Соціологія права

РЕФЕРАТ на тему Соціологія права Одеса — 2010

Вступ Розвиток соціологічних досліджень у правовій науці обумовлюється рядом причин: необхідність пізнання соціальної дійсності, що відрізняється прагненням знайти структурний зв’язок норми з деяким набором факторів, які впливають на право. Право — зведена в закон воля владних і панівних спільностей, зміст якої визначається матеріальними умовами життя соціальної спільності, її джерелами. Право оформлюється у вигляді системи норм, правил, установлених або санкціонованих державною владою. Особливість правових норм полягає в тому, що їх реалізація забезпечується силою примусу держави. Право — частина політичної надбудови, яка визначається панівними в суспільстві виробничими відносинами, оформляє і закріплює відносини й засновані на них стосунки.

Предметом соціально-правових досліджень є суспільні відносини, що складаються при формуванні правових актів, тобто при підготовці викладу соціальних відносин мовою юридичних норм і при переведенні, реалізації правових рекомендацій у соціальну поведінку особи та соціальних утворень. Конкретні соціологічні дослідження права спрямовані на вивчення соціальної дії, ефективності права і його інститутів, розкриття впливу соціальних факторів на право.

Предметом дослідження соціології є система і механізм взаємодії соціальних факторів, що впливають на формування та розвиток суспільних відносин. Соціальна обумовленість правових норм, інститутів і права є широкою проблемою, що передбачає глибокий аналіз існуючих у дійсності суспільних відносин, які вимагають правового регулювання. Фактичні суспільні відносини надзвичайно рухомі, нестабільні, тому важливо не лише описати їх систему, але й виявити тенденцію розвитку.

Вивчення соціальної обумовленості права має й інший, дуже складний аспект розгляду механізму обумовленості. Фактичні відносини, що обумовлюються правовим регулюванням, відображаються в інтересах, мотивах і меті, у свідомості людей, що потім знаходить відображення в діяльності державних органів і громадських формувань, які висувають нові правові рекомендації, а потім і в діяльності законодавчих органів. Предметом соціально-правових досліджень стають не тільки регламентовані форми діяльності підготовки правових актів, а й різні неформальні відносини в правовому процесі, громадська думка та її різні течії тощо. Аналіз соціальної дії права тісно пов’язаний з вивченням його соціальної обумовленості.

Отже, соціологічні дослідження права мають предметом суспільні відносини у сфері створення та функціонування правової системи, її інститутів і норм, вивчення соціальної обумовленості й соціальної ефективності права та аналіз взаємозв'язку між правовими нормами, правовими відносинами і фактичними суспільними відносинами людей. Соціальні фактори, що взаємодіють із правовими явищами, а також механізм і закономірності такої взаємодії і становлять предмет соціології права.

Основна частина Становлення соціології права Поява та розвиток соціології права не є чимось випадковим. Це результат історичного розвитку знань людства, їх диференціації, відокремлення. Незважаючи на зв’язки, що склалися історично між соціологічним і юридичним мисленням, у суспільній свідомості, навіть у сприйнятті тих, хто професійно займається соціологією і правом, це два різних типи мислення. Причини — передовсім історичні. Справа в тому, що юриспруденція не лише за формою, а й на ранніх етапах розвитку характеризується нормативним мисленням. Соціологія ж виникла на основі ідей пізнання соціальної реальності, дійсності, що відрізняється прагненням знайти структурний зв’язок норми з деяким набором факторів, які впливають на право. Тип же правових поглядів, який проявився під час буржуазних революцій і становлення політичної ідеології буржуазії, став нормативним. Нормативність підходу до суспільних явищ і подій у багатьох випадках відбивалась і на поясненні не правових явищ. Тип мислення названо юридичним позитивізмом. Норми права і правове становище теоретичного і прикладного характеру розглядалось як сухі, мертві формули поза зв’язком із генесизом, функціями і розвитком суспільних відносин. Правові явища відокремлювалися від політики, політичної системи, соціальних спільностей людей, від усього того, що можна назвати суспільним організмом.

