Макроекономіка

смотреть на реферати схожі на «Макроэкономика» .

ПЛАН.

Стр

1. Предмет макроекономічних досліджень, їх взаимосвязь.

коїться з іншими дисциплинами.

2. Система макроекономічних показателей.

2.1. Объемно-стоимостные показатели.

2.2. Показники рівня життя та динаміки цен.

3. Рахунки національного дохода.

3.1. Валовий національний продукт (ВНП).

3.2. Инвестиции.

3.3. Національний доход.

4. Міжгалузевий баланс.

4.1. Коефіцієнти прямих витрат продукції кожної з отраслей.

4.2. Коефіцієнти повних витрат продукції кожної з отраслей.

виробництва одиниці кінцевий продукт кожної з отраслей.

5. Поняття про систему національних счетов.

5.1. Стандарт системи національних рахунків, запропонований ООН.

Заключение

.

Під макроекономічними розуміються дослідження, у ході економіка держави, групи держав чи державного утворення, котрий має економічної самостійністю, розглядаються як єдине ціле.

На відміну від мікроекономіки, де головним об'єктом дослідження є окреме підприємство (фірма), предметом макроекономіки є процеси, що відбуваються лише на рівні економічної системи держави. При цьому основна увага приділяється розгляду таких засадничих питань: динаміки агрегированных економічних показників, тенденції і психологічні чинники що визначають їх, формування та виконання державного бюджету, фіскальна (податкова, тарифна, ін.) і фінансова політику держави, функціонування грошової системи, роль центрального (резервного) банку, монетарна і кредитно-фінансова політика цієї наукової установи, основи зовнішньоекономічної політики держави й практики валютного регулювання, ситуація на основних ринках (товарів, робочої сили в, капіталів, валют),.

державна політика фінансову стабілізацію та скорочення економічної роста.

Основна мета макроекономічних досліджень — це підтримка поточної економічної політики государства.

1. Предмет макроекономічних исследований,.

їх взаємозв'язок коїться з іншими дисциплинами.

У разі стабільної ринкової економіки зміна економічної структури суспільства перестав бути предметом такої політики. Макроекономіка в країнах із ринковою економікою розглядає основні економічні інституції чимось заздалегідь заданий. Їх формування — це предмет основ економічної теорії та економічних розділів политологии.

Для економіки перехідного типу структурні зміни є одній з найважливіших завдань поточної економічної політики. Тому треба розглядати комплексно з переліченими раніше управлінськими макроекономічними дослідженнями. Це зумовлює ширший предмет макроекономіки, до якого входять питання структурні зміни під час реформ.

У традиційному (західному) поданні макроекономіка уникає концептуальних питань побудови економічної системи держави й не намагається досліджувати причини, що обумовили вибір такий концепції - це предмет політології, зокрема, її економічних розділів. Предметом макроекономіки є кількісне і дуже якісне опис процесів функціонування державної економіки, аналіз їхній хода.

Разом з макроекономікою і учасникам регіональної економікою (regional planning) макроекономіка виступає найважливішої складовою теоретичних і прикладних економічних исследований.

Ставлення до методах, що застосовуються у макроекономічних дослідженнях, дає наступна таблиця. Таблиця 1. Питома вага статей різних типів в American Economic Review. |Тип статті |Березень 1972 — |Березень 1977; грудень| | |грудень 1976 |1981 | |1. Математичні |50, 1 |54,0 | |моделі, не | | | |містять | | | |статистичних | | | |даних | | | |2. Економічний |21,2 |11,6 | |аналіз без | | | |математичних | | | |формул і передачею даних | | | |3. Методологія |0,6 |0,5 | |статистики | | | |4. Емпіричний |0,8 |1,4 | |аналіз з урахуванням | | | |даних, зібраних | | | |з ініціативи | | | |автора | | | |5. Емпіричний |21,4 |22,7 | |аналіз з | | | |використанням | | | |непрямих | | | |статистичних | | | |оцінок, отриманих | | | |з урахуванням зібраних| | | |іншими даними | | | |6. Емпіричний |- |0,5 | |аналіз без | | | |використання | | | |непрямих | | | |статистичних | | | |оцінок | | | |7. Комплексні |5,4 |7,4 | |роботи | | | |8. Емпіричний |0,5 |1,9 | |аналіз з допомогою | | | |імітаційного | | | |моделювання | | |.

Значення макроекономічних досліджень особливо зростає у умовах перехідною економіки. Інтенсивність і Порядок проведення структурних змін повинні спиратися на глибокі кількісні дослідження, числові оцінки можливих наслідків реалізації тих чи інших сценаріїв реформ. Отже, в перехідний період макроекономічні дослідження включають як аналіз ходу економічних процесів у межах заданих, усталених економічних структур, але дослідження шляхів зміни цих структур. Тут необхідна тісніший зв’язку з політологією, соціологією і іншими дисциплінами. Не може породити труднощів — зазначені дисципліни оперують переважно якісними категоріями, а основою макроекономіки як зазначалось, покладено ще й кількісні дослідження. Тому необхідні спеціальні методи аналізу та, зокрема, моделювання перехідних економічних процессов.

У разі затяжного перехідного періоду істотно розширюється й коло завдань макроекономічного аналізу. Звісно, й у сучасних країнах із ринкової економікою держава проводить активну економічну політику, не ограничивающуюся лише сферою оподаткування і перерозподілом держбюджету. Проте, специфіка перехідною економіки вимагає залучення держави до вирішення адміністративними методами тих завдань, які через недосконалої ринкової інфраструктури неможливо знайти забезпечені саморегулюючими механизмами.

2. Система макроекономічних показателей.

Для чисельного описи макроекономічних процесів використовуються спеціальні показники. Це — высокоагрегированные показники, відбивають ситуації у економіці вцілому, які розраховуються з урахуванням більш деталізованих показників, одержуваних, своєю чергою, з статистичних даних. Далі ми розглянемо дві групи таких показателей.

