Висновок. 
Особливості навчання дітей з тяжкими порушеннями мовлення

Відповідно до визначень корекційної педагогіки та психології мова дитини розглядається як специфічна, ієрархічно організована діяльність. Виділяються різні рівні породження мовного висловлення: мотиваційний, значеннєвий, мовний і сенсомоторний. При різних видах порушень розвитку в дітей відзначається несформованість одного або декількох з названих рівнів. Як усяка інша діяльність, мова характеризується вмотивованістю, цілеспрямованістю, певною структурою.

У системі (або структурі) породження мовного висловлення можуть порушуватися один або кілька ланок, а іноді не сформованими виявляються всі ланки цієї системи. Відповідно корекційна робота з порушеннями мови дитини направляється на формування відсутнього компонента.

Діти із порушеннями мовленнєвого розвитку — це діти, які мають відхилення в розвитку мови при нормальному слуху й збереженому інтелекті. Порушення мови бувають різноманітні, вони можуть проявлятися в порушенні вимови, граматичного ладу мови, бідності словникового запасу, а також у порушенні темпу й плавності мови. З важких порушень мови у дітей найчастіше зустрічаються алалія, афазія, ринолалія й різного типу дизартрії, також сюди відносяться деякі форми заїкуватості, якщо цей дефект позбавляє дитину можливості навчатися в масовій школі.

Неповноцінна мовна діяльність дітей накладає відбиток на формування в дітей сенсорної, інтелектуальної й афективно-вольової сфери. Відзначається нестійкість уваги, обмежені можливості її розподілу. При відносно збереженій значеннєвій, логічній пам’яті в дітей знижена вербальна пам’ять, страждає продуктивність запам’ятовування. Вони забувають складні інструкції, елементи й послідовність завдань.

Для дітей з ТПМ характерне загальне недорозвинення мови, що виражається в неповноцінності як звукової, так і лексичної, граматичної сторін мови. Внаслідок цього в більшості дітей з важкими порушеннями мови спостерігається обмеженість мислення, мовних узагальнень, труднощі в читанні й письмі. Все це утрудняє засвоєння основ наук, основ діяльності, незважаючи на первинну збереженість розумового розвитку.

Навчання дітей з ТПМ в «мовній» школі здійснюється за спеціальними програмами. Корекція порушень мови поводиться в структурі всього освітньо-виховного процесу, переважно на уроках рідної мови, у програму якої включені спеціальні розділи, такі як вимова, розвиток мови, навчання грамоті, фонетика, граматика, правопис і розвиток мови; читання й розвиток мови.

Розглянувши систему навчання дітей з ТПМ у спеціальній школі, ми з’ясували, що найголовнішою особливістю навчально-виховного процесу є його базова основа на словесному матеріалі. Навчання дітей з ТПМ передбачає оволодіння мовою в повному обсязі, і тому навіть на заняттях із інших наукових дисциплін додатково залучаються вправи на мовленнєвий розвиток. Після закінчення спеціальної школи випускники отримують свідоцтво про загальну середню освіту і мають змогу навчатися на ІІІ ступені загальноосвітньої школи або у ПТУ.

Розкриваючи особливості навчання дітей з ТПМ, ми з’ясували, що до принципів цього процесу відносяться: етіопатогенетичний, системно-структурний, принцип комплексності, принцип диференційованого підходу, принцип обхідного шляху, онтогенетичний принцип, принцип врахування провідної діяльності, принцип розвитку.

Крім того, ми дізналися, що важливими принципами побудови змісту корекційно-превентивного навчання дітей із ТПМ є: класифікація дефекту, запобігання труднощів навчання, адаптаційна спрямованість навчання, опора в навчанні на збережені аналізаторні системи, контроль (зворотний зв’язок), врахування індивідуальних особливостей, формування знань і прийомів розумової діяльності у їх єдності, системний підхід, принцип системного впливу на дефект, активізація компенсаторних процесів, культивування індивідуальних здібностей.

Вважаємо доцільним вказати, що робота із дітьми, які мають важкі порушення мовлення, не повинна закінчуватися в межах школи. Батьки та рідні повинні ненав’язливо допомагати дитині розвиватися, вони повинні підтримувати її, але не виконувати все за неї. Дитина повинна відчути, що вона сама може все зробити, і що поруч є люди, які підтримають її у випадку, якщо вона помилиться.