Іфігенія

Ифигения

Ифигения · дочка Агамемнона і Клитеместры. Коли грецький флот, що вилітав під Трою, затримався в беотийской гавані Авлиде через брак попутного вітру, жрець Калхант оголосив, що богиня Артеміда і гнівається на греків за образу, завдана їй Агамемноном, і вимагає принести їй у жертву Іфігенію. Поступаючись наполегливим вимогам ахейского війська головним чином Одіссея і Менелая, Агамемнон викликав Іфігенію в Авлиду під виглядом її шлюбу з Ахіллом; в момент жертвопринесення Іфігенія була викрадена з вівтаря Артемідою, яка замінила її ланню; за версією — ведмедицею чи телицею (можливо, відразу ж місце Іфігенії серед дочок Агамемнона займає Ифианасса, Hom. Il. IX 145). А сама Іфігенія було покладено богинею в Тавриду й зроблено жрицею у її храмі. Вона мала давати у жертву всіх яких спіткало ті краї чужинців.

От руки Іфігенії мало не загинув її брат Орест, котрий прибув у Тавриду за велінням Аполлона у тому, щоб повернути Елладу дерев’яний кумир Артеміди. Але братик i сестра дізналися одне одного, і Іфігенія врятувала Ореста, після що вони разом повернулися на Грецію.

Ифигения продовжувала служити Артеміді у її храмі в аттическом поселенні Бравроне. Тут вже у історичний час показували могилу Іфігенії, а сусідньому селищі Галах Арафенидских й інших містах дерев’яну статую Артеміди, доставлену немов із Тавриди. Отже зводилися воєдино дані культу і міфу Іфігенію, що склалися на Греції протягом VII-VI ст, е. і распространившегося далеко її межами [Геродот (IV 103), повідомляючи про існуючому у скіфів в Тавриді культі богині Діви (місцева паралель грецької Артеміди), додає, що вони називають цю богиню Іфігенію дочкою Агамемнона. Відповідно до Павсанию (II 35, 2), Артеміда іноді носила прізвисько Іфігенія].

В міфі Іфігенію позначилися нашарування різних періодів громадського свідомості людини та стадій розвитку грецької релігії. Культи Іфігенії в Бравроне і Мегаре, і навіть ототожнення її те з Артемідою, те з Гекатой свідчать, що Іфігенію була колись місцевим божеством, чиї функції потім було передано Артеміді. У чудесної заміні Іфігенії на жертовному вівтарі тваринам зберігається воспонимание про початкових людських жертвопринесеннях, хто був звичайними за доби первісної дикості, але потім почали сприйматися як огидна жорстокість, не гідна греків та витіснена на периферію «варварського «світу. У цьому вибір тварин, які заміняли людини у жертвопринесенні Артеміді, свідчить про найдавнішу зооморфную стадію в уявленнях про божестві: шанована спочатку у вигляді лані чи ведмедиці богиня Артеміда потім з бажанням приймає на поталу саме цих тварин.

Миф про приношенні на поталу Іфігенії уперше отримав відбиток у Гесіода («Каталог жінок », фрагмент 23а, 17−26) й у епічної поемі «Киприи «(VII в. е.), потім — в хорової ліриці (Стесихор, Пиндар) і в афінських драматургів V в. е. Від трагедій «Іфігенія «Есхіла і «Іфігенія «Софокла дійшли незначні фрагменти; повністю збереглися «Іфігенія в Авлиде «і «Іфігенія в Тавриді «Євріпіда. Використаний у вищій їх міф про повернення Іфігенії з Тавриди отримав обробку й у які до нас трагедії Софокла «Хрис «і «Алет ». Матеріал грецьких авторів було покладено в основу творів римських трагіків: Энния («Іфігенія в Авлиде »), Невия («Іфігенія »), Пакувия («Хрис »), Акція («Агамемнониды «по «Алету «Софокла).

В римської поезії жертвопринесення Іфігенії послужило Лукрецию для викриття жорстокості релігії (Lucr. I 82−101); стисле вищенаведене викладення всього епізоду в Овідія (Met. XII 24−36).

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.