Сенкевич Генрік
Сенкевич Генрік (Henryk Sienkiewicz, 1846—1916) — польський письменник-белетрист. Початок літературної діяльності З. посідає той час, коли польські імущі класи ще були доступні либерально-народническим віянням і коли найпопулярнішою ідеєю в російської Польщі була ідея «органічного праці», т. е. просвітництва, який прагнув підняття культурного та скорочення економічної рівня польських народних мас… Читати ще >
Сенкевич Генрік (реферат, курсова, диплом, контрольна)
Сенкевич Генрік
Сенкевич Генрік (Henryk Sienkiewicz, 1846—1916) — польський письменник-белетрист. Початок літературної діяльності З. посідає той час, коли польські імущі класи ще були доступні либерально-народническим віянням і коли найпопулярнішою ідеєю в російської Польщі була ідея «органічного праці», т. е. просвітництва, який прагнув підняття культурного та скорочення економічної рівня польських народних мас без боротьби за зміна політичних умов. Під упливом цього буржуазного «проґресизму» і слід З., цей дворянський письменник, який розвинувся в умовах тріумфуючого капіталізму — на початок 80-х рр. Тематику своїх оповідань на той час він черпає гол. обр. піти з життя селян бідноти. Тут автор ще висловлює своє співчуття пригнобленому селянству, поміщики і духовенство дано другою плані. Проте й цей період З. далекий до нещадної сатири: він зображує імущі класи скоріше з м’яким гумором і уникає підкреслювати їх эксплоататорский характер, засуджуючи її лише через те, що де вони цікавляться бідними і допомагають їм. Справжній джерело всіх соціальних зол він бачить над эксплоатации незаможних класів імущими, а невігластві народу. До найвидатнішою сьогодні творам З цієї періоду належать «Szkice w? glem» (Начерки вугіллям, 1877), у яких дає безвідрадні картинки із цивілізованого життя села. Головними негативними типами тут є волосної писар і волосної старшина, люди й не з «суспільства». У оповіданні «Янко музикант» З. показує, як таланты-самородки, з’являються серед селянства, гинуть серед мужицької дикості без допомоги із боку освіченого «суспільства». У розповідях «Bartek pobieditiel» (Бартек переможець) і «Z pami? tników pozna? skiego nauczyciela» (З записок познанского вчителя, прибл. 1880) виступають самі націоналістичні тенденції, щоправда, досі на демократичному одязі. Бартек-победитель — це селянин, бореться серед прусської армії у Франкопрусскую війну 1870—1871. Він здобуває багато відзнак і в наївності вважає себе «переможцем». Та й після повернення зі служби не тільки нагороджується за свою доблесть, але, як поляк терпить ряд утисків із боку російських влади й німецьких колоністів, а висновок экспроприируется німецьким кулаком і відбувається з сім'єю до міста працювати. Втім, селянина Бартека З. представляє настільки дурним, що це образ збуджує більше сміху, ніж жалю.
Демократические тенденції молодого З. були, як бачимо, неглубоки. Надалі З. залишає селянську тематику переходить до зображенню радості й неприємностей людей свого кола. Він цей зробив не відразу. Перехідним ланкою послужили історичні романи з добірки знаменитої «трилогії»: «Ogniem і mieczem» (Вогнем і мечем, 1884), «Potop» (Потоп, 1886) і «Pan Wo? odyjowski (Пан Володиєвський, 1887—1888). У цих романах З. дає свого роду епопею польського націоналізму, черпаючи притому свою тематику з епохи самої похмурої католицької реакції в Польщі. У першому з цих романів він прославляє криваве упокорення революційного руху українських мас проти панування шляхетської Речі Посполитої. У більшості інших змальовується боротьба польської шляхти проти шведського і турецького навали. Маючи поруч художніх достоїнств, ці романи загалом дають цілком брехливу історичну картину. З. цілком замовчує классово-сословные протиріччя шляхетської Польщі. Шляхта йому представляла інтереси всієї нації. Усього більше З. звеличує католицьку церкву, представляючи в варті польських національних інтересів. Він дає ряд образів доброчесних католицьких священиків.
