Історія розвитку садово-паркового мистецтва на територї України

ВСТУП світ знає багато шедеврів паркового ландшафтного мистецтва, й треба взяти у собі велику сміливість, щоб сказати про тієї чи інший парк: оце неперевершений, найкращій парк світу! Алі, розповідаючи про деякі парки України, котрі безперечно посідають у цьому ряді, одне із перших місць, ми можемо з певністю твердити: рідко який витвір паркової архітектури, позмагається з такою кількістю легенд, та романтичних історій. І ці легенди розкриваються лише перед тими, хто вміє бачити й хоче слухати.

Важливим показником загальної культури й моралі суспільства є його ставлення до навколишнього середовища, його турбота про збереження природи й відновлення її ресурсів. Пізнаючи природу, спілкуючи із нею, люди глибше починають розуміти собі, виявляючи у собі багатющі резерви фізичних й духовних сил, дістаючи нові імпульси до творчости. Саме природа є тією основою, на якій формується в особини почуття прекрасного, відчуття простору й часу.

Ще за часів Київської Русі слов’яни змінювали різні природні об'єкти, що знаходились на територї храмів. Заповідні гаї називалися у яких «божеліссям», «праведним лісом», «святибором». У священних гаях заборонялося рубати дерева, ламати гілки, косити траву. У неналежний годину туди навіть заборонялося ходити. У тих часи така заборона називалася — заповіданням. Заповідання проголошувалося урочисто, перед великими зібраннями людей. Лісові урочища обходили з священиками і образами, свяченою водою й молитвами, оголошуючи заборону рубати дерева кілька років. Старі дерева часто обносилися огорожею, й за огорожу міг заходити лише жрець. Крім лісових гаїв, у слов’ян заповідними вважалися деякі озера, річки, великі валуни, вигадливі камені й гори.

Корисну роль у збереженні лісів відіграли монастирі, при які смердоті ретельно охоронялися й подекуди збереглися до відома наших днів, ставши основою деяких сучасних заповідників, парків, заказників… На кінець ХХ століття природно-заповідний фонд України включав 3 біосферних й 14 природних заповідників, 7 національних парків й 6596 заказників, пам’яток природи, ботанічних садів, зоологічних й дендрологічних парків, парків-пам'яток та ін. Саме тому із давніх часів в Україні й в усьому світі люди намагалися берегти природу. І для цого смердоті створювали й охороняли різні територї. Одними із які в Україні у наше годину є «Олександрія», «Софіївка», «Карпатський» й «Шатцький» парки та ін.

ГОЛОСІЇВ: Тут сосни, мов співучі рими Цілують хмарну вись дерева І хилять крони до води. Чомусь у пору вересневу Завжди приходжу я сюди. Тут сосни, мов співучі рими, Вплелися у тихі вечори. Тут вірші Рильського Максима Читають вербам явори. Ще в сиву давнину в Голосієві селилися люди. Свого години ця місцевість належала Києво-Печерській Лаврі. У першій половині XVII ст. Київський митрополит Петро Могила заснував тут монастир, так звань скит, який ставши дачною резиденцією церковної знаті. У XVIII ст. на територї цого великого лаврського господарства заклали прекрасний сад, який ставши в майбутньому парком із стародавньої монастирської оселі в лісі з’явилося двоє селищ з прекрасними садками та пасіками — Велика і Мала Горіхуватки.

Звідки ж виникла назва місцевості — Голосіїв? Є дві легенди. За першою тут, у лісових хащах, под годину татарської навали ховався київський люд. З болем спостерігаючи, як палають їхні оселі, жителі міста в розпачі голосили, оплакували зазагибель близьких. Звідси і назва — Голосіїв.

За іншим переказом, ця назва скидатися від слів «голий» й «сіяти». Вочевидь, йдеться про культурні насадження, котрі були «посіяні на голому місті» серед дикого лісу под годину заснування тут літньої резиденції київських митрополитів. Перша згадка про Голосіїв як володіння Києво-Печерської лаври датується 1541 фатальністю. У грамоті царя Петра Олексійовича за 1720-й значитися «Голосіїв ґрунт». У опису Київського намісництва 1770—1780 років зафіксована слобідка при Голосіївському монастирі. Вже у XVІII-XIX століттях вживаються в документах назви «хутір Яровці, він ж називаємий Голосіївський й Палатницький». Під годину політичних заворушень на початку XX століття Голосіїв неодноразово ставав місцем нелегальних зборів робітників Києва.

