Музеї та пам'ятники Черкас

ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ 1. МУЗЕЇ ЧЕРКАС

1.1 ЧЕРКАСЬКИЙ КРАЄЗНАВЧИЙ МУЗЕЙ

1.2 МУЗЕЙ «КОБЗАРЯ»

1.3 ЧЕРКАСЬКИЙ ХУДОЖНІЙ МУЗЕЙ РОЗДІЛ 2. ПАМ’ЯТНИКИ ЧЕРКАС

2.1 МОНУМЕНТАЛЬНІ ПАМ’ЯТНИКИ

2.2 ПАМ’ЯТНІ ЗНАКИ

2.3 МЕМОРІАЛЬНІ ПАМ’ЯТНИКИ

2.4 ПАМ’ЯТНИКИ АРХІТЕКТУРИ ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП Стрімкий розвиток природних і точних наук, поглиблення уявлень про наукову картину світу, формування нових областей гуманітарного, соціального, історичного, культурологічного знання, осмислення ролі техніки і інформації, в сучасному світі привели до серйозної перебудови наукового простору. Місце музеєзнавства як наукової дисципліни, що формується, ще не обкреслено досить чітко. Проте не можна не відзначити тих зрушень, які відбуваються в його становленні як самостійної області наукового знання. Вони багато в чому обумовлені тією напруженою рефлексією, яка фіксується в соціальних і гуманітарних науках, зайнятих переосмисленням проблем різноманіття культур у зв’язку із зростанням динаміки культурних процесів в світі.

Відображаючи кардинальні зміни, що відбуваються, в суспільстві і культурі, музеї в сучасному світі також переживають істотні трансформації. «Змінний музей на змінному світі» — це віддзеркалення існуючої реальності. Вочевидь, що музейна діяльність набуває всього більшого соціокультурного значення, зростає роль музеїв в збереженні і інтерпретації культурної спадщини, в складних процесах соціальної адаптації і культурної ідентифікації, в освітньому процесі, в організації дозвілля.

Сучасна соціокультурна ситуація спонукала музеї до пошуку своєрідності, до необхідності генерувати нові знання, ідеї, духовні цінності. З інституту, що фіксує досягнутий рівень суспільної свідомості, музей стає явищем культури, що додає цій свідомості поступальну динаміку. Ще недавно якість музейних експозицій визначалася їх відповідністю традиційним науковим схемам, сфокусованим на музейних предметах і колекціях, а тепер музей бачить ціннісні орієнтири в новизні, оригінальності інтерпретації музейних зборів, створювані експозиції і виставки, культурно-освітні проекти стають результатом як наукового вивчення, так і індивідуального творчого пошуку.

Пріоритетною аудиторією сучасного музею будь-якого вигляду і профілю є діти різного віку, включаючи дошкільників.

Вищесказаним пояснюється актуальність, вибраної для дослідження теми — «Музеї і пам’ятники м. Черкаси» .

Метою роботи є дослідження екскурсійно-туристичних ресурсів міста Черкаси.

Виходячи з основної мети роботи, визначені наступні завдання:

— дослідження історії створення м. Черкаси, визначення його своєрідності;

— знайомство з архітектурними пам’ятками Черкас — як експонатами міста — музею;

— характеристика музеїв Черкас як об'єктів туристичного інтересу.

Основою для зробленого дослідження є літературні джерела, присвячені історії, архітектурі, мистецтву м. Черкаси.

РОЗДІЛ 1. МУЗЕЇ ЧЕРКАС

1.1 ЧЕРКАСЬКИЙ КРАЄЗНАВЧИЙ МУЗЕЙ Черкаський обласний краєзнавчий музей— обласний краєзнавчий музей у місті Черкасах, найбільше зібрання матеріалів і документів з історії, етнографії і культури Черкащини, її уродженців і персоналій.

Музей розташований в історичній частині міста за адресою: вул. Слави, буд. 1, м. Черкаси-18 000, Україна.

Заклад є одним з найбільших з числа подібних у державі. Щороку музей відвідує до 150 тисяч осіб, причому значна їх частина— діти та молодь. Черкаський краєзнавчий музей постійно відкриває десятки нових виставок, що дає можливість ширше знайомити відвідувачів із музейними фондовими колекціями, популяризувати їх. Завдяки розробленій та впровадженій в життя системі музейної роботи з підростаючим поколінням популярність музею зростає.

Черкаський краєзнавчий музей був заснований у травні 1918 року за ініціативою місцевого осередку Просвіти і вчительської громадськості міста як історико-педагогічний музей ім. Т. Г. Шевченка. Керівником ініціативної групи і першим директором музею став невтомний дослідник історії краю Дмитро Панасович Бочков.

Основою майбутньої музейної колекції стали матеріали 35-го Орловського і З6-го Брянського полків колишньої російської армії, які дислокувалися у Черкасах. Серед полкових реліквій були військові знамена, зброя, золоті та срібні речі. Крім цього до фондів музею надходили картини, гобелени, килими, різні коштовні речі, що були реквізовані в навколишніх панських маєтках. Населення міста передавало предмети побуту, знаряддя праці тощо. Таким чином до музею потрапили колекція опудал і картин домів Лисакова і Гаркавенка, мінералогічна колекція Козловського, ентомологічна колекція Балковського, колекція монет, медалей та інших речей, твори образотворчого мистецтва з маєтків графів Бобринських, Балашових, Браницьких. У музеї зберігалися картини багатьох видатних російських та українських художників, а також майстрів старих європейських шкіл.

У середині 20-х рр. XX ст. музейна колекція налічувала майже 15 тисяч експонатів, а книжковий фонд музейної бібліотеки складав понад 13 тисяч томів і всі фонди постійно зростали.

Великих збитків музею завдала війна 1941—45 років. У період німецько-фашистської окупації фашисти пограбували музей. Пропало близько 4 тисяч найцінніших експонатів. Але вже 1 травня 1944 року музей першим в УРСР прийняв відвідувачів звільненого від фашистів краю.

Величезним досягненням не лише музею, а й усієї Черкаської області стало відкриття експозиції музею в новому просторому (одному з найбільших музейних у державі) приміщенні 8 травня 1985 року (напередодні 40-ої річниці Дня Перемоги). Новий обласний краєзнавчий музей було збудовано біля Пагорбу Слави за проектом місцевих архітекторів Л. С. Кондрацького, М. Я. Собчука та С. М. Фурсенка (науковий консультант— О.М. Дубовий), і за задумом авторів уся будівля має асоціюватися з козацько-гетьманською скринькою-скарбницею як сховищем матеріальних і духовних цінностей народу[1]. За втілення цього значного проекту вся авторська група 1897 року була удостоєна державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка.

Експозиція музею розміщена в 30 залах на площі 2800 м?. Вона має розділи: природи краю, археології, етнографії, історії краю XIV— початку XX століття, історії краю від 1917 року і сучасність та велика зала вшанування пам’яті пророка України Т. Г. Шевченка, низка окремих зал, присвячених видатним землякам, вихідцям з Черкащини або відомим особам, чия діяльність пов’язана з «Шевченковим краєм» (поет Василь Симоненко, ботанік і селекціонер Володимир Симиренко, політик В’ячеслав Чорновіл.

