Кредитний ризик в банках і засоби його мінімізації

Міністерство освіти і науки України

Інститут економіки та менеджменту

Кафедра «Фінанси і банківська справа»

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни: «Банківські операції»

на тему: «Кредитний ризик в банках і засоби його мінімізації»

Анотація

Мета курсової роботи на тему «Кредитний ризик в банках і засоби його мінімізації» — проаналізувати причини виникнення і єство банківських ризиків, а також розглянути методи мінімізації тих самих ризиків.

У ході виконання курсової роботи були вивчені особливості ризиків у комерційних банках. Зроблено аналіз засобів захисту від банківських ризиків. Досліджені шляхи мінімізації ризиків в діяльності комерційних банків.

В результаті проведення практичних досліджень була проведена оцінка кредитоспроможності підприємства і зроблені рекомендації для здобуття кредиту.

У ході виконання був зроблений висновок, що запорукою успіху стійкого розвитку банку є чітко продумана система управління ризиками, яка включає політику, відповідну їй організаційну структуру, інформаційне забезпечення, систему заходів обмеження, страхування і контролю за ризиками, властивих банківській діяльності.

ВСТУП

Аби досягти успіху в тій або іншій області діяльності, для якої характерний підвищений ризик, банкам слід розвивати особливі механізми ухвалення рішень. Вони повинні дозволяти оцінити, які ризики і в якому об'ємі може перейняти на себе банк; визначити, чи виправдовує очікувана прибутковість відповідний ризик? На основі цього мають бути розроблені і втілені в життя заходи, які дозволяють понизити вплив чинників ризиків. Методом реалізації даного завдання є розробка систем управління ризиком, які дозволяють керівництву банку виявити, локалізувати, виміряти і проконтролювати той або інший вигляд ризику і тим самим мінімізувати його вплив.

Банківська діяльність за своєю природою передбачає виникнення системи ризиків, види яких збільшуються у міру ускладнення банківських продуктів.

Актуальність даної теми підтверджується тим, що ризики — це основа банківської справи. Банки мають успіх лише тоді, коли ризики, що приймаються, розумні, контролюються і знаходяться в межах їх фінансових можливостей і компетенції. Активи банку, в основному кредити, мають бути досить ліквідні для того, щоб покрити будь-який відтік засобів, витрати і збитки, при цьому забезпечити прийнятний розмір прибутку. Досягнення цих цілей лежить в основі політики банку по прийняттю ризиків і управлінню ними.

Управління ризиками в банках — складна проблема, це багатоступінчастий процес ідентифікації, оцінки (виміру) і контролю за ризиками. Управління ризиками при здійсненні комерційних операцій банків набуває все більшого значення.

Мета даної роботи — проаналізувати причини виникнення і єство банківських ризиків, а також розглянути методи мінімізації тих самих ризиків.

Предметом досліджень стала діяльність банку направлена на мінімізацію банківських ризиків.

РОЗДІЛ 1. Кредитний ризик в банках і засоби його мінімізації

1.1 Ризик, як економічна категорія

Концепція ризику, як і його існування, стара як світ. Ризик все проникаючий, він оточує нас день і ніч; він є складною, нерозв’язною, перманентною і неминучою частиною нашого життя.

Синонімом ризику є невпевненість, неможливість передбачити на 100%, чи станеться подія чи ні. Деякі події, звичайно, є повністю передбаченими і, відповідно, не спричиняють за собою жодних ризиків.

Людина від природи прагне уникати ризиків. Якщо ми не можемо контролювати ризик, то зазвичай вважаємо за краще уникнути його. Вимушені визнати наявність ризиків в нашому житті, ми бажаємо звести до мінімуму міру ризику, до якого ми схильні в результаті наших дій. Також ми хочемо мати можливість вибору найменш ризикованої з двох і більш альтернатив. Або ми хочемо співвіднести ризик якої-небудь події або ризик підприємства з можливими вигодами, тобто ми хочемо вибрати оптимальне співвідношення ризику і вигоди якого-небудь підприємства.

Для того, щоб вибрати найменш ризиковану або найбільш привабливу в співвідношенні ризик/вигода альтернативу, ми маємо бути в змозі виміряти або якимсь чином чисельно визначити ризик. Завдання виміру ризику або його оцінки, мабуть, налічує стільки ж років, скільки схильність людини до ризику.

Проте, перш ніж перейти до розгляду цього питання, необхідно сформулювати і уточнити термінологічну базу теорії ризиків. Це необхідно унаслідок того, що використовувані в побуті, в бізнесі і менеджменті поняття вельми часто розпливчаті і нечіткі.

Хоча з ризиком в економічній сфері люди зустрічаються перманентно, його теоретична вивченість явно недостатня. Пояснюється це, напевно, тим, що тут довго не бачили предмету для, власне, теоретичних досліджень, вважаючи, що ця область відноситься лише до практики. В останнє десятиліття відношення стало змінюватися, до цього предмету досить активно звернулися західні, а з початком економічних реформ — і наші дослідники.

У словнику Вебстера ризик визначається як «небезпека, можливість збитків або пошкодження». Проте це досить однобічний підхід до поняття «ризику». Так родоначальники підприємництва Р. Кантільон, І. Тюнен і Ф. Найт джерелом підприємницького доходу вважали реалізацію в процесі відтворення здатності підприємця до обґрунтованого ризику. У цьому контексті доречно додати, що в знаменитому словнику В. Даля ризик визначається, з одного боку, як небезпека чого-небудь, з іншого боку, як дія наугад, що вимагає сміливості, рішучості, заповзятливості, сподіваючись на щасливий результат.

Отже, в сучасній теорії традиційно виділяють два визначення ризику. Перше базується на причинах ризику і його невизначеності. Друге визначення ризику ґрунтується на самій дії на ризик. Звідси ризик — це негативні відхилення від поставленої мети.

И.Т. Балабанов в книзі «ризик-менеджмент» пише, що «як економічна категорія ризик є подією, яка може статися або не статися. В разі здійснення такої події можливі три економічні результати негативний (програш, збиток), нульовий, позитивний (виграш, вигода, прибуток)».