2.1. Объемно-стоимостные показатели.

Ці показники відбивають зміни, які у обсязі виробленої у цій країні продукції і на структурі її розподілу по основним напрямам использования.

Оскільки підсумовування різнорідною (по фізичним одиницям вимірювання, і цілям використання) продукції можна тільки в вартісному вираженні, значення таких показників будуть дуже залежати від аналізованих цін. Розрізняють три види цін, що використовуються розрахунку объемно-стоимостных показників: а) поточні ціни, тобто. ціни, у яких здійснювалися товарні операції, відбиті в статистичних даних, на основі яких розраховувалися показники, б) порівнянні ціни, тобто. ціни, наведені до якогось моменту часу й зафіксовані в таких межах, в) умовні ціни, тобто. ціни, наведені у умовних грошових одиницях і співвіднесені з цінами цю продукцію (чи його аналог) на світовому рынке.

Объемно-стоимостные показники, розраховані в поточних цінах, ще називаються номінальними, а розраховані в порівняних (чи умовних) цінах — реальными.

Порівняння объемно-стоимостных показників, які стосуються різним моментів часу, можна тільки від застосування порівняних чи умовних цін, а які стосуються різним державам — лише тоді застосування умовних цен.

Основними макроекономічними объемно-стоимостными показниками є: а) національне багатство — сукупність тих матеріальних цінностей, природних і трудових ресурсів, інших економічних чинників у цій країні поставлене час. У зв’язку з складністю грошового висловлювання для її складових (наприклад, інтелектуального потенціалу населення) величина національного багатства обчислюється дуже наближено, б) сукупний громадський продукт (СОП) — сукупність різноманітних товарів хороших і платних послуг, вирощених країні в момент часу й відображених у офіційної економічної статистиці. Слід відзначити, що обсяг сукупного суспільного продукту не відбиває однозначно рівень життя, бо частину СОП витрачається суто виробничі мети. Через війну виникають проблеми подвійного заліку вартості, коли, наприклад, вартість вироблених шин враховується в СОП двічі - як частину вироблену продукцію нафтохімічної в промисловості й як частину вартості автомобілів, куди встановлено ці шини. У результаті попри всі інших рівних умов СОП великим в країни, економіці якої притаманні довші виробничо-технологічні ланцюжка. Нарешті, при обчисленні величини СОП виникає неоднозначність, що з урахуванням вартості продукції внутрішньовиробничого призначення, звичайно відбитій у економічній статистиці. Тож оцінки економічного потенціалу частіше використовують такий показник, як валовий продукт, в) валовий продукт (ВНП) — це СОП з відрахуванням проміжного споживання, тобто. вартості товарів та послуг, використаних в виробничих цілях як, напівфабрикатів та українських комплектуючих, енергетичних ресурсів немає і інших виробничих чинників разового використання, передавальних все своє вартість знову зробленому товару. При визначенні величини ВНП не відбувається подвійного заліку вартості, але у цю величину ще входять деякі компоненти виробничого характеру, р) кінцевий чи чистий продукт (КП) — це величина ВНП, з якої цілком виключене виробничі матеріальні витрати, такі, як амортизаційні відрахування, тобто. видатки оновлення й ремонт зношених основних виробничих фондів. Відповідно до ухваленого в країнах із ринкової економікою методології з величини ВНП при обчисленні КП також виключають платежі по непрямим податках (акцизні збори та інших.), оскільки вони служать джерелом фінансування державних субсидій, покриваючих частина раніше зроблених фактичних матеріальних витрат. КП є, уперших, обсяг товарів та послуг, використаних для споживання, інвестицій і відшкодування непередбачуваних видатків (наприклад, усунення наслідків стихії), по-друге, новостворену під час внутрішньоекономічної діяльності вартість, буд) національний дохід (НП) — це сукупний прибуток усіх суб'єктів економіки (виробників, споживачів) цієї країни. Розрізняють вироблений НВ, отриманих у результаті внутрішньоекономічної діяльності, розподілений НВ, у складі, котрого також включені доходи (чи збитки, зі знаком мінус) від цього, імпорту та інші зовнішньоекономічних операций.

Відповідно до законом вартості величина виробленого НП повинна приблизно збігатися з КП, але точного рівності може і не, оскільки даний закон, як й інші економічні закони, є «законом тенденций» .

Розподілений НП поділяється на:

1) фонд споживання (ФП), куди включається як особисте, і громадське споживання. До останнього ставляться, зокрема, Витрати оборону, охорону суспільного ладу, фундаментальну науку, безкоштовні програми освіти, здоров’я та др.,.

2) фонд накопичення (ФН), у якому враховується накопичення, як основних виробничих фондів, і оборотних средств,.

3) фонд відшкодування (ФВ), куди, крім прямих витрат з відшкодуванню, також зазвичай мають страхові платежи.

Кінцевий продукт являє приклад макроекономічного показника, розрахованого у категоріях витрат, а національний дохід — приклад показника, розрахованого у категоріях доходів. Це — дві основні способу розрахунку макроекономічних показателей.

Прикладом чергового показника, зазвичай рассчитываемого у категоріях доходів, є валовий внутрішній продукт.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) — це сума оплати праці (ВІД), чистої прибутку (ПП), споживання основний капітал (ПК) і сальдо між непрямими податками, і субсидіями (СКН). |ВВП = ВІД + ПК + СКН + ПП |.

Торішній чистий прибуток включає змішаний дохід підприємств без чітко вираженого фонду оплати праці. ВІД включає й соціальні платежі. ПК — аналог АО.

Сальдо непрямих податків і субсидій — це відмінність між сплаченими податками, і отриманими субсидиями.

Розрізняють непрямі податки: виробництва, нараховані залежно від видів виробничої діяльності чи то з обсягу використовуваних виробничих чинників багаторазового застосування і податки на продукти і імпорт, нараховані залежно від обсягу виробництва та проміжного потребления.

