Арістофан

Аристофан

Н. Дератани.

Аристофан [прибл. 450 — прибл. 385 до христ. ери] — найвизначніший давньогрецький драматург, самий яскравий представник політичної комедії кінця V й конкуренції початку IV в. Обставини його життя нам майже невідомі.

Родившись, очевидно, в Афінах, А. жив у добу самого розквіту афінської демократії та був сучасником тривалої пелопонесській війни греків зі спартанцями [431−404], як у Афінах відбувалася жорстка класова і політичний боротьба. Захопивши влада радикально-демократическая партія торгово-капиталистического класу проводила агресивну політику й стояла за продовження війни з спартанцями, яка обіцяла монополію афінської торгівлі, і збагачення. До цієї партії за своїми інтересами примикала і більше помірна торгово-аристократическая партія. У опозиції було лише земельна аристократія, яку розоряла війна; вона стояла за зі Спартою, ненавиділа розпалювали народ демагогів і замишляла олігархічний переворот. Відсторонена від активної політики, цю групу аристократичного класу намагалася використовувати театр як знаряддя пропаганди своїх консервативних ідей. А., не будучи аристократом, замолоду був діяльним членом аристократичних клубів (так зв. гетерий), готували олігархічний переворот, і отже співчував ідеології земельної аристократії.

А. написав до сорока комедій, у тому числі до нас збереглися лише одинадцять. У ряді комедій А. нападає на демократію і жорстоко осміює демагогів з торгового класу — її вождів, які лестять народові і обманюють його, переслідуючи лише свою вигоду. Ще однієї з найбільш ранніх своїх комедій «Вавилоняни» [426] він нападав на відомого демагога Клеона та її товаришів, внаслідок чого був притягнутий в суд, а комедії «Вершники» [424] політична сатира сягає найвищого напруги. Демос (афінський народ) тут виведений стариком-брюзгой, глухим на вухо, хто прагне эксплоатировать всіх греків для свого прокорму; його обманює і його лестить, як собачка, його лукавий раб шкіряник пафлагонец (т. е. Клеон), з що у лестощів суперничають двоє інших слуг (розуміються прибічники торгової групи аристократичного класу Никий і Демосфен). Наприкінці кінців пафлагонца витісняє його суперник, дріб'язкової торговець продуктами харчування — Агоракрит, який розповідає, як і повернув Демосу молодість і, зваривши їх у казані. Знаменно, що хор цієї комедії складається з «всадников"-аристократов, нападаючих на Демос. Почасти політика демократії осуджується й у комедії «Оси», поставленої на сцені в 422. Тут осміюється пристрасть афінян до сутяжничеству, у якому А. звинувачує демагогів, приучавших своєї політикою народ до ледарства. Та особливо віра різкі протести комедій А. викликає зовнішня агресивна політика демократії. Реакційна земельна аристократія проти разорявшей її війни з консервативної Спартою; у своїй війна, підтримувана торговим класом, розоряла як великих землевласників, а й дрібних землевладельцев-поселян. У такий спосіб своєму протесті проти війни земельна аристократія знаходила в поселянах тих, хто спритно грала на прагненні цих соціальних верств до світу. Вже комедії «Ахарняне» [425] виводиться селянин Дикэополид, якому так набридла війна, що він укладає приватний світ із ворогом; ахарнские вуглярі (з давньої Ахарнии), у тому числі складено хор, готові це побити його каменями, але переконує в вигоді свого вчинку і наприкінці п'єси насолоджується усіма благами світу, тоді як інші терплять позбавлення війни. У комедії «Світ» [421] той самий проповідь світу проведена на більш фантастичною формі. Крестьянин-винодел Тригей відгодовує величезного гнойового жука, піднімається у ньому на небо і спускає звідти богиню світу, яка обдаровує його всіма своїми благами. У комедії «Лізистрата» [411], названої під назвою героїні п'єси, протест проти війни змальовується як змови жінок: добивається світу, тимчасово залишивши своїх чоловіків. Така сама тема була змістом які до нас п'єс — «Хлібороби» і «Вантажні суду». Нове модне вчення софістів було також мішенню нападок для консервативної аристократії. З формул крайнього індивідуалізму — «людина міра всіх речей», — софісти вчили риториці, яку нині вважає магічним засобом, здатним з «білого робити чорне». У відношенні релігії, у зв’язку з сопутствовавшим демократії раціоналізмом, софісти дійшли повного атеїзму. Цей новий вчення А. гудив вже у незбереженої комедії «Бенкетуючі», і особливо осміяв у комедії «Хмари». Представником софістів тут є філософ Сократ, звісно, насправді нічого спільного не має з софістами. У п'єсі зло висміюються плоди вчення софістів. Син селянина Стрепсиада, Фидиппид, побувавши на школі софістів, замість виправитися, навчився лише знущатися з батьком і бити його. На закінчення Стрепсиад запалює школу софістів, испортивших йому сина. «Хмари», можливо, і сприяли осуду Сократа. З нападками на модне виховання пов’язана різку критику і осміяння трагіка Євріпіда (див.), якого аристократія не любила як учня софістів як і трагіка реаліста, отнявшего у трагедії її колишній високий ідеал і релігійну величавість. У комедії «Жінки на святі Тесмофорий», що надійшла 411, Евріпід вышучивается за нападки на жінок. У комедії «Жаби», поставленої на сцені наступного дня по смерті Євріпіда [405], бог вина, Вакх, турбуючись за подальшу долю трагедії, вирішує викликати з царства мертвих когось із двох трагіків — Євріпіда чи Есхіла (див.); відбувається їх змагання, у своїй мистецтво Євріпіда піддається жорстокої критиці, і землі залишається старий Есхіл. Мрії напівголодного пролетаріату про нове ситій і святковим життя, які чи в цілі проекти державного перебудови, осміяні у комедії «Птахи» [близько 414]. Герой цього спектаклю, ненавидящий аристократію Эвелпид та її товариш Пистетер шукають держави, де їх міг би жити у насолоді й у повному добробуті. І ось піднімаються до птахам й у царстві засновують місто «Нефелококкикию» (російською Тучекукуевск). Пистетер привласнює собі царський гідність замість Зевса і його дочку собі. У грубої карикатурі осміяне ідеал мас у комедії «Жінки у народному зборах». Держава тут перетворюється на величезний ресторан; відбувається суцільний гульба, що супроводжується спільністю жінок Сінгапуру й повної свободою статевих стосунків. Скарги на несправедливе розподіл багатства служать темою комедії «Багатство» [388], самої пізньої з дійшли до нас, що прилягає вже з своєму характеру до пізнішій, так званої «среднеаттической» комедії. Крізь злий сатиру в комедіях А. іноді просвічує позитивний політичний ідеал аристократії: незадоволена справжнім, примушена усунути себе від політики, вона романтично переносить свої ідеали до минулого, початку V в. до христ. ери, тимчасово общегреческого згоди; демос на той час — її ідеал. Характерно, що з «Вершників» торговець Агоракрит повертає старому Демосу його «марафонську молодість» (т. е. часу війни з персами, початку V в. до христ. ери). Глузування комедії А. стосується й релігії, А соромиться і з самим Зевсом («Птахи»); особливо дістається служителям культу (порівн. комедію «Багатство»). Але це вільнодумство не йде сильно урозріз із консервативної ідеологією комедії; А. відстоює стару віру проти софістів («Хмари»). У комедіях А. яскраво відбивається афінська життя V в., й у їх побутове значення. Як комічний поет, А вніс будь-яких нововведень до структури і форму комедії, але, найбільше коміків володіючи багатством фантазії й істинно аттическим дотепністю, він уміє розкривати свої ідеї на кумедних, яскравих і оригінальних сценах; стрижневу ідею в нього будь-коли гвалтує розвитку дії, всі наче в нього випадково і импровизированно, проте фабула, при всіх його варіаціях, завжди поєднана з основним тезою і є його поясненням. Дійові особи А. — большею частиною типи відомих класів та груп; риси їх характеру часто перебільшені до шаржу, проте водночас вони майстерно наділені і реальними рисами, як надзвичайно реальна й обстановка, у якій діють. Талант А. виявляється у «парабазах», цих інтермедіях, у яких поет звертається до публіки, й у сатиричних куплетах і задерикуватих пісеньках. Мова комедій повсякденний, розмовний, міської горище мову, заповнений каламбурами і влучними словами з жаргону, багатий і дотепними поєднаннями, і комічними словотвореннями; язик, і віршовані розміри відрізняються жвавістю, швидкістю і гнучкістю.

