Дорога життя

Дорога жизни.

До війни у місто на багато залізничних ліній і гілок щодня прибувала бо багато тисяч вагонів з різними вантажами. По річках і каналам ішли у Ленінград пароплави і баржі - з дровами, вугіллям, нафтою, борошном, крупою тощо. Лінії передач несли електричну енергію зі станцій, розташованих на Волхову, Свири, в верхів'ях Неви. Тепер усі шляхи були перехоплені ворогом. Величезний потік вантажів відразу иссяк.

Продовольство і боєприпаси стали доставляти повітрям, однак була крапля у морі. Взяти багато літаків ніде було. Вирішили створити нову лінію постачання через Ладозьке озеро. Ворог стояв на в південному й північному його берегах, але західне і східне узбережжі залишалися в руках. Отже. Існував і шлях за водою — вузька смуга між ворожими арміями. Перш був цей шлях мало використовувався. Ладозьке озеро суворе і бурхливе, судів, придатних для плавання за нею було трохи. Баржі водили каналами, оминаючи озера, але тепер і було канали потрапили до рук ворога. Залишалася Ладога. Восени 1941 року почали перевезення через озеро. Потім у ній пролягла знаменита льодова траса — Дорога життя, яка врятувала Ленінград. Та на початку й перевезення озером давали мізерно мало — в порівнянні про те, скільки було нужно.

Спочатку возили по два-три мішка борошна на санях, потім були машини з кузовами, навантаженими наполовину. Шофери стали причіпляти до машин сани на тросах, і сани теж навантажували борошном. Невдовзі можна було повний вантаж, і машини — спочатку полуторки, потім тритонні і навіть п’ятитонні вийшли на озеро: лід зміцнів.

Але завеликою була потреба в продовольстві, в пальному, в боєприпасах для фронту. Треба було возити більше, значно більше, возити швидше, багато быстрее!

23 грудня через озеро перевезли 700 тонн продуктів, 24-го — 800 тонн. Запасів у місті й не залишалося. Те, що привозили через Ладоги, відразу надходило на хлібозаводи. Скибочку хліба, який отримували ленінградці, був випечений з млива хіба що привезеній до міста.

Та все ж ввечері 24 грудня військовий рада фронту вирішив збільшити поек всім ленінградцям: робочим на 100 грамів щодня, іншим — на 75 грамів. Непросто було прийняти таке рішення. Найменший затор, збій в перевезеннях, мучення би вистачило. Але й чекати не міг. Голод косив людей.

Раннього ранку 25 грудня, коду відкрилися булочні, городяни, стояли у чергах в їхніх дверей, ще було невідомо про збільшенню. Їм її несподівано. Багато жінок і плакали з радості. Ще 75 грамів хліба, загалом — то крихітний шматочок, який легко стиснути у кулаку. У блокадну пору він був безцінний. Воно давало людям сподіватися порятунок від голодної смерті, те що, що й близькі і вони самі будуть жити.