У жовтні 1918;го 430 десятину в Голосіївській лісній дачі передали Українській науковій академії под парк й ботанічний сад. І лише 80 років тому, 1923;го році Голосіївський хутір увійшов у склад Києва.

У 1925;31 рр. на мальовничих пагорбах Голосієва збудували великий комплекс споруд сільськогосподарських інститутів (нині — Національний аграрний університет), загальною протяжністю майже на кілометр. Автор проекту — архітектор Д. Дяченко відтворив у цих будівлях характерні для кінця XVII й початку XVIII ст. форми українського бароко. Зодчий надав архітектурним формам споруди національного колориту.

У рокта Другої світової війни в Голосієві пролягала перша лінія Київської оборони.

У 1956;58 рр. вздовж проспекту 40-річчя Жовтня на базі величезного лісового масиву в Голосієві був впорядкований парк культури й відпочинку, якому 1964 року надали ім'я видатного українського письменника М. Т. Рильського.

Сьогодні Голосіївський парк — один із найбільших лісопарків культури й відпочинку з спортивним комплексом, зеленим театром, бібліотекою, атракціонами, дитячим майданчиком, турбазою, човновою станцією. Композиційну основу парку становить мальовнича Голосіївська долина з каскадом чотирьох ставків.

Зеленою скарбницею нашого міста є один із найдавніших й найбільших у Європі Голосіївський ліс, унікальний за флорою та фауною. Ця дивовижна пам’ятка природи об'єднує Феофанію, парк відпочинку ім. Рильського та власне ліс, який за площею (майже 150 га) перевищує всесвітньо відомий Булонський ліс Парижа. Зелений профіль Голосіївського лісу визначається более як 250 видами дерев й кущів. Насамперед його зелене вбрання урізноманітнюють горіхові породи, що мають цінні санітарно-гігієнічні властивості, але в дільниці між Голосієвим й Феофанією збереглося кілька унікальних дубів віком 1000, 400 та 200 років.

Голосіївський ліс — неоціненне багатство міста, його оздоровчо-курортна зона. Завдяки налагодженому транспортному сполученню він ставши улюбленим місцем відпочинку киян. Алі, на шкода, через короткозору природоохоронну політику деяких київських чиновників сьогодні ця природна екосистема виснажується, навіть перебуває под загрозою зникнення.

Так, зазаради тимчасової зручності у проведенні будівельно-монтажних робіт київські проектувальники й будівельники нерідко дають добро на вирубування рідкісних насаджень. Завдає шкоди Голосієву і Аграрний університет. Та найголовніше, що, Незважаючи на постанову виконкому Київради про припинення забудови Голосіївського лісу, різні комерційні структури ставлять тут різні споруди.

В частности, громадськість міста занепокоєна можливим будуванням котеджів у північній частині цієї заповідної зони. Адже саме цим клином мігрує багато видів тварин, причому їхні міграційні шляхи виникли тут ще задовго до появи людини. Колектив індивідуальних забудовників «Метролог» планує зайняти 7 га узлісся котеджами, що, безумовно, призведе до перетину шляху міграції лісових тварин, до фрагментації Голосіївської екосистеми, навіть до вимирання багатьох диких видів.

Некомфортно почувається й ботанічний заказник «Лісники», який має статі заповідним ядром майбутнього національного природного Голосіївського парку. З півночі до центру заказника вузькою смугою врізається понад 150 га земель, що входять у склад. Значна частина їхні здана в оренду под городи мешканцям навколишніх сіл (Кончі Заспи, Чапаївки, хутора Вільного). У «Лісниках» вже зникли деякі рідкісні види рослин та комах. На галявинах щосезону заготовляють черемшу, конвалії й дзвіночки для продаж на київських ринках. На північній частині клину, Незважаючи на протести «зелених», також розпочали будування престижних котеджів. Саме тому існування заповідника — екосистеми із 400 видами рослин й 150 видами тварин, перебуває под загрозою.

Наші предки жили, в гармонії із природою, берегли її, примножували. Вони були мудрішими за нас. Настав годину й нам подбати про рідне голосіївське довкілля, інакше природа жорстоко мститиме за нашу безпечність та байдужість.

Дендропарк «Олександрія «.

