Значение робіт академіка Л. В. Щербы у російському мовознавстві

ЗНАЧЕНИЕ РОБІТ АКАДЕМІКА Л. В. ЩЕРБЫ У РОСІЙСЬКОМУ ЯЗЫКОЗНАНИИ

1

Заслуги Л. У. Щербы перед російської наукою і російською просвітою дуже великі. З перших років своєї діяльності, він багато і плідно займався популяризацією лінгвістики і реставрацію широкої наукової пропагандою. Ще 1913 р. він опублікував переклад (з доповненнями і редакційної переробкою російського читача) книжки Елізі Ріхтер «Як говоримо». У першому з'їзді викладачів російської в військово-навчальних закладах в 1904 р. він зробив доповідь «Про службовому і самостійному значенні граматики як навчального предмета».

Всю життя приділяв час розробки питань навчання рідному й іноземних мов, організації російської школи — з першої щаблі до університету, як важко сказати, чим він більше захоплений останніми роками життя — лінгвістикою чи своєю участю у діяльності Академії педагогічних наук і Наркомосвіти. Його допомогу будівництва радянської зі школи і підвищення якості роботи радянських гуманітарних вузів сумнівів не викликала й високо оцінена. Він редагував, шліфував, доповнював стабільні підручники російської мови й іноземної мов, багато над шкільними планами та програмами.

В роки повного панування ми формалізму у шкільному граматиці, часом що доводить абсурдно деякими московськими епігонами фортунатовской школи, Л. У. Щерба в самотині сміливо я виступав проти цього ухилу, розтинав його методологічні помилки, закликав до здорового синтезу методів смислового й формального синтаксичного аналізу. На Петроградській з'їзді викладачів російської в 1921 р. він виступив із доповіддю «Формальне напрям граматики», під цим заголовком вийшла стаття у журналі «Рідна мова у шкільництві» (1923, № 1).

Начиная з 1915 р., коли Л. У. Щерба написав «Особливе думку з питанню про роль мов у середньої школі», і після доповіді на Першому Всеросійському з'їзді викладачів російського мови середньої школи, що відбулося 1917 р. у Москві, на задану тему «Філологія як одне з основ загальної освіти» — до останніх днів життя був лицарем філології, не изменявшим їй у роки найбільших втрат, принижень і нападок на філологічну освіту. Згодом, вже тяжко хворий, він продовжував скрізь, де це були доцільно, домагатися відновлення філології в середньої школи і підйому їх у вищу школу. Ці зусилля Л. У. Щербы виявилися безуспішними, хоча багато хто її ідеї, плани і товарної пропозиції залишилися заповітом для світлого майбутнього російської школи.

2

Большие теоретичних проблем постали центрі дослідницьких інтересів Л. У. Щербы, але ці будь-коли заважала їй подовгу займатися практичними питаннями російської, мовної політики, важкі зовсім на дослідницькому плані, тож і набагато менше йому захоплюючими.

Реформа російської орфографії, та був не припинялася аж до останнього року його життя робота над подальшої раціоналізацією і упорядкуванням реформованої орфографії проходили при постійному участі й все возраставшем вплив ідей пропозицій Л. У. Щербы. Сорок років тому вони, в Російському філологічному віснику" за 1905 р., була надрукована його стаття «Кілька слів про щодо Попередньої повідомлення орфографічною підкомісії». У 1911 р. він опублікував «Доповнення і поправки до «Російському правопису «Я. До. Грота». У 1930 р. у журналі «Російський язик у школі» він помістив статтю «До питання реформі орфографії». Два року, проведені у Нолинске під час останньої війни, присвячені були серед інших робіт і складання великої «Теорії російського правопису» у двох частинах.

Как великий мовознавець і теоретик, він вносив у розробку питань прикладного мовознавства послідовну принциповість ще більшу перспективу величезного наукового кругозору. Книжка «Теорія російського правопису»" (ще опублікована і зовсім закінчена у другій частині) представляє чудове за задумом і ювелірно оброблене докладно твір цього мислителя і практика-языковеда. У ньому дано блискуче завершення, почину, зробленого учителем Л. У. Щербы — проф. І. А. Бодуэном де Куртенэ у своїй праці «Про відношенні російського листа до російській мові». Жодна з найстаріших для розробки європейських орфографий не отримала такого ретельного, глибокого і систематичного аналізу та тлумачення. На відміну з посади Бодуэна де Куртенэ, у книзі Л. У. Щербы розкрило система російської орфографії, дана апологія високих достоїнств деяких наших орфографічних традицій, намічені шляху завершальній кодифікації її. Як і інших працях Л. У. Щербы, здесь рясно розсипані повчальні і найцікавіші порівняння з матеріалами з історії орфографічних норм багатьох інших мов таки. Вони дозволяють хіба що відчувати на дотик закономірну механіку орфографічних норм. Для вчителя, для студента цю книжку довго найважливішим настільним керівництвом.