Поява соціології права випливає не лише з аналізу різних шкіл і течій у правознавстві та соціології, а пояснюється й зовнішнім відображенням об'єктивно назрілих процесів змін у суспільних відносинах. Саме це стало наприкінці XIXст. Причиною занепаду позитивізму і появи в буржуазній науці нових течій, насамперед соціологічної юриспруденції в США і так званих шкіл вільного права в Європі. Соціологія права стала відображенням реакції юридичної теорії на нові проблеми, що виникли в практиці соціології, тому що юридичний позитивізм виявився негнучким і малопристосованим до динамічного вирішення комплексу нових проблем. Однією з таких проблем стало пристосування правової теорії та практики до умов монополістичного капіталізму, пристосування юридичної і політичної надбудови до вимог розвитку зростаючого грошового й господарського обігу, зростанні класових і національних суперечностей. У таких умовах виявилася вся ілюзорність теорій, що обґрунтовували природний характер державно-правової надбудови, різних ідей і загальної соціальної справедливості, непорушності ідейних і правових цінностей. Тоді буржуазна юриспруденція займалася правом не як системою людської поведінки, а як сумою правил, і саме правових правил і норм. Західні дослідники охоче віддали данину історії права (Момзену, Гірке, історичній школі права Савіньї, представникам природно-правової доктрини та ін.) за той вплив, що сприяв формуванню соціології права. Та не варто переоцінювати роль різних шкіл і течій правознавства, бо історична школа права займала центральне місце в юриспруденції до кінця XIXст., а нормативний характер правового мислення, хоча б у континентальній Європі, особливих змін не зазнав. На рубежі століть соціологія і право зблизилися. Два типи мислення доповнювали один одного. Соціологія права, дещо пов’язана з традиційно-позитивістським мисленням, давала можливість називатися і соціологією права, і філософією права. Та посилення викладу правових явищ філософським і соціологічним їх поясненням привело до формування соціології права.

Поява соціології права в середовищі буржуазної юриспруденції не вирішила і, природно, не могла вирішити соціальних проблем, що виникали в суспільстві. Тим більше, що людство ставить собі завжди тільки такі проблеми, які може вирішити, тому що завжди виявляється, що сама проблема виникає тоді, коли матеріальні умови її вирішення уже є або знаходяться в процесі становлення. Соціальні суперечності досягали в суспільстві критичної точки і були викликані вільною конкуренцією та ринковими відносинами. Кризові явища періодично охоплюють усі сфери суспільного життя: економіку, політику, культуру тощо, викликають потребу пристосування правового механізму до нових умов. Державний апарат, правотворчість і судова практика в таких умовах мали забезпечити стабілізацію суспільних відносин. Воля держави, що знаходить відображення в законодавстві, якщо вона не відображає розвитку суспільних відносин під впливом суб'єктивних факторів, спотворюється, зазнає краху на рифах реальних суспільних відносин. Суспільні відносини рано чи пізно все ж прокладають шлях через правову практику, доки, нарешті, покликані займатися правотворчістю органи не освячують нові норми, що вже знайшли відображення в правовій практиці. Однією з важливих для соціології права є проблема суспільної обумовленості права. Разом із тим розумінням соціальної обумовленості права протистоїть і тим перебільшенням, що випливають із суб'єктивного підходу до права як можливого засобу вирішення будь-яких суспільних проблем. Це дозволяє знайти правильну межу спів відносин загальної соціології і соціології права.

Сучасна соціологія права виникла і сформувалася на початку XXст. Розвитку соціології права сприяють два значних фактори: з одного боку, завжди наполегливе «замовлення» суспільства, що викликається змінами правових явищ, а з іншого — власний розвиток науки, її теорій і методів. Правознавці в США, Західній Європі та інших країнах висувають на перший план вивчення правової практики, дослідження права в дії. Це породжує в тісному зв’язку з певними філософськими традиціями прагматичну соціологію права, визначним представником якої став Роско Паунд. Центральним у працях Роско Паунда є розуміння ним інструментального характеру права, що розвивається під впливом прагматичної філософії і особливостей системи загального права. Чітко простежується в соціології права історичний підхід. Роско Паунд ставить проблему суперечностей між стабільністю правопорядку і необхідністю змін у праві, яку покликана вирішити теорія права, вважає, що дві потреби визначили пов’язане з правом філософське мислення. З одного боку — це заінтересованість у порядку, в суспільній безпеці, яких право вимагало з самого початку і тим спонукало людей шукати міцну основу для певної систематизації їх діяльності, стримувати посадове свавілля й особисте, що забезпечує міцний та постійний суспільний порядок. З іншого боку — це потреба погоджувати право з вимогами загальної безпеки, що спонукає до створення нових компромісів, тому що зміни, які відбуваються в суспільстві, закликають перебудувати навіть найдрібніші деталі суспільного ладу, переглядати правові норми, аби пристосовувати їх до несподіваних ситуацій. Це спонукало людей відшукувати основні принципи розвитку прав й нарешті привело до того, що люди спробували сформувати певного періоду розвитку права. Соціологія права Роско Пааунда передбачає активну діяльність. Здійснення функцій суспільної творчості є її завданням. Правовому мисленню треба розростатися з кріслом, йому необхідно виміряти фактичні потреби та інтереси, але не давати їм оцінок, оскільки вони діють уже з тієї простої причини, що існують, і на цій основі сформувати правові постулати суспільства, що служить йому, на які мають спиратися правотворчість і правовідносини.