В результаті ризик можна охарактеризувати як небезпеку потенційно можливої, вірогідної втрати ресурсів або недоотримання доходів в порівнянні з варіантом, розрахованим на раціональне використання ресурсів в даному виді діяльності.

Сказане вище характеризує категорію «ризик» з якісного боку, але створює основу для перекладу поняття «ризику» в кількісне. Дійсно, якщо ризик — це небезпека втрати ресурсів або доходу, то існує його кількісна міра, яка визначається абсолютним або відносним рівнем втрат.

¦ У абсолютному вираженні ризик може визначатися як розмір можливих втрат в матеріально-речовому (фізичному) або вартісному (грошовому) вираженні, якщо лише збиток піддається такому виміру.

¦ У відносному вираженні ризик визначається як величина можливих втрат, віднесена до деякої бази, у вигляді якої найзручніше приймати або майновий стан, або загальні витрати ресурсів на даний вид діяльності, або очікуваний дохід (прибуток) від операції. Вибір тієї або іншої бази не має принципового значення, але слід віддати перевагу показнику, визначуваному з високою мірою достовірності.

Надалі базові показники, використовувані для порівняння, називатимемо розрахунковими, або очікуваними показниками прибутку або витрат. Значення цих показників, як вже відомо, визначаються при розробці бізнес-плану, в процесі техніко-економічного обґрунтування проекту.

Відповідно втратами вважатимемо зниження прибутку або доходу порівняно з очікуваними величинами. Втрати — це в першу чергу випадкове зниження прибутку. Саме величина таких втрат і характеризує міру ризику. Значить, аналіз ризику пов’язаний перш за все з вивченням втрат. При проведенні комплексного аналізу вірогідних втрат для оцінки ризику важливо не лише встановити всі джерела ризику, але і виявити, які джерела переважають.

Основним завданням менеджменту є переклад невизначеності в ризик. У цьому процесі важливу роль грає правильна оцінка ризику. Як вже говорилося раніше, завдання виміру ризику або його оцінки грає основну роль при виборі оптимального співвідношення ризику і вигоди.

Основна частина оцінки ризику сьогодні заснована на теорії вірогідності - систематичному статистичному методі визначення вірогідності (зазвичай визначеному у відсотках) того, що якась майбутня подія станеться. Вона знаходить вживання всюди в області науки і бізнесу, включаючи банківську справу і фінанси.

Чи є вірогідність будь-якої майбутньої події вимірюваною? У повному розумінні, немає. Але, в статистичному і зазвичай обмеженому сенсі, так: були розроблені критерії ризику, які дозволяють ранжувати альтернативні події залежно від міри ризику. Проте, для того, щоб застосувати ці критерії, нам необхідно зробити ряд допущень з цього питання. З іншого боку, існує безліч ситуацій, в яких ми маємо в своєму розпорядженні масиви інформації про події, що спостерігалися у минулому, які дозволяють нам робити висновки про вірогідність здійснення майбутньої події.

Характерний приклад: ґрунтуючись на минулих спостереженнях, ми можемо стверджувати, що вірогідність завтрашнього сходу сонця надзвичайно висока. В такому разі ми можемо сказати, що щоденний схід сонця є не ризиковою подією. До інших подій, не пов’язаних з ризиком, відносяться, наприклад, зміна пір року. Проте, коли конкретно встановиться весняна погода і наскільки посушливою або дощовою буде весна, значно важче передбачити, а, значить, тут присутня доля ризику.

Отже, ризик є імовірнісною категорією, і в цьому сенсі найбільш обґрунтовано з наукових позицій характеризувати і вимірювати його як вірогідність виникнення певного рівня втрат.

Іншими словами, при усесторонній оцінці ризику слід було б встановлювати для кожного абсолютного або відносного значення величини можливих втрат відповідну вірогідність виникнення такої величини. Ця залежність знаходить віддзеркалення в кривій, що спеціально будується.

Проте, в процесі ухвалення рішень про допустимість і доцільність ризику людині важливо представляти не стільки вірогідність певного рівня втрат, скільки вірогідність того, що втрати не перевищать деякого рівня. За логікою саме це і є основний показник ризику.

Вірогідність того, що втрати не перевищать певного рівня, є показник надійності, упевненості. Вочевидь, показники ризику і надійності операції тісно пов’язані між собою.

Існують різні способи оцінки ризиків, які можна підрозділити на два взаємно доповнюючих один одного, — якісний і кількісний:

>Якісна оцінка може бути порівняно простою, і її головне завдання — визначити чинники ризику, етапи робіт, при виконанні яких, ризик виникає, тобто, встановити потенційні області ризику, після чого — ідентифікувати всі можливі ризики. Якісний аналіз включає також методологічний підхід до кількісної оцінки прийнятного рівня ризику.

>Кількісна оцінка ризику, тобто чисельне визначення розмірів окремих ризиків. Зазвичай кількісну оцінку виробляють на основі методів математичної статистики, складність їх вживання полягає в недостатності і недоступності накопиченої статистичної інформації.

Концепція ризику досить складна для розуміння, а спроби визначити і виміряти його супроводжуються значними протиріччями. Як свідчить практика, змістовна сторона ризику і способи його встановлення постійно піддаються модифікації. Проте, ризик можна кількісно виразити у багатьох випадках, хоча найчастіше лише до певної межі, а існуючі способи побудови кривої вірогідності виникнення певного рівня втрат не зовсім рівноцінні, але так чи інакше дозволяють виробити (хай приблизно) оцінку ризику здійснення практично будь-яких операцій, і в тому числі банківських.

1.2 Класифікація і характеристика ризиків властивих банківським операціям

Поняття «банк» органічно пов’язане з поняттям «ризик». Банки виступають в ролі посередників при переміщенні засобів або проводять грошові операції. Депозити, отримані від одних, трансформуються в кредити для інших. Банкіри, як всякі бізнесмени, більш всього зацікавлені в досягненні високої прибутковості банку, але при цьому вони не можуть ігнорувати проблему ризикованих банківських операцій.

