Синкретизм

Синкретизм

Б. Розенфельд.

Синкретизм — у сенсі цього терміну — нерозчленованість різних видів культурного творчості, властива раннім стадіям його розвитку. Найчастіше проте термін цей застосовується до сфері мистецтва, до фактів історичного поступу музики, танцю, драми та поезії. У визначенні А. М. Веселовського З. — «поєднання ритмованных, орхестических рухів з песней-музыкой і елементами слова».

Изучение явищ З. надзвичайно важливо задля дозволу питань походження і історичного поступу мистецтв. Найстрашніше поняття «З.» було висунуто у науці в противагу абстрактно-теоретическим рішенням проблеми походження поетичних пологів (лірики, епосу і драми) у тому нібито послідовному виникненні. З точки зору теорії З. однаково помилково як побудова Гегеля, котрий стверджував послідовність: епос — лірика — драма, і побудови Ж. П. Ріхтера, Бенара та інших., вважали початкової формою лірику. Із середини ХІХ ст. ці побудови дедалі більше поступаються місце теорії З., розвиток якої безсумнівно був із успіхами буржуазного еволюціонізму. Вже Каррьер, переважно дотримується схеми Гегеля, схилявся думку про початкової нерасчлененности поетичних пологів. Відповідні становища висловлював і Р. Спенсер. Ідея З. порушується цілу низку авторів, і нарешті з повним визначеністю формулюється Шерером, що його не розвиває її скільки-небудь широко в ставлення до поезії. Завдання вичерпного вивчення явищ З повагою та з’ясування шляхів диференциации поетичних пологів поставив собі за А. М. Веселовський, в працях якого (переважно у «Трьох розділах з поетики») теорія З. отримала найяскравішу і розвинену (для домарксистського літературознавства) розробку, обгрунтовану величезним фактичним матеріалом.

В побудові А. М. Веселовського теорія З. переважно зводиться ось до чого: в період зародження поезія як була диференцирована за родами (лірика, епос, драма), а й взагалі представляла далеко ще не основний елемент складнішого синкретичної цілого: провідної ролі у тому синкретичному мистецтві грала танець — «ритмованные орхестические руху на супроводі песни-музыки». Текст пісень спочатку импровизировался. Ці синкретичні дії значимі були стільки змістом, скільки ритмом: часом співали і слів, а ритм відбивався на барабані, нерідко слова нівечилися і спотворювалися задля ритму. Тільки, з урахуванням ускладнення духовних і матеріальних інтересів і одержувачів відповідного розвитку мови «вигук і незначущая фраза, повторювані підряд й розуміння, як опора наспіву, звернуться на щось незбиране, в дійсний текст, ембріон поетичного». Спочатку це такий розвиток тексту йшло з допомогою імпровізації заспівувача, роль якого дедалі більше зростала. Заспівувала стає співаком, частку хору залишається тільки приспів. Імпровізація поступалася місце практиці, що ми можемо назвати вже художественною. Але й при розвитку тексту цих синкретичних творів, танець продовжує відігравати суттєву роль. Хорическая песня-игра втягується в обряд, потім сполучається з певними релігійними культами, на характері песенно-поэтического тексту відбивається розвиток міфу. Втім Веселовський зазначає наявність поза обрядових пісень — маршових пісень, робочих пісень. В усіх життєвих цих явищах — зачатки різних видів мистецтв: музики, танцю, поезії. Художня лірика відокремилася пізніше художньої епіки. Що ж до драми, то цьому питанні А. М. Веселовський рішуче (і безсторонньо) відкидає старі ставлення до драмі як синтезі епосу і лірики. Драма йде безпосередньо від синкретичної дійства. Подальша еволюція поетичного мистецтва призвела до відділенню поета від співака та диференциации мови поезії і мови прози (за наявності їх взаємовпливів).

