Одноголосні пісні з інструментальним супроводом. 
Пісні-романси Г. Сковороди

Реферат на тему:

Одноголосні пісні з інструментальним супроводом. Пісні-романси Г. Сковороди.

Г. Сковорода.

(1722−1794).

Поряд з кантом у міському побуті розвивається одноголосна пісня з супроводом клавікордів, бандури, торбана 1, згодом — фортепіано. Вони відомі ще з початку XVII ст. Пісні найдавнішого часу збереглися у вигляді мелодій без супроводу, бо акомпанемент переважно імпровізувався і рідко коли записувався. За характером вони різні - від ліро-епічних та історичних до жартівливих і гумористичних, наприклад, широко розспівана «Ой біда, біда мені, чай-ці-небозі» та напружена, драматична «Ах, Українонько». Автори обох пісень невідомі.

З наступного XVIII ст. до нас дійшло значно більше зразків. Серед них назвемо «Ой перестань, перестань» і «їхав козак за Дунай». Обидві були створені на початку XVI11 ст. Автор другої пісні - козак Семен Климовський. Особливо популярною стала «їхав козак за Дунай" — її співали не тільки на Україні й у Росії, а й у різних країнах Європи: Німеччині, Франції, Польщі, де композитори писали свій акомпанемент до мелодії, створювали варіації на цю тему тощо.

Дальший розвиток сольної пісні з супроводом (чи як її стали називати, пісні-романсу) пов’язаний з іменами відомих поетів, композиторів тощо. Вагоме місце серед них посідає Г. Сковорода.

Філософ, поет, педагог-просвітитель і композитор Григорій Савич Сковорода (1722−1794) народився в м. Чорнухах на Полтавщині 2. Після закінчення чотирирічної дяківської школи у рідному містечку батько віддає його до Київської академії. Тут він навчався з перервами з 1734 до 1753 рокупоряд з філософською та літературною здобув і музичну освіту. Майже три роки (1741 -1744) Григорій перебував у Петербурзі у Придворній співацькій капелі. Цей колектив нараховував у ті часи понад 50 учасників. Хор щодня мав репетиції - шліфував репертуар, розучував нові твори, брав участь в усіх урочистих святах при царському дворі, у церковних службах, а також в оперних виставах (зокрема, в опері Й. А. Гассе «Милосердя Тита»). Отже, Григорій Савич вдосконалював у капелі свої музичні знання — вивчав вокальну (хорову) та оперну музику. Після звільнення з капели він отримує звання придворного уставника (уставник — регент, диригент, керівник хору).

У 1744−1745 роках Сковорода продовжує навчання у Київській академії, у класі філософії. Проте вже в серпні 1745 він їде за кордон, в угорське містечко Токай. Хоч Сковороду офіційно взяли на посаду півчого уставника при делегації генерал-майора Ф. С. Вишневського, він ні півчим, ні регентом там не працював, а, користуючись прихильністю Вишневського, подорожував і навчався у різних містах Європи — Будапешті, Братіславі, Відні, Венеції, Флоренції, Галле (тобто в Угорщині, Словаччині, Австрії, Італії, Німеччині).

У 1751−1753 роках Сковорода — знов студент Київської академії. Проте йому так і не довелося завершити повний курс навчання, Григорія рекомендують домашнім учителем до багатія С. Томари в село Кавраї на Черкащині, де він пробув з невеликою перервою до 1759 року.

Якщо в київський та петербурзький періоди Сковорода-музикант виявив себе головним чином як автор кантів і культових творів — псальм, концертів, служб, то в Кавраях його цікавлять чисто світські жанри. Тоді він створив пісні «Всякому городу нрав і права», «Ой ти, птичко жолтобоко», «Стоїт явор над горою».

П’ять років (1759−1764) і у 1768−1769 роках Григорій Савич Сковорода був викладачем у Харківському колегіумі: вів класи піїтики 1, синтаксими 2, викладав грецьку мову і співи. В цей час він написав ряд поетичних творів, які увійшли до циклу «Сад божественних пісень», перші філософські твори тощо. Сковорода був педагогом за покликанням. Людина широких енциклопедичних знань, талановитий поет, співак і музикант, він завжди і всюди завойовував велику пошану і любов своїх товаришів і вихованців. Те, як викладав Сковорода поетику, викликало занепокоєння у «високого начальства», яке зуміло знайти шляхи, щоб назавжди звільнитись від такої вільнолюбної людини, якою був Григорій Савич. Останні 25 років Сковорода вів мандрівний спосіб життя. Він був народним учителем-просвітителем, філософом, музикантом. Подорожуючи від села до села, від міста до міста, він був бажаним гостем у хаті кожного трударя. Люди тяглися до нього як до щирого порадника, вірного друга. Сковорода підтримував зв’язки з багатьма своїми знайомими, колегами, друзями: листувався з ними, гостював у них вдома. Тривала дружба була в нього з Михайлом Коваленським, колишнім його учнем. Збереглося їх багаторічне листування. Велику цінність має біографія Г. Сковороди, написана Коваленським ще за життя філософа.

В останній період життя Григорій Савич написав тридцять «Харківських байок», ряд філософських творів (наприклад, «Алфавит, или Букварь мира»), перекладав твори давньогрецьких письменників тощо.

Помер Г. Сковорода 9 листопада 1794 року (за новим стилем) у селі Іванівці (нині - Сковородинівка) на Харківщині.

Його поетична й філософська спадщина досить великамузичний доробок — менший, можливо, через те, що багато творів Сковороди не збереглося. Ті, що дійшли до нас, відомі не в оригіналі, а в народних переспівах. Відомо також, що його музичні твори, зокрема канти й пісні-романси, швидко поширювались серед народних мас, були дуже популярними ще за життя Сковороди.