Експозиція музею представляє широкий діапазон тематичних розділів, де гармонійно розподілені в історичній періодизації близько 12 тисяч експонатів. Фондова ж колекція музею станом на початок 2003 року становила понад 106 тисяч одиниць збереження основного та науково-допоміжного фондів.

Раритетами музею є колекція стародруків, ікон, етнографічна та археологічна колекції, зоологічна колекція О. В. Носаченка. Музей володіє унікальною колекцією Шевченківських видань, яка налічує понад 330 музейних предметів, — це прижиттєві та посмертні видання творів Т. Г. Шевченка, переклади на мови народів світу, видані в різний час, в різних державах.

Серед унікальних експонатів чільне місце посідає колекція речей козацької доби. Це, перш за все, козацька зброя: пістолі, гармати різного калібру і розміру, порохівниці. В експозиції можна побачити абардажні піки, бойові сокири, рушниці, козацькі люльки. Та гордістю музею є двері від козацького куреня І-ої половини XVIII ст. із зображеною на них народною картиною «Козак Мамай». 1]

1.2 МУЗЕЙ «КОБЗАРЯ»

Єдиний у світі музей однієї книги — «Кобзаря» Т. Г. Шевченка відкрито у травні 1989 р. в меморіальному будинку, в якому з 18 по 22 липня 1859 жив у родині Цибульський Т. Г. Шевченка, про що свідчить меморіальна дошка на будівлі музею.

У музеї показана історія видання творів Т. Г. Шевченка, джерела його творчості, найцікавіші видання, простежена еволюція ілюстрування шевченківських поезій, а також «Кобзарі» у перекладах мовами народів світу.

" Кобзар", яким його знає весь світ, склався не відразу. Перше видання було здійснено в Петербурзі в 1840 р. за сприяння Є. Гребінки. У цей «Кобзар» увійшло тільки 8 перших його творів: «Перебендя», «Катерина», «Іван Підкова», «Тополя», «Думка», «До Основ’яненка», «Тарасова ніч» і вірш «Думи мої, думи мої «, яке написано спеціально для цього збірника і є як би епіграфом не тільки до цього видання, але й до всієї творчості Т. Г. Шевченка.

З усіх прижиттєвих видань творів перший «Кобзар» мав найбільш привабливий вигляд: хороша папір, зручний формат, чіткий шрифт. Примітна особливість цього «Кобзаря» — офорт на початку книги по малюнку В. Штернберга: народний співак — кобзар з хлопчиком-поводирем. Це не ілюстрація до окремого твору, а узагальнений образ кобзаря, який і дав назву збірці. Цей офорт — фронтиспис створив відповідний настрій, долучив читача до образного світу «Кобзаря». Вихід цього «Кобзаря», навіть урізаного царською цензурою, — подія величезного літературного і національного значення. Вміре збереглося лише кілька примірників «Кобзаря» Т. Г. Шевченка 1840 р., тому один з них є гордістю черкаського музею.

У музеї експонується ще одне прижиттєве видання поета — «Кобзар» 1860 р., який був надрукований засобами Платона Симиренка (з ним Т. Г. Шевченко познайомився під час своєї останньої подорожі по Україні в 1859 р. у с. Мліїв). П. Симиренка — відомий на Україні цукрозаводчик і меценат виділив для видання «Кобзаря» 1100 рублів. Це видання було значно повніше попередніх: сюди увійшло 17 творів і портрет Т. Г. Шевченка. Цей «Кобзар» є дійсною прикрасою шевченківської колекції. Крім цих книг в експозиції представлено багато дуже цінних і не менш рідкісних видань творів Т. Г. Шевченка. Всі вони різні по кількості надрукованих віршів, повноті текстів, ілюстрацій і якості поліграфії. У фондах музею є великі колекції шевченківських листівок, значків, медалей, плакатів та ін, з яких періодично влаштовуються виставки.

Музей унікальний тим, що має значну колекцію шевченківських видань, яка експонується не просто, як у букіністичному магазині, а в супроводі документів і матеріалів в контексті подій навколо того чи іншого видання.

Крім цього музей чудово оформлений деревом, яке дуже гармонійно поєднується з експонатами і виглядає вишукано, затишно і природно.

Директором музею з першого дня працює праправнучка Т. Г. Шевченка Ольга Шарапа. 2]

1.3 ЧЕРКАСЬКИЙ ХУДОЖНІЙ МУЗЕЙ Художній музей у Черкаській області створений у 1991 році. Спочатку він діяв як відділ Черкаського обласного краєзнавчого музею, потім як філіал.

Музей розташований в центрі міста у триповерховому фундаментальному приміщенні.

Загальна кількість експонатів на 01.01.2004 р. складає 4649 одиниць, основного фонду-3843, науково-допоміжного — 806.

Експозиція музею складається з двох відділів: декоративно-прикладного та образотворчого мистецтва. Крім цього, чотири зали третього поверху приміщення експозиційною площею 500 м² постійно використовуються під періодичні виставки.

Перший відділ знайомить з народним мистецтвом середнього Подніпров'я. У другому відділі експозиції представлено іконопис ХVІІ-ХIХ ст.

Живописною майстерністю відзначається ікона «Богоматір» ХVII ст., писана українським народним майстром, знайдена в с. Антипівка Золотоніського району Свята Великомучениця Варвара" - початок ХVIII ст. з с. Дахнівки Черкаської області, світська ікона складна за композицією, відзначається гармонійністю і вишуканістю колориту, співучістю ліній, її складне просторове рішення поєднується з яскравою декоративністю, має усі характерні ознаки українського барокко.

В залах портретного живопису привертає увагу образ ігумена Мотронинського монастиря з Холодного Яру Мельхіседека Значко-Яворського, що був одним з видатних православних церковних діячів ХVIII ст., політичним діячем, захисником православ’я на Правобережній Україні. В традиціях парадного портрету вирішений «Портрет генерал-прокурора графа О.М.Самойлова» виконаний професором Віденської Академії мистецтв Лампі.

Камерний характер носить «Портрет Онисії Максимовни Ланге» 1845 р. роботи австрійського художника Генріха Гольпейна.

На портреті роботи італійського художника Арціоні (1907р.) зображена Ольга Миколаївна Білокопитова — дочка предводителя одеського дворянства, дружина видатного вченого Іллі Ілліча Мечникова. В ній розпізнається неординарна особа, в її очах — воля, розум, багатство внутрішнього світу.

У пейзажах ХVIII ст. Джузепе Дзаіса зберігаються традиції італійської пейзажної школи, — тут все налаштовує на романтичні переживання.

Епоха Відродження представлена роботою школи Рафаеля «Мадонна дель Імпанната» .

Черкаський обласний художній музей проводить велику роботу з вивчення і популяризації художньої спадщини черкаських та українських художників. З Черкащиною тісно пов’язане ім'я заслуженого діяча мистецтв РРФСР В. О. Кузнецова, роботи якого широко представлені в експозиції музею.

