Роль фізіологічно активних речовин в технології вирощування садивного матеріалу Ligustrum vulgare L. та використання її в озелененні

СУМСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Факультет агротехнологій та природокористування

Кафедра садово-паркового та лісового господарства

Освітньо-кваліфікаційний рівень — «Специаліст»

Спеціальність — 7.9 010 303 «Садово-паркове господарство»

Дипломна робота Тема роботи: «Роль фізіологічно активних речовин в технології вирощування садивного матеріалу Ligustrum vulgare L. та використання її в озелененні»

Білокінь Віки Олегівни

Зміст Вступ Розділ 1. Сучасний стан вивчення проблеми

1.1 Загальна характеристика родини Маслинових (Oleaceae Lindl)

1.2 Ботанічна та біологічна характеристика представників роду Ligustrum

1.3 Способи розмноження Ligustrum vulgare

1.4 Агротехніка вирощування бирючини звичайної

1.5 Особливості живлення рослин

1.6 Особливості живлення рослин у захищеному грунті та його діагностика

1.7 Агрохімічні основи застосування добрив

Розділ 2. Об'єкт, методика та умови проведення досліджень

2.1 Об'єкт і методика проведення досліджень

2.2 Загальна характеристика фізіологічно активних речовин, що використовувалися в дослідженнях

2.3 Умови проведення досліджень

Розділ 3. Результати досліджень

3.1 Залежність коренеутворення від типу живця та метамерності пагона

3.2 Вплив регуляторів росту на процес укорінення живців Ligustrum vulgare

3.3 Економічна ефективність застосування фізіологічно-активних речовин Розділ 4. Використання ligustrum vulgare в озелененні

Розділ 5. Охорона праці

Розділ 6. Екологічна експертиза Висновки Список використаної літератури

Вступ Зелені насадження є одним із важливих засобів в архітектурно-планувальній організації території, художньому і санітарно-гігієнічному благоустрої [1,45,56].

Значення зелених насаджень полягає у виконанні ними ряду функцій, серед яких найбільш вагомими є поліпшення мікрокліматичних умов, очищення і зволоження повітря та збагачення його киснем, висока фітонцидна активність, покращення архітектурно-художнього оформлення забудов, запобігання несприятливим природно-кліматичним явищам [1,2,33].

Виключне значення зелених насаджень проявляється у сучасних умовах, коли відбувається посилення антропогенного впливу на навколишнє середовище [21,38,44].

Збільшення атмосфери киснем та поглинання вуглекислого газу є однією із важливих функцій зелених насаджень, яка відбувається в результаті процесу фотосинтезу.

Останнім часом значно розширився асортимент декоративних рослин, які використовують в озелененні. Серед них значне місце належить представникам роду Ligustrum L., який останнім часом привертає до себе увагу, як рослина надзвичайно пластична (краще витримує підстригання серед усіх листяних), так і рослина, завдяки своїй тіньовитривалості, як підліскова культурах [2,6,9,20].

Однією з важливих рослин для озеленення є бирючина, а саме вид — бирючина звичайна (Ligustrum vulgare). Декоративний кущ бирючини, добре переносить стрижку і є найкращим для створення живоплотів і бордюрів [29, 42,49,57].

Актуальність теми. Необхідність широкого впровадження в декоративне садівництво бирючини, потребує вдосконалення способів її розмноження. Важливим є вдосконалення способів отримання садивного матеріалу Ligustrum vulgare, догляду за нею та використанні її в озелененні.

Мета і завдання досліджень. Метою дослідження було вивчення впливу регуляторів росту на процес утворення кореневої системи у живців бирючини звичайної (Ligustrum vulgare) та використанні її в озелененні.

Для досягнення мети виконувалися наступні завдання:

1. Встановити залежність коренеутворення від типу живця та метамерності пагона;

2. Визначити вплив регуляторів росту на процес утворення кореневої системи у живців бирючини звичайної

3. Проаналізувати вплив термінів живцювання та кислотності субстрату на процес укорінення здерев’янілих живців Ligustrum vulgare.

Об'єкт дослідження — технологія вирощування садивного матеріалу бирючини звичайної, в умовах проблемної лабораторії садівництва та виноградарства Сумського НАУ.

Предмет дослідження — біологічні особливості Ligustrum vulgare.

Апробація результатів досліджень. Результати досліджень бакалаврської роботи доповідались на засіданні наукового гуртка кафедри садово-паркового та лісового господарства.

Розділ 1. Сучасний стан вивчення проблеми

1.1 Загальна характеристика родини Маслинових (Oleaceae Lindl)

Родина Маслинових нараховує до 30 родів і більше 600 видів. Вони ростуть в тропічних, субтропічних і частково тепло-помірних областях обох півкуль. Багато родів мають переривчастий ареал, що вказує на їх значну роль в історії.

Маслинові - дерева чи чагарники, рідко ліани, вічнозелені чи листопадні, часто жорсткі, без прилистків. Квіти двостатеві, несправжньодвостатеві (функціонально одностатеві) чи роздільностатеві, червоні, фіолетові, білі, жовті. Квіти рідко поодинокі, частіше зібрані в яскраві китице-, волотечи пучкоподібні суцвіття. Оцвітина чотиричленна, подвійна, проста чи, в зв’язку з переходом до анемофілії у деяких видів ясена, повністю редукована. Тичинок, в основному, дві на коротких нитках. Гінецей утворений двома плодолистиками, зав’язь верхня, двогніздова. Квітки розвиваються з пазушних чи верхівкових бруньок пагонів минулого року. Більшість маслинових є комахозапильними рослинами. Квітки завдяки виділенню нектару при основі зав’язі сильно пахнуть, що приваблює комах-запилювачів. Квітки пристосовані до перехресного запилення.

Плоди представників родини різноманітні: соковиті - кістянки (у маслин, бирючини) та ягоди (у жасміну); сухі - коробочки (у бузку, форзиції) та крилатки (у ясена). Насінини з ендоспермом чи без нього. Агенти поширення плодів і насіння маслинових різноманітні. Насінини бузку та форзиції, що висипаються на землю при розтріскуванні коробочок, та крилатки ясена, що можуть висіти на дереві всю зиму, розносяться вітром. Соковиті плоди маслини та жасміну поширюють птахи — ворони, сойки, сороки, голуби та тварини.

