Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини

Реферат з краєзнавства Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини — один з відомих мистецько-культурних закладів ' Івано-Франківської області.

Ідея створення музею в Коломиї виникла у середови­щі прогресивної інтелігенції наприкінці XIX століття і була палко підтримана І. Франком. Проте його органі­зація була розпочата через багато років. 13 листопада 1926 року на засіданні управи товариства «Народний дім» було розглянуто план створення музею, розроблений В. Кобринським, затверджено його статут та наз­ву — «Український народний музей ім. Йосафата Кобринського». 18 травня 1927 року загальні збори това­риства «Народний дім» затвердили рішення управи. Ор­ганізація музею була доручена Володимиру Кобринському, палкому шанувальникові народного мистецтва Гуцульщини.

Спочатку експозиція містилася у маленькій гардероб­ній театрального залу «Народного дому». На горищі зберігалися перші фондові збірки. В. Кобринський був багаторічним директором музею. Музейній справі він віддав багато сил і навіть власних коштів. Часто їздив по селах, звертався з відозвами до селян, інтелігенції, знаходячи серед них гарячий відгук та підтримку. Бага­то цінних експонатів для музею передали В. Тимінський та В. Ровенчук з села Печеніжин, І. Симчич з Верхнього Березова, лікар Левицький з Коломиї. Пізніше наді­йшли колекції І. Стрийського, Г. Герасимович, Л. Гарматія та інших.

Починаючи з 1926 року неодноразово ставилося пи­тання про офіційне відкриття музею. Але панівна вер­хівка буржуазно-поміщицької Польщі, що окупувала західноукраїнські землі, гальмувала розвиток україн­ської культури, всіляко перешкоджала організації та відкриттю музею. Лише 31 грудня 1934 року відбулося його урочисте відкриття.

Експонати музею у той час були розгорнуті у трьох кімнатах — відділах історичного, гуцульського та культового мистецтва. Згодом «Народний дім», в організа­ційну структуру якого входив музей, передав йому ще дві кімнати, в одній з яких розмістився етнографічний відділ, в другій — музейний архів та бібліотека.

У роботі музею виникали великі труднощі. Він вва­жався громадською установою, створеною на добровіль­них засадах. Чіткої системи в роботі не було. Науково-освітня робота також була обмеженою. Лише раз на тиждень, у неділю, музей був відкритий для відвідуван­ня. Але й за таких умов існування національна культур­на установа була небажана панівним колам. У 1937 ро­ці їм вдалося на деякий час закрити музей. Але завдяки домаганням трудящих польський уряд був змушений знову його відкрити.

Після возз'єднання західноукраїнських земель з Ук­раїнською РСР у 1939 році почалася нова сторінка в житті музею. Він став державною установою, дістав усі можливості для дальшого розвитку, активної участі в культурному житті народу.

Багато шкоди музею завдала німецько-фашистська окупація. Загарбники пограбували та знищили найцін­ніші експонати. Повернення до нормальної діяльності музею почалося з перших днів після визволення При­карпаття у 1944 році.

У перші повоєнні роки музей мав такі відділи: гуцуль­ського мистецтва, етнографічний, Великої Вітчизняної війни. Найбільше було в ньому експонатів з народного мистецтва, що в наступні роки остаточно вирішило про­філь закладу.

До лютого 1945 року музей вважався краєзнавчим, затим йому було надано статус художнього. Одночасно було затверджено його теперішню назву.

З часом музей перетворився на справжню скарбницю народного мистецтва Гуцульщини, став широковідомим центром його популяризації. Колекції музею нарахову­ють близько 15 тисяч експонатів. Експозиція розкриває етапи розвитку народного мистецтва Гуцульщини з кінця XVIII ст. по сьогоднішній день. Найбільші колекції одягу, тканин, вишивок. Це насамперед комплекси чо­ловічого та жіночого одягу з різних сіл Гуцульщини, компоненти одягу — сердаки, кептарі, кожухи тощо.

У музеї є чимало надзвичайно різноманітних за ком­позиційним вирішенням, орнаментикою, колірною гамою одягових та інтер'єрних тканин — запасок, поясів, хус­ток, переміток, верет, скатертей.