Значний внесок в розроблення теорії прагматичної соціології права здійснили юристи Генрі Кернс, Юліус Стоун та інші. Пізніше соціології права розробляється в працях юристів, соціологів Лео Фуллера, Віллі Фрідмана, Жана Карбонье та ін. французький соціолог Жан Гурвич, використовуючи методи й поняття загальної соціологічної теорії, формує власну концепцію соціології права, яка твердить, що соціологія права сумісна з технічним вивченням права і небезпечна не для соціології, а лише для панівного в соціології натуралізму, позитивізму, біхевіоризму та формалізму. Породження соціології права виводиться з розриву між правовими нормами, поняттями і життям, тобто з існуючої в суспільстві правової практики.

Соціологічний підхід до дослідження проблем держави і права органічно властивий і марксистській теорії. Карл Маркс викривав реакційну роль історичної школи права, звертав увагу на її метафізичність і удавану ортодоксальність. Карл Маркс сформулював суть матеріалістичного розуміння держави і права, яка полягала і тому, що громадянське суспільство визнавалося визначальним щодо держави, а державні визначення — соціальними продуктами. Право — суспільне явище, і його зміст розкривається з розкриттям змісту суспільного, з урахуванням його обумовленості суспільними відносинами. Говорячи про джерела й умові формування марксистської соціології права, варто сказати, що її становлення йшло в гострій боротьбі з усілякими реформістськими течіями.

На початку 60-х років XXст. Введено поняття соціологія права. Тоді ж сформульовано висновок, що сучасний інтелектуальний клімат, розвиток соціологічної теорії, а також методології суспільних наук визначили інституалізацію соціології права як науки. Зрозуміло, це не означає, що нібито раніше не існувало соціологічного підходу до права. Навпаки, соціологічний підхід до вивчення права в Росії і Україні має багаті традиції і в сфері теорії права, і в галузі емпіричних досліджень права. Французький філософ Огюст Конт, який вперше ввів у науковий обіг поняття соціологія, вкладав і його зміст широкий смисл, вважав, що предметом соціології є не держава і право чи народне господарство у своїй відокремленості, а суспільне життя, включаючи і явища духовної культури. Провідні ж теоретики соціологічної школи права Микола Коркунов, Максим Ковалевський, Сергій Муромцев, Богдан Кістяковський та інші внесли значний вклад у розвиток правової думки, прагнули виробити соціологічні поняття права шляхом звернення до вивчення права в житті, в русі й розкритті історичного генезису права тощо. Юристи Сергій Соловйов і Микита Капустін пов’язували з дією права в суспільстві створення принципів рівності і свободи. Розвиваючи цю думку, Олександр Горовцев доводив, що право здійснює здебільшого функцію поєднання інтересів усіх членів суспільства, незалежно від їх станового становища, а тим самим потенціал права пов’язувався із захистом принципів гуманізму. Соціологічний підхід до дослідження правових явищ не обмежувався лише сферою теорії і історії права.

Уже в перші існування радянської науки широкого розвитку набуває соціологічний характер правознавства. Юристи формують ідею складності права як суспільного інституту. Особливо велике значення надавалося праву відносин, підкреслюючи їх безумовний примат перед нормами і правосвідомістю — конкретною формою права перед його абстрактними формами. Розуміння прав як системи (порядку) суспільних відносин, що охороняються державою, акцент на поведінковому аспекті, обґрунтування необхідності розглядати конкретні норми в реальних соціальних відносинах, а не тільки в застиглих абстрактних нормах, виявилися дуже актуальними і в сучасних умовах, у період ломки старої командної системи управління. Юрист Євген Пашуканіс, розглядаючи теорію права, намагається простежити процес безпосереднього формування правової форми об'єктивними економічними відносинами, не просто декларативно проголошує визначеність правової надбудови економічним базисом, не просто констатує залежність права від матеріальних відносин, а з’ясовує механізм кінцевого визначення права виробничими відносинами. Євген Пашуканіс, на відміну від інших теоретиків права, іде далі і пояснює, що крім класового критерію права, а також критерію опосередкованості права державною волею панівного класу, шукає глибинний генетичний критерій правового в матеріальних відносинах, підкреслюючи, що право є форма якихось специфічних соціальних відносин і ця специфіка й передбачає те, що регулювання суспільних відносин за певних умов набуває правового характеру. Дослідження соціальної проблематики права одержували могутній імпульс у 60 — 70-х роках. Тоді ж відроджується інтерес до соціології права. Однак далі не відбувся її повноцінний розвиток. Застійні явища, що проявляються в суспільстві, відбилися й на становищі правової сфери. Бюрократизм, що розрісся до небезпечних меж, а також такі його потворні прояви, як диктат, адміністративне свавілля в економіці, соціальній і духовній сферах, казенна байдужість до прав і потреб людей, зневажливе ставлення до громадської думки, до соціального досвіду трудящих стали гальмом суспільного розвитку.