Маслинові в рослинних угрупуваннях займають різні екологічні ніші від рівнини до високогірного поясу в світлих листяних і змішаних лісах. Деревні представники родини беруть участь у формуванні різних ярусів деревостану, чагарники утворюють підлісок чи красиво квітучі зарості на відкритих площах. Найменш вибагливі до умов зростання чагарники. Маслинові в Африці ростуть в саваннах і навіть напівпустелях. Серед представників родини відомо багато користних для людини рослин, перш за все маслина.

1.2 Ботанічна та біологічна характеристика представників роду Ligustrum

Рід нараховує 40 видів вічнозелених і листопадних дерев та чагарників, поширених в тропічному та субтропічному поясах Східної Азії, Нової Гвінеї, Австралії [23,25,37,41]. Один вид — бирючина звичайна (Ligustrum vulgare) росте в Європі, зокрема, в Україні (рис. 1.1). В Криму культивують бирючину японську.

Рис. 1.1. Бирючина звичайна (Ligusturm vulgare).

Бирючина звичайна (Ligusturm vulgare) у природних умовах росте в південних і південно-західних районах України, північній Молдові, в гірському Криму і на Кавказі, в Середній і Південній Європі, Північній Африці і Малій Азії. У підліску дубових лісів і зарослях кущів, часто на крейдяних грунтах. Тіньовитривалий ксеро-мезофіт [13,19,27].

Напіввічнозелений (в теплі зими листки майже не опадають) кущ до 2−3 (5) м заввишки. Крона густа. Листки прості, ланцетні, розміром 5−8×2−3 см, шкірясті, голі, цілокраї, з загостреною вершиною, клиноподібною основою, зверху темно-зелені, знизу світліші. Квітки двостатеві, з чашечкою і білим віночком, духмяні, зібрані в кінцеві, верхівкові, прямостоячі волоті, до 4−6 см завдовжки. Розпускаються після розгортання листків, цвітуть довго, з травня по липень, запилюються комахами, медоносні. Плоди — ягодоподібні кістянки, соковиті, чорні, блискучі. Дозрівають восени. Насінини дрібні, тригранні, продовгуваті. Маса 1000 штук становить 18−23 грами. Схожість сягає 80−85%. Розмножується насінням, живцями, кореневими відростками, відсадками, поростю від пня [30,31,46,52].

Росте швидко, досить морозостійка, витримує короткочасне пониження температури до -30⁰ С, посухостійка, мириться із різними типами ґрунтів, добре зростає на карбонатних ґрунтах, навіть виносить невелике засолення [7,47,61, 64]. Чудово зростає у міських умовах, добре стрижеться, утворюючи щільні живоплоти і різні фігури. Деревина міцна, іде на виготовлення чоботарських цвяхів, токарних виробів. Бирючина — один з кращих чагарників для формування узлісь, може використовуватись як підлісок у листяних лісах. Перевагою її є те, що вона практично не пошкоджується хворобами і шкідниками.

Кора рослини містить дубильні речовини, феноли та їх похідні, смоли, сірінгозід. До складу листя і квіток бирючини звичайної входить вітамін С, рослинні алкалоїди, цукри, дубильні речовини, каротиноїди, флавоноїди (рутин, рутінозідлютеолін, рутенозід апигенина), ефірна олія. У плодах виявлено антоціани (глюкозид, рутінозід ціанідину, глюкозид мальвідіна).

Бирючина добре росте на сонці або в напівтіні; в ґрунті, в основному, будь-якому садовому, але не занадто кислому, зволоженому. Бирючина досить посухостійка. Деякі види бирючини потребують укриття на зиму (бирючина щільна, бирючина найгостріша).

Виносить забруднення населених місць, витримує фігурну стрижку (з неї формують кулі, конуси, піраміди та ін.), використовують її як підщепу для садових форм. Придатна для використання в якості підліску в степовому лісорозведенні.

Використовуються в солітерних (для фігурної стрижки), групових і бордюрних посадках, для створення живоплотів; добре декорує господарські будівлі, паркани, стіни. Добре формується. Жива огорожа з бирючини дуже ефектно виглядає, внаслідок високої декоративності рослин. Для живоплотів використовують зимостійкі види бирючини. Менш зимостійкі види садять в групах з іншими чагарниками і багаторічниками.

Бирючина звичайна має більше 10 декоративних форм: пірамідальну (f. pyramidale), плакучу (f. pendulum); сизу (f. glaucum) і сизо-білу (f. glaucum albo — marginatum) — по забарвленню листя; вічнозелену (f. sempervirens), золоту (f. aureum), золотисто-строкату (f. aureo — variegatum), жовтувату (f. lutescens) — з інтенсивнішим забарвленням квіток; сріблясто-строкату (f. argento — marginatum) — по забарвленню листя і дві форми по забарвленню плодів — білоплідну і жовтоплідну (f. leucocarpa і f. xanthocarpa).

Використовують в озелененні для створення посадок і живих загорож. Форми, що їх культивують в декоративному садівництві: «Пірамідальна» («Pyramidalis» Spaeth.) з компактною кроною, направленими вгору гілками; «Плакуча» («Pendula» Carr.) з тонкими повислими гілками; «Золотисто-пістрява» («Aureo-variegata» West.) з золотисто-пістрявими листкам.

Бирючина блискуча (Ligustrum lucidum) у природі зустрічається в Китаї, Японії, Кореї. Великі вічнозелені кущі або невелике, до 6 м заввишки, деревце з розкидистою кроною. Великі, до 15 см завдовжки, видовжено-яйцевидне листя, темно-зелене, блискуче згори і світліші знизу, від блакитнуватодо жовто-зелених, із загорнутими краями. Квітки запашні, майже сидячі, білі, зібрані в суцвіття до 18 см завдовжки. Цвітіння триває близько трьох місяців. Плоди дрібні, темно-сині, округлі або яйцевидні.

Росте швидко, потребує родючого, досить вологого грунту, при нестачі вологи рано втрачає декоративність. Тіньовитривала, добре переносить умови міста, довговічна, прекрасно піддається стрижці, теплолюбна, витримує пониження температури тільки до — 15 °C. Належить до групи порівняно високих, швидкорослих, вічнозелених листяних порід, морозостійких на крайньому півдні Росії.

Декоративна рослина з красивим вічнозеленим листям, запашними квітками і тривалим цвітінням. Осінньою прикрасою служать численні темно-сині плоди. Гарна в алейних і вуличних посадках, в групових посадках, у високих живоплотах і декоративних формах, створених фігурною стрижкою.

Має декілька декоративних форм: золотисто — облямовану (f. aureo — marginata) — листя з жовтою смужкою по краю; золотисто-строкату (f. aureo — variegata) — з жовто-строкатим листям; і трибарвну (f. tricolor) — на початку розвитку з рожевим, потім строкатим листям.