Вплив творчості Г. Сковороди на розвиток пісні й канта надзвичайно великий. Найперша його заслуга полягає в тому, що він розширив тематику і коло образів згаданих жанрів. Тут і глибокі філософські роздуми про суспільство, про сили, що ним керують, тут і гумор, і їдка сатира, що викриває недоліки тогочасного життя. Нерідко Сковорода виступає у своїх творах як борець за правду, за людське достоїнство.

«Музика, пісня, — писала музикознавець О. Шреєр-Ткаченко, стали для Сковороди одним з важливих засобів висловлення і по ширення своїх філософських ідей, соціальних поглядів. Він бачив у мистецтві не розвагу, а шлях до людського серця, до пробудження людської думки… Його твори закликали до самовдосконалення, до оздоровлення людського суспільства» 1.

Як уже згадувалося, пісню «Всякому городу нрав і права» Сковорода написав у період перебування у Кавраях на Черкащині. Цей твір є одним з найяскравіших зразків сатири XVIII ст. Тут висміюються продажність і розгульність панства, крутійський суд, брехливе купецтво тощо.

Ще за життя поета пісня «Всякому городу нрав і права», як і ряд його інших творів, стала дуже популярною. Наприклад, у народній опері «Наталка Полтавка» цей твір, перероблений І. Котляревським, став характеристикою негативного персонажу — пана Возного.

Оригінальна мелодія цієї пісні в запису Сковороди до нас, на жаль, не дійшла. Відомі її три варіанти: 1) в народній опері «Наталка Полтавка» (твір написано у 1818 p.) — 2) у збірнику «Васильківський соловей» С. Карпенка, що вийшов друком у Києві 1864 p.- 3) в записі тексту й мелодії з супроводом від кобзаря Ліберди (Харків, 1920р.) (88а, б, в).

Хоч наведені тут мелодії відмінні одна від одної, вони виросли з одного кореня. Це передусім тридольність, опора мелодії на тоніко-домінантову гармонію, наявність кадансових зворотів з VII підвищеним ступенем — тоншою (тут підкреслено типово романсові секстові звороти, поспівки від V до І ступеня по мелодичному мінору тощо). Можна припустити, що найближчим до авторського є третій, кобзарський, варіант. Текст Сковороди тут залишено майже без змін.

Розглянемо ще два твори Г. Сковороди: «Ой ти, птичко жолтобоко» і «Стоїть явор над горою». Вони були написані також у селі Кавраях на лоні живописної сільської природи, в тісному спілкуванні з простим людом. Свідченням цього є їх майже чиста народна українська мова. Знову ж таки до нас не дійшла оригінальна музика цих пісень, їх, очевидно, співали, переймаючи мелодію з голосу Сковороди, супровід автор імпровізував на лірі або бандурі. Для підтвердження цієї думки наведімо слова самого Григорія Савича. «Ми зараз, сумуючи за тобою, — пише Сковорода до свого товариша Якубовича, — втішаємо себе цією пісенькою, співаючи її під звуки китари 1 або ліри».

Обидві пісні було опубліковано у збірнику «Васильківський соловей» С. Карпенка в середині XIX ст. За характером музики це типові пісні-романси ліричного змісту, їх мелодії виразні, м’які, співучі. В них уже сформований мінорний (гармонічний) лад, строфічна будова (двочастинна форма), чітко виявлено тоніко-домінантову гармонію. Типово романсовою є гомофонно-гармонічна фактура цих творів. У мелодії, зокрема в кадансах, яскраво підкреслені звороти з VII підвищеним ступенем. Наприклад: до2-мі-бекар1-фа1 (89).

Г. Сковорода складав свої вірші як пісні-притчі. Він прагнув охопити якнайважливіші теми з громадського й особистого життя. Поет оспівував благородство простих людей, їх моральну перевагу над багатими, гостро критикував несправедливість, нечесність, зажерливість.

Сковорода розширив коло тем пісенної творчості, дав новий поштовх для розвитку її поетичної і музичної мови, помітно наблизив її до фольклору. Він був попередником І. Котляревського — зачинателя нової української літературної мови.

Список використаної літератури.

1. 1.С. Лісецький. Українська музична література для 4−5 класів ДМШ. К.: «Музична Україна», — 1991.

2. 2.Фільц Б. Джерела музичної культури [України] // Дзвін. — 1990.

3. 3.Л. Й. Височанська, В. А. Уманець «Музика і співи» .

4. 4.М. Гордійчук «Співи та музика» .

5. 5.Митці України: Енциклопедичне видання / Упорядник Г. Лабінський, С.Музда. За ред. В.Кудрицького. — К.: Українська Енциклопедія, 1992. — 848 с.

1 Клавікорди — старовинний клавішний інструмент XV — XVIII ст. На початку XIX віку його витісняє фортепіано. Торбан — різновид бандури. Цей інструмент має додаткову головку для басових струн. Вийшов з ужитку в другій половині XIX ст.

2 Про життєвий шлях Сковороди див. працю Л. Махновця «Григорій Сковорода (біографія)» К., 1972.

1 Поетика (піїтика) — наука про художню літературу, теорія літератури.

2 Синтаксима (сучасн.- синтаксис) — розділ граматики, що вивчає правила поєднання слів у реченнях.

1 Шреєр-Ткаченко О. Я. Григорій Сковорода — музикант. К., 1972. С. 17.

1 Китара (кифара) — щипковий інструмент древніх греків, родич ліри.