Мій улюблений художник Михайло Олександрович Врубель

Псковський Вільний университет.

Реферат.

Мій улюблений художник Михайло Олександрович Врубель Студента 1-го курса.

Оцінка_____________ відділення «Економіка і менеджмент».

___________________ Юшина дмитра (підпис преподователя) рук.:Шулакова Т. В.

__.___.2000.

Псков 2000 г.

Вступ 3.

Юность 3 Учнівство 4 Непомічені шедеври 8 Київ. Зустріч пройшла з давниною 10 Демонічне 10 Хвороба. Малюнки з натури 17 Укладання 18 Основні дати і Врубеля 18 Список літератури 19.

Вступление.

Як разюча неповторність біографії кожного творця! Їх оригінальність бачення світу, їх беззвітна відданість своєї темі та, головне, їх боротьба за прихильності, з дивацтвами року щоразу змушують дивуватися неймовірним хитросплетениям буття, перепонам і підступами, расставляемым перед художниками, як і всупереч усім цим препонам живописець все-таки створює свої полотна, які з єдиною і приголомшливою ясністю висловлює свою душу, свої прив’язаності, любов. Великий художник, хіба що заломивши крізь серце світло свого часу, висловлює століття, у якому йому випало народитись й творити. Часто ці зв’язку живописця із навколишньою його сферою дуже неоднозначні, а характер таланту й картини, створювані їм, складні, і ніяк прямо не висловлюють будні буття, але під час проходження достатнього часу, а найчастіше вже по смерті художника, з усією грандіозністю постають велич його творчої пошуки, неповторність і незліченна багатство духовного світу, що він залишив людям. І тоді можна впевнено зрозуміти усієї сили того пристрасного потягу до краси і правді, до розкриття єдиною і ще розказаної теми, яка володіла їм життя, що опромінює долю. Як б коротка була біографія тієї чи іншої великого живописця, але полотна, залишені їм, дозволяють хіба що знавати їх схожий ким образ. Ми мимоволі відчуваємо приховану ми внутрішню напружену роботу митця і що більше талант, ніж неповторимей і яскравіше горить зірка його дару, тим гостріше і чіткіше відчуваємо нескориму, притягальну міць творчої спрямованості живописця, віддав всього себе вираженню своєї мрії про прекрасному. Такою була Михайло Олександрович Врубель.

Юность.

Михайло Олександрович Врубель народився 5 березня, у Омську. Батько Врубеля, Олександре Михайловичу, — поляк, офіцер, служив у Омській фортеці з 1853 по 1856 р. Мати, Ганна Григорівна, уроджена Басаргіна, родичка декабриста Н.В. Басаргіна, — померла, коли йому виповнилося 3 року. Будинок, у якому жили Врубелі в Омську, не зберігся: він містився на перехресті вулиць Нової (вул. Чкалова) тощо. До. Маркса (вул. Артилерійська). У 1859 р. батька Врубеля було переведено до Астрахань, потім вдарили часті переїзди, пов’язані з його службовими переміщеннями. Дитячі і юнацькі роки Врубеля випали на С.-Петербурзі (він тут навчався малювальної школі Товариства заохочення мистецтв), у Саратові, Одесі. Після закінчення 1874 р. Одеської гімназії влаштувався юридичний факультет З.- Петербурзького університету. Закінчивши університет і вже відбувши дворічний військову повинність, служив юристом в Головному военно-судном управлении.

Михайло навчався у гімназії, навчався школі Товариства заохочення мистецтв, брав приватні уроки малювання, коли жив у Саратові. І з дитинства ж він був у постійному поєднанні з музикою. Його мачуха Єлизавета Христиановна Вессель була піаністкою, і з дитинства хлопчик міг слухати твори великих композиторів. Тобто в юного Михайла були всі умови займатися мистецтвом. Вже дитинстві він намалював кілька картин олією, причому пейзаж було навіть продано у книгарні за 25 рублів — це доставило Михайлу задоволення і дуже потішив родных.

Ученичество.

Мистецтво повністю опанувало Врубелем вже у Академічні роки. Колишній юнак, для розваги почитывающий і порисовывающий, цілком змінився: звідки взялася незвичайна зосередженість на роботи і байдужість до всього, що не її! Він працював не помічаючи втоми, про й по 12 годин на що і лише досадував, коли відволікало і змушувало отрываться.

Коли після тижнів і місяців такої роботи, усугублявшей, изощрявшей художнє зір, Врубель приходив на виставку і пильно дивився картини сучасних живописців, вони здавалися йому поверхостными, не знаходив у яких (культу глибокої натури (. Через це він незабаром збайдужів навіть до Репину.

Врубель ставився до нього зі повагою, брав в нього додаткові уроки акварелі, говорив, що Рєпін тримає в нього великий вплив. І ось відкрилася Одинадцята пересувна виставка, де серед інших було виставлено капітальне полотно Рєпіна (Хрещений хід (. І він розчарувало учня (недостатньою, як йому здавалося, любові до натурі, недостатньо допитливим вниканием в неё.

Але хоч як мене судив з юношески-максималистских позицій Врубель російську школу, вона сама до неї належав, і хто, як, зростила його рідкісне обдарування. Передусім ця заслуга належала художникупедагогові, якого визнавали своїм найкращим вчителем історії та Суриков, і Васнєцов, і Полєнов, і саме Рєпін, (Павлу Петровичу Чистякову.

Восени 1880 Врубель став відвідувати вечірній клас, у Академії мистецтв у П. П. Чистякова разом із Сєровим, уроки акварелі брав у І. Є. Рєпіна. Академія їх гнітила, багато йому надали уроки Чистякова, його аналітичний підхід побудувати форми. Чистяков вчив малюючи, розчленовувати предмет на плани, «гранувати «обсяг, вишукуючи його структуру, простежувати «самі найменші вигини, виступи і ухиляння форм ». Врубель навчився бачити межі і плани не лише у будову людського тіла, а й там, де їх її практично не уловима, в пожужмленого тканини, квітковому пелюстку. Саме тому предмети з його картинах інколи нагадують скупчення зрощених кристалів. Врубель мав задарма виявляти будь-якому фрагменті природи, натури «цілий світ нескінченно гармонують чудесних деталей ». Він чудово бачив натуру, як дорогоцінну мозаїку частинок. З іноземних сучасників найбільший вплив надав нею М. Фортуни. Перші академічні роботи Врубеля відрізнялися оригінальністю задуму і обдарованістю трактування (акварелі «Запровадження у храм «і «Бенкетуючі римляни »).

М.А. Врубеля античність цікавила завжди: в університетські роки, під час перебування у Академії і потім, знайшовши у творчості своєрідну интерпретацию.