Класичне вчення про банківську систему виходить з виняткового існування трьох провідних критеріїв — це ліквідність, рентабельність і безпека.

Специфіка ризиків банківських операцій полягає в тому, що за грошовими операціями стоїть не менш важливий, а, можливо, в довгостроковій перспективі і найважливіший процес: посередництво при прийнятті ризику. Для банків значна порція всіх ризиків складається з «похідних» ризиків. Та ступінь ризику, яку банк пропонує для себе, в значній мірі визначається тією мірою ризику, яку він об'єктивно або суб'єктивно очікує від своїх клієнтів. Чим вище ступінь ризику, властивого типові бізнесу клієнтів банку, тим вище ризик, який може чекати банк, працюючи з цими клієнтами. Посередництво між вкладниками і позичальниками не може виникнути без посередництва при прийнятті ризиків. Банк несе ці ризики усвідомлено, за рахунок чого як плата за перейняття на себе цих ризиків має дохід.

Банківські ризики охоплюють велику область ризиків, пов’язаних з ухваленням фінансових рішень. Пітер С. Роуз в книзі «Банківський менеджмент» виділяє шість основних видів банківських ризиків, що можна побачити на малюнку 1:

Мал. 1 — Схема класифікації ризиків по Пітеру С. Роузу

1. кредитний ризик (є основним банківським ризиком, управління яким є ключовим чинником, що визначає ефективність діяльності банку).

2. ризик незбалансованої ліквідності (є небезпекою втрат в результаті нездатності банку покрити свої зобов’язання по пасивах балансу за рахунок вимог по активах).

3. ринковий ризик (означає можливі втрати, не передбачені витрати від зміни ринкової вартості активів або пасивів, зміни міри їх ліквідності).

4. процентний ризик (можливість зазнати збитків унаслідок непередбачених, несприятливих для банку змін процентних ставок і значного зменшення маржі, зведення її до нуля або до негативного показника).

5. ризик недоотримання прибутку (ризик, що відноситься до чистого прибутку кредитної організації (після вирахування всіх витрат, у тому числі і податків).

6. ризик неплатоспроможності. ((або банкротства) — ризик, що впливає на життєздатність, фінансову стійкість банку в довгостроковому плані).

Список ризиків, з якими сьогодні стикається банк, не вичерпується цими ризиками. Всі банки незалежно від їх розмірів і структури стикаються також з іншими важливими видами ризиків: інфляційним, валютним, політичним, ризиком зловживань. Крім того, практично всі операції банків мають певні види специфічних ризиків, характерних лише для цих операцій.

Таким чином, комерційні банки стикаються з безліччю різних категорій ризиків, всі вони управляються по-різному залежно від цілей і стратегій банків. Для ефективного управління банківськими ризиками можна класифікувати їх по різних критеріях: по причинах виникнення, по функціональних видах, по масштабах і так далі.

Наприклад, ризики залежно від сфери виникнення підрозділяються на зовнішніх і внутрішніх:

• До зовнішніх ризиків відносяться ризики, безпосередньо не пов’язані з діяльністю банку або конкретного клієнта. Йдеться про політичні, соціальні, економічні, геофізичні і інші ситуації, і відповідно про втрати банку і його клієнтів, що виникають в результаті війни, що почалася, революції, нестійкості політичного режиму, націоналізації, приватизації, заборони на платежі за кордон, консолідації боргів, введення ембарго, відміни імпортної ліцензії, загострення економічної кризи в країні, стихійних лих (землетрусів, повеней, пожеж). До економічних зовнішніх ризиків банку, не пов’язаних безпосередньо з його діяльністю, можна зарахувати нестійкість валютних курсів, інфляцію і так далі.

• Внутрішні ризики, у свою чергу, діляться на ризики основної і допоміжної діяльності банку. Перші і представляють найпоширенішу групу ризиків: кредитний, процентний, валютний і ринковий ризики. Другі включають втрати по формуванню депозитів, ризики по новому, нетрадиційному вигляду діяльності для даного банку, ризики банківських зловживань, ризик втрати позицій банку на ринку, ризик втрати репутації банку, складу його клієнтів і ризик зниження банківського рейтингу і так далі. Вони відрізняються від ризиків по основній діяльності банку тим, що мають лише умовну, непряму оцінку і виражаються в упущеній вигоді. Але і усередині кожного перерахованого виду ризиків можна виділити додаткові групи. Наприклад, поява нових видів кредитів (авалю, ломбардного, консорциального, облікового і акцептного) викликала в житті новий вид ризиків по кредитній операції і різні приватні методи їх оцінки.

Залежно від етапу вирішення проблем ризики діляться на:

• ризики, що виникають на етапі ухвалення рішень, — помилки у вживанні методів визначення рівня ризику через нестачу інформації або її низької якості;

• ризики, що виникають на етапі реалізації рішень, — помилки в реалізації правильного рішення, несподівані зміни суб'єктивних умов.

По можливості диверсифікації ризик ділиться на:

• систематичний — ризик властивий тій або іншій сфері діяльності;

• специфічний — ризик пов’язаний із здобуттям доходу від конкретної операції в даній сфері діяльності.

Та або інша класифікація ризиків може бути використана банком залежно від поставленої мети і дозволяє підвищити ефективність управління ризиком, в т. ч. шляхом вживання способів зниження ризику, розроблених як для одного виду ризику, так і для всієї кваліфікаційної групи.

Отже, в банківській діяльності під ризиком прийнято розуміти вірогідність «загрози втрати банком частини ресурсів, недоотримання доходів або утворення додаткових витрат в результаті здійснення фінансових операцій». Ризик властивий всім банківським операціям. Але на особливу увагу в системі всіх банківських ризиків заслуговує кредитний ризик, який властивий всім активним операціям.

