Правила та системні помилки стосовно аргументам

КГУ.

КУРСОВА РАБОТА.

ПО ЛОГИКЕ.

НА ТЕМУ:

«Правила та системні помилки стосовно аргументам.».

Студент I-го курсу факультета Соц.Культ.Серв і Туризм очного отделения Майдак Максим Проверил Пантелеев А.В.

(Калінінград 1998.

ПЛАН: 1. Запровадження. 2. Загальні понять Аргументації. 3. Види аргументів. 4. Правила та системні помилки стосовно аргументів. 3. Вывод.

Аргументація ідей, теорій, тезисов-это складна логічна операція, що на меті переконання опонента. Аргументація як засіб мисленнєвої і мовної діяльності, як логічну побудову має незаперечні законы.

Аргументация-это операція обгрунтована будь-яких суджень, практичних рішень чи оцінок, у якій поруч із логічними прийомами застосовуються й у нелогические методи лікування й прийоми котрий переконує воздействия.

Аргументація включає три взаємозалежних елемента: 1. Теза. 2. Аргумент. 3. Демонстрация.

Тезаце висунуте пропонентом судження, що він обгрунтовує в процесі аргументації. Теза головне структурним елементом аргументації й відповідає питанням: що обосновывают.

Аргументи, і докази, — це вихідні теоретичні чи фактичні становища, з допомогою яких обгрунтовують теза. Вони виконують роль підстави, чи логічного фундаменту аргументації, і відповідають питання: ніж, з допомогою чого ведеться, обгрунтування тезиса?

Демонстраціяце логічна зв’язок між аргументами і тезисом.

Є також три «види аргументації, цедедуктивний спосібпередбачає дотримання низки методологічних і логічних вимог, як-от точне визначення чи опис більшою посилці, яка виконує роль аргументу, вихідного теоретичного чи емпіричного становища; точне і достовірне опис конкретного події, яке дано меншою посилці; дотримання структурних правил цієї форми виведення; індуктивний спосібзастосовується, зазвичай, у випадках, як у ролі доказів використовуються фактичні дані; і аргументація у вигляді аналогіїзастосовується у разі вживання одиничних подій і явлений.

Виды аргументів: Як аргументів можуть виступати різні за змістом судження: 1. Теоретичні узагальнення як служать цілям пояснення відомих чи пророцтво нових явищ, але виконують роль доказів, а аргументації. 2. Роль аргументів виконують твердження про фактах. Фактами чи фактичними даними називають поодинокі події чи явища, котрим характерні певний час, місце і конкретні умови для їхньої виникнення і існування. 3. Аргументами може бути аксіоми, тобто. очевидні і тому не доказываемые у сфері становища. 4. Роль аргументів можуть виконувати визначення основних понять конкретної області знаний.

ПРАВИЛА І ПОМИЛКИ ПО ВІДНОШЕННЮ До АРГУМЕНТАМ.

Логічний спроможність і доказове значення міркування у що свідчить залежить від якості вихідного фактичного і теоретичного матеріалу — переконуючої сили аргументов.

Процес аргументації завжди передбачає попередній аналіз наявного фактичного і теоретичного матеріалу, статистичних узагальнень, свідчень очевидців, наукових даних, і т.п. Слабкі і сумнівні аргументи відкидаються, найбільш вагомі синтезуються в струнку і несуперечливу систему доводов.

Попередня робота проводиться цьому з урахуванням особливої стратегії і тактики аргументації. Під тактикою мають на увазі пошук і освоєння відбір таких аргументів, які будуть найпереконливішими для даної аудиторії, зважаючи на вікові, професійні, культурно-освітні та інші її особливості. Виступи однією й саму тему перед складом суду, дипломатами, школярами, працівниками театру або молоді вчені будуть різнитися як стилем, глибиною змісту, психологічним підходом, але й типом і характером аргументації, зокрема особливим добором найдійовіших, тобто. близьких, зрозумілі й переконливих аргументов.

Рішення стратегічної завдання аргументації визначаються виконанням таких вимог, чи правил, щодо доводов.

1) Достовірність аргументов.

2) Автономне від тези обоснование.

3) Непротиворечивость.

4) Достатність. 1. Вимога достовірності, тобто. до справжності й доведеності аргументів залежить від того, що вони логічними підставами, спираючись на що виводять теза. Як би імовірним не були докази, їх може слідувати лише вірогідний, але з достовірний теза. Складання ймовірностей в посилках призводить лише до підвищення ступеня ймовірності укладання, але з гарантує отримання достовірного результата.

Докази виконують роль фундаменту, у якому будується аргументація. Якщо фундамент міркування нетребовательно кладуть неперевірені чи сумнівні факти, тим самим викликає загрозу увесь перебіг аргументації. Досвідченому критику досить поставити під сумнів чи кілька доказів, як руйнується всю систему розмірковувань та теза виступає виглядає як довільний і декларативний. Про переконливість такого міркування не може бути речи.

Порушення зазначеного логічного правила призводить до двом помилок. Один із них — прийняття за істину помилкового аргументу — називається «основне оману» (error fundamentalis).

