словникового складу. У першому випадку значення слова може бути визначено максимально точно і конкретно.

Щоб визначити значення слова як одиниці мови, потрібно виявити загальну частину тих актуальних значень, яких воно набуває в мові, звану семантичним інваріантом. Для слова, як і для більшості інших слів, що позначають об'єкти чи ситуації дійсного або уявного світу, зробити це найчастіше не вдається, і в таких випадках слово визнається який має два або більше значень багатозначним. Однак для багатьох службових слів прийменників, спілок, частинок, позначають різного роду стосунки, можна сформулювати інваріантне значення.

При відсутності семантичного інваріанту значенням слова як одиниці мови, або, інакше кажучи, віртуальним значенням вважається сукупність його узуальних значень (кожне з яких узагальнює певний підклас актуальних значень). Так, значенням слова є в мові буде сукупність узуальних значень, кожне з яких реалізується в певному типі контекстів.

1.5 Історія вивчення найменувань транспортних засобів У лінгвістичній літературі існує ряд робіт, в яких приділяється увага лексиці транспортної тематики. Г. Д. Томахін розглядає лексичні одиниці транспортні реалії США [35, 36,. У ряді робіт приділяється увага неформальній лексиці, пов’язаної з транспортом [43; 44]. Деякі дослідники проводять аналіз відмінностей у лексиці, в тому числі лексичних одиниць транспортної тематики [45; 46, с. 194−195; 48]. С. А. Сафонкіна на прикладах лексики транспортної тематики розглядає спосіб представлення енциклопедичної та лінгвокраїнознавчої інформації в тлумачному словнику, відзначаючи при цьому, що поєднання в словнику мовного та немовного знання дає можливість читачам при вивченні мови вивчати і культуру [31, с. 106−113]. JI. A. Манерко аналізує мову сучасної техніки у світлі когнітивно-дискурсивної парадигми, використовуючи транспортну лексику. А. Ю. Морозов досліджує виразні можливості рекламного тексту на прикладах американської реклами автомобіля. У ряді робіт, присвячених розвитку транспортних засобів, відзначається вплив «морської термінології» на формування лексики, пов’язаної з автомобільним та залізничним транспортом.

Лінгвокультурологічне дослідження ЛСП «Транспорт» з позицій традиційної структурної лінгвістики в поєднанні з підходами когнітивної лінгвістики дало можливість вивчити особливості пізнавальної діяльності мовного колективу в даній сфері через її мовне уявлення; об'єднати власне лінгвістичне дослідження з вивченням відповідної предметної області реального світу; виявити, як впливає людський досвід і мислення людей на аналізовану область лексичного складу транспортних засобів.

У цьому дослідженні система транспорту США розглядається як джерело формування конвенціональних знань, що лежать в основі семантики лексичних одиниць досліджуваного поля. Унікальність транспортної системи Сполучених Штатів пояснюється багатьма факторами, в тому числі географічними та історичними умовами, в яких зароджувалося і розвивалося американське суспільство. Це призвело до створення національно-специфічної моделі транспорту в країні.

Історію США називають «історією народу, що знаходиться в русі» («people on the move»). Роль різних видів транспорту змінювалася в різні періоди розвитку американського суспільства. На етапі освоєння північноамериканського континенту першорядну роль грав водний транспорт. Приплив великої кількості іммігрантів, необхідність просування фронтиру на захід, «золота лихоманка» (1848 р.) вимагали швидкого розвитку наземного транспорту та вдосконалення транспортних засобів. У 1852 р. в США зазначалося саме бурхливе будівництво залізниць, і цей період в історії країни був названий «залізничною лихоманкою» («railroad fever»). Масове виробництво автомашин отримало назву «автомобільної революції» («automobile revolution»). У США ця революція відбулася раніше, ніж в інших країнах, і мала більш широкі масштаби. У XX в. сталася друга «транспортна революція», пов’язана з розвитком повітряного транспорту: літак став основним засобом масових перевезень.

