Лікувальна фізична культура при артрозах

КУРСОВА РОБОТА

ЛІКУВАЛЬНА ФІЗИЧНА КУЛЬТУРА ПРИ АРТРОЗАХ

ЗМІСТ

• ВСТУП 3
• РОЗДІЛ 1. ПАТОФІЗІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ АРТРОЗІВ 6
• 1.1. Загальна характеристика захворювань суглобів 6
• 1.2. Етіологія, патогенез, клініка артрозів 10
• РОЗДІЛ 2. ЗАСТОСУВАННЯ ЗАСОБІВ ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ПРИ АРТРОЗІ 12
• 2.1. Особливості лікувальної фізичної культури при артрозі 12
• 2.2. Методика лікувального масажу при артрозі 18
• 2.3. Фізіотерапевтичні процедури при реабілітації артрозу 19
• 2.4. Особливості застосування механотерапії і працетерапії 19
• 2.5. Післялікарняний період реабілітації 20
• ВИСНОВКИ 25
• СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 28
• ВСТУП
• Актуальність даного дослідження полягає в тому, що артрози найбільш розповсюджене захворювання суглобів, в основі якого лежать передчасне старіння і дегенерація суглобного хряща, обумовлені порушенням метаболізму.
• Артроз — це дегенеративно-дистрофічне захворювання суглобів, при якому виникають зміни в суглобовому хрящі з наступними кістковими розростаннями. Це призводить до деформації суглобових кінців кісток, обмеження рухів, сухожилково-м'язових контрактур. Захворювання уражає, переважно, суглоби нижніх кінцівок і хребет у вигляді міжхребцевого остеохондрозу.
• Саме тому, слід досліджувати значення застосування засобів фізичної реабілітації при артрозах
• Люди, які через особливості своєї роботи ведуть малорухоме життя, не компенсуючи недостачу рухів фізкультурою, прирікають свій організм на згасання. М’язи у них поступово атрофуються, серце працює кволо, тканини та органи недостатньо забезпечуються кров’ю, така людина дихає поверхнево. Недостатність рухів і загартування робить організм уразливим.
• Будь-яке захворювання порушує звичайний спосіб життя, і, як правило, призводить до обмеження рухів. Поки хвороба має гострий перебіг, режим спокою себе виправдовує. Але коли хворий починає видужувати, спокій повинен поступитися місцем перед тонізуючим, тренувальним режимом рухів.
• Особливо добрі результати дає лікувальна фізкультура в поєднанні з клінічним, бальнеологічним та курортним лікуванням.
• Основне діюче начало в лікувальній фізкультурі - це фізичні вправи, спеціально застосовані до хворої людини з метою її оздоровлення.
• Призначаючи комплекси фізичних вправ та інші заходи фізкультурного характеру, ми впливаємо на організм хворого, виключаємо реакцію окремих органів і добиваємось сприятливих зрушень у перебігові хворобливого процесу.
• Особливістю методу лікувальної фізкультури є активна участь хворого в лікувально-відновному процесі. Це головна відмінність лікувальної фізкультури від інших методів лікування, відповідно до яких людина пасивна. Заняття лікувальною фізкультурою мобілізують волю і сили хворого на боротьбу з недугою, відвертають від нав’язливих, гнітючих думок, вселяють почуття віри в одужання.
• Лікувальна фізкультура має загальнотонізуючий вплив на організм. Вона сприяє якнайшвидшій ліквідації анатомофізіологічних порушень в окремих органах, нормалізує патологічно змінені і компенсує втрачені функції, поліпшує якість рухів, виробляє і закріплює замінні навички.
• Лікувальна фізкультура добре впливає на стан серцево-судинної і лікувальної систем, на психіку хворих, активізує обмін речовин, зміцнює кісткову і м’язову системи, посилює збудливі і гальмівні процеси. Разом з тим лікувальна фізкультура підвищує дію медикаментів та інших лікувальних засобів, скорочує час між клінічним та функціональним одужуванням. Так, клінічно можна вважати, що хворий з переломом кінцівок видужав, якщо настала консолідація уламків, але функціонально здоровим його вважають тільки після відновлення функції кінцівок і працездатності.
• Лікувальна фізкультура вирішує також завдання виховного і профілактичного характеру. Для цього використовується весь комплекс засобів, які є в її розпорядженні.
• Слід зазначити, що лікувальна фізкультура може принести користь тільки в тому разі, коли її призначають рано, а вірніше — своєчасно. Всяке прогаяння знижує лікувальний ефект. І навпаки, вчасне застосування скорочує лікувальний ефект і дає змогу досягти бажаних результатів.
• Метою нашої роботи є вивчити методи комплексної фізичної реабілітації хворих артрозом.
• Виходячи з мети було сформульовано наступні завдання:
• 1. Проаналізувати патологічні особливості захворювання.
• 2. Визначити суть і завдання фізичної реабілітації при захворюванні.
• 3. Вивчити особливості методики застосування засобів фізичної реабілітації при артрозах.
• Об'єктом дослідження є особливості фізичної реабілітації при артрозах.
• Предметом даного дослідження є ефективні засоби фізичної реабілітації при артрозах.
• Методи дослідження — узагальнення та систематизація літературних джерел з даного питання.
• РОЗДІЛ 1

.ПАТОФІЗІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ АРТРОЗІВ

1.1. Загальна характеристика захворювань суглобів

Головною причиною первинних деформуючих артрозів є пошкодження суглобового хряща при систематичних тривалих перевантаженнях суглобів, їх постійна мікротравматизація. Це спостерігається найчастіше в осіб фізичної праці та спортсменів. Уражаються саме ті суглоби, що найбільше навантажуються під час трудової чи спортивної діяльності: колінні суглобиу вантажників, важкоатлетів, футболістів, лижників, борців; ліктьові - у працюючих з пневматичними молотами, тенісистів, фехтувальників, гімнастів, стрільців; поперекова ділянка хребта — у гімнастів, борців, стрибунів у воду та стрибунів на лижах, веслярів та ін.

