Возз'єднання України

Возз «єднання західноукраїнських земель із УРСР.

У цьому рефераті мова йде про становище трудящих мас західноукраїнських земель, котрі перебували под владою чужоземних загарбників, Тх боротьбу за соціальне і національне Визволення, возз «єднання із Радянською Україною. Аналізується взаємозв «язок між радянсько-німецьким пактом про ненапад від 23 серпня 1939 р. й визвольним походом Червоної Армії на територію Західної України, Бессарабії та Буковини. Показано вухо соціально-економічних перетворень на західноукраїнських землях, йдеться про необгрунтовані репресії і довільні депортації значної частини населення далеко за межі України.

У результаті Великого Жовтня, революційної боротьби трудящих всіх народів колишньої Ро-сійської імперії вперше в історії був утворена суверенна держава українського народу — Українська Радянська Соціалістична Республіка. Та із допомогою США і Антанти реакційні кола Румунії загарбали Північну Буковину й придунайські землі, под владою панської Польщі опинилася Західна Україна, але в Закарпатті запанувала чехословацька буржуазія. Отже, частина споконвічних українських земель залишалася за межами УРСР.

На загарбаних територіях, ¾ населення які становили українці, був встановлений жорстокий колоніальний режим. Переважна більшість українців жило селах, але й понад чверть із них були безземельними, майже третина мала мізерні наділи.

Переслідуванням піддавалися українська мова й культура. Більшість населення був неписьменною. Закривались укра-їнські культурно-освітні заклади, офіційно заборонялося вживати такі слова, як «Україна», «українець». До цого слід додати ще й соціальне та політичне безправ «я, відсутність, по суті, медичної допомоги.

У пошуках кращої долі тисячі і тисячі людей подавалися до країн Північної та Південної Америки, Африки і аж до Австралії. Інші ставали на шлях протесту проти існуючих порядків, проти гноблення і несправедливості, на шлях боротьби за своє соціальне і національне Визволення, за возз «єднання із Радянською Україною.

Pеволюційно-визвольну боротьбу трудящих західноукраїнського регіону очолювали партійні організації Галичини, Буковини та Закарпаття, насамперед Комуністична партія Західної України (КПЗУ), створена в 1919 р. (до 1923 р. називалася «Комуністична партія Східної Галичини»). Вона ввійшла у склад Компартії Польщі (КПП), однак її діяльність був нерозривно заговорили українською у «язана із КП (б)У.

У 20—30-х роках боротьба трудящих західноукраїнських земель за своє соціальне й національне Визволення, за возз «єднання із Радянською Україною значно активізувалася. Одні за одним відбувалися робітничі і селянські страйки, проходили демонстрації, в які брали доля також інтелі-генція, службовці, пенсіонери, представники інших соціальних верств населення. Кульмінацією революційних виступів на Західній Україні були барикадні бої львівського пролетаріату в квітні 1936 р. По свіжих слідах квітневих подій 16 травня у Львові розпочав роботу Антифашистський конгрес діячів культури — літераторів, митців, активних учасників революційного руху з Західної України, Польщі, Західної Білорусії.

Pеволюційний рух на західноукраїнських землях мав яскраво виражений інтернаціональний характер. Українці, поляки, білоруси, євреї, люди інших національностей спільно виступали проти панівних класів. Добровольці із Галичини, Буковини, Закарпаття, із трудової еміграції з західноукраїнських земель, котрі осіли в Канаді, Бразілії, Аргентіні, США, разом із представниками інших народів захищали республіканську Іспанію.

Комуністи Західної України викривали справжні наміри тихий, хто виступав проти возз «єднання із Радянською Україною. Особливо непримиренні позиції у цьому питанні займали тих, хто наприкінці 20-х років про «єднався в організацію українських націоналістів — ОУН.