У незавершеним акварелі «Бенкетуючі римляни «(1883, Російський музей) при деякою театральності всієї сцени, і захопленні аксесуарами, безсумнівно намір художника передати життя конкретної історичного періоду. Виразний образ літнього римлянина, зануреного у важку дрімоту. У його характерною голові схожість із римськими портретами, мабуть, відомими художнику по зліпкам чи репродукціям. Показово, що Врубеля приваблювала не Греція, а Рим час його занепаду. Певне, у тому художник відчував щось співзвучне своїм настроям і своєю эпохе.

Власні твори Чистякова нечисленні, здебільшого незаконченны і маловідомі. Але як педагог він зіграв величезну роль. В нього був створений свій система навчання (сувора, послідовна, а водночас гнучка, залишала простір особистим уподобань, отже кожен видобував із чистяковских уроків потрібна себе. Суть (системи (полягала у свідомому аналітичному підході до малювання й писання з натури. Чистяков вчив (малювати формою ((не контурами, не тушёвкой, а будувати лініями объёмную форму в пространстве.

Зробившись учнем Чистякова, Врубель так витончив і натренував свій очей, що розрізняв (межі(у будову людського тіла чи голови, де конструкція досить цілком постійна, а й у таких поверхнях, де майже невловима, наприклад, у пожужмленого тканини, квітковому пелюстку, пелені снігу. Він карбувати, огранивать, як ювелір, ці непевні поверхні, промацував форму до найменших її вигинів. Можна бачити, як це зробив, з прикладу (Натурниці в обстановці Ренесансу (, і навіть чудового малюнка (Бенкетуючі римляни (, зробленого ще стінах Академии.

Розумний і проникливий Чистяков розгледів незвичайну одарённость учня і виділяв його серед усіх інших. Тому, коли до Чистякову звернувся його старий друг професор А. В. Прахов з проханням рекомендувати когось із найталановитіших студентів до роботи на древньому храмі Кирилівського монастиря під Києвом, Чистяков не вагаючись представив йому Врубеля зі словом: (Кращого, більш талановитої та більш талановитого для виконання твого замовлення я нікого не можу рекомендовать (.

" Сцена з античної життя «в ескізі для театрального завіси (1891, Третьяковская галерея) — це мальовнича фантазія на античну тему. Знову зображений античний Рим. Але про нього нагадують лише пінії в тлі, а про античності - мармурова статуя, постать музикантки, що викликає віддалені асоціації з чином Сафо, так котра сидить поруч людина з рисами Сократа, у інших персонажів образ цілком екзотичний, а типі і вираженні особи однієї з них тут виявляється схожість із Демоном. Твір Врубеля — це якась вигадлива мозаїка вражень, спогадів та різноманітних асоціацій, чому відповідає реаліям і мальовнича «мозаїка », що об'єднує прийоми зображення чи що складалася з колірних площин, будують обсяги. Простір тяжіє до площині, а об'ємні форми переднього плану, проецирующиеся на площину фону, готові перетворитися на вишуканий візерунок. Отже, все підпорядковується декоративному принципу.

Триптих «Суд Париса «(1893, Третьяковская галерея), до якого входять панно «Юнона », «Венера, Амур і Паріс », і навіть панно «Мінерва » , — знову романтична фантазія на античну тему зі значною часткою театральності. Античні богині, попри всі шляхетність їх образу, невловимо нагадують великосвітських дам в псевдоантичных одежах, що розігрують шараду на сюжет міфу, що дає привид самих образотворчих і поетичних інтерпретацій як у театральну сцену, і у модної, посучасному обставленій вітальні. Пейзаж сприймається і суто декоративний, а дельфіни здаються якимись виробами з папьє-маше. Своєрідне пожвавлення вносять полуреальные-полуфантастические персонажі, що зображують, мабуть, тритонів і не без впливу творів Бёклина. Витвір Врубеля зазначено безсумнівною поезією і тонким естетичним почуттям, але водночас його образному строю властива деяка неорганічність, що у самій основі художньої концепції модерну з властивій нього заплутаністю мислення, безліччю естетичних асоціацій і опосредствований, — напрями, значною мері затронувшего і творчість Врубеля. Цілісність твору повідомляє тієї напруги творчої пристрасті, який відрізняє Врубеля, що може сплавити дуже різнорідні елементи в неповторне художнє єдність. Загальний бледно-сиреневый тон панно хіба що повідомляє зображенням патину часу, відсуваючи в сприйнятті глядача на певний світ спогадів та поетичних мрій. Живописна манера, коли всі побудовано на легких мінливих вигнутих лініях і формах, посилює враження «ожилого «античного мифа.

У 1980;х гг. XIX в. відбувається прилучення Врубеля художнього спадщини Русі і Візантії. У 1884 на запрошення професора А. У. Прахова брав участь у реставрації розписів і фресок Кирилівській церкві у Києві, створив ряд композицій мурах, найскладніші у тому числі «Зішестя святого духу «і «надгробний плач ». У 1887 р. йому було доручене виконання фресок для Володимирського собору Києві, але представлені Врубелем ескізи «надгробний плач «і «Воскресіння », «Ангел з кадилом і свічкою «(Київ, Музей російського мистецтва) та інші зі своїми суворої урочистій композицією, співучістю малюнка говорять про глибокому творчому сприйняття давньоруського і візантійського монументального мистецтва. У тому колориті, в усьому мальовничому ладі виражений драматизм, експресія і одухотвореність образів, яка завадила церковної комісією визнати їх задовільними зза відсутності религиозности.

Врубелю внутрішньо було ближче мистецтво Візантії, ніж Київської Русі. Але у тому в іншому разі її розуміння стилю було значно серйознішою, ніж в цілого ряду його сучасників, працювали поруч із у храмах. Будучи природженим декоративистом, художником, тяготевшим до втіленню складного багатопланового змісту, він проникнув у сутність візантійського і давньоруського мистецтва, тонше збагнув особливості їх образного ладу, значущість укладеного у них загальнолюдського сенсу. Саме тому, надихаючись пам’ятниками минулого, він творив у що свідчить по-своєму, і часто творив як рівний великим майстрам прошлого.

На початку роботи у Кирилівській церкві, пробуючи свої сили, Врубель написав «Благовествующего архангела Гавриїла «на північному стовпі тріумфальної арки, слідуючи що залишилася від XII століття графье, тобто процарапанному в сирої штукатурці загальному контуру всієї постаті. «Не виходячи за її межі, Врубель чудово впорався зі складним завданням, розробивши все деталі особи, рук, одягу суворо візантійському стилі, виходячи з докладного вивчення Софійських і Кирилівських фресок. Після вдало дозволеного архангела Гавриїла Врубель завів відновлення двох складних композицій на північної та південної стінах: «В'їзд Господній в Єрусалим «і «Успіння «чи «Покрову Богородиці «по уцілілим фрагментами древньої фрескової живопису. Прагнучи відтворити стиль розписи, не видумував нічого від, а вивчав постановку лідерів та складки одягу по матеріалам, збережені за іншими місця. Для цього він ним зроблено начерк з однієї з янголів, що у Софии.