Нельзя забувати і великий допомоги Л. У. Щербы в реформах правопису інших народів СРСР від Жовтневої революції. Насамперед зазначу з його керівну роль на Бакинському тюркологическом з'їзді 1926 р., присвяченому латинізації писемності тюркських народів. Там він зробив доповідь «Основні засади орфографії та його соціальні значення», надрукований працях цього з'їзду.

Второй великий проблемою у сфері прикладного мовознавства, яка займала Л. У. Щербу, була орфоепія. У 1910 р. він помістив в ««Звістках ОРЯС», т. XV, «Критичні нотатки стосовно книжки д-ра Фринты про чеському вимові». У 1911 р. він надрукував «Court expose de la prononciation russe». Вершиною у цій галузі був її доповідь 1915 р. в петербурзькому Неофилологическом суспільстві «Про різних стилях вимови про ідеальному фонетичному складі слів» («Записки Неофилологического суспільства». Т. VIII. Пг., 1915). Ця робота залишиться найбільшої віхою історія теоретичного осмислення орфоепії стоїть. Наукове відкриття Л. У. Щербы відразу прояснило багато заплутаних міркувань, дозволило довголітні, здавалися безнадійними суперечки, вказало шляху подальших орфоепічних спостережень.

В 1916 р. Л. У. Щерба виклав французькою головні відмінності французької звуковий системи від російської («Короткий огляд діяльності Педагогічного музею військово-навчальних закладів за 1913;1914 рр.». Вип. IV, 1916). У 1936 р. у журналі «Російську мову у радянській школі» (№ 5) з’явилася його замітка «До питання про орфоепії стоїть», а 1937 р. — перше видання «Фонетики французької. Нарис французького вимови порівняно з російським», яка надовго залишиться зразковою книжкою вивченні орфоепії стоїть.

3

О нормативних наукових побудовах у сфері російської граматики і словника Л. У. Щерба розмірковував і писав багаторазово і спромігся піднесення престижу нормалізації мови, так скомпрометованою ми реакційними і неосвіченими пуристами дореволюційної пори.

Л. У. Щерба підготував перший тому «Нормативної граматики російської АН СРСР», у якому відділ фонетики. Редакторська робота тут перейшов у авторську, він майже які і наново написав цей тому. Разом з акад. З. П. Обнорским він почав редагувати другий тому, присвячений морфології.

Под впливом Л. У. Щербы керівництво академическою Словника сучасного російської відійшло від традицій шахматовского Thesaurus «a і зовсім поставило завданням словникового відділу складання саме нормативного словника, відбиває що у нашу епоху системні зв’язку й протиставлення слів і понять російської зі своїми социалыю-стилистической приуроченностью. Сам Л. У. Щерба написав частина одного з томів цього словника на букву І (в 1933 р. надрукували один випуск його).

Обобщение свого великого словникового досвіду Л. У. Щерба дав на першій його частині незакінченої роботи «Досвід загальної теорії лексикографії» («Вісті ОЛЯ АН СРСР», 1940, № 3). Ця робота залишається дорогоцінним спадщиною Щербы у російської, а й у у світовій науці вже з одному з того що вона має попередників. У історії російської лексикографії і словники, написані Л. У. Щербой (русско-французский) або його учнями під керівництвом, і хіба що названа узагальнювальна теоретична робота є великим досягненням. Зарубіжна критика неодноразово відзначала блискуче розвиток словникового справи в самісінький СРСР після революції (Р. Якобсон, Л. Теньер, А. Мейе, Б. Унбегаун та інших.). У цьому вся успіху російських мовознавців Л. У. Щербе належить, безсумнівно, найбільша заслуга як теоретичного лідеру. Наше словникове справа зробило крок далеко вперед тільки від свого дореволюційного етапу, а й у колу європейської лексикографії, — його визнано тепер разом і повчальним і зразковим як у теоретичному, і у технічному відношенні.