Артроз розвивається поволі, поступово, непомітно. Першими ознаками хвороби є відчуття незручності в суглобі, тугорухливість після спокою, яка зникає під час рухів, слабкість і швидка втомлюваність навколишніх м’язів, біль у суглобі після великого навантаження. З часом з’являється грубий хрускіт, що супроводжується підсиленням болю, атрофія м’язів, випіт, деформація суглоба та обмеження рухів в ньому.

Остеохондроз хребта — дегенеративно-дистрофічні зміни міжхребцевих дисків з наступними ураженнями тіла суміжних хребців, міжхребцевих суглобів і зв’язкового апарату. Страждають частіше всього міжхребцеві диски, що найбільше навантажуються, нижньопоперекові та нижньошийні. Первісно остеохондроз хребта проявляється швидкою втомлюваністю м’язів спини, болем при тривалому статичному навантаженні. Розвиток захворювання супроводжують наростаючий місцевий біль в ураженому диску, невралгічні розлади, захисні напруження м’язів, що обмежують рухливість хребта.

В нормі диск виконує, насамперед, амортизаційні функції. Він складається з фіброзного кільця, в центрі якого розташоване драглисте (пульпозне) ядро, з верхньої і нижньої хрящових пластин (рис. 1.1). Призахворюванні виникають дегенеративні зміни драглистого ядра і заміщення його уражених ділянок фіброзною сполучною тканиною. Диск втрачає тургор, сплощується, з’являються щілини. Неповноцінність диска призводить до зближення хребців, звуження міжхребцевих проміжків, тертя їх один об одний, травматизації хряща і кістки хребців, кістковим розростанням по його краях, що порушує кровоі лімфообіг, викликає набряк, може стискувати спинномозкові нервові корінці (радикуліт) і судини.

Рис. 1.1. Міжхребетний лиск:

1 — тіло хребця; 2 — гіалінова пластинка; 3 — порожнина Лушки; 4 — фіброзне кільце; 5 — пульпозне ядро; 6 — передня повздовжня зв’язка; 7 — задня повздовжня зв’язка; 8 — поперечний виросток; 9 — остистий виросток

При піди ті ваги, різких рухах та інших фізичних навантаженнях, що супроводжуються підвищенням внутрішньодискового тиску може виникнути надрив і тріщина фіброзного кільця, через які висовуються фрагменти драглистого ядра — так звана грижа диска. Вона стискує нервові корінці, судини або частину спинного мозку і клінічно виявляється раптовим болем у спині у вигляді прострілу (люмбаго) в ногу, руку, по міжреберному проміжку. Хворий через різкий біль не може кашляти, пчихати, голосно розмовляти і, тим більше, рухатись. При втягненні у процес зв’язкового апарату хребта виникає не властива хребцевому сегменту рухливість, тобто зміщення хребців, що, у свою чергу, обтяжує перебіг остеохондрозу. Захворювання викликає постійне напруження одних м’язів хребта і атрофію інших, рухові та трофічні розлади, порушення постави аж до сколіозу.

При ураженні шийного відділу хребта у хворих виникає ниючий, стискуючий, рвучий, пекучий біль в задній і боковій ділянці шиї, потилиці, плечі. Він поширюється на руку і може викликати біль у серці, що імітує стенокардію і примушує пацієнта звертатись до кардіолога. Інколи характер болю при ураженні дисків середньо-грудного відділу хребетного стовбура нагадує біль при гастриті або виразковій хворобі дванадцятипалої кишки. Хворі на остеохондроз шийного відділу хребта часто скаржаться на головний біль, підвищену дратівливість, депресію, затерплість рук по ночах, що змушує їх вставати і розминати м’язи кінцівки.

При попереково-крижовому остеохондрозі хворі скаржаться на біль, печіння та простріли у попереку, біль по ходу сідничного нерва, затерплість ніг, мерзлякуватість, судоми в литкових м’язах і та ін. Прогресування захворювання тягне за собою значну атрофію м’язів і у важких випадках виникає параліч окремих м’язів кінцівки, що утруднює рух, порушує ходу.

Дегенерація і зникнення амортизатора — хряща — викликають ущільнення (остеосклероз) і деформацію суглобних поверхонь епіфізів" з ділянками некрозу в них (кисті) і рясним розростанням крайових остеофітів, до яких приєднуються фіброз синовіальної оболонки, склероз і зморщування капсули суглоба. Все це веде до стійкої деформації суглоба, однак без значного порушення його функції. Іноді виникає невеликий реактивний синовит (роздратування синовіальної оболонки шматочками некротизованого хряща). Занедужують чаші жінки у віці 40 -60 років. Вражаються головним чином тазостегнові і колінні суглоби, а також дистальні міжфалангові, суглоби кистей, але артроз може бути і генералізованим (поліостеоартроз). Поступово з’являються незначний біль, головним чином до вечора (на противагу ранковим болям при артритах), і повільно розвивається деформація суглобів за рахунок кісткових розростань під час відсутності запальних змін у суглобних тканинах (припухлість, випіт). Лише зрідка виникають невелика слабовиражена хворобливість і нестійка припухлість (реактивний синовіт). Рух суглобів залишається в повному обсязі (за винятком артрозу тазостегнових суглобів). При обмеженні шматочка некротизованого хряща між суглобними поверхнями може виникнути симптом «блокади» — гострий раптовий біль і неможливість руху в суглобі, що швидко зникає. Температура тіла і показники крові нормальні.

