Организация і діяльність Українських Націоналістів /Укр./

СТВОРЕННЯ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІЗАЦІЇ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ Створення та діяльність ОУН.

Визвольна боротьба 1914;1920;х рр. прискорила процес ідеологічного визрівання й призвела до створення Організації Українських Націоналістів, що започаткувала свій родовід із націоналістичної ідеології, націоналістичного світосприйняття. ОУН стала формальним завершенням модерного українського націоналізму.

Версальський договір 23 червня 1919 гарантував національним меншинам у Польській державі усі основні права. Крім того за Ризьким договором від 18 березня 1921 року Польща винна був поважати усі права української національності. З погляду на етнічний склад (приблизно 64% українців, 25% поляки, 10% євреї, 1% інші національності) Галичина винна був отримати статус автономії. Проте польські власті вважали негаразд й із 1919 року українці перебували в режимі репресій. Протягом періоду 19−21рр. був підданий жорстокому, навіть звірячому поводженню із боці польських влади: понад 100 000 осіб було б заарештовано й близько 27 000 українців було б згноєно в концтаборах. Терміни «українець », «Україна «були заборонені, а й у 1920 р. українській Галичині було б дано нову офіційну назву: «Східна Малопольща » .

У такій ситуації українці розпочали довгу боротьбу за свої права. Вона точилася в інших формах. Політичні партії, товариства, соціальні й еконмічні організації використовували легальні методи.

Важливою політичною силою в Україні було б Українське Національно-демократичне Про «єднання. Ця партія стала головною легальною силою у Західній Україні.

Інший щабель української політичної драбини займала Українська Соціалістично-Радикальна Партія. Були також й інші партії, що малі не менший вплив: Українська Соціал-Демократична Партія, Українська Національна Католицька Партія, й, нарешті, Комуністична Партія Західної України, що входила до КПП.

Перші намагання перенести націоналістичну ідеологію на грунт практичної політичної роботи зробив ще М. Міхновський на переломі ХІХ-ХХ ст. Вони були сформульовані в брошюрі «Самостійна Україна «й знайшли своє вивершення у створенні РУПу.

Алі багато молоді, особливо колишні вояки повстанської армії, що не змирилися із поразкою й виступали проти політики репресій, вирішили продовжувати боротьбу нелегальними й насильницькими методами. Прихильники революційної боротьби в 1920 р. заснували підпільну військову організацію, що називалася Українська Військова Організація (УВО). УВО мала Начальну команду за кордоном й Крайову команду у Львові.

УВО влаштовувала замахи на представників польської влади на Західній Україні (Замах на маршала Ю. Пілсудського, на. Грабського, Президента Польської Республіки Войцеховського й т. буд.). У своєму пресовому органі «Сурма «вона зазначала, що «УВО є організацією, для якої інтерес української нації і якщо рішальний у її діяльності… ». «Сурма «був незвичайно сильним й впливовим органом пропаганди. Хоч передавалася «із хати до хати «й через ті іншого впливу як легальна преса, заті кожне слово сприймалося як свята істина.

Носієм ідеї організованого українського націоналізму стало покоління, що брала доля в світовій війні. Це бев чорний живого українського національного руху, що стихійно почав розгорятися в масах українського народу.

Сціборський вважав, що головними причинами, котрі спричинили рух українських націоналістів були:

Анархія й безлад у національно-політичній роботі різних центрів й партій;

Повна зневіра у «старих божках «.

еликі зрушення й переломи, що супроводжували революцію.

Всі ці явища піддавалися різкій критиці. Алі якщо б все залишилося на рівні критики, до створення ОУНу ніколи б не дійшло. Проте із «явилися такі ідеологи українського організованого націоналізму як Дмитро Андрієвський, який вважав, що.

" Всі наші існуючі ідеології мають своє коріння поза національним грунтом у чужому несвоєму минулому чи засадничо нам ворожому сучасному… «.

і Юліан Вассиян, згідно із яким:

" Український націоналізм не постає в порядку самої реакції на стан національного політичного поневолення, який у сучасній хвилі досягнув найрізкіше виражених форм всестороннього гноблення нації. Усвоїй глибині він є рухом органічно творчім із усіма ознаками автономної волі. «.