4

Идеи Л. У. Щербы з питань загального побудови синтаксису і системи російського синтаксису майже втілені в закінчених, надрукованих його працях. Розробка apхива його рукописів дозволить повніше оцінити значний внесок його теоретичних пошуків в назрілу корінну ломку наших синтаксичних традицій. Відомо, яке велике враження справила його стаття «Про частини мови у російській» («Російська мова». Нова серія. Кн. 2. Л., 1928), отразившаяся в подальших теоретичних працях з російському синтаксису (насамперед у великому праці У. У. Виноградова «Сучасний російську мову». Вип. 1−2. М., 1938).

Чаще всього згадував і найбільш цінував Л. У. Щерба одну свою невелику статтю — «Про трояком аспекті мовних явищ експеримент в мовознавстві» («Вісті АН СРСР», 1931). Це стаття була декларацією нових теоретичних позицій. Вона стала результатом гострого й болючого кризи методології Л. У. Щербы та її школи. Він знайшов шляху подолання ідеалістичних концепцій французької лінгвістики (Фердинанда де Соссюра, Антуана Мейе) і філософськи порочного психологізму.

Отчасти продовжуючи і поглиблюючи матеріалістичні становища свого вчителя — І. А. Бодуэна де Куртенэ, почасти звільняючись з його психологічних надмірностей, Л. У. Щерба у цій своєї декларації заклав підвалини плідної теорії мови як системи, іманентно котра міститься у соціальному досвіді та організуючою мовної матеріал мовного спілкування, — «як системи, складової найбільше культурне надбання народу».

Л. У. Щерба розкриває внутрішню суперечливість понять «індивідуальна психо-физиологическая організація», чи, коротше, «індивідуальний мову», — поняття, фундирующего у найбільших мовознавців старшого покоління (починаючи з Германа Пауля у Німеччині й закінчуючи Шахматовым ми). Натомість його Л. У. Щерба висуває, як основне, поняття «мовної системи», що він визначає так: «…те, що об'єктивно закладено у даному «мовному матеріалі «І що триває в «індивідуальних мовних системах », виникаючих під впливом цієї мовного матеріалу. Отже, в мовному матеріалі і слід шукати єдність мови всередині даної громадської групи» («Про трояком аспекті…», з. 117).

«Языковой матеріал» — як третій аспект мовних явищ — протиставлено 1) мовної роботи і 2) системі мови. Цим Л. У. Щерба знімає антиномию індивідуального і міністерства соціального, викриває миф-идеал реальної законодавчої і тим щонайменше метафізичної сутності мови.

«Языковой матеріал» тому виявляється перших вражень і найважливішим, безпосередньо доступним об'єктом мовознавства. У дослідженні його може бути необхідний експеримент, що представляє важливе перевагу лінгвістики над іншими гуманітарними науками. Новим була вказівка на експеримент у галузі як фонетики, а й граматики, словника, стилістики.

Однако експеримент може бути без великих обмежень лише за вивченні живих мов. Він дуже обмежений у застосування до мертвим мовам. Звідси — заклик до вивчення першу чергу живих мов, до вивчення бесписьменных мов, до вивчення мов далеких, неродинних по строю. Іншими шляхами, з іншою аргументацією до цього ж становищу прийшли раніше І. А. Бодуэн де Куртенэ і М. Я. Марр. Ці теоретичні становища не залишалися однієї декларацією: Л. У. Щерба багато років жив діяльно допомагав науковій розробці палеоазиатских мов (наприклад, эвенского, нивхского), і навіть іранських (таджицького, вершикского), тюркських та інших.

«Языковой матеріал» — у 17-их літературних текстах й у записах розмовної мови, в словникових фондах — був постійним об'єктом його досліджень. Найменше властиві йому були замкнутість і відчуженість кабінетного вченого. Невтомно і майстерно вів він спостереження над живими мовами.

5

Особенно багато зусиль і часу у зрілий період своєї наукової діяльності віддав Щерба діалектології - спочатку італійської, потім чеської і лужицької і, нарешті, російської.

В 1940 р. Щерба поставили на чолі Всесоюзній діалектологічної комісії, і лише війна завадила наметившемуся величезному розмаху робіт цієї комісії.

Горячий патріот, Лев Володимирович Щерба був далеким від кожної національної пихи, великодержавного націоналізму. Переконаний франкофіл, винятковий знавець німецької культури, він вів пропаганду кращих традицій романо-германської філології і лінгвістики, вона завжди закликав до вивчення і максимальному використанню західноєвропейських наукових досягнень. Та заодно він більше, ніж багато противників «буржуазних впливів», нібито оберігають нас від цього «чуми», вірив у обдарованість наших вчених і велике майбутнє російської науки, російської культури. Саме упевненість у наших неабияких сил і була завжди у основі західництва Л. У. Щербы.

