Національна банківська система

Національна банківська система України представлена двома рівнями банків: Національний банк України, 23 регіональних обласних управління якого розміщені на території держави; Національний банк України разом з Кримським республіканським управлінням та банківськими установами всіх рівнів утворює єдину організаційну кредитну систему, яка ґрунтується на національній грошовій одиниці і виконує функції резервної системи.

НБ України є емісійним центром, він має монопольне право на випуск в обіг і вилучення з обігу готівки, визначає правила її перевезення, зберігання та інкасації.

Національний банк створює державну скарбницю резервних фондів грошових знаків, дорогоцінних металів та золотих запасів і організовує її діяльність, представляє інтереси України у відносинах з центральними банками інших держав, з міжнародними банками та іншими фінансово-кредитними організаціями, в яких міжнародне співробітництво передбачено на рівні центральних банків.

Національний банк є «банком банків», тобто він здійснює операції з банками, що входять до національної кредитної системи, виконує обов’язки банку уряду [13; с. 230].

Комерційні банки в українській економіці є явищем новим, хоч у розвинутих країнах — це одна з найстаріших і найпоширеніших груп кредитних установ, що виконують більшість фінансових операцій та послуг, відомих у підприємницькій практиці. Комерційні банки створюють на акціонерних або пайових засадах. Засновниками їх можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, за винятком органів влади всіх рівнів та спеціалізованих суспільних фондів. Вони незалежні від виконавчих та розпорядчих органів державної влади в прийнятті рішень, пов’язаних з поточною банківською діяльністю.

Комерційні банки можуть створювати спілки, асоціації та інші об'єднання для власної діяльності та захисту своїх інтересів. Вони здійснюють свою діяльність на основі ліцензій на ведення банківських операцій, одержаних від Національного банку України.

Комерційні банки за порівняно короткий термін перетворилися на основу кредитної системи в Україні. За умов жорсткої фіскальної політики практично відсутнє державне інвестування економіки. У цих умовах цю функцію беруть на себе комерційні банки [12; с. 103−104].

З метою забезпечення своєї фінансової міцності та захисту інтересів клієнтів комерційні банки діють згідно з економічними нормативами, встановленими Національним банком, створюють страхові та резервні фонди.

Комерційні банки зобов’язані виконувати операції з касового виконання бюджету за дорученням Національного банку, їм заборонено проводити діяльність у сфері матеріального виробництва і торгівлі матеріальними цінностями, а також проводити всі види страхування. Вони можуть на договірних засадах залучати та розміщувати кошти один одного у формі депозитів, кредитів і здійснювати інші взаємні операції. За нестачі коштів для кредитування клієнтів і виконання прийнятих зобов’язань комерційні банки можуть звертатися за одержанням кредитів до Національного банку.

В Україні комерційні банки ще мають певні обмеження у своїй кредитній діяльності. Це обумовлене політикою антиінфляційних заходів, з одного боку, і стримуванням зростання процентних ставок в умовах інфляції для кредитування промислових підприємств і посилення їх кредитоспроможності - з іншого.

Існують різні види комерційних банків, які відрізняються формою власності, своїми функціями, організаційною структурою. Відповідно до форм власності банки поділяються на державні, кооперативні, акціонерні; залежно від операцій, які вони виконують, — на універсальні і спеціалізовані. За організаційною структурою розрізняються банки, які мають велику мережу філій, розташованих по всій території країни, і безфілійні банки. До перших належать ті, що були створені на базі колишніх державних банків. Це, — зокрема, акціонерно-комерційний банк розвитку агропромислового комплексу «Україна», банк соціального розвитку «Укрсоцбанк», банк розвитку промислово-будівельного комплексу «Укрпромбудбанк», банк заощаджень населення «Укрощадбанк». Ці банки є універсальними.

В Україні функціонує ряд інших універсальних банків, створених на пайових умовах. Деякі з них мають незначну кількість філій або не мають їх зовсім. Крім того, в країні існують філії комерційних банків інших держав.

До кредитних установ парабанкивської системи відносяться лізингові, факторингові, інвестиційні, страхові, фінансові компанії, пенсійні фонди, ломбарди, каси взаємної допомоги. Серед цих небанківських інститутів слід виділити страхові організації, пенсійні фонди, ломбарди і каси взаємної допомоги, які існують на території нашої країни. Інші установи будуть створюватися в недалекому майбутньому в міру розвитку ринкових відносин.

Кредитні установи парабанківської системи відрізняються від інших орієнтацією на обслуговування певних типів клієнтури або на здійснення 1−2 видів послуг [11; с. 101−109].

Найскладнішою проблемою є створення фінансово-кредитного механізму і мобілізація кредитних ресурсів для виходу з кризи і стабілізації економіки в цілому. З цією метою уряд України розробив спеціальну програму, ядро якої становлять проблеми пошуку засобів і шляхів подолання спаду життєвого рівня, виробництва важливих товарів, подолання кризи недовиробництва, поступового пожвавлення й економічного зростання. Згідно з цією програмою, вплив на ряд галузей і сфер економіки відбувається за допомогою інструментів і механізмів грошової, фінансово-кредитної, податкової, цінової та митно-тарифної політики.

Роль кредитної системи полягає в тому, що вона підтримує високу норму народногосподарського нагромадження, сприяє вирішенню проблеми реалізації товарів та послуг на ринку, розвиткові галузей промисловості та будівництва, міжнародної торгівлі, який, у свою чергу, підштовхує виробництво [18; с. 25].