І вісь на цьому величезному й багатому ідеологічному підгрунті починають виникати більші і менші про «єднання.

Деякі із них як із «були то й зникали, а деякі зростали й набували значної сили.

Чотири таких організації набули найбільшого значення й стали фундаментом для формування організованого націоналізму:

Українська Військова Організація (УВО); Група української націоналістичної молоді у Празі; Легія українських націоналістів із центром у Падебрадах та союз української націоналістичної молоді на Західних землях України.

Усі ці більші чи менші організації розуміли, що далеко їм не йти поодинці й в розпорошенні. Першою переговори розпочала Група української національної молоді із легією українських націоналістів. Обидві організації діяли на одному терені й найближче стояли ідеологічно.

Розмови та обмін думками велися із 27 р. Під годину переговорів було б схвалено статут Союзу Організації Українських Націоналістів. Цей статут був затверджений обома керівництвами в червні 27 р. й із того моменту він набравши чинності.

Цілі Союзу ОУН були власне такі сам як й цілі обох організацій:

Пропаганда й обгрунтування української визвольної та соборної державницької ідеї.

Вироблення й поширення національної ідеології.

Про «єднання всіх національних організацій шляхом скликання Всеукраїнського із «їзду.

Головою Союзу ОУН ставши Микола Сціборський.

Проте Союз ОУН не зіграв тієї ролі, на якої розраховували його члени.

Провід Українських Націоналістів (ПУН) вирішив провести конгрес, на якому були б вирішені усі запитання. Конгрес розпочався 28 января й скінчився 3 лютого 1929 р. Для забезпечення вирішення поточних проблем було б створено 6 фахових комісій.

Президія 1-го конгресу Українських націоналістів оголосила за підписами Сціборського та Маршанця звернення-маніфест із повідомленням про факт створення єдиної Організації Українських Націоналістів (ОУН).

Зіткнувшись з заворушеннями серед українського населення й намагаючись зупинити ріст патріотизму, а також підпільну діяльність, польська влада вирішила «пацифікувати «укра-їнські райони. Перша «пацифікація «відбулася напередодні виборів 1930р. й носила характер репресивної операції. Завдяки пацифікації польським владі вдалося зменшити кількість українців у парламенті.

Наслідки виклику Польщі осбливо помітні в сфері освіти та в економічному житті. У 1918 р. на Західній Україні було б 3600 українських шкіл. За польського режиму їхні кількість впала до 461, із які 41 був приватною. Українські школи заміняли на двомовні. Щоб зашкодити цій жахливій ситуації, українці за допомогою товариства «Рідна школа «розвинули приватну освіту.

Українці значно розвинули економічне, соціальне й культурне життя: створювали банки, кооперативи, культурні товариства й товариства взаємодопомоги. Найважливішим українським банком був «Центробанк » .

Культурне товариство «Просвіта «в 1936 р. налічувало 275 000 членів. Наукове товариство імені Шевченка проводило колоквіуми, видавало наукові роботи із української історії й культури.

Слід відзначити, що в Польщі виходило 83 укра-їнські газета, 21 із які був політичною.

Саме в цих умовах безпрецедентного розвитку набув свого розвитку Український націоналізм. ОУН збільшувала число актів саботажу, збройних нападів, замахів. У період із 1931 по 1939 рр. відбулося багато процесів над украйнськими націоналістами. Найбільш відомим був процес над членами ОУН, котрі були причетні до вбивства польського міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького в червні 1934 р.

Незважаючи на репресії, ОУН швидко поширила свій вплив на різні верстви населення й, особливо, на молодь. Ця революційна організація стала найголовнішою політичною силою, що діяла на українських землях у Румунії та Чехо-Словаччині. Чималі зусилля були докладені у тому, щоб поширити вплив ОУН на землі Радянської України.

Німецькі і польські апетити щодо Східної Європи ані кому не були таємницею. Газета «Le Temps «в 1933 р. писала, що певні німецькі кола думають про експансію в країни Балтики й Східної Європи й водночас заохочують напад Польщі на Україну.

