Російсько-фінська війна

Війна удачею переменной.

Через сто років протримається вполне,.

Хоч людина обыкновенный.

Не бачить радості в войне…

(З драми Б. Брехт «Мати Кураж та її діти) В усі віки і часи, людині було властиво підкоряти собі не є лише звірів, а й масі собі подібних. Війни простежуються протягом всієї історії всього людства. Між племенами розгорялися конфлікти. Більше сильні тимчасово виявилися поневолювачами. У цих війнах гинули деякі члени племені. Після цього часи ставали народами. І все тривало. Людство так влаштовано, що суперництво грунті жорстокої боротьби за ринки, джерела сировини — є головною причиною нараставших протиріч, які можуть розв’язати лише з допомогою зброї. Цей синдром може бути войовничої неприємністю інший громадської системы.

У своїй роботі мені хотілося б порушити тему «Советско-Финская війна», яка стала результатом кризових відносин між СРСР і Фінляндії. Протягом кількох років Советско-Финская війна на жаль була блискучої, і принесла славу російському зброї. Нині ж розглянемо дії обох сторін, які на жаль ми змогли договориться.

Тривожно був у ці дні листопада 1939 року у Фінляндії: в західної Європі тривала війна, неспокійно було в кордону з Радянський Союз, йшла евакуація населення із великих міст, газети наполегливо говорили про злих намірах східного сусіда. Частина населення вірила цим чуткам, інша сподівалася, війна обійде Фінляндію стороной.

Але ранок, який настав 30 листопада 1939 року, все прояснило. Знаряддя берегової оборони Кронштадта, відкрили о 8-й годині вогонь територією Фінляндії, позначили початок Советско-Финской войны.

Що ж у дійсності відбулося ці вересень-листопад 1939 року в Карельському перешийку? За що ж кажуть факти, з визнання яких, кажуть, починається мудрость?

Конфлікт назрівав поступово. Протягом два десятиріччя між СРСР і Фінляндією існувало взаємна недовіра. Якщо Фінляндія побоювалася можливих великодержавних устремлінь із боку Сталіна, дії якого як диктатора нерідко були непередбачувані, то радянське керівництво не безпідставно було стурбоване найбільшими зв’язками Гельсінкі з Лондоном, Парижем і Берліном. Саме тому для забезпечення безпеки Ленінграда під час переговорів, що відбулися з лютого 1937 року у листопад 1939 року, Радянський Союз перед пропонував Фінляндії різні варіанти. У результаті те, що уряд Фінляндії не вважало можливим приймати цих пропозицій, радянське керівництво виявило ініціативу рішення спірного питання силовим способом, з допомогою зброї. Бойові дії період війни протікали для радянської сторони несприятливо. Розрахунок на швидкоплинність досягнення цієї мети малими силами не увінчався успіхом. Фінські війська, спираючись на укріплену лінію Маннергейма, застосовуючи різноманітні тактичні прийоми й уміло використовуючи умови місцевості, змусили радянське відрядження зосередити більші сили, і лютому 1940 року зробити генеральне наступ, що й призвело перемоги і висновку світу 12 березня 1940 года.

Що Тривала війна 105 днів була важкою для обох сторін. Радянські війни, виконуючи накази командування, у важких умовах сніжної зими бездоріжжя виявляли масовий героїзм. Під час війни як Фінляндія, так і Радянський Союз перед домагалися досягнення своїх цілей як бойовими діями військ, а й політичними засобами, які, як виявилося, як не послабили взаємну нетерпимість, але, навпаки, загострили ее.

Політичний характер Советско-Финской війни не вкладався в звичайну класифікацію, обмежену етичними рамками понять про «справедливою» і «несправедливої» війні. Вона стала непотрібної для обох сторін і праведною переважно з нашого боку. Слід погодитися цьому плані з висловлюваннями таких відомих державотворців Фінляндії, як президенти Ю. Паасіківі і У. Кекконен, що «провину Фінляндії полягало у її непоступливості під час передвоєнних переговорів із Радянський Союз, і вину цього справи до тому, що не використавши остаточно політичні методи. Віддав пріоритет воєнного вирішення спора.