Члени КПЗУ широко популяризували досягнення Союзу РСР. Однак смердоті погоджувалися не із всім тім, що діялося в Радянській Україні, і висловлювали свою точку зору. Так, коли члени ЦККП (б)У звинуватили Про. Я. Шумського в націонал-ухильництві і запропонували відрядити його із України, то керівник Закордонного бюро допомоги КПЗУ До. А. Саврич (Максимович) заявивши про незгоду із таким рішенням. Його підтримала більшість членів ЦК КПЗУ. Неодноразово в 20—30-х рр. був репресований польськими владою за революційну діяльність один із ватажків комсомолу Західної України А. Д. Фалик. Перебуваючи у в «язниці, він у спеціально написаному документі висловлював протест із приводу незаконних репресій й судових процесів, що відбувалися в СРСР над відомими партійними діячами .

КПЗУ був чи не єдиною із європейських комуністичних партій, Яка в тих рокта фактично виступила проти культу особини Сталіна і попереджала про його можливі наслідки. У 1928 р. група членів Компартії Західної України у листі до редакції однієї із німецьких комуністичних газет відзначала, що сталінська група Кагановича до та ЦКК КП (б)У «своєю опортуністичною практикою відійшла від ленінської лінії в національній політиці й проводити таку національну політику, Яка загрожує соціалістичному будівництву на Україні» .

Безперечно, не усі члени КПЗУ дотримувалися такої позиції, що і було б одним із факторів, котрі зумовили розкол у її лавах 1927;го— 1928 рр. Він завдав значної шкоди революційно-визвольному рухові на західноукраїнських землях, не міг не позначитися на виникненні згодом нової кризи у Компартії Західної України.

На початку 30-х років різко активізували антирадянську діяльність реакційні кола західних держав та укра-їнські буржуазно-націоналістичні організації. У Польщі посилилися поліцейські репресії проти трудящих Західної України, боротьба які на чолі із КПЗУ розхитувала окупаційний режим й тім самим підготовляла умови для возз «єднання краю із УРСР та встановлення Радянської влади. Однак при відсутності правдивої інформації про події в Радянській Україні Компартія Західної України не змогла дати відсіч всім антикомуністичним акціям, що і призвело до безпідставного звинувачення тодішнього керівництва КПЗУ — М, Заячківського (Косаря), Р. Іваненка (Барабу) та інших—у націоналізмі і зраді. Знову почалися репресії проти чесних комуністів. Одних виключали із партії як ворожих агентів, інших — як примиренців. Чимало комуністів сам залишали партійні виряджай, бо і кінчали життя самогубством.

Незабаром кризові було б ліквідовано. Алі в 1938 р. на основі сфальсифікованих звинувачень Виконком Комінтерну, який й сам тоді уже зазнавав помітного тиску сталінізму, ухвалив рішення розпустити КПП, у тому числі і її складові частини — Компартію Західної України та Компартію Західної Білорусії. Однак, Незважаючи на це помилкове рішення, значна кількість комуністів краю продовжували співробітничати у різних громадських організаціях. Особливо активно смердоті діяли у тихий організаціях, котрі малі антивоєнний, антифашистський характер. Основним завданням революційної боротьби залишалося возз «єднання із Радянською Україною.

Досягнення цієї мети, визвольні походи Червоної Армії на територію Західної України, Бессарабії і Буковини тісно заговорили українською у «язані з змістом радянсько-німецького пакту про ненапад від 23 серпня 1939 р. При висвітленні цієї проблеми вчителю слід відзначити, що на міжнародній арені у тому період переплелися інтереси багатьох країн Європи. Таке становище вимагало від керівництва Радянського Союзу ретельно зваженої оцінки міжнародного становища.

Безперечно, Англія і Франція, із якими Український Союз вів переговори, своїми діями давали підставу для критики із нашого боці. Проте не слід забувати, що обидві ці держави внаслідок сталінських репресій у другій половині 30-х років виявляли сумнів щодо надій" ності у воєнному відношенні такого союзника, як СРСР й не прискорювали досягнення із ним згоди у пошуках забезпечення колективної безпеки в Європі. Одночасно Сталін, ставши на шлях зближення із фашистською Німеччиною, нехтував стратегічні плани Гітлера про завоювання територї за рахунок Радянського Союзу, насамперед України, не бравши до уваги його заяву про бажання матір до рук німців родючу Україну, Урал й Сибір, допустивши фатальний прорахунок щодо умів та строків нападу Німеччини на форумі нашу країну.

