Аналіз сучасного ринку праці в Україні

Ринкова система є сукупністю взаємопов'язаних ринків, які охоплюють різноманітні сфери людської діяльності. Ці ринки взаємодіють між собою на основі цін, що формуються на них під впливом попиту і пропозиції, конкуренції тощо. Ринкові ціни є тією інформацією, що дає змогу постачальникам і споживачам ресурсів приймати необхідні економічні рішення та погоджувати їх.

Складовими ринкової системи є: ринок товарів (сировини, матеріалів, палива, готових виробів, проектних робіт, наукових досліджень, послуг, житла), ринок капіталу (інвестицій, цінних паперів і грошей) та ринок праці.

Ринок праці — це система суспільних взаємовідносин, пов’язаних із купівлею та продажем товару «робоча сила».

Зайняті економічною діяльністю — це особи віком 15−70 років, які виконували роботу за винагороду за наймом на умовах повного або неповного робочого часу, працювали індивідуально (самостійно) або в окремих громадян, на власному (сімейному) підприємстві (безплатно працюючі члени домашнього господарства в США включаються до економічно активного населення за умови, що вони відпрацювали не менше 15 год. протягом тижня під час обстеження), зайняті в особистому підсобному сільському господарстві, а також тимчасово відсутні на роботі.

Зайнятими вважаються особи, які відпрацювали протягом обстежуваного тижня не менше 4 год. (в особистому підсобному сільському господарстві не менше 30 год.) незалежно від того, чи була це постійна, тимчасова, сезонна, випадкова чи інша робота.

Зайняті в галузях економіки — особи віком 15−70 років, які займаються економічною діяльністю, за винятком тих, хто працює в особистому підсобному сільському господарстві та зайнятий індивідуальною (самостійною) трудовою діяльністю.

Тимчасово відсутні на роботі — особи, які мають роботу або заняття, але на обстежуваному тижні не працювали з таких причин: хвороба, травма, догляд за хворими; щорічна або компенсаційна відпустка, вихідні дні; встановлена відпустка з вагітності, пологів і догляду за дитиною до досягнення нею відповідного віку; відпустка, пов’язана з навчанням; відпустка без збереження заробітної плати (з ініціативи адміністрації або за власним бажанням); специфіка виробництва або діяльності; вимушена зупинка виробництва; інші причини відсутності, які дають право повернення на роботу.

Працюючі за наймом — це особи, які уклали письмовий трудовий договір (контракт) з адміністрацією підприємства, установи, організації або з власником підприємства про умови трудової діяльності, за яку працівник отримує оплату згідно з угодою.

Працюючі не за наймом — роботодавці та особи, які зайняті індивідуальною (самостійною) трудовою діяльністю.

Роботодавці — особи, які здійснюють самостійно або з одним чи кількома партнерами управління власним (сімейним) підприємством (фермою) з використанням праці найманих працівників.

Зайняті індивідуальною (самостійною) трудовою діяльністю — особи, які здійснюють трудову діяльність на самостійній основі (без залучення найманих працівників), за свій власний кошт, володіють засобами виробництва і несуть відповідальність за вироблену продукцію (надані послуги).

Безплатно працюючі члени сім'ї — особи, які працюють без оплати на сімейному підприємстві, очолюваному родичем, який проживає в тому самому домашньому господарстві (якщо ця діяльність належить до економічної).

Безробітні — особи віком 15−70 років (зареєстровані та незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно задовольняють три умови: не мають роботу (прибуткове заняття); шукають роботу або намагаються організувати власну справу на обстежуваному тижні; готові розпочати роботу протягом наступних двох тижнів.

До категорії безробітних також належать особи, які:

• — розпочинають роботу протягом найближчих двох тижнів;
• — знайшли роботу чекають відповіді;
• — зареєстровані в службі зайнятості як такі, що шукають роботу;
• — навчаються за направленням служби зайнятості.

Статус економiчно активного населення кiлькiсно визначається за обсягом вiдпрацьованих тижнiв або днiв за певний перiод часу (наприклад, протягом 12 тижнів з минулого календарного року або з минулих 12 місяців). За цiєю ознакою економiчно активне населення поділяється на зайнятих та частково зайнятих економічною діяльністю та безробітних.