У 80-х — на початку 90-х років в Україні пробуджується інтерес до соціологізації теорії права. Формування нової економічної структури відносин неможливе без корінної, глибокої реформи правової системи, що визначає необхідність і перебудову теорії права. Без глибокого аналізу соціологічних закономірностей права неможливе теоретичне обґрунтування і розроблення програми реалізації реформи політичної системи суспільства, метою якої є радикальне зміщення законності та правопорядку з тим, щоб не допустити узурпації влади і зловживань, забезпечити надійні гарантії захисту конституційних прав і свобод громадян, а також виконання ними обов’язків у ставленні до суспільства і держави.

У сучасних умовах соціологія прав — структурована система соціальних знань про право як особливе соціально-юридичне явище в його ґенезі, а також у дії, тобто як соціально визначеному й соціально діючому (соціально спрямованому) явищі, процесі. Соціологія права — напрям загально теоретичних досліджень, що формуються у відносно самостійну структуру знань про право як динамічне соціально-юридичне явище. Соціальна практика як джерело теоретичних знань не зводиться і до юридичної практики. Для створення і застосування закону, для визначення закономірностей і тенденцій у розвитку правової надбудови не достатньо аналізувати діяльність одних лише юридичних установ. Закон живе і діє у сфері суспільних відносин, усвідомлюється, дотримується або порушується громадянами, посадовими особами, а також конкретними колективами різних підприємств, установ, організацій. Суспільні відносини і процеси у сфері виробництва й розподілу, побуту й духовного життя людей, внутрішньої політики держави служать і мають служити предметом старанного вивчення правознавства.

Отже, соціальна практика, як вихідний пункт теорії у сфері правознавства, охоплює, по-перше, суспільні відносини і процеси, об'єктивно існуючі в суспільстві; по-друге, об'єктивне відображення суспільних відносин і процесів — політична і правова свідомість, інтереси і мотиви поведінки, ціннісні орієнтації і соціальні рекомендації людей; по-третє, власне юридичну практику — діяльність правотворчих і правозастосовних органів зі створення і застосування правових актів. Соціологічний підхід відкриває безперечно ширші горизонти в пізнанні права і правових явищ і має безперечні переваги перед традиційними методами. Це пояснюється тим, що розширюється предметний діапазон досліджень, збагачується техніко-методологічна база досліджень із широким використанням загальної соціології. Основною перевагою соціологічного підходу є та обставина, що не відкидається, а визначається і поширюється науковий обмін у сфері наукових ідей і концепцій знання, суті правових явищ.

Головна особливість полягає у відмінності «мертвого закону» і «живого, гнучкого права» й обумовлена коректним протиставленням належного й сущого, норми і правовідносин. Реалістичний напрям у соціології права довів це уявлення до крайності. В США соціологічний підхід названо інструментальним тому, що він по-новому розумів основне завдання правової теорії:сформувати по можливості несуперечливу систему правових уявлень, що дозволяло б посадовим особам і рядовим громадянам використовувати право ефективніше, тоді як панівні позитивізм і аналітична юриспруденція ставили в центр логіку розвитку права. Кредо інструменталізму полягає в сугубо утилітарному підході до використання законодавства як засобу регуляції економічної діяльності та соціальних процесів. Правові норми й інститути розглядаються крізь призму ефективності досягнення мети, поставленої владою.

У сучасних умовах існують дві школи соціології права:європейська та американська.