Бирючина японська (Ligustrum japonicum) у природі зустрічається у Південній Кореї і Японії. Дуже близька до бирючини блискучої. Вічнозелені кущі, але меншої висоти (не більше 3−4 м), з гладкими гілками і компактною кроною, коротким, шкірястим, темно-зеленим листям і дрібнішими квітковими суцвіттями. Цвітіння менш тривале. Росте повільніше за бирючину блискучу, але більше тіньовитривала і вимоглива до вологості грунту. Стійка до надмірної кількісті вапна. Добре переносить стрижку і міські умови (рис. 1.2).

Рис. 1.2. Бирючина японська (Ligustrum japonicum)

Використовується у невеликих групах на узліссях, в живоплотах, поодиноких насадженнях; її штамбові, кулясто-формовані екземпляри оригінальні в алейних і вуличних насадженнях. У культурі з 1845 року.

Має дві форми: строкату (f. variegata) — із строкато-плямистим листям, облямованим біло-рожевою смужкою; круглолисту (f. rotundifolia) — компактні кущі до 2 м заввишки, з короткими гілками і широкоовальним, шкірястим листям.

Бирючина амурська (Ligustrum amurense) декоративні листопадні кущі родом з Північного Китаю. Довгасто-еліптичне листя парами розташоване на молодих опушених пагонах. Красиве волотисте суцвіття білого кольору, завдовжки до 5 см з’являється в червні - липні. На початку осені (вересень — жовтень) достигають плоди — округлі кістянки чорного кольору з восковим нальотом. Для посадки підбирають добре захищене від холодних вітрів місце, на зиму кущі укривають.

Бирючина йбота (Ligustrum ibota) — листопадний світлолюбний вид, що росте в Китаї, Кореї, Японії. На батьківщині це великі кущі заввишки до 2 м, з розкидистою кроною. У культурі відомий з 1870 р. В умовах Нечерноземья він нижче і досягає висоти 0,8−1,2 м. Видовжено-яйцевидне листя завдовжки до 7 см, зверху темно-зелені і блискучі, з нижнього боку сизуваті. Запашні білі суцвіття завдовжки до 7 см цвітуть в червні - липні, але цвітіння спостерігається періодично. Плоди — чорні округлі кістянки в діаметрі близько 1 см, достигають у кінці вересня.

Для вирощування потрібно захищене місце, пухкий родючий грунт, в посушливий період — обов’язковий полив. Добре стрижеться і потребує щорічного санітарного обрізування. Розмножується насінням, живцями, відсадками і щепленням. Теплолюбний вид, погано переносить різкі перепади температур, а взимку потерпає від морозів. У Середній смузі Росії можна вирощувати за наявності зимового укриття.

У ГБС з 1949 р. Дев’ять екземплярів вирощені з насіння, отриманого з культури, 1 екземпляр привезений саджанцями з культури і 6 екземплярів насіннєвої репродукції ГБС. Кущі, в 12 років висотою 1,5 м, діаметр крони 180 см. Вегетує з середини квітня до середини жовтня. Навесні частково зберігається торішнє листя. Темп росту середній. Цвіте і плодоносить з 6 років. Цвіте червнь-липень, 15 днів. Плоди достигають на початку жовтня. Зимостійкість середня і нижче. Укорінюється 80% літніх живців.

Бирючина ієзська (Ligustrum Yezoense) — зимостійкий вид з Сахаліну з невеликим і широким листям. Кущі до 1,5 м заввишки. Зустрічається у зарослях кущів, особливо курильського бамбука, в горах до 500 м над рівнем моря. Тіньовитривалий мезофіт.

У ГБС з 1965 р. Два зразки (3 екземпляри) вирощені з насіння, привезеного з Фронлейтена і Гетеборгу. Кущі, в 10 років висотою 2,0 м, діаметр крони 170 см. Вегетує з 27. IV ± 4 по 22. Х ± 3 впродовж 177 днів. Цвіте з 20. VI по 4. VII впродовж 14 днів. Плоди достигають у жовтні. Зимостійкість середня. Без обробки укорінюється 100% живців. Декоративна. Рекомендується для озеленення Москви.

Бирючина найгостріша (Ligustrum acutissumum) походить з Південного Китаю — провінції Хубей, Юньнань. Росте по схилах гір. Кущі до 3 м заввишки. У ГБС з 1961 р. Три екземпляри вирощені з насіння, отриманого з Пекіна. У 14 років висота 1,6 м, діаметр крони 130 см. Вегетує з другої декади квітня до середини жовтня. Темп росту середній. Цвіте у кінці червня на початку липня, близько 15 днів, іноді рясно. Плоди достигають у кінці вересня-жовтня. Зимостійкість середня і нижче. Укорінюється 93% літніх живців.

Бирючина щільна (Ligustrum compactum) походить з Південно-західного Китаю (провінції Юньнань). Напіввічнозелені кущі до 4 м заввишки. У ГБС з 1959 р. Отримана саджанцями з культури. У 10 років висота 0,9 м, діаметр крони 70 см, іноді росте до 1,9 м заввишки, діаметр крони 180 см. Вегетує з середини квітня до початку жовтня, 175 днів. На початок нової вегетації зберігається листя минулого року. Темп росту середній. Не цвіте. Зимостійкість низька. Укорінюється 70% літніх живців.

Бирючина овальнолистная (Ligustrum ovalifolium) походить з південної і середньої частини Японії. Вічнозелене деревце до 10 м заввишки. У ГБС з 1958 р. Два екземпляри вирощені з насіння, отриманого з культури. Кущі, в 10 років 1,3 м заввишки, діаметр крони 150 см Вегетує з другої декади квітня до середини жовтня. Листя минулого року зберігається частково. Не цвіте. Зимостійкість дуже низька. Укорінюється 100% літніх живців.

Бирючина Квихоу (Ligustrum Quihoui) походить з Китаю. У горах росте до 2500 м над рівнем моря. Кущі до 2 м заввишки. У ГБС з 1965 р. Дев’ять екземплярів вирощені з насіння, отриманого з Пекіна. Кущі, в 10 років висотою 1,4 м, діаметр крони до 170 см. Вегетує з середини квітня до середини жовтня. Темп росту середній. Цвіте і плодоносить з 7 років. Цвіте в липні, 12 днів, нерясно. Зимостійкість середня. Літні живці укорінюються погано.

