Дворянство в радянській історіографії другої половини 1960-х – першої половини 1980-х рр

ДВОРЯНСТВО В РАДЯНСЬКІЙ ІСТОРІОГРАФІЇ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ 1960;Х — ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ 1980;Х РР.

Наука в Радянському Союзі була чітко регламентована, мала тенденційний характер та увесь час свого існування контролювалася органами влади. Будь-які інакомислення мали для дослідників серйозні наслідки. Комуністки — на партія окреслила «важливі» для держави напрями та проблеми, які потребували нагальних вирішень в рамках марксистсько-ленінської ідеології. У той час, коли західна наука розвивала різноманітні концепції та винаходила нові історичні методи, радянська наука залишалася політично заангажованою. Вивчаючи розвиток радянської історичної науки, дуже важливо критично підходити до результатів досліджень. Дворянська тематика була частково «персоною нон-грата» у пласті доробків радянських істориків. Проблема вивчення дворянства частково відображена в частинах наукових монографій і дисертацій або окремих публікаціях. Дослідники в останні роки зосереджуються на регіональному вимірі вивчення дворянства. Розглядають історіографію радянського періоду в межах свого дослідження О. Барвінок [5], М. Башли [6], І. Кочергін [16], Т. Литвинова [18], Н. Проць [22]. радянський поміщицький землеволодіння дворянський селянство У вітчизняній сучасній історичній науці не знайшло свого відображення комплексне дослідження історії вивчення дворянства в українських землях в працях радянських (як українських, так і російських) істориків періоду «застою». Отже, метою статті є аналіз робіт дослідників радянської доби другої половини 1960;х — першої половини 1980;х рр., присвячених дворянству, його землеволодінню та відносинам з самодержавством і селянством. Для досягнення цієї мети необхідно дослідити історіографічні джерела, які представлені монографіями, авторефератами на зазначену тематику.

Попередній період радянської історіографії (1920;1950;ті рр.) характеризувався певним «забуттям» та закресленням зі сторінок досліджень дворянської проблематики. У своїй більшості ця тема замовчувалася та згадувалася лише тоді, коли потрібно було, щоб «класовий ворог радянської людини» фігурував у працях істориків лише як «експлуататор», «грабіжник» та ніяк інакше. Період «відлиги» у державі та історичній науці, зокрема, позначився певним «пом'якшенням» ідеологічного тиску наприкінці 1950;х рр. Також в цей період проводяться симпозіуми з аграрної історії. Отже, недивно, що наприкінці 1950;х рр. з’являлися роботи, пов’язані з дворянством. Розпочав вивчення дворянського землеволодіння Л. Іванов у роботі, присвяченій розподіленню поміщицької землі в Україні напередодні революції 1905;1907 рр. [12]. Основний масив літератури з цієї проблеми з’явився саме після «відлиги». Проте саме в цей період у радянську історичну науку почали повертатися жорсткі партійно-методологічні, догматичні установки та кампанія з наведення «ідеологічної дисципліни» [15].

Дослідники цього періоду з різних аспектів аргументують актуальність тематик своїх робіт: 1) вивчення історії класів є однією з головних задач марксистської історичної науки, тому очевидно, що для повної картини соціальної структури держави необхідно вивчати «експлуататорські» класи, а не лише ті, що «експлуатувалися» [20, 3]; 2) неминучим є питання вивчення історії поміщицтва для створення повної картини аграрного устрою дореволюційної Росії як одного з ключових в історичній науці [21, 1; 23, 1; 13, 4]; 3) вивчення дворянства як ключ до розв’язання проблем передумов «буржуазно-демократичної та соціалістичної революцій» [14, 3; 28, 3; 19, 3]; 4) вивчення періоду селянської реформи як повернення до ленінських витоків після тривалого періоду «суб'єктивізму» та «свавілля» Сталіна в історичній науці [4, 3−4].

Найбільше та найґрунтовніше дворянська тематика представлена в роботах, присвяченим соціально-економічним питанням.