Неправомірні дії радянського керівництва у тому, що радянські війська, без оголошення війни широким фронтом перейшли кордон, порушили радянсько-фінський мирний договір 1920 року й договір ненапад 1932 року, подовжений в 1934 року. Радянський уряд порушило як і власну конвенцію, закладену з іншими державами у липні 1933 року. До цього документа приєдналася тоді і Фінляндія. У ньому визначалося поняття агресії і чітко зазначалося, що ніякими міркуваннями політичного, військового, економічного чи будь-якої іншої характеру не можна обгрунтує чи виправдовувати загрози, блокаду чи напад інше государство-участника.

Підписуючи назва документа, Радянський уряд не допустила, що саме Фінляндія могла зробити агресію свого великого сусіда. Вона побоювалася лише те, що територію то, можливо використана третіми країнами в антирадянських цілях. Але оскільки подібне умова був обумовлено у тих документах, то, отже, договірні країни не визнавали його можливість і це треба було поважати букву і дух зазначених договоренностей.

Звісно, одностороннє зближення Фінляндії із західними країнами й особливо з Німеччиною обтяжували советско-финляндские відносини. Повоєнний президент Фінляндії У. Кекконен це співробітництво вважав логічним наслідком зовнішньополітичних устремлінь вперше десятиліття незалежності Фінляндії. Спільним відправним моментом цих устремлінь, як це вважали на Гельсінкі, була загроза зі Сходу. Тому Фінляндія прагнула забезпечити підтримку інших у кризових ситуаціях. Вона старанно оберігала образ «форпосту Заходу» і уникала двостороннього врегулювання спірних проблеми зі своїм східним соседом.

З цих обставин Радянський уряд допускало можливість військового конфлікту Фінляндією ще з весни 1936 року. Саме тоді було прийнято рішення РНК СРСР про переселення цивільного населення (йшлося і про 3400 господарствах) з Карельського перешийка для будівництва тут полігонів та інших військових об'єктів. Протягом 1938 року Генштаб, по крайнього заходу, тричі порушував питання про передачі військовому відомству лісового масиву на Карельському перешийку для оборонного будівництва. 13 вересня 1939 року нарком оборони СРСР Ворошилов спеціально звернувся до голови Экономсовета при РНК СРСР Молотову з пропозицією про активізацію цих робіт. Але тоді ж робилися дипломатичних заходів, щоб уникнути військові зіткнення. Так було в лютому 1937 року, відбулася перші відвідини Москви міністром закордонних справ Фінляндії від часу здобуття його незалежності Р. Хопсти. У повідомленнях про його розмовах з наркомом закордонних справ СРСР М. М. Литвиновим говорилося, що «існуючих советско-финских угод є можливість безперебійно розвивати та зміцнювати дружні добросусідські відносини між обома державами і до цьому прагнуть і буде, прагне обидва правительства».

Але минув рік, в квітні 1938 року Радянський уряд вважало своєчасним запропонувати уряду Фінляндії провести переговори щодо спільної вироблення заходів для зміцнення безпеки морських і сухопутних підступів Ленінграда і національних кордонів Фінляндії і висновку із метою договору про взаємодопомогу. Переговори, триваючі кілька місяців, зазнала поразки. Фінляндія цю пропозицію отвергла.

З початку 1939 року Радянський Союз перед продовжував докладати наполегливі зусилля до того що, аби схилити Фінляндію до поступок. На початку березня М. М. Литвинов вніс нова пропозиція — здати Радянському Союзі у найм на 30 років кілька островів в Фінській затоці. На цього разу задля будівництва військово-морських баз, а споруди ними наблюдательства. Відповідь їх Гельсінкі, як й у попередніх випадках був негативний. Наступне невдовзі нова пропозиція обміняти ці острова на територію в Карелії північніше Ладозького озера теж привернула увагу фінів. Щоправда, у мемуарах, написаних у еміграції, у Швейцарії після Другої Першої світової, маршал Маннергейм розповідав, деякі військові, зокрема і він, не надавали цим островам ніякого значення для Ізраїлю і готові були зробити відповідний обмін із колишнім Радянським Союзом.

Невдовзі для неофіційних переговорів із дорученням Радянського уряду у Гельсінкі прибув Б. Е. Штейн. Він привіз принципово нове Радянське пропозицію, що складався наступного: Фінляндія поступається Радянському Союзі певну територію на Карельському перешийку, одержуючи замість велику Радянську територію України й компенсацію фінансових витрат за переселенню фінських громадян уступаемой території. Відповідь фінської боку був негативним з тим самим обгрунтуванням — суверенітет і нейтралітет Финляндии.