З розвитком автомобільного транспорту почалася «ера автомобіля» («automobile age», «automotive age», «automobile era», «Motor-Car Era») і з’явилося поняття «автомобільна культура» («car culture»), яке в умовах американської дійсності набуло особливого значення. Автомобіль у США став невід'ємною частиною життя американців, об'єктом поклоніння і любові. Поняття «мобільність», що ставиться спочатку до просування на Захід, значно розширилося, і з’явився термін «auto-mobility», що відноситься до всього, що пов’язано з автомобілем, і відображає широкі можливості, які відкрилися перед людиною з розвитком цього виду транспорту.

Початок «ери автомобіля» і періоду наприкінці 1920;х рр. («Triumph of the automobile») зв’язується з ім'ям одного з найбільших автопромисловців Г. Форда (Ford, Henry), який створив перший масовий дешевий автомобіль «Модель Т» (або «Форд Т», «Т») (Model Т, Ford Model Т, «Т»), що став автомобілем-символом в США. Вважається, що Г. Форд «зробив революцію в житті людей в усьому світі», став «символом промислової технології».

Розвиток системи транспорту в США зробив істотний вплив на лексичну підсистему «Транспорт». Відповідно до загальноприйнятої періодизації історії нами виділяються ранній (XVII — XVIІІ ст.) і пізній (з XIX ст. по теперішній час) етапи розвитку лексичної підсистеми «Транспорт».

Формування досліджуваного поля на ранньому етапі відбувалося, головним чином за рахунок закріплення слів, що вийшли з ужитку або рідко вживаних (британських архаїзмів, регіональних діалектизмів); розвитку нових значень слів; запозичення слів з мов корінного населення; запозичення слів з мов перших поселенців; утворення неологізмів шляхом словотвору. На цьому етапі відзначається поява перших лексичних одиниць з національно-культурним компонентом значення. Однак ЛСП «Транспорт» цього періоду було ще нечисленним і поповнювалося незначно у зв’язку з повільним розвитком транспорту.

На пізньому етапі формування ЛСП «Транспорт» з’являється значна кількість лексичних одиниць з національно-культурним компонентом значення; формується власний набір лексичних одиниць; у слів розвиваються нові значення; активізуються процеси словотворення; активізується процес утворення словосполучень; запозичуються слова з мов іммігрантів тощо. У XIX-XX ст. широке поширення отримав новий спосіб словотвору аббревіація, що став однією з найбільш характерних рис сучасної англійської мови.

Можна виділити у складі ЛСП «Транспорт» три основних види («Водний транспорт» / Water Transportation, «Наземний транспорт» Land Transportation, «Повітряний транспорт» Air Transportation). Лексична група «Наземний транспорт» складається з двох ЛСГ («Автомобільний транспорт» / Automobiles і «Залізничний транспорт» / Railway Transportation).

Таким чином, ЛСП «Транспорт» фіксує відповідну даній сфері дійсності концептуальну область, чи область, відображену свідомістю. Таким чином, досліджуване поле є, з одного боку, лексичною підсистемою, елементи якої співвідносяться з певною сферою дійсності, а з іншого боку, схематизацію досвіду членів мовного колективу в даній сфері - фреймом (складним фреймом, «макрофреймом»).

Аналіз ЛСП «Транспорт» дозволив виділити наступні ключові концепти аналізованої області знання: 1) наземний транспорт, 2) водний транспорт, 3) повітряний транспорт. Кожен з базових елементів є підставою для реконструкції всієї концептуальної схеми «Транспорт».

Висновки до розділу 1

Мова є матеріальним засобом спілкування людей, або, конкретніше, вторинною матеріальною, або знаковою системою, яку використовують як знаряддя чи засіб спілкування. Без мови не може бути спілкування, а без спілкування не може бути суспільства, а тим самим людини.

Мовна система базується на відношеннях. Відношення між мовними одиницями бувають: парадигматичні, синтагматичні та ієрархічні. Парадигматичні відношення відношення вибору, асоціації, що ґрунтуються на подібності й відмінності, позначувальних і позначуваних одиниць мови. Синтагматичні відношення відношення одиниць, розташованих лінійно-це здатність мовних елементів поєднуватися синтагматично. Ієрархічні відношення — відношення структурно простіших одиниць до складніших: фонеми до морфеми, морфеми до лексеми, лексеми до речення.