Приклади податків виробництва: нарахування на фонд оплати праці, Плата природоиспользование.

Приклади податків на продукти і импорт:

ПДВ, акцизи, митні пошлины.

Аналогічна класифікація є і для субсидий.

Сума ВІД, ПК, ПП і сальдо податків (і субсидій) виробництва називається валової доданої вартістю (ВДС).

ВВП широко застосовується у макроекономічних дослідженнях, оскільки всі дані щодо його розрахунку можна отримати з місцевої податкової документації, що зумовлює їх повноту і достоверность.

Зовнішньоекономічну діяльність характеризують такі показники: експорт, імпорт, експортно-імпортне сальдо сальдо зовнішньоекономічного платіжного баланса.

Наприкінці зупинимося на объемно-стоимостных показниках, характеризуючих сферу грошового звернення. Насамперед, це — маса готівки (М0), тобто. сукупний номінал банкнот, купюр та інших банківських документів багаторазового користування, виконують функції універсального платіжний засіб й перебувають у вільному обігу. Якщо до цієї величини додати суму вкладів до запитання, кредитних резервів банків, і навіть грошових сум, перебувають у процесі перекладу зі рахунку за рахунок (тобто. різноманітні вільні безготівкові гроші), одержимо так звану вузьку масу грошей до зверненні, що позначається зазвичай, М1.

Якщо до М1 додати термінові вклади з не завершеним терміном депозитного договору ЄС і іноземної валюти (готівкову і безготівкову), перебувають у зверненні на межах цієї країни, одержимо широку масу грошей до зверненні, що позначається М2. Загальний номінал різноманітних цінних паперів, мають обмежений використання у ролі платіжних коштів (т.зв. псевдогрошей — векселів, облігацій держ. позик та інших.), доданий до М2, дасть масу грошей М3.

Для аналізу динаміки перелічених об'ємно-вартісних показників по ним обчислюються темпи розвитку і прироста.

Темпами зростання показника називається ставлення до його значення для поточного тимчасового періоду до значенням в базовому периоде.

Темпами приросту називається ставлення різниці значень показника для поточного базового періодів до значенням в базовому периоде.

Зазвичай темпи розвитку і приросту виражаються у процентах.

2.2. Показники рівня життя та динаміки цен.

Найпоширенішим показником вартість життя є індекс споживчих цін, розраховуваний з урахуванням так званої споживчої корзины.

Під споживчої кошиком розуміють набір товарів та послуг, необхідних середньому споживачеві задоволення його насущних потреб у їжі, товарах першої необхідності, житло, транспорті, і т.д.

Індекс споживчих цін обчислюється як ставлення вартості споживчого кошика для поточного моменту часу до її вартості для базового моменту часу.

Слід зазначити, що, залежно від обліку різниці у цінах в окремих крамницях та інших торгових установах, соціальній та залежність від визначення розміру й структури споживчого кошика значення індексу споживчих цін то, можливо обчислено по-різному. Тому, наводячи цей показник, слід зазначити методику, яким він був. Найбільш часто при цьому вживається методика МВФ.

Загальні зміни рівня цін характеризують також індекс оптових цін, індекс роздрібних цен.

Індекс оптових цін обчислюється як ставлення вартості всіх реалізованих через оптову торгівлю нинішнього року періоді товарів та послуг, що у діючих оптових цінах, до вартості тієї ж товарів та послуг, що у оптових цінах базового периода.

Індекс роздрібних цін окреслюється ставлення вартості всіх товарів і рівнем послуг, реалізованих через роздрібну торгівлю, що у діючих роздрібні ціни, до вартості тієї ж товарів та послуг, що у роздрібних цінах базового периода.

Найбільш агрегированным показником рівня цін є зважений індекс цін (wholesale index, дефлятор). Він окреслюється ставлення вартості всіх реалізованих товарів та послуг (ніби крізь оптову, і через роздрібну торгівлю), що у відповідних цінах реалізації, до вартості тієї ж товарів та послуг (з урахуванням фактичного способу їх реалізації), що у цінах реалізації базового періоду.

Щоб з приватних проблем, які виникають за розрахунку зваженого індексу цін, розроблений ряд методик. Узвичаєна є методика МВФ.

Крім названих, як показників рівня цін застосовується ряд інших показників, також є індексами цін, і відмінних характером врахованих у яких окремих видів товарів та послуг й цін на них.

3. Рахунки національного дохода.

Сукупний дохід має різні різновиду: валовий продукт (ВНП), валовий внутрішній продукт (ВВП), національний дохід (НВ).

Рахунки національного доходу йдуть на регулярних оцінок ВНП і інших напрямів сукупного дохода.

Крім ВНП, важливе значення має чистий національний продукт (ЧНП), обчислюваний так: |ЧНП = ВНП-А |.

де, А — величина амортизации.

Це інша частина ВНП, яку використовують підтримки виробничого потенціалу економіки (відшкодування зносу устаткування). Частка амортизації в розвинених країн становить приблизно десяту частину ВНП.

Важливий також особистий располагаемый дохід |РД = національний доход—доходы корпораций—налоги + дивіденди + | |трансферти. |.

Трансферти Тr — це виплати, які є винагородою за поточну виробничу діяльність (пенсії, допомоги за безробіттям).

Располагаемый дохід йде споживання З повагою та на заощадження S.

Звернемо тепер увага те що, що правове поняття сукупного доходу є динамічним, а чи не статичним. Наявне кругообіг сукупного доходу, що у найпростішому випадку за умови, що економіка містить лише домогосподарства і фірми можна як наступній ланцюжка рівностей: |сукупний прибуток = прибутку всіх домашніх господарств = видатках всіх | |домашніх господарств = вартості всієї реалізованої продукції, | |виробленої фірмами = оплата праці + дохід із капіталу = сукупний | |дохід. |.