Оксана Трохимівна Павленко в експозиції представлена не тільки як майстер монументального живопису, демонструються її акварелі, малюнки, ескізи до розпису гончарних виробів.

" Світлиця НАРБУТА" присвячена творчості Народного художника України, лауреата Державної премії України ім.Т. Г. Шевченка Д.Г.Нарбута. Тут експонуються роботи, що показують його як театрального художника, художника ілюстратора та станкові полотна, що йдуть від народної картини. В експозиції широко представлені твори художників черкащан: заслуженого діяча мистецтв України Клименка В.І., якого називають художником з Україною в серці - однією з провідних тем його творчості є тема національно-визвольної війни 1648−1654 рр., пейзажі заслуженого художника України Бондаря І.І. Також зібрання відомих черкаських художників Евича В. П., Кулика І.0., Іщенка Ю.П., Козіна П.Д., Ніканорова В.Ї., Афоніна В.А., Фізера І.В, подружжя О.В. та М.М.Теліженків.

Суттєвим доповненням до історії розвитку сучасного образотворчого мистецтва України є велика колекція графіки, що представлена в чотирьох залах експозиції Черкаського обласного художнього музею.

Художній музей із перших днів свого життя став своєрідним центром відродження української національної культури. Постійно проводяться зустрічі з художниками, письменницькі поетичні вечори, виступи капели бандуристів, камерних оркестрів, ансамблю духовної музики «Канон», артистів Черкаської обласної філармонії та Черкаського музично-драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка, хору музичного училища та фольклорних ансамблів.

Музей є також методичним центром з питань образотворчого мистецтва по організації виставкової, експозиційної і фондової роботи музеїв обласного підпорядкування. 3]

РОЗДІЛ 2. ПАМ’ЯТНИКИ ЧЕРКАС

2.1 МОНУМЕНТАЛЬНІ ПАМ’ЯТНИКИ Меморіальний комплекс «Пагорб слави»

Увічнює пам’ять черкасців, які загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни 1941;1945 рр. та воїнів, полеглих в боях за Черкаси. На Їх честь у 1967 р. споруджено пам’ятник, який в 1975 р. був реконструйований у меморіальний комплекс «Пагорб Слави». Автори комплексу — скульптори Г. Кальченко, Є. Кунцевич, В. Микитенко, архітектори А.Ігнащенко, О.Ренькас.

Композиція вирішена у великих монументальних формах. Широку ритуальну площу завершує курганоподібний напис із гранітними східцями, увінчаний скульптурою жінки-матері Батьківщини (висотою 10 м). У піднятій правій руці - чаша з Вічним вогнем, ліва рука звернена вперед, до ритуальної площі. На облицьованій гранітом підпірній стіні напівовальної форми змонтована горельєфна композиція (20,9×2,2 м) на батальну тему і висічені прізвища 904 воїнів-черкащан, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни.

Праворуч від ритуальної площі розміщена братська могила 3619 воїнів із підрозділів 73-го стрілецького корпусу 52-ї армії 2-го Українського фронту, 3-ї і 5-ї повітрянодесантних бригад і 22 партизанів із загону ім. Сталіна які загинули у листопаді-грудні 1943 р., визволяючи Черкаси від фашистських загарбників. Їхні останки на Пагорб Слави були перенесені у 1967, 1975 і 1992рр. із братських та індивідуальних захоронень в різних частинах міста. Прізвища полеглих воїнів висічені на надмогильних плитах із сірого граніту.

Ліворуч від братської могили розміщені могили Героїв Радянського Союзу, які загинули в боях за Черкаси: В. М. Молоткова, I.О.Онопрієнка, Ф.Ф.Лазарєва, В.П.Поднєвича, С. А. Чалова, на яких встановлені лабрадоритові надмогильні плити (1,5×1,2 м) з меморіальними написами.

Висота земляного пагорба — 10 м, діаметр основи — 60 м.

Братська могила радянських воїнів і партизан Поховано 3619 воїнів і 22 партизани, які загинули з 14 листопада по 14 грудня 1943 року в боях за визволення Черкас від німецько-фашистських зарбників. Відомі прізвища 905 воїнів і 2 партизан.

Із 1968 р. на могилі встановлено надгробок (37,0×4,6 м) із 35 гранітних блоків із висіченими прізвищами похованих. В лівій частині надгробка вмонтовано лабрадоритову плиту з написом: «Они отдали жизнь за освобождение города Черкассы. Куда б ни шел, ни ехал ты, но здесь остановись. Могиле этой дорогой всем сердцем поклонись» .

Могила В. М. Молоткова Володимир Михайлович Молотков (1922;1943) — лейтенант, командир взводу управління батареї 849-го артилерійського полку 294-ї стрілецької дивізії 52-ї армії Другого Українського фронту. Народився в Москві, росіянин. В 1941 р. добровольцем пішов у діючу армію.

В боях за Черкаси 29 листопада 1943 р. його батарея знищила 5 кулеметних гнізд і близько 30 фашистських автоматників, 3 грудня артилеристи підбили 4 ворожих танки. У вуличних боях, командуючи гарматою, В. М. Молотков підбив ще 4 танки, знищив мінометну батарею, декілька кулеметів і близько сотні фашистів. 12 грудня 1943 р. В. М. Молотков поліг смертю хоробрих.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 лютого 1944 р. В. М. Молоткову присвоєно звання (посмертно) Героя Paдянського Союзу.

На Пагорб Слави останки героя були перенесені із скверу на розі вулиці Комсомольської (нині - Смілянської) і бульвару Шевченка в 1967 р.

Могила І.О.Онопрієнка

Іван Олексійович Онопрієнко (1920;1943) — старший сержант, навідник гармати 130-го окремого винищувального протитанкового артилерійського дивізіону 254-ї стрілецької дивізії 52-ї армії Другого Українського фронту. Народився в с. Шахворостівці Миргородського району на Полтавщині, українець. В діючій армії з 1941 р.

У складі наступаючих військ одним із перших 14 листопада 1943 року форсував Дніпро в районі Свидівка. В боях за Черкаси І.О.Онопрієнко разом з обслугою гармати 18 листопада знищив 4 танки ворога. Поліг смертю героя 1 грудня в районі цукрорафінадного заводу.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 лютого 1944 р. І.О.Онопрієнку посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

На Пагорб Слави останки героя були перенесені з братської могили біля цукрорафінадного заводу в 1967 р.

Могила Ф.Ф. Лазарєва Федір Федорович Лазарєв (1922;1943) — молодший лейтенант, командир танка 378-го танкового батальйону 173-ї танкової бригади 52-ї армії Другого Українського фронту. Народився в с. Филипкове Удомельського району Калінінської області, росіянин. В діючій армії з 1941 р.