Під картиною світу в найзагальнішому вигляді пропонується розуміти впорядковану сукупність знань про дійсність, що сформувалася в громадській (а також груповій, індивідуальній) свідомості. Принциповим є розмежування двох картин світу безпосередньої й опосередкованої.

Мовна картина світу це сукупність зафіксованих в одиницях мови уявлень народу про дійсність на певному етапі розвитку народу, уявлення про дійсність, відбите в значеннях мовних знаків — мовне членування світу, мовне впорядкування предметів і явищ, закладена в системних значеннях слів інформація про світ.

Можна констатувати, що на сучасному етапі розвитку лінгвістики, мовні моделі світу стають об'єктом опису і інтерпретації в рамках комплексу наук про людину. Картина світу будь-якої мови розглядається не тільки в контексті фольклору, міфології, культури, історії, звичаїв і психології даного народу, але і в контексті лінгвістики.

У лінгвістичній літературі існує ряд робіт, в яких приділяється увага лексиці транспортної тематики. Лінгвокультурологічне дослідження лексико-семантичного поля «Транспорт» з позицій традиційної структурної лінгвістики в поєднанні з підходами когнітивної лінгвістики дало можливість вивчити особливості пізнавальної діяльності мовного колективу в даній сфері через її мовне уявлення; об'єднати власне лінгвістичне дослідження з вивченням відповідної предметної області реального світу; виявити, як впливає людський досвід і мислення людей на аналізовану область лексичного складу транспортних засобів.

ЛСП «Транспорт» фіксує відповідну даній сфері дійсності концептуальну область, чи область, відображену свідомістю. Таким чином, досліджуване поле є, з одного боку, лексичною підсистемою, елементи якої співвідносяться з певною сферою дійсності, а з іншого боку, схематизацію досвіду членів мовного колективу в даній сфері - фреймом (складним фреймом, «макрофреймом»).

РОЗДІЛ 2. ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНИЙ АНАЛІЗ НАЙМЕНУВАНЬ ТРАНСПОРТУ В АНГЛІЙСЬКІЙ ТА УКРАЇНСЬКІЙ МОВАХ

2.1 Визначення поняття «транспорт» у порівнюваних мовах Для розуміння, які саме лексеми відносяться до ЛСГ НТЗ необхідно визначити поняття транспорт в українській та англійській мові відповідно.

Під транспортом розуміється сукупність засобів, призначених для переміщення людей, вантажів, сигналів та інформації з одного місця в інше. Поняття транспорту містить у собі кілька аспектів, а саме інфраструктуру, транспортні засоби, керування. Транспортними засобами звичайно виступають автомобілі, велосипеди, автобуси, потяги, літаки, і саме лексеми, що використовуються для їх найменування є об'єктом вивчення цієї роботи.

Для ЛСГ НТЗ лексичною домінантою, тобто лексичною одиницею, в якій понятійний компонент пересування знаходить найбільш чітку і повну реалізацію, є українські лексеми транспорт і машина та англійські лексеми transport та vehicle. Для розуміння особливостей значення зазначених лексем розглянемо їх словникові дефініції:

укр. транспорт `галузь народного господарства, що різними видами засобів здійснює перевезення пасажирів, доставляння, переміщення вантажів і т. ін.' ;

укр. машина `транспортний засіб (автомобіль, танк, літак і т. ін.), що рухається завдяки якомусь механізмові';

англ. transport `система або засоби перевезення людей або товарів з місця на місце';

англ. vehicle `щось, що використовується для перевезення людей або товарів, особливо на землі, як наприклад автомобіль, грузовик '.

Наведені тлумачення свідчать про різницю у словниковій репрезентації поняття транспорт, адже в українській мові це насамперед галузь господарства, а в англійській — система засобів перевезення. Також тільки в англійській мові є лексема на позначення будь-якого транспортного засобу.