Хоч нічого й не вказувало тих, що Берлін провадитиме політику, сприятливу для українців, протягом усього 1933 р. польська преса розгорнула широку програму дискредитації та звинувачення українців, особливо ОУН. Так, наприклад, у травні 1933 р. внаслідок конфлікту, що виник в Українському науковому інституті в Німеччині, польська преса повторювала, що голова ОУН Євген Коновалець знаходиться на утриманні німців. Алі на справді ця справа виглядала таким чином. У травні 1933 р. ОУН зробила спробу взяти под контроль Український інститут в Берліні, очолюваний прибічниками Скоропадського. Один з впливових членів ОУН, Ріко Ярий спробував увійти до заради управління Інституту. Його кандидатура був підтримана представником міністра культури, який тиснув на генерала Гренера. Алі генерал Гренер, маючи сильну підтримку із боці націонал-соціалістичної партії, рішуче відкинув кандидатуру Ярого.

Розголошений українськими політичними противниками ОУН, цей інцидент, який мовивши лише про боротьбу двох українських політичних течій за контроль над науковим закладом, був інтерпретований польською пресою як доказ, що Є. Коновалець й Р. Ярий є німецькими агентами. Польські газета стверджували, що ОУН керує Берлін, що ОУН запозичила свою ідеологію й програму у нацистів й отримує фінансову допомогу із Берліна.

У відповідь на ці твердження офіційний орган ОУН «Розбудова нації «у січні 1934 р. написавши, що загарбнику потрібні не лише закони, тюрми й армія, а ще і брехня.

Українські націоналістичні кола, зокрема голова ОУН Є. Коновалець та більшість членів головного Проводу (ПУН), усвідомлювали, що політика націонал-соціалістичної Німеччини не сприятиме вирішенню українського запитання. З 1933 р. Коновалець вирішив посилити свою діяльність в Англії, бо вважав, що для вирішення проблеми Східної Європи було б б бажано матір підтримку Англії та співробітничати із нею.

Представник ОУН у Лондоні Є. Ляхович досяг там певного успіху. У квітні 1934 р. британський журналіст Л. Лотон привернув увагу англійських політиків доти факту, що Гітлер, на відміну від своїх попередників, не дивуватися одночасно на схід й на захід, але в схід. «Жоден, хто дивуватися карті Європи, не сумнівається, що існують великі можливості для німецько-польського компромісу » ,? писавши Л. Лотон. Алі «проникнення німців в Україну зашкодить економічним й стратегічним інтересам Великобританії «. Лотон наполягав, що треба спробувати включити Україну до системи Західної Європи. Демократична незалежна Україна може увійти до числа тихий держав, із якими Великобританія встановлює дружні зв «язки.

На початку января 1934 р. 14 членів англійського парламенту й 6 особистостей звернулися до Ліги націй із петицією про гоніння українців польськими владою й в травні цього у Лондоні було б створено Англо-український комітет. У червні 1935 р. Є. Коновалець надіслав представнику ОУН Лондоні аркуша, в визначив політику та сподівання своєї організації. Голова ОУН листі висловив переконання, що Україна стала б важливим чинником у регулюванні ситуації в Європі. Далі він зазначив, що укладені останнім годиною між європейськими державами догоди порушують природнє право українців на самовизначення. Серед цих угод згадувалась й польсько-німецька угода від 26 января 1934 р. Ця угода, оскільки вона посилювала уладові Польщі на Західноукраїнських землях, суперечила інтересам українського народу.

Коновалець також критикував франко-російську угоду, в котрій, як він вказав, Франція ігнорує прагнення українців до незалежності. ОУН, продовжував Коновалець, робитиме все, аби через інтереси інших держав не пролилася притулок українського народу.

СПРАВА ВБИВСТВА МІНІСТРА ПЄРАЦЬКОГО.