1.3 Організація управління ризиками в комерційних банках

Процес управління ризиками, як правило, не має на меті усунення ризику, а спрямований на забезпечення отримання банком відповідної винагороди за прийняття ризику.

Управління банківськими ризиками - це процес, за допомогою якого банк виявляє (ідентифікує) ризики, оцінює їх величину, здійснює їх моніторинг і контролює свої ризикові позиції, а також ураховує взаємозв'язки між різними категоріями (видами) ризиків.

Мета управління банківськими ризиками — сприяти підвищенню вартості власного капіталу банку, одночасно забезпечуючи досягнення цілей багатьох зацікавлених сторін, а саме: клієнтів та контрагентів; керівників; працівників; спостережної ради й акціонерів (власників); органів банківського нагляду; рейтингових агентств, інвесторів та кредиторів; інших сторін Процес управління ризиками охоплює всі види діяльності банку, які впливають на параметри його ризиків та має бути безперервним процесом аналізу ситуації та оточення, в яких виникають ризики, і прийняття управлінських рішень щодо впливу на самі ризики та/або на рівень уразливості (експозиції) банку до таких ризиків.

Управління ризиками має відбуватися на тому рівні організації, де ризик виникає, а також (за допомогою функцій незалежної перевірки і контролю ризиків) на найвищих рівнях управління і на рівні спостережної ради.

Етапи процесу управління банківськими ризиками

Існує п’ять взаємопов'язаних етапів процесу управління банківськими ризиками:

• ідентифікація (виявлення) ризику;

• кількісна та якісна оцінка (вимірювання) ризику;

• мінімізація ризиків;

• контроль за ризиком;

• моніторинг ризику.

Незалежно від своєї структури кожна система управління ризиками має включати такі елементи:

виявлення ризику. Належне виявлення ризику — це насамперед визнання та розуміння наявних ризиків або ризиків, що можуть виникнути у зв’язку з новими діловими ініціативами. Виявлення ризику має бути постійним процесом, що має здійснюватися як на рівні окремої операції, так і на рівні портфелів;

вимірювання ризику. Точне і своєчасне вимірювання ризиків є надзвичайно важливим компонентом ефективного управління ризиками. Банк, який не має системи вимірювання ризиків, має обмежену здатність контролювати ризики або здійснювати їх моніторинг. Крім того, розвиненість інструментів управління ризиками, які використовує банк, має бути адекватною складності і рівню ризиків, які він узяв на себе. Банк має періодично перевіряти надійність інструментів вимірювання, які він використовує. Належні системи вимірювання ризиків передбачають оцінювання як окремих операцій, так і портфелів. Основними методами оцінювання банківських ризиків, які найчастіше використовуються в сучасній світовій практиці і дедалі більшого поширення набувають в Україні, є: метод аналогій, експертний метод, метод фінансових коефіцієнтів, статистичні методи;

мінімізація ризиків. У процесі мінімізації банківських ризиків банк може вдатися до різних методів. Вибір методу або групи методів управління банківськими ризиками залежить від стратегії конкретного банку, ставлення керівництва до проблеми ризику, рівня підготовки працівників банку, кола клієнтів та особливостей того сегмента ринку, що його обслуговує банк. Так, для спеціалізованих банків можливості застосування методу диверсифікації обмежені. Банк, який працює з невеликими клієнтами, може не встановлювати лімітів.

Якщо рівень ризику з якоїсь причини не вдається мінімізувати, керівництво банку може прийняти рішення про його обмеження. Обмеження ризику або його зниження до допустимого рівня досягається обмеженням обсягів операцій, у зв’язку з якими виникає ризик, і/або скороченням періоду, протягом якого банк наражається на відповідний ризик. Обмеження обсягів операцій забезпечує зменшення можливих втрат, а скорочення ризикового періоду дає змогу знизити ймовірність настання негативної події.

У своїй діяльності банки можуть використовувати методи уникнення ризику, відмовляючись від проведення певних фінансових операцій, освоєння нових ринків, упровадження нових послуг і продуктів та інших дій, які супроводжуються підвищеним ризиком. Але в банківській практиці, на відміну від решти видів бізнесу, такий підхід не завжди прийнятний. Якщо компанія може працювати без залучення кредитних ресурсів, розміщення коштів на депозитах, купівлі цінних паперів, проведення експортно-імпортних операцій і завдяки цьому уникнути багатьох видів ризиків, то для банку такий шлях неприйнятний. Адже більшість банківських операцій зумовлюється насамперед потребами клієнтів, без яких банк існувати не зможе;

контроль ризику. Банк має встановити обмеження і довести їх до виконавців за допомогою положень, стандартів та/або процедур, які визначають обов’язки і повноваження працівників. Ці контрольні обмеження мають бути дійовими інструментами толерантності до ризику. Банк має визначити послідовність процесу надання дозволів на виключення або зміни обмежень ризику, якщо вони є обґрунтованими;

моніторинг ризику. Банки мають здійснювати моніторинг ризиків для забезпечення своєчасного відстеження рівнів ризиків і винятків із тих чи інших правил. Звіти про моніторинг мають бути регулярними, своєчасними, точними та інформативними і надаватися відповідним посадовим особам для вжиття необхідних заходів. Банк має забезпечити систематичне здійснення аналізу ризиків, спрямованого на їх виявлення та оцінювання їх величини. Мета аналізу — зрозуміти сутність ризиків, на які наражається банк, та визначити, чи не стануть вони перешкодою для виконання його завдань, стратегії та політики. Тому такий аналіз повинен здійснюватися постійно як на рівні установи в цілому, так і на рівні окремих підрозділів та включати виявлення, вимірювання й оцінювання всіх видів ризиків. При цьому важливо з’ясувати зв’язок і взаємний вплив між різними категоріями ризиків. Отже, управління ризиками має супроводжуватися переглядом завдань, обраної стратегії, розробленої організаційної структури та механізмів контролю.

Організаційна структура ризик-менеджменту банку

Діяльність з управління ризиками здійснюється через організаційну структуру. Організаційна структура підлягає періодичному уточненню та вдосконаленню, враховуючи зміни ситуації та середовища.