Відсутність взаємного довір «я між СРСР в особі Сталіна і англійським й французькими урядами призвела доти, що 21 серпня із ініціативи Союзу РСР переговори із Англією і Францією були перервані. Отже, було б втрачено останній шанс не допустити другої світової війни. Замість цого 23 серпня було б підписано радянсько-німецький пакт про ненапад. За таємним територіальним протоколом, підписаним додатково до пакту, передбачався поділ сфер інтересів обох держав, за яким Західна Україна, поряд із іншими територіями, мала ввійти у склад СРСР. Радянська сторона заявила також про свою заінтересованість у Бессарабії.

Підписання таємного протоколу було б не лише виявом зневаги до моральних критеріїв у політиці, а і являло собою прямий відступ від ленінських принципів зовнішньої політики, за межі не визнавалися таємні догоди за спиною третіх країн, особливо у питаннях, що стосувалися їхні інтересів. У даному випадку мова йшла про інтереси суверенної Польщі.

Радянсько-німецький договір, відзначає ряд дослідників, мав для нашім «країни як позитивні, то й негативні наслідки. Позитивним є тобі й маєш сотні кілометрів на захід відсунув можливі рубежі зосередження фашистських військ, перешкодив про «єднанню капіталістичного світу проти СРСР. Радянському Союзові було б повернутим ряд територій, відторгнутих внаслідок підступних дій імперіалістичних держав после першої світової війни й Жовтневої революції. Завдяки підписанню договору наша країна здобула майже два рокта для зміцнення своєї обороноздатності. Однак неправильна оцінка Сталіним міжнародного стану, його переконаність у бо Гітлер так вулицю скоро ні нападе на СРСР, адміністративно-командна система, котра панувала у нашому суспільстві, не дали змоги максимально ефективно використати тієї час.

Негативними наслідками договору є ті, що він викликав почуття тривоги, притупив у радянських людей пильність, завдав значної шкоди міжнародному авторитетові Радянського Союзу й нашої партії, викликав серйозні труднощі у діяльності робітничих й комуністичних партій та загальмував зародження руху Опору фашизму. На грудні 1939 р. у зв «язку із радянсько-фінською війною СРСР було б виключено із Ліги Націй.

Фашистська Німеччина від цого договору виграла багато. Зміцнивши свої позиції на Сході, вона окупувала практично всю Західну Європу, здобула у своє розпорядження значні людські і матеріальні ресурси. До цого слід додати регулярні поставки їй воєнно-стратегічних матеріалів та сировини з Союзу РСР, у тому числі і із України, при частих порушеннях німецькою стороною договірних вол «язань щодо нашої країни. У результаті на червень 1941 р. гітлерівська Німеччина за економічним потенціалом помітно переважала СРСР. Усі це призвело до серйозної зміни співвідношення наснаги в реалізації Європі на користь Гітлера. Отже, договір мав суперечливі характер й наслідки.

Існують і інші крапки над необхідність й результати підписання пакту 23 серпня 1939 р. Проте не виключено, що без цого договору Гітлер міг бі і не ризикнути напасті на Польщу (хоча і заздалегідь готувався до цого), що підняло б проти нього при відповідній домовленості і Англію, й Францію, і Український Союз. Та договір було б укладено і 1 вересня 1939 р. гітлерівські війська напали на Польщу. Зв «язані із нею договірними вол «язаннями Англія й Франція оголосили війну Німеччині. Це був вухо другої світової війни.

Воєнні дії із перших днів фашистської агресії розвивалися не так на користь Польщі, уряд якої не зміг організувати ефективну відсіч переважаючим силам німецького вермахту. Щоправда, в окремих місцях частини польської армії лагодили упертий опір ворогові. У цілому гітлерівські війська швидко просувалися на схід. У цих умовах, реалізуючи згадані вище пакт й таємний протокол та лінію розмежування радянсько-німецького державного кордону, позначену на карті, підписаній Сталіним й Ріббентропом, й щоб запобігти фашистській окупації західноукраїнських та західнобіло-руських земель, частини Червоної Армії 17 вересня перейшли радянсько-польський кордон й вступили на територію Західної України й Західної Білорусії.

