Анатомічні особливості будови тіла посухостійких рослин

Здатність рослин витримувати сухість повітря та ґрунту називається посухостійкістю. Однією з найбільш пристосованих до перенесення посухи і високої температури груп рослин є ксерофіти. Особливо яскраво з ксерофітів виділялася група сукулентів, що, крім своїх анатомо-морфологічних ознак, легко характеризувалася і фізіологічно (запасання води на посушливий період і її ощадливу витрату). Особливості будови і біології сукулентів настільки чітко видні, що і морфологічно відмінним від них ксерофітам (склерофітам) стали приписувати ті ж властивості.

Сукуленти можна охарактеризувати в такий спосіб. В основному це рослини пустелі, з товстими м’ясистими стеблами або листям. Морфологічно вони поділяються на два типи: 1) стеблові (кактуси,)і 2) листові (алое). Стебла з товстою кутикулою, для них характерно могутній розвиток водозапасаючої тканини. Рослини відрізняються украй високою в’язкістю цитоплазми, дуже підвищеною жаростійкістю і дуже низькою еластичністю цитоплазми. Висока в’язкість цитоплазми є однією з причин високої жаростійкості цих рослин. Низька еластичність пояснює їхню нездатність переносити зневоднювання. Метаболізм невисокий. Рослини мають потужну, але поверхневу кореневу систему. Запасають воду і повільно її витрачають. Відзначено, що товста кутикула не тільки охороняє ці рослини від утрати води, але і перешкоджає проникненню кисню з атмосфери.

Справжні ксерофіти (еуксерофіти) — рослини з порівняно неглибокою кореневою системою, середнім осмотичним тиском клітинного соку і порівняно невисокою транспірацією. До них відносяться полині, кохія та ін. До еуксерофітів відносяться і рослини, що характеризуються різко ксероморфною будовою, глибокою кореневою системою, низькоюю транспірацією, рослини можуть виносити тривалі водні дефіцити. До кінця літа вони скорочують свою транспірацію і збільшують осмотичний тиск.