Процес ризик-менеджменту в банку повинен охоплювати всі його структурні рівні - від управлінського (спостережної ради та правління) до рівня, на якому безпосередньо приймаються та/або генеруються ризики. До процесу ризик-менеджменту мають бути залучені такі функціональні та структурні підрозділи банку:

• спостережна рада — у межах своїх функцій та відповідальності перед власниками банку, вкладниками/контрагента, органами банківського нагляду;

• правління банку - у межах своїх повноважень та відповідальності перед спостережною радою банку, вкладниками/контрагентами та органами банківського нагляду;

• підрозділ із ризик-менеджменту - у межах своїх функцій щодо виявлення, кількісної та якісної оцінки, контролю та моніторингу ризиків. Підрозділ банку з ризик-менеджменту — це структурний підрозділ банку, у якому зосереджені функції управління ризиками конкретного банку. Основною вимогою до цього підрозділу є його повна незалежність (структурна та фінансова) від підрозділів банку, що безпосередньо приймають ризики (фронт-офісів), та підрозділів, які реєструють факт прийняття ризику і контролюють його величину (бек-офісів). Крім того, керівникові підрозділу з ризик-менеджменту бажано мати достатньо високий статус у банку для забезпечення його незалежності від керівників інших операційних чи функціональних підрозділів;

• бек-офіси — у межах своїх функцій контролю за дотриманням установлених вимог;

• фронт-офіси - у межах своїх функцій прийняття банком ризиків згідно з установленими повноваженнями.

Функції всіх зазначених вище підрозділів мають бути чітко визначені та задокументовані, а банк має зробити все належне для уникнення конфлікту інтересів між ними. Задля забезпечення уникнення будь-якого конфлікту інтересів між підрозділом із ризик-менеджменту та іншими підрозділами банку (фронт — та бек-офісами), а також для комплектації цих підрозділів висококваліфікованими кадрами банкам рекомендується:

— у процесі фінансового планування виділяти в бюджеті (кошторисі) банку витрати на утримання та забезпечення підрозділу з ризик-менеджменту окремо від витрат на утримання та забезпечення інших підрозділів банку;

— установити такий механізм оплати праці працівників підрозділу з ризик-менеджменту, який не мав би жодної залежності від рівня ризику, який бере на себе банк, або у будь-який інший спосіб не стимулював би порушення його незалежності;

— забезпечувати постійне підвищення кваліфікації працівників підрозділу;

Виходячи з особливостей побудови організаційної структури НБУ рекомендує банкам:

— створювати на рівні вищих колегіальних органів банку окремі профільні комітети.

— залучати незалежних експертів та інших спеціалістів для побудови системи внутрішнього контролю та оцінювання їх адекватності. Така рекомендація може бути виконана за допомогою залучення внутрішніх аудиторів банку як консультантів щодо побудови систем внутрішнього контролю, укладення угод про аутсорсинг консультаційних чи аудиторських послуг, а також через залучення зовнішніх аудиторів до тестування систем внутрішнього контролю.

— залежно від обраної організаційної структури банку, а також обсягу та ріння складності операцій виділяти підрозділи та проводити розподіл функцій між ними на рівні територіальних чи інших підрозділів (філій, відділень, департаментів, управлінь тощо).

1.4 Резерви банку, як інструмент зниження ризиків

У процесі своєї діяльності комерційні банки, як зазначалося, певною мірою ризикують, здійснюючи активні операції. Тому з метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту кредиторів і вкладників вони формують резерви для покриття можливих втрат від проведення активних операцій.

Одним із таких резервів є резервній фонд комерційного банку. Порядок відрахувань у цей фонд та його використання встановлюється загальними зборами акціонерів банку.

Розмір відрахувань до резервного фонду має бути не меншим 5% від прибутку банку і не більшим 25% розміру регулятивного капіталу банку.

Наступним видом резервів комерційного банку є резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків. Порядок формування та нормативи відрахувань до нього встановлює Національний банк України.

Комерційні банки також формують резерви для відшкодування можливих втрат від дебіторської заборгованості і від операцій з цінними паперами. Порядок формування та використання таких резервів також регламентується Національним банком України.

Комерційні банки формують резерв для покриття можливих збитків, що можуть бути завдані в результаті їх кредитної діяльності. Вони зобов’язані створювати резерви для відшкодування можливих втрат за основним боргом і процентами за всіма видами наданих кредитів у національній та іноземній валютах, у тому числі за депозитами, кредитами іншим банкам, суб'єктам господарювання (овердрафт, ураховані векселі, факторингові операції, фінансовий лізинг), за наданими гарантіями та поручительствами (авалі), зобов’язаннями з кредитування.

Не створюється резерву за бюджетними кредитами, а також за кредитами та депозитами між установами в системі одного комерційного банку.

Резерв використовується на покриття безнадійної заборгованості, яка виникла від кредитної діяльності банку. Розмір резерву визначається відповідно до загальної суми всіх кредитів, класифікованих за ступенем ризику і з урахуванням коефіцієнтів ризику.

Розрізняють резерв під стандартну та нестандартну кредитну заборгованість.

Нестандартна кредитна заборгованість включає кредити під контролем, субстандартні, сумнівні, безнадійні кредити.

Резерв під стандартну кредитну заборгованість ураховується комерційним банком під час розрахунку розміру капіталу та відповідних економічних нормативів, установлених Національним банком України.

Визначаючи розмір резерву, комерційні банки здійснюють класифікацію виданих кредитів і депозитів та оцінюють кредитні ризики з урахуванням таких чинників:

• фінансового стану позичальника;

• стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості;

• рівня забезпечення кредитної операції.

Критерії оцінювання фінансового стану клієнтів-позичальників установлюються кожним комерційним банком самостійно з урахуванням вимог Положення про резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків та рекомендацій Національного банку України. Ці критерії мають бути обґрунтованими, технічно виваженими і встановлюватися на основі аналізу балансів у часі та звітів про фінансові результати діяльності клієнтів — позичальників.