1.3 Способи розмноження Ligustrum vulgare

Рослини бирючини можна розмножувати насінням, кореневими паростками, відсадками, здерев’янілими та зеленими живцями [10,25,34,39].

Для отримання великої кількості посадкового сортового матеріалу застосовується інший спосіб розмноження — живцювання. Бирючина дуже легко розмножується літніми живцями, нарізаними в кінці цвітіння, і дає 85−100% вкорінення. На живці зрізають лише великі добре розвинені зрілі пагони, які при згинанні ламаються з хрускотом. Довжина живців 8−12 см, при діаметрі 0,7−1 см. Якщо живці більш зрілі, можна обробити їх 0,01% розчином ІМК (індолилмасляної кислоти).

Висаджують живці бирючини в парниках під скло в добре промитий крупний пісок, насипаний шаром в 3−5 см на основний субстрат з дернової суміші з піском, на глибину 5 см, під кутом 45є. У період вкорінення підтримують температуру 20 … 25° С і підвищений рівень вологості.

Живці нарізають з кінця червня і протягом всього липня. Корені з’являються впродовж 1−2 тижнів, а через 2−3 місяці розвивається потужна коренева система.

Її розмножують і здерев’янілими (зимовими) живцями, проте результат вкорінення буде значно гірший. У вересні-жовтні нарізують живці завдовжки приблизно 10−15 см (діаметр 0,7−1 см). На живці зрізують тільки великі добре розвинені зрілі пагони, які при згинанні ламаються з хрускотом.

Висаджують живці бирючини в парниках. Живці укорінюють в суміші з піску і торфу в рівних частках. В період укорінення підтримують температуру 20…25°С і високий рівень вологості [40,54,55,58].

Вкорінені живці дорощують, для реалізації рослини готові тільки в 2−3-річному віці.

Для промислового масового розведення посадкового матеріалу (не сортового) використовують насіння. Маса 1000 насіння — 25 г, їх життєздатність — 65%. Плоди достигають у середині жовтня, в кожному з них по 1−4 насінини (кущі починають плодоносити з 6-річного віку). З зрілих плодів відбирають доброякісне насіння, відмивають його від м’якоті і замочують у воді. При цьому спливає неповноцінне насіння, яке видаляють, залишається тільки життєздатне.

Для прискорення проростання і підвищення схожості насіння використовують прийом стратифікації. При осінньому посіві «під зиму» насіння бирючини, перебуваючи взимку під снігом, проходить природну стратифікацію і тому краще проростає. Якщо посів цих рослин відкладають до весни, то їм потрібна холодна стратифікація протягом 6 місяців. Насіння змішують з чистим піском і торфом, зволожують і поміщають у горщики або ящики шаром 30−40 см. Там їх утримують до весни при температурі, близько 0 °C.

Посів насіння у відкритий ґрунт застосовують, щоб отримати масову кількість сіянців. Якщо потрібна невелика партія саджанців, насіння висівають в ящики, що знаходяться в плівкових чи скляних теплицях з штучним підігрівом, в крайньому випадку — в приміщенні. Посівні ящики заповнюють легким родючим ґрунтом, що складається з рівних частин перегною, торфу і річкового піску. Верхній шар субстрату покривають 1 см шаром піску. Перед посівом насіння замочують у воді.

В період проростання насіння ящики регулярно поливають, використовуючи лійку з дрібною сіткою, і стежать, щоб насіння завжди було присипане ґрунтовим субстратом. Полив проводять обережно. Якщо ж це станеться, насіння потрібно знову заглибити в ґрунт. Сіянці з розвиненими листочками акуратно пікірують у відкритий ґрунт в кінці сезону або наступної весни. Посів проводять або в середині жовтня, або на початку травня. Сходи з’являються в червні, і тільки через рік (у дворічному віці) сіянці готові для реалізації.

1.4 Агротехніка вирощування бирючини звичайної

Бирючина звичайна невибаглива рослина. Навесні кущі проріджують, видаляють хворі гілки. Живі огорожі з бирючини стрижуть в травні та серпні. На зиму бажано вкривати або пригинати до ґрунту, тому що можуть підмерзати. Підживлення проводять навесні раз на 2−3 роки.

Перекопуючи ґрунт навесні, під чагарник вносять пісок і вапно, а також мінеральні добрива: азотні і фосфорні - 10−15 г/м², а калійні - 15 г/м² один раз в 2−3 роки, восени, тому що вони сприяють кращій перезимівлі рослин. Добрива вносять у ґрунт не тільки перед посадкою рослин, але і під час їх інтенсивного росту як підживлення. Органічні добрива забезпечують розвиток бактерій і підвищують родючість ґрунтів, мінеральні - заповнюють необхідні для чагарника поживні елементи. Якщо кислотність ґрунту висока, на листках бирючини може з’являтися темно-зелена або сірувата плямистість. Зазвичай на кислих ґрунтах з бур`янів частіше зустрічаються хвощ, щавель, мокриці, фіалка триколірна, подорожник. Через те, що бирючина погано реагує на підвищену кислотність ґрунту, необхідне періодичне вапнування, яке проводять восени, розсипаючи тонким шаром гашене вапно, мелений вапняк, крейду або доломітове борошно. Для зниження кислотності ґрунту вносять 250−300 г/м² вапна — на легких супіщаних ґрунтах, 300−440 г/м² — на середньоважких підзолистих ґрунтах, по 500−600 г/м² — на важках перегнійних, суглинистих і глинистих ґрунтах.

Бирючина дуже добре реагує на обрізку. Після обрізки вона утворює щільну крону. Необхідна і систематична санітарна обрізка, яку зазвичай проводять навесні, але можливо робити її і в інший час. При цьому періодично видаляють обмерзлі, засохлі, поламані та пошкоджені пагони, а місця зрізів змазують садовим варом.

Особливо потребують поливу молоді рослини бирючини. На піщаних і глинистих безструктурних ґрунтах, які тріскаються при нестачі вологи, багато рослин без поливу погано розвиваються. Приблизна норма поливу для дорослих чагарників — 30−40 л/м², періодичність — 4−6 разів за період вегетації

1.5 Особливості живлення рослин Живлення — це обмін між рослинами і навколишнім середовищем, перехід речовин з грунту і повітря в рослину до складу органічних сполук, які синтезуються в рослинному організмі, та виведення їх частини з нього.

Хімічні елементи, необхідні для росту і формування врожаю, називають біогенними. Інші елементи живлення потрапляють у рослини випадково, пасивно і фактично не потрібні для їх росту та розвитку. Тому такі хімічні елементи називають абіогенними, хоча практична їх важливість іноді може бути значною.

