Политика Німеччині комітеті у невтручанню (по німецьким дипломатичним документам)

Политика Німеччині комітеті у невтручанню (по німецьким дипломатичним документам)

М. З. Орехова В 1951 року мають спільно Державним департаментом навіть міністерствами закордонних справ Великобританії та Франції були опубліковані трофейні документи по зовнішню політику Третього рейху. Одне з томів тематично був присвячений німецької політики в час війни у Іспанії (1936;1939гг.) [1]. Фахівці, котрі готували збірник до видання, прагнули наскільки можна не акцентувати увагу до деяких аспектах передвоєнної зовнішньої політики України Англії, Німеччині й США — не завжди робили честь цих країнах, що справило величезний вплив на добірку і характер публікованих документів. Також треба враховувати, що коли частина архівів нацисти встигли знищити до закінчення Другої світової війни. Тому значною мірою картина німецької політики у Іспанії, реконструируемая за офіційними документам збірника, особливо її справжні мети, може бути полной.

Мятеж у липні 1936 р. проти законного уряду у Іспанії і проведена його громадянської війни викликали широкий міжнародного резонансу, довів за умов складної міжнародної обстановки 30-х рр. до інтернаціоналізації конфлікту. По ініціативи французької британського урядів 27 європейських країн серпні 1937 р. підписали угоду невтручання в іспанські події, і з початку вересня у Лондоні почав діяти Комітет із контролю над виконанням домовленості про невтручання (далі - Комітет із невтручанню). Велике число опублікованих у названий збірнику документів належить стосовно питання про участі Німеччині Лондонському комітеті у невтручанню. Вони почасти дозволяють простежити основну лінію німецької політики, яку проводять у комітеті.

К початку роботи Комітету з невтручанню (9 вересня 1936 р.) Гітлер непросто надав разову допомогу заколотникам, а й прийняв постанову по деякою ескалації німецького участі у конфлікті. Беручи пропозиції щодо невтручання, німецьке керівництво випливало з побоювання з приводу можливої підтримки законного уряду Радянський Союз, саме тому вона наполягало на обов’язковому приєднання СРСР до угоди [2]. З іншого боку, своїм відмовою Німеччина могла викликати звинувачення у сприянні розв’язанню війни у Испании.

На етапі підготовки до першого засідання Комітету німецької дипломатією було з’ясовано, що він має бути лише обмінюватись інформацією, а чи не для контролю за поставками, тому Німеччина могла без труднощі приймати що у його роботі. 31 серпня 1936 р. німецька сторона виступило з пропозицією, щоб дипломатичні місії у Лондоні сформували комітет для обміну під гаслом нейтралітету, що мало попередити поява окремого представництва з функціями контролю. Таке пропозицію наштовхнулося на опір французької боку, а цілком влаштовувало британських політиків [3]. Позиція Італії була аналогічної: прийняття нею невтручання диктувалося побоюванням, що зволікання з впровадження невтручання допоможе іспанському уряду. Насправді із боку Німеччині та Італії жодного наміри дотриматися заявлені пункти угоди. Надалі німецький і італійський представники в Лондонському комітеті тісно контактували діяли відповідно до одержуваними інструкціями «зберігати дії комітету платонічному рівні «[4].

Уже першого дня роботи Комітету німецької дипломатії практично точно вдалося оцінити наміри французької британського керівництва: німецький повірений доповідав, що у засіданні Комітету складається враження, як та Англія ні наполягати на негайних активних діях, їх мета — заспокоєння опозиції, у свої країни, активізація якої був викликана іспанськими подіями [5]. Слід зазначити, що документів, датованих 9 — 17 вересня 1936 р. (час початку Комітету з невтручанню), у збірнику міститься лише три, і лише з них має безпосередній стосунок до роботі Комітету. Чи німецька дипломатія настільки неуважно щодо нього ставилася. Як уже відзначалося вище, можна припустити, що інших документів цього періоду або знищили, або за тим чи іншим причин були включені у збірник британського видавництва.