15 червня 1934 р. активіст ОУН кількома пострілами смертельно поранивши на одній із вулиць Варшави міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького, якого українці вважали найбільш відповідальним за брутальні дії под годину пацифікації у Західній Україні. Замах було б вчинено ОУН, а точніше УВО. Два члени УВО, котрі були замішані у вчиненні вбивства поспішно виїхали за межі Польщі, але й їхні обох заарештували в Німеччині і бачили на прохання польскої влади. Польська поліція всього заарештувала 12 осіб, причетних до вбивства Пєрацького. Праворуч почалася 18 листопаду 1935 р. й тривала до 13 января 1936 у Варшаві.

У ході розслідування й самого процесу над З. Бандерою й його товаришами польська влада використовувала таємні архіви ОУН, аби викликати замішання серед підсудних й викрити всю діяльність організації. Алі на самом деле ці архіви не дали ніяких доказів, щодо співробітництва ОУН й Німеччини. Зрештою у комюніке командування УВО, опублікованому после вбивства, чітко записано, що людина, котра зробила замах, виконувала вирок українського революційного трибуналу. У комюніке сказано, що Пєрацький ніс відповідальність за організацію ліквідації шкіл та українських товариств, планування полонізації Української церкви, сприяння антиукраїнських погромів под годину пацифікації.

Процес у Варшаві закінчився тьрома вироками до смертної кари, котрі потім були замінені на пожиттєве ув «язнення, двома вироками до пожиттєвого ув «язнення. Інших було б засуджено на рядки від 7 до 15 років.

Варшавський процес мав не лише негативні сторони, але й і позитивні. Він давши можливість польській суспільній думці понад дізнатися про боротьбу українців. Одна польська газета вже писала із цого приводу: «Процес проти українських терористів, що ведеться вже понад трьох тижнів помалу міняє своє обличчя… титану люди вбили, — бажаючи служити своєму народові. Ми не думаємо, що так смердоті їй добро служили. Успішно служать смердоті їй тепер: три чверті польської преси, що протягом сімнадцяти років не хотіли визнавати слова «Український «упродовж трьох тижні навчилися цого слова й уже ніколи його не забудуть… «.

Газета польських народовців писала: «Ми, польські народовці, маємо обов «язок найголосніше сказати, що Український народ існує, що він живе й бореться за своє існування… «.

У Радянській Україні також було б не зовсім спокійно. Росія, боячись втратити Україну, на якої поширювався вплив ОУН, у газеті «Вістей «12 червня 1935 р., звинувачувала лідера ОУН Є. Коновальця у бо він служити Німеччині.

як справедливо зазначає німецький історик Лотар Грухман, успіхи Гітлера залежали не від його здібностей у плануванні ударів й не від досконалого характеру його концепції, а від його вміння вчасно викорисовувати міжнародну ситуацію й помилки своїх противників.

У ситуації, коли ані англійський, ані французький уряди не малі точної політичної концепції щодо українського запитання й сподівалися, що це запитання втягне Німеччину у війну проти СРСР, Гітлеру було б легко діяти за власним бажанням.

Та замість йти на завоювання України Гітлер вирішив отримувати укра-їнські багатства через економічний обмін, й маючи це на увазі він вступивши у торгівельні переговори із Москвою. як результат цого зближення був підписаний радянсько-німецький пакт про ненапад й таємний протокол 23 серпня 1939 р.

Абвер на чолі із адміралом Канарісом наладнав контакт із ОУН у 1938 р. й передбачав ще до вторгнення в Польщу прискорення вирішення українського питання.

Канаріс був зрештою досить обізнаний із національними проблемами народів Східної Європи й не виступав проти їхні свободи. Він погодився сформувати в Словаччині невеликий Український загін, що дістав назву «Bergbauernhilfe ». Алі незабаром ситуація змінилася: з підписанням пакту про ненапад німецьке командування відвернулася від українців й українського питання.

У тієї годину, коли польський уряд перебував у еміграції Москва дала наказ своїм військам перейти кордон Польщі. Хоча Росія прийняла це рішення згідно із секретною радянсько-німецькою домовленістю, офіційно вона виправдовувала свою агресію необхідністю «надати допомогу українським й білоруським братам ». 22 вересня Червона Армія вступила у Львів, столицю Західної України. 27 вересня капітулювала Варшава й наступного дня Ріббентроп підписав у Москві договір про дружбу й протокол, який остаточно визначив кордони між Німеччиною й Росією по лінії Нарва-Сян-Буг.

