Економіка, облік витрат і виходу продукції зерновирбництва та шляхи їх удосконалення у колективному сільськогосподарському підприємстві «Сонячне» Миколаївс

ЕКОНОМІКА, ОБЛІК ВИТРАТ І ВИХОДУ ПРОДУКЦІЇ ЗЕРНОВИРОБНИЦТВА ТА ШЛЯХИ ЇХ УДОСКОНАЛЕННЯ У КОЛЕКТИВНОМУ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОМУ ПІДПРИЄМСТВІ «СОНЯЧНЕ» МИКОЛАЇВСЬКОГО РАЙОНУ

ДИПЛОМНА РОБОТА

З ТЕМИ:

ЕКОНОМІКА, ОБЛІК ВИТРАТ І ВИХОДУ ПРОДУКЦІЇ ЗЕРНОВИРОБНИЦТВА ТА ШЛЯХИ ЇХ УДОСКОНАЛЕННЯ У КОЛЕКТИВНОМУ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОМУ ПІДПРИЄМСТВІ «СОНЯЧНЕ» МИКОЛАЇВСЬКОГО РАЙОНУ

Спеціальність 7.50 106 — облік і аудит

МИКОЛАЇВ — 2011

Зміст

Вступ

Розділ І. Науково-практичні основи підвищення економічної ефективності зерновиробництва

1.1 Основні напрямки підвищення економічної ефективності зерновиробництва в ринкових умовах

1.2 Зміст і організація первинного обліку витрат та використання продукції зерновиробництва

1.3 Показники економічної ефективності виробництва зерна та методика їх визначення

Розділ 2. Сучасний стан зерновиробництва у КСП «Сонячне» Миколаївського району

2.1 Організаційно-економічна характеристика підприємства

2.2 Динаміка виробництва і реалізації зерна

2.3 Економічна ефективність зерновиробництва

2.4 Охорона праці та безпека в надзвичайних ситуаціях

Розділ 3. Облік витрат і виходу продукції зерновиробництва та шляхи їх удосконалення у КСП «Сонячне»

3.1 Первинний облік витрат та виходу продукції зерновиробництва

3.2 Аналітичний і синтетичний облік витрат та виходу продукції зерновиробництва

3.3 Шляхи удосконалення обліку витрат та виходу продукції зерновиробництва

Розділ 4. Шляхи підвищення ефективності виробництва зерна

4.1 Резерви збільшення обсягів виробництва і підвищення ефективності зерновиробництва

4.2 Удосконалення внутрішньогосподарських економічних взаємовідносин в галузі

4.3 Розвиток ринку зерна

Висновки Додатки Список літератури

Вступ Особливе місце у структурі агропромислового комплексу України і Миколаївської області посідає зерновий підкомплекс, як основа продовольчої безпеки держави. Його функціональна діяльність спрямована на забезпечення населення хлібом і хлібопродуктами, промисловості - сировиною, тваринництво — концентрованими кормами, зовнішньої торгівлі - високоліквідним товаром, тобто зерном. За рахунок експорту останнього формуються валютні доходи держави.

Останнім часом для зерновиробництва України характерна нестабільність. Протягом 2005 — 2010 років при середній врожайності у 27,3 ц/га середні щорічні валові збори складали 40,0 млн. тонн зерна, що на 11,0 млн. тонн, або на 21,6% менше, ніж у 1990 році. В той же час у 2007 році за погіршення природно-кліматичних умов (жорсткої посухи в багатьох регіонах країни) валовий збір склав 29,2 млн. тонн, але вже у 2008 році за добрих природно-климатичних умов валовий збір зерна був найвищим за останні 35 років — 53,2 млн. тонн. У позаминулому, 2009 році, валовий збір зерна склав 46 млн. тонн, а у 2010 році (за попередніми даними Держкомстату України) — 39,2 млн. тонн при урожайності у середньому зернових культур 26,9 ц/га, у тому числі валовий збір озимої пшениці склав 16,8 млн. тонн за врожайністю у 26,8 ц/га.

Така ж нестабільність за згаданий період мала місце і у зерновиробництві Миколаївської області. У середньому за 2005 — 2010 роки валовий збір зерна за середньої урожайності 21,9 ц/га склав 1,90 млн. тонн, що на 0,86 млн. тонн, або на 31,9% менше, ніж у 1990 році. Але в багатьох господарствах за низких закупівельних цін на зерно ця галузь є збитковою. Раніше згадане і обумовило вибір теми дипломної роботи.

За об'єкт дослідження обрано колективне сільськогосподарське підприємство (надалі - КСП) «Сонячне» Миколаївського району.

Метою виконання дипломної роботи є аналіз сучасного стану організації обліку та економічної ефективності зерновиробництва у досліджуваному господарстві, визначення шляхів її підвищення в умовах ринкових відносин.

Для досягнення цієї мети у дипломній роботі мали бути вирішені слідуючи завдання:

1.Вивчити літературні джерела з організації обліку та науково-практичних основ підвищення економічної ефективності зерновиробництва;

2.Проаналізувати сучасний стан та економічну ефективність зерновиробництва у досліджуваному господарстві, стан охорони праці;

3. Проаналізувати сучасний стан організації обліку витрат і продукції

зерновиробництва у КСП «Сонячне» ;

4.Визначити шляхи удосконалення організації бухгалтерського обліку і підвищення економічної ефективності виробництва зерна у КСП «Сонячне» .

Предметом дослідження є питання організації обліку у зерновиробництві та підвищення економічної ефективності виробництва зерна в ринкових умовах.

Теоретичною та методологічною основою дослідження є праці економістів-аграрників з питань економіки та обліку виробництва зерна та аналізу його економічної ефективності. При виконанні поставлених завдань у роботі використані такі наукові методи і прийоми дослідження, як економіко-статистичний, балансовий і монографічний методи, прийоми обчислення різниць, прямих та обернених зв’язків та ін.

В процесі виконання дипломної роботи були використані дані статистичної звітності, виробничо-фінансових планів, технологічних карт та дані первинного обліку КСП «Сонячне» Миколаівського району за 2008 — 2010 роки.