Безсумнівно, одним з найбільш визначних істориків аграрних відносин дореволюційної Росії був А. Анфімов. Йому належать численні дослідження поміщицького, селянського землеволодіння та господарства в Російській імперії кінця XIX — початку XX ст. На основі захищеної докторської дисертації А. Анфімов видав у 1969 р. роботу «Велике поміщицьке господарство Європейської Росії (кінець XIX — початок XX ст.)» [2]. Він наголошував, що поміщицьке землеволодіння в своїй більшості залишалося станово-дворянським, «зберігаючи свою напівкріпацьку природу» [2, 47]. Автор зазначав, що від початку XX ст. до 1914 р. поміщицьке капіталістичне господарство не тільки відновило свої позиції, з яких воно тимчасово відійшло в кінці XIX ст., а й просунулося вперед. [2, 182]. Поміщики перебудовували своє господарство, стаючи власниками цінних паперів, промислових закладів тощо, перебудовуючи сільське господарство [2, 288].

На початку 1980;х рр. А. Анфімов видав монографію, що була присвячена селянському господарству Європейської Росії межі XIX-XX ст. — «Селянське господарство Європейської Росії. 1881−1904 рр.». У ній радянський дослідник зауважив про «помилковість тези про повсюдне переважання напівкріпацьких відносин у російському селі» [1, 7]. Це твердження було пов’язано з адміністративним та ідеологічним тиском на А. Анфімова, якого було звільнено з посади завідувача сектору історії Росії періоду капіталізму. Історика піддали критиці (зокрема у 1974 р. вийшла розгромна рецензія на його статтю «До питання про характер аграрного ладу Європейської Росії на початку XX ст.», що була опублікована за 15 років до того) як прихильника «нового напряму». Цю групу дослідників звинувачували у відступі від найважливіших положень марксистсько-ленінської концепції передумов та рушійних сил революції в Росії, у зменшенні рівня економічного розвитку дореволюційної Ро — сії, у доводах про панування в аграрному устрої країни докапіталістичних від — носин [10, 114]. Отже, А. Анфімов був змушений відмовитися від позицій, які були висловлені ним щодо рівня розвитку капіталізму в сільському господарстві Росії наприкінці XIX — на початку XX ст. [15]. У висновках своїх робіт радянський історик доводив, що сільське господарство опинилося в кризі, яку могла вирішити лише революція, таким чином він підводив це питання до проблеми визрівання передумов «Великої Жовтневої соціалістичної революції».

Л. Мінарик розглядала економічну характеристику великих земельних власників в Росії наприкінці XIX — на початку XX ст. [20]. Дослідниця зазначала, що процес руйнування старого дворянсько-станового землеволодіння проходив менш інтенсивно, ніж в цілому в країні. На початок XX ст. майже вся площа великого землеволодіння була в руках вищого титулованого дворянства [20, 20], а в період з кінця XIX ст. до початку Першої світової війни великі поміщики втратили за підрахунками Л. Мінарик 3% площі, тобто процес втрати землі більш інтенсивно проходив в групах менш великих дворян [20, 36]. Дослідниця наголошувала на тому, що і в зазначений час землеволодіння та земле — користування носили напівкріпацький характер [20, 141−142].

Розглядаючи дворянське землеволодіння Європейської Росії за матеріалами земельних переписів 1877 і 1905 рр., дослідниця Н. Проскурякова, зазначала, що напівкріпосницьке за своїм характером поміщицьке землеволодіння трансформувалося, піддаючись впливу капіталізму. Цей вплив був різним, про що свідчить зміна ступеня концентрації різних типів дворянського землеволодіння в певних районах Європейської Росії [21, 25].

П. Теличук у своїй роботі «Економічні основи аграрної революції на Україні» зазначав, що частина поміщиків, які були нездатні пристосовуватися до нових умов, розорювалась і ліквідовувала своє господарство [29, 75]. Найболючіше капіталістична перебудова поміщицького господарства відбувалася там, де були значні пережитки кріпосництва [29, 78]. Він дійшов до поширеного в радянський період висновку, що величезне переважання безземельного і малоземельного селянства, гальмування розвитку сільського господарства, політичне безправ’я та економічне гноблення селян «висували питання про необхідність ліквідації поміщицького землеволодіння», таким чином, на початку XX ст. були створені «об'єктивні умови для перемоги буржуазно-демократичної і соціалістичної революцій» [29, 183].

