Шумери

Шумеры

ШУМЕРЫ, перший з які жили біля Стародавньої Вавилонії (в сучасному Іраку) народів, досягли рівня цивілізації. Мабуть, ще прибл. 4000 е. шумери прийшли на болотистую рівнину (Древній Шумер) в верхів'ях Перської затоки зі Сходу чи спустилися з гір Еламу. Вони осушили болота, навчилися регулювати розливи річок й повністю освоїли землеробство. З розвитком торгівлі з Іраном, Эламом, Ассирією, Індією і районами Середземноморського узбережжя шумерські поселення перетворилися на процвітаючі міста-держави, що до 3500 е. створили зрілу цивілізацію урбаністичного типу з розвиненими металлообработкой, текстильным ремеслом, монументальної архітектурою і банківською системою письма.

Шумерские держави були теократиями, всі вони розглядалося як надбання місцевого божества, представником якої землі був верховний жрець (patesi), наділений релігійної й адміністративної владою. Найважливішими центрами у цей ранній історичний період було міста Кр, Урук (Эрех), Умма, Эриду, Лагаш, Ниппур, Сиппар і Аккад — семітське держава північ від Месопотамії. Міста постійно воювали між собою, і якщо певного міста вдавалося захопити кілька сусідніх, то, на стислі терміни виникало держава, що мало характер невеличкий імперії. Проте у середині III тисячоліття е. семітські племена з Аравійського півострова, заселили північні області Вавилонії і які сприйняли шумерскую культуру, настільки посилилися, що почали складати загрозу для незалежності шумерів. Прибл. 2550 е. Саргон Аккадский завоював їх і заклав державу, що від Перської затоки до Середземного моря. Приблизно після 2500 е. аккадская держава прийшла б у занепад, й у шумерів настав новий роки незалежності і процвітання, це епоха третьої династії Ура і вивищення Лагаша під владою Гудеа. Вона закінчилася прибл. 2000 е. з одночасним посиленням Аморейского царства — нового семітського держави з столицею у Вавілоні; шумери назавжди втратили незалежність, а територія колишніх Шумера і Аккада займалася державою Хаммурапи.

Хотя народ шумерів зник з сцени, і в Вавилонії перестали розмовляти шумерському мові, шумерський система листи (клинопис) і з елементи релігії склали невід'ємну частину вавилонській, та ассірійської культури. Шумери заклали основи цивілізації значній своїй частині Близького Сходу, успадковані від нього способи організації господарства, технічні навички та наукові відомості зіграли винятково важливу роль життя їх преемников.

Ниже наводяться стислі відомості про найбільших правителях Месопотамии.

Урукагина (прибл. 2500 е.), правитель шумерського міста-держави Лагаша. Перш ніж, як він запанував в Лагаше, народ страждав від надмірних податків, взимавшихся жадібними палацевими чиновниками. Щодо практики ввійшли незаконні конфіскації приватної власності. Реформа Урукагины полягала у скасування всіх таких зловживань, у відновленні справедливості і обдаруванні свободи для народу Лагаша.

Лугальзагеси (прибл. 2500 до зв. е.), син правителя шумерського міста-держави Умми, створив недовговічну імперію шумерів. Намазав поразка лагашскому правителю Урукагине й підпорядкувала собі інші шумерські міста-держави. У походах завоював землі на північ і заходу від Шумера і становив узбережжя Сирії. Правління Лугальзагеси тривало 25 років, його столицею був шумерська місто-держава Урук. Зрештою він зазнав поразки від Саргона I Аккадского. Шумери відновили політичну владу своєю державою лише двома століттями згодом під час III династії Ура.

Саргон I (прибл. 2400 е.), творець першої відомій у історії довговічною імперії, якій він сам правил 56 років. Семіти і шумери довгий час жили бік об бік, але політична гегемонія належала переважно шумери. Сходження на престол Саргона знаменувало перший великий прорив аккадцев на політичну арену Месопотамії. Саргон, придворний чиновник в Кише, спочатку став правителем цього міста, потім завоював південь Месопотамії і завдав поразки Лугальзагеси. Саргон об'єднав міста-держави Шумера, після чого звернув свої погляди Схід захопив Елам. З іншого боку, він здійснив завойовницькі відвідини країну аморитов (Північна Сирія), Малу Азію й, можливо, на Кипр.

Нарам-Суэн (прибл. 2320 е.), онук Саргона I Аккадского, стяжавший майже ті ж самі славу, як його знаменитий дід. Правил імперією 37 років. На початку правління придушив потужне повстання, центр якого був у Кише. Нарам-Суэн вів військові кампанії у Сирії, Верхній Месопотамії, Ассирії, горах Загроса на схід від Вавилонії (знаменита стела Нарам-Суэна прославляє його перемогу над місцевими жителями гір), в Эламе. Можливо, воював із однією з єгипетських фараонів VI династии.