Все це разом робить комедії А. видатним і у своєму роді єдиним пам’ятником світової літератури, тим більш, що інші представники грецької політичної комедії до нас потребу не дійшли. Як комедія політична комедія, А знайшов собі наслідувачів в пізнішої літературі Греції, але з XVI в. викликали наслідування і впливали її ситуації та сцени як мови у Франції [наприклад Расін (див.) в «Plaideurs» наслідував «Осам"], і у Англії, особливо у Німеччині [Ленц (див.), Гете (див.)].

С XVI в. почалися постановки На Зап. Європі. В Україні лише після революції, в 1923, на сцені МХАТ було поставлено комедія «Лісістрата». Після революції у нас видано і розпочнеться новий переклад комедій А., виконаний Пиотровским.

Список литературы

I. Переклади: Комедії, перев. У. Т. (переклад всіх комедій з французької перекладу Artaud), СПБ., 1897.

II. Круазе Проте й М., Історія грецької літератури, перев. Єлісєєвої, П., 1916.

Зелинский Ф. Ф., Старогрецька література, П., 1919.

Тюменев А., Нариси економічної та соціальній історії Давньої Греції, тт. I-III, СПБ., 1920−1922.

Zielinski, Die Gliederung der altattischen Komoedie, Lpz., 1885.

Couat A., Aristophane et l’ancienne comédie attique, P., 1889.

Lange E., Athen im Spiegel der Aristophanischen Komoedie, Hamburg, 1894.

Mazon P., Éssai sur la composition des comédies d’Aristophane, P., 1904.

Croiset M., Aristophane et les parties à Athènes, P., 1906.

Süss W., Aristophanes und die Nachwelt, Lpz., 1911.

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.