Также до нього мало ввійшли документи про діяльність німецького представника в комітеті наприкінці вересня — початку жовтня 1936 г. Тим більше що, це був період досить активної роботи Комітету і особливо радянського представника С. Б. Кагана. Він багато разів упродовж зазначеного часу звернула увагу його учасників на фактах порушення домовленості про невтручання німецькій актрисі й італійської сторонами. Реакція німецької дипломатії лише побічно відбито у документах даного збірника. Як відомо, 6 жовтня 1936 р. С. Б. Каган виступив із пропозицією негайно обговорити факти грубого порушення угоди Португалією, в портах якої вільно вивантажувалися військові контингенти і техніка з Італії та Німеччині. Як запобіжні заходи пропонувалося встановлення контролю на испано-португальской кордоні. 7 жовтня голові Комітету лорду Плимуту було передано нота радянського уряду, у якій знову зверталося увагу до дії Португалії та утримувалося заяву, у разі неприйняття заходів СРСР вважатиме вільною від зобов’язань по невтручанню [6]. На той час становище Іспанській республіки стало катастрофічним: війська заколотників стояли підступах до Мадриду, і Франко вірив у швидку перемогу [7]. 23 жовтня наміри Радянського Союзу вийти з Комітету з невтручанню були повторені у ще більш категоричною формі [8]. Це викликало незадоволення й роздратування в Англії, Франції й Італії. Про реакцію німецької сторони про, яку, безумовно, було неможливо не зачепити радянські обвинувачення, можна побічно судити з двом опублікованим документам: 12 жовтня посол Німеччині СРСР Шуленбург повідомив у МЗС, що радянська загроза відкликати представника з Комітету є наслідком стурбованості безнадійним становищем Мадридского уряду та спробою змусити Англію та Франції до активнішої політиці. У зв’язку з цим було виділено вирішено не приймати ніяких поспішних кроків, а чекати французької та британської реакції [9].

12 листопада 1936 р. у Комітеті з невтручанню був одноголосно прийнято раніше запропонований її головою, лордом Плимутом, план контроль над дотриманням угоди [10]. Проте його реалізація затяглася. Документи збірника не відбивають відносини Німеччини до підписаного плану, але можна припустити, що Німеччина, як та інші європейські країни, очікувала швидкого падіння республіки. Проте військові операції Франко під Мадридом до середини листопада 1936 р. зазнали поразка, як і раніше, що перемога була такою близька, що уряди Німеччині та Італії поквапилися офіційно визнати Франко главою Іспанії [11]. Ставало очевидним, що таке громадянська війна прийняла затяжний характер.

В грудні 1936 р. радянський представник у Комітеті виступив із пропозицією поширити угоду про невтручання і відправку добровольців в Іспанію. У відповідь 7 грудня Нейрат заявив, що Німеччина не схвалила дії Франко контроль немає практичної значимості [12]. Однак у меморандумі британському і французькому посольствам від 12 грудня 1936 р. німецьке уряд, всупереч більш ранньої заяви, стверджувало, що Німеччина не готова продовжити обговорення [13]. У Комітеті німецький представник наполягав у тому, щоб питання добровольцях не обговорювалося окремо, лише разом із питаннями про інші формах втручання, включаючи зворотну фінансову допомогу [14].

24 грудня 1936 р. Англією і Францією було запропоновано план встановлення контролю на франко-іспанській і испано-португальской межах, і навіть морського патрулювання прибережних іспанських вод, причому британський уряд закликало кожну країну на окремішності заборонити від'їзд добровольців до Іспанії, без очікування тривалих переговорів Лондонському комітеті [15].

Январь 1937 р. відзначений жвавої дискусії дипломатичної листуванням між міністерством закордонних справ Німеччини та її послом в Англії. У цьому збірнику подано понад 10 документів з цього питання. Вони добре простежується прагнення німецької дипломатії відстрочити встановлення дієвого контролю. Німеччина погоджувалася прийняти британський план, але за умови, що це держави зроблять те саме одночасно, тих-таки умовах [16]. Меморандум міністерства іноземних справ від 13 січня проясняє позицію Німеччини: приймаючи план контролю, німецька сторона керувалася небажанням бути втягненою в європейську війну; при цьому цьому етапі вона збиралася посилати великі військові контингенти до Іспанії [17]. Італійське керівництво були відкрито саботувати прийняття плану, та у з очікуванням швидкої відправки великого контингенту військ прагнуло загальмувати впровадження дієвого контролю [18]. Між Римом і Берліном було досягнуто згоди, щодо 31 січня повинні вживатися максимальних зусиль на допомогу Франко, а на той час варто зволікати остаточне рішення щодо встановленню контролю. Вони з його запровадженням, але раніше середини лютого [19].

