Види і структурні характеристики малої групи

Велика кількість малих груп та різноманітні особливості взаємодії в них зумовлюють необхідність їх класифікації за різними критеріями.

Види малих груп.

Малі групи класифікують з огляду на тривалість існування, особливості взаємин, спосіб входження індивіда у групу та ін.

Соціальна психологія поділяє їх на :

• — лабораторні і природні;
• -первинні і вторинні;
• -формальні і неформальні;
• — тимчасові і постійні;
• -відкриті і закриті;
• — референтні і групи членства.

Лабораторні малі групи спеціально створюють для виконання експериментальних наукових завдань у штучних умовах, природні групи існують у реальних життєвих ситуаціях, незалежно від волі дослідника. Вони мають усталений соціокультурний простір, сформовану структуру, рівень розвитку та ін.

Первинні групи (поняття запровадив Ч. Кулі) характеризує безпосередність контактів (сім'я, сусіди, друзі тощо). Індивіди, які належать до первинної групи, знають одне одного особисто і спілкуються між собою у процесі вирішення завдання. У вторинних групах безпосередніх контактів немає, для спілкування між індивідами використовуються різноманітні «посередники» (засоби зв’язку тощо). Одночасно людина може належати до кількох первинних груп. Наприклад, студент є учасником усіх справ студентської групи, капітаном футбольної команди, членом збірної району з шахів тощо. Контакти в первинних групах не дозовані, кожний може спілкуватися з іншим згідно зі своїм бажанням і необхідністю. [3].

Мала група є складною системою спілкування та взаємин як між членами групи, так і з середовищем, які визначають її структуру.

Структура малої групи — сукупність зв’язків між членами групи.

Основними сферами активності індивідів у малій групі є спільна діяльність і спілкування. На цій підставі виокремлюють структуру зв’язків і відносин, породжених спільною діяльністю і спілкуванням.

Більшість малих соціальних груп виникає через необхідність розв’язання певних суспільних завдань, під час реалізації яких члени групи виконують спільну діяльність, обмінюються інформацією тощо. Такі їх відносини мають офіційний характер, оскільки фіксуються й охороняються соціальними інститутами, законодавством, інструкціями, наказами. Тому їх названо формальними. Вони утворюють формальну (ділову) структуру групи.

Формальна структура малої групи — взаємини і зв’язки між індивідами в групі, за допомогою яких здійснюються ділові контакти, офіційні відносини, спрямовані на виконання групового завдання.

Головними особливостями формальної структури малої групи є поділ праці, спеціалізація функцій, ієрархія посад, наявність системи координації дій, стабільні лінії комунікації та схематичні способи передавання інформації.

Поступово у межах офіційної структури формується неформальна (емоційна) структура.

Неформальна структура малої групи — емоційно забарвлені зв’язки, які відтворюють неофіційні взаємини між членами групи.

За формальних відносин ці міжособистісні зв’язки є вторинними, однак за певних умов вони можуть бути консолідуючим чинником, сприяти підвищенню продуктивності праці, досягненню поставленої мети, об'єднанню людей у неформальні угруповання. Вступ індивіда до неформальної системи зв’язків зумовлюють потреби в допомозі, захисті, інформації, спілкуванні, вияві симпатії тощо. Побутує думка, що емоційні взаємини між людьми — не головне, адже життя у групі вибудовується передусім за діловими зв’язками. Заперечує її твердження, що неформальна організація є своєрідним протестом індивідів проти знеосібнених принципів, породжених формальною організацією. Тому важливо максимально зблизити ці структури малої групи, що сприятиме підвищенню ефективності функціонування організації. З цим не всі погоджуються, оскільки формальні та неформальні відносини мають різну цільову та функціональну спрямованість, збіг яких може спричинити продовження спілкування за заздалегідь заданими схемами. 5].