Аналізуючи «Матеріали зі статистики руху землеволодіння в Росії», В. Літуєв наголошував, що «дворянська форма земельної власності» в пореформений період пристосовувалася до товарного виробництва в аграрній сфері, що створювало протиріччя в розвитку єдиного безстанового земельного ринку, гальмування його створення, яке можна було подолати, лише знищивши дворянське землеволодіння шляхом революції [19, 17].

На початку 1980;х рр. І. Ковальченко разом зі своїми учнями Б. Литваком та Н. Селунською видали монографію «Соціально-економічний устрій поміщицького господарства Європейської Росії» [13]. Вони наголошували на обмеженості джерельної бази та необхідності пошуку методів, які б дозволили подолати цю обмеженість. Саме це дослідники ставили собі за мету у цій роботі. Важливе завдання вони вбачали у виявленні та залученні первинних масових джерел про поміщицьке господарство, адже завдяки ним можна «роз — крити всю багатоманітність та специфіку буржуазної еволюції поміщицького господарства та вплив на неї різноманітних умов та тенденцій його розвитку» [13, 221].

Джерелознавчий характер мали роботи Н. Єлисеєвої та Н. Селунської, які аналізували матеріали, пов’язані з Дворянським банком для вивчення проблем поміщицького господарства кінця XIX — початку XX ст. [8; 23].

Одним з важливих аспектів вивчення дворянства були його взаємовідносини із самодержавством. Цій проблемі присвячена низка наукових праць. Так, російський історик Ю. Соловйов видав три монографії, які розкривають це питання в період з кінця XIX ст. до 1914 р. (остання з них виходить за межі нашого дослідження) [24; 25; 26]. Він наголошував, що задум влади відродити старі порядки, консервативний устрій та привілейоване положення дворянства та зміцнити тим самим самодержавство був провальним, адже він відштовхувався від неправильної оцінки становища країни [26, 184]. Дворянство, на думку автора, «конфліктувало» із самодержавством через намагання організуватися та бути самостійними, тобто влада бачила у вищому суспільному стані не тільки свою опору, але й конкурента [26, 193]. Проте, як дворянство, так і самодержавство були приречені на загибель, і їм було не місце в новій епосі [26, 377].

Проблема селянської реформи продовжувала залишатися актуальною і в зазначений період. Дослідниця Л. Захарова у монографії «Самодержавство та скасування кріпосного права в Росії 1856−1861 рр.» зазначала, що, окрім селянського питання, в державі поставало й політичне питання, у якому йшлося про роль монархії та дворянства, які були між собою пов’язані [11, 231]. Реформа була компромісом, проте мала в собі переваги для поміщицького господарства [11, 233].

Досліджувала кризу «верхів» на основі 370 проектів та записок поміщиків періоду підготовки селянської реформи Н. Баграмян [4]. Вона наголошувала, що у поміщиків не було в той час єдиної думки стосовно кризи та шляхів виходу з неї, а це, звісно, позначилося на змісті урядової програми [4, 13]. Поміщики під впливом обставин, що склалися, а не «гуманних визвольних ідей» почали вимагати проведення реформ [4, 19].

Окремо слід відзначити роботу А. Кореліна «Дворянство в пореформеній Росії. 1861−1904 рр. Склад, чисельність, корпоративна організація» [14]. На основі великої кількості архівних джерел дослідник вивчає безпосередньо дворянство, його склад та чисельність, роль та місце у державі. Він зазначав, що дворянство, втративши після селянської реформи станові привілеї, змогло зберегти панівні позиції, у цьому йому допомагало самодержавство, адже воно намагалось будь-яким способом полегшити перехід до капіталістичного ладу цього стану, максимально залишаючи консервативний устрій життя в країні [14, 285]. А. Корелін наголошував на тому, що дворянство було одним з суттєвих факторів у «назріванні загальної революційної кризи», яку, безперечно, змогла подолати лише «Велика Жовтнева соціалістична революція» [14, 290].