" Зішестя святого Духа на дванадцять апостолів «на хорах церкви писалося Врубелем вже цілком самостійно. Тема було вказано йому А. Праховым: «Серед зібраних Врубелем фотографій кавказьких старожитностей є знімок з карбованого складня візантійської роботи, з ТігранАнчисхатской церкви. У правої нижньої боці зображено «Зішестя святого Духа ». Місце змусило карбувальника побудувати всю композицію вертикально, а Михайлу Олександровичу пропорції стелі дозволили розгорнути їх у ширину, чому вона, безумовно, виграла ». Прахов порадив художнику додати в центрі зборів апостолів постать Богоматері, яка, за переказами, у ньому була присутня. Якогось грузинського князя в короні Прахов порадив замінити «Космосом «як полуфигуры старця з воздетыми догори долонями рук. Пророка Мойсея Врубель сам вирішив зобразити не микеланджеловским бородатим чоловіком, а безбородим хлопцем, з тієї причини, що пророкувати він почав у молоді годы.

Врубель не дотримувався офіційного церковного канону, що саме тому його Мойсей своєї одухотвореністю, навіть самим типом особи з величезними очима виявився співзвучний подібним образам зі справжніх творів візантійського мистецтва. Якщо порівняти зображення Мойсея Врубеля з фрагментом древньої фрески, знайденим у Києві за розкопках на місці Десятинній церкві Х століття, то збережена стародавньої фрески частина особи із величезними очима вплине на своїм «врубелевским «вираженням. Сталося щось майже символічне: творчо зустрілися дві великі країни художника, розділені тимчасовим відстанню, рівним майже десяти століттям, і за цьому виявилася їх внутрішня, духовна близость.

Мойсей Врубеля й не так біблійний пророк, скільки істота, повне причаєним пристрасть і зароджуваного сумніви. У цьому вся він має кілька співзвучний образу архангела Михайла новгородській школи XVI століття (Третьяковская галерея), створеному період поширення у Новгороді єресі стригольников. Мойсей Врубеля — заколотник в потенції. Саме цим він викликає асоціацію та з його Демоном пізніших часів, самою своєю існуванням що кидає виклик людям. Кожен із апостолів Врубеля приваблює передусім значущістю своєї особистості. Це — древні філософи. Вони сурово-сосредоточенны, як сповнені трагічних передчуттів як майбутніх страждань боголюдину, а й подій Апокаліпсиса. Сходящий ними святої Дух по традиції зображений як слетающего голуба, від якої, проте, розходяться дивні, схожі на кінцівки якогось комахи промені світла, це вносить на загальне настрій, яким перейнято твір, відчуття чогось як містичного, але лиховісного, то, можливо навіяного сучасної художнику епохою. Суворий ікону Божої Матері сповнений внутрішньої патетики. Обличчя її трагічно суворо, у ньому читається готовність до подвигу. У Богоматері Врубеля відчувається щось, яке від народних уявлень: недарма розглядаючи її постать, споруджену з усіх, згадується Богоматір «Непорушна стіна «з Софіївського собору Києві. Традиційним образам релігійної композиції в інтерпретації Врубеля, всю складність останньої, хіба що повертається справжня внутрішня сутність їх древніх прототипів: велике людське зміст, емоційна промовистість, значущість естетичного узагальнення. На хорах правого придела Врубель написав двох архангелів, в протилежні боки невеличкий апсиди. За визнанням художника, під час цієї роботи він використовував свої спогади про ангелах з візантійських мозаїк, баченого ним в Торчелло під час його у Венеції. З власного стилю ангели Врубеля справді нагадують свої художні прототипи. У них вольові суворі особи, сильні руху, загальний тип їх — візантійський й у той час — врубелевский, одягу лягають частими, сильно прочерченными складками, то округло вигнутими і які виявляють форму тіла (стегон, колін), то ламкими під гострими кутами, ритм їх був безперечно помічено Врубелем в древніх першотвори. Суворістю і темпераментностью образів ангели Врубеля нагадують ще й янголів з «Вознесіння «- розписи бані церкви в Старій Ладозі кінця XII століття. Причому у створіннях Врубеля є внутрішня естетична цілісність: їх написано вільно, сміливо, саме оскільки міг писати художник, втілюючи свій власний, омріяний у душі образ. Це дуже суттєва риса всіх аналізованих творів Врубеля. Тут можна говорити про органічності втілення візантійського і давньоруського художнього спадщини, як це було раніше зі спадщиною античності у творчості низки найбільших російських майстрів на початку ХІХ століття. Дуже й у Врубеля історія написання їх чекає ще однієї, цілком самостійної композиції в Кирилівській церкві - «надгробний плач ». Зробивши чотири эскиза-варианта, Врубель написав них, на його думку найвдаліший, і це ескіз визнано Праховым «закінченим твором ». Композиція «Надгробного плачу «вписано в полуциркульное обрамлення, якому підкорилися всі фігури. Тип особи Христа, його худе, виснажене тіло викликають асоціації з візантійськими оригіналами. Це ж можна сказати і трьох великооких ангелах, які скорботно схилилися з нього. Площинною характер зображень, переданих чіткими узагальненими силуетами, малюнок складок, вельми виразну ритм лідерів та всіх контурів, насичений й те водночас стриманий теплий колорит — усе було дуже тонко знайдено художником. Цього разу Врубель пішов лінії примітиву, здавалося б, неможливо намагаючись ускладнювати свій твір привнесенням елементів світовідчуття інтелігента кінця ХІХ століття, певний момент він би відчула себе древнім изографом, забувши про все навколишньому: можливо, у цьому позначився властивий йому дар перевоплощения.

Ікони для «візантійського іконостаса «Кирилівській церкві- «Христа », «Богоматері «, «Св. Кирила «і «Св. Панаса », писалися Врубелем як поза стінами Кирилівській церкві, і навіть над Росії, Італії: в 1885 року художник пішов у Венецію для вивчення що є там древніх візантійських мозаїк. Він вивчав знамениті мозаїки собору Сан Марко і полотна прославлених веницианцев Відродження. Врубеля особливо залучали майстра тісно пов’язані з середньовічної традицією — Карпаччо, Чима так Конельяно, Джованні Белліні. Венеція збагатила його палитру.

Непомічені шедевры.

Врубель провів у Венеції близько півроку. Найбільше зацікавили його палітру не корифеї Високого Відродження (Тіціан, Веронезе, (які попередники, майстра кватроченто (XV століття), тісніше пов’язані з середньовічної традицією, (Карпаччо, Чима так Конельяно і, особливо, Джованні Белліні. Вплив венеціанського кватроченто позначилося в виконаних Врубелем монументальних іконах з постатями на повний рост.

