Некоторые течії в образотворче мистецтво початку сучасності

Некоторые течії в образотворче мистецтво початку ХХ века

Фовизм

Фовизм (від фр. fauve — дикий) — назва течії у французькій живопису 1905;1907гг., яке представляли А. Матисс, А. Марке, А. Дерен, Р. Дюфи, Ж. Руо, М.Вламинк. Коли на паризькій виставці 1905 року було продемонстровані полотна экспериментировавших художників, залишали у глядача відчуття походять із картин енергії і пристрасті, одне із французьких критиків затаврував авторів словом les fauves — «дикі звірі». Випадкове висловлювання увійшло історію, закріпившись як назва за течією. Мистецькій манері фовистов були властиві стихійна динамічність мазка, прагнення емоційної силі художнього висловлювання, яскравим колоритом, пронизлива чистота і різкі контрасти кольору, інтенсивність відкритого локального кольору, гострота ритму. Фовизм висловився про можливе різке узагальненні простору, малюнка, обсягу.

Картина Моріса де Вламинка «Цирк», у якому автор явно нехтує законами перспективи, зводиться до яскравого цветовому плямі, у якому приблизно є такі через елементарні геометричні форми цирк-шапіто і оточуючі його будинку. Стрімкі широкі синього, помаранчевого, рожевого квітів створюють особливо емоційну напруженість образів. Вламинк, за фахом гонщик-велосипедист, починає малювати після зустрічі з Андре Дереном, через п’ять років він працює повноправним членом групи фовистов, поруч із Анрі Матисом, Дереном і Жоржем Руо. Ряд найкращих робіт Вламинка належить саме до фовистскому періоду його творчості. У 1907 року художник звертається до робіт Поля Сезанна і під враженням цурається яскравого колориту, який стає тепер у Вламинка кілька приглушенным.

Футуризм

Название (від латинського «футурум» — «майбутнє») особливого модерністського течії у європейському мистецтві 1910;1920;х років. У своєму прагненні створити «мистецтво майбутнього», футуристи стали в позу заперечення традиційної культури з її етичними та художніми цінностями. Ними проголосили культ машинної урбанізованої цивілізації - великих мегаполісів, високих швидкостей, руху, сили та енергії. Футуризм має й певні родинні риси з кубізмом і експресіонізмом. Використовуючи перетину, зрушення, наїзди і напливи форм художники намагалися висловити дробящуюся множественость вражень сучасного їм людини, міського жителя.

Футуризм зародився Італії. Лідером і ідеологом руху був літератор Філіппо Маринетти, скульптор і живописець Уго Боччони, живописці Карло Карра, Джино Северіні, Джакомо Балла.

Концепция людини в західноєвропейських футуристов:

В футуристичному маніфесті «Мистецтво механізмів» говориться про суть двох іпостасях ідеалу нової людини. Це або людина — робот, функціонер, безликий гвинтик в механізмі навколишнього його світу й суспільства, або особистість, яка втілює ідею надлюдини. (Футурист Мафарка — улюблений герой Маринетти — вигаданий східний володар, базарною, вульгарно знижений варіант ніцшеанського Заратустры, що становить по суті таку ж машину, але біологічно совершенную.).

Русский футуризм. Дуже відрізнявся від свого західного варіанта, уноследовав лише заголовний пафос будівельників «мистецтва майбутнього», противопоставляющих його искуству та культури минулого. Існував у межах модерністського напрями у російському мистецтві, був поєднання різних угруповань. Футуристами («будєтлянами») називали себе члени петербурзького «Союзу молоді» В.Є. Татлін, П. Н. Филонов, М. З. Шагал, А. А. Екстер, учасники виставок «Ослиний хвіст», «Мішень», «Трамвай Б» — М. Ф. Ларіонов, М. С. Гончарова, К. С. Малевич, К. М. Зданевич та інших., члени групи «Гілея» — У. Маяковський, Д. Д. Бурлюк.

Реди-мейд

В 1902 року у Нью-Йоркській галереї «Sidnej Jams «пройшла виставка «Нові реалісти ». Тут демонструвалися прості речі, елементи середовища, їх копії демонструвалися як самостійні об'єкти мистецтва.

Язык готових речей («ready made »). Після Першої Світовий війни у Європі організувалася група художників, іменована «Dada ». Її міг би вважати основоположницей багатьох сучасних напрямів мистецтва. Одне з гучних представників цього напряму був М. Дюшан. Цей художник реальні, банальні речі підняв до рівня мистецтва: колесо велосипеда на табуретці, раковину туалету. Це означало, кожен предмет то, можливо скульптурою. Мистецтво стає предметом узгодження. Завдяки художнику авторської була визнана як робота рук, а й неповторний акт відбору речей. Зникають кордони між мистецтвом і продуктами. Природно, кордон можна окреслити, але вона досить теоретичної, оскільки безліч художників балансують на межі.