Спосіб співвіднесення офіційної (ділової) та неофіційної (емоційної) структури значною мірою залежать від рівня розвитку групи, реалізованих нею функцій, особливостей впливу на індивідів тощо. Співвідношення формальної і неформальної структур малої соціальної групи може мати такі варіанти:

• — обидві структури відносин не суперечать одна одній, а взаємодоповнюються, тобто емоційні взаємини сприяють досягненню накреслених цілей формальної структури;
• — відносно самостійний, незалежний розвиток і функціонування формальної та неформальної систем відносин;
• — наявність істотних суперечностей між офіційною та неофіційною системою відносин.

Одним із перших у психології звернув увагу на емоційні взаємини та виокремив їх як важливі чинники соціальних зв’язків індивіда 3. Фрейд. Згідно з його моделлю соціальних відносин група створюється, цементується і розвивається за допомогою двох видів емоційних зв’язків її учасників: первинних (зв'язки кожного індивіда з лідером групи) і вторинних (зв'язок кожного індивіда з іншими у групі) зв’язків. З ім'ям Дж. Морено пов’язане подальше дослідження емоційних взаємин. Запропонований ним метод соціометрії дотепер використовують під час вивчення неформальної структури малої групи.

Із усіх характеристик неформальної структури малої групи найбільше досліджений емоційний статус індивіда у групі. З’ясовано, що статус члена групи є стійкою величиною, яка не тільки зберігає свою незмінність у конкретній групі, а й нерідко «мандрує» з індивідом в іншу спільноту. Зумовлено це тим, що людина звикає до ролей, передбачених постійним статусним становищем, закріплюючи у своїй поведінці звичні форми реагування на дії і вчинки інших людей. З переходом в іншу групу вона продовжує звично поводитися, а члени групи, в яку людина щойно влилася, наслідують запропоновані їм звички, манеру поведінки та ін. На статус людини в групі впливають такі психологічні та соціальні чинники: зовнішній вигляд, манера поведінки, професійні якості, успіхи в груповій діяльності, комунікабельність, стабільність нервової системи, успішність позагрупової діяльності, вміння дотримуватися групової системи норм і правил та ін.

Комунікативну структуру групи утворює мережа офіційних та неофіційних каналів, шляхів, за допомогою яких у групі відбувається обмін діловою інформацією та міркуваннями.

Комунікативна структура малої групи — відносини індивідів між собою і навколишнім середовищем, які спрямовані на актуалізацію комунікативного потенціалу групи і реалізуються в системі інформаційних зв’язків.

Офіційні канали зв’язку задані адміністрацією, вони зв’язують людей по вертикалі та горизонталі, а неофіційні — ті, що не збігаються з офіційно встановленими.

Комунікативний потенціал групи — комунікативні можливості групи, що можуть бути використані для забезпечення всіх її реальних відносин і зв’язків (внутрішніх і зовнішніх). 14].

Комунікативний потенціал групи характеризують такі ознаки:

• — єдність компонентів, які в сукупності утворюють цілісність. Ця цілісність не є сумою чи сукупністю комунікативних властивостей і можливостей окремих індивідів. Втрата чи вилучення її компонента може зруйнувати цілісність, деформувати інші її складові, перетворюючи і їх, і цілісність на іншу даність. За сумарного поєднання компонентів відсутність одного з них змінює лише їх кількість, але не впливає на інші частини;
• — система психологічних властивостей та можливостей, які є основою комунікативного потенціалу особистості. Ця система зумовлена соціально-психологічними характеристиками групи, в якій особистість розвивається, формується, обмінюється інформацією, реалізує себе професійно, розкриває свої творчі здібності;
• — співвідношення ідеально можливого й існуючого. Механізмом реалізації комунікативного потенціалу групи є реальні взаємини, безпосередній обмін інформацією, конкретна взаємодія. Розкриття цього потенціалу полягає у розвитку комунікативного потенціалу кожного індивіда. Отже, комунікативні можливості групи з’являються і розвиваються з розкриттям індивідуальних комунікативних можливостей кожного учасника спілкування.

На становлення комунікативного потенціалу групи впливають не лише психологічні особливості індивідів, а й її внутрішні взаємини та зовнішні зв’язки. Йдеться про формальні і неформальні відносини, усвідомлення і фіксацію індивідами свого місця в системі цих зв’язків і статусу групи в цілому. Реальне життя набагато складніше і ширше, ніж конкретна група та особливості комунікації в ній. Тому мала спільнота завжди є елементом значно ширших соціальних відносин. Це означає, що взаємини перебувають і під дією неврахованих впливів.