Методика оцінювання фінансового стану позичальника регламентується окремим положенням, затвердженим правлінням комерційного банку.

Комерційний банк оцінює фінансовий стан позичальника і перспективи повернення кредитів та депозитів перед наданням йому кредиту чи депозиту.

Згідно з оцінкою фінансового стану позичальника та перспектив його розвитку підприємства класифікують за такими категоріями:

* клас «А» — фінансова діяльність дуже успішна і дає змогу погашати основну суму кредиту та проценти за нею у встановлені строки. Одночасно можна зробити висновок, що фінансова діяльність і надалі здійснюватиметься па такому самому високому рівні;

• клас «Б» — фінансова діяльність добра або дуже добра, але немає можливості підтримувати її на цьому рівні протягом тривалого часу;

• клас «В» — фінансова діяльність задовільна, але спостерігається чітка тенденція до погіршення;

• клас «Г» — фінансова діяльність погана, і спостерігається її чітка циклічність протягом коротких періодів;

• клас «Д» — фінансова діяльність свідчить про збитки, і очевидно, що ні основна сума кредиту, ні проценти за нею не можуть бути сплачені.

Стан обслуговування позичальником кредитної заборгованості за основним боргом та процентів за нею є:

— «добрим», якщо заборгованість за звичайним або пролонгованим до 90 днів кредитом і проценти за ним сплачуються в установлені строки або з максимальною затримкою до семи календарних днів;

— «слабким», якщо заборгованість за кредитом прострочена від 8 до 90 днів та проценти за ним сплачуються з максимальною затримкою від 8 до 30 днів або кредит пролонговано з пониженням класу позичальника на строк від 91 до 180 днів, але проценти сплачуються в строк або з максимальною затримкою до 30 днів;

— «незадовільним», якщо заборгованість за кредитом прострочена понад 90 днів або кредит пролонговано з пониженням класу позичальника понад 180 днів.

Відповідно до перелічених вище критеріїв кредитний портфель комерційного банку (валовий кредитний ризик) класифікується за такими групами:

У класифікації кредитного портфеля за ступенями ризику і віднесенні до груп, за якими обчислюється резерв за врахованими векселями, факторингом, гарантіями, до уваги береться тільки термін погашення позичальником простроченої заборгованості. У зв’язку з цим розрізняють такі види кредитної заборгованості:

• стандартну, за якою строк погашення чи повернення, передбачений договірними умовами, ще не настав;

• сумнівну — заборгованість за опротестованими векселями з терміном прострочки не більше 30 днів; заборгованість за факторинговими операціями (за основним боргом чи черговим платежем) та за виконаними (сплаченими) гарантіями банком становить не більше 90 днів після настання строку платежу, передбаченого договірними умовами;

• безнадійну заборгованість за опротестованими векселями з терміном прострочки понад 30 днів; заборгованість за факторинговими операціями (основним боргом чи черговим платежем) та за гарантіями, виконаними (сплаченими) банком, за якими клієнт не виконав своїх зобов’язань зі строком понад 90 днів після настання терміну платежу, передбаченого договірними умовами.

На підставі класифікації позик комерційний банк створює резерв для кожної групи кредитів.

Резерв має бути сформований у повному обсязі відповідно до сум фактичної кредитної заборгованості за групами ризику та встановленого рівня резерву.

Резерв розраховується від чистого кредитного ризику, при визначенні якого сума валового кредитного ризику за кожною кредитною операцією окремо може зменшуватися на вартість прийнятого забезпечення (безумовних гарантій та предметів застави).

Безумовні гарантії, що беруться до розрахунку чистого кредитного ризику (резерву під кредитний ризик), — це гарантії:

— Кабінету Міністрів України;

— банків, які мають офіційний кредитний рейтинг, не нижчий ніж «інвестиційний клас»;

— урядів країн категорії «А» (Австралія, Австрія, Бельгія, Велика Британія, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Канада, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Нова Зеландія, Норвегія, Португалія, США, Туреччина, Фінляндія, Франція, Швейцарія, Швеція, Японія);

— міжнародних багатосторонніх банків (Міжнародний банк реконструкції та розвитку, Європейський банк реконструкції та розвитку).

Предметами застави (майно та майнові права позичальника чи третіх осіб — майнових поручителів), що беруться до розрахунку чистого кредитного ризику (резерву під кредитний ризик), є:

• майнові права на грошові депозити, розміщені в банку-кредиторі, за умови безперечного контролю та доступу банку-кредитора до цих коштів, що обумовлено договором, у разі невиконання позичальником зобов’язань за кредитом;

• майнові права на грошові депозити, розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг, не нижчий ніж «інвестиційний клас»;

• дорогоцінні метали, які належать позичальникові і перебувають на зберіганні в банку-кредиторі, за умови безперечного права звернення банком — кредитором стягнення, обумовленого договором на ці метали в разі невиконання позичальником зобов’язань за кредитом;

• державні цінні папери;

• недержавні цінні папери — акції та облігації підприємств, ощадні сертифікати, інвестиційні сертифікати;

• зареєстроване нерухоме майно;

• рухоме майно;

• інші майнові права.

Сума гарантій та вартість предметів застави береться до розрахунку чистого кредитного ризику (резерву під кредитні ризики) з урахуванням коефіцієнтів залежно від категорії кредитної операції.

