Новые індустріальні країни (НІС)

Новые індустріальні країни (НИС)

Вплоть незалежності до середини 60-х рр., навіть по деколонізації, економісти Заходу особливо враховували специфічні соціально-економічні проблеми країн. Скоригована в 70−80-ті рр. концепція допомоги полягає в припущенні, що розвинених країн Заходу служать певної моделлю країн, оскільки отримувана ними допомогу полягає лише з зразків західної культури: матеріальних благ, технології, освіти і фізичної культури, норм політичного та високого соціального поведінки й т.д.

Процессы диференціації, які відбуваються переважають у всіх підсистемах світової економіки, отже, й у країнах, сприяли виділенню особливої групи країн, отримали назва «нові індустріальні країни» (НІС). Дані держави відрізняються вищим економічним зростанням, ніж промислово розвинених країн, і більш високий рівень розвитку господарства щодо порівнянню провідною групою та розвитку стран.

Обычно НІС поділяють на виборах 4 покоління. До першого відносять Республіку Корею, Тайвань, Сінгапур, Гонконг, Аргентину, Бразилію, Мексику, до другого — Малайзію, Таїланд, Індію, Чилі, до третьому — Кіпр, Туніс, Туреччину, Індонезію, і, нарешті, до четвертому — Філіппіни, південні провінції і т.д.

Статус «НІС» країна набуває за такими критеріями, встановленими за методикою ООН:

• розмір ВВП душу населення, • середньорічні темпи його приросту, • питому вагу обробній промисловості в ВВП (повинен бути трохи більше 20%), • обсяг експорту промислових виробів та його частка у загальному вивезенні, • обсяг прямих інвестицій за рубежом.

По деяким показниками НІС найчастіше перевершують такі й низки промислово розвинутих країн. На протязі 30 років із 1960 по 1990 рр. темпи розвитку азіатського регіону на цілому становили більше 5% на рік, тоді як у європейських країнах — 2% Він дотримувався думки, вступили на індустріальний шлях розвитку, починають залучати іноземні на інвестиції та стимулювати зростання зовнішньої торгівлі. Доходи від цього йдуть на розвитку найперспективніших галузей. У 60-х роках рр. за показ такої шлях вступили країни Східної Азії та Латинська Америка. У Східній Азії капітал направлявся головним чином обробну промисловість і сировинні галузі. У Латинської Америці - в торгівлю, сферу послуг, обробну промисловість. Особливо потрібно виділити Східну Азию.

В 21 в., як відзначає багато хто фахівці, покаже чинність азіатсько-тихоокеанський регіон. У 1989 р. 18 держав утворили форум азіатсько-тихоокеанського співробітництва (АТЕС): США, Канада, Китай, Японія, Австралія, Новій Зеландії, Республіка Корея тощо. Цілями цієї інтегральної угруповання стало скасування торгових перешкод у взамоторговле і рух капіталу. Проте, через те, що країни, що входять до АТЕС, різні, було встановлено терміни задля досягнення цього: до 2010 — для розвинутих країн, до 2020 р. — для країн. АТЕС перестав бути закритим блоком. У листопаді 1998 р. чергове конференції у столиці Малайзії Куала-Лумпурі у складі організації прийнято ще 3 країни: В'єтнам, Перу, Россия.

Экономическая стратегія Латинська Америка ознаменована трьома фінансовими хвилями. Із середини 70-х рр. Чилі, Уругвай і Аргентина декларували перехід до нової стратегію розвитку — ліберальної. Це означало різке скорочення втручання у інвестиційні, кредитні, валютні, і зовнішньоторговельні операції, і звуження його участі у підприємницької діяльності. Ключовою реформою стала приватизація, покликана розширити простір для приватної ініціативи. Але, як результат, реформи, у Чилі було полууспешными, а Аргентині та Польщі Уругваї не вдалися. Річ у тім, що вони проводилися переважно у рамках военно-диктаторских режимів, їх творцями були «економісти в мундирах» і суть перетворень полягала в поверненню націоналізованої власності колишнім власникам лібералізації зовнішньоекономічної діяльності. З іншого боку, зміни відбувалися атмосфері взаємного відчуження народу і власти.

Тяжелый економічну кризу Латинська Америка подолала й у початку 80-х рр., що стало поштовхом до перебудові національних господарсько-технологічних структур.

