Абх'юда

Абхъюдая

Абхъюдая (санскр. abhyudaya — «підйом», «піднесення»), в індійської філософії «успіх» і «успіх» (зокрема духовно-моральне), результативне й у дійсної демократизації і для наступних життів індивіда, проте далеке ще від «звільнення».

В Вайшешика-сутрах абхъюдая, поруч із кінцевим благом (нихшреяса), від якої вона, в такий спосіб, відокремлюється, — одне із двох основних результатів дхарми. Уточнюється, що «піднесення» є наслідком здійснення дхарми, виробленого проходженням ведийским розпорядженням, належним поводженням із шанованим брахманом, благословенням тощо., — протилежний результат дає, наприклад, спілкування з «нечистим» брахманом. У коментар до цієї сутре Шанкара Мишра (15 в.) інтерпретує абхъюдаю як «задоволення», «щастя».

У знаменитого граматиста і философа-ведантиста Бхартрихари (5 в.) абхъюдая — якась «моральна сила», провідна індивіда у бік кінцевої мети — його самоототожненню з Брахманом (цей такого результату досягають завдяки правильному вживання граматичних форм).

Таким чином, вона трактується у разі як певне засіб реалізації кінцевого блага. Однак у полеміці ведантистов з мимансаками акцентується опозиція абхъюдаи й кінцевого блага. Шанкара в Брахма-сутрабхашье протиставляє абхъюдае, интерпретируемой як «успіх», є результатом пізнання дхарми (основне завдання мимансаков) й залежний від відповідних коштів, кінцеве благо як пізнання Брахмана: «Пізнання дхарми має результатом успіх (абхъюдая) і від [вживаних] коштів.

Познание ж Брахмана має результатом вище благо (нихшреяса), від [вживаних] коштів не залежне". «Вище благо» і «успіх» співвідносяться ведантистами у тих протиставлення одна одній основних об'єктів знання з веданте і мимансе. Дхарма, у якій закорінений «успіх», пізнається у зв’язку з майбутнім — майбутніми плодами нинішнього людського дії (вчинення тієї чи іншої обряду), тоді як Брахман — як вечно-настоящее і вечно-присутствующее.

Различается і характер розпоряджень (чодана) у зв’язку з дхармой і пізнанням Брахмана: у першому випадку вони «прив'язують» розум людини до визначених бажаним об'єктах, у другому лише пробуджують людське розуміння. Певний компроміс, начебто, намічається у вступі до коментарю Шанкары до Чхандогья-упанишаде, де абхъюдая трактується як сукупність коштів, які ведуть до «високим цілям», близькими до «визволенню» і соотносимым з «модифікованим Брахманом» (Брахманом, понимаемым лише на рівні конвенційної, умовної істини).

Однако в коментарі Сурешвары (8 в.) до коментарю його вчителя Шанкары до Брихадараньяка-упанишаде абхъюдая вже значно «знижується»: вона співвідноситься із цілком звичайним мирським процвітанням, якому протиставляється «звільнення». Кінцева інтерпретація абхъюдаи у ранній веданте належить, очевидно, сучаснику Сурешвары, іншому учневі Шанкары — Падмападе, що у Панчападике уточнює, деякі ведантийские тексти присвячені не лише істинному пізнання Брахмана, а й прискореному «визріванню» карми, провідною на небо, як і ототожнюється з абхъюдаей.

В результаті духовний рівень абхъюдаи виявляється величиною перемінної: її статус коливається між «майже визволенням» і звичайним мирським успіхом, соотносимым лише з дхармой, але й цілком земними цілями людського існування — артхой і камою. Середній ж рівень статусу ахъюдаи можна умовно з’ясувати, як відносне благо, якому протиставляється благо абсолютное.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.