До заборгованості за кредитними операціями, що становлять кредитний портфель банку, належать:

• строкові депозити, розміщені в інших банках, і сумнівна заборгованість за ними (балансові рахунки 1502, 1510, 1512, 1515, 1516, 1517, 1581);

• кредити, які надані іншим банкам, і сумнівна заборгованість за ними (балансові рахунки 1521, 1522, 1523, 1524, 1525, 1526 КА, 1527, 1582, 1600 А);

• вимоги, що придбані за операціями факторингу із суб'єктами господарювання, і сумнівна заборгованість за ними (балансові рахунки 2030, 2036 КА, 2037, 2093);

• кредити, що надані за операціями РЕПО суб'єктам господарювання (балансові рахунки 2010, 2016 КА);

• кредити, що надані за врахованими векселями суб'єктам господарювання, і сумнівна заборгованість за ними (балансові рахунки 2020, 2026 КА, 2027,2092);

• кредити суб'єктам господарювання в поточну діяльність, в інвестиційну діяльність і сумнівна заборгованість за ними (балансові рахунки 2062, 2063, 2065, 2066 КА, 2067, 2071, 2072, 2073, 2074, 2075, 2076 КА, 2077, 2096,2097);

• іпотечні кредити, що надані суб'єктам господарювання, і сумнівна заборгованість за ними (балансові рахунки 2082, 2083, 2085, 2086 КА, 2087,2095);

* кредити, що надані органам державної влади та місцевого самоврядування, і сумнівна заборгованість за ними (балансові рахунки 2102, 2103, 2105, 2106 КА, 2107, 2112, 2113, 2115, 2116 КА, 2117,2190, 2191, 2198, 2199);

• іпотечні кредити, що надані органам державної влади та місцевого самоврядування, і сумнівна заборгованість за ними (балансові рахунки 2122, 2123, 2125, 2126 КА, 2127, 2132, 2133, 2135,2136 КА, 2137);

• кредити на поточні потреби та в інвестиційну діяльність, що надані фізичним особам, і сумнівна заборгованість за ними (балансові рахунки 2202, 2203, 2205, 2206 КА, 2207, 2211, 2212, 2213,2215,2216 КА, 2217, 2290, 2291);

• іпотечні кредити, що надані фізичним особам, і сумнівна заборгованість за ними (балансові рахунки 2232, 2233, 2235, 2236 КА, 2237,2295);

• кредити, що надані за врахованими векселями фізичним особам, і сумнівна заборгованість за ними (балансові рахунки 2220,2226 КА, 2227, 2292);

• кредити овердрафт, що надані суб'єктам господарювання та фізичним особам (балансові рахунки 2600 А, 2605 А, 2620 А, 2625 А, 2650 А, 2655 А);

• гарантії, поручительства, підтверджені акредитиви, акцепти та авалі, що надані банкам (позабалансові рахунки 9000, 9001, 9002,9003);

• сумнівна заборгованість за виплаченими гарантіями, виданими іншим банкам (балансовий рахунок 1589);

• гарантії та авалі, що надані клієнтам (крім банків) (позабалансові рахунки 9020, 9023);

• сумнівні гарантії, що надані банкам і клієнтам (позабалансові рахунки 9090,9091).

Банки можуть класифікувати заборгованість за кредитними операціями та на підставі цієї класифікації формувати портфель однорідних споживчих кредитів, а також резерв за цим портфелем.

Однорідні споживчі кредити — це кредити на поточні потреби, які надані позичальникові - фізичній особі - і загальна сума яких за одним чи кількома кредитними договорами (незалежно від наявності забезпечення) не перевищує 20 000 грн.

Портфель однорідних споживчих кредитів — це загальна сума заборгованості за однорідними споживчими кредитами (балансові рахунки 2202, 2203, 2206, 2207, 2290, 2620А, 2625А), що надані банком на поточні потреби позичальникам — фізичним особам, у кредитних договорах з якими є письмова згода позичальника на надання банком відповідної інформації до бюро кредитних історій та інформація за цими договорами в ньому розміщена.

Категорія заборгованості за кредитами, які включені до портфеля однорідних споживчих кредитів, визначається банком щомісяця залежно від кількості днів прострочення основного боргу та/або відсотків/комісій за ним (табл. 1):

Таблиця 1 — Визначення категорії заборгованості залежно від кількості днів прострочення

На підставі класифікації валового кредитного ризику та враховуючи прийнятне забезпечення банк визначає чистий кредитний ризик за заборгованістю за кожною кредитною операцією (крім заборгованості за кредитними операціями, що включена до портфеля однорідних споживчих кредитів) і зважує його на встановлений коефіцієнт резервування.

За заборгованістю, що включена до портфеля однорідних споживчих кредитів, сума загального кредитного ризику зважується на встановлений коефіцієнт резервування залежно від категорії, до якої віднесена ця заборгованість.

У розрахунку резерву за коштами, що містяться на кореспондентських рахунках, відкритих в інших банках, за депозитами до запитання в інших банках і сумнівною заборгованістю за цими коштами ураховується рейтинг країни, який доводиться до відома банків Національним банком України. Відповідно до рейтингу країни банки поділяються на певні групи. Розмір резерву визначається через зважування суми коштів, що обліковуються на кореспондентському рахунку окремого банку, на відповідний коефіцієнт резервування:

Таблиця 2 — Визначення коефіцієнта резервування коштів залежно від категорії кредитної операції

Таблиця 3 — Розрахунок резерву за коштами на кореспондентських рахунках, відкритих в інших банках

До групи 8 належать банки (резиденти і нерезиденти), які визнані банкрутами або ліквідовуються за рішенням уповноважених органів, а також банки, зареєстровані в офшорних зонах.

Ризики за коштами, що розміщені на кореспондентських рахунках, відкритих в інших банках, які віднесені до груп 1−2, вважаються «стандартними», а віднесені до груп 3−8 — «нестандартними».

Резерв під кредитні ризики розраховується і формується головним банком і його філіями.

Безнадійна заборгованість позичальника, визнаного банкрутом у встановленому законодавством порядку, списується за рахунок резерву під нестандартну заборгованість комерційного банку.

Кошти, отримані комерційним банком унаслідок завершення ліквідаційної процедури та реалізації майна позичальника, включаються до його валових доходів у період їх надходження.

Заборгованість, яка забезпечена заставою, погашається у порядку, передбаченому Законом України «Про заставу».