Дав так. обр. апологію історичну роль польського дворянства, але не його повстанчески-революционную, а клерикально-реакционную епоху, З. переходить до сучасному побутовому роману. Такою є роман «Bez dogmatu» (Без догмату, 1891). Тут З. начебто зберігає ще певний критицизм стосовно земельної аристократії. Герой роману Плошовский, безвольний аристократ, не вміє знайти собі за мету у житті, не вміє ні працювати ні любити дітей і віддається разъедающему самоаналізу. Аналітичної у філософській думці З. протиставляє тут релігію. «Критика» аристократії у романі ведеться від позицій пристосування до капіталістичним відносинам.
В романі «Rodzina Po? anieckich» (Сім'я Полонецких, 1895) З. розгортає свою позитивну програму капіталістичного переродження дворянства. Полонецкий є ідеал такого дворянина нової формації. Незважаючи на дворянське походження і актори гарні манери, не гидує компанією простих буржуа, вміє вести справи і гребує спекуляцією, що призводить до швидкому збагаченню. Йому бракує лише теплою віри в бога й розуміння святості сімейства. У вашому романі і показано, як Полонецкий під впливом своєї доброчесною дружини перероджується в зразкового сім'янина і ревного католика. Апологію християнської церкви дає З. у романі «Quo vadis» (Камо грядеше, 1896), завоевавшем собі величезну популярність і перекладеному попри всі європейські мови. «Quo vadis» стало потужним знаряддям пропаганди до рук клерикалів.
В 1900 з’явився роман З. «Kryzacy» (Хрестоносці). Сенкевич тут оновлює традиції багатовікової боротьби словян проти Німеччини, малюючи саме «славнозвісне» події цій боротьбі, битву при Грунвальде в 1410. Роман боротьби з тевтонами послужив дуже зручною ідеологічної платформою до тієї російської «орієнтування», яка сильно проявилася у буржуазної російської Польщі під час революції 1905—1906 і має особливо яскраве вираз під час Першої світової.
В передреволюційний період 1900—1904 З. ополчився проти поезії модернізму. Він затаврував її як поезію розпусти, викликавши тим гаряче обурення радикальної інтелігенції, однак велика схвалення реакціонерів. У 1910 він виступив із пасквілем на революційне спрямування романі «Wiry» (Вир).
Сохраняя і всіляко культивуючи дворянські традиції, З. одночасно дуже чутливо уловлював «нові віяння» і обслуговував своєю творчістю потреби капіталістичного розвитку Польщі. Не дивно, що він став самим улюбленим письменником польського капіталістичного суспільства.
С. одна із видатних майстрів польського роману. Захопливість фабули, особливо у історичних романах, барвистість стилю, вміння давати живі характери, дотепність діалогу, усе це створило йому величезну популярність. Ряд висловів й яскравих образів З. ввійшов у живу мова польського народу, деякі створені їм типи, як напр. хвалько і краснобай Заглоба, стали загальними іменами.
Список литературы
I. Повне Повне зібр. сочин., перши. Ф. У. Домбровського, 10 тт., вид. Ф. А. Иогансона, Київ — Харків, 1893—1895.
І це, вид. 2, 7 тт., СПБ, 1907 (переклад неудовлетворителен).
І це, перши. У. М. Лаврова, серія 1-ша, 6 тт., вид. ред. журн. «Російська думка», М., 1902 (найкращий перши., вид. не окончено).
Повне Зібр. сочин., 16 тт., вид. т-ва І. Д. Ситіна, М., 1914 (прилож. до журн. «Навколо світу», т. I. Повісті і рассказы.
т. II—III. Вогнем і мечом.
т. IV—VI. Потоп.