Вуглець, кисень, водень і азот називають органогенними елементами, оскільки з них побудовані органічні речовини, і вони складають 95% сухої маси рослин (вуглець 45%, кисень — 42, водень — 6,5, азот — 1,5%). Решту 5% становлять зольні елементи (залишаються після спалювання рослин — калій, кальцій, магній, фосфор та ін.).

Проте основна кількість азоту, води і зольних елементів у рослину надходить із грунту через кореневу систему.

Залежно від біологічних особливостей та умов вирощування рослини формують кореневу систему різної потужності. На бідних та в посушливих умовах у пошуках води й елементів живлення вони створюють більшу кореневу систему.

Застосування добрив зазвичай частково знижує співвідношення підземної і надземної маси рослин, але збільшує масу кореневої системи та глибину її проникнення. Отже добрива позитивно діють на розвиток кореневої системи.

Коренева система рослин істотно різниться за будовою, формою, розподілом у грунті й вбиральною здатністю.

Коренева система порівняно з надземними органами рослин характеризуються підвищеною швидкістю росту і ступенем розгалуженості.

Коренева система не лише поглинає елементи живлення з грунту, у ній відбувається синтез органічних сполук (амінокислот, білків), які використовуються самими коренями та частково надходять у надземну частину рослин.

У продовж вегетації рослин (в онтогенезі) елементи живлення поглинаються нерівномірно. Раціональна система удобрення має враховувати життєві цикли потреб рослин в елементах живлення і своєчасно забезпечувати їх у необхідній кількості й співвідношенні у найбільш засвоюваних формах.

Недостатня забезпеченість тим чи іншим елементом в окремі періоди життя зумовлює зниження врожаю та погіршення його якості.

За час вегетації в рослин виділяють два періоди, які різняться характером вбирання елементів живлення: критичний, коли в рослини надходить невелика кількість елементів живлення, а їх нестача погіршує ріст і розвиток рослин, та період максимального засвоєння, коли рослини вбирають найбільшу їх кількість.

Для багатьох рослин критичним є період появи сходів, насамперед відносно фосфору. Тому система удобрення має передбачити посилене живлення рослин фосфором порівняно з азотом і калієм на початку вегетації. Для цього фосфорні добрива невеликими нормами вносять у рядки під час сівби.

Особливості живлення рослин азотом. Азот — один з основних біогенних елементів. Він входить до складу білкових речовин і багатьох інших природних життєво важливих для рослин органічних сполук: ліпоїдів, хлорофілу, алкалоїдів, фосфатидів, нуклеопротеїдів, різних ферментів.

Участь азоту у важливих процесах життєдіяльності дає змогу регулювати азотне живлення рослин і збільшувати їх продуктивність. Підвищення рівня азотного живлення рослин збільшує засвоєння рослинами елементів: фосфору, калію, кальцію, магнію, сірки, заліза, цинку. Оптимальне азотне живлення рослин підвищує синтез білкових речовин, пришвидшує ріст і затримує старіння рослинного організму, посилює і подовжує життєдіяльність листків, при цьому рослини інтенсивно ростуть, утворюють міцні стебла і листки яскраво-зеленого кольору, поліпшується формування репродуктивних органів, підвищується продуктивність. Проте посилене живлення рослин азотом не завжди зумовлює підвищення їх продуктивності.

За недостатнього азотного живлення затримується ріст і розвиток рослин, внаслідок чого знижується їх продуктивність. Нестача азоту насамперед впливає на зміну забарвлення листків. Спочатку знебарвлюються нижні листки: колір змінюється від інтенсивно-зеленого до світло-зеленого, починаючи від верхівки до країв. Поступово листя жовкне, набуває оранжевого і червонуватого відтінків.

Внаслідок азотного голодання гальмується ріст рослин, що спостерігається візуально.

У природних умовах основним джерелом живлення рослин азотом є аніони NO^-₃, катіони NH⁺₄, а в обмеженій кількості - органічні сполуки NO₂, легкорозчинні аміди та найпростіші амінокислоти.

Однією з негативних властивостей азотних добрив є їх висока рухомість.

Особливості живлення рослин фосфором. Фосфор — один із трьох елементів живлення. За об'ємами використання фосфорні добрива посідають друге місце після азотних.

Рослини засвоюють фосфору значно менше, ніж азоту, але він має надзвичайно важливу роль у їх житті. Фосфор сприяє також швидкому утворенню кореневої системи рослин. При цьому рослин краще засвоюють воду і поживні речовини з грунту, швидше формують надземну масу рослин. Основну частину фосфору рослини використовують у початкові фази росту і розвитку, створюючи відповідні його запаси. Негативна дія нестачі фосфору в ранній період неможливо виправити достатнім його надходженням у наступні періоди росту. Рослин залишаються низькорослими, загальмованими у розвитку, пізніше цвітуть і дають урожай. Фосфор поліпшує їх водний режим і значно пом’якшує дію на них посухи завдяки накопиченню у вузлах кущіння більшої кількості цукрів, сприяє перезимівлі озимих культур і багаторічних трав, підвищує стійкість рослин проти хвороб, врівноважує дію азотних добрив.

Оптимальне фосфорне живлення рослин стимулює всі процеси, пов’язані із заплідненням квіток, зав’язуванням, формуванням і достиганням плодів. Надлишок фосфору призводить до передчасного розвитку та відмирання листкового апарату, раннього достиганння плодів, внаслідок чого рослини не встигають сформувати достатній урожай.

Нестача фосфору виявляється у затриманні росту й розвитку рослин, — утворюються дрібні листки, запізнюється цвітіння і достигання плодів. Нижні листки набувають тьмяно-сірого або темно-зеленого кольору. З часом вони скручуються і передчасно відмирають. Це пов’язано з тим, що листки ростуть за нестачі хлорофілу.

Фосфор ослаблює шкідливий вплив на рослини на кислих грунтах алюмінію внаслідок зв’язування його рухомих форм, фіксує його в кореневій системі, тим самим підвищує вуглеводний та азотний обміни в рослинах.

Надходження фосфору в рослини залежить від біологічних особливостей, фаз росту й розвитку, рівня фосфорного живлення тощо. Найбільше фосфору потрібно для рослин у перші фази розвитку. Нестача його в цей період не компенсується достатнім надходженням у наступні фази розвитку рослин. Для всіх культур характерне інтенсивне переміщення фосфору від вегетативних до генеративних органів, особливо в період їх достигання. Фосфор потрібний для кращого засвоєння з грунту азоту. У разі дефіциту фосфору кореневі системи розвиваються гірше, що вказує на важливість оптимального забезпечення фосфором для кореневого живлення рослин.