Демаркаційну лінію між Радянським Союзом й територією загарбаної Гітлером Польщі було б уточнено на основі підписаного 28 вересня 1939 р. між двома сторонами договору про дружбу й кордони та двох таємних додаткових протоколів до нього. Цей договір був ще одним великим прорахунком Сталіна.

Вступ Червоної Армії на територію Західної України відкрив наро-дУ-цих земель шлях до життя без експлуатації й гноблення. Алі на цей акт населення краю реагувало по-різному, залежно від національних й соціальних позицій. Більшість трудящих із радістю зустрічали радянських воїнів. Колишні члени КПП й КПЗУ, котрі вийшли із підпілля, активно включилися у створення революційних органів народної влади — ревкомів, тимчасових міських управлінь й селянських комітетів.

Революційні дії робочого класу і трудящого селянства активно підтримувала передова західноукраїнська інтелі-генція. В частности, активну доля в соціалістичних перетвореннях взяли письменники З. Й. Тудор, Про. Я. Гаврилюк та ін. Однак чимало було б і націоналістичне, по-антирадянському настроєних людей й тихий, хто просто розгубився чи реально передбачав різні репресивні заходь. Одні із них (близько 20 тис.) утекли на територію окупованої фашистами Польщі, другі сподівалися на інші часи, а деякі і шкоділи першим організаційним й політичним заходам народної влади.

Більшість населення підтримувала революційні дії по охороні громадського порядку, ліквідації безробіття, введення на підприємствах 8-годинного робочого дня. Схвально були зустрінуті скасування поміщицького й церковномонастирського землеволодіння, подання допомоги безземельним й малоземельним селянам, заходь по охороні здоровий «я, розвитку культури і освіти.

Питання про суспільний лад й державну уладові на територї Західної України могли вирішити трудящі краю через свій верховний представницький орган. У зв «язку із цим 22 жовтня 1939 р. на основі загального, рівного й прямого виборчого права при таємному голосуванні відбулися вибори до Народних Зборів. Серед обраних депутатів було б 402 робітники, 819 селян, 234 представники трудової інтелігенції. Переважна більшість із них—українці. За офіційними даними, не в виборах чи голосували проти 700 тис. чол. 11 кандидатів у депутати не набрали потрібної кількості голосів. 26—28 жовтня у Львові відбулося засідання Народних Зборів. Виконуючи волю трудящих, депутати одностайно проголосили встановлення Радянської влади на територї Західної України. Народні Збори звернулися до Верховної Заради СРСР із проханням прийняти Західну Україну у склад Союзу РСР й возз «єднати її із Радянською Україною. Було затверджено також декларації про конфіскацію поміщицьких й монастирських земель та про націоналізацію банків й великої промисловості Західної України.

На основі звернення Народних Зборів V позачергова сесія Верховної Заради СРСР, Яка працювала 1—2 листопаду 1939 р., одностайно прийняла Закон про включення Західної України у склад СРСР й возз «єднання її із Українською РСР. 13—15 листопаду відбулася позачергова III сесія Верховної Заради УРСР. Вона також одноголосно ухвалила Закон про прийняття Західної України до складу Української РСР. Так було б покладено вушко возз «єднанню всіх українських в єдиній Українській Радянській державі. У зв «язку із цим у складі УРСР із «явилося шість нових областей — Волинська, Дрогобицька (у 1959 р. про «єдналася із Львівською), Львівска, Ровенська, Станіслав-ська (згодом перейменована в Івано-Франківську) й Тернопільська, їхнього загальна територія становила 88 тис. кв. км, на якій мешкали 8 млн. чол., із них 7,5 млн. було б українців .

За прикладом трудящих мас Західної України посилили боротьбу за соціальне й національне Визволення трудящі Північної Буковини, а також трудове населення Бессарабії, в ряді повітів якої ще в 1917 р. був встановлена Радянська влада. У рокта громадянської війни Румунія загарбала Бессарабію. Цей агресивний акт Союз РСР ніколи не визнавав й тричі робив спроби врегулювати із Румунією територіальні запитання. Однак безуспішно. Тоді, 1940;го р., враховуючи домовленість «про розмежування сфер», зафіксовану в таємному протоколі до вищезгаданого пакту від 23 серпня. Український уряд ультимативно зажадав відновлення справедливості. Одночасно Повернення Бессара-біі «органічно зв «язане із питанням про передачу Радянському Союзові тієї частини Буковини, населення якої в своїй величезній більшості заговорили українською у «язане із Радянською Україною як спільністю історичної долі, то й спільністю мови та національного складу.

