Бортнянський Дмитро Степанович

Бортнянский Дмитро Степанович (1751−1825)

Знаменитый російський й перший директор придворної співочої капели. Семирічним хлопчиком узяли в придворний співочий хор. Тоді для придворних театральних уявлень, і для концертів немає ще окремого хору і у яких брав участь хоча б придворний хор, котрий у церкви. Бортнянський не лише співав в хорі, але одинадцяти років виконував сольну жіночу партію в опері «Альцеста «Раупаха. Умінню триматися на сцені навчався, як та інші півчі, в шляхетном кадетському корпусі. Приїхавши СПб. Бальтазара Галуппі, призначеного придворним оперним і балетним композитором і капельмейстером, Бортнянський став серйозно навчатися в нього музиці. Коли 1768 р. Галуппі залишив Росію, Бортнянський відправили на казенний кошт зарубіжних країн для продовження в нього у Венеції свого музичної освіти. Бортнянський придбав солідну композиторську техніку й виявив свій хист ще Італії, написавши кілька великих творів: опер, кантат, сонат. Деякі його опери йшов італійських сценах: «Кре-онт» — музична трагедія — тут Бенедиктинців (1777); «Алкид» — опера у двох действиях—в театрі Венеції (1778); «Квінт Фабий» — музична драма — в герцогському Моденском театрі (1779). Бортнянський побував у Флоренції, Болоньї, Римі, Неаполі, вивчаючи твори італійських майстрів. У 1779 р. він отримав прекрасного листа від головного директора над то спектаклями і придворної музикою Єлагіна, який закликав його повернутися до Росії. У тому ж року Бортнянський повернувся. Твори його справили при дворі велике враження, і він відразу ж призначили «композитором придворного співочого хору». У 1796 р., з установою придворної капели, він було зроблено першим її управляючим і майже отримав звання «директора вокальної музики». На цій посаді воно залишалося аж до смерті. До кола обов’язків Бортнянського входило як диригування хором, а й твір церковних пісень. Він був і адміністратором капели. Бортнянський поліпшив склад хору; поліпшив і саме виконання, зробивши її більш суворо церковним, усунувши вважалися ефектними вигадливі віртуозні прикраси, вигуки. На вимогу Бортнянського було видано ряд Найвищих указів, котрі охороняють чистоту церковного стилю. Для сучасників Бортнянського його твори, просякнуті релігійним почуттям, були помітним кроком вперед, хоча наступні покоління воліли музику іншого стиля.

Йому приписується твір під назвою: «Проект про надрукуванні древнього російського крюкового співу». За відгуками сучасників, Бортнянський був надзвичайно симпатична людина, суворий до службі, палко відданий мистецтву, добрий і поблажливий до людей. Розповідають, що заключного дня смерті Бортнянський закликав себе хор капели і наказав співати свій концерт «Векую прикра тому еси, душа моя», під звуки якого тихо помер. Бортнянський похований у Петербурзі, на Смоленському кладовищі. У Нью-Йорку, з нового епископальном соборі св. Іоанна Богослова, поставлена статуя Бортнянського. З творів Бортнянського найбільшої популярністю користуються конверти: «Гласом моїм до Господу воззвах»; «Скажи ми Боже смерть мою»; «Векую прикра тому еси, душа моя»; «Так воскресне Боже, і розточаться врази його»; «Якщо ж возлюбленна селище твоя, Боже»; великопостные піснеспіви — «Так виправиться молитва моя», «Нині сили небесні», великодні піснеспіви — «Ангел вопияше», «Светися, светися»; гімн «Якщо ж славиться наш Господь в Сіону» та інших.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.