Порівняйте також лексико-семантичні варіанти цих лексем у мовах дослідження (див. табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Лексико-семантические варианты слов с общим значеним транспорт

У рамках даного дослідження були виділені наступні ЛСГ слів із загальним значенням транспорт: галузь народного господарства, що різними видами засобів здійснює перевезення пасажирів, доставляння, переміщення вантажів і т. ін.; той чи інший вид перевізних засобів; партія вантажів, доставлених або призначених для доставки куди-небудь; морське або повітряне судно для перевезення солдатів або поставок; те, що використовується для вираження та поширення ідеї, думки і т.д.; фільм, телевізійна програма і т.д., яки зроблени, щоб привернути увагу громадськості.

Спираючись на отримані дані таблиці 2.1, можна зробити наступні висновки. В англійській мові були відзначені всі ЛСВ слів із загальним значенням транспорт, а в українській мові - за винятком ЛСВ «те, що використовується для вираження та поширення ідеї, думки і т.д.» та «фільм, телевізійна програма і т.д., яки зроблени, щоб привернути увагу громадськості». Таким чином, англійська мова характеризується більшою кількістю ЛСГ слів із загальним значенням транспорт, ніж украінська мова.

2.2 Кількісна характеристика ЛСГ найменувань НТЗ в українській та англійській мовах Поряд із лексемами, що належать до найменувань транспортних засобів за своїм основним значенням, до складу даної ЛСГ входять лексеми, для яких найменування транспортних засобів є похідним значенням (табл. 2.2). Налічується 32 лексеми з похідним значенням, що входять до досліджуваної ЛСГ.

Таблиця 2.2

Кількісна характеристика лексем з основним і похідним значенням

Найбільша кількість лексичних одиниць (32 ЛО, 14%), для яких значення назви транспортного засобу є похідним, спостерігається в англійській мові, наприклад: англ. journey `час, проведений у подорожі з одного місця в інше, особливо на великі відстані' похідне значення `склад вагонеток'; англ. junk також має кілька значень `старі або небажані об'єкти, які не мають користі або цінності' та `китайський вітрильна човен'.

При цьому в українській мові спостерігаємо незначну кількість слів (6 ЛО, 4%), для значення транспортного засобу є другорядним, наприклад: укр. посудина `виріб з глини, скла, металу тощо, який використовують для приготування або подавання їжі, напоїв і т. ін., а також для зберігання харчових продуктів' > ` розм. судно, човен, корабель і т. ін.; кран `трубку з затвором, прикріплену до водопроводу, газопроводу чи іншого резервуару для впливання рідини, випускання газу' > `механізм для підіймання й переміщення вантажів'.

Серед найменувань транспортних засобів також можна виокремити моносемантичні (190 ЛО) та полісемантичні (179 ЛО) лексеми (табл. 2.3).

Таблиця 2.3

Кількість моносемантичних та полісемантичних найменувань ТЗ

З даної таблиці бачимо, що з 373 досліджуваних лексем 190 — моносемантичні, проте співвідношення моносемантичних та полісемантичних лексем в двох мовах відрізняються, зокрема, в англійській мові полісемічних лексем значно більше — 114 ЛО, а в українській мові - 69 ЛО. Це можна пояснити полісемічністю англійської мови. Наприклад, англ. лексема banger має значення `старий автомобіль в поганому стані', а також може позначати `вид галасливого феєрверку'; англ. rocket це не `тільки літальний апарат або пристрій з реактивним двигуном', а ще це `рослина з зеленим листям і сильним смаком, яку їдять сирою в салатах'. Звичайно, в українській мові існують полісемантичні лексеми, такі укр. машина `транспортний засіб (автомобіль, танк, літак і т. ін.), що рухається завдяки якомусь механізмові, а також це `механізм або комплекс механізмів, призначений для виконання корисної роботи шляхом перетворення одного виду енергії на іншу', але все ж переважають більше моносемантичні лексеми, наприклад, автобус `багатомісний автомобіль для перевезення пасажирів'; човен `невелике, перев. веслове судно'; скутер `швидкохідне спортивне судно' та ін.