Розділ 1. Науково-практичні основи підвищення економічної ефективності зерновиробництва

1.1 Основні напрямки підвищення економічної ефективності зерновиробництва в ринкових умовах З незапам’ятних часів людство пізнало, що хліб — найкращій з усіх видів рослинної їжі. Сівши за стіл, всі люди найперше беруть у руки хліб тому, що в ньому є всі потрібні поживні речовини в найкращому співвідношенні. В історії людства є багато великих відкриттів, але хліб — найбільш вражаючий винахід людини.

Зерно, що нині включає дві головні продовольчі (пшеницю та рис) і фуражні культури, завжди було, є й буде основою продовольчої безпеки люд-ства земної кулі. Але проблема забезпечення людства зерном не розв’язана й досі, про що свідчить глобальна продовольча криза, що почалася восени 2007 року і охопила понад 40 країн світу й нині ще не закінчилася.

Наприкінці минулого століття у рішеннях Всесвітнього Продовольчого Саміту було визначено, що «…Продовольча безпека — це коли людина постійно має фізичний, соціальний і економічний доступ до достатніх, безпечних та корисних продуктів, які забезпечують її потреби й харчові преференції для активного і здорового життя За даними Держкомстату України, у 2009 році за рахунок власного виробництва з розрахунку на душу населення було забезпечено в межах раціональних норм: хліба та хлібопродуктів — 100%, цукру — 102,4%, картоплі - 105,3%. За рештою продуктів харчування рівень забезпечення по-рівняно з раціональними нормами ННЦ «ІАЕ» у цьому році був дещо нижчим і склав: яйце куряче — 86%, овочі та баштанні культури — 75,9%, олія — 75%, молоко і молокопродукти — 54,9%, м? ясо і м? ясопродукти — 48,4%, плоди і ягоди — 18,7%[51].

Ми згодні з Саблуком П. Т., у тому, що в Україні в наявності повна небезпека у виробництві і споживанні продукції зернових культур, цукру та картоплі і дуже загрозлива ситуація у сфері забезпечення населення молоком і молокопродуктами, м? ясо і м? ясопродуктами, плодами і ягодами.

В середині минулого століття Ж. де Кастор в однієї з наукових праць відмічав, що приховане голодування за відсутності у їжі ряду потрібних речовин прирікає цілі верстви населення на повільне вимирання від голоду, хоча вони і споживають продукти харчування щодня. В першу чергу, на нашу думку, це обумовлене дефіцитом у харчуванні тваринного білку[18].

Як відмічено у Державній цільовій програмі «Зерно України — 2008 — 2015» — зерновий сектор агропромислового комплексу України є стратегічною галуззю економіки держави, що визначає обсяги пропозиції та вартість основних видів продовольства для населення країни, зокрема продуктів переробки зерна і продукції тваринництва, формує істотну частку доходів сільськогосподарських виробників, визначає стан і тенденції розвитку сільських те-риторій, формує валютні доходи держави за рахунок експорту. Зерновиробництво є базою та джерелом сталого розвитку більшості галузей агропроми-слового комплексу України.

Україна здавна відома як країна з добре розвинутим зерновим господарством. Природно-кліматичні умови сприятливі для вирощування практично всіх відомих зернових і зернобобових культур. Наприкінці ХІХ сторіччя Україна займала одне із провідних місць в Європі за виробництвом високоякісного зерна різного призначення.

Нині наша держава з ряду об'єктивних та суб'єктивних причин переживає труднощі у розвитку зернового виробництва. Його значний спад у 2000 — 2009 роках (щорічний валовий збір зерна в середньому складав 36,5 млн. тонн, що на 9,4 млн. тонн або на 20,5% менше ніж у середньому за 1985 — 1990 роки) зумовлений переважно причинами макроекономічного рівня, оскільки відсутність достатньої кількості фінансових ресурсів не дало змоги забезпечити оптимальний розвиток аграрного сектору економіки Украйни.

За даними Державного комітету статистики України, внутрішнє споживання зернових та зернобобових (включаючи продукти зерна в перерахунку на зерно) в Україні у 2009 році склало 24,4 млн. тонн, у тому числі фонд споживання хлібних продуктів становив 6,86 млн. тонн, витрачено на посів — 3,55 млн. тонн, витрачено на корм — 13,99 млн. тонн. Обсяги експорту у минулому році досягли рекордного значення за років незалежності України — 26,1 млн. тонн.

У майбутньому додатковим елементом структури споживання зерна в Україні може стати біопаливна промисловість, динамика розвитку якої залежатиме від рівня цін на паливо (нафту), так і від державної політики щодо гарантування енергетичної незалежності України.

За попередніми даними, у 2010 року валові збори зерна в Україні очікуються на рівні 39,2 млн. тонн (в тому числі 15,9 млн. тонн пшениці), але великої користі селянам це навряд чи принесе. Внаслідок зростання цін на виробничі ресурси промислового походження (особливо пального, мінеральних добрів, запчастин) та падіння цін на зерно на внутрішньому ринку (45 — 50% від ціни на світовому ринку) очікується, що у багатьох сільськогосподарських товаровиробників зерновиробництво у 2010 році може бути збитковим.

На думку фахівців, зерновиробництво може бути ефективним вже за мінімальної рентабельності у 20%, але в умовах України раціональною рентабельністю слід рахувати щонайменше 40%. Тільки така рентабельність створює необхідні умови для оновлення основних фондів та застосування інтенсивних ресурсозаощаджуючих технологій виробництва зерна, які дозволяють у подальшому не зменшувати, а підвищувати врожайність.

Серед актуальних проблем агропромислового комплексу науковці та фахівці також називають низьку ціну закупівлі зерна пшениці 3-го класу у 800 — 850 грн. за 1 тонну при мінімально прийнятній 1100 — 1200 грн., дефіцит коштів Аграрного фонду, борг їз повернення ПДВ у 2,5 млрд. грн.

Сьогодні над проблемою покращення зерновиробництва працюють чимало науковців, економістів-аграрників, фінансистів та аграріїв. Основна увага приділяється питанням повернення втрачених позицій за урожайністю та валовим збором зерна, його якістю, за ефективністю зерновиробництва.