Рентгенографія виявляє прогресуюче звуження суглобної щілини, ущільнення і деформацію суглобних поверхонь, остеофітоз, дрібні округлі дефекти кісткової тканини в епіфізах з чіткими контурами (кісти).

Деформуючий артроз тазостегнового суглоба (коксартроз) — найбільш важка форма артрозу, що протікає з болем при опорі на ногу, кульгавістю, пізніше зі значними обмеженнями всіх рухів у суглобі, У пізній стадії відзначається значне укорочення кінцівки внаслідок підвивих, а голівки стегна. При двосторонній поразці виникають «качина хода», атрофія м’язів стегна. При пальпації область суглоба хвороблива.

Деформуючий артроз колінного суглоба (гонартроз). З’являються тупий біль (головним чином при спусканні зі сходи) у медіальній частині суглоба, там же хворобливість при пальпації, деформація за рахунок змін кісти. Періодично виникає велика припухлість (реактивний синовіт). Зрідка визначається синдром «блокади» суглоба.

Деформуючий артроз дистальних міжфалангових суглобів (геберденоські вузлики) виникає головним чином у жінок у клімактеричному періоді. Розвиваються стійкі, щільні симетричні стовщення дистальних міжфалангових суглобів, іноді хворобливі при пальпації і часто приводять до скривлення фаланг. Рідше подібні вузлуваті стовщення утворяться в проксимальних міжфалангових суглобах (вузлики Бушара).

Плин деформуючого остеоартрозу хронічне, без виражених загострень, з періодичним виникненням невеликого реактивного синовіта. У цей період біль трохи підсилюється.

1.2. Етіологія, патогенез, клініка артрозів

Припускають зараження грибком хлібних чи злаків недолік мікроелементів (селен) у воді і ґрунті. В епіфізах кіст розвивається дегенеративний процес, що веде до деформації суглоба і порушенню росту кіст, головним чином у дітей у віці 6−14 років.

Клінічна картина артрозів характеризується хронічним перебігом захворювання з періодичними загостреннями процесу і ремісіями. Тривалість гострого періоду та його важкість залежать від локалізації процесу, анатомічних змін у місці ураження, супутньої патології і причин, що викликали захворювання. Клінічний перебіг вторинних артрозів, що виникли після деяких артритів, внутрішньосуглобових переломів, розривів зв’язкового апарату та внаслідок гормональних порушень і обміну речовин більш складний.

Клінічна картина і рентгенологічні ознаки ідентичні такими при первинному остеоартрозі, але поразка буває звичайно несиметричною і захоплює одиничні суглоби. Плин важчий, чим при первинному остеоартрозі, деформація розвивається швидше і виражена значніше. Діагноз ставлять на підставі клініко-рентгенологічних ознак артроза, що розвилися після попереднього чи артриту травми суглоба, а також при наявності уроджених порушень статики.

Діагноз базується на наявності, стійкої деформації суглоба без виражених запальних явищ і значного обмеження функції, звуженні суглобної щілини, крайовому остеосклерозі епіфізів і остеофітозі на рентгенограмі при нормальній температурі тіла і під час відсутності змін крові.

На рентгенограмі - зміна малюнка губчатого, речовини епіфізів, стовщення суглобних поверхонь, множинні остеофіти.

Діагноз ставлять на підставі ендемічного характеру хвороби, хронічного прогресуючого плину, множинної деформації суглобів, короткопалості, зупинки росту, рентгенологічної картини. Прогноз: хвороба неухильно прогресує.

РОЗДІЛ 2

РОЗДІЛ 2. ЗАСТОСУВАННЯ ЗАСОБІВ ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ПРИ АРТРОЗІ

2.1. Особливості лікувальної фізичної культури при артрозі

Хворим на ревматоїдний артрит, деформуючий артроз, остеохондроз під час ремісії рекомендують періодично лікуватися на бальнеологічних і грязьових курортах (Саки, Євпаторія, Хмельник, Бердянськ, Одеса та ін.) з використанням кдіматотерапевтичних процедур і морських купань.

Ефективність фізичної реабілітації при захворюваннях суглобів

визначають, окрім загально клінічних показників, за показниками збільшення

амплітуди рухів і відновленням функції суглобів і хребта, сили і витривалості

м’язів.

Лікувальну фізичну культуру призначають у період загострення артрозу і під час підгострого його перебігу. Відповідно до цих особливостей захворювання ЛФК застосовують у два періоди.

Завдання ЛФК у І період при деформуючих артрозах: розвантаження ураженого суглоба, збільшення суглобової щілини, зменшення болю; покращання кровота лімфообігу, трофічних процесів в ураженому суглобі; розслаблення м’язів, усунення контрактур і збільшення амплітуди рухів: формуваня тимчасових компенсацій і підвищення загального тонусу організму. Використовують лікувальну і ранкову гігієнічну гімнастику, самостійні заняття 5−6 разів на день, гідрокінезитерапію.

