Особливості страхування вексельного авалю

Незважаючи на механізм саморегулювання, вексельний обіг створює фінансові ризики, негативні наслідки яких можуть бути подолані за активної участі страхових компаній. Ці ризики умовно можна класифікувати так.

По-перше, це фінансові ризики платонеспроможності акцептанта трати і векселедавця простого векселя. Вексельним правом передбачено занесення неплатників (так званих протестантів) до чорних списків. Комерційні банки або взагалі не кредитують неплатників, або ж надають їм кредити, але на найжорсткіших умовах. У цьому випадку для векселетримачів ліквідність, надійність та інші інвестиційні якості виписаних ними векселів украй малі. їх відмовляються приймати практично всі учасники вексельного обігу. Як наслідок, векселедавець, що допустив опротестування своїх векселів, фактично втрачає джерела кредитування і не може користуватися здобутками системи вексельного обігу.

По-друге, у разі відмови в акцепті чи платежі трасата переказного векселя платниками найчастіше стають авалісти. Авалістами, крім відомих банків і стабільних фірм, можуть виступати представники господарської вертикалі, відповідальні працівники адміністрацій державного управління. Крім цього, корпоративні векселі можуть авалюватися управліннями фінансів і податкової адміністрації.

Для посилення надійності і своєчасності платежів за корпоративними векселями корисно було б покращити інформованість учасників вексельного ринку і посилити відповідальність усіх учасників вексельного обігу за виконання своїх обов’язків. Серед пропонованих заходів провідними е такі:

• * видачу векселів до певної міри ототожнювати із процедурою випуску емісійних цінних паперів, що дасть змогу своєчасно визначити рівень векселездатності задіяних осіб;
• * прискорити процедуру стягнення боргів за векселями;
• * ввести певну форму складських розписок як запоруку реального забезпечення векселів;
• * створити систему клірингових палат, які б безумовно приймали до дисконту належно гарантовані векселі;
• * публікувати у засобах масової інформації рейтинги векселів тощо.

По-третє, на останньому місці за чисельністю випадків платежу стоять індосанти, тому гарантії за індосантів для авалістів найменш ризикові. Вони трапляються лише внаслідок грубих помилок індосанта в процесі отримання векселя у розрахунок за поставлений ним товар. Хоч безперервність послідовного ряду індосаментів перевіряє кожний наступний індосат, водночас правильність цього ряду зобов’язаний перевіряти й платник.

Зважаючи на ці та інші ризики, йдеться про необхідність гарантій виконання вексельних зобов’язань, у тому числі про проблеми страхування вексельного авалю. А чи потребує це втручання страхових компаній, які діють поза межами вексельного права? Чи не дублюють вони ті гарантії, котрі вже закладені в нормах цього права?

Зокрема, Українська промислова страхова компанія розробила деякі квоти страхування вексельних операцій. Наприклад, умовою страхування відповідальності векселедавця за забезпечення товарності векселя має бути надання послуг за договорами з підприємствами-кредиторами. Але ж це вже гарантується нормами вексельного права, які передбачають складання і виписування векселя як фінансового документа, що реально відображає договір поставки і проведення розрахунків з відстрочкою платежів. Солідарна відповідальність усіх учасників вексельного зобов’язання настає і без додаткової операції страхування та відповідних додаткових затрат.

Водночас страхова компанія за належну комісійну винагороду могла б стати учасником цих операцій, однак за інших умов — як звичайний посередник, то й передбачено вексельним правом, або стаючи в операціях посередництва авалістом, акцептантом тощо. Тобто вона насамперед повинна стати юридичною особою, яка за дорученням клієнта, на випадок спроб деяких непорядних учасників господарського життя ухилитися від виконання вексельних зобов’язань, брала би їх на себе. Як посередник, що оплатив вексель, вона компенсувала би свої затрати у разі регресу і, як будь-який учасник вексельного зобов’язання, ставала регресантом. На цій підставі страхова компанія також має брати на себе всі інші аспекти вексельних зобов’язань і так само нести відповідальність за векселем аж до його погашення. вексель страхування кредитор Серед квот, розроблених згаданою компанією, є й умови страхування відповідальності векселетримача за непогашення кредиту. Але про яку його відповідальність може йти мова? Адже він чесно й добросовісно виконав свою функцію — надав власні матеріальні чи грошові цінності у кредит, отримав у розрахунок вексель і має одне право і одну відповідальність — вимагати від боржника сплати вексельної суми. Безумовне право вимоги платежу захищає система вексельного права, яка принципами солідарної відповідальності й регресу робить неотримання платежу векселетримачем математично зникаючою величиною. В системі гарантій отримання платежу дієвою є роль аваліста. Цілком імовірно, що ним могла б бути страхова компанія, котра вступає до вексельного зобов’язання як будь-який посередник.

Якщо йдеться про тримача простого векселя, то його відповідальність не має характеру страхового ризику. Адже він уданій операції виступає кредитором, який має отримати за свої реально надані товари, послуги чи виконані роботи гарантований вексельний платіж від іншої зобов’язаної особи — векселедавця простого векселя. І лише у випадку його неспроможності страхова компанія як аваліст могла б виконати надзвичайно корисну місію — повернути кредит у вигляді вексельної суми тримачеві. А далі вона сама повинна виконати всі відповідні норми вексельного права, в тому числі дії регресу чи прямого позову до боржника.

Отже, знову-таки йдеться про віками напрацьовані морально-етичні правила, традиції та норми вексельного права та про їх застосування у розрахунково-кредитних операціях. Тому у випадку введення до числа векселезобов’язаних осіб страхової компанії її функції цілком достатньо здійснюються через аваль. Тоді українське вексельне право наблизиться до світових норм, а страхова компанія через систему вексельного регресу значно швидше зможе домогтися відшкодування своїх затрат, ніж через механізм судочинства, як це робиться на підставі частини II статті 58 Цивільного кодексу України.

Нарешті розглянемо запропоновані умови страхування відповідальності аваліста за дотримання прийнятих зобов’язань. За всесвітньо визнаними нормами вексельного права аваліст і так відповідальний за взяте зобов’язання усім своїм майном. Більше того, це зобов’язання є одностороннім, безвідкличним і діє аж до погашення векселя. Порушена страховою компанією проблема платонеспроможності аваліста, а тим більше збитків, завданих ним третім особам, видається малоймовірною. Адже відповідальність аваліста настає після невиконання своїх зобов’язань тією особою, за яку надано аваль. Якщо аваліст і справді збанкрутував, то є інші учасники вексельного зобов’язання, до яких у порядку регресу векселетримач має право пред’явити вимогу платежу. Проте аваль банкрута фактично не характерний для нормального вексельного обігу.

Українська промислова страхова компанія проявила корисну ініціативу, поставивши питання про розширення страхових операцій і надаваних послуг. Але вказані вище пропозиції, як бачимо, не відповідають нормам вексельного права. А ідея передати вексельні операції до юрисдикції судів і арбітражних судів узагалі суперечить самому змістові векселя як безспірного фінансового документа. їх впровадження означало б ліквідацію умов для обігу повноцінного векселя, зробило би вексель в Україні модифікованим, тобто недійсним. Крім цього, процедури позовів і розгляду справ менш ефективні, ніж ті, що передбачені вексельним правом. Замість загальновизнаної обов’язковості зобов’язань і солідарної відповідальності фактично висувається захист цивільних прав. Отже, дані пропозиції роблять вексельне право в Україні неадекватним міжнародно визнаним нормам Женевської вексельної системи, що може завдати шкоди зовнішньоекономічним відносинам України як члена СОТ та інших світових організацій.