Економiчно активне населення на поточний перiод у зарубiжних країнах (наприклад, у США) визначається як «робоча сила». Щоб кiлькiсно визначити цю категорiю, треба із загальної кiлькостi населення виключити, по-перше, осiб, якi не досягли 16 рокiв, а також осiб, якi перебувають у спецiалiзованих установах, наприклад, у психiатричних лiкарнях або у виправних установах (до цієї групи включено осіб, якi не є потенцiйними компонентами робочої сили); по-друге, осiб, якi вибули зі складу робочої сили, — доросле населення, що потенцiйно має змогу працювати (надомники, учнi, пенсiонери), але з будь-яких причин не працює i не шукає роботу.

Для виникнення, формування й функціонування ринку праці необхідні певні умови. Насамперед треба забезпечити правові умови функціонування цього ринку, зокрема можливість вільного пересування на ньому громадян, вільного вибору роботи, тобто юридична свобода працівника, можливість самостійно розпоряджатися своєю здатністю працювати. Проте цього недостатньо, оскільки, з економічного погляду, власник робочої сили змушений продавати її тоді, коли у нього немає всього необхідного для ведення свого господарства як джерела для одержання засобів існування, або коли дохід з інших джерел є недостатнім.

Покупцем товару «робоча сила» на ринку виступає підприємець, який має все необхідне для ведення власного господарства. Крім своєї праці, підприємець залучає інших працівників за певну грошову винагороду. Відбувається обмін індивідуальної здатності до праці на засоби існування, необхідні для відтворення робочої сили, а також здійснюється розміщення працівників у системі суспільного поділу праці країни.

Найманий працівник має право розпоряджатися своєю здатністю до праці. Він є власником, носієм і продавцем своєї робочої сили. Роботодавець є покупцем цього товару.

Для найманого працівника основним джерелом засобів існування й індивідуального відтворення є його праця.

Суб'єктами ринку праці є також посередники між роботодавцями і найманими працівниками — держава, профспілки і спілки роботодавців.

Ринковий механізм становить єдність двох складових: стихійних регуляторів попиту і пропозиції робочої сили і регулюючого впливу держави на ці процеси.

Регулювання ринку праці здійснюється для забезпечення відповідності між попитом на робочу силу та її пропозицією за обсягом і структурою, тобто має на меті досягнення їх ефективної збалансованості.

В умовах ринкових відносин будь-які диспропорції у виробництві призводять до порушення пропорцій ринку праці, тобто співвідношень між сукупною величиною попиту на робочу силу та її пропозицією, попитом на робочу силу та її пропозицією за галузями, регіонами; співвідношення між попитом на окремі професії, спеціальності та їх пропозицією.

Важливою умовою формування й функціонування ринку праці є відповідність працівника вимогам робочого місця, а запропонованого місця — інтересам працівника.

Ринок робочих місць як складова ринку праці, що відображає потребу в робочій силі, передусім характеризується кількістю вакансій на підприємствах і в організаціях. При цьому беруть до уваги вакансії як тих підприємств і організацій, які вже функціонують, так і тих, що тільки вводяться в дію. Крім того, враховуються і ті робочі місця, на яких працівники не задовольняють роботодавця, і тому він шукає їм заміну.

Необхідними умовами функціонування ринку праці є також організація єдиної, замкненої по території країни й ефективно діючої системи бірж праці; широкомасштабна система професійної орієнтації, професійного навчання, підвищення кваліфікації і перепідготовки; наявність у територіальних органів виконавчої влади необхідних фінансових і матеріальних коштів, достатніх для організації ефективної роботи системи працевлаштування, організації громадських робіт, стимулювання зайнятості; соціальна підтримка громадян, включаючи безробітних і членів сімей, які перебувають на їхньому утриманні, та ін.

Регулювання попиту на робочу силу потребує аналізу факторів, які впливають на нього. Збільшення попиту можна досягти шляхом його стимулювання через створення нових постійних або тимчасових робочих місць, розвиток нестандартних форм зайнятості, прямих інвестицій у створення і реконструкцію робочих місць. Зростанню попиту сприяє також: упровадження пільгового оподаткування й кредитування для тих галузей і регіонів, в яких доцільно збільшити кількість робочих місць; застосування прямих виплат підприємствам за кожного найнятого працівника, відшкодування підприємству витрат, пов’язаних із пошуком, навчанням та найманням на роботу працівників.

Пропозиція робочої сили характеризує чисельність працездатних людей з урахуванням їх статі, віку, освіти, професії, кваліфікації та ін.

Кон’юнктура ринку праці — це співвідношення попиту і пропозиції праці на певний період, яке визначає ставки заробітної плати на конкретні види праці та рівень зайнятості населення.