Сучасні школи соціології права У розвитку європейської соціологічної юриспруденції значну роль відіграв австрійський юрист Євген Ерліх. Його концепція прав дуже ускладнена й суперечлива. Критикуючи юриспруденцію за те, що вся складна соціальна реальність розглядається крізь призму судової практики, а це призводить до неточної картини дійсності, де правова галузь суспільного життя ширша, аніж судове поле. Вихідні джерела права, його розвиток і суть варто шукати в суспільстві, що є сукупністю різних об'єднань, сімей, общин тощо, завершуючи державою. Така суть соціальної обумовленості права. Тоді ж Євген Ерліх проводить досить чітку межу між правовою галуззю, правопорядком і іншими сферами соціального життя, мораллю релігією тощо, підкреслюючи, що держава будує свою діяльність не тільки на правових нормах. У суспільстві відбувається спонтанний процес правотворчості, і що «живе право», на відміну від «теоретичного права», і є предметом соціології права. Методом вивчення права має стати безпосереднє спостереження конкретних правових явищ, юридично значуща поведінка людей та їх «спілок». Важливе значення має документальне дослідження — аналіз різних договорів (земельної аренди, іпотечних, шлюбних), статусів торгових компаній, заповітів тощо. Опитування населення Буковини, проведені Євгеном Ерліхом, дали підстави твердити, що тут реально діє приблизно лише третина статей громадянського кодексу.

Значний внесок у розробку європейської школи соціології права вніс відомий представник соціальної антропології Броніслав Малиновський. Досліджуючи питання економіки, сімейного життя, родинних відносин, індивідуальної психології населення Меланезії (острова Тробріан, Нова Гвінея та ін.), а також первісні культури, права, релігії, етики, мови тощо намагається створити струнку концепцію права. Особливе місце в історії соціології права займає французький соціолог Жорж (Георгій) Гурвич. Теоретико — соціологічні погляди Жоржа Гурвича сформувались у результаті критичного аналізу і прагнення до інтеграції найрізноманітніших напрямків філософсько-соціологічної думки: теорій німецької класичної філософії, Маркса, Прудона, школи Дюркгейма та інших. Стверджуючи, що право становить спробу реалізації в соціальній системі ідеї справедливості, Жорж Гурвич намічає кілька груп проблем, що є предметом соціології права (різні взаємовідносини людей, типи правових норм, покликаних зберігати суспільне життя, проблеми генетичної соціології права та ін.). Жорж Гурвич перебував під сильним впливом психологічно-правової концепції Льва Петражицького. Психологічна концепція визначає, що основними рушійними силами дії особи й соціальних гру у суспільстві є психічні переживання, вони вважаються центром усієї суспільної діяльності. До того ж одна частина психічних переживань — пізнання і почуття — належить до «пасивного» становища пізнаючого суб'єкта, для якого характерно, що пізнаючий і чуттєвий суб'єкт обмежені випробуванням на собі. Іншими за своїм характером є активні переживання, вольові акти, спрямовані до впливу на пасивний суб'єкт переживань. Часто бувають переживання з подвійним характером — емоціонально-вольові переживання або, як Петражицький часто їх називає, просто емоції. Саме емоції є причиною, що визначає поведінку людини у становленні до зовнішнього світу. Безперечні заслуги у формуванні сучасної західної соціології як теоретико-емпіричної науки, а предмета соціології права як вивчення права в соціальному контексті, зв’язків між правом і мораллю тощо (Бріт-Марі Блечвад, П'єр Вінке, Жан ван Хутте, Вільфредо Феррарі, Ральф Дарендорф, Анро та ін.).

Для розвитку соціології права в США велике значення мають теоретичні розробки, цілісна специфічна система методів емпіричного соціологічного дослідження. Один із визначних представників американської школи соціології права Ральф Паунд дотримувався думки, що право необхідно розглядати як засіб соціального контролю, що завданням соціології права є виявлення і аналіз соціальних результатів законодавства, а також соціальних змін, що обумовлюють зміни в законодавстві, що необхідна відповідність правотворчості до економічних факторів у суспільстві. Під впливом Ральфа Паунда перебувають його прихільники Отто Холмс, Лео Бренденс, Баррі Кардозо та ін. більшість основоположників соціологічної юриспруденції виходили з того, щоб подолати формалізм у теорії, консерватизм поглядів на роль права в житті суспільства. Не випадково саме в надрах соціологічного підходу виникають такі теорії: популізм, прогресизм і новий курс Франкліна Рузвельта. Становлення нових поглядів на інструментальну цінність права сприяло розвитку й відокремленню соціальних наук, а також використанню нових технічних засобів в емпіричних дослідженнях права і правової дійсності.

