Шпенглер Освальд

Шпенглер Освальд

Немецкий філософ, історик, представник філософії культури. Його головне твір «Причинність і щаслива доля. Захід Європи «(1918;1922) у період двома світовими війнами користувалося величезним успіхом. Шпенглер розвинув вчення культуру як безлічі «замкнутих «організмів, виражають колективну «душу «народу і проходять певний життєвий цикл, що триває близько тисячоліття. Помираючи, культура перероджується на свій протилежність — цивілізацію, в який панує техницизм.

Освальд Шпенглер народився 29 травня 1880 року поштового чиновника Бернхарда Шпенглера та його дружини Пауліни.

Осенью 1891 року сім'я переїхала в старовинний університетський місто Галле, де Освальд продовжив навчання у гімназії Латина, робила упор зроблено на гуманітарну підготовку своїх вихованців, насамперед викладання древніх мов. Сучасним мов у Латине приділяли менше уваги, і тому Шпенглер, хоч і читав англійською, французькою, по-італійськи і трохи розумів російську мову, говорити чи писати цими мовами не вирішувалося.

Уже в гімназії Латина проявилося виняткове поєднання обдарувань Освальда: він був однією з кращих учнів з історії та географії разом із тим виявив прекрасні здібності до математики. Улюбленим його заняттям стало читання, все кишенькові гроші Освальд витрачав для придбання дешевих видань книжок У. Шекспіра, І.В. Гете, Р. Клейста, Про. де Бальзака, Р. Флобера, Стендаля, Л. М. Толстого, І. З. Тургенєва і особливо почитавшегося їм Ф.М. Достоєвського. Шпенглер став і завсідником театру Галле і він зачарований музикою Ріхарда Вагнера.

В жовтні 1899 року Шпенглер закінчив гімназію. Хвороба серця визволяла його від служби в армії, і стала проблема вибору подальшої професії. Після роздумів Освальд вирішив присвятити себе викладацької роботи і записався на природничо-математичний відділення університету Галле.

Однако вже перші лекції та семінари розчарували його, оскільки Освальд відчув, що математика — не його покликання. Замість занять він ретельно читав Ніцше, Толстого і Ібсена, ознайомився з творами анархістів і соціалістів.

Смерть батька влітку 1901 року спонукала Освальда перейти в Мюнхенський університет, а й там він рідко відвідував заняття, здебільшого проводячи час у бібліотеці й у музеях. Жага нових вражень привела Шпенглера у Берлін, де знову його частіше можна було над університетської аудиторії, але в лавках для публіки в рейхстазі, нею незабутні враження справили виступи лідера соціал-демократів А. Бебеля.

В результаті розширення зрештою Освальд повернувся додому, в Галле, щоб завершити освіту й захистити дисертацію, яка давала право викладання у старших гімназійних класах.

Под керівництвом філософа Алоиза Риля Шпенглер підготував роботу про давньогрецькому мислителі Гераклите, він був опублікований в 1904 року.

Он захистив докторську дисертацію не легко, бо вчена рада вважав, що Шпенглер ігнорував вже які були роботи про Гераклите. Молодий доктор філософії після нетривалого підвищення кваліфікації в Саарбрюккене і річної стажування в Дюссельдорфі, у яких він одержав звання старшого вчителя право викладати пам’ятати історію та математику, в 1908 року розпочав роботі у одній з гамбурзьких гімназій. Та більше, ніж викладання, його приваблювала література, і Шпенглер задумав драматичний цикл про Лютере, Бісмарку і габсбурзької династії. Проте, як й раніше, усе ще не міг остаточно визначити, що ж його покликання.

В лютому 1910 року померла Пауліна Шпенглер. Отримана Освальдом частина спадщини у березні 1911 року дозволила йому переметнутися на Мюнхен, що зачарувало його з університетських часів своїми музеями і картинної галереєю.

Шпенглер, що у самому богемний мюнхенському районі - Швабинге, спостерігав до всього цим із відразою і презирством. Він знаходив, що ні одному з куточків земного кулі не зібралося стільки багна й непристойності, як у передвоєнної баварської столиці.