У боях за Черкаси танковий екіпаж Ф.Ф.Лазарєва знищив 17 кулеметних гнізд, 3 гармати, танк і значну кількість гітлерівців. 11 грудня, під час бою в районі залізничного вокзалу танк Ф.Ф.Лазарєва був підпалений, але екіпаж не покинув його, а повів палаючу машину на ворожі позиції, знищивши гармату противника з обслугою. У цьому бою Ф.Ф.Лазарєв і водій-механік С. А. Чалов загинули смертю хоробрих.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 лютого 1944 р. Ф.Ф.Лазарєву посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

На Пагорб Слави останки героя були перенесені із скверу на розі вулиці Комсомольської (нині - Смілянської) і бульвару Шевченка в 1 967 р.

Могила В.П. Поднєвича Валентин Панасович Поднєвич (1923;1943) — старший лейтенант, командир батареї 849-го артилерійського полку 294-ї стрілецької дивізії 52-ї армій Другого Українського фронту. Народився в с. Судженка Кемеровської обл., росіянин. У діючій армії з липня 1942 р.

У боях за Черкаси 2 грудня 1943 р. батарея В.П.Поднєвича потрапила в оточення. Завдяки умілим і рішучим діям командира артилеристи прорвали кільце, знищивши при цьому 2 самохідні гармати, танк і багато живої сили ворога. 4 грудня батарея знищила 3 ворожі танки і самохідну гармату. Поранений командир особисто підбив фашистського танка гранатою. 5 грудня 1943 р. В.П.Поднєвич поліг смертю хоробрих на південно-східній околиці міста.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 17 травня 1944 р. В.П.Поднєвичу посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

На Пагорб Слави останки героя були перенесені із скверу на розі вулиці Комсомольської (нині - Смілянської) і бульвару Шевченка в 1967 р.

Могила С. А. Чалова Степан Андрійович Чалов (1919;1943) — старший сержант механік-водій танка 173-ї танкової бригади 52-ї армії Другого Українського фронту.

Народився в с.Єфрем'ята Карагайського району Пермської області, росіянин. На військовій службі з 1939 р.

У складі екіпажу Ф.Ф.Лазарєва в боях за Визволення Черкас знищив 17 кулеметних гнізд, 3 гармати, танк і значну кількість гітлерівців. 11 грудня під час бою в районі залізничного вокзалу танк було підпалено, але екіпаж не покинув його, а спрямував палаючу машину на ворожі позиції знищивши гармату ворога з обслугою. У цьому бою С. А. Чалов, разом з командиром полягли смертю хоробрих.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 17 травня 1944 р. С. А. Чалову посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

На Пагорб Слави останки героя були перенесені із скверу на розі вул. Комсомольської (нині - Смілянської) і бульвару Шевченка в 1967 р.

Пам’ятник Т. Г. Шевченку Відкритий в 1964 р. до 150-річчя від дня народження поета на розі бульвару Шевченка і вулиці Дашковича, композиційно завершивши однойменну площу біля облмуздрамтеатру.

Бронзова скульптура Т. Г. Шевченка (вис. — 3м) виготовлена в київських майстернях Худфонду України. Встановлена на гранітному постаменті (вис. — 4м). Нижня частина пам’ятника доповнена висіченою з граніту скульптурною композицією персонажів шевченкових творів — сліпого кобзаря, Катерини і Прометея — борця за народну волю.

У верхній частині постаменту викарбовано напис: «Т. Г. Шевченко. 1814−1861» .

Автори — скульптори М. К. Вронський, О.П.Олійник, архітектор В.Г.Гнєзділов. [4]

Погруддя Т. Г. Шевченка (територія школи № 22, вул. Вербовецького, 108)

Установлене у 1989 році. Обковане міддю. На передній частині постаменту (вис. — 1,1м), виконаного із гранітних плит, викарбовано напис: «Т. Г. Шевченко. Учітеся, брати мої, Думайте, читайте» .Ліворуч від постаменту — гранітне зображення книги з написом: «Тарас Шевченко. Кобзар. 1840» .

Автор — скульптор А.І.Кравченко.

Пам’ятник Богдану Хмельницькому Відкритий 30 жовтня 1995 р. до 400-річчя від дня народження гетьмана на розі бульвару Шевченка і вулиці Б. Хмельницького, композиційно завершивши однойменну площу біля Палацу культури «Дружба народів» .

Бронзова скульптура Б. Хмельницького (вис. — 5 м) виготовлена в київських майстернях худфонду України. Встановлена на постаменті із стилізовано оброблених гранітних блоків з написом: «Гетьман України Зіновій Богдан Хмельницький. 1595−1657» .

По обидва боки постаменту — стела із гранітних блоків, в яку вмонтовано 8 плит з написами: «Битва під Жовтими Водами. 5−6.05.1648», «Битва під Корсунем. 15−16.05.1648», «Перемога під Пилявцями. 13.09.1648», «Урочистий в'їзд у Київ. 23.12.1648», «Перемога під Збаражем і Зборовом. 30.06., 5.08.1649», «Битва під Берестечком. 18−30.06.1651», «Перемога під Батогом. 22−23.05.1652», «Взяття Кракова і Варшави. 18.03., 9.06.1657,).

З обох сторін на постаменті, виконаному з гранітних блоків, встановлено дві бронзові скульптурні композиції, що символізують перемоги козаків на чолі з Б. Хмельницьким на суші і на морі. Їх основою служать подіуми, оздоблені рослинним орнаментом.

Серед розбурханого моря — козацька чайка з напнутим вітрилом над щоглою якого — хрест. тут же — козацька зброя, клейноди. Інша композиція включає в себе козацьку гармату з ядрами, бочку з порохом, зброю, два тулумбаси, хоругви.

Автори — скульптори А. С. Шаталов, А. С. Фуженко, архітектори Т. Г. Довженко, В.І.Дмитренко.

Пам’ятник Івану Підкові (сквер Богдана Хмельницького) Відкритий У 1986 р. У сквері ім. Б.Хмельницького. Іван Підкова — визначний козацький ватажок (рік народження невідомий, загинув у 1578 р.), певний час був гетьманом на Запоріжжі.

Народився на Брацлавщині, за походженням молдаванин. Після того як татари спалили його село і забрали в полон батьків і наречену, вступив до козацьких загонів. За хоробрість і силу запорожці прозвали його Підковою. Очолювані ним козаки завдали поразки татарам під Очаковом, Козловим, Кафою.

У 1577 р. І.Підкова із козаками визволив Ясси — тодішню столицю Молдови — і був проголошений населенням молдовським господарем. Але згодом змушений був відступити на Брацлавщину, де за наказом польського короля його було схоплено і страчено у Львові. Черкаські козаки привезли тіло I. Підкови на Черкащину і поховали його в Каневі.

Бронзова скульптура І.Підкови (вис. — 2 м) з булавою в руці встановили на гранітному постаменті. На постаменті - модель бронзової гармати і дошка з написом: «Іван Підкова — відомий герой спільної боротьби російського, українського, білоруського та молдавського народів проти турецькo-татарських поневолювачів, яку він очолив у другій половині XVI ст.»

Автори — скульптор П.І.Кулик, архітектор — В.І.Блощук.

Пам’ятник Богдану Хмельницькому (територія «Водоканалу»)

Встановлений в 1954 р. в центрі Першотравневого парку. В 1993 році у зв’язку з будівництвом церкви, за ініціативою адміністрації «Водоканалу» демонтований і встановлений на території підприємства.