Румунія змушена був задовольнити ці законні вимоги Радянського уряду. Визволення Бессарабії і Північної Буковини відбулося мирним шляхом. Населення цих земель із радістю вітало частини Червоної Армії, котрі 28 червня 1940 р. перейшли кордон через річку Дністер. 2 серпня VII сесія Верховної Заради СРСР прийняла Закон про включення у склад Української РСР Північної Буковини, Хотинського, Акер-манського та Ізмаїльського повітів Бессарабії. титану райони Бессарабії, в які переважало молдавське населення, та Молдавська АРСР були про «єднані в складі новоутвореної Молдавської Радянської Соціалістичної Республіки.

Визволення і возз «єднання західноукраїнських земель із Радянською Україною викликало широкого резонансу за рубежем. Певні кола капіталістичних держав представляли дії СРСР як «агресію» і «інтервенцію», що відбулася на основі зговору Сталіна із Гітлером. Прогресивна громадськість світу і реалістично мислячі буржуазні діячі відзначали задоволення, із яким населення поневолених земель зустрічало своє визволення.

Господарське й культурне будівництво на соціалістичних засідках здійснювалося в складних умовах. Його очолювали партійні організації, до які входили комуністи, котрі прибули з східних областей УРСР, а також новоприйняті в партію кращі місцеві трудівники, у тому числі і колишні члени КПП й КПЗУ. Щоправда, згодом чимало із тихий, хто входив до цих партій, підпали под котру уже хвилю сталінських репресій.

У процесі соціалістичних перетворень велика увага приділялася обмеженню і витісненню капіталістичних елементів, вихованню у нових радянських громадян свідомішого ставлення до роботи, пильності до українських буржуазних націоналістів. Одним із найважливіших завдань був мобілізація трудящих західних областей на подолання соціально-економічної відсталості, перебудову усього суспільного життя. Велику допомогу партійним організаціям у розв «язанні цих завдань подавали комсомольці й члени профспілок, кадри спеціалістів, які постійно направляли майже усі східні області УРСР.

Значних перетворень зазнавала промисловість, паливна база, Яка був слабко розвинута. Було експропрійовано понад дві тисячі промислових підприємств. Реконструювалися існуючі виробництва і будувалися нові, проводилося укрупнення фабрик й заводів, розвивалася виробнича кооперація. Підвищувалася заробітна плата робітників, зростала їхнього свідомість. Значні зміни відбувалися на селі. Сотні тисяч безземельних й малоземельних селянських господарств здобули понад мільйон гектарів землі, значну кількість худоби, посівного матеріалу, різного сільськогосподарського реманенту, конфіскованих у поміщиків, посадників, монастирів та великих державних чиновників. З метою подання допомоги сільськогосподарському виробництву створювалися МТС, різні обласні та районні установи і організації, котрі надавали багато послуг у розвитку рослинництва й тваринництва. Важливою ділянкою партійної роботи був агітація за колективне ведення сільського господарства. Цьому підпорядковувалися досвід Радянського Союзу, матеріальна допомога від держави. Одна частина селян включалася в колгоспне будівництво, інша вичікувала, що із цого вийде. Чимало було б і тихий, хто боявся помсти із боці озброєних бандитських формувань українських буржуазних націоналістів. Вони жорстоко знущалися із активістів, вбивали багатьох із тихий, хто вступав у колгоспи, та їхнього організаторів, лагодили диверсійні акти тощо.

Однак, Незважаючи на різноманітні перешкоди ворожих елементів, протягом короткого години було б чимало зроблено у соціальній сфері. Серед трудящих розподілялося житло, націоналізоване великі власників. Державна й кооперативна торгівля витісняла приватних торговців, котрі ставали на шлях саботажу, підвищували ціни на продуктові та промислові товари. Безплатною стала медична допомога. Значно зросла кількість лікарень, поліклінік, амбулаторій. З східних областей України приїхало багато медичних працівників. Вводилася система соціального забезпечення.