Кожен тип ринкової кон’юнктури властивий тому чи іншому регіонові або сфері застосування праці, утворюючи в сукупності загальний ринок праці в країні.

Співвідношення попиту на робочу силу та її пропозиції складається під впливом конкретної економічної та соціально-політичної ситуації, зміни ціни робочої сили (оплати праці), рівня реальних доходів населення.

З рисунка видно, що у міру зниження рівня реальної заробітної плати (ціни робочої сили), попит на робочу силу з боку роботодавців і відповідно зайнятість зростають. Зростання реальної заробітної плати супроводжується збільшенням пропозиції робочої сили. У точці перетину цих кривих попит і пропозиція робочої сили збігаються, тобто виникає рівновага на ринку праці. Якщо ціна робочої сили вища від рівноважної, виникає безробіття, якщо нижча — дефіцит працівників.

Ціна робочої сили має забезпечувати придбання на ринку такої кількості споживчих товарів і послуг, щоб працівник міг:

• — підтримати свою працездатність і одержати необхідну професійно-кваліфікаційну підготовку;
• — утримувати сім'ю і виховувати дітей, без чого ринок праці не зможе поповнюватися новою робочою силою замість тієї, котра вибуває;
• — підтримувати нормальний для свого середовища рівень культури і виконувати обов’язок громадянина суспільства, що також потребує витрат.

Ціна робочої сили виступає у вигляді заробітної плати. Зауважимо, що висока заробітна плата обмежує можливості підприємця в найманні додаткових працівників, скорочуючи попит на них, і навпаки, низький рівень зарплати дає можливість збільшити кількість робочих місць.

Ринок праці виконує такі функції:

• — узгоджує економічні інтереси суб'єктів трудових відносин;
• — забезпечує конкурентне середовище кожної зі сторін ринкової взаємодії;
• — забезпечує пропорційність розподілу робочої сили відповідно до структури суспільних потреб і розвитку техніки;
• — підтримує рівновагу між попитом на робочу силу та її пропозицією;
• — формує резерв трудових ресурсів для забезпечення нормального процесу суспільного відтворення;
• — сприяє формуванню оптимальної професійно-кваліфікаційної структури;
• — стимулює працю, установлює рівноважні ставки заробітної плати;
• — впливає на умови реалізації особистого трудового потенціалу;
• — дає інформацію про структуру попиту і пропозиції, ємність, кон’юнктуру ринку тощо.

Функцiонування ринку працi зможе забезпечити виконання функцій, притаманних моделі соціально орієнтованої ринкової економiки:

• 1. Суспiльного подiлу працi. Ринок працi розмежовує найманого працiвника та роботодавця, розподiляє найманих працiвникiв за професiями та квалiфiкацiєю, галузями виробництва й регіонами.
• 2. Iнформацiйну. В умовах ринку цiни на продукцiю, попит i пропозицiя, вiдсотковi ставки на кредит постiйно змiнюються, що позначається на станi ринку працi. Ринок дає учасникам процесу купiвлi-продажу товару «робоча сила» iнформацiю про умови найму, рiвнi заробiтної плати, пропозицiю робочих мiсць і робочої сили, якiсть робочої сили тощо. Сучасний ринок працi, хоч i з деяким запiзненням, реагує на будь-якi змiни в ходi конкурентної боротьби, виявляє середньостатистичні витрати на робочу силу, дисбаланс мiж попитом i пропозицiєю робочої сили та iнформує зацiкавлених суб'єктів ринку.
• 3. Посередницьку. Ринок працi встановлює зв’язок мiж роботодавцями та найманими працiвниками, якi виходять на ринок для задоволення взаємних iнтересiв i потреб щодо вигiдних умов купiвлi-продажу товару «робоча сила». У нормально розвиненiй економiцi найманий працiвник має змогу вибрати оптимальне для нього робоче мiсце (залежно від умов працi, професiйної спрямованостi, форми та розмiрiв оплати, рiвня квалiфiкацiї). Вiн виконує важливу соцiальну функцiю — сприяє добору складнiшої, вищеоплачуваної, престижної роботи залежно вiд розвитку особистих здiбностей i дiлових якостей, професiйної майстерностi найманих працiвникiв. Водночас роботодавцеві надається можливість вибору найбiльш пiдходящої робочої сили. ринок праця безробітний зайнятість
• 4. Вiдтворювальну. Це основна функцiя ринку працi, який встановлює рiвновагу мiж попитом i пропозицiєю робочої сили. При цьому задоволення попиту досягається за рахунок розширення пропозицiї, пiдвищення якостi та цiни робочої сили, якi перебувають в постiйному русi й урiвноважують одне одного. Лише на ринку дiє закон вартостi та вiдбувається загальне визнання затрат працi на вiдтворення товару «робоча сила» та його суспiльної корисностi. Тут виявляються суспiльно необхiднi умови вiдтворення цього товару i визначається його вартiсть. Основне, на чому базується механiзм цiноутворення на ринку працi, — це трудова теорiя вартостi та спiввiдношення i взаємозв'язок попиту та пропозицiї.
• 5. Стимулюючу. Ця функцiя полягає в тому, що ринок спрямовує економiку зважати на потреби людей, робить усiх учасникiв конкурентного процесу матерiально зацiкавленими в задоволеннi цих потреб. З одного боку, завдяки механiзму конкуренцiї ринок працi стимулює краще використання трудових ресурсiв з метою забезпечення розвитку i прибутковостi виробництва. З iншого боку, вiн висуває вимоги до робочої сили, стимулюючи найманих працiвникiв полiпшувати її якiснi характеристики з метою ефективної реалiзацiї цього товару на ринку, що значною мiрою залежить вiд конкурентоспроможностi робочої сили.
• 6. Оздоровлюючу. Завдяки конкуренцiї суспiльне виробництво звiльняється вiд економiчно слабких, нежиттєздатних пiдприємств. Ринок — це найоб'єктивніший суддя, найдемократичніший механiзм економiчного добору ефективно дiючих господарств і банкрутства слабких. Процес добору жорсткий та безжалісний, проте скаржитись можна лише на свою некомпетентнiсть. Реалiзуючи цю функцiю, ринок товарiв пiдтримує рентабельнiсть всієї економiки. Аналогiчно дiє також ринок працi, який дає змогу отримувати перевагу в конкурентнiй боротьбi працiвникам з вищими якiсними показниками робочої сили. Низькi якiснi характеристики робочої сили здатнi забезпечити найманому працiвниковi лише низькооплачувану некваліфіковану роботу або статус безробiтного. Досвiд зарубiжних країн свiдчить, що результативнiсть дiї ринкового механiзму як стимулятора значно вища, нiж функцiї вiдповiдних органiв управлiння. Адже саме ринок створює таку мотивацiю працi, яка, з одного боку, змушує працiвникiв утримувати робочi мiсця, а отже, i дохід в умовах конкуренцiї, а з iншого — матерiально зацiкавлює, стимулює їхню iнiцiативнiсть, компетентнiсть, кваліфікованість.
• 7. Регулюючу. Ринок узагалi впливає на всi сфери економiки i передусім на виробництво. Вiн дає вiдповiдi на питання: що? Для кого? Як виробляти? Певною мiрою ринок впливає i на формування пропорцiй суспiльного виробництва, розвиток регiонiв, сприяючи переходу робочої сили з одних регiонiв, господарств у iншi, якi пріоритетно розвиваються i є високорентабельними. Тобто вiн регулює надлишки трудових ресурсiв, їх оптимальне розмiщення, а також ефективне використання. Ринок працi, зокрема, регулює рух трудових ресурсiв у народному господарствi, спонукаючи пiдприємцiв утримувати саме ту кiлькiсть працiвникiв i такої квалiфiкацiї, якi забезпечують його прибутковiсть.

Розрізняють зовнішній, або професійний, ринок праці і внутрішній ринок. Ринок праці підрозділяється на окремі частини — цільові ринки, які називаються сегментами.

Сегментація ринку праці — це поділ працівників і робочих місць на замкнуті сектори, зони, які обмежують мобільність робочої сили своїми рамками.

Гнучкість ринку праці передбачає:

• — оперативне реагування на зміни кон’юнктури ринку праці, тобто зміни попиту, пропозиції і цін, що виявляється відповідно у зміні обсягу, структури, якості та ціни робочої сили;
• — територіальну та професійну мобільність працівників;
• — гнучкість підприємства, яка виявляється в гнучкому регулюванні обсягів продукції, що випускається, у використанні нових форм організації виробництва і праці, управління кадрами;
• — різноманітність форм наймання і звільнення;
• — різноманітність форм професійно-кваліфікаційної перепідготовки;
• — гнучкість диференціації заробітної плати;
• — гнучкість у регулюванні витрат на робочу силу;
• — гнучкість режимів роботи та розподілу робочого часу;
• — різноманітність методів і форм соціальної допомоги;
• — різноманітність методів і форм зайнятості.