Венеція багато дала Врубелю і став важливою віхою щодо його творчого розвитку: якщо зустріч із візантійським мистецтвом збагатила його розуміння форми і вивищила його експресію, то венеціанська живопис пробудила колористичний дар. І усе ж таки він нетерпляче чекав на повернення. за таким відбувалося те, що це часто буває з людьми, які виявилися на термін поза батьківщиною: тільки тоді ми відчувають силу її притяжения.

Була й ще причина, чому Врубелю хотілося швидше повернутися до Києва. Він був закоханий в дружину Прахова Емілію Львівну, що ж кілька разів, не називаючи імені, таємниче натякав в листах до сестре.

Ще до від'їзду зарубіжних країн кілька разів малював Еге. Л. Прахова (її обличчя послужило йому прообразом для лику богоматері. Портретна подібність збереглося й у самій іконі, але там воно приглушено, більш явно (у двох олівцевих ескізах голови богоматери.

З чотирьох иконостасных образів богоматір вдалася художнику особливо. Це з його безсумнівних шедеврів. Написана на золотом тлі, в вбранні глибоких, бархатистих тёмно-красных тонів, подушка на престолі шита перлами, біля підніжжя (ніжні білі троянди. Богоматір тримає немовляти на колінах, але з схиляється щодо нього, а сидить випрямившись й дивиться перед собою сумним віщим поглядом. У рисах і у виразі обличчя мелькає якесь схожість із типом російської селянки, на кшталт того многотерпеливых жінок, що зустрічаються на картинах Сурикова.

Вперше почувствованная любов до батьківщини, перша піднесене кохання до жінці одухотворили цей спосіб, наблизили його до людського сердцу.

Повернувшись із Венеції, Врубель метався. Він ніби не знаходив собі місця (то ухвалював рішення виїхати з Києва (і вони справді кілька місяців їхав у Одесу), то повертався знову, його потягнуло до хмільному (кубкові життя (, він бурхливо захоплювався якийсь заїжджої танцівницею, багато пив, жив неустроенно, гарячково, а при цьому ще й жорстоко бідував, оскільки грошей був, відносини ж із Праховым стали холодними і далёкими.

Ні прямих свідчень душевного стану митця у той час (він не любив бути відвертими,(але досить довго, що він переживав не лише грошовий криза. Два року Врубель працював для церкви, у атмосфері релігійності, що також мало узгоджувалась з навколишнім, як збігалася з ідеалом богоматері світська дама Емілія Прахова. І вперше став спокушати Врубеля і заволодівати його уявою похмурий образ богоборця (Демона.

Одночасно Врубель працював тоді навіть з інших речами, на замовлення київського мецената І. М. Терещенко. Для Терещенко Врубель взявся написати картину (Східна казка (, але зробив лише ескіз аквареллю, та й порвав, коли Еге. Л. Прахова відмовилася прийняти їх у подарунок. Потім, втім, він склеїв розірваний лист, який донині становить гордість Київського музею російського искусства.

Завдяки київським учням і ученицям Врубеля вціліли його леткі начерки, його акварельні етюди квітів, що він робив безпосередньо в уроках, на клаптиках папери, і потім кидав,(учні їх дбайливо підбирали і хранили.

Одне замовне твір Врубель у Києві усе ж таки довів остаточно: велике полотно олією (Дівчинка і натомість перського килима ((портрет дочки власника позичкової кассы.

Ну, а потім Врубель знову перейшов до робіт для церкви. Нині це були ескізи рукописів нового Володимирського собору Киеве.

Робіт Врубеля у Володимирському соборі немає, крім орнаментів в бічних нефах. Його ескізи (Надгробного ката (, (Воскресіння (, (Зішестя св. духу (, (Ангела (були осуществлены.

З. Яремич характеризував київських роботах Врубеля: (Очевидно усе ж таки, що це рідкісні за досконалістю твори не остаточне прояв художника (. У Врубеля не откристаллизовалась своя тема (лише світилася виношується, ще було визначився місця у розстановці художніх сил Росії кінця століття. У Києві він давно жив збоку, одержуючи імпульси тільки від стародавніх майстрів. Він мав ввійти у гущу художнього життя (сучасного життя. Це було, що він переїхав в Москву.

У іконах Врубеля спостерігається більше проходження лише у деталях візантійським зразкам, аніж за створенні настінних композицій, й те ж час за духом ці твори виявилися далі від древніх пам’яток, які послужили художнику вихідним моментом. Крім цього, в характері образів й у живописної манері цих робіт позначилися враження від мистецтва епохи Відродження. Можливо, венеціанським враженням Врубель зобов’язаний був і що з’явилася потягом Сходу — квітчастому, чарівному. По повернення Київ написав «Дівчинку і натомість перського килима «і акварель «Східна казка », сліпуча, як печера скарбів Аладдіна. Найбільш самостійною і цікавою за своїм рішенням є ікона «Богоматері з немовлям ». У ідеальної правильності овалу обличчя і суворої красі чорт Богоматері, в ієратичності її пози є віддалене схожість із такими пам’ятниками древнього російського мистецтва, як «Ярославська Оранта «XIII століття, хоча остання, і же не бути відома Врубелю: тут, певне, позначилася його інтуїція. У творі є співзвуччя і з мистецтвом Белліні, що вони зазначалося. Тоді ж Врубелем було написане і «Благовіщення », під час створення якого художник використовував враження від мозаїк і стародавніх фресок на однойменний сюжет, які перебували у Києві, наприклад, у Софії Киевской.

Київ. Зустріч пройшла з древностью.

Отже, Врубель у Києві має був керувати реставрацією візантійських фресок XII століття Кирилівській церкві, ще, написати на стінах її кілька нових лідерів та композицій замість втрачених і ще написати образу для иконостаса.

Врубель написав на стінах кілька осіб янголів, голову Христа, голову Мойсея і, нарешті, дві самостійні композиції (величезне (Зішестя святого духу (на хорах і (Оплакування (в притворі. У ньому є неповторний врубелевский лирилизм, вираз скорботи разом із урочистим спокоєм, воно віщує ескізи (Надгробного плачу (для Володимирського собору, зроблені трьома роками пізніше, вже після поїздки митця у Венецию.

