Перспективи розвитку спеціальної освіти в Україні

Відповідно до вищезазначених умов система освіти осіб з обмеженими можливостями, як важлива складова освітньої галузі України, потребує певних змін й реорганізації.

Отже, до шляхів покращення рівня спеціальної освіти осіб з обмеженими можливостями доцільним буде віднести наступні напрямки:

• · доопрацювання освітньої законодавчої бази України з метою забезпечення прав і освітніх потреб осіб з обмеженими можливостями, відповідно до Концепції ООН;
• · розробка на державному рівні стратегії обліку (бази статистичних даних) дітей з обмеженими можливостями та системи ранньої корекційно-реабілітаційної допомоги;
• · формування партнерських економічних відносин між державою, місцевою громадою і навчальним закладом з метою фінансування дитини, а не закладу — «Гроші йдуть за дитиною» ;
• · розширення функцій спеціальних шкіл-інтернатів, які б стали консультативно-методичними центрами з корекційно-розвивальної роботи у своїх територіальних округах;
• · забезпечення неперервності освіти, в тому числі і шляхом поновлення системи вечірнього (змінного) навчання;
• · започаткування профільного навчання як у межах спеціального навчального закладу, так і в окремих класах (групах) учнів, які мають порушення психофізичного розвитку;
• · подальша розробка і запровадження інноваційних форм і технологій навчання осіб з обмеженими можливостями (найперше — інклюзивної форми навчання);
• · законодавче вирішення і розробка відповідних нормативних документів щодо соціального захисту та зайнятості означеної категорії юнаків і дівчат;
• · внесення змін до процесу фахової підготовки дефектологів, вчителів інклюзивного навчання та ін., адекватних сучасним освітнім пріоритетам і завданням;
• · створення системи багато аспектної допомоги батькам таких дітей (психологічної, матеріальної, педагогічної, соціальної) на базі консультативних пунктів, реабілітаційних центрів та ін [2, с. 92; 7, с. 142−143].

Безумовно, всі означені інновації мають базуватися на особистісно-орієнтованому навчанні, на системній диференціації та індивідуалізації, що передбачало би багатоваріативність методик, одночасне навчання за різними рівнями складності, що особливо важливо в умовах інклюзії.

Пожвавлення роботи за означеними напрямами дозволить, з одного боку, наблизити освітні вимоги до загальноприйнятих міжнародних стандартів, а з іншого — забезпечити можливість всім категоріям дітей з порушеннями психофізичного розвитку здобувати бажаний рівень підготовки, маючи при цьому альтернативний вибір форми навчання і типу навчального закладу.