І.І. Мечніков – лауреат Нобелівської премії з України

РЕФЕРАТ

на тему:

І.І.Мечніков — лауреат Нобелівської премії з України П л, а н :

1. 1.Освіта та викладацька діяльність Мечнікова.

2. 2.Відкриття фагоцитозу.

3. 3.Відкриття бактеріологічних станцій.

4. 4.Останні роки життя.

Ілля Ілліч Мечников (1845−916) народився в с. Іванівці Куп’янського повіту на Харківщині. Батько його був дрібним поміщиком. Закшчивши 13 золотою медаллю гімназію, І.І. Меч­ников вступає на природничий відділ Харювського університету. Складаючи іспити достроково, закінчує університет за два роки, на 19-му році життя. За свій кошт їде за кордон. Повернувшись, захищає в 1867 р. дисертацію на ступінь доктора зоології. 3 1870 по 1882 р. працює в Одеському (Новоросійському) університеті професором зоології. В той час в Одеському університеті працювали I. М. Сеченов, видатний ембріолог-еволюціоніст Олександр Ковалевський, Л. С. Ценковський, з якими у Меч­никова зав’язуються найтісніші дружні стосунки. Працюючи разом з Ковалевським, Мечников довів еволюційний зв’язок між безхребетними і хребетними, розробив питания про початкові етапи розвитку багатоклітинних організмів.

Творчо розвиваючи дарвінізм, він збагатив це вчення новими даними з ембрюлогії, фізіології. Мечников критикував мальтузіанське трактування боротьби за існування. Вивчаючи медуз, їхні личинки, які не мають травної порожнини, Мечников відкрив у них внутрішньоклітинне травлення. Розширюючи коло своїх досліджень, Мечников довів, що внутрішньоклітинне трав­ления спостерігається широко в природі і що воно властиве не лише клітинам травного каналу, а й усім рухливим клітинам організму. Вивчаючи внутрішньоклітинне травлення в хребетних тварин, Мечников зіткнувся з дуже важливим фактом, який вплинув на хід його дальших наукових праць. Відомо, що жаба розвиваеться з яйця в рибоподібну личинку з хвостом і зябрами. Коли в личинки виростають лапки, вона втрачає хвіст і зябра. Як це відбуваеться? Мечников показав, що хвіст вщпадає через зруйнування його амебоподібними клітинами, які захоплюють частники тканини хвоста і внутрішньоклітинно перетравлюють їх. Вивчаючи глибше це питания, Мечников дійшов висновку, що рухливі клітини в оргазмі відіграють певну захисну роль.

Про це відкриття в його автобіографії ми читаемо: «В чудовій обстановці Мессінської затоки, відпочиваючи від університетських тривог, я з пристрастю віддався праці. Одного разу, коли вся родина пішла до цирку дивитись якихось дивних дресированих мавп і я залишився сам над своїм мікроскопом, спостерігаючи за життям рухливих клітин у прозорої личинки морської зірки, мені відразу сяйнув новий здогад. Мені спало на думку, що подібні клітини в організмі мають протидіяти шкідливим факторам. Почуваючи, що тут криється щось особливо цікаве, я до того схвилювався, що почав ходити по кімнаті і навіть вийшов на берег моря, щоб зібратися з думками. Я сказав собі, що коли моє припущення справедливе, то скалка, вставлена в тіло морської зірки, яка не має ні судинної, ні нервової системи, мае за короткий час бути оточена рухливими клітинами, що скупчуються навколо неї', подібно до того, як це спостерігаеться в людини, яка загнала скалку в палець. Сказано — зроблено. В маленькому садку, коло нашого будинку, я зірвав кілька трояндових колючок і відразу встромив їх під шкіру личинок морської зірки. Звичайно, я всю ніч хвилювався, чекаючи результатів, і наступного дня рано-вранці з радістю констатував, що дослід удався. Цей останній і став основою теорії фагоцитів, опрацюванню якої були присвячені наступиі 25 років мого життя».

Зрозуміло, що як падіння яблука з дерева зародило у Ньютона ідею про всесвітнє тяжіння, так і висновок з свого спостереження Мечников міг зробиіти не випадково, а лише маючи вже великі знання з еволющйної зоології і ембрюлогії простих тварин. Так Мечников — біолог, зоолог підійшов до патології.

Незважаючи на видатні наукові праці Мечникова, прекрасну організацію ним педагогічного процесу на кафедрі, реакційна професура створює неможливі умови для перебування ученого в університеті, і він покидає його. Не маючи змоги продовжувати викладацьку і наукову роботу в университеті, Мечников почав працювати в Херсонському земстві, ведучи боротьбу з по-льовими шкідниками, і організував разом з М. Ф. Гамалією в Одесі (1886) першу у нас міську бактеріологічну станцію з пер­шим у світі, птсля Парижа, антирабічним відділом при ній. Слідом за Одеською почали функціонувати такі ж лабораторії (пастерівські станії) у Петербурзі, Москві, Самарі, Варшаві, Харкові. Росія стала першою країною у світі, де у 80-х роках XIX ст. було створено мережу пастерівських станцій.

Запропонований Мечниковим блологічний метод боротьби з ховрахами за допомогою збудників курячої' холери був адміністрацією заборонений, оскільки лікарські кола Одеси, через необізнаність, вважали, що це може стати причиною захворювань на холеру серед населения.