Реди-мейд (анг. ready made — готовий) — одне із поширених прийомів сучасного (абстракціоністського) мистецтва, котра перебувала тому, що предмет промислового виробництва виривається зі звичного побутової обстановки і експонується у залі. Сенс реди-мейда ось у чому: при зміні оточення змінюється і ставлення до об'єкта. Глядач бачить у предметі, виставленому на подіумі, не утилітарну річ, а художній об'єкт, промовистість форми і кольору. Назва реді-мейд вперше у 1913 — 1917 роки застосував М. Дюшан стосовно своїм «готовим об'єктах «(гребінцю, велосипедному колесу, сушилці для пляшок). У 60-ті роки реді-мейд отримав стала вельми поширеною у різних напрямах абстракціоністського мистецтва, особливо у дадаизме.

Сюрреализм

Сюрреализм (фр. surrealisme — сверхреализм) — направлення у літературі й мистецтві XX в. яке склалося у 1920;ті роках. З’явившись 1905 року мови у Франції з ініціативи письменника А. Бретона, сюрреалізм швидко став міжнародним напрямом. Сюрреалісти вважали, що творча енергія виходить із сфери підсвідомості, яка поводиться у сні, гіпнозу, хворобливої маячні, раптових осяянь, автоматичних дій (випадкове блукання олівця по папері та др.).

Сюрреалистическая програма в образотворче мистецтво здійснювалася переважно з двох напрямам. Одні художники вводили несвідоме початок у створення полотен живопису, у яких переважали вільно поточні образи, довільні форми, переходять у абстракцію (М. Ернст, А. Масон, Дж. Миро) Інше напрям, яке очолював З. Далі, грунтувалося на ілюзорною точності відтворення ірреального образу, виникає у підсвідомості. Картини Шагала відрізняються ретельної манерою листи, точної передачею світлотіні, перспективи, що вирізняло академічної живопису. Глядач, піддаючись переконливості ілюзорною живопису, втягується в лабіринт обманів і нерозв’язних загадок: тверді предмети розтікаються, щільні набувають прозорість, несумісні об'єкти скручуються і вивертаються, масивні обсяги набувають невагомість, і всі створює образ неможливий насправді. Загальні особливості мистецтва сюрреалізму фантастика абсурду, алогізм, парадоксальні поєднання форм, зорова нестійкість, мінливість образов.

Главной метою сюрреалістів було через несвідоме піднятися над обмеженістю як матеріального, і ідеального світу, продовжити бунтарство проти вихолощених духовні цінності буржуазної цивілізації. Художники цього напряму хотіли створити у своїх полотнах реальність, неотражающую дійсність, підказану підсвідомістю, але практично іноді виливалося для створення патологічно що відштовхують образів, еклектику і кітч. Окремі цікаві знахідки сюрреалістів використовувались у комерційних областях декоративного мистецтва, наприклад оптичні ілюзії, дозволяють бачити в одній картині два різних зображення чи сюжету залежно від напрямку взгляда.

В це водночас художники звернулися до імітації чорт первісного мистецтва, творчості дітей і душевнохворих. За всієї своєї програмної заданості твори сюрреалістів викликають найскладніші асоціації. Вони одночасно можуть ототожнюватися у нашій сприйнятті як із злом, і з добром. Застрашливі бачення і ідилічні мрії, буйство і смиренність, розпач і віра — ці почуття на різних варіантах проступають в творах сюрреалістів, активно впливаючи на глядача. За всієї абсурдності і навіть певної кумедності деяких творів сюрреалізму вони можуть стимулювати свідомість, будити асоціативне воображение.

Сюрреализм був суперечливе художнє явище, що у значною мірою пояснює широку орбіту розповсюдження даного вірусу. Багато які шукають художники, згодом які від сюрреалістичних поглядів, пережили нього (П. Пікассо, П. Клеї та інших.). До сюрреалізму примикали поети Ф. Лорка, П. Неруда, іспанський режисер Л. Бунюель, зняв сюрреалістичні фильмы.

Примитивизм

Примитивизм (неопримитивизм).

— напрям, який виник у європейський і російському мистецтві на початку ХХІ століття. Його головною ознакою було програмне опрощення художніх коштів, звернення до різноманітних форм примітивного мистецтва — народного і дитячої творчості, первісного і середньовічного мистецтва тощо. У основі лежало прагнення розраховувати на чистоту погляду світ, притаманну неиспорченному цивілізацією сознанию.

В Росії примітивізм найяскравіше представлений іменами Н. С. Гончаровой, М. Ф. Ларионова, К. С. Малевича, художників груп «Бубновий валет », «Ослиний хвіст «та деякі майстрів «Блакитний троянди ». Джерелом натхнення для неопримитивистов стає мистецтво Сходу, а також лубок, провінційні вивіски, дитяче творчість, народна іграшка, мистецтво примітивних культур.

Термин «примітивізм «часто застосовується стосовно наївному мистецтву — творчості художників, які одержали освіти, проте стали учасниками загального художнього процесу (напр., А. Руссо, М. Пиросманашвили).

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.