Насамперед мозаїка XI століття роботі Врубеля подібність із нею проявляється особливо у трактуванні складок, схоже ж які виявлятимуть форми тіла, здається навіть, що Врубель у техніці акварелі ескізу відтворював характер їх передачі у мозаїці - деяку жорсткість і узагальненість їх контурів. Але в Врубеля образи більш рафинированны, вони не містять того спокійного, майже безпристрасного гідності, яке прозирає у кожному лінії контуру, кожної складці древньої мозаїки. Хоч би як цікавили розглянуті вище твори Врубеля, найбільш значними з усього створеного їм у результаті «змагання «зі стародавніми майстрами є ескізи його нездійсненої розписи Володимирського собору (1887) До нас дійшло кілька варіантів акварельних ескізів «Надгробного плачу «і «Воскресіння », і навіть олівцевий ескіз «Зішестя святого Духа », два варіанта «Різдва «і тільки масляний ескіз тієї ж композиції. Врубель дуже вдумливо й те водночас по-своєму сприйняв спадщина свого великого попередника: на роботах Олександра Іванова його захоплювала передача загального емоційного гніву й їх суто декоративна краса. У кращих «Біблійних ескізах «Іванова було вже то великий вміст, яке стоїть по сюжет, випливає із найбільш эмоционально-эстетического впливу твори, воно безпосередньо розкривається через колір, лінійний ритму і т.д., викликаючи в глядача складні асоціації, як ті, що виникають у час сприйняття музичних творів. Але в Олександра Іванова це лише починалося, у Врубеля ж він одержав своє розвиток. Спільність підходу Врубеля і Іванова до хто стоїть їх завданням можна почути і у самому розумінні релігійних сюжетів, виявленні їх міфологічної природи й великого людського сенсу. У цьому вся Врубель є також гідним наступником свого попередника. Також як і чим ескізам Іванова, ескізам Врубеля не судилося перетвориться в розписи. Хоча Врубель всі роки працював для церкви, душу його краяли й пориви. Спокійна релігійність Васнєцова і Нестерова була потрібна йому чужа. Тож не дивно, що у у багатьох роботах створених у цей час відчувається прихований підтекстболісне подив перед загадкою смерті, драматизм граничащий з початком заколоту. У 1889 р. Врубель переїхав до Москви, познайомився з З. І. Мамонтовим і членами його гуртка, куди входили відомих художників У. А. Сєров, І. І. Левітан, До. І. Коров’ячий, В.М. Васнєцов. У цей час життя він створив дуже багато творів, виконав ілюстрації творів М. Ю. Лермонтова. Їм було створено 13 малюнків, із яких більша частина ставилася до «Демону » .

Демоническое.

Переселення було раптовим і хіба що випадковим. Восени 1889 року Врубель поїхав до Казань відвідати хворого батька і шляху зупинився у Москві (всього кілька днів, як і припускав. Але Москва його затягла, закрутила й назавжди відірвала від Києва. Найближчим приводом було знайомство, за посередництвом У. Сєрова, із московським (Лоренцо Медічі((Савою Івановичем Мамонтовым.

На початковому етапі Мамонтов цілком полонив Врубеля своєї широкої натурою у поєднанні з обдарованістю, а Мамонтов, певне, відразу оцінив по гідності талант Врубеля: вже 2 місяці після першого знайомства Врубель замешкав у його гостинному будинку і став своєю людиною в нього в семье.

У 1891 року Врубелю запропонували зробити ілюстрації до зібрання творів Лермонтова, издаваемому фірмою Кушнерева[1]. Отже, міг повернутися до давно задуманому образу Демона.

Упродовж багатьох років Врубеля волочило до образу Демона: він для нього не було однозначної алегорією, а цілим світом складних переживаний.

Несохранившийся київський (Демон (, судячи з відгуків тих, хто бачив, був жорстоким і збентеженим, ніж (Демон котра сидить (з його похмурої, але лагідної задумою. Закінчивши картину (Демон котра сидить (, заходився за ілюстрації до Лермонтову. Насамперед (Демону (.

Протягом півстоліття не перебувало художника, який би хоч скількинибудь гідно втілив могутній і загадковий образ, володів уявою Лермонтова. Тільки Врубель знайшов йому равновеликое вираження у ілюстраціях, що з’явилися в 1891 року. З того часу (Демона (вже не намагався ілюструвати: занадто він зрісся у нашому уявленні з Демоном Врубеля (іншого ми, мабуть, відмовили бы.

Взагалі Лермонтовський цикл, особливо ілюстрації до (Демону (, можна вважати вершиною майстерності Врубеля-графика. Листи ці справляють враження багатою мальовничості, майже (Східна казка (, хоча фактично вони монохромны (виконані чорної аквареллю з додаванням белил.

Висловлювати колір без кольору, одними градаціями темного і світлого (цю проблему Врубель ставив собі свідомо, як свідчить значно пізня робота над (Перламутровій раковиною (. Здається, вся краса раковини міститься саме у переливах кольору та намагатися відтворити ці переливи без допомоги фарб (безнадёжное справа. Але Врубель не вважав його безнадійним. Він казав: (Ця дивовижна гра переливів не у фарбах, а складності структури мушлі та у відсотковому співвідношенні світлотіні, іншим разом я передам колір лише білим і чорним (. Як можна побачити по графічним ескізам (Раковини (, він справді наближався до вирішення цієї задачи.

Крім (Демона (, Врубель виконав кілька ілюстрацій до (Герою нашого часу (, до поеми (Измаилбей (і окремих стихотворениям.

Тема демона пройшла крізь все творчість Врубеля. Самій природою свого обдарування Врубель було підготовлено до створенню цього. Демона жив дето сокровенних схованках його душі ще до його того, митець отримала замовлення на ілюстрації до поеми Лермонтова.