Пам’ятник Д.І.Менделєєву (біля адмінприміщення об'єднання «Азот»)

Встановлений в 1975 р. на честь видатного вченого-хіміка Дмитра Івановича Менделєєва.

Бронзова скульптура (вчений зображений у сидячій позі) встановлена на гранітному постаменті з написом: «Д.И.Менделеев» (загальна висота — 4,5м).

Автор невідомий.

Пам’ятник В.І.Леніну Відкритий 1 листопада 1969 р. на центральній площі.

Гранітна скульптура виготовлена на Ленінградському заводі «Монументскульптура». Скульптура виконана в повний зріст (вис. — 7м).

Встановлена на постаменті висотою 4,13 м з написом «Ленін» .

Автори — скульптор К.А. Кузнєцов, архітектор — В.Г.Гнєзділов.

Погруддя В.І.Леніна (територія ВО «Темп»)

Відкрите в 1925 р. Спочатку було встановлено в сквері ім. Ленінського комсомолу (нині сквер Б. Хмельницького). В період німецько-фашистської окупації погруддя було закопане в землю місцевими жителями і виявлене в 1960 році під час суботника М.Холошевським.

Чавунне погруддя (вис. — 0,6м) встановлене на постаменті висотою 3 м з написом «В.І.Ленін» .

Автори — скульптор М. Андреєва, формувальник — Т.Тищенко.

Погруддя М. К. Путейка (територія школи № 27)

Встановлене в 1986 р. Михайло Костянтинович Путейко (1913;1945) генерал-майор, командир 254-ї стрілецької дивізії 52-ї армії Другого Українського фронту. Народився в с. Ревкут'євичі Мінського району Мінської області, білорус.

Під його командуванням 254-а стрілецька дивізія разом з іншими частинами в ніч з 12 на 13 жовтня 1943 року форсувала Дніпро в районі Свидівка і зробила вирішальний внесок у визволення Черкас від німецько-фашистських загарбників. За особисту мужність і відвагу М. К. Путейко був представлений до звання Героя Радянського Союзу, але через те, що його дружина була із сім'ї репресованих, одержав тільки орден Червоного Прапора, Дивізії присвоєно найменування «Черкаської» .

За уміле керування дивізією у Яссько-Кишинівській операції М. К. Путейку присвоїли звання генерал-майора і нагородили орденом Суворова. Загинув М. К. Путейко під Бауценом. Похований у Львові.

Бронзове погруддя М. К. Путейка (вис. — 0,9 м) встановлене на гранітному постаменті (вис. — 0,75 м) з написом «Генерал-майор М.К.Путейко». З титульного боку — гранітний обеліск із стилізованим зображенням зірки Автор — скульптор А.І. Кравченко.

Погруддя В.В.Чіковані (територія школи № 12)

Встановлене в 1980р. Вахтанг Володимирович Чіковані (1919;1944) — старший лейтенант, начальник хімічної служби 861-го стрілецького полку 294-ї стрілецької дивізії. Народився в м. Тбілісі, грузин.

У боях за Черкаси проявив мужність та героїзм. Смертю героя поліг в с. Водяниках Звенигородського району. Посмертно удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Його ім'я носила піонерська дружина Черкаської школи № 12.

Бронзове погруддя В.В.Чіковані встановлене на постаменті з написом «Герой Советского Союза старший лейтенант Чиковани Вахтанг Владимирович» .

Автори: скульптор С. Й. Грабовський, архітектор В.А.Пронін.

Погруддя О.В.Смаглія (територія школи № 26)

Відкрите в 1991 р. Олексій Васильович Смаглій (1920;1941) — лейтенант, командир гармати. Народився 12 лютого 1920 року в с. Мошни Черкаського району, українець. Навчався в Черкаській середній школі № 3.

Після закінчення Севастопольського військово-морського училища служив на крейсері «Аврора» в Ленінграді. З початком війни у складі батареї знятих з крейсера гармат захищає Пулковські висоти на підступах о міста. 11 вересня 1941 року після нерівного бою гітлерівці зібрали поранених радянських бійців, серед яких був і Олексій Смаглій, прив’язали їх колючим дротом до дула гармати, облили бензином і підпалили.

Бронзове погруддя О.В.Смаглія (вис. — 1,3м) встановлене на гранітному постаменті з написом «Олексій Смаглій. 1920;1941» та лавровою гілкою.

Погруддя П. Ф. Батицького (територія школи № 31)

Встановлене в 1991 р. Павло Федорович Батицький (1910;1984) — Маршал Радянського Союзу. Народився в Харкові, росіянин.

У боях за Черкаси командував 73-м стрілецьким корпусом 52-ї армії Другого Українського фронту, брав участь у Корсунь-Шевченківській операції і визволенні Умані. Учасник Берлінської і Празької операцій. За уміле командування військами, особисту мужність і героїзм удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Похований у Москві.

Бронзове погруддя П. Ф. Батицького встановлене на гранітному постаменті з написом «Маршал Советского Союза, почётный гражданин г. Черкассы Павел Фёдорович Батицкий» .

Автор — скульптор А.І.Кравченко.

2.2 ПАМ’ЯТНІ ЗНАКИ Пам’ятний знак на честь 8-ї гвардійської авіа дивізії (парк Перемоги) Установлений в 1980 році.

8-а гвардійська бомбардувальна авіаційна дивізія прославилася бойовими подвигами при форсуванні Дніпра і визволенні Черкас від німецько-фашистських загарбників у 1943 році. Дивізія нагороджена орденами Суворова другого ступеня і Червоного Прапора. Присвоєне найменування «Черкаської» .

На постаменті встановлено спрямований в небо літак СУ-7Б. Біля постаменту — стела з написом «Подвигу 8-й Черкасской гвардейской бомбардировочной дивизии, освобождавший Черкассы, посвящается. 14 декабря 1943 г.»

Автори проекту — В. Пронін, А. Подкальзін, В. Бут, Я.Барик.

Пам’ятний знак на місці розташування командного пункту 73-го стрілецького корпусу (мікрорайон «Соснівка»)

Встановлений у 1973 році.

73-й стрілецький корпус під командуванням генерал-майора П. Ф. Батицького у складі 52-ї армії форсував Дніпро двічі - у вересні в районі с. Хрещатик і у листопаді 1943 року північніше Черкас. За мужність і героїзм, проявлені при форсуванні Дніпра і визволенні Черкас 26 воїнам корпусу присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Пам’ятний знак має форму двоспупінчатої стели (вис. — 2,1м) із сірого граніту, яка встановлена на залізобетонному стилобаті у формі покладеної набік зрізаної піраміди. У верхній частині стели висічено напис «Здесь располагался КП 73-го корпуса, принимавшего участие в освобождении Черкасс от гитлеровских захватчиков 14. Х11.1943 г.»

Пам’ятний знак на честь 30-річчя визволення міста від гітлерівців (площа Слави) Встановлений в 1973 році.