Збірка чоловічих та жіночих сорочок демонструє мистецтво вишивання, багатство мотивів, композицій, колірних сполучень, технік виконання, характерних для Гуцульщини. У фондах та експозиції широко пред­ставлені декоративні тканини, килими, вишивки ра­дянського періоду з усіх основних осередків. Це, зокре­ма, твори видатних народних майстрів-ткачів О. І. Горбової, Р. І. Горбового, Ю. Д. Бовича, М. Ю. Ганущака, Й. М. Джуранюка та ін.

Вирізняються твори талановитої ткалі, лауреата Дер­жавної премії імені Т. Г. Шевченка Г. В. Василащук з села Шешори Косівського району, її творчість є новим явищем у сучасному ткацтві Гуцульщини.

Цінними художніми виробами є традиційні ліжники з найбільш характерними візерунками: «кривий», «очкатий», «російський», «лопатковий», «вуставковий» та ін.

Велику цінність мають твори заслужених майстрів народної творчості УРСР Г. Ю. Герасимович з міста Ко­сова та П. Ф. Клим з села Виженка Вижницького райо­ну Чернівецької області, М. Сабадаш з Коломиї.

У 1981 році музей придбав колекцію моделей сучасно­го одягу Г. Г. Вінтоняк з міста Коломиї, яка активно розвиває традиції крою гуцульського одягу, орнаменти­ку ткацтва та його колірне багатство.

Колекція різьби по дереву (понад 2500 експонатів) знайомить з історією поширеного на Гуцульщині виду народного мистецтва. В збірці дорадянського періоду є різні предмети хатнього вжитку (боклажки, барильця, рахви, ложки, сільнички тощо), форма та орнамент яких відзначаються високими художніми якостями. Привер­тають увагу багатством форм, декору, вмілим їх поєд­нанням скрині, столи, сволоки, сільськогосподарський інвентар. По цих виробах можна простежити розвиток різьби по дереву, поступовий перехід майстрів від прос­тих елементів орнаменту до складних композиційних ви­рішень.

Виняткову художню цінність має колекція творів різь­бярської родини Шкрібляків з села Яворова Косівського району, які визначили нові напрямки в розвиткові різьби по дереву.

Музей має цінну збірку творів видатного різьбяра кін­ця XIX — початку XX ст. В. Г. Девдюка з Косова, який збагатив різьбу та інкрустацію новими мотивами та ком­позиційними вирішеннями, багато зробив у справі підго­товки різьбярських кадрів.

Досить повно представлена творчість видатних май­стрів різця нашого часу: заслужених майстрів народної творчості УРСР Юрія та Семена Корпанюків, І. В. Балагурака, членів Спілки художників УРСР М. П. Тимківа, В. І. Кабина, В. В. Гуза, Д. Ф. Шкрібляка, М. І. Грепи-няка, які примножують народні традиції, удосконалю­ють художні прийоми, що побутують у місті Косові, се­лах Яворів, Річка, Брустурів, Космач та ін.

Новим явищем в гуцульській різьбі є тематичні твори, присвячені важливим датам із життя радянсько­го народу.

Велику художню цінність має збірка творів заслуже­ного майстра народної творчості УРСР, майстра худож­нього випалювання І. Ю. Грималюка.

Колекція кераміки (понад 3 тисячі експонатів) пред­ставлена гончарними виробами з основних осередків керамічного виробництва: міст Коломия та Косів, села Пистинь Косівського району, селища Кути цього ж району. Унікальними є твори видатних гончарів XIX століття Петра Баранюка, Олекси Бахматюка з Ко­сова, Дмитра Зінтюка, Петра Кошака з села Пустинь Косівського району, які полонять багатством геометрич­них, рослинних та анімалістичних мотивів, композицій­них вирішень, колірним звучанням. Особливо цінна збір­ка кахлів та скульптури малих форм.

Музей має велику збірку творів видатної гончарки нашого часу П. Й. Цвілик, а також інших відомих на­родних майстрів — М. М. Тим’як, Ганни та Михайла Рощиб’юків, їхніх дочок — Розалії Ілюк, Стефанії Волощук та Орисі Козак, С. Т. Заячук, Н. В. Вербівської, М. Я. Волощука, Ю. О. Ілюка, М. В. Кікотя.