Психологічну основу комунікативного потенціалу групи утворюють групові норми, цінності, цілі, традиції, манера поведінки, комунікативний досвід, а соціальну — система суспільних відносин. Динамічність цього потенціалу виявляється у здатності групи змінювати правила поведінки, норми життєдіяльності, накопичувати досвід ділового спілкування, розвивати традиції взаємодії тощо.

Комунікативний потенціал групи є і певною сукупністю її психологічних характеристик у сфері спілкування, а також комунікативних можливостей, зумовлених її внутрішніми і зовнішніми зв’язками. Наявність учасників взаємодії і зв’язків — важлива умова розвитку групи, а отже й умова розвитку її комунікативного потенціалу. Відносини і зв’язки породжують нову комунікативну якість, яка відрізняється від простої суми впливів і реалізується в комунікативному потенціалі групи.

Структуру комунікативного потенціалу групи утворюють такі компоненти:

• — мотивація спілкування. Відтворює стан групової мотивації спільної діяльності, мотиваційну єдність групи;
• — стиль внутрігрупового спілкування. Йдеться про психологічний клімат у групі, який формують емоційно-міжособистісні взаємини, характер емоційної ідентифікації, відповідальності, керівництва, лідерства, рольової структури групи та ін.;
• — соціально-перцептивні можливості групи. Ними є перцептивно-орієнтаційна єдність групи в пізнанні індивідів, точність групової оцінки особистості, групова оцінка місця і ролі особистості у структурі групи;
• — соціально-рефлексивні здібності групи. До них належать адекватність групового відображення ділових і комунікативних можливостей групи та адекватність групового відображення структури групи;
• — цілі, цінності та норми групи. Будучи важливим чинником регуляції міжособистісних відносин у групі, вони забезпечують вироблення загальної системи зв’язків як у групі, так і в навколишньому середовищі, створюють комунікативну енергетику групи, визначають її місце у спілкуванні, системі соціальних відносин.

Комунікативний потенціал групи реалізується у процесі досягнення її головної мети. Відповідно комунікація є засобом досягнення цієї мети. За відсутності потреби у спілкуванні комунікативний потенціал існує на рівні передбачення, гіпотетичної можливості, внутрішньої сили групи. З виникненням потреби у спілкуванні він актуалізується, а потім реалізується.

Комунікація є атрибутивною властивістю, соціально-психологічною функцією групи, у процесі якої комунікативний акт реалізує потреби індивідів і спільноти у взаємодії з іншими, підтриманні зв’язків, обміні інформацією. Спілкуючись, члени групи задовольняють свою потребу в інформації, отримують схвалення (несхвалення) своєї поведінки. Комунікативні акти є засобом реалізації багатьох інших функцій групи. Комунікативна діяльність групи здійснюється в певному соціально-психологічному середовищі, у просторі якого відбуваються внутрігрупові взаємини, реалізуються її зовнішні зв’язки. 17] Взаємодія та взаємозв'язок групи із соціально-психологічним середовищем реалізується у таких вимірах:

• — безпосередній зв’язок і постійна залежність між групою і середовищем, що зумовлює зміст комунікативних потреб групи та індивідів;
• — цілеспрямований вплив групи на середовище і середовища на групу, що спричинює зміни і розвиток кожного з них;
• — суперечності та антагонізм між середовищем і групою за відсутності в соціально-психологічному середовищі можливостей задоволення комунікативних потреб групи та її учасників.