Презрение Шпенглера до людей справляла ними украй негативний враження. Т. Манн писав: «Ну, було б він цинічним, як диявол! Але він лише фатальний. Він не знайшов нічого, як назвати попередниками своїх гиеноподобных пророцтв Гете, Шопенгауера і Ніцше. Це були. Він також лише пораженець гуманізму » .

И сам Шпенглер глибоко страждав все від відсутності в нього кохання, і людського тепла і неодноразово скаржився те що, що його серці що неспроможні торкнутися ніякі глибокі переживання. Навіть одна частка невдалого в архітектурному сенсі будинку міг викликати в Шпенглера фізичні страждання, або навіть сльози. Його мучили часті головний біль. Двічі під час прогулянок Мюнхеном він впадав у безпам’ятство і забував власна адреса.

В такому нервозному стані він почав працювати над головним працею свого життя — «Занепадом Європи ». Робота над першим томом тривала зо шість років і було завершено у квітні 1917 року. Його у травні наступного викликала справжній фурор, перший тираж був розкуплений моментально, в мить ока з безвісного відставного вчителя, зрідка публікував статті про мистецтві, Шпенглер перетворився на філософа і пророка, ім'я котрого треба було в усіх на вустах. Тільки 1921;1925 роках та лише у Німеччині вийшло 35 робіт про Шпенглере і цього його роботі.

В самої популярності «Занепаду Європи «полягав якийсь парадокс, оскільки книга призначалася для дуже вузьке коло читателей-интеллектуалов. Але той наліт сенсаційності, який супроводжував книжку Шпенглера з часу появи і від якої не вдалося позбутися, породив безліч спотворень і непорозумінь навколо цього шедевра, мета якого, за словами самого автора, в тому, щоб «спробувати вперше обумовити історію » .

Появление першого тому «Занепаду Європи «викликало небувалий ажіотаж, оскільки його автор зумів визначити ідейну ситуації у Німеччини минулих років як ніхто інший і перетворився на інтелектуальну зірку свого часу.

Однако ніж гучнішим від ставав промоцію книжки у читачів, тим паче озлоблялися і нападки її у. А харизматичне зневага Шпенглера авторитетами змушувало його критиків платити йому тієї ж самою монетою. Робота над другим томом «Занепаду Європи », який Шпенглер хотів завершити навесні 1919 року, перервалася у зв’язку з бурхливими подіями у Німеччини, переключившими його інші проблеми. До того ж жорстка полеміка навколо книжки змусила його вкотре продумати концепцію, і у квітні 1922 року рукопис було завершено.

Вторая половина 20-х була часом затишшя у житті Шпенглера. Його повністю поглинула робота над великим суто философско-антропологическим твором, яка аж залишилося несосвітенним і у вигляді тисяч фрагментів було опубліковано лише у 1965 року А. Коктанеком, дослідником архіву Шпенглера, під заголовком «Первовопросы. Фрагменти з архіву » .

Разразившийся в 1929 року світовий економічний криза підтверджував тривожні передчуття Шпенглера. Період відносного політичного спокою у Німеччині підійшов до кінцю.

Шпенглер ні принциповим противником націонал-соціалізму, а й слід його антифашистом було очевидним перебільшенням. На виборах до рейхстагу 31 липня 1932 року й 5 березня 1933 року голосував за НСДАП. І президентських виборах березні 1932 року Шпенглер віддав свого голосу за кандидатуру Гітлера, пояснивши, щоправда, це своєї новонародженої сестри Шильдегард, опекавшей цієї самотньої, відлюдькуватого і по суті, глибоко нещасну людину: «Гітлер — бовдуре, але рух слід підтримати » .

В той час багатьох відомих інтелектуалів охопила націонал-соціалістська ейфорія, і вони навперебій вітали відродження нової Німеччини. Шпенглер ж, ні разу я не висловився публічно на підтримку на новий режим.

18 березня 1933 року він одержав від міністра пропаганди Геббельса телеграму із запрошенням виступити на радіо з промовою про великого «Дні Потсдама ». Проте Шпенглер, попри поради рідних і знайомих пристати на пропозицію міністра, відповів чемним відмовою.