Отже, домогосподарства і фірми обмінюються чисельно однієї й тією самою величиною, що можна уявити й у вигляді: |оплата праці + дохід із капіталу = додана вартість = кінцевий | |попит |.

Інші важливі динамічні величини: темп зміни обсягів випуску (ВНП чи ВВП), темп зміни рівня цін, безробіття. Рівень безробіття на чотири — 5% зазвичай відповідає «природному» рівню зайнятості, але він перевищує 10%, то зменшення безробіття набирає величезної ваги соціальної та його економічної проблемой.

3.1. Валовий національний продукт (ВНП).

ВНП окреслюється ринкова вартість всіх виділені на кінцевого споживання товарів та послуг, вироблених з допомогою що належать країні факторів виробництва протягом визначеного періоду (зазвичай року).

Це основне міра економічної активності. На початку 1990;х років ВНП США перевищував 5 трлн. дол., ВНП Росії перевищував 600 млрд. дол.

Кінцеві товари та — це, що розвиваються протягом роки кінцевого, а чи не для проміжного споживання.

З огляду на лише кінцеві товари, ми уникаємо подвійного рахунки. Інший спосіб уникнути подвійного рахунки — враховувати лише додану вартість, але вже всім товарів хороших і услуг.

Додана вартість — це обсяг продажу фірми з відрахуванням вартості матеріалів, куплених нею для продукції.

ВНП виходить, коли підсумовується додана вартість за всі виробленим протягом року товарам і услугам.

У ВНП включаються непродані запаси, якщо вони зроблено нинішнього року року. З ВНП виключають непродуктивні угоди: трансферти (одержувачі пенсій і допомоги за ці виплати не вносять внеску до створення поточного продукту), операції з цінними паперами (обмін паперовими активами може статися протягом року навіть дня багаторазово), продажу старих речей. |Кінцеві продажу = ВНП-изменение запасів. |.

Потенційний ВНП — це ВНП, що може бути отримано за повної використанні ресурсів.

Фактичний ВНП — це ВНП, який отримано на деле.

Фактичний ВНП то, можливо номінальним, реальным.

Номінальний ВНП є ВНП в поточних (абсолютних) цінах, не дозволяє робити різницю між зміною фізичного випуску і зміною цен.

Реальний ВНП є ВНП у постійних цінах (цінах базового года).

Якщо ціни ростуть, то номінальний ВНП збільшується швидше реального, якщо падають, то — навпаки. Реальний ВНП дозволяє порівнювати в порівняних цінах сукупні доходи, отримані у різні годы.

Ставлення величини номінального ВНП до величині реального ВНП називають дефлятором ВНП.

Дефлятор ВНП служить показником зміни за відповідний період.

Інші показники зміни індекс споживчих цін (ІСЦ), індекс цін виробників (ИЦП).

ІСЦ і ИЦП є індексами цін, які порівнюють видатки придбання фіксованого набору товарів у базовому і поточного року.

Означимо через qio кількість різних товарів у базовому року, рio їх ціни на базовому року, qit кількість різних товарів у поточного року, pit їх цены.

Тоді: |ІСЦ чи ИЦП = (a pit qio)/(a рio qio) |.

|Дефлятор ВНП = (a pit qit)/ (a рio qio) х100 |.

Перший показник є індекс цін з базовими вагами, другий показник є індексом цін з поточними весами.

У протягом останніх 20 років реальний ВНП зростав у середньому становив 3% на рік, а номінальний — на 9% на рік. У Росії її за 1991;96 рр. реальний ВНП упав приблизно вдвічі, тоді як номінальний ВНП ріс гігантськими кроками, що є наслідком значної инфляции.

ВНП часто перераховують душу населення. У 1989 р. цей показник составлял.

29 880 дол. для Швейцарии,.

23 810 дол. для Японии,.

19 840 дол. для США,.

3300 дол. для России,.

120 дол. для Эфиопии.

Темп зростання реального ВНП душу населення дозволяє судити про рівень добробуту країни. Якщо ВНП душу населення зростає у середньому становив 2% в рік, його величина подвоїться за 35 років, і якщо лише з 1%, то подвоєння зажадає 70 років. Тож у довгостроковій перспективі невеликі розбіжності у темпах зростання спроможні викликати істотних змін у рівень життя. Якщо реальний ВНП душу населення зростає, то випуск зростає швидше, ніж населення, що уможливлює підвищення середній рівень жизни.

Зазвичай, будь-яка статистична характеристика ВНП є приблизною. Це пов’язано з тим, деякі види товарів та послуг важко оцінити (домашні послуги, діяльність урядовців), і навіть наявністю тіньової економіки. До останнього ставляться: додаткова робота за розрахунок готівкою, торгівля наркотиками, продаж вирощених у домашніх умовах продукції за розрахунок готівкою, ухиляння від сплати податків тощо.

У частка тіньової економіки вбирається у 10% ВНП, у Росії вона сягає 40%, України за оцінками 45−60% ВНП.

Нині можна визначити структуру ВНП. У ВНП входять: споживання й заощадження населення, податки Ф, державні витрати Про (державні закупівлі товарів та послуг + трансферти) інвестиції I.

3.2. Инвестиции.

Інвестиції усвідомимо як додавання до фізичному запасу капіталу (тобто. як нефінансові інвестиції), включаючи всі запаси товаров.

Інвестиції — це потік продукції або грошей, спрямовуваний на підтримку чи зростання використовуваного капитала.

У цьому до інвестицій відносять закупівлю нової капіталу, а чи не куплюпродаж вже не існуючого. Тому |I = К—К-1 |.

Це валові інвестиції.

Чисті інвестиції рівні |І—А |.

де, А — величина знецінення капіталу (амортизация).

Якщо I < Бо чисті інвестиції негативні, як і мало місце у Росії у 1991;1997гг. І тут старіння капіталу не усувається, що нафта може спричинить техногенним катастрофам.

Розглянемо спочатку спрощену економіку (без державного сектора) Нехай Y — вироблений випуск. Тоді | З + I |.