Структурними ознаками класифікації ринкiв працi можуть бути територiальний, соцiальний, професiйний пiдходи; ланки суспiльного виробництва; кiлькiсне спiввiдношення покупцiв і продавцiв товару «робоча сила»; умови конкуренцiї; спiввiдношення попиту та пропозицiї робочої сили.

З погляду територiального пiдходу існують такі ринки працi: мiсцевий, регiональний, нацiональний, міжнародний (транснацiональний та свiтовий).

Залежно вiд соцiального пiдходу виокремлюють ринки:

• — робочих кадрiв (працiвникiв переважно фiзичної працi);
• — спецiалiстiв і менеджерiв (працiвникiв переважно нефiзичної працi).

Залежно вiд професiй розрiзняють ринок, наприклад, верстатникiв, зокрема токарiв, шлiфувальникiв i т. п., економістів тощо.

З точки зору ланки суспiльного виробництва виокремлюють ринки працi:

• — внутрiшньофiрмовий, тобто ринок працi пiдприємства, фiрми, установи, органiзацiї i т. п.;
• — галузевий (включає внутрішньофірмові ринки праці);
• — народногосподарський (включає галузеві ринки праці). Даний тип ринку працi збігається з національним за територіальною ознакою.

Залежно від умов конкуренцiї розрiзняють ринки працi:

• — необмеженої конкуренцiї (повної конкуренцiї, вiльний ринок);
• — обмеженої конкуренцiї (неповної конкуренцiї).

Залежно від спiввiдношення попиту та пропозицiї робочої сили можуть бути ринки:

• — трудодефiцитнi;
• — трудонадлишковi.

В Україні тривалий час існувала монополія державної власності жорстка регламентація розмірів заробітної плати, наявність інституту прописки, що призвело до деформації ринку праці.

Сьогодні формування ринку праці в Україні здійснюється в умовах кризового стану економіки, неефективної її структури, надзвичайно розвиненої важкої промисловості й слабкої сфери народної споживання, залежності економіки від кооперованих зв’язків з державами СНД, насамперед від постачання енергоносіїв з Росії.

Загалом сучасному ринку праці в Україні притаманні такі ознаки:

• — перевищення пропозиції робочої сили над попитом;
• — низька ціна робочої сили, її невідповідність реальній вартості;
• — зниження зайнятості у сфері суспільного виробництва, зростання чисельності незайнятого населення;
• — низька частка офіційно зареєстрованих безробітних за великих масштабів зростання прихованого безробіття;
• — наявність значних масштабів нерегламентованої зайнятості;
• — зростання молодіжного безробіття;
• — регіональні диспропорції між наявністю і потребою в робочій силі;
• — низька професійна й, особливо, територіальна мобільність трудових ресурсів;
• — відсутність або недостатня спрацьованість правових норм організаційно-економічних механізмів, що регулюють трудові відносини, тощо;
• — еміграція висококваліфікованої робочої сили.

Практика використання методів впливу на зайнятість виявила два типи уявлення стосовно політики держави на ринку праці - активний і пасивний. Адміністративно-організаційні методи спрямовані, передусім, на впровадження активної політики держави на ринку праці.

На характер активної політики держави в галузі зайнятості впливають об'єктивні та суб'єктивні чинники. До об'єктивних чинників належить:

• — економічний стан держави. Чим вищим є економічне зростання, тим більші фінансові можливості для впровадження різноманітних активних заходів щодо розширення сфери застосування праці. І навпаки, зі скороченням виробництва такі заходи обмежуються;
• — ступінь відповідності національних трудових норм міжнародним. Чим він вищий, тим ефективніше впроваджуються активні заходи;
• — суб'єктивним чинником, що впливає на характер активної політики держави в галузі зайнятості, є непрофесіоналізм окремих суб'єктів у виконавчих та інших гілках влади, внаслідок чого не виконується комплексний підхід до проблем зайнятості з негативними наслідками.

У цілому до активних заходів відносяться: створення додаткових робочих місць, надання інформаційними організаціями банку вакансій, пошук підходящої роботи, сприяння у працевлаштуванні громадян, допомога громадянам у започаткуванні власної справи, працевлаштування неконкурентоспроможних верств населення на заброньовані робочі місця, сприяння самозайнятості та підприємницькій діяльності; поліпшення конкурентоспроможності робочої сили за рахунок організації професійного навчання, перенавчання та підвищення її кваліфікації; організація тимчасових громадських робіт, припинення вивільнення громадян на термін до шести місяців у разі неможливості їх працевлаштування, переселення в іншу місцевість та ін.

