Борхес

Борхес

Алекс Громов

Знаменитый письменник, людина-легенда.

Многие люди досі впевнені, що Борхес — це людина, а ім'я, персонаж, придуманий групою письменників-інтелектуалів з Латинська Америка, щоб «приховати своє правдиве лице».

Может бути, які й мають рацію — що тільки не публікується під псевдонімами, тим паче коли пише ціла компанія. Але така осіб у насправді жив у світі - воно народилося 24 серпня 1899 року у аргентинської столиці Буэнос-Айросе. Його доля по-своєму унікальна — батько Борхеса був юристом, філософом і письменником, власником однієї з найкращих бібліотек країни, але досить рано осліплим. І він усе свої незбуті письменницькі надії «поклав» на сина, якому дала чудове освіту.

Борхес був тихим, домашнім хлопчиком — натомість, щоб носитися по шумним аргентинським вулицями, з дитинства обожнював пропадати у величезній батьковій бібліотеці й читати — всі підряд і запоєм.

А потім почало писати і саме. Спочатку що це прекрасні, стилістично вишукані переклади з англійської іспанською, і потім і перші романтичні вірші.

Но невдовзі сім'я переїжджає до Європу. Навколо бушує вибухнула Перша світова війна, а Борхес відвідує семінари і лекції. Повернувшись кілька років в рідну Аргентину, Борхес відразу ж вирішує, ким бути — звісно, лише поетом, письменником, журналістом і редактором. Він домагається фантастичного результату — менш як за ці десять років він випустив сім книжок, заснував три журналу і публікувався ще дванадцяти. І весь цей «даремно» — книжки не розходяться (наприклад, жодну з його кращих речей, «Історію вічності», видану зараз мільйонами примірників на кількох десятках мовами світу, тоді купило лише 37 людина), на журнали не підписуються (та й купують дуже). Журнали, як цього, періодично закриваються, книжки валяються на яких складах, а гонорари від цього можна назвати суто символічними.

И ось у 38 років Борхес вирушає влаштовуватися службу. Він взагалі вміє лише чудово писати (але для можновладців це ще зайве — пише щодо тому, якби описав подвиги нинішніх вождів, бо «заум якась») і переводить.

Остается лише одна тихе і інтелігентне місце, де за її думки, знадобляться його знання книжок — бібліотека. Які ж Борхес помилявся!

Приговор аргентинської бібліотеці піввікової давності оголосив потім самий Борхес лише у зі своїх книжок — «Співробітники чоловіки цікавилися лише кінськими стрибками, футбольними змаганнями, і сальними історіями. Один із читачок була згвалтована, поки тривала в жіночу кімнату. Усі сміючись казали, що це могло не статися, оскільки жіноча кімната бути із мужской.».

Но на Борхеса там дивилися як у «ідіота» (і може бути — графомана) і цього не заважав тимчасово віддалятися в книжкові поклади, і щось написати свої розповіді. Ті самі, якими досі все захоплюються.

Но халява, як і будь-яка щастя, може бути вічним і крізь десятиліття, після приходу нового правителя — Перона до повалення влади, неугодний вільнодумець і ліберал Борхес «перекидається» зі свого затишній бібліотеки посаду інспектора по торгівлі птицею і кроликами на ринках столиці.

Другой на його місце сказав «Спасибі» — такі самі гроші можна одержувати (так така посаду у СРСР стільки була варта!), а «чесний і некомпетентний» Борхес невдовзі знову лише виявляється безкоштовно і при цьому стає безробітним.

Но проходить час й у Латинської Америки змінюється літературна мода виходить отже глибоко непрактичний Борхес цього разу «потрапляє у потрібну струмінь». Його книжки робляться популярними, Борхеса видають у рідний Аргентині, а й в усій Латинської Америки, а невдовзі - до й Західної Європи. Але він, подібно свого батька, вже осліп. Але багато він пам’ятав напам’ять і являв собі краще, ніж інший видючий.

Борхес все-таки стає директором національної бібліотеки, намагаючись навести у ній порядок. Його не було бояться, його — поважають. На пенсію він пішов у 1974 року, вже 75- літнім дідом.

Через років він помер від раку й був похований самісінькому мирної землі - в Швейцарії, у Женеві, де на кількох надгробній плиті залишилася заповідана їм напис на древній мові, яку тривалий час ніхто було прочитати — це був цитату з напівзабутого древнього епосу «Беовульф».

Он був людиною, який намагався зробити висновки з бібліотеки — Храм Книги, і при цьому відродив нам у своїх розповідях багато древні сюжети, легенди і, давши їм друге життя.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.