Якщо коштів, одержаних комерційним банком від реалізації майна позичальника, переданого у заставу, недостатньо для погашення кредитної заборгованості та коли інші юридичні дії комерційного банку щодо примусового стягнення іншого майна позичальника не забезпечили повного її покриття, ця частина заборгованості списується за рахунок резерву під нестандартну заборгованість.

Безнадійна заборгованість, яка виникла через неспроможність позичальника погасити заборгованість у зв’язку з дією обставин непереборної сили (форс-мажор), списується за рахунок резерву під нестандартну заборгованість за умови наявності будь-якого із зазначених нижче документів:

• підтвердження Торгово-промислової палати України про настання обставин непереборної сили чи стихійного лиха на території України або підтвердження уповноважених органів іншої держави, легалізованих консульськими установами України, у разі настання обставин непереборної сили чи стихійного лиха на території такої держави;

• рішення Президента України про запровадження надзвичайної екологічної ситуації в окремих місцевостях України, затверджене Верховною Радою України, або рішення Кабінету Міністрів України про визнання окремих місцевостей України потерпілими від повені, посухи, пожежі та інших видів стихійного лиха, включаючи рішення про визнання окремих місцевостей потерпілими від несприятливих погодних умов, які спричинили втрату врожаю сільськогосподарських культур в обсягах, що перевищують 30% від середнього врожаю за попередні п’ять календарних років.

Якщо заборгованість погашена за рахунок резерву під нестандартну заборгованість, а за висновком компетентного органу обставини непереборної сили мають тимчасовий характер і не впливають на спроможність позичальника сплатити кредитну заборгованість після закінчення їх дії, комерційний банк зобов’язаний висунути претензії позичальникові щодо сплати зазначеної заборгованості протягом 30 календарних днів після закінчення дії таких обставин непереборної сили.

Доходи комерційного банку збільшуються на суму кредитної заборгованості, і відновлюється резерв під нестандартну заборгованість, якщо позичальник не погасив кредитної заборгованості, а комерційний банк не подав позову до суду щодо стягнення такої заборгованості протягом строків, визначених законодавством України.

Кредитна заборгованість за такими кредитами списується за рахунок резерву під стандартну заборгованість.

Прострочена заборгованість підприємств, організацій та установ, на майно яких не може бути накладене стягнення (або тих, що не підлягають приватизації), згідно з чинним законодавством України списується за рахунок резерву під нестандартну заборгованість комерційного банку, якщо протягом ЗО календарних днів із часу виникнення прострочення зазначена заборгованість не була відшкодована коштами державного чи відповідних місцевих бюджетів або компенсована будь-яким іншим способом. При цьому комерційні банки у строки, передбачені чинним законодавством України, зобов’язані звернутися до суду з позовом щодо відшкодування збитків, отриманих у зв’язку з таким кредитуванням.

Якщо комерційний банк не звернувся до суду протягом визначених чинним законодавством України строків або коли суд не задовольнив позову, комерційний банк списує заборгованість за рахунок резерву під стандартну заборгованість.

Прострочена заборгованість фізичних осіб, визнаних у судовому порядку безвісно відсутніми або померлими, списується за рахунок резерву під нестандартну заборгованість комерційного банку за умови, що рішення суду про визнання фізичних осіб безвісно відсутніми або померлими було прийняте пізніше дати укладення кредитної угоди. При цьому комерційні банки мають вжити відповідних юридичних заходів щодо стягнення безнадійної заборгованості зі спадку такої фізичної особи у межах та за процедурою, визнаною чинним законодавством України.

Прострочена заборгованість фізичних осіб, щодо яких органами слідства оголошено розшук у порядку, передбаченому Кримінально-процесуальним кодексом України, списується за рахунок резерву під нестандартну заборгованість у разі, якщо протягом 180 календарних днів із дня оголошення розшуку місце перебування такої фізичної особи не встановлено.

Прострочена заборгованість юридичних осіб, щодо керівників яких органами слідства оголошено розшук у порядку, передбаченому Кримінально-процесуальним кодексом України, списується за рахунок резерву під нестандартну заборгованість, якщо протягом 180 календарних днів із дня оголошення розшуку місце перебування цих осіб не встановлено.

Прострочена заборгованість за договорами або їх частинами, визнаними у судовому порядку недійсними з вини позичальника, списується за рахунок резерву під нестандартну заборгованість комерційного банку, якщо позичальник не погашає заборгованості за зазначеними договорами протягом ЗО календарних днів із дня ухвалення рішення суду про визнання договорів або їх частин недійсними.

Якщо судами вищої інстанції приймаються рішення про скасування рішень судів нижчої інстанції щодо визнання договорів недійсними з вини позичальника і комерційний банк не оскаржує таких рішень у строки, передбачені чинним законодавством України, він збільшує свій валовий дохід на суму кредитної заборгованості, попередньо включеної до валових витрат або списаної за рахунок резерву під нестандартну заборгованість.

Кредитна заборгованість за такими кредитами списується за рахунок резерву під стандартну заборгованість.

Прострочена заборгованість за договорами або їх частинами, визнаними у судовому порядку недійсними з вини комерційного банку або з вини обох сторін, погашається за рахунок повернення позичальником суми кредитної заборгованості, а в разі її неповернення — протягом 30 календарних днів за рахунок резерву під стандартну заборгованість.

Комерційний банк може самостійно здійснити списання безнадійної заборгованості за рахунок резерву під стандартну заборгованість відповідно до рішення правління банку (за наявності оформленого в установленому порядку протоколу засідання), але не пізніше останнього робочого дня поточного року, в якому кредитна заборгованість визнана безнадійною.

Списання безнадійної кредитної заборгованості за рахунок резерву під нестандартну заборгованість, сформованого за рахунок збільшення витрат, здійснюється за рішенням правління комерційного банку за умови виконання вимог чинного законодавства України.

У разі нестачі коштів загального резерву для погашення кредитної заборгованості у випадках, передбачених цим Положенням, комерційний банк покриває отримані у звітному році збитки від кредитної діяльності за рахунок зменшення своїх фондів, нерозподіленого прибутку минулого року, які направляються на створення додаткового резерву.