У своєї доповіді на науково-практичній конференції в Інституті фізіології рослин і генетики НАН України (26.07.2008 року) його директор, академік НАНУ, Герой України В. Моргун відмітив, що «хліб не лише продукт харчування, а ще й велика політика. Це національна безпека й стабільність держави. Віками хліб, економіка та політика були нероздільними поняттями. Українські хлібороби мають стабільно збирати не менше 50 — 60 млн. тонн зернових. Лише такі врожаї забезпечать державі економічне майбутнє в Європі та добробут власного народу «.

Зокрема, головним напрямом вирішення проблеми підвищення урожайності зернових вважає забезпечення інтенсифікації землеробства, провідне місце в якій надає хімізації. За останні роки в наслідок зменшення кількості внесених мінеральних та органічних добрив, низької культури землеробства зменшилася родючість ґрунтів — вміст гумусу складає в середньому майже 3,2%. Кризове становище господарств, відсутність коштів, скорочення поголів'я великої рогатої худоби призвело до зменшення можливостей удобрювати ґрунти. Так, у 2009 році, за даними Держкомстату України, на 1 га посівів зернових внесли в середньому лише 61 кг поживної речовини мінеральних добрив та 0,4 тони органічних добрив, тоді, як у 1990 році було внесено — 132 кг поживної речовини та 6,5 тонн органічних добрив відповідно. І це при тому, як свідчать дані наукових досліджень, що половину приросту врожаю одержують за рахунок достатнього і цілеспрямованого використання добрив.

Але, якщо на початковому етапу підвищення і стабілізації врожаю головну роль відіграє кількісний фактор, тобто збільшення доз, то в подальшому все більшого значення набуває якісна сторона. Мається на увазі використання добрив з високим вмістом поживних речовин та складних добрив, насичених всіма поживними елементами для одноразового внесення у грунт. Все це дозволяє скоротити витрати на транспортування, зберігання і внесення добрив.

Важливими факторами впливу на урожайність зернових виступають хвороби, шкідники та бур’яни, що спричинюють щорічні втрати до третини врожаю. Необхідність застосування інтегрованої системи захисту рослин відзначав у програмі стратегічних аспектів реформування зернового виробництва в Україні академік НААН України П. Т Саблук 46. Він відмічає доцільність застосування комплексу агротехнічних та біологічних методів боротьби поряд з хімічними, а також включення у сівозміни азотонакопичувальних попередників.

Кожна 10 — 11 тонна валового збору зерна — це насіння і воно є одним із головних і незамінних засобів сільськогосподарського виробництва. За рахунок високоякісного насіння можна одержати додатково 20 — 25% валового збору, тому запорукою високих врожаїв якісного зерна є використання насіння першої та другої репродукції.

Найважливішию складовою інноваційної програми для розвитку зернового господарства України є селекція та сортооновлення зернових колосових культур, створення такої системи насінництва, яка б забезпечувала найефективніше використання потенціалу вітчизняних сортів, підвищуючи їх конкурентоспроможність. В ринкових умовах господарювання насіння є специфічним науко ємним товаром, оскільки несе в собі потенціал росту ефективності зерновиробництва.

За даними ФАО, рівень виробництва продукції рослинництва в Україні на гектар посівної площі в 2,0 -2,6 раза нижчий, ніж в Австрії, Угорщині, Німеччині, Італії, Франції.

У зв? язку з цим, в основу інтенсифікації виробництва рослинницької продукції повинні бути покладені принципи оптимізації чинників щодо досягнення високів врожаїв впродовж усього процесу вегетації рослин. Вкрай важливим є використання сортів і гібридів інтенсивного типу й розміщення їх у науково обґрунтованих сівозмінах, внесення оптимальних доз органічних, мінеральних добрив і засобів захисту рослин, розрахованих на високий приріст урожайності.

Дослідження та наступне впровадження наукових розробок у зернову галузь повинне здійснюватися з врахуванням природно-кліматичних, регіональних, зональних умов, білологічних особливостей вирощування певних зернових культур за видами і сортами рослин. Тобто економічні закони, економічні процеси відтворення в сільському господарстві повинні тісно взаємодіяти із біологічними.

Вітчизняний і світовий досвід показує, що інновації є основою інтенсивного сільськогосподарського виробництва, в тому числі і зерновиробництва. Адже вони формуються на базі фундаментальних та прикладних досліджень. Ми погоджуємося з Кириченко В. В. і Ткачуком В. М. в тому, що попит на інновації в сучасних ринкових умовах господарювання повинен бути постійним і необхідним для аграрних формувань усіх форм господарювання як важлива умова забезпечення їх динамічногорозвитку[21]

В підвищенні родючості ґрунтів та, як наслідок, зростанні урожайності зернових велику роль відіграють сівозміни. Співвідношення культур у сівозмінах залежить не лише від біологічних особливостей, а й від кон’юнктури ринку. Куліш М.Ю. 23 відмічав можливість переходу у господарствах Миколаївської області до більш коротких сівозмін з метою розвитку високорентабельного зернового господарства. Ми згодні з Чмирьом С. М. в тому, що врожайність більшості сільськогосподарських культур при вирощуванні їх у сівозмінах у півтора і навіть у два рази вища, ніж при тривалих беззмінних посівах.

Одним з важливих елементів інтенсивної технології вирощування зернових є ґрунтозахисна система. З 1960 року і до цього часу площа еродованої ріллі збільшилася втричі. В багатьох країнах світу увага зосереджена на застосуванні таких прийомів боротьби з вітровою та водною ерозією ґрунтів, як використання стерні колосових культур в якості захисного засобу від ерозії, безвідвальний обробіток ґрунту, запровадження науково-обгрунтованих сівозмін з включенням в них багаторічних трав.

Останнім часом за умов фінансової нестабільності і кризи все більшого значення набувають інтенсивні ресурсота енергозберігаючі технології виробництва зерна. Відомо, що урожайність озимих, вирощуваних за традиційною технологією, на 20 — 35% нижча, ніж за інтенсивною. Як свідчать науковці, основним елементом тут виступає система обробітку ґрунту. Насамперед — це щорічне відведення 30 — 35% ріллі під чорні пари, які сприяють накопичуванню вологи і підвищенню родючості ґрунтів, а це — підґрунтя сталих врожаїв.