На Гуцульщині здавна розвивалася художня обробка металу та шкіри. Колекція цих видів народного мистец­тва Гуцульщини порівняно невелика — близько 700 експонатів. У збірці є чимало топірців, палиць, жіночих нашийних прикрас, прикрас для одягу, тобівок, поясів. Багатство композиційних вирішень, прийомів обробки цих виробів свідчить про великий талант народних май­стрів, їхню фантазію, вміння у простому відтворити прекрасне.

Художня обробка металу та шкіри розвивається і в наш час. У фондах та експозиції представлені твори ві­домих народних майстрів П. Ф. Харінчук, М. М. Медвід-чука, М. В. Вінтоняка, В. М. Петрича, І. Л. Миклащука, І. Ю. Тинкалюка, які, зберігаючи і розвиваючи традиції минулого, виготовляють різні предмети побутового та декоративного призначення, співзвучні з сучасними но­ваторськими тенденціями розвитку мистецтва.

Музей має багату колекцію писанок, які чарують роз­маїттям орнаментальних мотивів і композиційних вирі­шень, витонченістю розпису і колірним багатством. Вона нараховує близько двох тисяч творів, законсервованих способом, розробленим співробітниками музею Л. В. Кречковським та М. І. Боледзюк.

У музеї зберігаються унікальні збірки виробів з бісе­ру, сиру, ікон на склі, народного живопису, нумізмати­ки. З 1970 року в Косові працює Музей народного ми­стецтва та побуту, який став відділом Коломийського музею народного мистецтва Гуцульщини. Колекції його нараховують понад дві тисячі експонатів.

На традиціях народного мистецтва Гуцульщини плідно працюють випускники Косівського технікуму на­родних художніх промислів, які вдало поєднують у своїй творчості художні традиції з новаторськими пошуками. В колекціях музею представлені високохудожні декора­тивно-орнаментальні й тематичні твори колишніх ви­пускників, нині відомих майстрів І. М. Савченка, О. І. Іщенка, М. Ю. Федірка, О. С. Хованця, Г. Я. Киви, В. В. Аронця, В. Ю. Стрибка, В. І. Джуранюк, Василя та Олек­сандри Швеців, Ярослава та Євгенії Зарицьких, Яросла­ва та Людмили Прокопиків, М. І. Книщука та Р. В. Довганюка.

Збирання експонатів, комплектування фондів посідає важливе місце в роботі колективу наукових працівни­ків музею, які щороку вирушають в експедиції по гірсь­ких селах. В минуле десятиріччя музей поповнився більш ніж двома тисячами експонатів, зокрема, зібраними на Гуцульщині на початку XX століття відомим українським художником-передвижником В. КРозвадовським. 1923 року ці вироби експонувалися на першій сільськогоспо­дарській та кустарно-промисловій виставці СРСР. Через шістдесят років вони були передані музею дочкою ху­дожника Т. В. Розвадовською.

Протягом останніх років музей зібрав цінну колекцію одягу, ткацтва, вишивки Городенківського та Снятин-ського районів, які зараз широко використовують майстри Коломийської художньої майстерні.

Колекції музею постійно вивчають сучасні народні майстри, художники легкої, текстильної промисловості, театрів, працівники кіно та телестудій. Музей став своє­рідною школою для навчання студентів художніх закла­дів. Часто на базі музею проводиться практика студен­тів Косівського технікуму народних художніх промислів, Вижницького училища прикладного мистецтва, Львів­ського інституту декоративного та прикладного мистецтва, а також уроки з народознавства для учнів шкіл міста і району.

Багаті фонди дають можливість організовувати різні виставки в музеї та поза його межами. З 1960 року періо­дично влаштовується виставка «Народне мистецтво Гуцульщини», що експонувалася в Ташкенті, Новгороді, Ризі, Тарту, Одесі, Донецьку, Запоріжжі та інших міс­тах і селах країни. Виставка «Традиції та сучасність у творчості члена Спілки художників Г. Г. Вінтоняк» експонувалася в Ленінграді, Києві, місті Бендери Молдав­ської РСР. У залах музею експонувалися виставки «Одяг Гуцульщини та Покуття», «Гуцульські пояси», «Народне мистецтво Коломийщини», «Творчість родини Шкрібляків» та ін.

Особливо цінною і великою є збірка різьбленого де­рева. Вона налічує близько трьох тисяч експонатів дорадянського та радянського часу. Вивчаючи і досліджу­ючи колекцію, можна простежити еволюцію розвитку різьби на Гуцульщині протягом трьох століть.