Історія парку починається із того години, коли коронний гетьман Франциск Ксаверій Браницький здобувши від польського короля у довічне спадкове володіння велику територію на Білоцерківщині, так зване білоцерківське староство. Браницький оселився тут й побудував великий розкішний парк, який пізніше назвавши ім'ям своєї дружини Олександри. На його будівництво й влаштування було б витрачено понад 4 млн. крб. золотом, не рахуючи дарової сили кріпаків. Будівництво парку почалось в 1797 р. (за деякими даними — в 1793 р. та навіть раніше). Олександрійський парк створювався за планом й под безпосереднім керівництвом відомого тоді в Росії й за кордоном архітекторапаркобудівника Мюффо, який будував його в ландшафтному стилі, чому сприяли природна діброва, рельєф місцевості та річка Рось. До реформ 1861 р. були розплановані й впорядковані лише центральна й східна частини парку. У 19 ст. у північній частині парку створено паркові й декоративні насадження біля самого палацу. Під годину громадянської війни та іноземної інтервенції парк було б дуже спустошено, навіть окремі архітектурні споруди було б знищено, також знищено велику кількість декоративних насаджень. Через відсутність догляду все заросло бур’яном. Алі в травні 1922 р. Київський Губвиконком об’явив парк надбанням республіки й перейменував його на «Заповідник Олександрія ». І із того години парк починають відбудовувати, аж до Великої Вітчизняної війни, Яка змирилася припинити відбудову Олександрії. Алі после війни у 1947 р. парк знову починають відбудовувати…

Дендропарк «Софіївка» У Умані знаходиться всесвітньо відомий заповідний дендропарк «Софіївка». Створення про парку започатковано в 1796 р. Зрозуміло, що створювався він не руками магнатів, а тисячами селян із навколишніх сіл. Те смердоті викопали ставки, перевернули й перетягали сотні величезних голив, зробили гроти й підземні ходи, насадили десятки тисяч дерев й кущів, набудували різних споруд. Те люди Уманщини залишили своїм нащадкам Долину гігантів, Терасу муз, Кавказьку гірку, Малу Швейцарію, Англійський парк, Грибок, Великий каскад й багато інших неповторних живих пейзажів. Щодня над створенням парку працювало в ньому в середньому 800 душ. І працювали так майже 7 років. Відкриття парку відбулося 1802 р.

Заснований у 1796 році місцевим магнатом графом С. Потоцьким й назв на честь його красуні - дружини грекині Софії. Потоцький вирішив відтворити туп на околицях Умані, природу й міфи Еллади — батьківщини Софії. Керувати будівництвом парку був запрошений талановитий польський інженер Л.Метцель. Алі дійсними творцями «Софієвки» стали кріпосні селяни, зігнані до Умані із всіх володінь графа. Руками цих людей, чиї імена не збереглися, на місці балки, вздовж річки Кам’янки, створювалася ця «поема із каменю, зелені, води й скульптур».

І потім кожне покоління дописувало свої сторінки в поему «Софіївки». Зараз у дендропарку (площею в 155 га) зростанні понад 670 видів й форм порід дерев й кущів, 586 видів й форм трав’янистої рослинності, до того числі такі екзоти як кипарис болотяний, туя західна, софора японська, оксамит амурський та інші.

З парку в усі кінці країни та за кордон надходять саджанці троянд. Тут їхні вирощується понад 150 сортів.

Історія розвитку парків в УРСР Соціалістичні принципи природокористування закріплено у з статтею 18 Конституції СРСР, в якій записано «У інтересах нинішнього й майбутнього поколінь в СРСР здійснюються необхідні заходь для охорони й науково обґрунтованого, раціонального використання землі та Ії надр, водних ресурсів, рослинного й тваринного світу, для збереження в чистоті повітря й води, забезпечення відтворення природних багатств й поліпшення середовища, яку оточує людину. Тому в Української РСР здійснювалась велика робота по бережливому природокористуванню. Особливо вон посилилася із кінця 60-х років. Значна увага стала приділятися боротьбі за підвищення родючості ґрунтів, їхні рекультивації, заходами по ліквідації забруднення водного та повітряного басейнів, збереженню лісів, розширенню зелених зон міст й сіл.