— реалізований випуск, і має місце тотожність (1) |Y С+I |.

тоді як I входять все товарні запасы.

Якщо I входять лише бажані товарні запаси, то отримуємо рівність (1a) |Y=С+1 |.

лист про умова рівноваги економіки (рівність виробленого і реалізованого випусків).

З іншого боку, має місце тотожність (2) |У С+S |.

що показує, що все дохід або споживається, або зберігається.

З (1) і (2) слід тотожність (3) |I P. S |.

яка передбачає, що у I входять все запасы.

Якщо I входять лише бажані запаси, то (3) перетворюється на рівність (3a) |I = P. S |.

лист про умова рівноваги спрощеної экономики.

Зазначимо, що тотожності вірні для будь-яких положень справ, тоді як рівності правильні лише декого з них. Тож характеристики загального випадку варто використовувати тотожності, а характеристики специфіки поточного стану справ треба використовувати равенства.

У нашому випадку перехід від тотожності (3) до рівності (За) досягається аналізом інвестицій I. Економічна теорія включає на інвестиції все вироблені протягом року товарні запаси, зокрема й ті, які, можливо, ні продані. Тому I розкладають на два доданків |I Id +? inv |.

де Id — гадані (бажані, плановані) инвестиции,.

?inv — небажані зміни у запасах.

Для рівності (За) ?inv = 0. Воно вірно, коли? inv = 0, й невірно в інших випадках, тобто. тоді, коли випуск може або більше, або менше дохода.

Тепер ввімкнемо в наші розрахунки держава, тобто. використовуватимемо також величини G і Т. Тоді (1) перетворюється на (4) |Y З + I + G |.

Вводимо располагаемый дохід Yd: (5) |Yd Y-Т С+S |.

який розпадається споживання і сбережения.

Підставляючи значення Y з (5) в (4), отримуємо (6) і (7) |С+I+G С+S+Т |.

|S — I G — Т |.

Отже, різницю між заощадженнями і інвестиціями тотожний дорівнює (у зачиненій економіці) дефіциту державного бюджета.

Тотожність (6) іноді називається основним макроекономічним тотожністю для закритою економіки. Його ліва частина висловлює компоненти сукупного попиту, а права частина — сукупне пропозицію (ВНП).

Для переходу від тотожностей до відповідним равенствам необхідно використовувати розкладання I Id + ?inv і умова? inv = 0. Рівність (7) |З+ Id + G +Тг = З + P. S + Т |.

виділяє стан економіки, зване загальним макроекономічним рівновагою (для закритою економіки). Сукупний дохід у цьому випадку дорівнює сукупного випуску, а небажані запаси отсутствуют.

Віднімаючи З з обох сторін (7), отримуємо умова рівноваги як (8) |Id = P. S + (Т-G) |.

Або інакше: гадані інвестиції рівні заощадженням. Здесь.

P.S — заощадження приватного сектору, тобто. індивідуальні заощадження + чисті заощадження бізнесу (прибуток після сплати податків — дивиденды),.

(Т—G) — державні заощадження (є підстави отрицательными).

З (8) видно, що з Id = P. S бюджетний дефіцит нульовий. Він позитивний, якщо заощадження перевищують інвестиції. Навпаки, якщо Т < G (тобто. коли він має місце бюджетний дефіцит), то P. S < Id. І тут частина заощаджень витрачається фінансування бюджетного дефицита.

3.3. Національний доход.

Якщо вилучити з ВНП як Витрати амортизацію, а й непрямі податки, одержимо національний дохід (НД).

Національний дохід (НП) — це сума сукупної прибутків і сукупної зарплати.

Національний дохід, в такий спосіб, характеризує винагороду факторів виробництва. У найрозвиненіших країнах частку зарплати припадає приблизно ¾ національного доходу. У цей показник майже вдвічі більше меньше.

4. Міжгалузевий баланс.

Міжгалузевий баланс — це метод обліку, і аналізу макроекономічної інформації, готовий до уявлення взаємозв'язку між макроекономічними показниками і объемно-стоимостными показниками окремих галузей.

Під галуззю міжгалузевому балансі розуміється група виробництв, що випускають однорідну чи схожу за своїми споживчим властивостями продукцію з урахуванням однотипних технологій. Такі галузі називаються чистими, на відміну виробничих галузей, формованих за принципом підпорядкованості виробництв загальному орган управління (міністерству чи відомству). Розрізняють звітний плановий міжгалузевий баланс.

Далі розглядатимемо переважно звітний баланс. Головне на відміну від нього планового у тому, що він відбиті не фактичні, а очікувані значення показників. Первинні показники міжгалузевого баланса:

ПрП — виробниче потребление,.

СОП — сукупний громадський продукт,.

АТ — амортизаційні отчисления,.

НП — національний доход,.

?М3 — сумарні матеріальні затраты,.

За підсумками цих показників розраховуються такі вторинні показники: а) коефіцієнти прямих витрат продукції кожної з галузей, б) коефіцієнти повних витрат продукції кожної з галузей на виробництво одиниці кінцевий продукт кожної з отраслей.

4.1. Коефіцієнти прямих витрат продукції кожної з отраслей.

|aij = (xij)/(xj) |.

де aij — коефіцієнт прямих витрат продукції i-й галузі на виробництво продукції j-й галузі, xij — міжгалузевий потік продукції між галузями і і j, xj — обсяг валової продукції j-й галузі, узятий із останнього шпальти таблиці балансу («Усього вироблено»). З положень цих коефіцієнтів формується числова таблиця (матриця) А.

4.2. Коефіцієнти повних витрат продукції кожної з галузей на производство.

одиниці кінцевий продукт кожної з отраслей.

Коефіцієнти повних витрат продукції кожної з галузей на виробництво одиниці кінцевий продукт кожної з галузей, зумовлені як сума прямих і непрямих (1-го, 2-го тощо. порядків) затрат:

[pic] [pic] [pic] [pic].