Причини такої помилки — використання кронштейна як аргументу неіснуючого факту, посилання подія, що у дійсності не було зовсім, вказівку на неіснуючих очевидців тощо. п. Таке оману називається основним оскільки підриває найголовніший принцип докази — переконати у правильності такого тези, який спочиває не так на будь-якому, а тільки твердий фундамент з істинних положений.

Особливо небезпечний «основне оману» в судебно-следственной діяльності, де неправдиві свідчення зацікавлених осіб — свідків, чи обвинувачуваного, — неправильне проведене впізнання особистості, речей чи трупа викликають окремих випадках до судовим помилок — покаранню безневинної або до виправданню дійсного преступника.

Інша помилка — «передбачення підстави» (petitio principii). Вона у тому, що на посаді аргументів використовуються недоведені, як правило, довільно взяті становища: посилаються на чутки, на ходячі думки чи висловлені кимось припущення, і видають за аргументи, нібито обгрунтовують головну тезу. Тоді як доброякісність таких доказів лише передбачається, але з встановлюється з переконливістю. 2. Вимоги автономного обгрунтування аргументів означає оскільки докази би мало бути істинними, то, як обгрунтовувати теза, слід перевірити самі аргументи. У цьому для доказів вишукують підстави, не звертаючись до тези. Інакше може статися, що недоведеним тезою обгрунтовуються недоведені аргументи. Ця помилка називається «кругом у демонстрації» (circulus in demonstrando). 3. Вимоги несуперечливості аргументів випливає з логічного ідеї, за якою з протиріччя формально слід що завгодно — і теза пропонента, і антитезис опонента. Змістовно ж із суперечливих підстав із необхідністю не випливає жодна становище. У судебно-следственной діяльності порушення цієї вимоги може виражатися у цьому, що з неквалифицированном підході до обґрунтування рішення по цивільному справі чи обвинувального вироку у справі посилаються на суперечать одна одній фактичні обставини: суперечливі показання свідків і обвинувачуваних, не збігаються з фактами укладання експертів тощо. 4. Вимоги достатності аргументів пов’язані з логічного мірою — у своїй сукупності докази повинні прагнути бути такими, що з них за правилами логіки у необхідності дотримувався доказуваний теза. Правило достатності аргументів проявляється по-різному, залежно від які у процесі обгрунтування різних видів умовиводів. Так, недостатність аргументації при зверненні до аналогії проявляється у малому числі подібних для порівнюваних явищ ознак. Уподібнення буде малообоснованным, коли вона спирається на 2−3 ізольованих подібності. Непереконливим буде підписаний і індуктивне узагальнення, якщо досліджені випадки не відбивають особливостей образца.

Відхилення від вимог достатності аргументів недоречні ні з ту, ні з інший бік. Доказ не має сенсу, коли окремими фактами намагаються обгрунтувати широкий теза — узагальнення у разі буде «занадто чи поспішним». Причина появи таких непереконливих узагальнень пояснюється, зазвичай, недостатнім аналізом фактичного матеріалу з метою відбору з багатьох фактів лише достовірно встановлених, безсумнівних і найпереконливіше підтверджують тезис.

Не дає позитивні результати принцип «що більше аргументів, краще». Важко визнати переконливим міркування, коли, прагнучи у хоч би що там що довести теза, збільшують число аргументів, вважаючи, що цим надійніше підтверджують його. Діючи в такий спосіб, легко здійснювати логічний помилку «надмірного докази», коли непомітно собі беруть явно суперечать друг другу докази. Аргументація у разі завжди буде нелогічної чи надмірної, за принципом «хто багато доводить, той щось доказывает».

При поспішному, який завжди продуманому аналізі фактичного матеріалу зустрічається користування та такого аргументу, який би не підтверджує, а навпаки, суперечить тези виступає. І тут кажуть, що пропонент використовував «самогубний довод».

Найкращим принципом переконливого міркування є правило: краще менше, але краще, тобто. все які стосуються обговорюваному тези факти і що становища би мало бути старанно зважені і відібрано, щоб отримати надійну і переконливу систему аргументов.

Досить аргументів слід розцінювати над сенсі їхньої кількості, і з урахуванням їхньої вагомості. У цьому окремі, ізольовані аргументи, як правило, мають малим вагою, бо допускають різне тлумачення. Інше справа, якщо використовується ряд доказів, які взаємозв'язані й підкріплюють одне одного. Вага такої системи аргументів виражатиметься не їх сумою, а твором складових. Невипадково кажуть, що ізольований факт важить, як пір'їнку, а кілька пов’язаних фактів тиснуть із тяжкістю жернова.

Отже, ми показали важливість правильної аргументації, яка грунтується, передусім, не так на кількості фактів, але в їх переконливості, яскравості, вражаючою логике.

Используемая литература:

1. «Логіка» Ю. В. Ивлев Видавництво Московського Університету 1992. 2. «Логіка» В. И. Кирилов, А. А. Старченко Москва «Юрист» 1995. 3. «Практична логіка» В. А. Светлов Санкт-Петербург 1995. 4. «Вправи за логікою» В. И. Кирилов Москва «Юрист» 1993.