Багатою за формою та орнаментикою є колекція ар­хітектурних деталей, меблів, сільськогосподарських зна­рядь, предметів побуту, музичних інструментів. Плоскою та тригранно-виїмчастою різьбою декорувалися на Гу­цульщині одвірки дверей, сволоки у світлицях, мисники, жердки, ярма для волів. Майже завжди орнамент архі­тектурних деталей складався з двох шестипелюсткових розет та кількараменного хреста, що творить центр ком­позиції.

В музеї зібрана ціла колекція сволоків, серед яких вирізняється сволок з села Білоберізки Верховинсько­го району, виконаний 1836 року талановитим май­стром Данилом Еколюком. Геометрична орнаментика його, архітектурні, культові (розети, хрести) та аніма­лістичні мотиви — птахи, дерево життя, русалки-берегині - були своєрідними оберегами, охоронцями житла людини, життя її родини.

Колекція народних меблів зібрана з різних районів Гуцульщини. Поряд з основними загальними рисами, притаманними меблям усього регіону, вони мають своє­рідні відмінності в декорі. Більшість виробів з дерева на Гуцульщині прикрашали різьбою з геометричними мо­тивами, рідше рослинними. В колекції представлені скрині з сіл Коломийського та Косівського районів. Серед них багато саркофагоподібних скринь та столів-скринь. На передніх дошках розміщували складні орна­менти у вигляді багатопелюсткових розет, хрестів, квад­ратів, ромбів. Боки та ніжки оздоблені мотивами з ліній, що, пересікаючись між собою, творять невеликі ромби, трикутники.

Для декорування скринь використовувалось і малю­вання червоною, коричневою та чорною фарбами.

З великою любов’ю прикрашались різьбою сани, крижа-ниці, тарниці, ярма, куделі, кісся, кушки та ін.

Цінною є колекція побутових речей, де представлено чимало посуду, предметів побуту, знарядь праці. Харак­терним для цих творів є органічне поєднання традицій­ного геометричного орнаменту з простотою й доцільною формою. Музей володіє великою колекцією побутових виробів кінця XVIII — початку XX століття з Верховин­ського району. За тих часів вироби декорувались іноді нігтеподібною різьбою, якою заповнювалася площина виробу. Але більшість предметів побуту прикрашали поширеною на Гуцульщині плоскою сухою різьбою з геометричним орнаментом з мотивами «розети», «ільчате письмо», «копанички», «кривульки», «ширинки"та ін.

Збірка церковних предметів представлена дерев’яною скульптурою, свічниками, свічниками «трійцями», хрес­тами, прикрашеними площинно-геометричною, рельєф­ною та круглою різьбою.

У музейній колекції є ряд творів, оздоблених випа­люванням. Головним чином це коновки, дійнички, сіль­нички, повниці, у декорі яких поряд з геометричною ор­наментикою використано й рослинну.

Унікальною є збірка творів класика гуцульської різь­би Ю. І. Шкрібляка (1822−1884) та його синів — Ва­силя, Миколи і Федора з села Яворова Косівського ра­йону. Для декорування виробів Ю. Шкрібляк викори­стовував плоску суху різьбу, іноді підсилював її інкру­стацією рогом, металевим дротиком чи цвяшками. Він дотримувався своєрідного принципу декорування, який полягав у розподілі великих площин на менші поля, що мали вигляд геометричних фігур — квадратів, кіл, півкіл, прямокутників. Цей принцип ліг в основу твор­чості майстрів наступних поколінь. І сьогодні дивовиж­на фантазія митця, яка збереглась в його боклажках і куделях, бочівках і чарках, топірцях і рахвах, свічниках і пляшках, приносить радість від спілкування з само­бутнім талантом. Сини Ю. Шкрібляка продовжували справу батька, виготовляли речі домашнього побуту, в орнаментиці яких використовували інкрустацію кольо­ровим бісером, різними породами дерева, рогом, мета­лом, перламутром. Кожний з них мав неповторний художній почерк.