Ці територіальні зміни серйозно вплинули на українське політичне життя. Український режим не допускав існування будь-якої політичної сили, окрім більшовицької комуністичної партії. Всі політичні партії, що існували на територї Західної України повідомили комуністичну партію про свою ліквідацію.

Лише ОУН не припинила своєї діяльності внаслідок політичних й територіальних змін, бо вона був підпільною силою й не потребувала дозволу на своє існування. ОУН продовжувала свою діяльність підпільно, а також намагалася поширити свій вплив на східну Україну.

ПОЧАТОК РУХУ ПІД ДРОТОМ З. БАНДЕРИ..

Війна повністю змінила українську політичну ситуацію як в Україні то й поза нею. На Україні, окрім ОУН, зникли усі політичні партії. Керівники цих партій, котрі перебували в еміграції було неможливо вести ніякої політичної діяльності. У Німеччині рух Скоропадського скоро втратив популярність. Тільки ОУН утвердилася скрізь, як вирішальна сила. Алі 1940;го в ОУН відбувся розкол. Члени центрального керівництва ОУН (Провід Українських Націоналістів, ПУН) довгий годину перебували за кордоном й здійснювали управління через зв «язкових.

Радикальна зміну політичного контексту у Східній Європі й можливість німецько-радянського конфлікту сприяли бо серед керівництва ОУН появилися глибокі розходження й, зокрема, між членами ПУН (Мельник, Капустянський, Сушка та ін.) та молодими революціонерами, що недавно прибули із України чи перебували там (Бандера, Стецько, Шухевич…).

Лідер молодих революціонерів С. Бандера уже раніше виконував важливі заподіяння організації на Україні. як крайовий провідник ОУН та крайовий комендант УВО у 1933;34 рр., він був засуджений до смертної кари за віддання наказу вчинити замах на міністра внутрішніх справ Польщі Пєрацького, Яка потім був замінена на пожиттєве ув «язнення. Після утечі тюремної адміністрації він був звільнений групою українських політичних в «язнів й повернувся до Львова.

На початку 1940 р. голова Крайової Екзекутиви в Україні Юрій Тимчій-Лопатинський, таємно перейшовши кордон, прибув до Бандери у Відні. Вони зразу вирушили до Риму, де за годину перебував голова Проводу ОУН полковник А. Мельник. Вони хотіли усунути розходження у поглядах, що виникли між ними й Мельником.

Розходження були різного роду. Так зокрема молоді революціонери хотіли встановити нову політику й стратегію ПУН, встановити контакти із іншими державами. Крім того молоді активісти висловлювали недовіру деяким членам ПУН й вимагали змін у його складі. Розмова із А. Мельником в Римі не дала ніякого результату. Це був розкол. Молоді лідери зібралися у Кракові і вирішили створити інше керівництво націоналістичного руху. 10 лютого 1940 р. було б сформовано Революційний Провід ОУН, керівництво якого було б довірено Степану Бандері. З того дня існували уже дві різні укра-їнські націоналістичні організації, котрі малі одну й ту саму назву, але й дуже часто протистояли одна одній.

Революційне керівництво ОУН (Б), окрім постійного зв «язку із рухом у стране встановило контакт із іншими опозиційними рухами на територї СРСР. ОУН (Б) мала намір залучити до боротьби усі поневолені нації.

Програму ОУН (Б) був викладена у грудні 1940 р. в маніфесті. Політична програма нового керівництва був надзвичайно широкою й амбітною, вона зверталася не дуже до українського народу. До інших народів СРСР.

Упреамбулі даного документа проголошувалося, що світло, заснований на насиллі скоро зникне. СРСР, будучи частиною цого світу приречена на зазагибель. ОУН (Б) закликала вставати на боротьбу проти цієї «Тюрми народів » .

