Дзвони Чорнобиля

Твір-роздум на тему:

Дзвони Чорнобиля Стражденна наша земля… Зрита могилами, засіяна кулями, полита кров’ю… І здавалося б на цій, такій мученицькій землі, ніколи не повинно селитися ніяке (бодай навіть найменше) горе, бо вже стільки було того горя, що крізь віки і досі чується відгомін тяжкого людського стогону…

Невже не досить було знищити Січ?

Невже не вистачило голодомору?

Невже навіть замало було репресій?

Чомусь ставши для нас злою мачухою, послала ще одне нелюдське випробування — Чорнобиль. 19 років розділяють нас від тієї страшної трагедії, передостаннього десятиріччя ХХ століття. Наслідків якої, як не прикро, вистачить і на ціле ХХІ…

90 Херосім — так розцінюється чорнобильська катастрофа. Ось уже 16 років дзвони Чорнобиля стукають в наші серця. Змушують нас зупинитись і озирнутись в той страшний 1986;й… Скільки зламаних доль? Сироти, що втратили батьків, ненароджені діти, хвороби, туга за рідним краєм, дотепер радіоактивний заказник. Все це Чорнобиль, який забрав 35 тисяч чоловік, в тому числі - тисячу дітей, 800 тисяч заражених хворобами, які пов’язані з наслідками аварії.

Скільки пройшло часу, а чорний день Чорнобильської трагедiї продовжує хвилювати людей: i тих, кого вiн зачепив своїм недобрим крилом, i тих, хто пiзнiше народився далеко вiд покривдженої землi. Цей день не минув безслiдно, вiн розплодив по свiту багато трагедiйвiн буде завжди об'єднувати всiх одним спогадом, однiєю печаллю, однiєю надiєю.

Уже давно вiддзвенiли чорнобильськi дзвони, а ми все ще пам’ятає мо тих, хто пiшов у вогонь, — вони увiйшли у стогiн i душу, болем зчорнену до дна:

Рахунок буде 904. Всiх поiменно у незабуття.

I буде суд, який поверне вiру, Та не поверне молодi життя.

Хто квiтень наш отак пiдступно зрадив, Що стiльки горя, аж рида весна?

I хто тепер такiй бiдi зарадить?!

Щоб жив Днiпро i щоб жила Десна.

Людству вiдомi прiзвища всiх героїв-пожежникiв, якi першими стали до бою з непокiрним реактором. Серед них i прiзвище Володимира Правика. Кiлька рокiв тому вийшла книга «Я писатиму тобi щодня» — це 800 листiв, якi Володя вiдiслав своїй Надiї за 4 роки i 4 мiсяцi їхнього кохання. Ось один iз них: «Живу я добре. Поселили нас у клiнiцi для огляду. Тут усi, хто був тодi там. Так що менi весело, адже весь караул тут при менi. Ходимо, гуляємо, милуємося вечiрньою Москвою. Одне погано, що милуватися приходиться через вiкно. I це триватиме, мабуть, мiсяцiв пiвтора-два. На жаль, тут такi закони: доки все не обстежать, не випишуть. Надiйко, живи у батькiв у Городищi. Я приїду прямо туди. Та ще хай моя дорога теща пiдшукає менi роботу, щоб я мiг перевестися. Надiйко, ти читаєш мого листа i плачеш. Не треба, витри слiзки, все обiйшлося добре, ми ще проживемо до ста лiт, i донечка наша ненаглядна тебе переросте разiв у три «.

Скiльки треба мужностi, людяностi, любовi, щоб так спокiйно висловити своє останнє слово прощання. А в цей час виходить Указ Президiї Верховної ради СРСР про присудження В. П. Правику за мужнiсть, героїзм i самовiдданiсть, виявленi пiд час лiквiдацiї аварiї на Чорнобильськiй АЕС, звання Героя радянського Союзу. Посмертно.