Американська школа соціологічної юриспруденції орієнтувала теорію права на те, щоб розглядати судову діяльність як мистецтво. Таку позицію підтримали представники школи «правового реалізму», які вважали мистецтвом не лише судову діяльність, а й все правове мислення, де панують нібито не логіка й раціональна система, а емоції та інтуїція. Прагматично-інструменталістський підхід до право розкриття підготував основу для виникнення реалістичного напряму в американській соціологічній юриспруденції. Реалісти доходять того ж висновку, що і прагматисти. На їх думку, треба вивчати не позитивний зміст права, а його дію. Реальна цінність права залежить від прогресу самої юриспруденської техніки і розвитку форм правозастосовної діяльності. Науково-практичне кредо реалістів полягає в тому, що право перебуває в постійному русі і створюється судом, що право є не само метою, а засобом досягнення соціальної мети або функцій. Відмінною особливістю позиції реалістів є відверте негативне ставлення до стабільності права і нормативності взагалі.

Отже, соціологія права в США і Європі мала позитивний вплив на подолання консерватизму в теорії і методах пізнання права, запропонувала засоби для надання судовим рішенням більшої передбачуваності й ціннісні методи винайденого, і прийняття судових рішень, дискредитувала правовий формалізм тощо.

Соціальна обумовленість і соціальна дія права соціологія право Законодавча соціологія права Соціальна державна і суспільна, громадська діяльність, у результаті якої створюється, підтримується і розвивається система законодавчих актів та інших правових норм є правотворчістю. Правотворчість (законодавча) діяльність — складна сукупність різноманітних елементів: реалізація державної волі і правової норми; санкціонування державою норм поведінки людей; безпосереднє формування нових норм компетентними правотворчим органами. Однією з основних функцій соціального управління є формування й реалізація загально значних правил поведінки. Правотворчість пов’язана з аналізом методів і способів формування правових норм, результатів процесу вироблення норм і правил, їх реалізації і ефективності дії правових норм. Велике значення в процесі правотворчості надається його суб'єктам. Участь особи і колективу в прийнятті рішень залежить від ряду умов, від ступеня офіційного визначення прав на участь у прийнятті рішень, від змісту самого рішення. Тому стимулюючим фактором є рішення спрямовані на формування єдності інтересів особи й мети колективу, від ступеня заінтересованості, людини в прийняття й реалізації рішень, що морально й матеріально задовольняють і людину, і колектив.

Демократія, народовладдя означає, що влада не тільки належить народу, але й повністю здійснюється народом у різних формах і тим самим забезпечується реальна участь населення у реалізації державної влади, багатоманітних функції управління. Є дві основні сфери участі народу у вирішенні державних справ: безпосередньо і через представників. Представницька демократія означає рішення виборними представниками найважливіших державних і суспільних справ: Конституція України і прийняті на її основі законодавчі акти визначають сферу діяльності представницьких органів так, щоб вони охопили основні питання державного, господарського та соціально-культурного будівництва. Забезпеченню пріоритету основ представницької демократії сприяють принципи державного життя: верховенство закону, право представницьких органів формувати органи управління і контролювати їх діяльність, забезпечення прямого впливу виборців на прийняття рішень тощо. Велике значення має і розвиток безпосередньої демократії, що відображає одну з особливостей народовладдя. Безпосередня демократія створює можливості формування думки з питань загального або місцевого характеру і бере участь у кожному з її формувань та реалізацій.

Специфіка правотворчої діяльності впливає і на соціальний механізм правотворчості. Механізм прояву у праві соціально-економічних і політичних закономірностей дуже складний, а його результати далеко неоднозначні. Це обумовлено вірогідним характером явищ суспільного та економічного життя. Справедливо звертається увага на те, що норми громадянського права становлять лише юридичне відображення економічних умов суспільного життя, що вони, зважаючи на обставини, можуть відображати їх іноді добре, а іноді погано. Серед факторів, що відображають явища суспільного буття, особливе місце займає місце економічний: проявляються потреби та можливості розвитку економіки. Умови матеріального життя визначають не тільки виробництво, а й природно-географічне середовище, відтворення самої людини. Тому в системі факторів, що відображають явища суспільного буття, поряд з економічними варто враховувати екологічний, географічний і демографічний фактори. Екологічний фактор відображає збереження природних багатств і ступінь раціонального використання природних ресурсів. Географічний — особливості розташування країни. Ці фактори і є важливими для правотворчості діяльності. Дія соціально-економічних, природничих, географічних, демографічних факторів правової діяльності проявляється в земельному, водному, лісовому природоохоронному законодавстві. До важливих факторів правотворчої діяльності, в яких проявляються події і процеси духовного життя суспільства, належить політико-правовий, соціально-економічний, культурний фактори та ін.