Коли стосується соціальної програми то ОУН (Б) підкреслювала: укра-їнські націоналісти борються проти «приниження людини », збіднення громадян, терору, депортацій, економічного грабунку України та інших пригноблених країн.

Скликавши у 1941р. 2-ї Великий збір ОУН, революційне керівництво ОУН (Б) пішло на остаточний розрив. Серед резолюцій, прийнятих іншим Великим Збором, є одна резолюція, Яка характеризує загальну тенденцію ОУН (Б). У ній зокрема сказано, що ОУН продовжуватиме боротьбу за незалежність українського народу, «…Незважаючи на територіальні й політичні зміни, котрі можуть статися у Східній Європі «.

Українці зовсім було невідомо намірів Німеччини. Обидві націоналістичні організації вирішили прийняти доля в війні проти Росії - відкритого ворога української незалежності.

На початку 1941 р. Ріко Ярий отримав доручення від ОУН (Б) встановити контакт із представниками ОКВ, аби обговорити створення української військової частини.

Алі ОУН (Б) бачила і іншу важливу причину йти на угоду із Вермахтом. У умовах суворої заборони діяльності емігрантських товариств у Німеччині, угода із Вермахтом забезпечила б людям Бандери прикриття, за яким смердоті могли б здійснювати певну політичну діяльність. Переговори між Р. Ярим та німецьким командуванням завершилися у квітні 1941 р. Німці погодились підготувати близько 700 бойовиків, котрі малі бути поділені на два батальони: «Нахтігаль «й «Роланд » .

Алі ОУН (М) пішли навіть далі ніж ОУН (Б). ОУН (М) думала про створення справжньої української національної армії, Яка б складалася із українських емігрантів.

У травні 1941 р. Провід ОУН (Б) розіслав своїм представникам секретні інструкції, в які розглядається дві можливості в разі збройного конфлікту на територї України: загальне повстання зразу после оголошення війни й просто окупація країни німецькими військами. Далі в інструкціях вказувалось, що створення Української держави здійснюватиметься «нашими власними засобами й із нашої вланої ініціативи ». ОУН (Б) вважала, що Україна є частиною Східної Європи. Україна, сказано у меморандумі, винна створити на європейському економічному просторі власну незалежну економічну зону з центром в Берліні.

Українська держава винна бути справді незалежною. Це означає, що українське запитання не може бути вирішено, як у випадку із Словаччиною чи Хорватією.

ОУН (Б), вважаючи, що німецько-радянська війна неминуча, вирішила поєднати усі укра-їнські політичні течії, щоб підготуватися до прийдешніх подій. Після попередніх переговорів 22 червня вон скликала нараду українських політичних діячів, що належали до всіх політичних течій, за винятком ОУН (М), котра відмовилася брати доля в цій акції.

Нарада завершилася створенням координаційного центру — Українського національного комітету, керівництво яким було б довірено генералові Всеволодові Петріву.

23 червня представник ОУН (Б) в Берліні передавши німецькому урядові меморандум від 15 червня. В частности разом з меморандумом був передано й резолюція Іншого великого Збору руху Бандери. як резюме цих двох документів можна було б констатувати, що автори не лише докоряють за невдалу окупацію 1918 р., а ще і дозволяють собі давати поради щодо нйкращого улаштую Східної Європи, основним елементом якої винна був б статі не залежна Україна. Україна винна матір суверенну економіку, власні збройні сили та інші гаранти незалежності.

Створені й таємно підготовлені напередодні війни похідні групи ОУН Бандери поступово проникали на територію України слідом за німецькою армією. У цих загонах налічувалося від трьох до п «яті тисяч осіб, котрі були розділені втричі великі групи: «Південь », «Північ », «Центр ». «Північ «винна був дістатися Києва та області. «Центр «мала на меті Харків й область, а «Південь «винна був досягти Одеси та Криму.

Радянська армія залишила Львів увечері 29 червня после багатогодинних боїв із українськими повстанцями.

Похідна група З. Бандери прибула после обіду й були проведені збори, на які було б проголошено відновлення Української Держави. 2 июля новина про проголошення незалежності дійшла до Берліна, а уже 3 июля Ярослав Стецько спробував повідомити Гітлера про створення українського уряду.