Во цьому побудові А. М. Веселовського є багато вірного. Передусім він обгрунтував величезним фактичним матеріалом ідею історичності поезії і поетичних пологів у тому змісті і малої форми. Не підлягати сумніву факти З., залучені А. М. Веселовським. Водночас загалом побудова А. М. Веселовського може бути прийнято марксистсько-ленінським літературознавством. Насамперед за наявності деяких (часто вірних) зауважень зв’язок розвитку поетичних форм з соціальним процесом А. М. Веселовський трактує проблему З. загалом ізольовано, ідеалістично. Не розглядаючи синкретичне мистецтво як форму ідеології, Веселовський неминуче звужує область З. до явищ лише мистецтва, лише художньої творчості. Звідси лише низку «білих місць» у схемі Веселовського, а й спільний емпіричний характер всього побудови, у якому соціальне тлумачення аналізованих явищ не йде далі посилань на сословно-профессиональные тощо. п. моменти. Поза полем зору Веселовського залишаються, сутнісно, питання про ставлення мистецтва (у його початкових стадіях) до розвитку мови, до міфотворчості, недостатньо повно і «глибоко розглядається зв’язок мистецтва, із обрядом, лише мимохідь говориться про настільки істотному явище, як трудові пісні тощо. буд. Тим більше що, З. объемлет найрізноманітніші боку культури докласового суспільства, зовсім на обмежуючись лише формами художньої творчості. Зважаючи на це, можливо припустити, шлях розвитку поетичних пологів з синкретичних «ритмованных, орхестических рухів з песней-музыкой і елементами слова» — не єдиний. Невипадково А. М. Веселовський змазує питання значенні для початковій історії епосу усних прозових переказів: мимохіть згадуючи про неї, вона може знайти їм місця у своєї схемою. Врахувати і пояснити явища З. у усією їхньою повноті можна, лише розкривши соціально-трудову основу первісної культури та різні зв’язки, що з'єднують художня творчість первісної людини з його трудовій діяльністю.

В цьому напрямі пішов у поясненні явищ первісного синкретичної мистецтва Р. У. Плеханов, широко котрий використовував працю Бюхера «Робота і ритм», але до того ж час і полемизировавший з автором цього дослідження. Справедливо і переконливо спростовуючи становища Бюхера у тому, що гра старше праці та мистецтво старше виробництва корисних предметів, Р. У. Плеханов розкриває тісний зв’язок первісного искусства-игры із низькою трудовою діяльністю докласового людини з його віруваннями, зумовлені цієї діяльністю. У цьому вся — безсумнівна цінність роботи Р. У. Плеханова у напрямі (див. переважно його «Листи без адреси»). Проте за всієї цінності роботи Р. У. Плеханова, при про наявність у ній матеріалістичного ядра вона страждає пороками, властивими методології Плеханова. У ньому проявляється не подоланий біологізм (напр. наслідування в танцях рухам тварин пояснюється «задоволенням», випробовуваним первісним людиною від розрядки енергії при відтворенні своїх мисливських рухів). Але тут — корінь плехановской теорії искусства-игры, спирається на помилкове тлумачення явищ синкретичної зв’язку мистецтва і з гри у культурі «первісного» людини (частково що залишається й у іграх висококультурних народностей). Звісно синкретизм мистецтва і з гри має місце на певних стадіях розвитку, але ці — саме зв’язок, але з тотожність: й інше представляє собою різноманітні форми показу дійсності, — гра — наслідувальне відтворення, мистецтво — идейно-образное відбиток. Інше висвітлення явище З. одержує у працях основоположника яфетичної теорії — акад. М. Я. Марра. Визнаючи найдавнішої формою людської промови мову рухів і жестів («ручний чи лінійний мову»), акад. Марр пов’язує походження промови звуковий, поруч із походженням трьох мистецтв — танці, співу та музики, — з магічними діями, почитавшимися необхідні успіху виробництва та сопровождавшими той чи інший колективний трудовий процес («Яфетична теорія», стор. 98 та інших.). Так. обр. З., відповідно до вказівкам акад. Марра, включав і слово («епос»), «подальше ж оформлення зародкового звукового мови та розвиток себто форм чого залежало від форм громадськості, а сенсі значень від громадського світогляду, спочатку космічного, потім племінного, станового, класового тощо. п.» («До походженню мови»). Так було в концепції акад. Марра З. втрачає вузько естетичний характер, зв’язуються зі певним періодом у розвитку людського суспільства, форм виробництва та первісного мислення.

Проблема З. розроблена ще недостатньо. Своє остаточне вирішення вони можуть отримати тільки основі марксистсько-ленінського тлумачення як процесу виникнення синкретичної мистецтва у докласовому суспільстві, і процесу його диференциации за умов громадських відносин класового суспільства (див. «Пологи поетичні», «Драма», «Лірика», «Епос», «Обрядова поезія»).

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.