Возз «єднання західноукраїнських в єдиній Українській Радянській державі відкрило широкі можливості для розвитку української радянської культури. Система народної освіти тут був реорганізована відповідно до діючої в стране системи. Всі, хто бажав, могли навчатись у школі із російською мовою викладання, які до возз «єднання по суті не було б. Ліквідовувалася неписьменність й малописьмен-ність серед дорослого населення. На вухо 1940/41 навчального року на Західній Україні діяло 13 вузів й десятки технікумів.

Пожвавилася науково-дослідна діяльність. У Львові було б відкрито ряд філіалів інститутів АН УРСР, а також філіал академічної бібліотеки. До спілки радянських письменників Української РСР було б прийнято ряд майстрів художнього слова краю. Почали вільно друкуватися З. Тудор, П. Козланюк, Я. Галан, Про. Кобилянська, Про. Гаврилюк та ін.

Вперше за історію було б відкрито стаціонарні державні театри. До Львівського обласного відділення спілки радянських композиторів України ввійшли композитори З. Людкевич, М. Колесса, Є. Козак, А. Кос-Анатольський та ін. До творчого життя республіки включилися художники І. Труш, Про. Кульчицька, А. Манастирський. Розширилася мережа культосвітніх закладів, створювалися умови для розвитку народного мистецтва .

У ході уроку вчителю слід відзначити також, що деформації соціалістичних ідеалів, котрі сталися в нашій країн! в кінці 20-х — у 30-х роках, уже в 1939—1941 рр. повною мірою проявилися і на Західній Україні. Уніфікація державного ладу і управління в нових радянських областях здійснювалася за звичними на сході жорстокими адміністративно-командними методами. Доти ж не враховувалися певні відмінності в економічному та духовному житті, у народних звичаях, що зумовлювалося кількавіковим троянд «єднанням західних й східних частин української землі. Поряд із націоналізацією великої промисловості, банків й засобів зв «язку проводилося вилучення і дрібних ремісничих майстерень, приватних будинків. У новому радянському апараті важливу роль відігравали керівні кадри, котрі прибували з східних областей України. Значна частина із них знала місцевої специфіки, що призвело до серйозних порушень радянських законів у галузі податкової політики, хлібозаготівель, до передчасної колективізації, за якої взялися 1940;го р., із порушенням, як й свого години у східних районах, ленінських принципів переконання і добровільності. У селян насильно відбирали землю.

Ліквідація старої системи управління супроводжувалася засланням (без врахування їхніх політичних поглядів) службовців колишнього держапарату, органів суду, прокуратури, поліції тощо разом із їхнього батьківщинами. Відразу после возз «єднання почалися арешти і виселення.

Важливою ділянкою партійної роботи був агітація за колективне ведення сільського господарства. Цьому підпорядковувалися досвід Радянського Союзу, матеріальна допомога від держави. Одна частина селян включалася в колгоспне будівництво, інша вичікувала, що із цого вийде. Чимало було б і тихий, хто боявся помсти із боці озброєних бандитських формувань українських буржуазних націоналістів. Вони жорстоко знущалися із активістів, вбивали багатьох із тихий, хто вступав у колгоспи, та їхнього організаторів, лагодили диверсійні акти тощо.

Однак, Незважаючи на різноманітні перешкоди ворожих елементів, протягом короткого години було б чимало зроблено у соціальній сфері. Серед трудящих розподілялося житло, націоналізоване великі власників. Державна й кооперативна торгівля витісняла приватних торговців, котрі ставали на шлях саботажу, підвищували ціни на продуктові та промислові товари. Безплатною стала медична допомога. Значно зросла кількість лікарень, поліклінік, амбулаторій. З східних областей України приїхало багато медичних працівників. Вводилася система соціального забезпечення.