Донесення про події 4 июля, містить неповний список українського уряду. Його склад було б фактично доповнено наступного дня.

Після цих акцій було б проведено ряд арештів, зокрема арешт С. Бандери, Я. Стецька, й його співробітника Романа Ільницького.

" Німецькі війська були зустрінуті із ентузіазмом " , — писавши в своєму донесенні Ганс Кох. Інші донесення також підтвердили доброзичливий прийом українського й білоруського населення. Алі атмосфера змінилася дуже швидко.

В частности із одного із таких донесень німці дізналися, що ОУН (Б) отримала заподіяння проникнути на територію Києва й створити у Львові національний уряд. «Прагнення до незалежності проявилося серед всіх верств населення, особливо серед міського. » , — констатувалося в одному із донесень. У цьому ж донесенні вказувалося, що ОУН (М) «Усі понад втрачає грунт як в Україні, то й в еміграції «. Група Мельника в основному має характер емігрантської організації і мало заговорили українською у «язана із етнографічною російською територією ». Незважаючи на каральні заходь поліції цілі зажени ОУН (Б) вторгуються на територію України, щоб розгортати там агітацію на користь Великої України.

Арешти членів ОУН (Б) тривали. 9 серпня 1941 р. було б заарештовано Степана Ленкавського, відповідального за службу агітації Центрального Проводу. 12 серпня німці констатували надзвичайно велику активнисть ОУН (Б) на Волині. Вона агітувала українців, що працювали для Вермахту використовувати своє службове положення для ведення партійної чи національної роботи. Ця організація робила все, щоб взяти под контроль українську міліцію. Діяльність ОУН (Б) поширювалась аж до Брест-Литовська та на Полісся.

У Львові ОУН (Б) збирала гроші на боротьбу із німецькими окупантами й поширювала плакати із закликом про створення незалежної України за принципом «Україна — українцям » .

Пропаганда за незалежність ширилася у багатьох містах Галичини й Волині. Багато хто із пропагандистів були заарештовані.

І українське населення, яку врешті решт спочатку доброзичливо ставилося до німців поступово змінилося своє ставлення. Політична воля почала поступово набирати силу на всіх землях України.

Проте німці сподівалися, що двадцять років російсько-радянського панування, наслідки русифікації, «інтернаціоналного «виховання, репресій призвели нарешті до зменшення, а може і до зникнення національної свідомості.

Багато німців, котрі здійснювали поїздки в Райхскомісарат Україна й до Галичини, добро запримітили різницю в національних почуттях серед українців із обох боків радянсько-польського коридору. Тому смердоті висловлювали задоволення тім, що Радянська частина України відділена від Галичини.

Німці справді боялися поширення національного руху у райхскомісаріаті. Інші німецькі спостерігачі розуміли прагнення українців до незалежності, щоправда навіть якщо й не підтимували їх.

У своєму донесенні гауптман Блюнк зазначав, що українська інтелі-генція. Яка спочатку вітали «Визволення «України з-під радянської Росії, тепер вважає, що німцям годину забиратися із цієї країни. І так довго, як цьго не якщо німців, то й поляків, росіян, будуть вважати ворогами, із якими треба боротися усіма доступними способами.

Німці дедалі понад заплутувалися у власних протиріччях. А численні донесення повідомляли, що населення України із радістю приймає молодих націоналістів із Галичини.

Створення УПА.

Німці розуміли, що рух ОУН (Б) був активний в Західній й центральній Україні та що її діяльність поступово поширюється й на решту територї України.

Головний уряд безпеки Райху підкреслював, що " …групу Бандери треба розглядати як найбільш радикальну незалежницький рух… ". Цей рух виступав проти виїзду української молоді в Німеччину й закликав молодь не піддаватися примусу. Листівки руху Бандери поширювалися в Харкові, Дніпропетровську, Києві.

У німецьких повідомленнях того періоду (вересень-початок жовтня 1942 р.) згадується інша велика банда, якої помітили в райні Сарн, якою керує активіст Бандери — Боровець.