Розвантаження ураженого суглоба і зменшення взаємотиску суглобових поверхонь досягають вихідним положенням під час виконання фізичних вправ, виключенням осьового навантаження на кінцівку. Лікувальна гімнастика проводиться в положенні лежачи і сидячи та складається з загальнорозвиваючих, дихальних спеціальних вправ. До останніх відносять пасивні, активні за допомогою і без неї вправи для ураженої кінцівки, що виконують у полегшених умовах, махові рухи у хворих суглобах і на розслаблення. Вправи проводяться у повільному темпі і обмежуються амплітудою, що не викликає появи болю. Найкраще фізичні вправи робити в теплій воді, що сприяє усуненню спазму і розслабленню м’язів, ліквідації рефлекторних контрактур, зменшенню болю і збільшенню рухливості в ураженому суглобі. Протягом дня рекомендують пасивні зміни зігнутого і розігнутого положення для ураженого суглоба, можна робити манжетні витягання малим вантажем. Поступово біль зменшується і збільшується амплітуда рухів в ураженому суглобі, хворому призначають напівпостільний режим і переходять до застосування ЛФК за II періодом.

У II період завдання ЛФК доповнюють. Вони націлені на зменшення атрофії м’язів, зміцнення м’язово-зв'язкового апарату ураженого суглоба, нормалізації його функції або формування постійних компенсацій; усунення дефектів постави і загальне зміцнення організму.

Рис. 2.1. Вправи для зміцнення м’язів шиї

При остеохондрозі хребта І період ЛФК провидять у фазі гострого перебігу захворювання. В цей час на перший план виступає біль і пов’язане з ним безперестанне рефлекторно-захисне напруження м’язів спини. Тому завдання ЛФК такі: розвантаження ураженої ділянки хребта і збільшення відстані між окремими хребцями, розслаблення м’язів спини та шиї; зменшення тиску на корінці спинномозкових нервів і зменшення болю; покращання кровота лімфообігу в уражених сегментах, попередження спайкових процесів; підняття загального тонусу організму.

В заняттях лікувальною гімнастикою при локалізації остеохондрозу у шийному відділі хребта необхідно додержуватися таких методичних принципів (З.В. Касванде, 1976):

Ш при патологічній рухливості хребцевих сегментів заняття слід проводи ти у фіксуючому шийний відділ ватно-марлевому комірі типу Шанца (рис. 3);

Ш активні рухи у шийному відділі хребта в гострий і підгострий періоди протипоказані, оскільки вони можуть призвести до звуження міжхребцевих отворів і компресії нервових та судинних утворень; їх вводять у заключний пері од і виконують у повільному темпі, без посилювання та напруження;

Ш усі вправи слід чергувати з вправами на розслаблення;

Ш з перших процедур вводять вправи для зміцнення м’язів шиї у вигляді 5−7-секундного опору згинанню голови (рис. 3.1, 1), повороту (рис. 3.2, 2), утримання її в положенні лежачи на спині, животі, боці;

Ш для подолання наслідків протибольової анталгічної пози і больовою синдрому, що зменшували екскурсію грудної клітки, слід включати дихальні вправи;

Ш не допускати підсилення больових відчуттів під час виконання фізичних вправ.

Комплекси лікувальної гімнастики складають з вправ для дрібних і середніх м’язових груп, на розслаблення м’язів плечового пояса і верхніх кінцівок, махових рухів руками. Вправи виконують у положенні лежачи й сидячи. Як затихає больовий синдром вводять вправи на зміцнення м’язів плечового пояса і верхніх кінцівок, які чергують з дихальними і вправами на розслаблення. Використовують вправи на координацію, рівновагу. Орієнтовна схема заняття з лікувальної гімнастики при остеохондрозі шийного відділу з синдромом плечолопаткового періартрозу у І період ЛФК представлена у табл. 2.1.

Таблиця 2.1

Орієнтовна схема заняття з лікувальної гімнастики для хворих з плечолопатковим періартрозом на початку курсу лікування (за З. В. Касвадзе, 1976)

При локалізації остеохондрозу в попереково-крижовій частині хребта, звичайно, хворому проводять витягання хребта різними методами і в різних умовах, застосовують мануальну терапію. Реабілітолог має допомогти хворому знайти протибольову (анталгічну) позу і рухи, які сприяють зниженню напруження м’язів і зменшенню болю. Він слабшає в положенні так званого «зведеного курка» — лежачи на боці з зігнутими у кульшових суглобах ногами. Приносить полегшення хворим поза лежачи на спині, ноги зігнуті у кульшових і колінних суглобах, а гомілки укладені на підставку або м’який валик. Деякі інші пози показані на рис. 2.2.

Комплекси лікувальної гімнастики будують з урахуванням анатомо-біомеханічних особливостей попереково-крижового відділу хребта (В.О. Епіфанов, 1987). Насамперед це стосується вихідного положення, від якого залежить внутрішньодисковий тиск в ураженій ділянці. Доведено, що він підвищується майже удвічі у вертикальному положенні. Тому в цей період всі вправи рекомендують виконувати у вихідних положеннях, що розвантажують хребет — лежачи на спині, животі, боці і в упорі стоячи на колінах. Разом з цим обов’язково включають вправи на розслаблення м’язів тулуба і кінцівок, витягання хребта по його осі, що сприяє збільшенню міжхребцевих проміжків і діаметру міжхребцевих отворів, зменшенню компресії на нервові корінці та оточуючі судини.