Цікаву групу з колекції музею становлять вироби з рогу XVIII — початку XX століття — порохівниці, ріж­ки, протички, гольники, музичні інструменти. Найдав­ніші з них — рогові порохівниці з плоскою різьбою та гравіруванням. Як і в усіх видах мистецтва Гуцульщи-ни, на порохівницях переважав геометричний орнамент, суголосний формі та розмірам твору. Здебільшого вико­ристовувались мотиви «глазковий», «коліщатка», півко­ла, трикутники, ромби, квадрати. Починаючи з середини XIX століття деякі майстри різьби по дереву використо­вували в інкрустації баранячий ріг. Широко вводили в свої твори інкрустацію рогом майстри з відомої династії Шкрібляків.

Широко представлена творчість майстрів з таких осе­редків різьби по дереву Гуцульщини, як Річка, Яворів, Брустурів, Космач Косівського району, Криворівня Вер­ховинського району, місто Косів. Для творчості відомого косівського різьбяра В. Г. Девдюка характерне багате декорування виробу інкрустацією. Чудовий майстер композиції, він створив цілий ряд оригінальних тво­рівцукорниць, тарілок, кубків, рамок, скриньок, які зайняли вагоме місце в музейній збірці.

Серед багатьох майстрів різьби та інкрустації села Криворівні Верховинського району привертає увагу творчість братів Івана та Василя Якіб'юків.

Тонке відчуття матеріалу, чіткий ритм геометричного орнаменту, неперевантаженість площини — риси, що характерні для більшості виробів відомого майстра з се­ла Печеніжин І. Г. Семенюка.

Виробництво дерев’яного посуду на Гуцульщині ста­ло занепадати наприкінці XIX — на початку XX століт­тя. Воно витіснялося спочатку місцевими гончарними, а пізніше фабричними виробами. І якщо в першій полови­ні XIX століття різьба була стриманішою, лаконічнішою, переважали народні побутові форми — боклаги, бочів-ки, рахви, то з часом на їх характері позначився вплив міщанських смаків. Композиції стають перевантажені, в них помітний надмір інкрустації, що іноді цілком за­тіняє різьблення.

Переймаючи все краще від своїх попередників, ра­дянські майстри розвивають і збагачують народне ми­стецтво. Щоправда, у повоєнний час у творчості ряду різьбярів переважає декоративізм, надмірне викори­стання інкрустації, химерність форм, що особливо ха­рактерне для сіл Річка та Брустурів.

Починаючи з 1970;х років набула поширення суха різьба (тонка або глибока) з незначною інкрустацією. У збірці представлено найбільш розвинуті на той час осередки місто Косів, села Яворів, Річка, Брустурів, Космач Косівського району, Верхній Ясенів Верховин­ського району, Печеніжин, Мишин Коломийського райо­ну. Поряд з народними майстрами сьогодні працюють художники-професіонали, які базують свою творчість на народних традиціях. У традиційну орнаментику вони часто вводять радянську емблематику. Більшість виро­бів втрачають свою ужитковість і використовуються здебільшого як прикраса житла.

Широко представлена в колекції музею творчість ві­домих косівських майстрів, членів Спілки художників СРСР — М. П. Тимківа, В. І. Кабина, І. В. Балагурака, В. В. Гуза, І. М. Савченка, І. Ю. Павлика, О. І. Іщенка, М. Ю. Федірка та ін.

З-поміж них чи не найбільше робіт провідних митців з Косова, учнів В. Г. Девдюка — М. П. Тимківа та В. І. Кабина. Збірка дає можливість простежити етапи розвитку їх таланту, розкрити художні особливості їх творів. М. П. Тимків працював не лише в різьбі, а й в га­лузі художньої обробки шкіри та металу. В збірці творів майстра значне місце посідають роботи в техніці «жиру­вання» — топірці, палиці, тарілки, вази.

Віртуозно володіє різцем заслужений майстер народ­ної творчості УРСР І. В. Балагурак. Його роботи при­вертають увагу простотою, лаконічністю форм і компо­зиції, тонким відчуттям гармонії.

В. В. Гуз цілеспрямовано продовжує і розвиває тради­ції народного мистецтва. Він створює меблі, світильни­ки, боклажки, тематичні та декоративні альбоми, таріл­ки, пласти. Майстер володіє різними техніками оброб­ки дерева, бездоганним відчуттям гармонії, ритму орна­менту, вміло поєднує суху різьбу з металевими гравіро­ваними вставками, цвяшками.

І. М. Савченко створює не тільки великі тематичні твори, а й маленькі сувеніри: цукорниці, вази, сільнич­ки, перечниці, прикрашені випалюванням та інкруста­цією бісером.