Горобина звичайна (Sorbus aucuparia L.)

Дерево заввишки 5−15 м, росте серед сонячних галявин край узлісь, на скелястих та кам’янистих схилах, крутих берегах річок, у дрібнолистяних та хвойних лісах, у передлісках і чагарниках. Культивують горобину в парках і садах як декоративну рослину.

В горобини кора гладенька, сіра. Гілки пухнасті, бруньки повстянисті, чорнувато-фіолетового кольору, конусовидні. Листки чергові, непарнопірчасті. Квітки дрібні, білі, запашні, зібрані в густі щитки; Плід — ягода, він кулькоподібний, дрібний, соковитий, блискучий оранжево-червоний, гіркий, терпкий, після заморожування має приємний гіркувато-кислий смак.

Цвіте горобина в травні-червні. Плодоносить наприкінці серпня і впродовж вересня. З лікувальною метою використовують плоди й листки горобини. Збирають достиглі плоди, зриваючи їх із плодоніжок, в останніх числах серпня або у вересні-жовтні, зрізуючи щитки. Стиглі плоди сушать, попередньо прив’яливши, в сушарках та в гарячій печі на листах і решетах (розстилають тонким шаром і часто перемішують).

Горобина звичайна містить незначну кількість дубильних речовин, цукри, сорбозу (кетогексозу), органічні кислоти (яблучну, лимонну, винну, сорбонову та парасорбонову), 6% сорбіту, який переходить у сорбозу, сліди ефірних масел, смолисті речовини, близько 0,04% сорбітанової кислоти, деяку кількість ціаноподібної речовини, що виникає внаслідок розпаду глікозиду, який наявний у насінні, 5,5 мг % каротину, до 250 мг % аскорбінової кислоти, вітамін Р, мінеральні солі, ензими інвертазу та оксидазу, пектини. Плоди горобини — це полівітамінна сировина. Дія їх діуретична (салуретична), жовчогінна, кровоспинна, в’яжуча та антискорбутна.

Припускають, що спочатку троянди вирощували на східному Середземномор'ї і в Передній Азії, а можливо, і в Ірані. У античний період з розвитком торгових відносин між азіатськими і європейськими країнами троянди були завезені з Азії в древню Грецію, а пізніше — у Єгипет і Рим.