Саме у ньому потужні колірні контрасти і пластична напруженість форм досягають кульмінації, втілюючи, за словами художника категорично не носія зла й підступності, а вічну боротьбу бунтівливого людського духу, шукає примирення які хвилюють його пристрастей, пізнання життя і яке знаходить відповіді за свої сумніви і землі, і небі «(слова Врубеля у передачі Н.А. Прахова).В художніх «розділах «циклу ритм трагедії самотнього титанучестолюбця послідовно наростає. У 1888 р. Врубель ліпить погруддя і постать Демона. У віртуозних ілюстраціях до однойменної поемі (акварель, білило, 1890−91, Третьяковская галерея та Руський музей) то і склалася графічна манера майстра, трактующая світ знає як «магічний кристал ». Виконані чорної аквареллю «Голова демона », «Тамара у своїх домовинах «можна зарахувати до його кращим роботам. Витончена «кристалічна «техніка ошелешила майже лякала публіку, нічого такому не звиклу. У «Демоні «1890 (Третьяковская галерея) искусительно-прекрасный герой зображений в меланхолическом заціпенінні серед самоцветно мерехтливих скель. «Демон (котра сидить) », Далека золота зоря загоряється за колючими скелями. У багрово-сизом небі розцвітають чудо-кристаллы невідомих квітів. Відблиски занепаду мерехтять в замислених очах молодого гіганта. Юнак присів відпочити після страшного шляху, його долають тяжкі думку про потреби нових зусиль і вірності обраної дороги. Важкі атлетичні м’язи оголеного торса, міцно зчеплені пальці сильних рук застигли. Напружені бугри чола, запитально піднято брови, гірко опущені кути рота. Вражаюче поєднання могутності й безсилля. Волі і безвольності. Весь полотно пронизаний хаосом туги, гіркотою нездійснених сновидінь. На очах хіба що формуються разючі за красою мінерали. Але радість буття йде разом із тающими променями зорі. Холодними блакитними гранями поблискують ребристі пелюстки величезних квітів. У цій задушливої багряної імлі зненацька і пронизливо звучить кобальт тканини одягу юнаки. Тут синій — символ надії. Це полотно Врубеля немає аналогів в усій історії живопису по дивним сполученням холодних і теплих колеров, нагадують самородки чи таємничі друзи нікому невідомих гірських порід. Тліючі багряні, рдяные, фіолетові, пурпурно-золоті тону начебто малюють народження якогось планетарна нового світу. З ними боротьбу вступають сірі, попелясті, сизі мертві фарби, лише оттеняющие фантастичність гами картини. Художник недарма у юності захоплювався мінералогією, робив моделі з гіпсу, а із віком подовгу вивчав гру граней коштовного каміння. Усе це грандіозна містерія кольору, як плазма, переливається, мерехтить, высверкивает. Бажання живописця створити образ патетичний, покликаний будити душу глядача величчю, монументальністю скоєного, досягнуто повністю. Але Врубель ні самим собою, щоб у цієї великої картині був другого плану. Адже непомірні за міццю обсяги торса, ні роздуті в страшній напрузі м’язи рук, ні саженный розліт плечей — ніщо неспроможна приховати безсилля, туги, гіркоти юного титану. «Куди йдеш ти? «Ось лейтмотив цієї дантівської поеми у фарбах. Усезнання і безсилля — пекельний спокуса, цю тему стає улюбленої мелодією ліри Врубеля. Бій імли та сяйво, зла щастить відбито у маленькому ясно-червоному блике зіниці Демона. У цьому точці зібрано увесь жах незнання, млість без надії, глибоко захований страх перед невідомим. Художник намагається зазирнути на межу земного буття. Симфоничность масштабу цієї глибоко жизненней драми зачаровує гармонійністю пропорцій, ракурсів, колориту, віртуозним майстерністю живописця. Можна тільки дивуватися, як, розуміють і люблячі мистецтво, не почули роботі дивного й багатьох незрозумілого живописця голос предтечі, розповідаючи нове, досі небачену розвиток російського мистецтва. Адже цьому полотні за всієї своеобычности, як у іншому творі сучасників Врубеля, чітко проступає чудове володіння усіма традиціями світової культури. У колориті полотна можна почути звуки мелодій незрівнянних венеціанців, а ліпленні форми вгадуються ритми самого великого флорентійця Мікеланджело. У 1902 року Врубель створює саме трагічне свій твір «Демон повергнутий ». Як змінився герой картини 1890 року! Усього років відокремлюють того квітучого, повного сил юнака від імені цієї розгубленого, змореного образу. Лише очах Демона збереглася з років той самий туга, сила прозріння. Але страшніше зведені брови. Глибокі зморшки прорізали лоб. З неймовірною висоти упав Демон. Безсило розпластані крила. У божевільної тузі заломлені руки. І якщо ранньому полотні відчуваємо хаос народження, в якій живе надія, то поваленому Демоні панує катастрофа. Ніяке багатство фарб, ніякі візерунки орнаментів не приховують трагедії зломленої особистості, його поламана постать, сорвавшаяся з позахмарних висот, вже зримо агонізує, заражаючи увесь світ навколо себе фосфоресцирующей красою останнього занепаду. Дарма трактувати врубелевского Демона як духу зла, поваленого з неба всемогутнім богом. Здається, обидва Демона — і 1890, і 1902 років — глибоко автобіографічні. Майстер, як про, знав обсяг свого обдарування, свій творчий силу, не виконав остаточно грандіозних задумів, якими була сповнена його душа. І якщо «Демоні який сидить «33-річний художник, испытавший непомірну розчарування здійсненні багатьох надій, ще сповнений сил, то сорокашестилетний Врубель мужньо та дуже ясно відчув прийдешній фінал своєї нескінченно важку й повної розчарувань долі. У 1901 р. у Врубеля почалася важка душевна хвороба, а 1906 р. він осліп. Усі сили художника напружені у тому полотні вкрай. Він десятки раз переписує величезний полотно. Сучасники згадують, що вони на виставці «Світу мистецтва », де було експоновано полотно, Врубель щоранку з нього працював. У 1891 г. он очолив художню гончарну майстерню у маєтку З. І. Мамонтова в Абрамцево. Тут майстер пише кращі свої картини, займається майоликой (скульптури «Єгиптянка », «Купава », «Мизгирь », «Волхова », 1899−1900, Третьяковская галерея і музей в Абрамцеве) й займається декоративним дизайном (керамічні печі, вази, лави музей в Абрамцеве). Двічі (1891−92, 1894) бував по закордонах, відвідав Рим, Мілан, Париж, Афіни. Повернувшись Москву, розпочав новим типом робіт — декоративне панно. Потяг художника монументальної мистецтву, що виходить далеко за межі станкової картини, з роками посилюється, потужним выплеском цієї тяги з’явилися гігантські панно «Микула Селянинович «і «Принцеса Мрія «(1896), замовлені 1896 р. їм для спеціального павільйону Нижегородської всеросійській виставки. (друге панно нині зберігається в Третьяковській галереї). Тонке декоративне чуття Врубеля проявилося й у його сценографічних роботах для приватної опери З. І. Мамонтова (що у оформленні «Рогнеди «А. М. Сєрова (1896), і навіть «Садко «(1897) і «Казки про царя Салтана «(1900) М. А. Римського-Корсакова, композитора, особливо близького йому за духом). Важкий, проте успіх цих творів поклав початок голосному звучання імені живописця. Це додало йому впевненості. Він створює сюїту панно на задану тему «Фауста ». Летять в свинцевих сутінках, осідлавши чарівних скакунів, доктор Фауст і Мефістофель. Ширяють гриви могутніх коней, майорять від диявольського польоту плащі. Замислений погляд Фауста, націлений у неясні просверки майбутнього. Важкість страшної клятви позбавляє його принади відчуття польоту. Свобода — лише привид. Мефістофель дивиться збентеженість жертви. Його блискучий погляд проникає до самого серце Фауста. Глибокий філософського змісту полягає у цьому панно художником. «Яка вартість закладеної душі людської? Чи треба за будь-яку ціну, в ім'я самих солодких благ продавати себе, свій безсмертний дар? «З якою гіркотою написав А. Бенуа рядки про Врубеля, що дозволяє зрозуміти правду про зв’язки з освіченими мільйонерами, які зробили для художника чимало добра. Вчитайтеся: «Він пропонував себе, свої статки. Він був готовий подарувати нас храмами і палацами, піснями й кумирами. Він щось просив при цьому, він молив лише, щоб давали виявлятися, щоб звільняли його від важкого тягаря наполнявшего його єство натхнення. Проте третій світ я не приймав його, цурався і навіть зневажав. Навіщо блиск, гра, фарби, веселощі, що й так живеться в тьмяності, на ділі, в темряві і метушні. Не вірив ніхто Врубелю. Зрідка хтось із дивацтва купить в нього картину чи замовить йому стенопись, а тепер ж зв’язку обривалися, філістери занурювалися в відпочинок від зробленого зусилля стати диваками, а художник знову опинявся склавши руки і застосування.. «Вони, ці багатії, бували деколи і прогресивними людьми, але все-таки залишалися купцями. Врубель хотів віддати свій шедевр «Царевна-Лебедь «Морозову за п’ятсот рублів, але могутній покупець виторгував її в художника за триста. Автор простодушно погодився. Знаменитий «Пан «закупили за двісті рублів — ціна вечері у столичному ресторані, а трохи пізніше якийсь заповзятливий власник запропонував його Третьяковській галереї не за п’ять тисяч! Окремо у цьому складному світі нуворишів і ділків стояв Сава Мамонтов, який перший дав притулок Врубеля, запросив працювати у свою студію. Всі ці відступу у світ реалій, у яких жив і творив Михайло Олександрович Врубель, допомагають нам об'ємніше і точніше осмислити долю це дивного художника, зрозуміти всієї глибини його найпрекрасніших творів. «Царевна-Лебедь ». Глибокий сенс закладено лише у кількома словами. Зачарування рідний природи, горда і ніжна душевність казковою девушки-птицы. Таємні чари все-таки скореного лютого чаклунства. Вірність і твердість істинної любові. Могутність і вічна сила добра. Всі ці риси з'єднані в чудовий образ, чудовий своєї немеркнучої свіжістю і чимось тієї особливою величавої суворою вродою, властивої народним розповідям. Яким треба було мати задарма, щоб втілити цей чистий і цнотливий образ в картину! Розповісти мовою живопису про сновидінні, про неймовірному. Це міг зробити лише великого художника, що збагнув принадність Русі. «Крила — це рідна грунт життя й » , — писав Михайло Врубель, а іншому зверненні до близькому товаришу він вигукував: «Скільки в нас краси на Русі… І знаєш, що на чолі цієї краси — форма, створена природою довіку. Без довідок з кодексом міжнародної естетики, але нескінченно дорога вона носителька душі, яка одному відкриється і розповість тобі твою? «Так усвідомити глибину самого потаємного мистецтво дано дуже небагатьом, і Врубель тому й зміг написати шедевр нашої школи, бо любив Вітчизну, народ, красу. «Царевна-Лебедь ». У глибину твоєї душі заглядають широко відкриті чарівні очі царівни. Вона ніби все бачить. Тому, то, можливо, так сумно і кілька здивовано підняті собольи брови, сомкнуты губи. Здається, готова щось сказати, але мовчить. Мерехтять бірюзові, блакитні, смарагдові самоцвітні каміння візерункового віденцякокошника, видається, що цю трепетну сяйво зливається з відблиском зорі на гребенях морських хвиль і видавати своїм примарним світлом як огортає тонкі риси блідого особи, змушує оживати шелесткі складки полувоздушной білої фати, придерживаемой від подуву вітру дівочої рукою. Перламутрове, перловий світло випромінюють величезні білосніжні, але теплі крила. За спиною Царевны-Лебедь хвилюється море. Ми майже чуємо мірний шум прибою об скелю чудо-острова, сяючого багряними, червоними привітними чарівними вогнями. Далеко-далеко, біля краю моря, де вона зустрічається з небом, промені сонця пробили сизі хмари і запалили рожеву крайку вечірньої зорі… Ось це чаклунське мерехтіння перлів і коштовного каміння, трепету зорі й відблисків полум’я вогнів острови Фіджі і створює ту казкову атмосферу, якої пронизана картина, дає можливість відчути гармонію високої поезії, звучала у народній легенді. Неймовірна благість розлита в полотні. Може, часом лише легкий шерех крил так плескіт хвиль порушують безмовність. Але скільки прихованої пісенності у тому мовчанні. У фільмі немає дії, жесту. Панує спокій. Усе начебто зачаровано. Отже ви чуєте, чуєте подих серця російської казки, ви ніби у полоні поглядом царівни і готові нескінченно дивитися у її сумні добрі очі, милуватися її чарівним, милим обличчям, прекрасним і загадковим. Художник полонив нас магією своєї чарівної музи. І ми, жителі ХХ століття, мить опиняємося у невідомому царстві мрій. Живописец-чародей змушує нас забути про скепсисі, властивому нашому відношення до чудесам, і властною рукою генія посилює у середовищі наших віра в добро, прекрасне. «Пан ». 1899 рік. Сутінки. Ще синіють, відбиваючи вечірнє небо, води маленькій річки, а густий імлі за чорним частоколом старого бору постає молодий рум’яний місяць. Про щось шепочуться берези, але тиша непомітно заворожує природу, і вже починають виблискувати блакитні, джерельною свіжості очі Пана. Глядачам ХХІ сторіччя анітрохи не неприйнятне таємничість, фантастичність в мистецтві, навпаки, вони самі знайдуть у цій картині Врубеля простір мрії. Хто людей не слухав дивні і не зрозумілі голоси нічний природы!