За даними наукових установ НААН України, в останні 15 років кліматичні умови України за кількістю опадів і температурним режимом характеризуються нестабільністю і несприятливістю за роками і за періодами вегетації. Нині, за зміни клімату й глобального потепління, не тільки в степовій зоні, а майже на всій території країни агрокліматичні чинники часто зумовлюють несприятливі, й навіть екстремальні, умови вегетації озимої пшениці.

Тривала посуха порушує водний режим ґрунту, процес фотосинтезу й дихання, ґрунтове живлення, обмін речовин, а отже, шкідливо впливає на формування продуктивності, веде до недобору врожаю, а інколи — до загибелі посівів, внаслідок чого проблеми боротьби із стресовими умовами й стійкістю рослин до посухи мають велике загальнодержавне, теоретичне й практичне значення.

Дослідження свідчать, що стійкість посівів озимих культур до посухи залежить від створення сприятливих умов для росту й розвитку рослин, особливо на початкових етапах. Надійною основою таких умов є:

— підвищення загальної культури землеробства;

— створення високих агрофонів; впровадження інтенсивних технологій, науково-обгрунтованих сівозмін із відповідним чергуванням культур та вологозберігаючи систем обробітку ґрунту;

— ефективне й раціональне внесення добрив;

— боротьба з бур’янами, шкідниками й хворобами та агролісомеліоративні й протиерозійні заходи;

За результатами досліджень, враховуючи польову візуальну оцінку рослини в період вегетації, показники врожайності в посушливі роки, рівень зниження врожайності під впливом посушливих явищ проти сприятливіших за волого забезпеченням і температурним режимом років, виявлено значну диференціацію сортів за посухостійкістю.

За даними Українського інституту експертизи сортів рослин найбільшою посухостійкістю вирізняються сорти Куяльник, Повага, Смуглянка, Супутниця, Повага, Подолянка, Херсонська безоста, Трипільська. Отже, основою підвищення стійкості озимої пшениці (як і інших озимих та ярих зернових) до посухи та продуктивності є:

— сівба зернових культур в найоптимальніші строки;

— впровадження інтенсивних агротехнологій вирощування лише високопродуктивних і посухостійких сортів;

— вибір кращих попередників з обов’язковим використанням чистих і зайнятих парів;

— ефективне і раціональне внесення добрив, макроі мікроелементів, а під час висіву — фосфорних добрив;

— здійснення позакореневого підживлення сучасними водорозчинними добривами, що містять макрой мікроелементи в халатній формі, які сприяють підвищенню стійкості рослин до стресів і фізіологічних хвороб;

— впровадження вологозберігаючих систем обробітку ґрунту, найперше, поверхневої та No-till;

— утримання посівів в чистому від бур’янів стані, впровадження інтегрованої системи боротьби зі шкідниками і хворобами.

На жаль, як стверджує П. Т. Саблук, призупинення щорічного оновлення машино-тракторного парку в сільському господарстві України через дефіцит у сільськогосподарських підприємствах коштів в останні чотирнадцять років зумовило зростання навантаження на зернозбиральний комбайн до 250 га зібраної площі (при нормативі - 80 га), на один трактор — до 90 га ріллі (при нормативі - 60 гектарів). Особливо загрозлива ситуація в технічному забезпеченні зерновиробництва склалася в останні 5 років. Темпи щорічного списання зношеної техніки в кілька разів перевищують темпи її закупівлі, внаслідок цього навантаження на машини збільшується втричі. Це призводить до значного затягування строків виконання польових робіт, втрат понад 7 — 10 млн. тонн урожаю тільки зернових, значного підвищення собівартості продукції[46].

Важливим аспектом реформування зернового виробництва ми вважаємо оптимізацію структури зернових культур, що дозволяє без додаткових витрат підвищити його ефективність. Останнім часом чітко виражена тенденція до скорочення посівних площ жита, кукурудзи, ячменя, хоча, приймаючи до уваги їх високу урожайність і рентабельність, підстав для скорочення їх площ немає. Розглядаючи питання оптимізації структури зернового клину, відмітимо необхідність збільшення у господарствах Миколаївської області виробництва проса та зернобобових, а також озимого ячменю, який дозріває на 15 — 20 днів раніше від озимої пшениці, а за кормовими якостями і стійкістю до хвороб перевищує її.

Ми поділяємо думку багатьох вчених, що значно підвищити рентабельність зерновиробництва можливо за рахунок вирощування високоякісного зерна пшениці. Грошові надходження від продажу однієї тонна зерна третього класу майже в 1,6 разів більші ніж від продажу зерна п’ятого класу. Рентабельність виробництва при цьому зростає у 2,5 разів.

Важливою зернофуражною культурою в Україні є кукурудза на зерно, посівна площа якої у 2009 році становила більше 2,0 млн. гектарів. Більше як одна третина всієї посівної площі розміщена на Півдні країни.

В умовах ринкових відносин в Україні актуальним є питання якісного зберігання і первинної обробки зернових безпосередньо у виробника. Розв’язання цього питання дозволить уникнути втрати майже 20% валового збору та дасть змогу виробнику бути більш незалежним і продавати зерно за найприйнятнішими цінами.

Раніше згаданому сприятиме також прийнятий у липні 2002 року Закон України «Про зерно та ринок зерна в Україні», який спрямований на створення правових, економічних та організаційних умов конкурентоспроможного виробництва і формування ринку зерна для забезпечення внутрішніх потреб держави, нарощування його експортного потенціалу [ 17].

Досвід багатьох господарств Півдня України свідчать, що ті господарства, які налагодили переробку зерна, збільшили прибутки від його реалізації у 1,5 — 2 рази.

Науковці Українського інституту експертизи сортів рослин стверджують, що за однакових умов енергозабезпечення й ресурсозабезпечення нові сорти зернових культур дають на третину більше продукції, ніж старі. За останні десять років у середньому щороку недобір зерна в Україні через використання старих сортів склав понад 2,5 млн. тонн, а їхня питома вага у структурі посівів зернових збільшилася до 40%. В останні роки внесено до Державного реєстру та рекомендовано для вирощування в зоні Степу такі сорти озимої пшениці:

— сорт Северодонецька ювілейна, що виведений Донецьким зональним НДІСГ. Зимостійкість вища за середню. Висока стійкість до вилягання та осипання. Посухостійкість становить 8,4 бала. Середня урожайність за роки випробування в зоні Степу — 59,7 ц/га. Сильна пшениця.;

— Сорт Турунчук — заявник Селекційно-генетичний Інститут — Національний центр насіннєзнавства та сортовивчення НААНУ. Зимостійкість вища за середню. Не вилягає, не осипається. Середня врожайність за роки випробування в зоні Степу становила 63,4 ц/га. Прибавка до національного стандарта — 2,5 ц/га. Сильна пшениця[53].