Вивчення історії класової боротьби посідало чільне місце в радянській історіографії. Дослідження не були присвячені дворянству, цей суспільний стан лише згадувався у зазначених роботах, але він зображувався досить типово та, можна навіть сказати, класично для радянських дослідників. Вивчаючи аграрні відносини в селі, становище селянства та класову боротьбу, історики малювали образ поміщика-пригнічувача, грабіжника, жорсткого експлуататора тощо [7; 9; 17; 27; 28]. Вищезгаданий А. Анфімов показує поміщика винятково негативно. Він зазначав, що, незважаючи на відмінності між селя — нами, вони мали спільного ворога — поміщиків і самодержавство [3, 206].

Таким чином, радянська історіографія другої половини 1960;х — першої половини 1980;х рр., порівнюючи з попереднім періодом, характеризується зростанням кількості праць, що присвячені дворянству, ширшим спектром проблем. Дослідники були заручниками ідеологічних установок, партійно-методологічної дисципліни в історичних дослідженнях. Стереотипи та шаблони у зображенні дворянства продовжували залишатися і в зазначений час. Поміщицька тематика була обмежена проблемами землеволодіння, відносин із самодержавством та класовою боротьбою. Позитивною рисою можна відзначити багатий фактологічний матеріал, залучення більшої кількості нових джерел. Проте більшість доробків радянських істориків зводилася до вивчення історії та становища дворянства як до передумови «Великої Жовтневої соціалістичної революції». Перспективи вивчення зазначеної проблеми пов’язані з розширенням кола авторів, які досліджували дворянство в радянський період.