Наспрвді ж мова йшла про відділ, яким керував Остап, а чи не про загін Тараса Бульби-Боровця. Німці помилялися, приписуючи руху Бандери діяльність цілком самостійного угрупування Бульби-Боровця.

У жовтні 1942 р. німці нотували у своїх повідомленнях, що ОУН (Б) продовжує «проводити інтенсивну вербування серед населення. «.

Органи безпеки Райху змушені були визнати, що рух Бандери все понад переходити до активної боротьби. За травень 1942 р. цей рух серйозно займався створенням банд, зокрема в Західній Україні.

Нарешті був виданий наказ про про «єднання малих груп. Упродовж вересня-жовтня 1942 р. в районі Сарн зібралося перше значне формування українських бійців-націоналістів.

Мова йшла про формування на чолі із відомим членом ОУН (Б) «Остапом «- Сергієм Качинським. Інше формування вояків зібралося декількома днями пізніше под командуванням іншого відомого члена ОУН (Б) сотника «Довбешка-Коробки «- І. Берегійника.

Дальші великі формування створювались упродовж наступних тижнів у районах Колків, Кремінця, Пустолиті. Саме ці зажени повстанців-націоналістів прийняли для собі назву Українська Повстанська Армія (УПА).

Устрій ОУН.

І Розділ. Політичні засади.

а) Загальні положення.

Український націоналізм — є духовний й політичний рух, зроджений із внутрішньої природи української нації за годину її зусильної боротьби за підстави і цілі творчого буття.

6. Історичне сталення — цей вираз постійної актуальності національної ідеї - вказує на ідеал нації.

11. Через державу стає нація повним членом світової історії, бо щолиш у державній формі сого життя вон посідає усі внутрішні й зовнішні ознаки історичного підмету.

13. Для української нації в стані її політичного поневолення начальним постулатом є створення політико-правної організації, означеної так: Українська Самостійна Соборна Держава.

Б) Державний устрій.

2.В часі визвольної боротьби лише національна диктатура зможе забезпечити внутрішню силу Української нації.

4.На чолі упорядкованої держави стані покликаний представницьким органом голова держави, що визначить виконавчу уладові, відповідальну проти нього та вищим законодавчім органом.

5.Основою адміністративного улаштую Української Держави якщо місцеве самоврядування.

Р) Зовнішня політика.

У своїй зовнішньо-політичній чинності Українська Держава стремітиме до осягнення найбільш відборних меж.

Д) Військова політика.

Організація української військової сили якщо поступово розвиватися, а її форма мінятися відповідно до трьох етапів політичного стану України: Ворожої займанщини; Національної революції; Державного закріплення.

Ж) ОУН.

Беручи ідею самостійної соборної держави в підставу свого політичного правління та не признаючи тихий міжнародно-правових актів, що стан українського національно-державного розірвання закріпили, ОУН ставити в категоричне противенстводо всіх тихий сил, котрі цьому становищу українського націоналізму активно чи пасивно протиставлені.

ІІ Розділ. Члени.

Українці в віці 8−15 рр. можуть бути членами Доросту ОУН.

Українці в віці 15−21 рр. можуть бути членами Юнацтва ОУН.

Членом ОУН можуть бути українці, котрі досягли 31 року.

ІІІ Розділ. Адміністративний поділ.

ОУН на територї України поділяється на 10 країв із відповідною назвою.

ОУН на чужині поділяється на 10 теренів із відповідною назвою.

Край поділяється п’ять округ із відповідною назвою.

Терени поділяються відповідно до політичних кордонів існуючих держав.

VІІ Розділ. Збір Українських Націоналісттів.

Збір Українських Націоналістів є законодавчім органом ОУН.

Членами Збору Українських Націоналістів є усі секретарі округ чи Сесія Збору Українських Націоналістів відбувається 1 разів замірялися вбити два роки.

Література, використана при написанні реферату:.

1. Косик У. «Україна й Німеччина у другій світовій війні. «.

2. Книш З. «Становлення ОУН. «.

3. Шаповал «Україна 20−50-х років: сторінки неписаної історії. «.