Рис. 2.2. Витягання хребта: 1-у ліжку, 2 — підводне (М.І.Хвисюк, С. С. Пухачова, 1979)

Природно, що протипоказані вправи на розгинання поперекового відділу хребта, нахили тулуба уперед більше як на 15−20° - («кіфозуючі» вправи), що підсилюють компресію на зв’язковий апарат, внутрішньодисковий тиск, зміщують диск, розтягують тканини і м’язи поперекової ділянки. Повністю виключають будь-які інші вправи, що збільшують рухливість у цьому відділі хребта і тим самим ще більше травмують дегенерований диск і підсилюють подразнення нервового корінця.

Рис. 2.3. Розвантажувальні пози і лікування положенням:

1 — модифікована поза за Перлю; 2 — розгинання за Перлю; 3 — поза хворого при поперековому лордозі; 4 — коригуюча розвантажувальна поза

Для стабілізації ураженого відділу хребта, зміцнення м’язів тулуба, тазового пояса і кінцівок у заняттях використовують фізичні вправи статичного характеру, спочатку з малою експозицією (2 -3 с), а згодом із зростаючою. Для зменшення ймовірності зрушення хребців і пов’язаного з цим загострення остеохондрозу рекомендується під час занять фіксувати поперековий відділ хребта паском важкоатлета при локалізації на рівні D8 або ортопедичним корсетом при локалізації остеохондрозу вище цього рівня.

В заняття включають вправи для дистальних відділів нижніх кінцівок, у посиланні імпульсів до рухів, статичні і динамічні дихальні вправи; на розслаблення м’язів тулуба та кінцівок. Застосовують вправи, що сприяють розкриттю задньобокових відділів хребта, де розташовані корінці спинномозкових нервів. Такими вправами є: підтягування зігнутих ніг до живота у положенні лежачи на спині і т.д.; вигинання тулуба в упорі стоячи на колінах. Рекомендуються ізометричні напруження м’язів, тиск поперековою ділянкою на кушетку в положенні лежачи на спині, ноги зігнуті у колінах. Вони можуть підсилюватися напруженням сідничних м’язів і м’язів промежини. Ці вправи збільшують внутрішньочеревний тиск і тим самим зменшують внутрішньодисковий. Всі вправи виконуються вільно, без зусиль, різких рухів, у повільному темпі, з малим числом повторень, з паузами для відпочинку, не допускаючи втомлення м’язів хворої кінцівки і поперекової ділянки.

У IІI період, коли запальні явища та біль в ураженому сегменті зменшуються і покращується загальний стан хворого, ЛФК має такі завдання: зміцнення м’язів ураженого відділу хребта і тулуба; відновлення правильних анатомо-фізіологічних положень уражених сегментів; рухливості хребта і навичок правильної постави; підготовка хворого до побутових і трудових навантажень.

Вправи виконують з вихідних положень, що розвантажують хребет. Вихідне положення сидячи при остеохондрозі попереково-крижового відділу виключають через збільшення внутрішньодискового тиску, а стоячи використовують мінімально лише для відновлення навичок правильної постави і навчання ходьби. Протипоказані різкі вправи і рухи, що стрясають хребет.

Зміцнення м’язів тулуба виконують у положенні лежачи на спині, їх можна ускладнювати легкими обтяженнями і опором. Обережно виконують ротаційні рухи і розгинання хребта, виключаючи нахили вперед. Обов’язково як у цьому, так і в наступних етапах лікування застосовують вправи на розслаблення. При покращанні стану хворого призначають лікувальну ходьбу, під час якої хворому необхідно намагатися підтримувати правильну поставу. Його вчать ходити без опори, переступати через предмети, ходити по східцях. Рекомендують гідрокінезитерапію.

2.2. Методика лікувального масажу при артрозі

Лікувальний масаж застосовують при затиханні гострих проявів захворювання для зменшення болю; розслаблення м’язів, протидії розвитку контрактурам і атрофії м’язів; покращання кровота лімфообігу, трофічних процесів в уражених зчленуваннях і навколишніх тканинах; психоемоційного тонусу хворого. Застосовують сегментарно-рефлекторний масаж відповідних спинномозкових сегментів та класичний масаж.

Методика лікувального масажу при деформуючих артрозах аналогічна тій, що використовують при артритах. При остеохондрозі масажують паравертебральні зони спинномозкових сегментів і рефлексогенні зони грудної клітки і ділянки таза; м’язи спини, сідниць; гребені клубових кісток, реберні дуги, міжреберні проміжки, остисті відростки; кульшові і плечові суглоби. Роблять вибірковий масаж больових зон і точок грудної клітки.

При значному болю масаж повинен мати розслаблюючий, щадний характер з використанням легких погладжувань і розтирань, неглибоких розминань. При зменшенні больового синдрому їх роблять більш інтенсивно, особливо у місцях, де є ущільнення м’язів, застосовують додаткові прийоми: стругання, пиляння, зміщення, стрясіння, поплескування. Масаж поєднують з пасивними, активними з допомогою, а потім активними рухами, струшуванням кінцівок.