Пам’ятний знак має форму гранітного обеліска, на двох шліфованих гранях якого написи: «Из приказа Верховного Главнокомандующего генералу армии Коневу. Войска Второго Украинского фронта, продолжая успешное наступление, сегодня, 14 декабря 1943 года, в результате напряжённых боев, овладели крупным экономическим центром Украины — г. Черкассы.

За отличные боевые действия объявляю благодарность всем руководимым Вами войскам, участвовавшим в боях за освобождение г. Черкассы.

Вечная слава героям, павшим в борьбе за свободу и независимость нашей Родины!

В ознаменовании одержанной победы, соединениям и частям, отличившимся в боях за освобождение города Черкассы, присвоить наименование «Черкасских»

254-й стрелковой дивизии

294-й стрелковой дивизии

7-й гвардейской воздушно-десантной дивизии

293-й бомбардировочной авиационной дивизии

304-й истребительной авиационной дивизии

38-й зенитной артиллерийской дивизии

173-й танковой бригаде

33-й истребительной противотанковой артиллерийской бригаде

1817-му самоходному артиллерийскому полку

568-му пушечному артиллерийскому полку

438-му истребительно-противотанковому полку

1322-му истребительно-противотанковому артиллерийскому полку

17-му гвардейскому минометному полку

490-му минометному полку

259-му отдельному танковому полку

804-му ближе-бомбардировочному авиационному полку

21-му гвардейскому истребительному авиационному полку

992-му ночному легкобомбардировочному авиационному полку

556-й отдельной авиационной эскадрилье

336-му инженерному батальону

136-му отдельному инженерно-саперному батальону

133-му отдельному инженерно-саперному батальону" .

Автор проекту — С. М. Фурсенко.

Пам’ятний знак «Понтон»

мікрорайон «Соснівка», біля мосту через Дніпро) Встановлений у 1991 році.

Виконаний у формі понтону.

Висічено напис: «На відзнаку 15-го окремого залізничного батальйону 27-ї бригади та інших військових частин, які при участі населення м. Черкаси та Золотоніського району взимку 1943;1944 років за 37 діб побудували залізничний тимчасовий міст через Дніпро довжиною 1275 метрів, чим зробили значний внесок в розгром німецько-фашистських загарбників у Великій Вітчизняній війні» .

Споруджений на кошти ветеранів війни.

Пам’ятний знак на честь 25-річчя визволення міста від гітлерівців (на розі вулиць Вернигори і Смілянської)

Встановлений в 1968 році.

Пам’ятний знак — гармата калібру 45 мм, встановлена на двоярусному постаменті. На верхньому ярусі, виконаному з гранітних блоків, викарбувано написи: «14 грудня, рік 1943», «Ця гармата встановлена на честь 25-річчя визволення міста Черкаси від німецько-фашистських загарбників військами 2-го Українського фронту як символ героїзму, проявленого воїнами доблесної Радянської Армії» .

Автор проекту — С. М. Фурсенко.

Пам’ятник «Боян» (площа 700-річчя міста) Встановлено в 1986 році на честь 700-річчя Черкас.

Бронзова скульптура Бояна (вис. — 4,5 м) символізує образ воїна, трудівника і співця. З-під його ніг б'є струмінь води, який каскадом падає донизу. Скульптура встановлена на гранітному постаменті. Поруч зі скульптурою — три стели, на яких зображено герб міста і прапор з цифрою «700» .

Автори: скульптор А. В. Кущ, архітектор О. К. Стукало.

Пам’ятний знак на місці поховань жертв політичних репресій (на розі бульвару Шевченка і вулиці Пролетарської)

Встановлений в 1989 році.

Співробітники управління органів безпеки (КДБ, СБУ) провели роботу по реабілітації 11 602 чоловік, репресованих в 30-х, 40-х і на початку 50-х років, 7139 з яких були засуджені. За свідченням очевидців, розстріляних хоронили на кладовищі по бульвару Шевченка.

На місці поховань встановлено обеліск (вис. — 1,9 м) з лабрадориту. На ньому напис: «Жертвам репресій 30-х, 40-х і на початку 50-х років» .

Пам’ятний знак на честь загиблих воїнів-учасників війни в Афганістані

(на розі бульвару Шевченка і вулиці Кірова) Встановлений у 1989 році.

У 1979;1989 рр. в бойових діях на території Афганістану брали участь 1453 уродженці Черкаської області, 98 з них загинули, виконуючи свій військовий обов’язок. 429 черкащан нагороджені орденами і медалями.

В основу композиції пам’ятного знака покладено символічне зображення вибуху, воронка від якого утворює заглиблення круглої форми (діаметр — 6 м) з гранітними східцями на схилах. З тильної сторони воронки — задернований земляний насип. На схилі з боку насипу — гранітні брили з металевими пластинами, на яких висічені прізвища загиблих воїнів. В центрі воронки встановлено монумент із двох брил червоного граніту (висота З м) з розширеною верхньою частиною. В щілині між брилами — виковані з міді квіти і пробита кулею солдатська фляга, з якої витікає вода у невеликий басейн. На одній мармурова дошка з написом:

" І якщо впадеш ти на чужому полі,

Прийдуть з України верби і тополі,

Стануть над тобою, листям затріпочуть, Тугою прощання душу залоскочуть" .

Автори: архітектор А. Д. Петренко, художник І.Й.Лавріненко.

Пам’ятний знак на місці замку, з якого Б. Хмельницький надіслав у 1648 р. листа російському царю (сквер Богдана Хмельницького) Відкритий в 1979 році.

Пам’ятний знак має форму гранітної стели, на фасадній частині якої викарбуване портретне зображення Богдана Хмельницького з булавою та емблема з фамільним гетьманським гербом. На боковій стороні стели напис: «на цьому місці стояв замок, з якого Богдан Хмельницький 8 червня 1648 року надіслав у Москву листа з проханням про возз'єднання України з Росією» .

Автори: архітектор С. К. Рець, художник Д. Г. Нарбут, О.Ю.Студені.

Пам’ятний знак на честь спорудження газопроводу «Союз» (вулиця 30-річчя Перемоги) Встановлений в 1978 році.

У другій половині 70-х за участю будівельників семи країн (СРСР, Польща, Чехословаччина, Болгарія, Угорщина, Румунія і НДР) споруджувався магістральний газопровід «Союз» (Оренбург — Західний кордон СРСР), частина якого проходила територією Черкаської області. В Черкасах знаходився штаб ділянки, на якій працювали будівельники з НДР.

Пам’ятний знак має форму стели, на якій зображено схематичну карту газопроводу, сім символічних знаків з прапорами країн-учасниць будівництва, труба з відгалуженнями.

Автор — В. Пронін.

Пам’ятний знак на честь загиблих чекістів та працівників міліції (при вході в Першотравневий парк) Встановлений в 1980 році.

Гранітний обеліск має форму стилізованого щита (4,2м), на тлі якого — меч і п’ятикутна зірка. Поруч — гранітна стела з написом «Памяти павших на боевом посту чекистов и работников милиции. 1917;1977» .

Автор — архітектор С.Рець.