Закон і суспільна думка У системі комплексного соціологічного забезпечення законотворчості важливу роль відіграє суспільна думка. Складністю і багатогранністю суспільної думки пояснює той факт, що існує численне й різноманітне її визначення. Суспільна думка — своєрідний спосіб існування суспільної свідомості у вигляді неофіційної масової свідомості якої-небудь соціальної спільності людей. Основою для виникнення суспільної думки часто є духовні процеси, спілкування. Теоретико-гносеологічні дослідження дали можливість установити співвідносини суспільної думки з різними формами суспільної свідомості, а в соціології суспільної думки доведено її дійсно практичний характер. Громадська думка на рівні побутової свідомості нерідко формується під впливом слухів, неадекватного розуміння частиною населення природних труднощів суспільного розвитку. Інакше кажучи, буденний рівень масової свідомості в сучасних умовах містить значні елементи стихійності, ілюзорності. Тут нема нічого дивного, тому що стрімкий розвиток відкидає старі стереотипи й догми масової свідомості, в тому числі і в сфері політичних і правових відносин. Суспільна думка знаходить відображення у формі рекомендацій і вимог, а також проявляється у схваленні або осудженні дій тих чи інших соціальних інститутів, вчинків окремої людини або якоїсь соціальної спільності. Формується суспільна думка цілеспрямованою діяльністю, впливом на маси різноманітних державних, суспільних органів і засобів масової інформації і стихійно на основі практичного життєвого досвіду, традицій, звичаїв, моралі та інше.

У сучасних умовах в Україні формується і функціонує різноманітна громадська думка. Плюралізм суспільної думки має об'єктивні передумови. Їх варто шукати в різноманітних відмінностях екологічного, соціального і культурного характеру, а також у тих відмінностях між людьми, які обумовлюють природними соціально-демографічними факторами (відмінності статі, віку, сімейного становища та інше). Особливе соціальне становище знаходиться в основі визначальних відмінностей між соціальними спільностями, верстами, прошарками тощо. Звідси специфічний інтерес в осіб певної соціальної спільності, яка тим самим виступає як соціальний суб'єкт. Близькість інтересів соціальних суб'єктів визначається спільним принципом їх виділення — характером поділу праці. Зрушення ж у соціальному характері поділу праці відбиваються на ступені диференційованості соціальної структури, впливають на соціальний інтерес, а також на активність соціальних суб'єктів.

Отже, існування в Україні на сучасному етапі специфічних інтересів у різних соціальних спільностей обумовлює відмінність оцінок тих чи інших явищ і фактів суспільного життя, породжує неоднозначність і різноманітність суспільної думки. Можуть проводитися також і спеціальні опитування громадської думки. Можуть проводитися також і спеціальні опитування громадської думки, спрямовані на виявлення ставлення громадян до тих або інших ідей і положень концепцій соціології права. Та було б неправильно перебільшувати, а тим більше абсолютизувати (як це іноді робиться) значення оцінок або результатів опитів суспільної, громадської думки з приводу концепції права. Науці добре відомо, що громадська думка далеко не завжди може досить компетентно з’ясувати складні проблеми соціального життя. Ще Георг Гегель влучно зауважив, що в громадській думці все фальшиве й істинне, але знайти в ній істинне є справою великої людини. Та громадська думка в силу своєї оціночної природи завжди несе в собі певну оцінку того чи іншого соціального явища, що становить предмет обговорення громадської думки.

У сучасних умовах нестабільного соціально-політичного життя особливо проявляються суперечності між інтересами різних соціальних спільностей, верств, груп. Через певну нерозвинутість соціологічних досліджень часто відсутні емпіричні дані, що характеризуються зміст і інтенсивність розбіжностей. Та це не досить суттєва для нормотворчості й законотворчості проблема. Можна дещо поповнити в процесі діяльності законодавчих органів. Нерідко ж буває, що і виявлена громадська думка суперечлива, не відповідає науковим уявленням про події, соціальні явища тощо. В таких випадках легко піддатися спокусі вважати громадську думку некомпетентною, сфальсифікованою ідеологічними догмами, примітивними стереотипами побутового мислення та інше. Проте, якщо за суперечностями можна виявити й реальні колізії інтересів людей, то можна виявити в громадській думці ту істину, яка потрібна для законодавчих актів, формування законодавчих норм тощо. В межах соціологічного забезпечення законотворчості важливо здійснювати експертизу досліджень громадської думки. Створення постійно діючої наукової експертизи результатів соціологічних досліджень громадської думки сприятиме раціональній законотворчості. І хоча проблема інтересів досить глибоко розроблена в межах загальної теорії права, все ж ще не одержала належного вирішення й розвитку з позиції конкретної соціології права. Для правотворчості найбільше значення має той аспект соціології інтересів, що пересікається з предметною галуззю соціології нормотворення. Адже для законодавців важливий, насамперед, нормотворчий інтерес, що є результатом погодженості інтересів різних учасників суспільних відносин.