У багатоплановій роботі по охороні природи певне місце належить державним природним національним паркам. Українські вчені були піонерами у розробці основ організації природних національних парків. І хоча Перші в нашій стране національні парки були створені в Прибалтиці, внесок нашої республіки в цю справу має велике науково-методичне значення. Організація у 1980 році карпатського й у 1983 році Швацького державних природних національних парків поклала вушко створенню в республіці мережі об'єктів, природні багатства й краса які будуть служити нинішнім й майбутнім поколінням. У Україні існують також парки, котрі мають дендрологічне значення. Серед них Тростянецький на Чернігівщині, «Софіївка» на Черкащині,"Олександрія" на Київщині та інші. Площа шкірного становить в середньому 200 га. Відвідування цих парків, порівняно із першими, более регламентоване. У цілом смердоті мають велике природоохоронне значення й є об'єктами природно-заповідного фонду. У ХХ столітті крім національних з’явилися «народні», «природні», а також «регіональні парки». Їх організатори й керівники ставили за мітку як охорону окремих природних об'єктів, то й збереження великих площ антропогенних ландшафтів. Одні із них були визначені як заповідні територї, закриті для масового відвідування, інші - навпаки, як місця відпочинку. Тривалий годину серед вчених не було б єдиної думи щодо визначення поняття «національний парк». У 1969 році в столиці Індії - Делі на Х Генеральній асамблеї Міжнародної спілки охорони природи й природних ресурсів було б погоджено, що національний парк винен становити досить велику територію, що включає у собі одну чи кілька екологічних систем із більш-менш первісною природою, вилучену для регламентованого відвідання із рекреаційного й культурно-освітньою метою. Карпатський державний природний національний парк Карпатський державний природний національний парк розташований у Надвірнянському районі Івано-Франківської області, займає площу 50,3 тис. га (у тому числі територій лісу — 5.5 тис. й водойм — 0,5 тис. га). Він розмістився в одному малоосвоєних гірських районів північно-східної частини Східних Карпат. Його територія простягалась на 55 км із півночі на південь, вздовж річки Прут, приплив річки Дунай. Річка Прут бере свій вушко у самому парку, біля підніжжя міські Говерли, що є найбільшою вершиною тієї частини Східних Карпат. Цей район Гуцульщини відомий на Україні, як місцевість, де пролягають захоплюючи туристичні маршрути, де склалися необхідні умови для любителів зимових та літніх видів спорту. Гостей Карпатського парку ваблять м’який клімат, чарівні ландшафти — міжгірські далини, середньогірья, високогір'я, Черногірського та Горганського хребтів. Прикрасами парку є мінеральні джерела, водоспади, печери та інші природні утворення. Тут різноманітний рослиний й тваринний світло. Край цей має й своє історичне минуле. Тут із загонами опришків проходив народний герой Олекса Довбуша, а рокта Великої Вітчизняної війни билися із фашистськими загарбниками партизани з'єднання двічі Героя Радянського Союзу З. А. Ковпака, тут знаходяться музей партизанської слави й могила комісара цого з'єднання Героя Радянського Союзу З. У. Руднєва. З цими містами пов’язані яскраві сторінки життя, і творчости великих українських письменників І. Франка й М. Коцюбинського. На територї парку збереглося багато археологічних й культурно-історичних пам’яток, зразків народної гуцульської дерев’яної архітектури — культові й цивільні приміщення XVII-XVIII ст., селянські садиби (гражди) та інші споруди. На територї 37 природоохоронних ділянок на висоті 800−1000 м ростуть реліктові сосни, високопродуктивні 90-річні насадження піхти білої й 120- річні - піхти звичайної, є тут й окремі дерева-патріархи, що досягли віку 140−200 років й висоти близько 50 м, різноманітні рідко сни рослини. Серед природних об'єктів, котрі охороняються, — водоспади, мінеральні джерела, скелі. Усі це демонструється туристам. Шатцький державний природний національний парк Ідея створення національних парків у нашій стране виникла ще до Великої Жовтневої соціалістичної революції. Першим проектом мережі таких парків под назвою «Про типи місцевостей, де необхідно заснувати заповідники на зразок американських національних парків» розробив відомий російський географ та мандрівник У. П. Семенов-Тяньшанський. У1917 році він подавши його на розгляд Природоохоронній комісії Російського географічного товариства. Вчений вважав, що провідними видами діяльності у національних парках будуть: активний відпочинок, пізнавальний туризм й культурно-освітня робота. При цьому рекомендував постійно дбати про збереження природних комплексів. як вже зазначалося, на Україні є два державних природних національних парків: Карпатський, організований 1980 році й підпорядкований Міністерству лісової та деревообробної промисловості УСРР та Шацький, створений у 1983 році підпорядкований Міністерству лісового господарства республіки. Подібні міркування значною мірою зумовили й рішення про ставлення в Любомльському районі Волинської області Щацького державного природного національного парку. Адже безсистемне використання місцевих озер, осушення боліт, невпорядкована забудова берегів, нерегульований наплив туристів завдали великої шкоди цій місцевості. Створення національного парку поклало вушко регульованому використанню природних багатств Швацьких озер, їхні збуренню й відновленню. Площа парку — 32,5 тис. га. Розташований він у південно-західній частині України, неподалік від кордону із Білорусією й Польщею, у верхів'ях річки Прип’ять, поблизу селища міського типу Шацьк, яку дало назву паркові. Він простягнувся із півночі на південь Любомльського району. Тут знаходяться ландшафтні державні заказники республіканського значення: озера Світязь, Пісочне, Кримне, Луке-Перемут та ін., гідробіологічні болота Лука, Мальоване, а також пам’ятки природи місцевого значення — невеликі лісові масиви із рідкісними видами рослин. Генеральним планом розвитку парку передбачене його чітке функціональне зонування. В частности, 18% територї парку виділено для зони заповідного режиму. Тут зосереджується більша частина рідкісних видів рослин. Слід зазначити, що флора парку налічує 825 видів, із них 4 — занесено в Червону книжку СРСР, 28 — у Червону книжку Білоруської РСР, 245 — підлягають охороні на Україні.