2.3 МЕМОРІАЛЬНІ ПАМ’ЯТНИКИ Братська могила учасників громадянської війни (кладовище по вул. Ватутіна) Поховані бійці Червоної армії і партизани. які загинули у 1918;1920 рр. у Черкасах на повіті. Кількість і прізвища похованих невідомі.

В Черкасах 16 січня 1918 року було встановлено Радянську владу, а 15 березня місто окупували німецькі війська, при підтримці яких влада перебувала в руках гетьманського режиму. Восени 1918 року влада в місті перейшла до Директорії. У січні 1919 року солдати корсунського і Черкаського полків підняли повстання проти Директорії і у місті було відновлено Радянську владу. В травні Черкаси кілька днів перебували у руках загонів отамана Григор'єва. 19 серпня містом оволоділи денікінські війська. 31 грудня 1919 року Червона Армія при підтримці мошенських партизан звільнила Черкаси від денікінців.

У 1922 році на братській могилі полеглих бійців і партизан встановлено лабрадоритовий обеліск (вис. — 3,2 м) з написом «Вечная слава героям гражданской войны, погибшим в борьбе за завоевание Советской власти в 1918;1920 гг.» (Автор невідомий).

Могила В.І.Дідюка (кладовище по вул. Одеській) Василь Іванович Дідюк, комісар «Золотого ешелону», народився в 1897 році в с. Накрижки Мінської губернії. Учасник Першої світової війни, з 1918 р. — в Червоній Армії.

У 1920 р. був комісаром ешелону, який доставляв з Іркутська в Казань вивезений Колчаком золотий запас Росії, що складав 21 тис. 442 пуди золотих зливків і монет. В наступні роки працював на різних посадах в системі залізничного транспорту, в тому числі і в Черкасах.

Помер в 1970 р. в Черкасах.

У 1971 р. на могилі В.I.Дідюка встановлена гранітна плита з написом «Дидюк Василий Иванович. 31.01.1897−27.11.1970» .

Братська могила воїнів-визволителів і пам’ятний знак на честь полеглих воїнів-земляків Братська могила розташована біля Будинку культури в мікрорайоні «Дахнівка». Тут поховані 228 радянських воїнів із підрозділів 936-го полку 254-ї стрілецької дивізії та 1239-го і 1235-го полків 373-ї стрілецької дивізії, які загинули 17−19 листопада 1943 року, визволяючи село Дахнівку від німецько-фашистських загарбників. Відомі прізвища 131 воїна. Серед них — Герой Радянського Союзу М. В. Волков.

Микола Васильович Волков (1914;1943) — сержант, командир кулеметної обслуги 936-го полку 254-ї стрілецької дивізії. Народився в с. Новотроїцьке Маріїнського району Кемеровської області, росіянин. В діючій армії - з 1941 року.

В ніч на 2 жовтня 1943 року кулеметна обслуга М. В. Волкова, переправившись через Дніпро, забезпечувала форсування ріки підрозділами полку і закріплення на здобутому плацдармі. 8 жовтня поранений сержант Волков, залишившись наодинці з ворогом, відбив дві атаки, знищивши майже звод гітлерівців.

17 листопада М. В. Волков поліг смертю героя в боях за Дахнівку. 22 лютого 1944 р. йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

У 1954 р. на могилі встановлено пам’ятний знак, який в 1981 р. був реконструйований і складається нині із обкованої міддю залізобетонної скульптури воїна (вис. — 2,4 м), встановленої на обкладеному гранітними плитами постаменті. На передньому плані - меморіальна плита (0,9×0,8 м). З трьох сторін могили — стела (28,5×0,6 м) із 30 гранітних плит, на яких висічено прізвища похованих та прізвища 128 воїнів-земляків, які полягли на фронтах Великої Вітчизняної війни.

Написи на постаменті - «Вечная слава героям», на плиті - «Герой Советского Союза Волков Николай Васильевич», на стелі - «Имена воинов, погибших в боях за освобождение села Дахновки от немецко-фашистских захватчиков в 1943 г.», «Жители с. Дахновки, погибшие в борьбе с немецко-фашистскими захватчиками» .

Могила Леся Гомона (кладовище по вулиці Одеській) Лесь Гомін (Королевич Олександр Дмитрович), український письменник, народився в 1900 році в Черкасах, де закінчив гімназію. На початку 20-х років служив У Червоній Армії, працював інструктором Київського відділу всеобучу. Після закінчення у 1924 році Київського інституту народної освіти працював у редакціях журналу «Металеві дні», черкаської окружної газети «Радянська думка». В 1935 році був репресований. З 1939 року і в повоєнний час викладав українську літературу в Ніжинському педінституті. У роки Великої Вітчизняної війни працював у школах Узбекистану.

Лесь Гомін — автор наукових праць «Визвольна війна 1648−1654 рр. у народні пісенній творчості», «Українські народні думи і історичні пісні ХVI-ХVІІ ст.», «Соціально-естетична природа новели». З-під його пера вийшли збірник оповідань «Контрольні цифри» (1931), повість «Велетень з хворим серцем» (1932), п'єса «Маска» (1933), романи, вперше видані лише після смерті письменника, — «Голгофа» (у 1959) і «Люди» (у 1971).

Помер в Черкасах. В 1958 р. на могилі встановлено стелу з написом «Український радянський письменник Лесь Гомін (Королевич Олександр Дмитрович). 30.III.1900;16.I.1958. Ти вічно живий у наших серцях. Дружина, син, донька» .

Могила В. А. Симоненка (кладовище по вулиці Одеській) Василь Андрійович Симоненко, видатний український поет, народився в 1935 році в с. Біївці Лубенського району на Полтавщині. Його життя і творчість тісно пов’язані з Черкасами, куди він приїхав у 1959 р. після закінчення факультету журналістики Київського держуніверситету ім. Т.Шевченка.

Працював в обласних газетах «Молодь Черкащини», «Черкаська правда», кореспондентом «Робітничої газети». Брав активну участь в роботі обласного літературного об'єднання. З Черкас направив у видавництво свою першу книжку віршів «Тиша і грім» (1962). В наступні роки, вже по смерті поета, побачили світ його книги «Цар Плаксій і Лоскотон» (1963), «Подорож у країну Навпаки» (1964), «Вино з троянд» (1965), «Земне тяжіння» (1964), «Поезії» (1965), «Избранная лирика» (1968), «Лебеді материнства» (1981), «Поезії» (1984) та інші.

Помер В. А. Симоненко в 1963 р. в Черкасах.

Посмертно у 1989 р. удостоєний Республіканської комсомольської премії ім. М. Островського, а в 1995 р. — Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка.

У 1967 р. на могилі В. Симоненка встановлено пам’ятник у формі гранітної брили (2×1,3×2,3 м), У верхній частині якої висічено портрет поета з книгою в руках. На передній шліфованій частині пам’ятника напис: «1935;1963. Можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину. Василь Симоненко» .

Автори — скульптор С. Грабовський, архітектор М.Кириленко.

Могила Є.І.Кухарця (кладовище по вулиці Одеській)

Євген Іванович Кухарець, народний артист України, художній керівник і головний диригент Черкаського державного заслуженого українського народного хору. Народився в с. Велюнь Дубровицького району Рівненської області.