За підрахунками зарубіжних вчених, сьогодні приріст урожайності зернових на 50% досягається за рахунок впровадження нових сортів, а 50 — за рахунок удосконалення технології вирощування. Відповідно до висновків експертів ФАО, протягом найближчих 30 років весь світовий приріст виробництва продукції рослинництва буде досягнуто за рахунок селекції, тобто нових сортів. На Півдні України у порівнянні з районованим сортом озимої пшениці Альбатрос одеський, приріст урожайності - 5 — 7 ц /га забезпечують такі нові сорти, як Знахідка, Ніконія і Лада одеська (селекційно — генетичний інститут НААНУ), а також сорт Херсонська безоста (Інститут зрошуваного землеробства НААНУ) 25.

До когорти вищенаведених сортів слід віднести також сорти Вікторія одеська, Смуглянка, Українка одеська, а також ще новішій сорт Лузанівка одеська. Останній сорт належить до групи сильних пшениць.

Досвід розвинутих країн свідчить, що зростання виробництва зерна можливе за рахунок подальшої інтенсифікації. За прогнозом наукового ценру компанії ІСІ (Велика Британія) у перспективі приріст урожаю зернових культур здійснюватиметься в результаті впровадження нових сортів (8,6 ц/га), добрив (15 ц/га), зниження втрат при збиранні (0,5 ц/га), захисту від злакових бур’янів (17,5 ц/га), хвороб (16,5 ц/га) і шкідників (6 ц/га). Ці прогнози підтверджуються і даними кращих фермерських господарств. Кращі фермери в країні (більше 5%) одержують у середньому по 60 ц/га зерна 28.

Як стверджують селекціонери та кращі господарники, високоефективні технології вирощування зернових починаються з насіння та його потенціалу. На жаль, керівники аграрних формувань стверджують, що знайти високоякісний насінницький матеріал дуже важко. Компанія «Ерідон», що розташована на Київщині, вирішила у 2006 році адаптувати до умов України найкращі сорти світової селекції озимої пшениці Актер і Комплімент та озимого ячменю Сіндерела від німецької селекційної компанії DSV. Сорт Актер має відмінну зимота посухостійкість, сильне кущіння. Високу стійкість до вилягання та резистентність проти таких хвороб, як фузаріоз, септоріоз, борошниста роса, бура іржа. У 1986 році на виробничих випробуваннях у ТОВ «Агро — С «(що на Київщині), не зважаючи на пізній термін сівби та не найкращий попередник, було одержано по сорту Актер — 88 ц/га, а по сорту Комплімент — по 85 ц зерна з гектара. В тому ж році на Півдні України, без зрошення у ФГ «Ясени» перший сорт вродив 61 ц/га, а другий — Комплімент — по 60 ц/га. За свідченням наукових дослідників, ефективність вирощування зернових за сучасними технологіями є помітно вищою. За врожайності 60 — 80 ц/га виручка з 1 га за середньої ціни реалізації зерна пшениці 3-го класу 750 грн/т становить 4500 — 6000 грн, а затрати на 1 га — 1500 — 1800 грн.

В той же час типові господарства витрачають на 1 га близько 1000 грн, збірають 20 — 30 ц/га збіжжя фуражних класів та мають виручку 1000 — 1500 грн з 1 га. Ми згодні з Лихочвором В., що вчасне і повне звільнення посіві озимої пшениці від конкуренції з бур’янами за життєвий простір, світло, вологу, елементи живлення є основою одержання високих урожаїв зерна. За великої забур’яненості посівів урожайність зерна зменшується на 25 — 30%, а то й у 1,5 — 2 рази[27].

Обелець О.С. відмічає загальну тенденцію в Україні зростання виробничих витрат на 1 га посівної площі зернових при неадекватному зростанні урожайності. Витрати на 1 га зібраної площі у 2002 році збільшилися проти 1996 року у 3,6 раза, а врожайність підвищилася лише на 39,2%. В результаті собівартість 1 ц зерна у порівнянні з 1996 роком зросла майже утричі. Ми підтримуємо його думку з приводу того, що збільшення витрат на 1 га зернових зумовлене насамперед істотним зростанням цін на виробничі матеріально-технічні ресурси[37].

1.2 Зміст і організація первинного обліку витрат та використання продукції зерновиробництва Управління виробництвом у наш час потребує широкої економічної інформації, основна частина якої фіксується і формується завдяки бухгалтерського обліку, який крім того здійснює контроль за збереженням засобів у системі розширеного відтворення. Одержання необхідної інформації проходить на підставі безперервного документального відображення фактів господарської діяльності.

Будь — яка діяльність в Україні регулюється певними нормативно — правовими актами. Правові засади регулювання організації ведення бухгалтерського обліку та фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні «від 16.07.99 № 996 — XIV (зі змінами й доповненнями). Цей закон поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України незалежно від їх організаційно правових форм та форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов’язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно із законодавством. Закон включає в себе п’ять розділів, у яких наведено основні положення, щодо ведення та організації бухгалтерського обліку на підприємстві.

Відповідно до цього закону основною метою ведення бухгалтерського обліку й складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результат діяльності та рух грошових коштів підприємства. Адже лише така інформація дає можливість користувачам правильно зорієнтуватися щодо подальшої діяльності підприємства. В законі також висвітлені основні принципи бухгалтерського обліку, які коротко говорять про те, як правильно потрібно вести облік на підприємстві[16].

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти господарських операцій. Обов’язкові реквізити первинних документів, положення щодо документообігу на підприємстві обумовленні у статті 9 вказаного закону.

На основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов’язанні складати фінансову звітність, яка включає в себе: баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал та примітки до звітів. Ці форми бухгалтерської звітності складають всі підприємства окрім бюджетних установ, представників іноземних суб'єктів господарської діяльності та суб'єктів малого підприємництва, визнаних такими відповідно до чинного законодавства. Законом також обумовленні такі поняття, консолідованої та зведеної фінансової звітності, звітний період, а також вимоги щодо подання та оприлюднення фінансової звітності.