Висновки Високий смак, виявлений садівниками багатьох поколінь, складений з чарівної природи смердоті знаходяться стадіонах України. У цих парках знаходяться велика кількість галявин, численних стібок, містків різноманітних, дуже-гарних композицій, красу яких, можна передати словами. Сьогодні парки відкриті для всіх хто хоче побути на одиниці із природою. І хоча деякі із них потребують реконструкції. Вони все-таки приваблюють сотні тисяч туристів не лише із міст та сіл України, а і із зарубіжних країн. Вони приваблюють людей своєю старовиною і загадковістю.

Для сучасного й майбутнього поколінь… Саме таку форму обираємо ми сьогодні, розв’язуючи широкомасштабні економічні, соціальні й культурні заподіяння. Щоб люди відпочивали, збагачувались духовно й зміцнювали своє здоров`я, у тому щоб наступні покоління були более просвітлені.

Взаємодія людини й природи набуває новий рис. І тім повнішою, ефективнішою якщо ця взаємодія, чим свідоміше ми користуватимемось Ії дарами, чим суворіше будемо дотримуватись певних правил у взаємовідносинах із природою. До неї можна не інакше як із позицій друзів, ощадливих й дбайливих господарів.

Беручи под захист природні ландшафти, ми певною мірою сплачуємо природі свій борг водночас покладаємо своєрідні мости між минулим, сучасним й майбутнім, передаючи своїм нащадкам збережені природні скарби. Тож ганьби, ступаючи на грішну землю, до якої зверталися ми розумом своїм й торкалися руками своїм, милуючись росяними світанками й ніжними заходами сонця, із повагою й вдячністю згадають нас майбутні покоління. Адже ми, йдучи до природи із любов’ю, думали й турбувалися не лише про собі, а і про них.

Використана література.

1. Заповідники України і Молдови, М.: Думка, 1987, — 271 с.

2. Осінь у «Софіївці»: Фото композиція. — До.: Мистецтво, — 1990.

3. Сади й парки в Україні. — До: Будівельника, — 1985.

4. Пергунов О. П. Руські сади й парки. М.: Наука, — 1988.

5. Національні парки України. Я .Л. Садовенко. — До.: Т-во «Знання»,.

1987.

Зміст.

ВСТУП 2.

Лісопарк «Голосіївський ліс» 5.

Дендропарк «Олександрія» 7.

Дендропарк «Софіївка» 9.

Історія розвитку парків в УСРР 10.

Карпатський державний природний національний парк 11.

Шатцький державний природний національний парк 12.

ВИСНОВКИ 14.

Список літератури 15.

Примітки.