Он старанно вивчав диалектологическую літературу, і особливо — численні лінгвістичні атласи західноєвропейських мов: французький і «німецький, італійський і польський, швейцарський до каталонський. Він робив доповіді про неї, пильно стежив над перебігом робіт з підготовки російського атласу і він самим суворим суддею, найсуворішим і прискіпливим критиком наших починань, наших перших дослідів у області лінгвістичної географії.

Еще у липні 1944 р., під час важку хворобу, истощившей його життєві сили, керував роботою Діалектологічної конференції по північноросійських говорам в Вологді і, вірний своєму основному гаслу — скрізь і завжди учитися й учитися шукати нових шляхів, — провів для присутніх на конференції досвідчених російських диалектологов захоплюючий семінар по фонетиці, записи цих десяти читань Л. У. Щербы, сподіваюся, буде опубліковано.

6

Не на останньому місці постали його інтересів завдання розробки російської стилістики. І на цій галузі Л. У. Щерба був сміливим начинателем робіт широкого їхнього кругозору й далекого прицілу.

В передмові до першого випуску «Російської промови», започаткованого ним органу ленінградських мовознавців, він писав: «У історії науки про мову протягом останніх 50 років привертає увагу її розбіжність з філологією і це б сказав, із самою мовою, понимаемым як виразне засіб… Слід визнати, що це мало своїм наслідком ослаблення інтересів до мовознавства в широкими колами освіченого суспільства: тоді як на початку ХІХ століття питання мови були предметом обговорення сторінках літературних журналів, нині вони шанують нудними надто спеціальними» (Російська мова. Вип. 1. Пг., 1923, з. 7−8). І нижче: «[Справжній збірник] ставить своїм завданням дослідження російського літературної мови у всім можливості її форм, соціальній та його основних джерелах. У зв’язку з цим головний інтерес збірника спрямовано семантику, слововживання, синтаксис, естетику мови — взагалі усе те, що робить наш мову виразником і володарем наших дум. Тож він адресується як до лінгвістам, а й до тих читачам із широкої освіченого суспільства, у яких жива любов до речі, як до виразному засобу».

Этот перший збірник відкривається статтею його редактора «Досліди лінгвістичного тлумачення віршів. I. «Спогад «Пушкіна». Тринадцять років Л. У. Щерба опублікував аналіз вірші Лермонтова «Сосна» (у збірнику «Радянське мовознавство». Т. II. Посвящ. У. Ф. Шишмареву. Л., 1936). Обидві ці статті різко протистоять нашої старої літератури з стилістиці, до речі сказати, і досі пір ще бідної і відсталою.

Анализ віршів у плані загостреного лінгвістичного і стилістичного тлумачення, як здійснив його Л. У. Щерба, ніким не перевершений зразком як у суворості методу, і за майстерністю викладу. До нашого великому жалю, залишилися не обробленими і опублікованими етюди Щербы по стилістиці «Мідного вершника», «Героя сьогодення», байок Крилова і Лафонтена.

Дальнейшим етапом цих захоплень Л. У. Щербы була пропаганда філологічного освіти, якої, як зазначалося, він палко віддавався останніми роками життя.

Если судилося його ідеям знайти широке застосування, — це сприятиме новому розквіту російської красного письменства, як та літератури інших народів Союзу, і тоді ми матимемо пом’янути вдячним словом піонера сучасного неофилологического освіти — академіка Л. У. Щербу.

7

Вокруг Л. У. Щербы давно склалася наукова школа. У великій і голову постійної в зв’язку зі ним вели своє наукове діяльність акад. Б. Я. Владимирцов, акад. А. П. Баранников, У. У. Виноградов, Л. П. Якубинский, І. І. Зарубін, З. До. Боянус, Я. У. Лоя, З. Р. Бархударов, Про. І. Никонова, Л. Р. Зиндер, М. І. Матусевич, З. І. Бернштейн, І. П. Сунцова, покійний А. М. Генко і ще.

Чем привернула до собі Лев Володимирович таку плеяду талановитих російських мовознавців? Подібно Бодуэну де Куртенэ, він захоплював своїх учнів гострим критичним аналізом старих традиційних догм західної та наша наука, силою своїй «творчій думки, добірністю і закінченістю своїх побудов, витонченістю свого стилістичного смаку і такту.

Кто дізнався Льва Володимировича у роки його смертельної хвороби, не може, звісно, попри напрузі уяви, уявити у розквіті своїх сил, в усій красі його педагогічного та дослідницького таланту. Можливо, відтак йому довелося відчути останніми роками як радість загального зізнання підозрюваного й пошани, а й віслюкувате ляганье.