У ситуації Фінляндія зробила оборонні заходи. Було посилено військове будівництво, проводилися ніякі навчання, у яких був присутній начальник генштабу сухопутних військ Німеччини генерал Ф. Гальдер, війська отримували нові зразки озброєння і близький бойовий техники.

Вочевидь, ці заходи дала привід командарму другого рангу До. А. Мерецкову, що у березні 1939 року призначили командуючому військами Ленінградського військового округу, стверджувати, що фінські війська від початку нібито мали наступальну завдання на Карельському перешийку з метою вимотати Радянські війська, та був вдарити по Ленинграду.

Складається враження, що вищий радянське політичне і військове керівництво тоді ще мало чіткого уявлення про позицію Фінляндії. Якщо насамперед Сталін і Молотов стверджували у тому, що турбує не стільки сама Фінляндія, скільки те, що її як антирадянський плацдарм може використати західні держави, то Мерецков оцінював обстановку більш різко й прямолінійно. За такої оцінці було б безглуздо шукати політичних шляхів вирішення проблеми, що й підтвердили наступні рішення радянського руководства.

Як згадує Мерецков, наприкінці 1939 року був присутній під час розмови Сталіна з Про. У. Куусиненом. Обговорювалася обстановка в Фінляндії й різні варіанти наших дій. Головний військовий раду з пропозиції Сталіна доручив Мерецкову спланувати дії військ округу у разі військового нападу. У другій половині липня 1939 року план розглянуто у Москві схвалений. Завдання радянських військ офіційно листувалися тому, щоб скувати сили противника, і далі завдати рішучий контрудару. Ймовірно що, тоді у Сталіна і Куусинена виникла ідея створення «тимчасового народного уряду Фінляндської Демократичної Республіки» як політичного кошти тиску Фінляндію в доповнення головному військовому. Твердження Молотова, висловлене на шостий сесії верховного Ради Союзу РСР 29 березня 1940 року, у тому, що «Фінляндія, і Карельський перешийок, були вже безпосередньо до 1939 року перетворено на готовий військовий плацдарм для третіх регіонів напад на Радянський Союз перед, для напади проти Ленінград», не підтверджується переконливими фактами. Якщо під «третьої державою» мають на увазі Німеччина, тоді вона готовий для серйозного конфлікту із колишнім Радянським Союзом. Судячи з тієї ж промови Молотова, у якій сказано, що «Радянський Союз перед не захотів стати посібником Англії та Франції». Якщо це, то таких планів ні з Лондоні, у Парижі взагалі було. Тим більше вони або не мали можливості скористатися «плацдармом» в Фінляндії пізніше, коли були задіяні війною у Європі. Як свідчать факти, наведені командированием радянських прикордонних військ, у першій половині 1939 року обстановка на советскофінської кордоні була хоч і напруженої, але щодо спокійній. Відомі одиночні порушення кордону, але великих, а тим паче збройних інцидентів не отмечалось.

12 жовтня 1939 року у нову ситуацію, у якій ні Англія і Франція, ні Німеччина, зайняті війною, було неможливо підтримати Фінляндії, почався іще одна тур советско-финляндских переговорів. Вони відбулися у Москві. Як і раніше, финляндскую делегацію очолював Паасіківі, але другому етапі до складу делегації було включено міністр фінансів Ганнер. У Гельсінкі тоді ходили чутки, що соціал-демократ Ганнер був із Сталіним ще з дореволюційного часу у Гельсінкі і навіть якось надав йому належну услугу.

У результаті переговорів насамперед Сталін і Молотов зняли свій колишній пропозицію про оренду островів в Фінській затоці, але запропонували фінам відсунути кордон в кілька десятків км від Ленінграда і орендувати для створення військово-морської бази півострів Хайко, поступившись Фінляндії вдвічі територію радянської Карелии.