З положень цих коефіцієнтів формується числова таблиця (матриця) В.

Зауважимо, що, знаючи коефіцієнти прямих витрат та обсяги валовий продукції галузей, можна визначити величину кінцевої продукції кожної з галузей: (1).

[pic] [pic].

Аби вирішити зворотної завдання визначення валової продукції відомою величині кінцевої продукції вирішити систему n лінійних рівнянь (1) з n неизвестными.

Якщо матриця, А задовольняє умовам.

[pic], для будь-якого i.

[pic], для будь-якого j цих умов називають умовами продуктивності, то система (1) має єдине ненегативне рішення |(x1, …, xn) |.

за будь-яких неотрицательных значеннях (y1, …, yn). Це може бути знайдено з допомогою матрицы.

[pic] зворотної до матриці |E — A |.

Тут Є - одинична матриця (все діагональні елементи Є рівні 1, інші - нулю).

Справді, з визначення зворотної матриці слід, що.

[pic] де [pic]- елементи матрицы[pic].

Паралельне складання міжгалузевих балансів в поточних і порівняних (базисних) цінах дає можливість визначити галузеві індекси цін (стосовно базисним), вирішивши систему рівнянь: (2).

[pic] где[pic] - коефіцієнт прямих витрат, розрахований в порівняних цінах,.

[pic]- коефіцієнт прямих витрат, розрахований в поточних ценах,.

Pi, Pj — галузеві індекси цін для i-й і j-й галузей. Його розмір дає можливість проаналізувати динаміку ціни міжгалузевому рівні, виявити галузі з найбільшим зростання цін і міжгалузеві диспропорції, які у низці випадків може може стати причиною такого зростання цен.

5. Поняття про систему національних счетов.

Поруч із незаперечними перевагами методу макроекономічного аналізу, як інструментарію міжгалузевого балансу властиві й певні недоліки. Зокрема, у третій квадраті балансу відбито лише первинна структура доданій вартості (ВВП), але її використання суб'єктами господарювання. Тож у балансі не відбиті надходжень від прямих податків: прибуткового податку, податку з прибутку підприємств, отримання кредитів виробниками (галузями) та обов’язкові платежі за раніше узятим кредитах, перерозподіл отриманої чистий прибуток корпорацій між власними пайовиками, інші важливі економічні процеси, які у невиробничій, передусім, фінансової сфере.

З урахуванням цих недоліків було запропоновано ряд удосконалень цього методу, однією із стала система національних рахунків (СНС).

СНС — це метод макроекономічного обліку, і аналізу, заснований на поданні макроекономічних процесів у вигляді операцій, здійснюваних що на деяких агрегированных рахунках, подібних звичайним рахунках, що застосовуються у бухгалтерському учете.

Нині відомі кілька підходів побудувати такий системи, одне з найбільш поширених — стандарт системи національних рахунків, запропонованих ООН (СНС ООН).

Застосування СНС дозволяє істотно підвищити точність визначення основних макроекономічних показників у цих колегіях подвійного відображення в дебеті і кредиті відповідних рахунків, розширити коло завдань макроекономічного аналізу, розв’язуваних з урахуванням зібраної інформації та підвищити достовірність отриманих результатів. У той самий час ведення СНС, особливо разом із їхніми галузевої і міжгалузевий деталізацією, представляє собою досить трудомістку завдання, на вирішення якої потрібно застосування сучасних інформаційних технологий.

5.1. Стандарт системи національних рахунків, запропонований ООН.

Розглянемо основні засади побудови і, укрупненно, структуру СНС ООН.

Перш ніж можливість перейти до викладу взаємозв'язків окремих рахунків в СНС, варто навести визначення основних економічних категорій, якими оперує система.

Основний і найрозвиненішої формою уявлення економічних явищ в СНС є рахунки, які, як і системи бухгалтерського обліку, будуються за принципом подвійному записі. У рахунках все потоки регулюються двічі: одного разу — як надходження ресурсів /чи зміну пасивів/, вдруге — як використання наявних /за зміну активов/.

Цей принцип дозволяє здійснювати перевірку правильності складання счетов.

У плані відступу відзначимо, що рахунки є єдиною можливої формою уявлення економічних явищ в СНС. Інший такий формою /щоправда, менш розвиненою/ є матрична форма. Яскравим прикладом використання матричної форми в СНС є міжгалузевий баланс /таблиця «Витрати — випуск» /. У проекті пересматриваемой СНС ООН зроблено серйозна спроба взаимоувязать ці дві форми шляхом уявлення зведених рахунків в матричної форме.

При викладі взаємозв'язку основних економічних явищ в СНС далі використовується традиційний підхід — форма счетов.

Під економічним обігом макроекономіці розуміються який циркулює в економічної системі потік товарів та послуг, який врівноважується зворотним потоком грошових платежей.

У узагальненому вигляді схему економічного обороту можна таким образом:

5.1. Стандарт системи національних рахунків, запропонований ООН.

[pic] pис.1.

На рис. 1 суцільний лінією показано рух реальних потоків в економіці, а пунктирною — грошових потоків. У верхню частину малюнка суцільна лінія, спрямована від виробників товарів та послуг на власників ресурсів (домашнім господарствам, діловим фірмам й урядовій сектору), відбиває вартість тих товарів та послуг, які власники ресурсів купують у виробників товарів та послуг. Натомість /що показано пунктирною лінією у напрямі/ населення й урядову сектор передають виробникам товарів та послуг кошти у ролі і щодо оплати покупаемые товари та. Суцільна лінія у нижній частині малюнка, спрямована власникам ресурсів до виробників товарів та послуг, відбиває вартість тих ресурсів, які виробники товарів та послуг одержують в власників ресурсів /факторів виробництва/, без яких немає може бути здійснений процес виробництва, саме: робочої сили в, капіталу, природних ресурсов.

