Маніфест 1810 року

Учреждение державного ради 1 січня 1810 року (функції, состав).

Создание міністерств і реформа Сенату 8 вересня 1802 року принесли бажаного результату. Слабкість державної машини перед зовнішнього й внутрішнього ворога змушувала верхівку дворянства, зокрема самого імператора, шукати нові засоби його усовершенствования.

У умовах Олек-сандр І наближає себе молодого, але вже настав досвідченого реформатора М. М. Сперанського, щоб її допомогою здійснити прогресивні перетворення, які, на думку царя, мали заспокоїти і народ, і дворянство. У 1809 року Сперанським було підготовлено програма ліберальних перетворень всієї системи державні органи. Вона викладена у його роботі «Вступ до укладенню державних законов».

Найбільш прогресивним і тому нездійсненим елементом планованої Сперанським системи державні органи мали стати представницькі органи — місцеві сумніви й Державна Дума. Останню пропонувалося створити до обговорення законопроектів й контролю над діяльністю міністрів. Їй надавалося право абсолютного вето попри всі внесені проекти законів. То справді був помітний крок у бік конституційної монархії, з урахуванням, що обирати й бути обраним отримували все власники нерухомого имущества.

Як запевняв Сперанський, у його проекті вершину всієї державної організації становила не Державна Дума, а Державну раду, що був являти собою «стан, з якого усі частини законодавчої, судной і владі найголовніше їхні стосунки з'єднуються і крізь нього сягають державної влади». Держраду постає у «Запровадження» як універсального, багатофункціонального, але дорадчого органу. Члени держради мали призначатися імператором, що був її головою. Нагадуючи попередні дорадчі органи за царя найголовніше рисах, держрада внаслідок зміни роль системі самодержавства мав багато нового. Інший стала його структура — тепер поруч із загальними зборами створювалися департаменти Ради. Новий пристрій отримала повідомлення і його канцелярия.

Всупереч логіці записки «Про необхідність установи Держради» і самому змісту цієї реформи проект «Освіти держради» не було обговорено ні в Сенаті, ні Неодмінному раді, ні з будь-якому іншому органе.

Урочистої церемонією відкриття 1 січня 1810 року початок свою роботу загальні збори Держради. У першому засіданні виступив із промовою, написаної Сперанським, Олек-сандр І. Він заявив про, що завжди хотів, щоб добробут імперії утвердилось у законі, а закон був недвижний на постановах, тож саме від початку цього року кладе тверде підставу одного з найважливіших органів — госсовету.

«Корінні закони» держради, викладені Сперанським ще у «Запровадження до укладенню госзаконов», увійшли до «Освіта» із змінами. «Освіта» поповнилось лише одній новій статтею, яка забороняла міністрам бути головами департаментів госсовета.

У «Освіті держради» було чимало недоліків, і протиріч, які лише частково були усунуті при реалізації всього плану перетворень Сперанського, проте лише Держдума була створена, на навіть схвалена імператором реформа Сенату не проводилася, і тому організація Ради, яка б на думку творця, впорядкувати роботу держапарату і можливість установити режим законності, практично привела немає поділу, а навпаки, до змішання функцій вищих державні органи. Разом про те, як слушно зауважив А. У. Предтеченский, при абсолютної недоторканності прав самодержавної влади зводилося нанівець значення держради органу, який встановлює лад у справі законодавства. Держраду, як і попередні поради при імператорі, продовжував залишатися універсальним дорадчим органом, де також поступово взяли гору не законодавчі, а судові справи і виконавчі дела.

«Освіта Державної Ради» структурою є двоєдиний акт, що з Маніфесту та власне «Освіти». У першому розкриваються причини, які створення Держради, закріплюються основні закони, що визначають компетенцію і склад держради, проголошуються його першочергові завдання. «Освіта» і двох відділень, котрі за змісту і за формою істотно відрізняється одне одного. Текст першого відділення, названого «Корінні закони держради», поділяється цифрами на 16 частин. Друге відділення складається з 144 параграфів, об'єднаних у вісім разделов.

Деякі розділи, крім параграфів, мають значення і інші структурні подразделения.

За цим документом держрада розділявся на виборах 4 департаменту: законів, справ військових, справ громадянських і духовних, державної економії. У департамент законів входить усе те, що у суті є предметом закону. Законодавча комісія має вноситиме в руки цього департаменту все законопроекты.

У департамент військових справ входили предмети ведення військового і морського министерств.

У департамент громадянських і духовних справ «Освіта» включало справи юстиції, духовного управління і полиции.

А до департаменту держ економії ставилися предмети загальної промисловості, наук, торгівлі, фінансів, казначейства і счетов.

Очолював держрада її голова. Він підписував всі документи, відкривав і закривав зборів, призначав в руки держради справи. При роботі держради мав охороняти лад і єдність предмета рассмотрения.

У департаментах як і були голови. Вони очолювали департаменти, відкривали й закривав засідання департаментів, призначали на розгляд тощо. (той самий, як і в голів госсовета).

Державний секретар управляв канцелярією. Під його відповідальністю перебувала точність відомостей, запропонованих поради й належна ясність їх викладу, і навіть виготовлення всіх виконавчих паперів за часописами Ради, як у загальному його зборах, і по департаментам.

При кожному департаменті ради перебував один статс-секретар і кілька помічників. Їх обов’язок полягало у зборах додаткових відомостей, потрібних для слухання дел.

До компетенції держради ставилися: зміну або скасування чинних законів дача роз’яснень за поточного законодавству внутрішня політика держ бюджет податки? звіти міністерств під управлінням належних до них частей Все справи, які підлягають розгляду держрадою, спочатку надходили в департаменти. Їх могли спрямовувати туди від міністрів. Вони, шляхом голосування, відбиралися справи, які довелося б розглянути госсовету. Потім справи передавалися безпосередньо в руки госсовета.