Шпенглер працював над нових політичних твором, яке хотів назвати «Німеччина на небезпеки », але потім, щоб уникнути непорозумінь, змінив назва на «Роки рішення ». Книжка постала на полицях магазинів серпні 1933 року.

С рідкісним для літа 1933 року мужністю висловив Шпенглер своє осуд новим правителям: «До влади прийшли люди, упивающиеся владою та які прагнуть увічнити то стан, яке годиться якусь мить. Правильні ідеї доводяться фанатиками до самознищення. Те, що спочатку обіцяло велич, закінчується трагедією чи фарсом » .

Второй головною темою у книзі «Роки рішення «була проблема суспільства. Тут знову проявилася ворожість Шпенглера до демократії. З гіркотою і навіть ненавистю описував він сучасне суспільство з його корумпованими парламентами, брудними фінансовими махінаціями, що прагне обплювати і принизити ідеали батьків в романів і спектаклях, з його розгнузданістю традицій і падінням моралі, проникшими навіть у аристократичні кола, — усе це означало для шанувальника старої культури Шпенглера те, що відтепер тон у суспільстві задає плебс » .

" Роки рішення «мали великий читацький успіх. Наклад книжки розкупили миттєво, і до кінця жовтня він перевищив 100 тисячі примірників. Націонал-соціалісти, спочатку було вирішили просто ігнорувати твір Шпенглера, зрештою влаштували справжню цькування філософа. Його обвинувачували у критиканстве, некомпетентності і безвідповідальності суджень.

5 грудня 1933 року у пресі дали офіційне вказівку: «Небажано вести подальшу дискусію про Шпенглере. Уряд просить большє нє згадувати імені у друку » .

В початку червня 1934 року за ви багато років не поїхав улюблений вагнерівський фестиваль, щоб уникнути сидітиме у оточенні «коричневої натовпу ». Але остаточно відвернула Шпенглера від нацизму так звана «ніч довгих ножів «- 30 червня 1934 року, серія політичних убивств, глибоко його приголомшила.

В ході кривавої чистки загинули як керівники штурмовиків, голосно потребували продовження «національному та соціальному революції «, а й консервативні противники режиму.

Среди убитих опинився чужий і близький знайомий Шпенглера, музичний критик Віллі Шмідт, якого есесівці переплутали з наміченої жертвою СА — группенфюрером Вільгельмом Шмідтом. Дізнавшись про його загибелі, Шпенглер істерично розридався, а промови над могилою друга відкритий і мужньо засудив вбивства. Сестра Хильдегард і знайомі пропонували йому поїхати зарубіжних країн, але Шпенглер відмовився, заявивши, що «бігти тепер було б боягузливістю » .

Теперь Шпенглер остаточно зрозумів кримінальну природу нової влади, яка виявилося союзником, а найнебезпечнішим ворогом світогляду.

Некоторую віддушину від безсилля і розчарування Шпенглер знайшов у роботі над другим томом, якому він все-таки приступив, книжки «Роки рішення », написавши близько 300 фрагментів, майже повністю присвячених націонал-соціалізму. Вони Шпенглер характеризував духовно-моральні якості нацизму як «расовий ідіотизм », а методи на новий режим — як «тортури, вбивства, грабежі, беззаконня » .

Шпенглер будь-коли поділяв расової теорії та антисемітизму, які були серцевину націонал-соціалістичної ідеології. Несумісним його з месіанськими устремліннями Гітлера та песимістичний фаталізм Шпенглера.

Трудно припустити, як склалося б подальшу долю цих Шпенглера та її відносини з націонал-соціалізмом. Однак у ніч із 7 на 8 травня 1936 року у своєї мюнхенської квартирі Освальд Шпенглер помер. У труну поклали дві книжки — «Так говорив Заратустра «і «Фауст », із якими завжди їздив відпочивати. Певний час ходили глухі чутки, що Шпенглер було вбито групою гестапівців, потім вони поступово вщухли.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.