Як і щодо оплати залучення робочої сили в, капіталу, природних ресурсів /що показано пунктирною лінією у напрямі/ виробники товарів та послуг передають власникам ресурсів грошову плату в вигляді зарплати, відсотків, дивідендів, рентних платежей.

Наведена схема в значною мірою спрощеної, т.к. вона побудовано основі умовного припущення рівновазі економічної системи, коли всі виходять реальні і грошові потоки виробників товарів та послуг є вхідними реальними і грошовими потоками власників ресурсів. Проте, у реальному дійсності це завжди так, оскільки, з одного боку, в повному обсязі грошові потоки можуть повертатися в економічний оборот, створюючи «відплив» заощаджень, з другого боку, на «вхід» економічного обороту може надходити більший потік інвестицій у вигляді товарів та послуг проти потоком заощаджень на «виході» системи. |У основі побудови СНС лежить наведена схема економічного| |обороту. |.

Проте розглядається вона у умовах потенційного нерівноваги економічної системи, ні з урахуванням зв’язків із зарубіжними країнами. Для умов нерівновагової економічної системи характерно перевищення заощаджень над інвестиціями навпаки, що утворює чисті позички чи чисті позики. З іншого боку, в СНС, на відміну від спрощеної схеми, показано, як у результаті кругообігу і надходження потоків за обчислюваний проміжок часу змінюються багатство країни /активи/ і його зобов’язання /пасиви/ стосовно іншим странам.

Взаємозв'язку основних груп рахунків у межах економічного обороту країни схематично можна на рис. 2.

[pic].

Усі однорідні рахунки, про які йшлося піде далі, об'єднання в такі блоки:

" Поточні операции" ,.

" Накопичувальні операции" ,.

" Балансові счета" ,.

" Товари і услуги" ,.

" Зовнішні операции" .

У блоці «Поточні операції» відбиваються процеси, пов’язані зі створенням доданій вартості, освітою і формуватимуться подальшим використанням всіх доходів у економіці. Уся економічна діяльність починається з виробництва, де створюється нова додана вартість, яка, як відомо, є вартісної еквівалент всіх товарів хороших і послуг, які було використано на поточні виробничі потреби, а виступали як кінцевих споживчих товарів та послуг. Оскільки зроблено кінцевий продукт, він обов’язково кимось купується. У результаті економіці утворюється потік доходів населення і рівний йому потік витрат на кінцеве використання товарів та послуг. Разом про те нерівновага цієї системи насправді призводить до того, що результатом всіх поточних операцій на економіці є використання доходів або на кінцеве споживання, чи їх направлення у сбережения.

Заощадження, є які виходять потоком блоку «Поточні операції», є що входить потоком блоку «Накопичувальні операції». Накопичувальні операції показують, як змінюються національні активи і пасиви /зобов'язання/ країни, і навіть чиста вартість /відмінність між активами і пасивами/ внаслідок поточної економічної діяльності, надходжень капітальних трансфертів від інших країн і передачі капітальних трансфертів. Інакше кажучи, накопичувальні операції відбивають, яка частина які утворилися внаслідок поточної економічної діяльності заощаджень і отримані від інших країнах капітальних трансфертів трансформувалася на інвестиції /товари виробничого призначення тривалого користування і недлительного користування/, яка частина їх то, можливо спрямована іншим країнам як позичок чи яку частина необхідно позичити в інших у вигляді чистих позик. Особливістю накопичувальних операцій і те, що й виходять потоки реєструються в СНС двічі: з одного боку — як вхідні потоки зміни активів, пасивів і чистої вартості блоку «Зміни у балансі», з іншого боку — як вхідні потоки валового капіталовкладення і змін — у запасах блоку «Товари і услуги» .

Саме тому освіті чистої вартістю результаті заощаджень і капітальних трансфертів зі свого економічному змісту адекватно поняттю чистих позичок /чистих займов/.

Значимість перевищення чистих позичок /чистих позик/ в СНС можна отримати тих ж накопичувальних операцій, але іншим шляхом. І тому необхідно співвіднести все грошові платежі з усіма грошовими надходженнями. Оскільки все грошові потоки й надходження у країні, зрештою, взаємно компенсуються, то відмінність між одержуваними і утаиваемыми грошовими засобами є той грошовий надлишок /чисті позички/, який може бути інших країнах або недолік /чисті позики/ грошових коштів, які треба позичити в інших стран.

Блок «Товари і комунальні послуги» включає у собі лише одне однойменний рахунок і фіксує вартість всіх створених товарів та послуг економіки за обчислюваний період незалежно від напрямів їх використання /проміжне споживання, кінцеве споживання, зміни у запасах, валове капиталообразование, экспорт/.

Знаючи все активи, пасиви і чисту вартість початку періоду й враховуючи зміни у них зміни, визначається величина активів, пасивів і чистої вартості наприкінці периода.

Надходячи у блок «Зовнішні операції», величина чистих позичок /чистих позик/ дозволяє визначити зміна чистого зовнішнього фінансового становища країни, та був визначити останнє наприкінці періоду. Зовнішнє фінансове становище країни дозволяє зіставити величину зовнішніх її вимог щодо відношення до інших країнах величину вимоги із боку інших країнах. Що стосується, якщо величина зовнішніх вимог інших країнах перевищує величину зовнішніх її вимог до інших країн, така країна вважається країною-боржником. Якщо ж величина економічних вимог країни, до інших країнах перевищує величину економічних вимог інших країн до неї, така країна вважається країною-кредитором. Навіть така країна як, США з 1900 року у 1966 рік перетворилася з найбільшої країникредитора в страну-должника. Сталося в результаті те, що щорічні витрати почали перевищувати наявну величину доходів, що покривалося продажем іноземними резидентами національних активів CШA.

Побудова рахунків блоку «Зовнішні операції» і літочислення зовнішнього фінансового стану країни можливе лише за умови складання платіжного балансу в стране.