Нестача фосфору в живленні плодових культур затримує ріст і галуження коренів та пагонів, тому вони утворюються тонкими.

Основним джерелом живлення рослин фосфором є аніони ортофосфорної кислоти — Н₂РО^-₄, НРО^2-₄, РО^3-₄, частково вони можуть засвоювати полі - та метафосфати, деякі органічні сполуки фосфору, найкраще засвоюють аніони Н₂РО^-_4, гірше аніони НРО^2-₄. Для рослин аніони РО^3-₄ малодоступні, їх використовують лише бобові культури, гречка та деякі інші культури.

Особливості живлення рослин калієм. Поряд з азотом і фосфором калій є основним елементом живлення рослин. У рослинах він знаходиться в іонній формі, тому не входить до складу органічних сполук клітини. Він переважно зосереджений у цитоплазмі та вакуолях. Калій вимивається із рослин дощем, особливо із старих листків. Молоді органи рослин містять його значно більше, ніж старі. В процесі росту й розвитку рослин калій переміщується зі старих органів і тканин у молоді органи, що ростуть, де він використовується повторно.

З усіх зольних елементів живлення рослини найбільше засвоюють калій. Засвоєння рослинами калію впродовж вегетації залежить від їхніх біологічних особливостей.

Калій у рослинах бере активну участь у білковому і вуглеводному обмінах, активує діяльність ферментів, регулює процеси відкривання і закривання продихів на листках, поглинання вологи кореневою системою, що сприяє раціональному й ефективному використанню води. Тому забезпеченість рослин калієм підвищує їх стійкість проти посухи і несприятливої дії високих і низьких температур. Під впливом калію рослини стають більш морозостійкими, що пов’язано зі збільшенням у клітинах вмісту цукрів, підвищенням осматичного тиску; потовщуються стінки соломи, що збільшує стійкість рослин до вилягання, підвищується стійкість рослин проти хвороб.

Нестача калію гальмує деякі біохімічні процеси в рослині, що негативно впливає на обмінні процеси. Спочатку молоді рослини жовтіють, потім буріють і поступово відмирають.

За рухомістю по профілю грунту калій займає проміжне положення між азотом і фосфором.

1.6 Особливості живлення рослин у захищеному грунті та його діагностика Мінеральне живлення культур у захищеному грунті (теплиці, парниках) має свої специфічні особливості.

Обмеженість об'єму кореневмісного шару спричиняє відставання у розвитку кореневої системи та уповільнення забезпечення рослин елементами живлення, що має компенсуватися підвищеним їх вмістом у субстраті. Підвищений вміст елементів живлення у кореневмісному середовищі зумовлений застосуванням у захищених грунтах частих поливів, які вимивають легкорозчинні сполуки елементів живлення. Так, із внесених добрив, може втрачатися з дренажними водами, %: азоту — 50−70, фосфору — 30−35, калію — 40−50, кальцію — до 80.

Поглинання і засвоєння елементів живлення рослинами в умовах захищеного грунту також має свої особливості. Вона залежить від температури й вологості субстрату і повітря та сонячної радіації. Велике значення має також вміст кисню та вуглекислого газу в грунті та надземній частині повітря. За всіх оптимальних факторів, створених для рослин, найбільший ефект від застосування добрив отримують за належного забезпечення кореневої системи киснем і водою. Застосування добрив і засвоєння елементів живлення не можна розглядати відірвано від процесу росту й розвитку рослин.

Фосфор прискорює розвиток рослин і, що важливо рослина здатна його реутилізувати. Якщо показник рН грунту в теплиці знаходиться в межах 5,8−6,2, то майже більшість фосфорних сполук у грунті знаходиться в доступній для рослин формі. Оптимальний вміст водорозчинного фосфору в грунті - 40−60 мг/кг Р₂О₅.

Отже, про нестачу або надлишок цих та інших елементів у живленні рослин можна оцінювати за їх зовнішніми ознаками — будовою, розмірами, формою і забарвленням листків (іноді плодів), характером відмирання тканин.

Найбільше елементів мінерального живлення плодові культури виносять у першій половині вегетації - у фазах цвітіння, росту пагонів і плодів, закладання генеративних бруньок. У другій половині вегетації виніс елементів мінерального живлення зменшується, але він триває і після опадання листя. Увібрані у цей період елементи живлення використовуються на синтез речовин, які відкладаються про запас у стовбурі, коренях і витрачаються рано навесні до початку активної діяльності кореневої системи.

При достатньому забезпечення елементами живлення плодові культури добре ростуть, розвивають здорову листову поверхню, мають високу продуктивність. За нестачі азоту, фосфору, сірки послаблюється ріст пагонів, коренів, цвітіння і плодоношення, погіршується смак плодів. При нестачі калію з’являється коричневий колір по краях і кінчиках пластинок листків, дрібнішають і пізніше достигають плоди.

Шкодить рослинам і надмірний вміст елементів живлення в грунті. Так, при надмірному забезпеченні азотом значно посилюється ріст пагонів, знижується урожайність, погіршується якість плодів, зменшується період їх зберігання.

1.7 Агрохімічні основи застосування добрив Крім води, для утворення органічних сполук рослинам потрібні мінеральні речовини. Вважають, що рослинам для мінерального живлення необхідно понад 16 хімічних елементів. Чотири з них — вуглець, водень, кисень і азот — вони одержують з вуглекислого газу, води та частково з атмосферного азоту, а решту — з грунту. Елементи мінерального живлення, які деревні поглинають з грунту, поділяються на дві групи: макрота мікроелементи. До першої групи належать: азот, фосфор, калій, сірка, кальцій, магній та залізо. Рослини містять ці елементи у значній кількості (від сотих долей процента до кількох процентів маси сухої речовини). До другої групи належать марганець, бор, мідь, цинк, молібден, кобальт, хлор та ін. Вміст їх в рослинах незначний і становить тисячі та стотисячні частки відсотка.

Елементи мінерального живлення, що надходять у рослини у вигляді катіонів та аніонів, відіграють важливу роль у їх життєдіяльності.

Азот є складовою частиною амінокислот, білків, нуклеїнових кислот, хлорофілу, ліпоїдів, алкалоїдів, ферментів та інших органічних сполук рослин.

Фосфор входить до складу нуклеопротеїдів, нуклеїнових кислот, АТФ, фосфатидів, фітину.