Це лише один приклад змарнованого життя. А скiльки їх було?

Небаченого масштабу трагедiя звалилася на плечi нашого народу. Хто ж винен у нiй? Конкретно нiби нiхто нiчого спецiально не робив. Це не провокацiя, це халатнiсть. Прояви безвiдповiдальностi i легковажностi накопичувались i накопичувалися — i в один прекрасний квiтневий день — раптом вибух… Усе цвiло — смерть прийшла невидимо. Нiхто не вiрив, бо подiбного ще не було. Люди проявили героїзм, лiквiдували залишки аварiї, але такого масштабу наслiдкiв нiхто не чекав. Першi герої загинули всi, а скiльки ще хворих, скiльки народилося дiтей-калiк.

Спасибi, держава допомогла, весь свiт допомагав тим, хто зазнав радiацiйного впливу. I зараз «чорнобильцi» мають рiзнi пiльги, їздять до санаторiїв, лiкуються. Але де гарантiя, що не повториться ця трагедiя? Люди будьте пильнi i обережнi, безвiдповiдальнiсть породжує трагедiю.

Аварiя на Чорнобильськiй АЕС стала новою вiхою вiдлiку в iсторiї атомної енергетики, показала, наскiльки небезпечна позбавлена контролю сила атома i як неймовiрно важко вгамувати її.

Майже двадцять рокiв — це мить, зовсiм небагато часу. Але яким далеким, безхмарним видається тепер нам той дочорнобильський свiт — спокiйний, неквапливий! Свiт без катастроф, жертв, без стресових ситуацiй, що випали на долю мiльйонiв людей пiсля чорнобильської трагедiї:

Жилось легковажно, Жилось безбережно, Та вибух дiстав нас ;

Пожежа!

Найперший удар стихiї прийняла на себе воєнiзована пожежна частина атомної станцiї. Пожежнi добре розумiли, на що йшли, опинившись у самому пеклi смертельної радiацiї. Та за їхнiми плечима були їхнi ж дiти, рiднi, земляки, весь отчий край. Цiною неймовiрних зусиль, а часом, i цiною життя зупинили чорнобильськi пожежники вогневу стихiю, що вирувала над аварiйним енергоблоком. Вiчна їм слава i пам’ять!

Вже з перших годин, днiв численнi нашi спiввiтчизники не вагаючись стали до боротьби з грiзним i невидимим ворогом: щоденно несли небезпечнi вахти бiля розпеченого реактора, очищали вiд радiацiї поля, сади i житло, щиро приймали у себе переселенцiв… Так починався лiтопис всенародного подвигу.

…Евакуацiя. Цей термiн воєнного часу, що жив тiльки у пам’ятi людей, якi пiзнали лихолiття часiв Вiтчизняної вiйни, увiрвався в наше сьогодення. Його викликав чорнобильський ураган, вирвавши людей iз обжитих ними мiсць, вiдiрвавши вiд коренiв, що єднали з рiдною землею. Чим можна змiряти їх горе?

Чорнобильське лихо… Радiацiя… Радiонуклiди… Скiльки тривоги внесли цi слова в наше життя! З’явились новi тривоги, i головна з них — про майбутнє нашої планети. Бiда причаїлася скрiзь: i в грунтi, й у водi, у повiтрi, в їжi. Я бачив, якими народжуються птахи, тварини у цiй страшнiй «зонi» … Побачив один раз, а не зможу забути, мабуть, нiколи…

Проходять роки пiсля аварiї на Чорнобильськiй АЕС. От вже минає п’ятнадцятий, а буде тридцятий, шiстдесятий. Та бiль не вщухає, тривога не полишає людей, пов’язаних скорботним часом ядерного апокалiпсиса.

Чорнобильська аварія — перший дзвінок у ХХІ століття. Нехай у цей день, День національної скорботи, тяжкі дзвони Чорнобиля відгукнуться в душах кожного з нас співчуттям і милосердям.