Соціально-психологічний простір організацій (простір намірів і цілей, простір відносин і позицій, простір взаємозв'язків і взаємозалежностей) є ієрархічно структурованим. Він неоднаково комфортний для окремої людини, структурної одиниці, групи тощо. Найефективніше в ньому ділове спілкування, яке забезпечує індивіду можливість швидко включитися у комунікацію та взаємодію як всередині організації, так і з представниками різних соціальних груп, носіями різних цінностей, а також своєчасно передавати інформацію, налагоджувати зв’язки. Однак ефективність ділових контактів може знизитися через надмірну регламентацію і формалізацію відносин, замовчування інформації. За таких обставин неминучим є звернення людини до неформального спілкування з метою компенсації недоліків офіційних відносин, захисту себе від формальної структури. Отримана неформальним шляхом інформація може випереджувати офіційну, іноді вона циркулює на рівні чуток. 29].

Інформаційні групові зв’язки утворюють комунікативну мережу, яка може бути централізованою і децентралізованою. У централізованій комунікативній мережі комунікації здійснюються через одного індивіда, який займає центральну позицію. Це забезпечує мобільне управління групою, оперативне розв’язання нескладних завдань. Централізовані мережі бувають таких видів:

• — фронтальна. її учасники, не контактуючи один з одним, перебувають поруч, бачать один одного, що дає їм змогу враховувати реакції і поведінку інших учасників комунікативного процесу;
• — радіальна. У такій мережі вся інформація передається через центральну особу іншим особам у групі. Ускладнений при цьому зворотний зв’язок не перешкоджає ефективній і злагодженій роботі;
• — ієрархічна. Вона має два і більше рівнів супідрядності членів групи. Одні з них можуть перебувати у процесі взаємодії, інші — ні.

У децентралізованих мережах можливості індивідів брати участь у комунікації розподілені рівномірніше. Всі учасники взаємодії наділені рівноцінними комунікативними можливостями. Тобто, вступаючи у пряме спілкування, вони однаково можуть приймати, передавати, переробляти інформацію. Найпоширенішими є такі децентралізовані мережі:

• — ланцюгова. Спілкування в групі здійснюється у певній послідовності (наявна на конвеєрних виробництвах);
• — кругова. Інформація циркулює в ній по колу, піддаючись аналізу, зазнаючи доповнень, уточнень, набуваючи нового значення та інтерпретації;
• — повна. Відсутність перешкод для вільного міжособистісного спілкування дає змогу кожному в групі брати участь у комунікативному процесі.

Вибір комунікативної мережі залежить від цілей і способів взаємодії.

Оскільки міжособистісні відносини у групі побудовані на впливі, владі й підлеглості, соціальна психологія досліджує також структуру соціальної влади і впливу.

Структура соціальної влади і впливу в малій групі — сукупність зв’язків між членами групи, спрямованість та інтенсивність їх взаємного впливу.

У малій групі соціальна влада реалізується як лідерство і керівництво. Лідери, керівники мають різну впливовість. Залежно від способу впливу виокремлюють такі типи соціальної влади, як примус, винагорода, експертна влада тощо. Владні відносини передбачають волевиявлення; можливість однієї частини панувати над іншою, впливати на неї, змінюючи її світосприймання, відносини, поведінку; здійснювати свою волю у взаємодії, за необхідності нав’язувати її іншим. 30].

Характерною особливістю малої соціальної групи є її рольова структура, яка передбачає розподіл групових ролей.

Групові ролі — типові способи поведінки, які пропонують, очікують і реалізують учасники групового процесу.

У процесі групової взаємодії найчастіше виявляють себе ролі, пов’язані з розв’занням завдань («ініціатор» пропонує нові підходи, ідеї щодо вирішення проблеми, способи подолання труднощів; «координатор» спрямовує групу до її цілей, підсумовує результати; «оцінювач» критично оцінює роботу групи і пропозиції інших та ін.), і ролі, пов’язані з наданням підтримки іншим особам групи («натхненник» підтримує чужі ідеї, розуміє думки інших; «диспетчер» створює можливості для спілкування, спонукає до нього інших, регулює процеси спілкування; «примирник» поступається в чомусь своїми думками, намагаючись збалансувати їх із думками інших).

Адекватна рольова структура малої соціальної групи, оптимальне співвідношення ролей і особливостей групової життєдіяльності є передумовами її внутрішньої стабільності, гармонійної взаємодії з навколишнім середовищем, максимальної реалізації різноманітних можливостей та інтересів об'єднаних у ній індивідів.