Так, в Україні оплачувані громадські роботи — це загальнодоступні й такі, що не потребують, як правило, спеціальної професійної підготовки, види трудової діяльності безробітних або частково незайнятих громадян. Громадські роботи організовують з метою надання тимчасової роботи громадянам, котрі втратили роботу, а також для забезпечення роботою осіб передпенсійного віку і для трудової реабілітації тих, хто мав значну перерву у професійній діяльності.

Організація громадських робіт здійснюється державними адміністраціями за участю органів ДСЗ. Види та обсяги робіт визначаються, виходячи із ситуації, яка сформувалася в конкретному районі або регіоні. Це можуть бути сезонні сільськогосподарські роботи, ліквідація наслідків стихійних лих, прибирання вулиць і територій окремих підприємств та ін. Робочі місця для проведення таких робіт створюються також у сфері побутового обслуговування, охорони здоров’я, соціального страхування.

Направлення на громадські роботи здійснюється органами ДСЗ. Із громадянами, які дали згоду на участь у таких роботах, укладаються трудові договори. Оплата праці здійснюється за фактично виконану роботу, але не нижче мінімального розміру, встановленого законодавством. За безробітними зберігається допомога по безробіттю і соціальні гарантії, включаючи право на пенсію.

Список використаної літератури

• 1. Адамчук В. В. Экономика и социология труда: учебник / В. В. Адамчук. — М.: ЮНИТИ, 2000. — 407 с.
• 2. Братищев И. М. Социальная рыночная экономика и механизм ее становления в России / И. М. Братищев, А. С. Макарян. — М.: Экономика, 2003. — 215 с.
• 3. Генкин Б. М. Экономика и социология труда: учебник / Б. М. Генкин. — М.: НОРМА-ИНФРА, 2000. — 399 С.
• 4. Дворецька Г. В. Соціологія праці: навч. посібник / Г. В. Дворецька. — К.: КНЕУ, 2001. — 244 с.
• 5. Єременко В. Г. Основи соціальної економіки: Популярний курс / В. Г. Єременко. — К. :МАУП, 1997. — 168 с.
• 6. Западноевропейские страны: Особенности социально-экономических моделей. — М.: Наука, 2002. — 270 с.
• 7. Захаров Н. Управление социальным развитием организации: учебник / Н. Захаров, А. Кузнецов. — М.: ИНФРА-М, 2006. — 263 с.
• 8. Кулинцев И. И. Экономика и социология труда / И. И. Кулинцев. — М.: Центр экономики и маркетинга, 1999. — 288 с.
• 9. Лібанова Е. М. Ринок праці: навч. посібник / Е. М. Лібанова. — К.: Центр навч. літератури, 2003. — 226 с.
• 10. Лукашевич М. Соціологія економіки: Підручник для ВНЗ / М. Лукашевич. — К.: Каравела, 2005. — 288 с.
• 11. Матвєєв С.О. Економічна соціологія: Підручник. / С.О. Матвєєв, Л.І. Лясота. — Суми: Університетська книга, 2006. — 184 с.
• 12. Петюх В. М. Ринок праці: Навч.-метод. посібник / В. М. Петюх. К.: ВЦ «Академія», 2000. — 128 с.
• 13. Пилипенко В. Людина в ринковому суспільстві: орієнтація, поведінка, культура / В. Пилипенко. — К.: Фоліант, 2005. — 224 с.
• 14. Пилипенко В. Е. Экономическая социлогия: учебное пособие / В. Е. Пилипенко. — К.: МАУП, 2002. — 296 с.
• 15. Рофе А. И. Рынок труда:: учебное пособие / А. И. Рофе. — М.: МИК, 2003. — 271 с.
• 16. Социальный менеджмент: Учебн. пособие / Под ред. В. Н. Иванова. — М.: Высшая школа, 2002. — 272 с.
• 17. Социология труда / [Под ред. В. П. Махнарылова]. — К.: Технік, 1981. — 240 с.
• 18. Танчин І. Соціологія: навч. посібник / І. Танчин. — Львів: УАД, 2005. — 360 с.
• 19. Тимош І. М. Економіка праці: навч. посібник / І. М. Тимош. — Тернопіль: Астон, 2001. — 346 с.