Розгорнутий аналіз сформованих на той час советско-финляндских відносин уперше дав Молотов на засіданні Верховної Ради Союзу РСР 31 жовтня 1039 року, коли переговори ще тривали. Він визначив їх як стосунки, перебувають у особливе становище, оскільки Фінляндія відчуває зовнішнє вплив, що викликає серйозну занепокоєність щодо безпеки Радянського Союзу, і, особливо, Ленінграда. Він відкинув затвердження зарубіжної преси, ніби Радянський Союз перед вимагає собі місто Виборг і територію, що лежить північніше Ладозького озера. Далі Молотов виклав хід переговорів із Фінляндської делегацією, зазначаючи, що Радянський Союз перед запропонував Фінляндії «укласти Советско-Финский пакт взаємодопомоги приблизно на типу наших пактів взаємодопомоги коїться з іншими прибалтійськими государствами».

Новий тур Советско-Финляндских переговорів 13 листопада було знову перерваний. Фінляндія не погодилася попри пропозицію радянської сторони продати чи обміняти район Ханко, або створити військові бази на сусідніх з нею островах, чи пересунути кордон в Карельському перешейке.

Всі ці події відбувалися повної обстановці, коли сотні ешелони з військами і близький бойовий технікою із різних військових округів країни рухалися убік Ленинграда.

Саме тоді Сталін вимовив лиховісні слова, що мені доведеться не воюватимемо з Фінляндією, і це виключало подальше зусилля Радянського Союзу для пошуках політичного рішення спірних вопросов.

Останніми днями листопада 1939 року, практично в ультимативній формі Радянський уряд запропонував уряду Фінляндії на в односторонньому порядку відвести свій війська від кордону на 20−25 км. Фінська сторона виступила зі зустрічним пропозицією, щоб радянські війська як і відійшли на ж відстань. Отже, загальне відстань між отошедшими фінськими військами і Ленінградом збільшилося б удвічі. Радянський уряд розцінило це заява як «що відбиває глибоку ворожість уряду Фінляндії до Радянського Союзу» і заявило, пропозиція про відвід радянських військ до околиць Ленінграда є абсурдными.

Після припинення переговорів настало тимчасова тиша. Уряд Фінляндії було впевнене у тому, що його уникнуло правильний шлях. Ніяких кроків із поновленню переговорів ставок. Евакуйовані жителі почали повертатися додому, Планували поновлення занять в школах.

26 листопада Майниле на Карельському перешийку стався дивний інцидент — внаслідок артобстрілів загинули кілька радянських солдатів. Фінляндському уряду була нота, обвинявшая фінських артилеристів в відповідальність при цьому подія і вимагала відводу від кордону фінських військ. У ноті говорилося, що гребує роздмухувати цей інцидент: це, очевидно, передбачало, що тепер Фінляндія може відмовитися від міста своєї позиции.

Цей інцидент був предметом довгих суперечок серед наших політиків і дослідників. Зараз існують джерела, що вказують те що, що артобстріл цей був справою відомства Берии.

Порушення Фінляндії великими силами радянських військ та їх просування вглиб країни, де вже протягом днів надали опір лише окремі прикордонники, означало фактично неоголошену війну. Того ж день президент Фінляндії Каллио зробив таку заяву: «Із метою підтримки Ізраїлю Фінляндія оголошує стан войны».

Війна почалася спочатку як армійська операція силами дев’яти стрілецьких дивізій та трьох танкових бригад. Силами Червонопрапорного Балтійського флоту, які Естонії і Латвії, було розгорнуто для дій на комунікаціях противника. 3 грудня, у обстріл території Фінляндії включилися великокаліберні гармати форту Червона Гірка. У дні бої розгорнулися з усього фронту від Баренцова моря до Балтики. На 1 лютого 1940 року до складу угруповання радянських військ вже входило до 40 дивізій загальної чисельністю близько мільйона чоловік. Їм протистояли до 600 тисяч регулярних фінських військ та воєнізованих частин. По бойової техніці Червона Армія мала потрійне, а, по танкам і авіації - абсолютне перевага. Уже наступного дня війни фінська сторона запропонувала продовжити переговори із колишнім Радянським Союзом. 1 грудня було освічено новий уряд Фінляндії з Р. Рюти. Лідер соціал-демократів У. Таннер, якого Молотов назвав «злим генієм советско-финляндских відносин «, став міністром закордонних справ. А колишнього голову зовнішньополітичного відомства Фінляндії Еге. Эркко був у Швецію як посланець. Радянський уряд не реагувало для цієї примирливі кроки, що їх до Гельсінки, і маховик війни став розкручуватися все энергичнее.