Розглянемо тепер склад окремих блоків СНС.

Блок «Поточні операції» відповідає наступним рахунках: виробництва, освіти доходів, присвоєння первинних доходів, вторинного розподілу доходів, використання наявного доходу, перерозподілу доходу на натурі, використання скоригованого наявного дохода.

Блок «Накопичувальні операції» включає: рахунок капіталу, фінансовий рахунок, рахунки інших змін — у обсязі активов.

Блоки балансових рахунків складаються з: відкривається балансу, закрывающегося баланса.

Блок «» Зовнішні операції" включає: зовнішній рахунки товарів та послуг, зовнішній рахунок інших поточних операцій, рахунки зовнішніх накопичень /рахунок капіталу, фінансовий рахунок, рахунок інших змін — у активах/, рахунки зовнішніх активів і пасивів /що відкриється баланс, рахунок змін у балансі, закрывающийся баланс/.

Заключение

.

Спробуємо дати прогноз розвитку російської економіки першому році нового тисячоліття виходячи з ключових макроекономічних чинників. До ним, з погляду, относятся:

— Істотне стиснення зовнішньоторговельного сальдо Росії із 57−58 млрд доларів на 2000 р. до 40−42 млрд доларів на 2001 р. (чи до 33−35 млрд доларів — при несприятливому сценарії) під впливом, по-перше, зниження світових ціни сировинні товари та, по-друге, зростання вартісних обсягів російського імпорту під впливом зростання споживчого й інвестиційного від попиту й підвищення курсу євро стосовно долара. Дія цього чинника стане суттєвим вже під кінець першого півріччя 2001 р., що в уповільнення темпу зростання валютних резервів Центрального банку (до 6−7 млрд доларів, а при несприятливому сценарії - на 2−4 млрд доларів) і надалі на певну «пожвавлення» динаміки курсу рубля. З іншого боку, скорочення чистого експорту позначатиметься на зниженні темпи зростання російського ВВП, оскільки малоймовірно чекати загострення внутрішнього попиту, достатнього як компенсація дії цього фактора.

* Триваюче зміцнення реального курсу рубля під впливом все ще високого позитивного сальдо платіжного балансу. На думку, номінальне знецінення рубля протягом року навряд чи перевищить 5−6%, тому ключовим моментом, визначальним швидкість зміцнення реального курсу рубля, стають темпи інфляції. Зміцнення рубля з усією неминучістю буде істотному зростанню попиту імпортні товари, зниження конкурентоспроможності російських товарів на ринку, погіршення фінансового стану російських экспортеров.

* Неминуче ослаблення позицій федерального бюджету, який зіштовхнеться з «не запланованими» у законі про бюджет проблемами (відсутність позик міжнародних організацій, жорстка позиція Паризьким клубом в питанні про радянських боргах, зниження світових ціни сировину). Після виключно сприятливих два роки, протягом яких бюджет зміг як профінансувати все планові витрати, а й забезпечити додаткове фінансування і часткове розв’язання проблеми накопичених боргів (крім зарплати і соціальних виплат), Мінфіну, скоріш всього, доведеться мати справу з браком коштів на фінансування планових витрат, що ні виключає його звернення «по медичну допомогу» до Пенсійний фонд, котрий володіє суттєвими нагромадженими ресурсами, чи Ощадному банку, разместившему величезні депозити в Банку Росії, чи безпосередньо до Центральному банку, котрий володіє емісійним правом. І той, інший варіант мають однакові наслідки — неминуче посилення інфляційного тиску. Відмова від такого типу шляхів розв’язання проблеми доходів бюджету може бути компенсований або істотним посиленням фіскальної дисципліни у російській економіці, або поверненням у вже позабутого поняття «секвестр» .

* Несприятливий інвестиційний клімат призводить до того, що значна частина національних заощаджень трансформується в зовнішні інвестиції, що стримує економічного розвитку Росії. Разом про те помітне поліпшення інвестиційного клімату неминуче призведе і до припливу іноземних інвестицій у Росію, і для повернення російських капіталів в країну. Ці процеси можуть призвести до того що, що негативне сальдо російського платіжного балансу по капітальним операціям може або істотно зменшитися, чи навіть змінити знак. Неминучим наслідком стане збільшення пропозиції валюти російському ринку, що штовхати карбованець убік зміцнення й відроджувати надлишкове грошове пропозицію. Проте очевидно, що швидкої зміни ситуації у цій галузі чекати следует.

1. П. Самуэльсон. Економіка (2 т.) — М.: Просвітництво, 1994.

2. Р. Кемпбел, З. Макконнелл, Л.Брю. Економікс. — С-Пб.: Менеджер, 1994.

3. З. Макконнелл та інших. Економікс. (Принципи, проблеми освіти й політика) (2 т.) — С.-Пб.: Менеджер, 1994.

4. З. Фішер та інших. Економіка.- М .:Річ, 1993.

5. Мікроі Макроекономіка. Практикум, завдання (під ред. Ю.О. Огибина).

— С.-Пб.: Літера плюс, 1994.

6. Прикладна економіка. Збірник завдань (серія І.А.) — М.: Просвітництво, 1993.

7. Прикладна економіка. (серія I. А.) — М.: Просвітництво, 1992.

8. Э.Дж. Долан, Д. Е. Линдсей. Макроекономіка.- С.-Пб.: Літера плюс, 1994.

9. М. Грегорі Менкью. Макроекономіка.- М.: Вид-во Моск. университета.

1994 10. Р. Гейлбронер, Л. Тароу. Економіка для всіх — Львів:

Просвіта, 1995.

11. П. Самуельсон, Р. Нордхауз. Макроекономіка. Львів. Просвіта, 1996.

12. Э.Дж. Долан та інших. Economics: Англо-російський словник-довідник.- С.

.Пб.: Літера плюс, 1994.

13. В. Н. Костюк. Макроекономіка. — М.: Центр, 1998.