Одже Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є тим нормативно — правовим документом, у якому викладено основні вимоги та правила ведення бухгалтерського обліку та подання фінансової звітності підприємствами України[16].

Відповідно закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і податкового законодавства, яке включає цілу низку законодавчих актів, зокрема, Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.94 р. № 334/94 — ВР (у редакції Закону України від 22.05.97 р. № 283/97 — ВР із змінами й доповненнями, в тому числі внесеними Законом України від 24.12.2002 р. № 349 — IV).

Цей Закон регламентує основні положення щодо нарахування та сплати податку на прибуток. Закон включає в себе 22 статті. Перша стаття розкриває перелік та поняття основних термінів, які зустрічаються в законі. Наступна стаття має назву «Платники податку» вона містить у собі перелік усіх тих суб'єктів господарської діяльності, які є платниками податку на прибуток. Також Закон регламентує, які складові містить у собі база оподаткування. Статті «Валові доходи» і «Валові витрати» говорять про те, які елементи доходів і витрат необхідно включати відповідно до валових доходів і валових витрат. Правила оподаткування операцій особливого типу розкриті у статті 7 Закону. Восьма стаття закону дає визначення такого терміну, як амортизація. Розглядаючи цю статтю, ми можемо знайти інформацію, які витрати включаються до амортизації, а які не включаються. Також стаття дає визначення таки понять, як невиробничі фонди та основні фонди підприємства. Згідно цієї статті всі основні фонди можна поділити на чотири групи і кожній групі відповідає своя норма амортизації[44].

Адже, розгляд цього Закону є необхідним при організації обліку витрат і виходу продукції зерновиробництва. До законодавчо — нормативної бази окрім законів також відносяться різноманітні положення, рекомендації та інструкції Міністерства фінансів України, Міністерства аграрної політики і продовольства України, Національного банку України, Державної податкової адміністрації та іншими державними органами України.

Зерновиробництво півдня України — одна з основних сфер сільськогосподарського виробництва, якій притаманні певні особливості. Наприклад, використання землі, що є одним з основних засобів виробництва, незамінною частиною капіталу, тоді як у промисловості - це лише територія, місце, на якому розташоване підприємство. Земля є незмінним засобом виробництва, на відміну від інших, які у процесі виробництва поступово зношуються, внаслідок чого їх через певний проміжок часу необхідно замінювати новими. При раціональному використанні земля не тільки не зношується, а навпаки підвищує свою родючість.

Виробничий цикл у зерновиробництві - це тривалий процес. Він складається з різних робіт, які виконуються в осінній, зимовий, весняний та літній періоди.

У зв’язку із сезонністю виробництва продукція зерновиробництва надходить під час збирання врожаю. Тому фактичну собівартість продукції зерновиробництва обчислюють у кінці року (практично, в перших числах січня наступного року, під час закриття субрахунку 231 «Рослинництво» перед складанням річної фінансової звітності).

Сезонність виробництва у зерновиробництві зумовлює уповільнення обігу оборотних засобів і нерівномірне їх використання. Потреба в оборотних засобах протягом року неоднакова, тому одним із джерел покриття сезонної недостатності можуть бути кредити банків.

Іншою особливістю зерновиробництва є використання сільськогосподарськими товаровиробниками частини продукції для видачі у вигляді натуроплати чи плати за використання земельних і майнових паїв власників.

Відповідно до особливостей виробничого процесу в обліку треба забезпечити розмежування витрат і отримання підсумкових даних за певними зерновими культурами, а для виявлення економічної ефективності сукупності окремих сортів ще й по сортах, що є в конкретному господарстві, за основними видами робіт, що виконуються, за статтями (видами) витрат, за підрозділами підприємства.

Постатейний облік витрат, тобто розмежування витрат за їх, видами, забезпечується за рахунок відповідної побудови форми регістрів. Облік витрат доцільно вести в регістрах багаторядкової й багатогранної форм, де виділяють окремі рядки або графи для обліку кожного виду витрат.

Розмежування витрат за підрозділами господарства забезпечується також за рахунок відповідної побудови аналітичного обліку. З цією метою доцільно використовувати особові рахунки рильничних бригад або механізованих загонів[40].

Усі перелічені вище особливості зерновиробництва впливають на організацію й ведення обліку, а саме: на класифікацію витрат, методи обліку та калькулювання виробничої собівартості продукції, форму організації обліку в сільськогосподарських суб'єктах підприємництва.

Облік в галузі рослинництва взагалі і зерновиробництва, зокрема, повинен забезпечити виконання наступних завдань:

а) правильно й економічно обґрунтовано розмежовувати витрати за основними виробництвами, а при необхідності - за культурами, групами споріднених культур, за окремими зерновими культурами;

б) забезпечувати отримання необхідних даних за елементами та статтями витрат, що відносяться до галузі;

в) своєчасно і в повному об'ємі обліковувати продукцію, яка надходить від урожаю;

г) систематизувати й узагальнювати необхідну інформацію для обчислення виробничої собівартості продукції;

д.) надавати необхідну інформацію про витрати за підрозділами господарства для контролю за виконанням виробничих завдань і оперативного управління;

е) складати та надавати звітність.

Об'єкти обліку витрат у зерновиробництві можна поділити на такі групи: зернові культури у цілому.

В тому числі озимі, ярі і зернобобові культури, а при необхідності окремі сорти; сільськогосподарські роботи; витрати, що підлягають розподілу; інші об'єкти.

Не визнаються витратами і не включаються до Звіту про фінансові результати:

— платежі згідно з договорами комісії, агентськими угодами та іншими подібними договорами на користь комітента чи принципала;

— попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг;

— погашення одержаних позик;

— інші зменшення активів чи збільшення зобов’язань, що не відповідають ознакам, властивим витратам;

— витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу згідно з Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

Загальні затрати на виробництво продукції становлять витрати виробництва.

Вони включають вартість витрачених засобів виробництва (насіння, добрив, палива) і амортизацію основних засобів, новостворену вартість необхідною працею (заробітна плата) і новостворену вартість додатковою працею (прибуток).