2.3. Фізіотерапевтичні процедури при реабілітації артрозу

Фізіотерапію призначають у гострий період для знеболюючого, протизапального впливу на уражену ділянку; розслаблення м’язів і активізації кровоі лімфообігу, окисно-відновних і обмінних процесів, ліквідації набряку тканин; протидії дегенеративно-дистрофічним процесам, збереженню і відновленню функції суглобів. Спочатку застосовують фонота електрофорез знеболюючих і гормональних препаратів, а після зменшення гострого болю — УФО, діадинамотерапію, мікрохвильову терапію, магнітотерапію, індуктотермію, солюкс.

2.4. Особливості застосування механотерапії і працетерапії

Механотерапію використовують для відновлення і підтримання досягнутої амплітуди рухів у суглобі, розтягнення і поліпшення еластичності м’язів і зв’язок, відновлення їх сили і витривалості, тренування серцево-судинної і дихальної систем, підтримання загальної фізичної працездатності. Використовують маятникові і блокові механотерапевтичні апарати, пристрої для занять у воді.

Працетерапія націлена на розвиток і підтримання рухів в уражених суглобах і сегментах хребта; відновлення та збереження трудових навичок, опанування нових навичок і поз при виконанні побутової і професіональної роботи, відпочинку; підтримання загальної фізичної працездатності. Використовують види робіт, які не створюють додаткових навантажень на хребет чи уражений суглоб.

Хворим на ревматоїдний артрит, деформуючий артроз, остеохондроз під час ремісії рекомендують періодично лікуватися на бальнеологічних і грязьових курортах (Саки, Євпаторія, Хмельник, Бердянськ, Одеса та ін.) з використанням кліматотерапевтичних процедур і морських купань.

Ефективність фізичної реабілітації при захворюваннях суглобів визначають, окрім загально клінічних показників, за показниками збільшення амплітуди рухів і відновленням функції суглобів і хребта, сили і витривалості м’язів, координації рухів, розвитком тимчасових і постійних компенсацій, відновленням функціонального стану організму і фізичної працездатності, трудових навичок, здатністю хворих до побутової і виробничої діяльності, стійкістю і тривалістю ремісії захворювання.

2.5. Післялікарняний період реабілітації

У післялікарняний період реабілітації застосовують ЛФК, лікувальний масаж, фізіотерапію, механотерапію, працетерапію.

Лікувальна фізична культура при деформуючих артрозах має такі завдання: відновлення функції суглоба, попередження патологічних деформацій або стабілізація постійних компенсацій; зміцнення м’язів ураженої кінцівки, загальне збільшення сили і витривалості м’язів; покращання діяльності органів і систем організму, фізичної працездатності пацієнтів; адаптація до побутових і виробничих навантажень, попередження загострень захворювання. Використовують лікувальну і ранкову гігієнічну гімнастику, ходьбу, прогулянки, теренкур, рухливі ігри і на ранніх стадіях артрозу — спортивні ігри, плавання і вправи у воді. При доборі і виконанні фізичних вправ спочатку зберігають правило розвантаження ураженої кінцівки. Потім навантаження на неї повинні бути щадними за характером, виходячи з того, що процес не ліквідований і захворювання перейшло в стадію ремісії.

При остеохондрозі хребта завдання ЛФК такі: зміцнення м’язів шиї, плечового пояса, спини, живота і формування м’язового корсету; загальне підвищення сили і витривалості м’язів; відновлення і підтримання основних статичних і біомеханічних функцій хребта, нормальних фізіологічних вигинів, правильної постави; покращання діяльності серцево-судинної і дихальної систем, фізичної працездатності і адаптація пацієнтів до побутових і виробничих навантажень; попередження загострень захворювання. Рекомендують лікувальну і ранкову гігієнічну гімнастику, самостійні заняття, плавання брасом, на спині, теренкур, ходьбу на лижах, прогулянки та ін. Протипоказані прикладні і спортивні асиметричні вправи, наприклад кидання, штовхання медболу однією рукою, кидання диска, а також вправи зі штангою, веслування та ін. Не бажані різкі, ривкові рухи, вібрації, нахили вперед і підняття важких речей в позі «підйомний кран» .

У комплекси лікувальної гімнастики включають загальнорозвиваючі вправи, ізометричні вправи для шиї, плечового пояса, м’язів тулуба, нижніх кінцівок і динамічні з обтяженнями, що слід виконувати з вихідного положення лежачи на спині. їх чергують з дихальними і вправами на розслаблення, комбінують з вправами для корекції постави.

Хворим рекомендують кілька разів на день, особливо коли робота пов’язана з тривалим нахиленням голови або перебуванням в положенні сидячи, змінювати позу, відпочивати, виконувати ізометричні напруження м’язів. При остеохондрозі шийного відділу хребта можна використати такі вправи: стоячи біля стінки, натискати на неї потилицею протягом 3−5 с з наступним розслабленням м’язів; сидячи за столом, спертися підборіддям на зігнуті руки і тиснути на них, намагаючись при цьому нахилити голову або повернути її у бік і т.д.