Калій сприяє нагромадженню та переміщенню вуглеводів з листків у інші органи рослини. Перебуває в організмі в мінеральній, іоній формі, не входячи до складу органічних сполук, фізіологічна роль калію у житті рослин насамперед полягає у підтриманні оптимальних фізико-хімічних властивостей протоплазми. Калій сприяє підвищенню морозостійкості рослин та стійкості їх до засухи. Нестача калію веде до зниження стійкості проти грибкових захворювань.

Нестачу основних елементів мінерального живлення можна визначити за зовнішнім виглядом садивного матеріалу — ступенем його розвитку, забарвленням і розміром асиміляційного апарату. При нестачі азоту листя у рослин невеликих розмірів, набуває блідо-зеленого, а іноді й жовтого забарвлення, швидко опадає. При нестачі в грунту фосфору свідчить темно-блакитне з пурпуровим відтінком забарвлення листків та блакитно-червоний колір шпильок сосни. Нестача калію викликає побуріння, пожовтіння, а згодом — і відмирання тканин по краю листків, закручення їх країв донизу, шпильки сосни набувають світло-жовтого кольору.

Азотні добрива доцільно вносити на початку утворення листочків, а фосфорно-калійні - у період активного росту сіянців та саджанців. Перші сприяють швидкому росту листя, другі - розвитку кореневої системи.

Виключення того або іншого життєво важливого (функціонального) елементу з поживної суміші може призвести до загибелі рослини. Через це ефективність вирощування садивного матеріалу у лісових розсадниках багато в чому залежить від рівня забезпеченості рослин елементами мінерального живлення (табл. 1.1).

Таблиця 1.1. Оцінка грунтів розсадника за вмістом у них гумусу та доступних форм елементів мінерального живлення в поживній суміші (за П.Г. Кальним)

Шкала забезпеченості дозволяє встановити дефіцити того або іншого елемента мінерального живлення в період росту сіянців або саджанців.

Забезпеченість рослин поживними речовинами у лісових розсадниках, як і в сільському господарстві, регулюють внесенням добрив. Дія добрив у грунті різнобічна: вони поповнюють запаси елементів мінерального живлення в грунті, поліпшують його фізичні властивості, нейтралізують реакцію грунтового середовища, підвищують життєстійкість корисних мікроорганізмів.

Вносити добрива при вирощуванні садивного матеріалу потрібно не лише у зв’язку з недостатньою родючістю грунту розсадника, а тому, що при викопуванні сіянців та саджанців разом з кореневою системою рослин з полів, залежно від механічного складу та виду садивного матеріалу, вивозять від 3 до 20 т родючого грунту. Значна частина поживних речовин вилучається з грунту вирощеним садивним матеріалом. У зв’язку з цим, внесення добрив у розсадниках при вирощуванні садивного матеріалу є необхідним агротехнічним прийомом.

Добрива впливають не тільки на розміри та фітомасу сіянців і саджанців, а й на їх якість. Садивний матеріал, який вирощено в оптимальних умовах мінерального живлення, має добре розвинену кореневу систему і наземну частину, накопичує значну кількість запасних поживних речовин, що використовуються для регенерації кореневої системи та адаптації до нових умов при пересадці його на постійне місце. Цим передусім пояснюється краща приживлюваність таких сіянців, а також більш висока стійкість їх проти засухи, пошкодження шкідниками та ураження збудниками грибкових захворювань бирючина коренеутворення живець

Розділ 2. Об'єкт, методика та умови проведення досліджень

2.1 Об'єкт і методика проведення досліджень Об'єкт дослідження — технологія вирощування посадкового матеріалу бирючини звичайої (Ligustrum vulgare) в умовах проблемної лабораторії садівництва та виноградарства Сумського НАУ.

Бирючина належить до родини маслинових і налічує близько 50 видів, поширених в основному в Східній Азії, один зустрічається на півдні Росії, в Південній Європі, Північній Африці і Малій Азії [25].

Цінна декоративна рослина, широко використовується в поодиноких, групових і бордюрних посадках, для створення живоплотів. Сама зимостійка — бирючина звичайна, інші можуть обмерзати навіть до основи.

Найчастіше вирощують бирючину звичайну (Ligustrum vulgare) — кущі заввишки 2−3 м, прямостоячі або лежачі залежно від різновиду, іноді її вирощують як деревце.

Лабораторні досліди проводилися в 2012;2013 роках в умовах навчально-наукової ділянки проблемної лабораторії садівництва та виноградарства Сумського НАУ.

Дослідження проводилися в трьох дослідах:

1. Вплив типу живця та метамерності пагона Ligustrum vulgare на морфометричні показники рослин;

2. Вплив регуляторів росту на процес укорінення живців бирючини звичайої;

3. Вплив термінів живцювання на процес укорінення здерев’янілих живців бирючини звичайної.

Схема досліду по вивченню впливу регуляторів росту на вихід садивного матеріалу бирючини звичайої, включала наступні варіанти: 1. контроль — вода; 2. фуролан; 3. симарп; 4. топсін-М; 5. гетероауксин; 6. корневін.

Дослідження проводилися згідно методики застосування регуляторів росту у відкритому і закритому ґрунті.

В дослідженнях використовували лабораторний метод досліджень.

2.2 Загальна характеристика регуляторів росту, що використовувалися в дослідженнях Фуролан — 2-(2-фурил) -1,3 — диоксолан, рідина із слабким специфічним ацитальним запахом, добре розчиняється в ефірі, ацетоні, етанолі, погано — у воді, молекулярна маса — 140,074, густина — 1,1675 г/см³, термін зберігання у герметичній посудині становить 12 місяців, водний розчин препарату придатний до використання 10 діб. Робочий розчин препарату не визиває корозії тари та обприскувача.

Рекомендується препарат для використання на черешні, з метою збільшення зав’язі, одночасного достигання плодів і підвищує урожайність шляхом обприскування крони дерев у період опадання зав’язі 0,001%-вим розчином при витраті препарату 4мл/л та робочого розчину 400 л/га.

Живці бирючини поміщали у розчин препарату 4мл на 1л води, занурювали на 3−5см і витримували 18−20 годин; оброблені живці промивали водою і переносили в стакани з чистою водою для вкорінення.

Симарп — дихлоргідрат — N — (3- диетиламіно) пропилтрихлорацетатами діна, кристалічна речовина білого кольору без запаху, вміст діючої речовини 98%, розчинний у воді, робочий розчин препарату можна зберігати 3−4 місяці, термін зберігання препарату — 3 роки, СД₅₀ для білих мишей 1050 мг/кг, а для білих пацюків — 2800±511 мг/кг.