Соціальні функції права Роль права в системі суспільних відносин, конкретні функції права та його норм, механізми дії права, особливості осіб учасників правових відносин і правова культура — ось ті вихідні позиції, що характеризують обумовленість вивчення соціальної дії права. Правова система, що існує в будь-якому державно організованому суспільстві, ставить за мету підтримку і захист соціально-політичного й економічного ладу, волі та інтересів різних соціальних спільностей — класів, верств, прошарків, створення і підтримку правопорядку. Починаючи з 80-х років XX ст., в Україні дедалі більше не тільки констатувалося визнання важливості, а й наполегливо підкреслювалася необхідність для розвитку суспільства захисту прав особи, стабільності, порядку й організованості, реалізації перспектив соціального та економічного розвитку. Підкреслювалося, що правова система має поєднувати соціальну цінність та ефективність на рівні правової норми й рівні правової системи. Соціальна ефективність правової системи визнавалася її реалізованою цінністю, тобто станом правової законності, рівнем соціальної активності особи, діяльності соціальних спільностей, суспільства. Визнання важливості й соціальної цінності права викликало необхідність визначення функцій правової системи. Досить часто право характеризується тільки як форма державної діяльності, що принижує соціальну цінність прав і його роль у житті суспільства. Адже право з його специфічними властивостями впливає на поведінку людей (нормативність, обов’язковість, певну визначеність організацій), прямо і безпосередньо впливає на різні сфери діяльності людини, сприяє досягненню соціально корисної мети, що можна мати саме в результаті нормативно-правового регулювання. До того ж право здійснює роль організуючого фактора у ставленні до громадян і до самої держави. Це випливає з провідного принципу правової держави: взаємної відповідальності держави і громадянина. Отже, право тісно пов’язане з державою, є соціальною цінністю і здійснює самостійні функції в суспільстві.

Висновки Соціологія права займається, зокрема, проблемою соціальної цінності права, його престижу в суспільстві. Соціологія правової культури передбачає, по-перше, розробку теорії соціалізації особи й вивчення механізмів правової соціалізації, створення такої системи цінностей, що охоплює свідоме додержання правових норм. По-друге, дослідження громадської думки з питань виховання населення, насамперед, молоді, ставлення до злочинності та боротьби з нею. По-третє, дослідження правової свідомості особи, соціальних спільностей та її вплив на правову поведінку, формування ефективних методів реалізації, тобто перевиховання злочинців та ін. правовий досвід, компетентність громадянина як громадського діяча визначається не тільки рівнем загальноосвітньої підготовки до політичної письменності, але й успіхами в оволодінні спеціальними пізнаннями в галузі держави і права.

Отже, соціологія права детально розглядає соціальну обумовленість права, соціальні дії права, правову соціалізацію особи, правову поведінку особи, громадянина тощо. Предмет соціології і правознавства не тільки межують, але й частково збігаються. Та кожний з них має свою специфіку. В результаті й ті суспільні відносини, що входять до предмета соціології й одночасно до предмета юридичних знань, вивчаються юридичними науками по-різному, в різноманітних аспектах. І якщо правову науку цікавить правова форма суспільних відносин, зміст прав і обов’язків, їх суб'єктів, то соціологія на будь-якому рівні завжди з’ясовує соціальну природу, походження, соціальне місце і соціальні функції того або іншого суспільного явища.

Список використаної літератури

1. Американская социология: перспективы, проблемы, методы. — М., 1982.

2. Алексеев С. С. общая теория права. Т. 1, 2. — М., 1982.

3. Карбонье. Юридическая социология. — М., 1986.

4. Кудрявцев В. Н., Казимирчук В. П. Современная социология права. — М., 1995.

5. Кульчар К. Основы социологии права. — М., 1981.

6. Лапаева В. В. конкретно-социологические исследования в праве. — М., 1987.

7. Личность и уважение к закону. — М., 1979.

8. Смелзер Н. Социология. — М., 1994.

9. Швыдак Н. Г. образ жизни и образа права//Социальное развитие и право. — М., 1980.