Вартість витрачених засобів виробництва і новостворена вартість необхідною працею становлять собівартість продукції

1.3 Показники економічної ефективності виробництва зерна та методика їх визначення Підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва є однією з актуальних проблем, успішне вирішення якої надає можливість призупинення спаду і подальшого його розвитку. Ефективність виробництва — складна економічна категорія, вона є формою вираження мети виробництва.

Слід розрізняти поняття ефекту та економічної ефективності. Ефект являє собою наслідок, результат тих чи інших заходів, що проводяться у сільському господарстві. Так, у зерновиробництві ефект від використання добрив виступає у вигляді приросту урожаю. Але отриманий ефект не дає уявлення про вигідність застосування добрив. Лише по одному ефекту недостатньо судити про доцільність здійснюваних заходів. Для цього існує показник економічної ефективності, який вказує на кінцевий якісний ефект від застосування засобів виробництва та живої праці, віддачу сукупних вкладень. У зерновиробництві це одержання максимального обсягу продукції з 1 га посіву при найменших витратах праці. Слід мати на увазі, що ефективність — не лише співвідношення витрат на результати виробництва, але і якість, корисність продукції для споживача. Підвищення економічної ефективності виробництва сприяє зростанню доходів господарства, отриманню додаткових засобів для оплати праці та покращення соціальних умов. Кінцевий економічний ефект залежить від раціонального використання земельних, матеріальних і трудових ресурсів, від економії та ощадливості, зниження собівартості продукції і підвищення продуктивності праці.

Для оцінки економічної ефективності виробництва зерна використовують як натуральні, так і вартісні показники. Вихідною є їх натуральна форма і, насамперед, це урожайність, яка відображує ступень та ефективність використання землі, результат інтенсифікації виробництва. Величина урожайності безпосередньо впливає на величину інших показників і визначається як відношення обсягу отриманої продукції до зібраної площі. Слід відмітити, що при визначенні економічної ефективності продовольчого та фуражного зерна є деякі особливості. У першому випадку ефективність виробництва показують з врахуванням його якості, вмісту клейковини, витрати праці в розрахунку на 100 грн. валової продукції. Для зернофуражних культур необхідно показати і їх кормову цінність.

Натуральні показники (урожайність, вихід клейковини з 1 га, вихід кормових одиниць та перетравного протеїну з 1 га) відображають лише одну сторону досягнутої ефективності.

Для виявлення економічного ефекту необхідне знання сукупних витрат праці, що забезпечили отриманий рівень урожайності. Для цього при визначенні ефективності виробництва продовольчого зерна розраховують розмір праці на 1 ц зерна і на 100 грн. валової продукції, фуражного зерна — витрати праці на 1 ц зерна і на 1 ц кормових одиниць. Під витратами праці розуміють кількість витрачених людино-годин на виробництво даного обсягу валової продукції, яка є результатом основної виробничої діяльності господарства. Оцінка валової продукції проводиться по фактичним цінам реалізації, по собівартості виробництва, але для дослідження динаміки — за порівняними 2005 р. цінам.

Ефективність використання трудових ресурсів виявляється у продуктивності праці: чим більше виробляється валової та чистої продукції за 1 люд.-год., тим вище ефективність зерновиробництва, яку характеризують слідуючи показники:

Е = ВП/t, (1)

де ВП — валова продукція, грн.

t — час, витрачений на виробництво продукції, люд.-год.

Е = ЧП/t, (2)

де ЧП — чиста продукція, грн.

Е = ЧД/t, (3)

де ЧД — чистий дохід, грн.

Чиста продукція має особливе значення для розвитку сільського господарства, розширення виробництва, він є джерелом фонду споживання і прибутку, визначається вирахуванням з вартості валової продукції матеріальних витрат на її виробництво.

Чистий дохід являє собою різницю між вартістю валової продукції та витратами виробництва. Розрізняють створений і реалізований чистий дохід. Останній відповідає за сутністю прибутку.

Наступним показником економічної ефективності виробництва зерна є собівартість 1 ц продукції. Собівартість — це грошове вираження витрат на виробництво і реалізацію одиниці продукції. На практиці розрізняють виробничу і собівартість реалізованої продукції. У виробничу включають всі витрати, пов’язані з отриманням і транспортуванням продукції до місця зберігання, і собівартість реалізованої продукції, крім виробничої собівартості, входять витрати по реалізації.

Виробнича собівартість 1 ц зерна визначається відношенням виробничих витрат до обсягу виробленого зерна, а собівартість реалізованої продукції - відношенням виробничих та реалізаційних витрат до кількості реалізованого (товарного) зерна. На собівартості відображаються результати діяльності всього підприємства. Для виявлення дохідності собівартість порівнюють з виручкою від реалізації.

Для всебічної характеристики економічної результативності зерновиробництва вивчають і ефективність використання земельних ресурсів, для цього визначають відношення валової і чистої продукції, чистого доходу (прибутку) до площі посіву зернових:

Е = ВП/ S, (4)

де S — площа посіву, га Е = ЧП/S, (5)

Е = ЧД/S, (6)

Е = П/S, (7)

де П — прибуток, грн.

Заключним етапом характеристики економічної ефективності виробництва є визначення його рівня рентабельності, під яким розуміють відсоткове співвідношення прибутку до суми витрат, пов’язаних з виробництвом продукції:

Рр = П/Ср х 100%, (8)

де Рр — рівень рентабельності, %;

П — прибуток, грн.;

Ср — виробнича собівартість реалізованої продукції, грн.

або Рр = (Ц — Ср)/ Ср х 100%, (9)

де Ц — ціна реалізації 1 ц зерна, грн.

Перший варіант розрахунку дозволяє розрахувати рівень рентабельності зерновиробництва в цілому, а другий по окремих видах зернових і одночасно аналізувати головні фактори — собівартість і реалізаційні ціни. Рівень рентабельності показує ефективність виробництва з точки зору отримання прибутку на одиницю матеріальних та трудових витрат по виробництву та реалізації продукції.

З переходом до ринкової економіки і вступом України до СОТ, а також зростанням конкуренції на внутрішньому та зовнішньому ринках доцільним є для оцінки економічної ефективності виробництва зерна визначати рентабельність продажу. Відомі економісти-аграрники (Андрейчук В.Г., Малік М.Й., Саблук П. Т., та ін.) пропонують це здійснювати за формулою:

Рп = 100 Ч П/ТП (10)

Де ТП — вартість товарної продукції або грошова виручка від реалізації зерна, грн.