Критика младограмматических теорій була їм розпочато ще роки першої закордонної відрядження, що визначило недоброзичливе ставлення щодо нього багатьох німецьких учених, сказывавшееся до останніх. Зрілим вираженням його нових поглядів була книга «Восточнолужицкое наріччя», 1915 р. У тому ж року за цією книгою вийшли у друку «Деякі констатації з інших моїх диалектологических лужицьких спостережень». Тут у лаконічної формулюванні дано всі найважливіші ідеї подальших робіт Л .У. Щербы. Він лишився вірним остаточно великим відкриттям самої творчої і найбільш революційної пори своєї наукової діяльності. Майже найхарактернішій нього і і є наступність ідей за постійних роздумах, при теоретичному спогляданні поточної мовної дійсності. Затято і гостро аналізує вона завжди поточний мовної досвід над народом, загострено відчуває живий і найактивніший процес його, вміло застосовує в ці спостереження дедалі нові досягнення власної науки, удосконалюючи методи спостереження, аналізу, тлумачення і узагальнення.

В грудні 1944 р., останніми днями свої, між двома операціями — у лікарні, Лев Володимирович написав велику статтю «Чергові проблеми мовознавства» (54 сторінки великого формату).

В першій його частині викладено його по загальних питань: вивчення мови тварин, розбіжності ладу мов і культур зумовленості цієї розбіжності, про існування морфологічних класифікаціях мов, про двомовність, про поняттях слова, синтагми, пропозиції, про вивченні мови жестів мови афатиков, проблему розуміння.

Вторая частина містить спостереження та роздуми над сучасним російською мовою та її наукової розробкою. Найактуальнішими Л. У. Щерба вважає ми завдання створення російських граматики і словника, які відповідали б мовної дійсності і вільні було б від будь-яких традиційних і формалістичних забобонів схоластичної шкільної граматики. Він — пише у тому, що вивчають рідний мову всупереч шкільної граматиці, силою свого здорового мовного чуття і кажуть зі своєї генерованої з досвіду граматиці, який же не написали, але повинні написати лінгвісти.

Широкому розгляду піддає далі Л. У. Щерба розмежування чи протилежність словника і граматики, встановлюючи необхідність ще третього основного розділу — лексикології, куди належить, наприклад, вся теорія частин промови. Усі правила освіти слів і груп слів, і навіть мовних єдностей вищого порядку ставляться до граматиці, як і норми формоутворення, але творчі неологізми неповторного характеру — до словника. Глаголы-связки би мало бути перераховані в граматиці, але форми дієвідміни дієслів дати, є договір дієслова бути ставляться до словника.

Заключительный розділ цієї останньою роботою присвячений розбіжності граматики пасивного і активного аспектів. Граматика активного аспекти — сама неопрацьована область сучасної лінгвістики. Вона має систематично висвітлити питання висловлювання цьому мові категорії думки, наприклад предикативности, логічного судження з його P. S і Р, незалежності дії від волі особи чинного, предикативного якісного визначення, кількості речовини і т. п. Безліч свіжих ілюстративних матеріалів з російської мовної практики нашого часу оживляє цю роботу і робить її своєрідним документом епохи не лише у плані розвитку російського мовознавства.

8

В грозі і бурях революції" і двох світових воїн нашим поколінням дісталися тяжкі випробування. Навіть «кроти» чи «премудрі пискари» було неможливо прожити десятиліття безтурботно і благополучно.

Такой високий людина, такий цілеспрямована, непохитний у вірності зраджуючи своїх принципів борець і шукач — жив неспокійно, напружено, часом тяжко. Цією повної мінливостей і нещасливою життям він нагадував нам неодноразово Лицаря Сумного Образа, у його біографії були й зустрічі з розбійниками великий дорозі, і сутички вітряками. Але він теж знав та обдаровує щастям перемог, до визнання і пошани. Чи то треба було берегти цього тендітного тілом, і сильного духом людини, чи то не то, можливо довговічним таке яскраве і неспокійний людина, але втратили його зарано…

Заветы Л. У. Щербы нам шляхи і довго будуть надихати нас. Ідеї його жити і стануть надбанням багатьох-багатьох — і навіть, що ніколи не почує і дізнається імені Щербы.

Список литературы

Б.А. Ларін. ЗНАЧЕННЯ РОБІТ АКАДЕМІКА Л. В. ЩЕРБЫ У РОСІЙСЬКОМУ ЯЗЫКОЗНАНИИ.