т. VII. Пан Володыевский.
т. VIII—IX. Сім'я Полонецких.
т. X. Колійні очерки.
т. XI. Без догмата.
т. XII—XIII. Меченосцы.
т. XIV. У пустелі й у нетрях. Повесть.
т. XV. Камо грядеши.
т. XVI. Поле слави. Историч. повість. Повісті і його розповіді). Твори З. є у численних рос. перекладах.
II. Skrochowski E., Powie? z lat dawnych H. Sienkiewicza «Ogniem і mieczem», Kraków, 1884.
Chmielowski P., H. Sienkiewicz., в кн.: Nasi powie? ciopisarze, Kraków-Pozna?, 1887.
Rozenzweig J., Bez dogmatu, Kraków, 1891.
Tarnowski P. S., H. Sienkiewicz, Kraków, 1897.
Ravalla E., Quo vadis? I promessi sposi, studio parallelo, Bologna, 1900.
Pini T., H. Sienkiewicz jako pisarz narodowy і artista, Tarnów, 1901.
Laskowski R., H. Sienkiewicz jako my? liwy, Warszawa, 1901.
Nowi?ski J., Sienkiewicz, Warszawa, 1901.
Chmielowski P., Henryk Sienkiewicz w o? wietleniu krytycznim, Warszawa 1901.
Wojciechowski K., H. Sienkiewicz protoplasta Zag? oby…, Lwów, 1905.
Kallenbach J., Tworczo? Sienkiewicza, Kraków, 1917.
Papec P. S., H. Sienkiewicz jako humorysta, Pozna?, 1921.
Lam P. S., He? ryk Sienkiewicz. Cechy і elementy twórczo?ci, Poznan, 1924.
Gardner M. M., H. Sienkiewicz, the patriot novelist of Poland, L., 1926.
Kramer J., Rodzina Po? anieckich H. Sienkiewicza, Warszawa — Przemysl, 1930.
Czachowski K., H. Sienkiewicz, Warszawa, 1931.
Taszycki W., Sienkiewicz w pi? miennictwie fu? yckiem, Kraków, 1931.
Kamienski H., Pol wieku literatury polskiej, Moskwa, 1931.
Dole?an W., H. Sienkiewicza Krzy? acy, Tarnów, 1932.
Bochenek L., Sienkiewiczowi w 50-lecie «Ogniem і mieczem» (1883—1933), Pozna?, 1933.
Chrzanowski J., H. Sienkiewicz, wyd. 3, Lwów, 1933.
Birkenmajer J., Sienkiewicz a Sl? sk.
Cieszyn, 1935.
Волинський А., Літературні нотатки, «Північний вісник», 1890, XII (про роман «Без догмата»).
Каренін У., Останній роман Р. Сенкевича, «Вісник Європи», 1891, VII.
Протопопов М., Провина чи нещастя? «Російська думку», 1893, III.
Оболенський Л. Є., У теплиці, «Тиждень», 1895, III (про «Сім'ї Полонецких)».
Пипін А. М., Нові романи Сенкевича, «Вісник Європи», 1888, II.
Гофштеттер І., Генріх Сенкевич, як психолог сучасності, СПБ, 1896.
Міщенка Ф. Р., Античні мотиви у творах Сенкевича, «Російська думка», 1897, VIII.
Шепелевич Л., Історичні романи Р. Сенкевича, «Освіта», 1898, IX.
Спасович У. Д., Роман Сенкевича «Сім'я Полонецких», Твори У. Д. Спасовича, т. IX, СПБ, 1900.
Вгнгерова Зінаїда, Генріх Сенкевич, «Освіта», 1901 XI (і її «Літературних характеристиках», кн. 2, СПБ, 1905).
Храневич До., Нариси новітньої польської літератури, СПБ, 1904.
Яцимирський А. І., Новітня Польська література. Від повстання 1863 р. донині, т. II, СПБ, 1908.
Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.