Рис. 2.5. Положення тіла при виконанні виробничих операцій: інеправильне; 2 — правильне (за М. Т. Хвисюк, О. С. Чикуновим, 1987)

При попереково-крижовому остеохондрозі рекомендують: сидячи на стільці, натискати лопатками, попереком на спинку стільця; тримаючись руками за сидіння стільця, намагатись підняти себе разом зі стільцем; покласти лікті на стіл, тиснути на нього; стоячи, торкаючись спиною стінки, поперемінно сідницями, попереком, лопатками дозовано тиснути на неї. Після кожної вправи слід розслабити м’язи і зробити паузу для відпочинку. Кількість ізометричних напружень м’язів в одному занятті 4 -5. Взагалі, в повсякденному житті під час побутової чи виробничої праці, відпочинку і навіть сну виникають пози і рухи, що шкідливі для хворих на остеохондроз. На рис. 3.5 показано, як різні пози і підняття ваги відбиваються на компресії, що діє на поперекові міжхребцеві диски. Це, насамперед, пози з зігнутим положенням хребта і утриманням її. У цих випадках збільшується тиск на передні відділи хребців, що викликає зміщення драглистого ядра назад, продавлювання диску з усіма наступними порушеннями мікроциркуляції і невралгічними проявами остеохондрозу. Тому таким хворим не можна дивитися телевізор або читати у положенні лежачи на спині з високою подушкою під головою на м’якому дивані, при якому хребет дугоподібно вигнутий. Не бажано тривалий час перебувати в одній позі під час роботи, їзди в машині чи у транспорті, у таких випадках слід одягати фіксуючий шию комір, ортопедичний корсет, пасок важкоатлета. Хворому рекомендують: спати на твердому ліжку на маленькій подушці, а при болю у шиї - краще спати на спині без подушки; при будь-якій роботі прагнути зберігати природні вигини хребта; використовувати додаткові пристрої для виконання робіт без шкоди для хребта.

Рис. 2.6. Положення тіла при виконанні домашньої роботи: 1 — неправильне; 2 — правильне (за М.І. Хвисюк, О. С. Чикуновим, 1987)

Враховуючи наведене та результати ергонометричних досліджень виконання найбільш поширених виробничих операцій і дій у повсякденному житті, визначено правильні і неправильні положення тіла, яких повинна набувати людина під час трудової діяльності і домашньої роботи (рис. 2.5−2.6).

Лікувальний масаж застосовують для зниження тонусу напружених м’язів і збільшення скорочувальної здатності ослаблених; поліпшення кровоі лімфообігу, трофічних і регенеративних процесів; усунення невралгічних проявів остеохондрозу; підтримання рухливості хребта і працездатності хворого; продовження ремісії захворювання.

Застосовують сегментарно-рефлекторний, класичний масаж і, порівняно з попереднім періодом, його виконують більш тривало і інтенсивно, використовуючи всі прийоми. Призначають гідромасаж, точковий масаж і самомасаж.

Фізіотерапію призначають для поліпшення мікроциркуляції і трофічних регенеративних процесів, розвитку глибокої активної гіперемії, гальмування розвитку дегенеративно-дистрофічних змін усунення рефлекторного м’язового спазму і зміцнення ослаблених м’язів; підвищення загального тонусу, загартування організму. Застосовують УФО, діадинамотерапію, індуктотермію, ультразвук, електростимуляцію, грязьові, парафіно-озокеритні аплікації, ванни радонові, соляно-хвойні, сульфідні, душ дощовий, кліматолікування.

ВИСНОВКИ

1. Головною причиною первинних деформуючих артрозів є пошкодження суглобового хряща при систематичних тривалих перевантаженнях суглобів, їх постійна мікротравматизація. Це спостерігається найчастіше в осіб фізичної праці та спортсменів. Уражаються саме ті суглоби, що найбільше навантажуються під час трудової чи спортивної діяльності: колінні суглобиу вантажників, важкоатлетів, футболістів, лижників, борців; ліктьові - у працюючих з пневматичними молотами, тенісистів, фехтувальників, гімнастів, стрільців; поперекова ділянка хребта — у гімнастів, борців, стрибунів у воду та стрибунів на лижах, веслярів та ін.

2. Клінічна картина артрозів характеризується хронічним перебігом захворювання з періодичними загостреннями процесу і ремісіями. Тривалість гострого періоду та його важкість залежать від локалізації процесу, анатомічних змін у місці ураження, супутньої патології і причин, що викликали захворювання. Клінічний перебіг вторинних артрозів, що виникли після деяких артритів, внутрішньосуглобових переломів, розривів зв’язкового апарату та внаслідок гормональних порушень і обміну речовин більш складний.

3. Лікувальну фізичну культуру призначають у період загострення артрозу і під час підгострого його перебігу. Відповідно до цих особливостей захворювання ЛФК застосовують у два періоди. Завдання ЛФК у І період при деформуючих артрозах: розвантаження ураженого суглоба, збільшення суглобової щілини, зменшення болю; покращання кровота лімфообігу, трофічних процесів в ураженому суглобі; розслаблення м’язів, усунення контрактур і збільшення амплітуди рухів: формуваня тимчасових компенсацій і підвищення загального тонусу організму. Використовують лікувальну і ранкову гігієнічну гімнастику, самостійні заняття 5−6 разів на день, гідрокінезитерапію.

4. У II період завдання ЛФК доповнюють. Вони націлені на зменшення атрофії м’язів, зміцнення м’язово-зв'язкового апарату ураженого суглоба, нормалізації його функції або формування постійних компенсацій; усунення дефектів постави і загальне зміцнення організму.

5. У IІI період, коли запальні явища та біль в ураженому сегменті зменшуються і покращується загальний стан хворого, ЛФК має такі завдання: зміцнення м’язів ураженого відділу хребта і тулуба; відновлення правильних анатомо-фізіологічних положень уражених сегментів; рухливості хребта і навичок правильної постави; підготовка хворого до побутових і трудових навантажень.