Еще одну кризу спостерігається зараз. Латинська Америка переживає складній ситуації комплексних структурних перетворень, котрим характерно нетрадиційне вирішення економічних, соціальних, культурних проблем. Як справедливо зазначає журнал «Фінансист», після 17 серпня 1998 р. Бразилія виявилася над прірвою — вона зберігала позитивні темпи приросту ВВП, але фондових ринках спостерігався справжній обвал. У період вересень-листопад їй вимагалося погасити близько 200 млрд. дол. внутрішніми боргах, тим більше, що падіння довіри до малорозвинутим ринків сильно скоротило можливість рефінансування боргів цього було підвищено короткострокові відсоткові ставки до 50% і скасував 15%-ные податки на іноземні інвестиції. Всі ці дії не зупинили відпливу капіталів — до кінця жовтня золотовалютні резерви скоротилися до 41,6 млрд. дол. проти 70,9 млрд. дол. у липні. Якщо Бразилія не зуміє остаточно придушити криза, головним постраждає США — головний кредитор Бразилії. У Латинської Америки йде зміна цивілізаційних цінностей, духовних орієнтирів, і що може проходити безболезненно.

Как показує латиноамериканський досвід, найсильнішим гальмом до перетворенням соціально-економічного характеру служить наявність в тієї чи іншого країни великого зовнішнього боргу. Досягаючи критичної суми, він обмежує свободу дій держави, вибору власної стратегію розвитку. Зараз понад 10 країн регіону неспроможна вчасно сплачувати відсотки за зовнішньої задолженности.

Темпы економічного розвитку, як вище, більшості НІС значно перевищує аналогічні показники багатьох розвинутих країн. За виробництвом окремих видів промислової продукції, зокрема наукомістких, НІС вийшли на провідні позиції з капіталістичної економіці. Саме ця обставина і це зумовило їх надзвичайно прискорений рост.

Еще вищими темпами розвивається експорт із цих країн. Річ у тім, що володіючи високою конкурентоспроможністю, продукція обробній промисловості НІС дедалі більше інтенсивно захоплює позиції на світовому ринку. НІС перетворилися на найбільших експортерів взуття, одягу, текстильних виробів, стрімко нарощують вивезення побутової електронної апаратури тощо. У цьому НІС вдалося як знайти свою нішу на світовому ринку, а й конкурентів у складі розвинених капіталістичних країн,.

В силу безлічі чинників НІС опинилися у сфері особливих економічних і полі-тичних інтересів капіталістичних країн, які направляли туди майже половину всіх фінансових ресурсів, призначених малорозвинутим государствам.

Быстрый зростання економіки зумовив збільшення абсолютних розмірів ВВП, зокрема і одну особу. За цією показниками НІС загалом також випереджає основну масу розвинутих країн. У структурі ВВП досить великий питому вагу внутрішніх накопичень, причому у азіатських НІС він вище, ніж у більшості індустріальних государств.

Использование позитивного досвіду НІС, які зробили прорив світовий ринок наукомісткої продукції, має практичного значення для прискореного формування нової моделі зовнішньоекономічних зв’язків східноєвропейських країн, орієнтованих глибоке і комплексне співробітництво у виробництві, науці, і технике.

Общая характеристика сучасного стану та розвитку стран.

Резкое підвищення цін нафту, інші енергоресурси і промислове сировину у 1973—1974гг. сприяло швидкому збагаченню країн-нафтоекспортерів. У результаті до кінцю 1970;х років виділилися групи країн, істотно різняться по економічним рівнем, галузевої і технологічного структурі, ступені та профілю участі у міжнародний поділ праці, внутрішнім і зовнішніх умовам відтворювального процесса.

В першу групу ввійшли країни, котрі за структурним параметрами й обсягом ВВП душу населення найближче підійшли до нижній межі розвинутих країн, або навіть перевищили її. Це насамперед «нові індустріальні країни». До цієї групи достатньо розвинутих країн слід віднести країни-експортери нафти та інших енергоносіїв, розташовані на Близькому Востоке.

Ко другий групи країн відносять, зазвичай, країни з середнім рівнем доходів. Це сама чисельна і неоднорідна група. Сюди відносяться такі великі держави, приміром Індія, Пакистан, Туреччина, Єгипет, ПАР, нафтовидобувні країни — Іран, Алжир, Венесуела, Лівія, Габон, Нігерія, аграрно-сырьевые країни Азії, Африки і Латинська Америка.

К третьої групи ставляться найменш розвинених країн (НРС), які включають 48 держав Африки, Азії, Карибського басейну і Близького Сходу, зокрема такі багатонаселені країни, як Бангладеш, Республіка Конго (колишній Заїр) М’янма, Танзанія, Судан і Ефіопія.

Основные тенденції економіки країн наприкінці XX в.