Между тим наміри Франко відкинути пропозиції щодо контролю компрометувало Німеччину зі Італію. За такого стану німецькі дипломати вважали найкращим, якщо Франка у принципі прийме британський варіант, але потім знайде прийменник для затримки його реалізації [20]. Наприкінці січня 1937 р. Франко несподівано всупереч німецькому раді дав негативну у відповідь пропозицію допустити представників Комітету завезеними на територію, контрольовану заколотниками [21]. У неперервному зв’язку з цим 28 січня 1937 р. Комітетом по невтручанню було вирішено контролювати зовнішні сухопутні і морські кордону Іспанії, з яким Німеччина та Італія повністю погодилися [22]. Але, як у разі з попереднім планом, за формальним його прийняттям йшла дипломатична листування, мету, якої - максимальна відстрочка конкретні дії. 16 лютого 1937 р. у Комітеті з невтручанню було узгоджено тексти документів з питань про добровольцях і контролі. Заборона на посилку добровольців мав розпочати діяти початку лютого 1937 р., новий план контролю — із шостої березня. Обидва плану було прийнято одноголосно, проте німецька і італійська дипломатії знову вдалися до улюбленою тактиці затягування практичного втілення контроля.

Поражение франкістів під Гвадалахарою (березень 1937 р.) остаточно продемонструвало, що без іноземної допомоги перемога заколотників навряд чи можлива. Це посилило опір німецьких і особливо італійських представників ув комітеті у невтручанню запровадження дієвого контролю [23].

Таким чином, представлені у збірнику документи німецької зовнішньої політики України, які стосуються початковому періоду громадянської війни Іспанії, досить чітко відбивають основне прагнення Німеччини: здійснити максимальну, хоча б дипломатичну, лише на рівні Комітету з невтручанню підтримку заколотників, використовуючи його як перешкода на підтримку республіки іншими. Вони підтверджують справедливість затвердження Франко: «Законодавство про нейтралітет, швидкість, з якою вона було й наведено на дію, — це жест, який ми, націоналісти, будь-коли забудемо «[24]. Опубліковані документи є цінним джерелом з питання участі Німеччини угодою по невтручанню. Але з тим багато аспектів проблеми, як, наприклад, советско — німецькі відносини у комітеті у невтручанню у зв’язку з з громадянською війною хто в Іспанії, не відбилися у цьому сборнике.

Список литературы.

Documents on German Foreign Policy 1918;1945. Series D. Vol. III. Germany and the Spanish Civil War (1936;1939). L., 1951. (Далі - DGFP).

Ibid. P. 29.

Ibid. P. 63, 65, 66, 72.

Ibid. P. 60, 75.

Ibid. P. 82.

ДВП СРСР. Т.XIX. З. 463−464.

DGFP. Vol. III. P. 105.

ДВП СРСР. Т.XIX. С.513−514, 527−528.

DGFP. Vol. III. P. 108, 119.

Малай В. В. Доля республіки вирішувалася над Мадриді. З англо-советских дипломатичних взаємин у переддень II Першої світової. Бєлгород, 1999. З. 30.

DGFP. Vol. III. P. 132, 133.

Ibid. P. 156.

Ibid. P. 165.

Ibid. P. 167.

Ibid. P. 183, 185.

Ibid. P. 220.

Ibid. P. 222.

Ibid. P. 221.

Ibid. P.225, 232.

Ibid. 225.

Ibid. 237.

Ibidem. P. 237.

Ibid. P. 246, 248, 249, 261, 265, 273.

Цит. по.: Сиполс В. Я. Дипломатична боротьба напередодні Другої світової війни. М., 1989. С. 126.

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.