6. Лікувальний масаж застосовують при затиханні гострих проявів захворювання для зменшення болю; розслаблення м’язів, протидії розвитку контрактурам і атрофії м’язів; покращання кровота лімфообігу, трофічних процесів в уражених зчленуваннях і навколишніх тканинах; психоемоційного тонусу хворого. Застосовують сегментарно-рефлекторний масаж відповідних спинномозкових сегментів та класичний масаж.

7. Фізіотерапію призначають у гострий період для знеболюючого, протизапального впливу на уражену ділянку; розслаблення м’язів і активізації кровоі лімфообігу, окисно-відновних і обмінних процесів, ліквідації набряку тканин; протидії дегенеративно-дистрофічним процесам, збереженню і відновленню функції суглобів. Механотерапію використовують для відновлення і підтримання досягнутої амплітуди рухів у суглобі, розтягнення і поліпшення еластичності м’язів і зв’язок, відновлення їх сили і витривалості, тренування серцево-судинної і дихальної систем, підтримання загальної фізичної працездатності. Використовують маятникові і блокові механотерапевтичні апарати, пристрої для занять у воді.

8. Працетерапія націлена на розвиток і підтримання рухів в уражених суглобах і сегментах хребта; відновлення та збереження трудових навичок, опанування нових навичок і поз при виконанні побутової і професіональної роботи, відпочинку; підтримання загальної фізичної працездатності. Використовують види робіт, які не створюють додаткових навантажень на хребет чи уражений суглоб.

9. Ефективність фізичної реабілітації при захворюваннях суглобів визначають, окрім загально клінічних показників, за показниками збільшення амплітуди рухів і відновленням функції суглобів і хребта, сили і витривалості м’язів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Вайнштейн В. Г., Лыткин М. И. Кожная пластика при первичной хирургиче ской обработке открытых повреждений. — Л., «Медицина:», 1965. — 235 с.

2. Аулик И. В. Определение физической работоспособности в клинике и спор т. е.- М., «Медицина», 1979. — 192 с.

3. Бабич Б. К. Травматические вывихи и переломы. — Киев, «Здоров'я», 1968.-458 с.

4. Базилевская 3. В. Закрытые повреждения позвоночника. — М., «Медгиз»,. 1962. -112 с.

5. Белая Н. А. Руководство по лечебному массажу. — М., «Медицина», 1974. — 327 с.

6. Беляков А. А., Капитанский И. С. Причины осложнений при лечении откры тых переломов диафизов длинных трубчатых костей. — Ортопедия, травматология и протезирование, 1978, № 8, 14−19 с.

7. В кн.: Труды 3-го Всесоюзного съезда травматологов-ортопедов. — М., 1976.

8. Вайсе М. Вопросы восстановления трудоспособности и трудоустройства больных с последствиями повреждений и заболеваний опорно-двигательного-аппарата. — В кн.: Руководство по ортопедии и травматологии. — М.,. «Медицина», 1973, т. I, 744−766 с.

9. Вербов А. Ф. Основы лечебного массажа.- 5 изд. — М. «Медицина», 1966, — 303 с.

10. Волков М. В., Любощиц Н. А. Повреждения и заболевания опорнодвигательного аппарата. — М., «Медицина», 1979. — 280 с.

11. Гребенюк В. И. Оперативное лечение застарелых вывихов шейных позвон ков.- Л., «Медицина», 1976. — 119 с.

12. Громов М. В., Шмидт И. 3., Кашигина Е. А. и др. Основные принципы диагностики и лечения сочетанных повреждений органов грудной и брюшной полости и опорно-двигательного аппарата. — В кн.: Труды 3-го Всесоюзного съезда травматологов-ортопедов. — М., 1976, 37−41.

13. Дембо АХ. Практические занятия по врачебному контролю.-М., 1975.-342 с

14. Добровольский В. К Учебник инструктора лечебной физкультуры. -М., 1974. -289 с.

15. Довгань В. И., Темкин И. В. Механотерапия. — М., «Медицина», 1981. 127 с.

16. Домбровский В. М. Применение массажа при травмах и заболеваниях. М.: 1986.

17. Домбровский В. М. Основы сегментарно-рефлекторного массажа М.: 1982.

18. Епифанов В. А. Двигательный режим больных с повреждением спинного моз га на уровне шейного отдела позвоночника. — Вопросы курортологии, физиотерапии и лечебной физкультуры. — М., «Медицина», 1978, № 3, 56−59 с.

19. Епифанов В. А., Зверев В. В. Лечебная гимнастика у больных с травмой шейного отдела позвоночника и спинного мозга. — Советская медицина.-М., «Медицина», 1981, № 9, 103−105 с.

20. Зотов В М Спортивный массаж. К.: 1987.

21. Ибрагимов ВС. Точечный массаж, 1984.

22. Илизаров Г. А., Окулов Г. В. Компрессионный артродез голеностопного су става и близлежащих суставов стопы. — Ортопед., травматол., 1976, № 11, 54−57 с.

23. Каплан А. В., Пожариский В. Ф., Лирцман В. М. Лечение множественных и сочетанных повреждений опорно-двигательного аппарата.

24. Крячко И. А. Физическое воспитание школьников с отклонениями в состоянии здоровья. -М. 1969.