Цей показник показує, яка питома вага прибутку в загальній сумі грошової виручки від продажу зерна. Зрозуміло, що з підвищенням цього показника зміцнюється, за однакових інших умов, економічний стан підприємства, і навпаки. Проте показник рентабельності продажу має глибший економічний зміст тому, що він характеризує цінову конкурентоспроможність товару. Якщо, наприклад, показник рентабельності продажу становить 50%, то це означає, що ціна, за якою реалізується зерно, може бути знижена навіть на 50% і при цьому підприємство не нестиме збитки, досягаючи нульової рентабельності. Тобто грошова виручка зменшиться на зазначений відсоток або до такої суми, достатньої лише для відшкодування понесених витрат. Зрозуміло, що прибуток при цьому дорівнюватиме нулю.

Сукупність всіх вищезазначених показників відображує вплив різних факторів на процес виробництва зерна, дозволяє провести комплексний аналіз і зробити достовірні висновки про основні напрямки підвищення економічної ефективності.

економічна ефективність зерновиробництво облік

Розділ 2. Сучасний стан зерновиробництва у КСП «Сонячне» Миколаївського району

2.1 Організаційно-економічна характеристика підприємства Колективне сільськогосподарське підприємство «Сонячне» розташоване в південно-західній частині Миколаївського району Миколаївської області в 25 км від м. Миколаєва у с Комсомольське, де розташована центральна садиба. На території господарства є також с. Маловарварівка.

Територія господарства розташована в основному на рівнинному плато. За даними на 1.11.2010 року сільськогосподарські угіддя — 4888 га, з них 4431 га ріллі. Ґрунтовий покрив в основному складається з південних чорноземів звичайних. Багато ріллі розташовано на земельних угіддях з певними схилами, тому господарству потрібно постійно здійснювати протиерозійні заходи. З року у рік збільшується площа ріллі зі змитими ґрунтами, на якій вміст гумусу постійно зменшується.

Товщина профілю не змитих чорноземів складає 80−85 см, вміст гумусу в орному шарі - від 4,1 до 5,3%. Змиті ґрунти потребують протиерозійного захисту. Родючість орних земель господарства характеризується в основному 56 балами.

Згідно агрокліматичному районуванню території Миколаївської області Миколаівський район відноситься до південно-західної частини Миколаївської області, яка характеризуються континентальним, теплим, помірно засушливим кліматом, середньорічна температура повітря яких + 10 єС. Для цих районів характерно: тривале, жарке, мало дощове літо, пізня, коротка, тепла осінь, коротка малосніжна зима, рання, тепла, коротка весна. Пересічна температура повітря січня — 4,5 є морозу, липня — 21,2є тепла. Абсолютний максимум +38−39є С, абсолютний мінімум -29 — 33є С. Тривалість без морозного періоду — 160−185 днів.

Велику шкоду господарській діяльності наносять повітряні та ґрунтові посухи, так як підприємство розміщене в посушливій агрокліматичній зоні. Посухи спостерігаються весною, влітку і восени. Для комплексної оцінки тепла і вологозабезпеченості використовуються гідротермічний коефіцієнт. В господарстві він знаходиться нарівні 0,9−1. Для одержання високих врожаїв повинен бути 1,2−1,4. На нашу думку, досліджуваному господарству доцільно розширювати матеріально-технічну базу для зрошення. Мова стосується водо накопичувальних ставків, для створенні яких потрібно будувати у певних місцях великих балок дамби. В першу чергу ці водойми доцільно використовувати у кормо виробництві при вирощуванні кормових культур (особливо багаторічних бобових — люцерни, еспарцета та ін.) на зелений корм, а також у післяжнивних та проміжних посівах однорічних кормових культур. Природні умови досліджуваного господарства сприятливі для ефективного виробництва продукції зернових культур та соняшнику, а також насіння озимого ріпаку, розвитку певних підгалузей тваринництва за умов сприятливої кон’юнктури ринку.

За даними на 1.01.2011 року склалася така організаційно-управлінська структура господарства: у рослинництві функціонують дві тракторні бригади, за якими закріплено 4431 га ріллі і працюють 28 механізаторів; є зернотік; є у господарстві авто гараж, де в наявності 12 автомобілів, в тому числі 11 вантажних автомобілів. Є в наявності полівницька бригада і працівники якої виконують кінсько-ручні роботи у полівництві. В господарстві також функціонують служби з енергозабезпечення, водопостачання, є ремонтна майстерня, будівельна бригада. Для більш детальної характеристики КСП «Сонячне» доцільно визначити розміри сільськогосподарського виробнитва за певними показниками (площа сільськогосподарських угідь, грошова виручка, кількість середньорічних працівників та ін.) і порівняти їх з середньо районними по Миколаївському району даними (табл.2.1).

Таблиця 2.1.Розміри виробництва у КСП «Сонячне»

Аналізуючи дані таблиці 2.1, можна зробити висновок, що КСП «Сонячне» — це відносно невелике за розміром аграрне формування серед господарств Миколаївського району. Про це свідчать дані таких показників, як середньорічна чисельність працівників та грошова виручка від реалізації сільськогосподарської продукції. Деякі показники, зокрема, площа сільськогосподарських угідь та середньорічна чисельність робітників, зайнятих у сільськогосподарському виробництві перевищує середні показники по господарствах району відповідно у два та 1,3 рази.

Для подальшої характеристики якісного боку сільськогосподарського виробництва КСП «Сонячне» доцільно проаналізувати його виробничу спеціалізацію, що дасть можливість виявити рівень розвитку окремих галузей у виробництві товарної продукції.

Виробничу спеціалізацію досліджуваного підприємства визначимо, проаналізувавши розмір та структуру грошових надходжень від реалізації товарної сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки по рослинництву і тваринництву в цілому, в галузях окремих та певних видах продукції, а також робіт, послуг за видами, що надавалися в цілому по господарству за останні 3 роки (табл. 2.2).

Таблиця 2.2 Склад та структура грошової виручки від реалізації сільськогосподарської продукції у КСП «Сонячне»