" Ворожка «Врубеля (Третьяковская галерея), одне із шедеврів російського майстра, може нагадати «Алжирських жінок «ДелакруаТака сама атмосфера раювання та краси, той самий манлива загадковість східної жінки серед візерунків килимів та коштовних тканин. Є особлива принадність в сумному млосному погляді «Ворожки «Врубеля, такому природному, невимушеному разом із тим відзначеному печаткою вікової мудрості древніх мозаїк і фаюмских портретів, Є особлива щоправда в недбалості її пози, безладно карт, кинутих перед нею на килим, Але особливу красу надає цьому полотну гармонія його пурпурних і малинових тонів, врівноважених блідо-блакитними відсвітами, Як кращі колористи, Врубель вмів бережно розподілити свої барвисті багатства полотні, і тому неболыное блакитне пятнышко-голубая карта в руці ворожки звучить чистым, благородным тоном, сам із задоволенням помічає, що у візерунку темного килима глухо повторюється основний акорд блакитного й рожевогов завивання хуртовини, вмів розчути у ній поступ народу. Потяг Врубеля до візерунку і до декорації було зовсім не від задоволенням святковим потреби замовників в прикрасу інтер'єрів, воно народилося з його «бачення «світу, з його розуміння живопису як мистецтва, що може розкривати людині за народження життя з мертвої, неодухотворенной матерії, Те, що з Мікеланджело був роздягнутий камень, мрамор, Врубель знаходив в розсипах древньої мозаїки, висловлював у плетиві ліній в малюнку, у грі плям і мазків, в олійною живописи.