28 листопада Радянський Союз перед заявив про денонсації Договору ненапад і відкликання своїх дипломатичних представників з Финляндии.

Війська Ленінградського військового округи отримали наказ шляхом активних бойових дій в відсунути кордону на Карельському перешийку. Метою наступних військових заходів ставився вихід на лінію Кексгольсм — Виборг, що, за задумом радянського відрядження, мало вирішити результат війни. 3 листопада частини Червоної Армії перейшли кордон Фінляндії. Чисельність Фінляндії на 1939 року вбирається у 4млн. людина. Фінська армія у період 10 і 23 жовтня була дислокується на території, передбаченої планами у разі оборонних дій. Там війська займалися будівництвом фортифікаційних споруд, наскільки можна ознайомлювались із місцевістю майбутніх боев.

Загальна кількість армії на той час становила 337 тис. людина. Вона мала на озброєнні 500 польових знарядь, 118 літаків. Відсутність протитанкових знарядь, досить застаріла польова артилерія, недостатня кількість до неї снарядів, а як і погана авіаційна техніка знижували ударну міць армії. Сталін, проте, сильно недооцінював бойову мораль фінських солдат.

Маршал А. М. Василевський у розмові з До. Симоновим поділився такими спогадами: «Військовий рада поставив запитання у тому, що, отже, доведеться не воюватимемо з Фінляндією». Шапошников, як начальник генштабу, була викликана до обговорення плану війни. Оперативний план війни Фінляндією, зрозуміло, існував, і Шапошников доповів його. Цей план зараз виходив з реальної оцінки фінської армії й реальної оцінки побудованих фінами укріплених районів. І на відповідно до цього він припускав зосередити більше і коштів, необхідні рішучого успіху операции.

Сталін заздалегідь відключив генеральний штаб від керівництва майбутньої операцією. Понад те, Шапошникову, що треба відпочити, запропонував йому дачу у Сочі і відправлена його за відпочинок. Співробітники Шапошникова теж були розігнані хто набагато різні інспекційні поездки.

Війну починали силами Ленінградського військового округа.

Щоправда, військовий округ отримав підкріплення, проте, де вони встигли дістатися Фінляндії до початку війни. Тоді, у розпорядженні командування Ленінградського військового округу було 19 дивізій, тобто близько 450 тис. людина, понад 2 тис. танків і майже тисячі самолетов.

Ленінградський фронт почав діяти рано-вранці 30 листопада 1939 року; радянські війська перейшли у наступ на суші, ну морі й у повітрі. Основного удару завдавався на Карельському перешийку, де діяла сьома армія під керівництвом командира другого рангу Яковлєвим. У його складі було 190 тис. бійців, 900 гармат і гранатометів, майже тисяча танків. «Карельський перешийок» знаходився під командуванням генерал-лейтенанта Хюго Эстермана. У його підпорядкуванні перебувало приблизно 33 тис. солдатів, 330 одиниць польовий артиллерии.

На північ від Ладоги діяли восьма армія і яка базувалась в Мурманську 14 -несучи армия.

Перший період боїв не перешийку розвивався відповідно до фінському плани. Відступ сил прикриття посилилося до 5 грудня, коли радянські війська підійшли до лінії «Маннергейма».

Радянські війська виявилися слабко підготовлені до бойових дій у умовах бездоріжжя, що ускладнювався й незвичайно суворої взимку. Танки і важка артилерія зав’язли у глибокому снігу, постачання багатьох частин і з'єднань виявилося перерваним; різко порушилося управління військами. До того зчинилися масові обмороження і простудні захворювання порівняно легко екіпірованих бійців і командирів Червоної армии.

Наприкінці грудня радянське наступ на Карельському перешийку було припинено. Коли розпочалася війна, Фінляндія звернулася до Лігу Націй з жаданням підтримки. Ліга Націй, своєю чергою, закликала СРСР припинити військові дії, але тоді одержала відповідь, що Радянська країна веде жодної війни з Финляндией.

14 грудня Ліга Націй вирішила виключення СРСР зі цієї організації. Багато країн провели збір засобів у користь Фінляндії чи надали позики, зокрема навіть Швеція. Найбільше зброї доставили Велика Британія чи Франція, але спорядження переважно було застарілому. Найціннішим був внесок Швеції: 80 тис. гвинтівок, 85 протитанкових знарядь, 104 зенітні гармати і 112 польових орудий.