Використовується шляхом передсадивної обробки бульб водним розчином препарату в концентрації 1мг/л. Витрата робочого розчину — 30 л/т бульб. Препарат стимулює як загальний, так і продуктивний розвиток рослин картоплі. Він сприяє більш ранній (на 5−7 днів) появі сходів, прискорює початок бульбоутворення, збільшує врожай картоплі на 25−36 ц/га.

Живці бирючини звичайної витримували в розчині препарату (1 мг/л) протягом 10−16 годин. Цей препарат малотоксичний для людини і тварин (III клас небезпеки).

Топсін — М містить тіофанат метил, 700 г/кг препарату. Препарат відноситься до групи фунгіцидів системної дії і використовується для захисту сільськогосподарських культур від хвороб. Порошковий препарат, який розводиться з розрахунку 10 г на 10л води. Застосовується також для обробки винограду від оідіума, сірої гнилі, антракнозу, фузаріозу, борошнистої роси та бурої плямистості листя.

Гетероауксин — застосовується для стимулювання коренеутворення черешків та коренів саджанців плодових, ягідних і декоративних культур, цибулин квіткових культур, розсади овочевих та квіткових культур. Наявність сильно розвинених коренів у оброблених гетероауксином рослин сприяє більш швидкому розвитку пагонів і листя. Добре розвинені пагони і листя сприяють збільшенню врожайності і життєздатності рослин.

Перед посадкою коренева система рослини занурюється у розчин до кореневої шийки на 18−20 годин. Після пересадки землю поливають розчином гетероауксину, що залишився. Застосування гетероауксину не замінює органічних і мінеральних добрив. Живці витримують в розчині (2 таб. на 10л води) протягом 10−16 годин. Цей препарат малотоксичний для людини і тварин (IV клас небезпеки).

Корневін — регулятор росту рослин. Призначений для покращення укорінення живців плодово-ягідних культур.

Живці перед висадкою занурювали кінцівками нижніх зрізів у препарат. Дія препарату проявляється від 20 до 60 днів в залежності від умов.

При роботі з фізіологічно активними речовинами необхідно дотримуватись правил техніки безпеки.

2.3 Умови проведення досліджень У 2012 — 2013 рр. проводилися дослідження в проблемній лабораторії садівництва та виноградарства факультету агротехнологій та природокористування Сумського національного аграрного університету. Університет знаходиться в південно-східній частині Лісостепу Сумської області. Ландшафт місцевості - Лісостеп; лісні масиви огинають дослідне господарство напівдугою в напрямку з північного — заходу до південного сходу на відстані 15 — 20 км.

Рельєф даної місцевості - типова, злегка нахилена до південного — заходу рівнина, пересічена ярами і балками із значною кількістю «блюдець». Із сходу від дослідного поля Сумського НАУ, на відстані близько 2 км, протікає річка Псел. Великих водних басейнів, що впливають на клімат вцілому або на окремі його елементи не має.

За даними багаторічного ґрунтового спостереження в землекористуванні господарства нараховується 28 видів ґрунтів.

Ґрунтовий покрив орних земель представлений чорноземами потужними опідзоленими. Грунт чорнозем типовий, глибокий малогумусний, крупнопилувато-середньосуглинковий дуже родючий і придатний для вирощування усіх сільськогосподарських культур. Орний шар грунту містить: підвищений вміст рухомого фосфору по Чирикову — 10,0−17,5 мг/100 г, обмінного калію — 8,0−12,0 мг/100 г грунту. Вміст азоту, що легко гідролізується по методу Корнфільда — 15,1−20,0 мг/100 г грунту. Кількість гумусу в орному шарі грунту складає по Тюріну 3,8%. Грунти мають нейтральну реакцію грунтового розчину — рН сольове дорівнює 5,9−6,1.

Клімат даної території помірно континентальний. Згідно агрокліматичного районування області господарство входить до II агрокліматичного району, для якого характерні наступні показники: річна сума температур вище 10 °C в межах 2500−2600°С. Середня тривалість безморозного періоду становить 157 днів, найбільша — 205 днів, найменша — 113 днів. Припинення весняних заморозків за остання 50 років приходиться на квітень — 56%, на травень — 41%, на червень — 3%. Перші осінні заморозки можливі на початку другої декади вересня на які приходиться 46%, останні 54% - на жовтень. Характер зими нестійкий, холодний період з морозами — 30 — 35єС змінюється короткочасними відлигами до +5 +7єС з опадами у вигляді дощу. Середні багаторічні температури по місту Суми становлять: взимку — 6 °C; весною +9 +10°С; влітку +17+18,5°С; восени +7,5°С.

Найбільш холодним місяцем є січень, найбільш теплим — липень. Абсолютний мінімум температури — 35єС спостерігається в січні і лютому, а максимум + 37єС — в серпні. Висота снігового покриву сягає 12 см. Тривалість періоду зі стійким сніговим покривом складає 95 — 106 днів. Максимальна глибина промерзання грунту135 см, а мінімальна — 40 см, середня — 88 см. Найнижча температура на глибині вузла кущіння досягає в окремі роки -16,8єС, що нерідко призводить до загибелі озимих. За вегетаційний період випадає всередньому 344 мм опадів при середній кількості днів з опадами 50. Річна кількість опадів за багаторічними даними складає 584 мм.

Погодні умови вегетаційного періоду 2013 року приведені в табл. 2.1.

Таблиця 2.1 Метеорологічні умови проведення дослідження, 2013 р.

Метеорологічні умови 2013 року були відносно сприятливими для росту та розвитку сільськогосподарських культур. За період квітень-вересень місяць в 2012 році випало лише 85,6 мм опадів, що становить 25,3% від норми. Середньомісячна температура повітря за період квітень-вересень була вища в порівнянні із багаторічним показником.

Земля — це головний засіб виробництва, без якого неможливий процес вироблення продукції рослинництва.

Основними напрямками діяльності ННВК СНАУ є вирощування і селекція сільськогосподарських рослин. Спеціалізується науково-навчально — виробничий центр на навчально — виробничій, науково — виробничій, фінансово — господарській діяльності, а саме на отриманні рослинницької продукції, проведенні наукових досліджень, виробництві елітного насіння, переробці та реалізації сільськогосподарської продукції, інші види діяльності з метою виконання завдань Сумського національного аграрного університету.

Структура посівних площ ННВК СНАУ приведена в табл. 2.2.

Таблиця 2.2 Структура посівних площ ННВК СНАУ