Архитектурные пам'ятники у першій половині ХІХ століття

Архитектурные пам’ятники у першій половині ХІХ століття

В першої третини XIX століття створюються ні із чим непорівнянні шедеври архітектури високого класицизму, ансамблі найгарніших площ Петербурга. При Олександра першому панував упрощённый, позбавлений фантазії стиль. Як і вісімнадцятому столітті, в дев’ятнадцятому основою узяли принцип регулярності забудови. З особливої силою проявляється значення Неви як головною артерії і основний композиційною котра утворює у центрі Санкт-Петербурга. Майже все простір, займане нині Петербургом, у середині XIX століття вже увійшло міську лінію і це забудовано. Були зведено найважливіші будинку, збережені донині з невеликими змінами. Приватних будівель було мало. Прокладалися нові вулиці, обстраивались площі. Вулиці мостились великим булыжником.

Ансамбль Смольного.

Проект комплексу монастиря складається з собору з дзвіницею, службових і житлових корпусом, трапезній та інших приміщень. Собор монастиря — чудовий зразок архітектури цього періоду, одне з найкращих творів Ф. Б. Растреллі. Чудовий комплекс створений стилі російського бароко. Ансамбль був запроектований в традиціях російських монастирських комплексів з пятиглавым собором у центрі величезного хрестоподібного до плану двору, ограждённого за периметром протяжним монастирським будинком. Окремо що стоїть дзвіниця представляє собою багатоярусне споруду заввишки 140 метрів, — так побажав імператор, щоб перевершити дзвіницю Івана Великого. Добудова також внутрішнє оздоблення собору було здійснено архітектором Стасовых в 1832—1835-х роках. Монастир був охарактеризований першим жіночим навчальним закладом у Росії для дівчат дворянського походження.

К південь від монастиря в 1806—1808 роках із проекту Д. Кваренги було споруджено будинок Смольного інституту зі службовими корпусами, садом ми огорожею. Будинок призначалося для закритого навчального закладу — Інституту шляхетних дівиць, який став називатися інститутом шляхетних дівиць. Широкий курдонер охоплено у плані будинком із відмінним восьмиколонным портиком іонічного ордера, піднятим на аркаду цокольного поверху головного західного фасаду. Будинок Смольного побудовано у формах, властивих становленню стилю високого классицизма.

Михайловский замок.

Территория ансамблю розташовувалася правому березі річки Фонтанки, неподалік її джерела, ось по другого літнім садом, з південної боку верхів'я річки Мийки, і займала частина великій території Третього Літнього саду. Тут, березі Фонтанки і Мийки, Петро Iдля Катерини I колись побудував літній будинок, навколо якого було разведён сад. Будинок цей відвідувався рідко й помалу постарів. Наприкінці 30-х років вісімнадцятого століття Анни Иоанновны було споруджено новий палац, а старий розібрано. Будувався він Ф.Б. Растреллі і він шедевром російського бароко. Жила ж у новому палаці Єлизавета Петрівна, тут Катерина IIпринимала офіційне поздоровлення з нагоди вступу на престол. У ньому я ж народився майбутній імператора Павла I. Після смерті Катерини II Павло I про наказав в 1779 року розібрати палац і вкриваю його місці побудувати дворец-замок, у якому мала бути церква архістратига Михаїла, сам замок було винесено називати Михайлівським. У його торжественноё закладанні брав участь і саме імператор з імператрицею Марією Фёдоровной. Замок був готовий піти на 1800 року, 8 листопада відбулося висвітлення, разом з освяченням його церкви. Потаємні ходи, які оточували його земляні вали і канали з подъёмными мостами, здавалися Павлу I надёжной захистом від палацевих переворотів. Але імператору вдалося пожити у новій резиденції недовго. Але тут, вночі на 11 березня 1801 року, він був задушено змовниками. Михайлівський замок і площадь-плац звана Коннетабльской, відокремлювалася від оточуючої території глибокими каналами з перекиненими них подъёмными мостами. Кожен із чотирьох фасадів замку вирішене своєрідно і повторює інший. Стильові сосбенности архітектури замку відкривають маємо двері у XIXвек.

В ансамбль Михайлівського замку включають як і Михайлівський манеж, конюшни.

В 1823 року у замку було розміщено Головне інженерне училище, відтоді він став називатися Інженерним замком.

Александринский театр

На Александринской площі перебував дерев’яний Італійський павільйон. Його вирішено було переробити до театру. У 1801 року дерев’яний театр у проекті У. Бренны був готовий. Спочатку його ще називали театр Казасси під назвою керівника трупи, але з 1803 року театр став називатися Малим. Малий театр яка своїм виглядом не відповідав тому що відповідає місцеві, яке обіймав площею, та й місткість глядачів була недостатня. У 1811 року приймається рішення про будівництво у районі нового театру. Початок війни призупинила проектування. До питання будівництві театру повернулися лише 1818 року. Проектував театр До. І. Россі. Робота в архітектора посіла з невеликими перервами 20 років, і цього трудоёмкой праці створив унікальний проект театрального ансамблю.

Строился театр з 1828 по 1832 рік. Він лежить у глибині площі й звернений своєю головною фасадом до Невському проспекту. Будинок Олександринського театру грає у ансамблі площі домінуючу роль. Воно є зразком високого класицизму в архітектурі. Оброблені рустами стіни нижнього поверху служать хіба що цоколем урочистих колонад, які прикрашають фасад будинку. Шестиколонная лоджія коринфського ордера головного фасаду з аттиком, прикрашеним барельєфними скульптурами Слави і Ліри, у якому встановлено квадрига Аполлона, надають театру особливу величавість. У нішах головного фасаду — статуї муз Терпсихори і Мельпомени. Задній фасад крім пілястр прикрашений також статуями муз Кліо і Эвтерпы.

Первая половина XIX століття перетворила містобудівне ядро Петербурга в унікальну, цілісну систему архітектурних ансамблів, які мають собі рівних історії світового містобудування мистецтва.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet bolshe.ru/.