Гудеа (прибл. 2200 е.), правитель шумерського міста-держави Лагаша, сучасник Ур-Намму і Шульги, двох перших царів III династії Ура. Гудеа — одне із найбільш відомих шумерських правителів, залишив численні тексти. Найбільш цікавий їх — гімн, у якому описується спорудження храму бога Нингирсу. І тому великого будівництва Гудеа привозив матеріали з Сирії та Анатолії. Численні скульптури зображують його сидячим з планом храму навколішках. При наступників Гудеа владу Лагашем перейшла до Уру.

Рим-Син (правил прибл. 1878−1817 е.), цар южновавилонского міста Ларсы, одне із найбільш сильних противників Хаммурапі. Эламитянин Рим-Син підпорядкував собі міста півдня Вавилонії, включаючи Иссин, резиденцію соперничавшей династії. Після 61 року правління зазнав поразки і він полонений Хаммурапі, який на той час перебував на троні вже 31 год.

Шамши-Адад I (правил прибл. 1868−1836 е.), цар Ассирії, старший сучасник Хаммурапі. Дані звідси царя почерпнуто переважно з царського архіву в Марі, провінційного центру на Євфраті, що у підпорядкуванні у ассірійців. Смерть Шамши-Адада, однієї з основних суперників Хаммурапі у боротьбі влада в Месопотамії, істотно полегшила поширення влади Вавилона на північні области.

Хаммурапи (правив у 1848−1806 е., відповідно до одній з систем хронології), найзнаменитіше з царів I Вавилонської династії. Крім знаменитого зводу законів, збереглося безліч приватних й офіційних листів, і навіть ділових та юридичних документів. Написи містять інформацію про політичні події і військових дій. У тому числі ми дізнаємося, що у сьомого року правління Хаммурапі відібрав Урук і Иссин у Рим-Сина, свого суперника та правителя потужного міста Ларса. Між одинадцятим і тринадцятим роками правління влада Хаммурапі остаточно зміцнилася. Далі він робив завойовницькі походи Схід, захід, північ і з півдня і розбив всіх супротивників. У результаті до сороковому року правління очолював імперію, що від Перської затоки до верхів'їв Евфрата.

Тукульти-Нинурта I (правив у 1243−1207 е.), цар Ассирії, завойовник Вавилона. Близько 1350 е. Ассирія була звільнено з влади Митанни Ашшурубаллитом та початок набирати дедалі більшу політичну та військову силу. Тукульти-Нинурта був останнім із царів (серед яких — Иреба-Адад, Ашшурубаллит, Ададнерари I, Салманасар I), у яких могутність Ассирії продовжувало зростати. Тукульти-Нинурта завдав поразки касситскому правителю Вавилона Каштилашу IV, вперше підпорядкувавши Ассирії древній центр шумеро-вавилонской культури. При спробі захопити Митанни, держава, розташоване між східними горами і Верхнім Євфратом, зустрів протидія із боку хеттов.

Тиглатпаласар I (правив у 1112−1074 е.), ассірійський цар, намагався відновити могутність країни, який мала за правління Тукульти-Нинурты і попередників. Під час його управління головну загрозу для Ассирії представляли арамеи, вторгавшиеся біля в верхів'ях Євфрату. Тиглатпаласар зробив також кілька походів проти країни Наири, розташованої північніше Ассирії, навколо озера Ван. На півдні здобув перемогу над Вавилоном, традиційним суперником Ассирии.

Ашшурнасирпал II (правив у 883−859 е.), енергійний і вкрай жорстокий цар, поновив могутність Ассирії. Він завдав руйнівні удари по арамейським державам, розміщеним у районі між Тигром і Євфратом. Ашшурнасирпал став наступним ассірійським царем після Тиглатпаласара I, який вийшов до узбережжя Середземного моря. За нього стала складатися Ассірійська імперія. Завойовані території було поділено на провінції, інші ж — більш дрібні адміністративні одиниці. Ашшурнасирпал переніс столицю з Ашшура на північ, в Калах (Нимруд).

Салманасар III (правив у 858−824 е.; 858 вважався роком початку царювання, хоч насправді міг зійти престол кілька днів чи місяцями раніше наступу Нового року. Ці дні чи місяці вважалися часом правління його попередника). Салманасар III, син Ашшурнасирпала II, продовжив упокорення арамейских племен на захід від Ассирії, зокрема, войовничого племені бит-адини. Використовуючи їх захоплену столицю Тиль-Барсиб як опорний пункт, Салманасар просунувся на захід в північну Сирію і Киликию і намагався кілька раз завоювати їх. У 854 е. у Каракара на р. Оронте об'єднані сили дванадцяти вождів, серед яких було і Бенхадад Дамаскский і Ахав Ізраїльський, відбили напад військ Салманасара III. Посилення царства Урарту північніше Ассирії, біля озера Ван, може дати цілком можливості продовжити експансію у тому направлении.