В 70-ті роки настав історичний перелом у поступовій динаміці розриву між індустріально розвиненими і що розвиваються. Внутрішньоекономічні реформи й упорядкування законодавчої бази для, ускорившие розвиток вільного приватного підприємництва, сприяли залученню іноземного капіталу. По країнам загалом із 1986 р. намітився перелом в динаміці чистого припливу прямих іноземних инвестиций.

По прогнозам західних економістів, приплив іноземних капіталів в країни у найближчі 15 років збільшиться. Повышательная динаміка прямих іноземних інвестицій багато в чому пояснюється поступовим переміщенням трудомістких, ресурсоі енергоємних, а також шкідливих для довкілля виробництв з розвинених країн у що розвиваються. Неухильне зростання рівень життя в високорозвинених країнах, підвищення зарплати, у часто випереджувальний зростання продуктивність праці, загострення екологічних проблем призводять до подорожчання які вироблялися цих країнах товарів та послуг та зниження їх міжнародної конкурентоспроможності. Усі це змушує підприємців переносити трудомісткі і екологічно несприятливі виробництва, у що розвиваються, де дешева робоча сила, унікальні кліматичні умови, багаті надра. Що ж до вимог до захисту навколишнього середовища, то тут суттєво м’якший від, отже, витрати виробництва істотно нижчий. Хоча рівень освіти буде населення країнах безсумнівно недостатній і освоєння технологій, але він дозволяє освоїти деякі технологічні процеси, переміщувані з індустріальних країн развивающиеся.

Перемещение трудо-материало-энергоемких, і навіть екологічно небезпечних галузей економіки що розвиваються поступово сприяє підвищенню кваліфікації робочої сили приймаючої країни, розвитку фінансової, транспортної, інформаційної та іншої інфраструктури, досягненню правової та політичної стабильности.

Особая роль цьому процесі належить ТНК, оскільки і вони вкладають прямі іноземні інвестиції в країни. Якщо інтереси транснаціонального капіталу об'єктивно збігаються з національними інтересами «країн», то ТНК можуть забезпечити їм вирішальні, переваги в конкуренції на світовому ринку. Якщо ж є суто економічні інтереси ТНК суперечать національних інтересів та розвитку держав, то ТНК використовують захисту своїх інтересів міжнародних організацій (МВФ, Світового банку, ЮНЕСКО, ФАО, МОП та інших.), методи інформаційного тиску, економічні та навіть силові методи впливу з допомогою військовий мощі міжнародних поліцейських сил Проте позитивний вплив діяльності ТНК на економічний прогрес у що розвиваються безсумнівно, Бистре розвиток раніше відсталих регіонів побільшує їхні попит на споживчі і інвестиційні товари індустріальних стран.

. За збереження нинішніх темпів зростання ВВП що розвивається світу до 2010 р. він поглинати більш 1/3 експорту високорозвинених гос-в. До того ж переміщення трудоизбыточных ресурсів немає і енергоємних, екологічно забруднюючих виробництв в країни допомагає розвинених країн зберігати соціальну і політичної стабільності, підвищувати добробут общества.

Внешняя задолженность

Острейшей проблемою країн межі XX і XXI ст. залишається зовнішня задолженность. Утечка національного доходу на вигляді відсотків з зовнішньої заборгованості призводить до зниження темпів економічного зростання, розвитку інфляційних процесів і, отже, до збільшенню боргового тягаря, зниження рівень життя значної частини населення і наростання соціальної і політичної нестабільності. Більшість країн у 80-ті і 90-ті роки виявилися нездатними обслуговувати свої зовнішні борги. Падіння нафтових цін, що тривав аж до другої половини 1999 р., і інші сировинні ресурси, і навіть відсутність внутрішнього механізму модернізації найвідсталіших економік зводили нанівець прагнення подоланню боргового кризи та розвитку країн. Проблема зовнішньої заборгованості погіршується помилками у внутрішній політиці та розвитку держав.

Политическая нестабільність в деяких країнах призводить до втечу з них національного капіталу, внаслідок значної частини зовнішніх боргів забирають заміщення національного капіталу, покидає ці країни, і здійснення амбіційних проектів правлячих режимів. Так було в 1970—1988 рр. африканських країн одержали понад 300 млрд дол. як іноземної допомоги, але велику частину цих коштів пішла для будівництва аеропортів, нових столиць, офісних будинку і купівлю озброєння. Адже розмір цієї допомоги декому країн, наприклад, Танзанії, становить від 3 до 5 розмірів їх ВНП. У зв’язку з нераціональним використанням значної частини фінансових ресурсів розвиваються ставлення розвинутих країн до надання фінансову допомогу третьому світу стало змінюватися. Останніми роками розміри цієї допомоги уменьшаются.