Возз «єднання західноукраїнських в єдиній Українській Радянській державі відкрило широкі можливості для розвитку української радянської культури. Система народної освіти тут був реорганізована відповідно до діючої в стране системи. Всі, хто бажав, могли навчатись у школі із російською мовою викладання, які до возз «єднання по суті не було б. Ліквідовувалася неписьменність й малописьмен-ність серед дорослого населення. На вухо 1940/41 навчального року на Західній Україні діяло 13 вузів й десятки технікумів.

Пожвавилася науково-дослідна діяльність. У Львові було б відкрито ряд філіалів інститутів АН УСРР, а також філіал академічної бібліотеки. До спілки радянських письменників Української РСР було б прийнято ряд майстрів художнього слова краю. Почали вільно друкуватися З. Тудор, П. Козланюк, Я. Галан, Про. Кобилянська, Про. Гаврилюк та ін.

Вперше за історію було б відкрито стаціонарні державні театри. До Львівського обласного відділення спілки радянських композиторів України ввійшли композитори З. Людкевич, М. Колесса, Є. Козак, А. Кос-Анатольський та ін. До творчого життя республіки включилися художники І. Труш, Про. Кульчицька, А. Манастирський. Розширилася мережа культосвітніх закладів, створювалися умови для розвитку народного мистецтва .

Деформації соціалістичних ідеалів, котрі сталися в нашій країн! в $ 20- x — у 30-х роках, уже в 1939—1941 рр. повною мірою проявилися і на Західній Україні. Уніфікація державного ладу і управління в нових радянських областях здійснювалася за звичними на сході жорстокими адміністративнокомандними методами. Доти ж не враховувалися певні відмінності в економічному та духовному житті, у народних звичаях, що зумовлювалося кількавіковим троянд «єднанням західних й східних частин української землі. Поряд із націоналізацією великої промисловості, банків й засобів зв «язку проводилося вилучення і дрібних ремісничих майстерень, приватних будинків. У новому радянському апараті важливу роль відігравали керівні кадри, котрі прибували з східних областей України. Значна частина із них знала місцевої специфіки, що призвело до серйозних порушень радянських законів у галузі податкової політики, хлібозаготівель, до передчасної колективізації, за якої взялися 1940;го р., із порушенням, як й свого години у східних районах, ленінських принципів переконання і добровільності. У селян насильно відбирали землю.

Ліквідація старої системи управління супроводжувалася засланням (без врахування їхніх політичних поглядів) службовців колишнього держапарату, органів суду, прокуратури, поліції тощо разом із їхні батьківщинами. Відразу после возз «єднання почалися арешти і виселенняколишніх функціонерів буржуазних партій, великих й дрібних підприємців, поміщиків, посадників — переселенців із Польщі, насамперед колишніх військовослужбовців польської армії, котрі в 20—30-х роках здобули тут землю, заможних селян, а також колишніх членів КПЗУ й комсомольців Західної України, котрі перед тім були політичними в «язнями у польських тюрмах. Жертвами сталінізму стала значна кількість інтелігенції — адвокати, вчителі, вузівські викладачі, діячі культури.

як метод політичного переслідування чи адміністративного покарання широко використовувався такий вид репресій, як депортація — тобто виселення і заслання значної маси людей без правових та юридичних на це підстав. Сам факт депортації був злочином проти людяності, не говорячи уже про жахливі, нелюдські методи її здійснення. Отже, повторювалося ті, що було б нагромаджено под годину розкуркулю-вання і інших репресій у східних областях України в попередні рокта. Всього з Західної України в 1939—1941 рр. було б вислано до Сибіру, Поволжя, Казахстану та на Північ, за різними підрахунками, від 10 до 20% населення. Чимало невинних людей, які Велика Вітчизняна війна знайшла у місцевих тюрмах, були знищені, у тому числі і сін великого Каменяра — Петро Франко, депутат Народних Зборів.

Вже в Перші рокта возз «єднання трудящі західноукраїнських земель із допомогою радянського народу досягли певних зрушень в економічному, політичному й культурному житті. Алі смердоті були затьмарені несправедливими репресіями багатьох ані в чому невинних людей. І усе ж таки возз «єднання було б тім актом, який відбивав устремління багатьох трудящих Західної України, давши можливість запобігти їхнього можливому фашистському поневоленню.