Висловлювали невдоволення діями СРСР й. Війна завдала відчутного удару по життєво важливих для Німеччини поставкам лісу й до нікелю же з Фінляндії. Сильне співчуття країн зробило реальним втручанням під час війни північної Норвегії та Швеції, що спричинило за собою ліквідацію ввезення залізної руди до Німеччини з Норвегії. Але й опинившись перед такими утрудненнями, німці дотримувалися умови пакта.

У зв’язку з затишшям на Карельському перешийку центр бойових дій змістився північ, Де фіни вжили низку успішних контратак. Всі ці операції мають спільні риси. Радянські війська прив’язані до дорогах змушені були зупинитися від спротиву фінів, бездоріжжя, труднощі постачання і тяжких кліматичних умов. Потім фіни, використовуючи загони лижників, завдають методичних ударів у фланг і тил російським. Росіяни колони часом виявляються оточеними, але замість відступу окапываются і займають кругову оборону — фіни називали такі оточені угруповання «Моти».

На північному березі Ладоги 168-я радянська дивізія була зупинена. Її правий фланг прикривала 128-я дивізія. Дві перші спроби фінів 12 і 17 грудня зупинити їх провалились.

18-та дивізія фактично знищили, і фіни захопили більшу частину її важкого оружия.

Трагічній виявилася доля 44 дивізії: збивши кволу фінську погранзаставу в Райте, вона рушила у бік міста Суомусаллис, щоб там з'єднається з 163-ї дивізією, приходу з берега, і потім разом вийти до узбережжя Ботанічного затоки і відрізати Фінляндію від Швеції, яка постачала її військовими материалами.

У наступивших була величезна перевагу. На шляху від Риате до Суомуссалиса було наспіх влаштовано кілька ліній оборони. Перша затримала 44-ту дивізію всього наступної доби, друге вже тиждень. Росіяни війська продовжували поступальну ходу. А потім до обороняющимся підійшло підкріплення з цих двох неповних полків. І тоді загони фінських лижників напали на яка розтяглася дорогою дивізію. Вони розсікли в декілька частин і вони уничтожать.

Фінська кінохроніка запечатала страшні кадри: на вузької дорозі - стовпотворіння з запалених танків, машин, кинутих знарядь, польових кухонь, госпітального устаткування й безліч трупів червоноармійців. Тут кілька годин після розгрому 44-ї дивізії побував фінський фронтовий кореспондент, який наступного день написав у своїй газете:

«Ціла дивізія заледеніла в жорстоких зимових холодах… Тисячі і понад тисячу солдатів без ореолу слави та геройських могил».

Невдачі грудневого наступу на Карельському перешийку привели радянське відрядження висновку, що тільки підготовлений штурм фінських укріплень може бути успішним. Основна передислокація почалася 26 грудня. 28 грудня видали нові оперативні накази. Від масованих атак відмовилися, натомість упор було зроблено на поступове, крок по кроку, просування, коли артилерія зруйнує залізобетонні укрепления.

Ленінградський фронт почав війну, не підготувавшись до неї, з недостатніми силами і коштами і тупцював на Карельському перешийку протягом місяця, поніс найтяжчих втрат, по суті, подолав лише передпілля. Лише місяць підійшов до самої лінії Маннергейма, але підійшов виснажений, брати був вже нечем.

Отут насамперед Сталін і викликав з відпустки Шапошникова, і військовому раді обговорювалося питання подальшому віданні войны.

На фронті настала місячна пауза. Фактично, воєнних дій наново почалися лише у лютому. Цей місяць пішов на заслужений детальну розробку плану операції, на підтягування військ та техніки, навчання військ. Цим займався там, на Карельському перешийку, Тимошенка й займався, слід віддати йому належне, дуже енергійно — тренував, навчав війська, готував їх. Були підкинуті авіація, танки, важка надпотужна артилерія. У результаті, коли наново починали операцію з тими силами і коштами, хто був цього необхідні, вона увінчалася успіхом — лінія Маннергейма було досить швидко прорвана.