Після закінчення Одеської консерваторії з 1974 р. працював хормейстером, а згодом — художнім керівником і головним диригентом Черкаського хору. Відомий як композитор, автор музики до пісень «Земле моя», «Яблунька з Черкаської землі», «Над колискою сина» та інших. В 1981 р. колектив хору став лауреатом Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка.

В 1986 р. Є.І.Кухарець нагороджений орденом Дружби народів. Трагічно загинув у 1987 р.

У 1991 р. на могилі встановлено гранітний обеліск (вис. — 3 м) З бронзовим барельєфним зображенням Є.I.Кухарця. Біля обеліску на гранітній надмогильній плиті встановлена бронзова скульптура схиленої у журбі бандуристки у національному одязі (вис. — 1, 7м). На обеліску напис: «Кухарець Євген Іванович. Народний артист УРСР. 1945;1987 рр.»

Могила Г.І.Байди (кладовище по вулиці Одеській) Григорій Іванович Байда, двічі Герой Соціалістичної Праці, народився у 1902 р. в с. Леськи Черкаського району.

Працював наймитом, робітником на металургійних заводах Катеринослава, пізніше — трактористом, слюсарем, комбайнером в Дніпропетровській області. В роки Великої Вітчизняної війни — на фронті.

У повоєнні роки працював комбайнером на Дніпропетровщині. За високі показники у збиранні зернових та технічних культур, а також винахідницьку діяльність по удосконаленню сільськогосподарської техніки Г.І.Байда у 1950 р. удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці, а у 1958 р. — вдруге удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці. На батьківщині, у с. Леськи йому споруджено бронзовий бюст.

Помер в 1981 р. в Черкасах.

У тому ж році на його могилі встановлено обеліск, у верхній частині якого викарбовано дві зірки Героя Соціалістичної Праці і вмонтовано фотографічне зображення Г.І.Байди. В нижній частині - напис «дважды Герой Байда Григорий Иванович. 1902;1981. Помним. Скорбим. Родные» .

Могила В.І.Крючкова (кладовище по вулиці Одеській) Василь Іванович Крючков, підполковник, учасник Першої світової, громадянської та Великої Вітчизняної воїн.

Народився в с. Ліньківці Кельменецького району Чернівецької області.

Брав участь в Хотинському повстанні на Буковині, служив у бригаді Котовського, потім — в прикордонних військах. В роки Великої Вітчизняної війни при звільнені Києва підрозділ під його командуванням знищив 13 танків ворога. Ратні подвиги В.І.Крючкова відзначені 4-ма Георгієвськими хрестами, орденами Леніна, Червоного Прапора, Б.Хмельницького.

Помер в 1976 р. в Черкасах.

В 1992 р. на могилі В.І.Крючкова встановлено обеліск з лабрадориту (вис. — 2,4 м) з барельєфним зображення героя. На обеліску викарбовано напис «В. И. Крючков. 1888−1976. Жизнь его — легенда, бывшая былью» .

Могила А.І.Хименка (кладовище по вул. Руставі)

Андрій Іванович Хименко (Химко), український письменник, народиввся в 1919 р. в С. Адамівці Чигиринського повіту.

У 1939 р. закінчив Черкаський медичний технікум і вступив на заочне відділення літературного факультету Дніпропетровського університету. Початок війни застав А.І.Хименка в Полтаві на лікуванні. За участь в підпільній роботі неодноразово заарештовувався гестапо. З уманської в’язниці у березні 1944 р. звільнений радянськими військами.

У серпні 1944 р. за сфабрикованим звинуваченням його було ув’язнено на 10 років з наступним п’ятирічним поселенням у віддалених районах. З 1964 р. проживав в Черкасах, де працював і займався літературною діяльністю. Схвальні відгуки отримала його трилогія про козацького ватажка Івана Сірка («Засвіти», «Між орлами і півмісяцем,), «Під Савур-могилою»), автобіографічний твір «У пазурах вампіра», поема «Анти» .

Помер у 1991 р.

У 1993 р. на могилі А.І.Хименка встановлено гранітний обеліск (вис. 0,8 м), на якому викарбовано напис «Хименко Андрій Іванович (Андрій Химко). 27.07.1919 — 18.12.1991». На гранітній надмогильній плиті - тризуб і напис:

" І гасла й стяг дідів я ніс, як міг, роки,

і їхні звичаї мені святі,

що тризна!

Та чільними були завжди лиш два таки:

мій люд на всій землі

і рідна материзна

(«Сповідь»)"

На честь перебування Т. Г. Шевченка в Черкасах (вулиця Хрещатик, 219)

Меморіальна плита на фасаді триповерхового цегляного будинку, в якому розмістився музей «Кобзар» Т. Г. Шевченка.

Відкрита у 1989 році на честь 175-річчя від дня народження Т. Г. Шевченка.

На бронзовій плиті барельєфне зображення Т. Г. Шевченка і рельєфний напис: «В цьому будинку з 1859 році перебував Т. Г. Шевченко. Будинок реконструйовано на початку ХХ століття» .

Виготовлено Київським творчо-виробничим об'єднанням «Художник» .

Автор — скульптор А. В. Кущ.

Г.І.Петровському (1878−1958) (вулиця Петровського, 20)

Дошка на фасаді адміністративного будинку машинобудівного заводу ім. Г.І.Петровського.

Відкриття дошки відбулося в січні 1925 року. Замінено новою в 1978 році. На мармуровій плиті бронзовий барельєф Г.І.Петровського та карбований напис: «Петровський Григорій Іванович — 1878−1958 рр. В січні 1925 року 1-му державному чавунно-ливарному і механічному заводові присвоєно ім'я соратника В.І.Леніна Всеукраїнського старости Г.І.Петровського. 4 лютого 1978 року» .

На честь страйку робітників цукрорафінадного заводу (вулиця Добровольського, 1)

Встановлена в 1967 році на фасаді головного корпусу заводу. виготовлена Черкаськими художньо-виробничими майстернями Художнього фонду УРСР.

Присвячена подіям, що відбулися 2(15) листопада 1901 року, коли застрайкували черкаські рафінадники. Це був найбільший страйк у місті.

Ці події увічнені на чорній гранітній плиті де викарбовано напис: «Здесь, на заводе, 2 ноября 1901 года состоялась стачка Черкасских рафинадников. Рабочие ввыставили требование, которое стало уже одним из лозунгов всемирного рабочего движения — они потребовали 8-часового рабочего дня»

" Искра", № 13, 20 декабря 1901 года" .

На честь першої організаціїї РСДРП (вулиця Благовісна, 170)

Встановлена в 1967 році на будинку тютюнової фабрики. На меморіальній дошці викарбовано напис:

" На цій фабриці було створено першу в Черкасах організацію РСДРП, яка очолила революційний рух робітників міста в 1905 році". виготовлена Черкаськими художньо-виробничими майстернями Художнього фонду.

Першій раді робітничих, селянських і червоноармійських депутатів (вулиця Хрещатик, 215)