Не знаходячи умов на батьківщині для здійснення своіх творчих задумів, Мечников, не без вагань, приймає запрошення Пастера працювати в його інституті в Парижі. Спочатку він працює як керівник одніеї з лабораторій, пізніше, після смерті Пастера, разом з Е. Ру очолює Пастерівський інститут. Своє вчення про фагоцитоз Мечников поклав в основу розуміння за­пального процесу. На противагу Конгейму, який вважав основою запалення патолопчні зміни в судинах з пасивним виходом з них лейкоцитів, Мечников довів, що запалення є активною реакцією організму на шкідливі фактори, зокрема бактерії, захисним актом організму, набутим у ході еволюційного розвитку тварин і людини. Результати вивчення процесу запалення у тва­рин різного ступеня еволюційного розвитку Мечников узагальнив у праці «Лекції з порівняльної патології запалення» (1892).

На основі того ж еволюційного методу порівняльноі пато­логії Мечников розробляє свое вчення про імунітет. На противагу поглядеві переважної більшості тогочасних бактеріологів на чолі з Р. Кохом, які в походженні хвороби головну роль виводили тільки бактеріям, Мечников довів, що захворювання, зокрема інфекційне, є боротьба макроі мікроорганізму. Орга-нізм бореться з хвороботворним агентом фізіологічними силами, однією з яких і є фагоцитоз. Роль організму в імунітеті Мечни­ков висвітлив у книзі «Несприйнятливість в інфекційних хво­робах» (1901).

Фагоцитарну теорію Мечникова більшість учених зустріли різко негативно. Особливо гостро критикували його теорію німецькі вчені, зокрема Роберт Кох, який глузливо називав учення Мечникова про фагоцитоз «східною казкою». Мечников гаряче відстоював свої погляди силою фактів, що їх він здобував своїми експериментами, силою логіки він переконував і поступово примусив учений світ визнати правоту свого вчення. Лістер, до речі, також був спочатку проти вчення Мечникова, але згодом визнав його. На конгресі Британської медичної асоціації він, позитивно висловившись про теорію Мечникова, додав: «Якщо в патології був коли-небудь романтичний розділ, то, звичайно, це історія фагоцитозу».

Під натиском громадської думки, Російська Академія наук у 1902 р. присвоила Мечникову звания почесного академіка. В 1908 р. Мечников одержує найвищу тогочасну світову нагороду — Нобелівську премію. На кошти з цієї! премії він купує мавп і провадить на них експерименти, вивчае сифіліс, холеру, тиф, туберкульоз. Він виявляе антагонізм у боротьбі між різними видами мікроорганізмів і передбачає можливість використання цього антагонізму в боротьбі з інфекцією. Працюючи з холерним вібріоном, Мечников і один з його співробітників для перевірки специфічності мікроба випивають чисті культури. Співробітник Мечникова переніс після цього тяжку форму холери.

В останні роки свого життя Мечников приділяв велику увагу вивченню проблеми довголіття. Зміст його теорії загальновідомий. Проблему старості, довголіття, смерті Мечников підніс на рівень загальнофілософських питань, подходив до них не тільки як природознавець, а й як великий гуманіст. Підсумовуючи пра­ці Мечникова «Етюди про природу людини» (1904), «Етюди оптимізму» (1907), «40 років шукань рацюнального світогляду> (1913), К. А. Тімірязев писав: «Не інстинктом, а розумом, не спіритизмом чи окультизмом, не містикою чи метафізикою, а че­рез свою вищу культуру людина спроможна підготувати собі щасливе існування і безстрашний кінець… за допомогою науки спроможна вона виправити недосконалість своєї природи».

Живучи за кордоном, Мечников зберігав російське підданство, тримав широко розчиненими двері своїх лабораторій для співвітчизників, виховав цілу плеяду вітчизняних учених, серед них братів Ф. Я. і М. Я. Чистовичів, Д. К. Заболотного, Л. О. Тарасевича, I. Г. Савченка, Г. Н. Габричевського, П. В. Циклінську (першу російську жінку — професора-мікробіолога) та ін.

Не можна назвати жодного відомого російського вченого в галузі мікробіології і епідеміології кінця XIX — початку XX ст., який би не вчився у Мечникова в Парижі. «Моя лабораторія відкрита для всіх російських учених, які бажають працювати, які здатні працювати, тут вони в себе», — писав Мечников.

Він гаряче любив свою батьківщину, тяжко переживав її лихоліття. Помер він у Парижі, урна з його прахом зберігаеться в бібліотеці Пастерівського інституту.

I. I. Мечников належить до тих великих людей науки, які не лише відкривають нові факти, а й дають у науці нові ідеї, що й після їхньої смерті впливають на напрям наукових досліджень. Лише після Великої Жовтневої соціалістичної революції на батьківщині належно було відзначено пам’ять її ве­ликого сина. Ім'я Мечникова присвоєно університетам, науково-дослідним інститутам, лікарням. Академія наук СРСР встановила велику золоту медаль його імені за видатні праці з біології і медицини.

Л і т е р, а т у р, а :

1. Верхратський С. А., Заблудовський П. Ю., — Історія медицини. К. 1991.

1. 2.Верхратський С. А., — Історія медицини. М. 1983.

3. Мулановський М. П., — Історія Медицини. М. 1969.