Становище фінів різко погіршилося по тому, як радянські війська великими силами стали наступати через Виборзьку затоку. Фінляндське відрядження, усвідомлюючи можливості кидка кригою, зміцнило оборону узбережжя, перекинувши туди цілу дивізію. Цей був всіяний численними островами, а скелястий берег з глибокими затоками був зручний обороны.

Наступ військ Червоною Армією кригою затоки провели рішуче і сміливо. Крига міг витримати тільки легені танки, але де вони успішно блокували утримувані фінами острови Фіджі і підтримали наступ військ при на побережье.

Східніше Виборга перебував ключовою сектор Талі, який обороняла 23-ма піхотна дивізія. Фіни, відкривши шлюзи, розпочали затоплення цього району, але лід швидко замерзав і міг витримати піхотинців. До 9 березня російські війська глибоко вклинилися в смугу укріплень. 13 березня Червона Армія фактично прорвала оборону фінів в секторі Тали.

Коли на початку березня фінляндське уряд стало отримувати донесення про надзвичайно скрутне становище на фронті, воно, нарешті, погодилося на мирні переговоры.

Переговори почалися Москві 7 березня. Радянська делегація висунула на додаток до колишнім умовам договору нових вимог про передачі частини території у районі Салла-Куусамо й побудову залізничної гілки від мурманської залізниці до Ботанічного затоці. Уряд Гельсінкі було обуреному цим, як він вважало, нечесним прийомом радянської сторони, але 9 березня він одержав доповідь про військової обстановці, який передбачав можливості цілковитого розвалу фінської оборони найближчим часом. За підсумками цієї доповіді Маннергейм рішуче зажадав укладення Вестфальського миру, і уряд уповноважив делегацію — у разі одностайного згоди — підписати договір на російських условиях.

Ввечері 12 березня 1940 року було підписано мирний договір. Військові дії мають припинені 13 березня, у 12 часов.

Відповідно до Московському мирному договору 1940 року, у складі на теренах СРСР включався весь Карельський перешийок, західне і північне узбережжі Ладозького озера, територія на схід Меркярви з Куолоярви, частина півострова Рибальського. Фінляндія здавала у найм СРСР терміном на 30 років півострів Ханко і що прилягають до нього острови Фіджі і морську територію «до створення там військово-морської бази», і такий самий погоджувалися для будівництва по всій території залізниці Кандалакша — Кемиярви. Радянський Союз перед зняв свою пропозицію про взяття пакту про взаємної допомогу й зобов’язань вивести свої війська в галузі Петсимо.

Советско-финская війна. Кількість жертв.

Твардовський назвав советско-финскую війну не «знаменитої» У душах і пам’яті старших поколінь, попри зусилля наступної піввікової вітчизняної пропаганди, вона залишила не «героїчний слід», а лише змішане гіркоту, великих сумнівів, відчуття якийсь провини і неудовлетворенности.

У певний короткої радянської енциклопедії, випущено в 1943 року, говориться: «…Радянські війська втратили 48 745 вояків убитими і 158 863 людина пораненими». Проте під час науково — практичної конференції на задану тему: «Документи державного архівного фонду СРСР про зміцнення обороноздатності країни напередодні Великої Великої Вітчизняної війни радянський народ 1941;1945гг.» названі інші дані. За 105 днів советско-финляндской війни Червона Армія втратила 289 510 людина їх 74 тис. убитих і 17 тис. зниклими безвісти. Інші - поранені і обмороженные.

Висновок. Розглянувши усі події, ми можемо упевнено сказати, що Ю. Паасіківі і У. Кекконен президенти мали рацію кажучи, що «провину Фінляндії полягало у її непоступливості, під час передвоєнних переговорів з СРСР, і вину СРСР тому, що не захотів все вирішити дипломатично і він вирішив показати свою силу.

СРСР порушив мирний договір 1920 року й договору про ненапад 1932 года.

У історії ця війна було названо «Непотрібної війною». То чи потрібна нам війна? Запитайте будь-якої людини і він відповість, немає, непотрібна. Загибель рідних і близьких. Загибель цілих культур. Ось, що несе война.

Моя думка таке: Людство немає права знищувати себе і собі подобных.

Список використовуваної літератури. Російський історичний журнал «Батьківщина». Семен Раткин «Таємниці другий Світовий війни» Архіви розкривають таємниці… Вікентій Матвеев.