Джерела та література

• 1. Анфимов А. М. Крестьянское хозяйство Европейской России 1881−1904 / А. М. Анфимов. — М.: Наука, 1980. — 239 с.
• 2. Анфимов А. М. Крупное помещичье хозяйство Европейской России (к. ХІХ — н. ХХ в.) / А. М. Анфимов. — М.: Наука, 1969. — 394 с.
• 3. Анфимов А. М. Экономическое положение и классовая борьба крестьян Европейской России 1881−1904 / А. М. Анфимов. — М.: Наука, 1984. — 232 с.
• 4. Баграмян Н. С. Кризис «верхов» в период подготовки реформы 1861 г. (по проектам и запискам помещиков): автореф. дис. … канд. ист. наук / Н. С. Баграмян. — М., 1964. — 19 с.
• 5. Барвінок О. В. Дворяни Подільської губернії в органах державного управління та станового самоврядування регіону (1793−1917 рр.): автореф. дис. … канд. іст. наук: 07.00.01 / О. В. Барвінок. — Миколаїв, 2014. — 19 с.
• 6. Башли М. І. Провінційне дворянство Херсонської та Бессарабської губерній (1861−1907 рр.): автореф. дис. … канд. іст. наук: 07.00.01 / М. І. Башли. — Переяслав-Хмельницький, 2015. — 22 с.
• 7. Дружинин Н. М. Русская деревня на переломе. 1861−1880 / Н. М. Дружинин. — М.: Наука, 1978. — 287 с.
• 8. Елисеева Н. В. Статистические публикации Дворянского банка как источник для изучения помещичьего хозяйства России конца ХІХ — начала ХХ в.: автореф. дис. … канд. ист. наук / Н. В. Елисеева. — М., 1984. — 16 с.
• 9. Жданков А. В. Аграрный кризис конца ХІХ века в Европейской России: автореферат дис. … канд. ист. наук / А. В. Жданков. — Л., 1977. — 20 с.
• 10. Заболотный Е. Б. К вопросу о месте «нового направления» в отечественной историографии / Е. Б. Заболотный, В. Д. Камынин // Проблемы истории России. — Екатеринбург: Волот, 1996. — Вып. 1: От традиционного к индустриальному обществу. — С. 112−115.
• 11. Захарова Л. Г. Самодержавие и отмена крепостного права в России 1856−1861 / Л. Г. Захарова. — М.: Изд-во Московского университета, 1984. — 254 с.
• 12. Иванов Л. М. Распределение землевладения на Украине накануне революции 1905;1907 гг. / Л. М. Иванов // Исторические записки. — Т. 60. — М., 1957. — С. 187−214.
• 13. Ковальченко И. Д. Социально-экономический строй помещичьего хозяйства Европейской России в эпоху капитализма / И. Д. Ковальченко, Н. Б. Селунская, Б. М. Литваков. — М., 1982. — 264 с.
• 14. Корелин А. П. Дворянство в пореформенной России 1861−1904 гг.: состав, численность, корпоративная организация / А. П. Корелин. — М.: Наука, 1979. — 304 с.
• 15. Корелин А. П. Памяти Андрея Матвеевича Анфимова / А. П. Корелин, И. Н. Слепнёв // Россия сельская. XIX — начало XX века. — М.: РОССПЭН, 2004. — URL: iriran.ru/ffles/AnfimovAM.doc
• 16. Кочергін І. О. Катеринославське дворянство в умовах трансформації соціальних відносин (друга половина XIX — початок XX ст.): дис. … д-ра іст. наук: 07.00.01 / І. О. Кочергін. — Дніпро, 2016. — 449 с.
• 17. Лещенко М. Н. Класова боротьба в українському селі в епоху домонополістичного капіталізму (60−90-і роки ХІХ ст.) / М. Н. Лещенко. — К.: Наук. думка, 1970. — 304 с.
• 18. Литвинова Т. Ф. «Поміщицька правда». Дворянство Лівобережної України та селянське питання наприкінці XVin — у першій половині ХІХ століття (ідеологічний аспект): монографія / Т. Ф. Литвинова. — Дніпропетровськ: «ЛІРА», 2011. — 732 с.
• 19. Литуев В. Н. Движение дворянского землевладения в Европейской России эпохи капитализма: опыт количественного анализа материалов по статистике движения землевладения в России: автореф. дис. … канд. ист. наук / В. Н. Литуев. — М., 1983. — 18 с.
• 20. Минарик Л. П. Экономическая характеристика крупнейших земельных собственников России конца ХІХ — начала ХХ в. Землевладение, землепользование, система хозяйства / Л. П. Минарик. — М.: «Советская Россия», 1971. — 143 с.
• 21. Проскурякова Н. А. Дворянское землевладение Европейской России по материалам земельных переписей 1877 и 1905 гг.: автореф. дис. … канд. ист. наук / Н. А. Проскурякова. — М.: Изд-во МГУ, 1973. — 28 с.
• 22. Проць Н. В. Дворянство Харківської губернії другої половини XIX — початку XX ст.: дис. … канд. іст. наук: 07.00.01 / Н. В. Проць. — Харків, 2015. — 277 с.
• 23. Селунская Н. Б. Методы изучения социальной структуры помещичьего хозяйства России конца ХІХ — начала ХХ века (по описаниям Дворянского земельного банка): автореф. дис. … канд. ист. наук / Н. Б. Селунская. — М.: Изд. МГУ, 1974. — 21 с.
• 24. Соловьев Ю. Б. Самодержавие и дворянство в 1902;1907 гг. / Ю. Б. Соловьев. — Л.: Наука, 1981. — 256 с.
• 25. Соловьев Ю. Б. Самодержавие и дворянство в 1907;1914 гг. / Ю. Б. Соловьев. — Л.: Наука, 1990. — 325 с.
• 26. Соловьев Ю. Б. Самодержавие и дворянство в конце ХІХ века / Ю. Б. Соловьев. — Л.: Наука, 1973. — 383 с.
• 27. Спицький В. Є. Назрівання революційної кризи на Україні в 1901;1904 рр. / В. Є. Спицький. — К.: Вища школа, 1978. — 125 с.
• 28. Сыроватская Н. А. Борьба крестьян Правобережной Украины против феодально-крепостнического гнета в конце XVIII — первой четверти ХІХ ст.: автореф. дис. … канд. ист. наук / Н. А. Сыроватская. — К., 1966. — 21 с.
• 29. Теличук П. П. Економічні основи аграрної революції на Україні / П. П. Теличук. — К., 1973. — 189 с.