Экономимеские проблеми та розвитку стран

Значительную гостроту межі тисячоліть у що розвиваються придбали неконтрольовані процеси руйнації природного довкілля, які можуть стати як причиною політичної нестабільності у багатьох регіонах світу, але І джерелом екологічної безпеки й епідеміологічної небезпеки Для від населення Земли.

Демографический вибух в країнах, обумовлений подоланням масового голоду та різким поліпшенням харчування внаслідок придбання національну незалежність сприяли різкого зростанню населення у цих країнах. У результаті їх у від кількості жителів Землі зросла протягом останніх півстоліття з 2/3 до 4/5. Через війну зростання населення скорочується площа сільськогосподарських угідь на свою душу і інтенсивність обробки землі, але це призводить до виснаження родючості грунту, скорочення продуктивності і виведенню земель з сельскохозяйственною обороту, перетворенню в пустелі і напівпустелею.

Перемещение екологічно небезпечних виробництв з розвинених в країни супроводжується забрудненням грунту, води та атмосфери. Використання вугілля й інших низкоэффективных джерел енергії призводить до підвищеному змісту вуглекислоти у атмосфері планети, що однією з найважливіших причин і глобального потепління климата.

Многие що розвиваються беруть участь у виробництві речовин, сприяють руйнації озонового шару в атмосфері Землі.

Наименее розвинених країн у системі світового хозяйства

Особую тривогу викликає соціально-економічне становище найменш розвинутих країн (НРС) світового співтовариства. Середньозважений подушний дохід у цих країнах вбирається у 950 дол., очікувана тривалість життя — 50,6 року.) У групу НРС потрапили також країни, вони виявилися втягнутими в безперервні внутрішні і його зовнішні збройні конфлікти. У 90-х роках війнами і заворушеннями були охоплені 15 найменш розвинутих країн, у результаті виявилася зруйнованою і так квола економічна інфраструктура, нерідко закинуто навіть сільське господарствоосновне джерело життя.

Учитывая відсутність можливостей ці країни самостійно інтегруватися у в світову економіку, МВФ, Світовий банк, різні інституції ООН, регіональні банки розвитку, Європейського Союзу, Комітет сприяння розвитку, який би 20 індустріальних країн, і ОПЕК розробили програми фінансову стабілізацію і структурної перебудови економік африканських країн, які зобов’язують країни-позичальники проводити курс — на розвиток ринкових відносин шляхом лібералізації економіки, скорочення держсектора і державного втручання у господарську діяльність, приватизації державних підприємств і стимулювання експортного виробництва з органичении импортозамещения.

Низкое якість людського капіталу, швидкий приріст населення, примітивна техніка (особливо у сільському господарстві), дуже слабкий приватний сектор сприяють раціонального використання іноземних надходжень у НРС. Усе це погіршується непродуманої економічної політикою, та збройними конфликтами. Тяжелым тягарем для північноафриканських країн стала зовнішня заборгованість (223 млрд дол.). Її питому вагу обсягом ВВП сягає 70%,.

Сокращение державних витрат у відповідності зі Структурними програмами міжнародних організацій погіршило й так тяжке становище соціальної сфери. Близько 50% населення — біднота, доходи якої забезпечують лише фізичне виживання. Навіть у містах поза межею бідності приживає 42% населення (проти 28% переважають у всіх країнах). Страшним бичем для африканців є СНІД.

Высокие темпи зростання ВВП демонструють останніми роками Ефіопія і Мозамбік, досягнуті під що свідчить завдяки активну підтримку МВФ і МБРР. Проте надзвичайно низький стартовий рівень экономическою розвитку, бідність природних ресурсів, періодичні неврожаї, хитливий зовнішній попит на сільськогосподарську сировину, політична нестабільність неможливо прогнозувати серйозний успіх у найближчій перспективе.

И однак у останні 15 років близько десяти НРС зуміли уникнути серйозних конфліктів, розумно орієнтувати торговельні зв’язки з державами, визначити асортимент свого експорту. Не допускаючи високих темпів інфляції, вони нарешті почали створювати умови для припливу фінансових ресурсів як з допомогою офіційної допомоги, але й рахунок перекладів своїх громадян, які трудяться кордоном, і навіть прямих іноземних інвестицій. Отже, навіть найвідсталіші регіони світового співтовариства поступово починають долати, начебто, безнадійну отсталость.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використано матеріали із сайту internet.