Тиглатпаласар III (правил прибл. 745−727 е.), одне із найбільших ассирійських царів і справжній будівельник Ассірійської імперії. Він ліквідував три перешкоди, стояли шляху встановлення панування Ассирії у регіоні. По-перше, він здобув перемогу над Сардури II і приєднав більшу частину території Урарту; по-друге, проголосив себе царем Вавилона (під назвою Пулу), підпорядкувавши арамейских ватажків, які правили Вавилоном; нарешті, він рішуче припинив опір сирійських і палестинських держав і звів більшість їх рівня провінції чи данників. Як методу управління широко користувався депортацією народов.

Саргон II (правив у 721−705 е.), цар Ассирії. Хоча Саргон не належав до царському роду, він став «гідним наступником великого Тиглатпаласара III (Салманасар V, його син, правил дуже недовго, в 726−722 е.). Проблеми, які мав вирішувати Саргон, були переважно тими самими, які були перед Тиглатпаласаром: сильне Урарту північ від, незалежний дух, пануючий в сирійських державах на заході, небажання арамейської Вавилона підкоритися ассирийцам. Саргон почав вирішувати ці завдання з захоплення столиці Урарту Тушпы в 714 е. Потім у 721 до н.е. він завоював укріплений сірійський місто Самарію і депортував його населення. У 717 е. він опанував іншим сирійським форпостом, Кархемышем. У 709 е., після нетривалого перебування у полоні Мардук-апал-иддины, Саргон проголосив себе царем Вавилона. Під час правління Саргона II на арені історії Близького Сходу з’явилися кіммерійці і мидийцы.

Синахериб (правив у 704−681 е.), син Саргона II, цар Ассирії, зруйнувала Вавилон. Його військові кампанії було націлено на завоювання Сирії та Палестини, і навіть на підкорення Вавилона. Він був сучасником іудейського царя Езекии і пророка Ісайї. Узяв В Облогу Єрусалим, але з зміг його взяти. Після кількох походів на Вавилон і Елам, а головне — після вбивства однієї з синів, якого він призначив правителем Вавилона, Синахериб зруйнував це місто й відвіз статую його головного бога Мардука в Ассирию.

Асархаддон (правив у 680−669 е.), син Синахериба, цар Ассирії. Він поділяв ненависть до Вавилону свого батька і відновив місто та навіть храм Мардука. Головним діянням Асархаддона було завоювання Єгипту. У 671 е. він завдав поразка нубийскому фараону Єгипту Тахарке і зруйнував Мемфіс. Але головна небезпека виходила із північного сходу, де посилювалися мидийцы, а кіммерійці і скіфи могли прорватися крізь територію слабеющего Урарту в Ассирію. Асархаддону було у змозі стримати цей тиск, який і змінив весь образ Близького Востока.

Ашшурбанипал (правив у 668−626 е.), син Асархаддона і другий великий цар Ассирії. Попри успіхи воєнних кампаній проти Єгипту, Вавилона і Еламу, не зміг протистояти возраставшему могутності перської держави. Уся північний кордон Ассірійської імперії була під владою кіммерійців, мидийцев і персів. Можливо, найбільшим внеском Ашшурбанипала до історії було визнано створення бібліотеки, де він зібрав безцінні документи всіх періодів історії Месопотамії. У 614 е. Ашшур захопили і розграбований мидийцами, а 612 е. мидийцы і вавілоняни зруйнували Ниневию.

Набопаласар (правив у 625−605 е.), перший цар нововавилонской (халдейской) династії. У разом із мидийским царем Киаксаром брав участь у руйнуванні Ассірійської імперії. Одна з головних його діянь — відновлення вавилонських храмів і культу головного бога Вавилона Мардука.

Навуходоносор II (правив у 604−562 е.), другий цар нововавилонской династії. Прославив себе перемогою над єгиптянами в битву біля Кархемыше (Півдні сучасної Туреччини) в останній рік правління свого батька. У 596 е. захопив Єрусалим і полонив іудейського царя Езекию. У 586 е. знову опанував Єрусалимом і поклав край існуванню незалежного Іудейського царства. На відміну від ассирійських царів, правителі нововавилонской імперії залишили трохи документів, які свідчать про політичні події і військових підприємствах. Їх тексти розповідають переважно про будівельної діяльності чи усі прославляють божества.

Набонид (правил в 555−538 е.), останній цар нововавилонского царства. Можливо, для створення союзу проти персів з арамейскими племенами переніс свою столицю в аравійську пустелю, в Тайму. Править Вавилоном залишив тато свого сина Валтасара. Шанування Набонидом місячного бога Сіна викликало протидія жерців Мардука в Вавилоні. У 538 е. Кір II зайняв Вавилон. Набонид здався то місті Борсиппа неподалік Вавилона.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.