Висновки. 
Біотестування морської води та донних відкладів північно-західної частини Чорного моря

1. У дисертації запропоновані методи біотестування, які призначені для оцінки токсичності морського середовища в умовах солоності, що змінюється.

2. Для оцінки токсичності природних морських вод, стічних вод морського походження, окремих розчинних хімічних сполук, донних відкладів та завислих часток були запропоновані як обов’язкові тест-об'єкти морські планктонні водорості Ph. tricornutum та ранні наупліуси A. salina, як додаткові - культури морських інфузорій E. patella lemani.

3. Розроблено шкалу визначення токсичності морських вод. Багаторічні спостереження за якістю вод Одеської затоки та прилеглих акваторій довели, що морська вода характеризувалася різним ступенем токсичності (від -2 до +3 балів за шкалою токсичності).

4. Запропонований новий підхід до оцінки токсичності прісноводних стоків, що скидаються в море, який полягає у використанні на першому етапі стандартних тестів з C. affinis чи D. magna, а на другому етапі, після розбавлення стоку в морському створі - морських тестів з водоростями Ph. tricornutum чи наупліусами A. salina.

5. Методи біотестування були апробовані при проведенні моніторингу в Одеській затоці та прилеглих районах північно-західної частини Чорного моря, при оцінці токсичності стічних вод, водних екстрактів донних відкладів, завислих часток, окремих розчинних хімічних сполук. За результатами багаторічних спостережень були виявлені «гарячі точки»: гавані Одеського порту, райони скидів зі Станції очистки баластних вод, СБО «Північна» та «Південна», випуск Аркадійського зливового колектора.

6. Оцінка якості стічних вод морського походження зі станції очистки баластних вод довела, що стічні води, які містять нафту (0,19−0,1 мг/л), викликали відхилення від контролю в показниках росту культур водоростей та інфузорій, загибелі наупліусів артемії. Найбільш чутливою до нафтового забруднення була водорость Ph. tricornutum.

7. У точці морського скиду та зоні розсіювання стічних вод СБО «Південна» відзначена стимуляція ділення клітин у тест-культурах Ph. tricornutum, що свідчить про формування локального вогнища евтрофування Одеської затоки (вересень, 1996 р.). При цьому стічні води СБО «Південна» були гостротоксичними для C. affinis, а їх токсичні властивості зникали після трикратного розведення контрольною водою.

8. Водні екстракти донних відкладів гаваней (Нафтової, Заводської) та відкритих акваторій Одеського порту характеризувалися гострою токсичністю для тест-об`єктів. Токсичність водних екстрактів донних відкладів змінювалась залежно від глибини їх залягання. В Нафтогавані найбільш токсичними були водні екстракти донних відкладів з горизонту 10−20 см, у Старого хвилелому — з горизонту 30−50 см, а в акваторії СРЗ — з поверхневого горизонту 0−10 см.

9. Водні екстракти донних відкладів Нового Одеського звалища грунтів були нетоксичними для Ph. tricornutum. За показниками росту культур водоростей і інфузорій, які значно перевищували контрольні показники, були встановлені місця дампінгу забруднених грунтів за межами НОЗГ.

10. Оцінка токсичності сипучих вантажів — бокситів і глинозему показала, що ефекти негативного впливу завислих часток цих речовин на гідробіонтів носили характер механічного пошкодження і виявлялися на рівні концентрацій, які реально виникають у морі в період перевантаження (0,1−5,0 г/л). При контакті з завислими частками цих речовин для водоростей характерною була втрата плавучості і утворення клітинних конгломератів, для ракоподібних — активне заковтування часток, зміна характеру руху і втрата плавучості.

11. Поверхнево-активна речовина нового покоління аквамар в концентрації, яка дорівнює ГДК (5 мг/л), мала гостротоксичні властивості для гідробіонтів. В присутності стічних вод СБО «Північна» токсична дія аквамару посилювалася. Свіжоприготовлена суміш аквамару і дизельного пального біла високотоксичною, при зберіганні протягом 24 годин її токсичність для водоростей і ракоподібних помітно знижувалася.