Врубель кілька разів звертався до Шекспіру, У одній неболыпой картині, изысканно тонкої з виконання, як східна мініатюра (Третьяковская галерея), Гамлет з «чорними кучериками та у чорному берете нагадує романтичного героя, У не стоїть осторонь нього сидить Офелія, тендітна, як струнке деревце, котре піднімалося над нею, мрійлива, як далека смужка моря за обома постатями, У другому щироко написаному гуашшю етюді (Російський музей) Врубель ставить нас обличчям до обличчя з Гамлетом, в Гамлеті нічого немає романтичного: в нього широке, повне обличчя, якому художник додав деякі риси автоиортрета, з допомогою одного зосередженого погляду і судомно стиснутих рук художнику вдалося окреслити все душевне сум’яття датського принца. Німим відповіддю з його хвилювання виглядає з’являється ззаду і їх протянувшая руку Офелія, сама пестливість, покірливість, самовіддана любовь.

Рідкісний дар колориста виявив Михайло Олександрович у своїй картині «До ночі «, створеної 1900 року. Треба було мати воістину феноменальною зорової пам’яттю, аби закарбувати надзвичайно складну гаму задуманого полотна. Наближається ніч. Віє прохолодою від темних просторів древньої скіфської степу, де гуляє вітер. Але земля, коні, самотня постать ніби напоєні запалом минулого дня. Багряні квіти будяків, рудий кінь — все ніби несе сліди минулого сонця. Вітчизна пращурів. Бродять коня і натомість похмурого неба, безкраї дали тануть у імлі, панує атмосфера первозданності, природи. І як втілення душі - чи казковий пастух, чи бородатий щезник з величезної гривою волосся, із могутнім, як кованим з міді, торсом. Ледь мерехтить серп молодого місяці, гучна тиша объемлет степові простори, тільки хропіння коней так сумний крик нічний птахи порушують безмовність сутінків… «До ночі «міфологічні теми невіддільні від поезії рідний природи. Ліричний одкровення пейзажу, хіба що огортаючого глядача своїм барвистим видивом, особливо вражає в «Сирени «1901 рік. Цей ноктюрн не дописаний Врубелем. Але чарівні гами фіолетових, лілових тонів співзвучно співають гімн красі. Прохолодою, свіжістю віє від рівня цього великого полотна. Пензель майстра гранично розкута, кожен її удар точний. Кольори бузкові i глибокі зелені створюють дивовижне настрій спокою, умиротворення. Незавершеність полотна відкриває нам творчий процес художника, його разюче вміння намічати великі відносини кольору, точно бачити тон, внутрішній орнамент полотна. Через кущів бузку визирає смеющаяся голова духу природи, однієї з тих, якими древні міфи населяли світ. Навіть ненаписаний шматок полотна з запланованих силуетом замисленою жіночої постаті, сидить на садовій лаві, анітрохи не знижує загального враження гармонії і роздуми, якими пронизаний полотно. За 1896−1902 створили світ Врубеля — доба історії не тільки російській, а й світової культури. У складної, багатогранної долі Врубеля був від років народження безтурботного добробуту: він рано втратив мати, багато поневірявся, переїжджаючи з родиною вже з міста до іншого. Потім важка час вчення, забарвлена негараздами, стражданнями, потім довгі, довгі роки невизнання, важка хворобу і ось нарешті після порога п’ятого десятки років намічається перелом. У 1896 року вічний блукач, невлаштований і бездомний живописець знаходить свою пристань. Збулася його мрія. Він полюбив. Надія Іванівна Забела — відома співачка, внесла у внутрішній світ Врубеля чарівність жіночої принади і душевний спокій. У дедалі ближчої пітьмі безумства художник вірив у повернення світла, на нову зорю творчості. І вона. Він створить сюїту портретів своєї дружини М. І. Забелы-Врубель. (М. І. Забелы-Врубель, дружини художника, 1904, Російський музей). Її образ живе й у деяких казкових і міфологічних жіночих персонажів його картин, просвічуючи крізь них чи знайомими рисами особи, чи улюбленою музичної тональністю колірної гами. На той час він напише ряд чудових портретів: З. І. Мамонтова, Арцыбушевых, У. Я. Брюсова, 1906, Третьяковская галерея, обидва змішана техніка), де трепетні колірні акценти чи гостра гра ліній тонко передають неповторну душевну ауру моделі, ніжну, як в Забели, чи величаво-властную, як в Брюсова. У «Жемчужины «(змішана техника, 1904, Третьяковская галерея) феєрична фантазія майстра майже перетворюється в безпредметний мистецтво в візерунках раковини, виражають космічну пульсацію природи. Лише ці чудові полотна могли вже створити художнику безсмертну славу, у яких постає маємо як чудовий майстер, володіє усіма таємницями станкового живопису, у якого задарма проникати у потаємні глибини людської душі. Дивуєшся рідкісному таланту художника, майже який проник в веласкесовский секрет використання чорного кольору. Дивує такт, з яким Врубель-живописец, володів рідкісним талантом декоратора, яка оперує буквально всієї райдугою кольору, у тих своїх портретах хіба що збирає, зумисне гасить яскравість гами полотен, підпорядковуючи все розкриття психології портретованих. Тільки тяжку недугу — плід нестерпного нервового напруги, нелюдського праці та багаторічного невизнання обірвав блискучий потік картин, чарівних нас чудової красою, досконалістю мови, первинністю відчуття прекрасного Врубель пішов 1 квітня 1910 р. в С.-Петербурзі. Його урочисто ховала Академія Мистецтв, мова при могилі вимовив Олександр Блок: » .у Врубеля проглядається інше, як в усіх геніїв, оскільки вони як художники, але й пророки. Врубель вражає нас, оскільки у його творчості бачимо, як синя ніч зволікає і коливається перемагати, передчуваючи, то, можливо, своє майбутнє поразка ». Цими віщими словами Росія прощалася з Врубелем, а разомз минаючої епохою 19 століття. Врубель залишив більш 200 творів. У тому числі - портрети, картини, декоративні панно, ілюстрації, ескізи театральних завіс, скульптурні твори, проект будівель, вражаючі за розмахом і широті творчого діапазону. Його мистецтво сьогодні продовжує «будити душу від дрібниць буденного величними образами ». Сильне і забезпечити сталий вплив Врубеля відчули майже всі великі російські художники ХХ століття. Його манера писати «різнобарвними кубиками «(за словами Ф. І. Шаляпіна) іноді трактувалася як переддень кубізму. Проте Врубель, котра довела своєю творчістю, що глибинне розуміння натури закономірно передбачає перехід з іншого боку її зовнішніх видимостей, стоїть біля джерел одного якогось напрями, а практично всіх авангардних пошуків російського мистецтва XX века.

Хвороба. Малюнки з натуры.

(Демон повергнутий (був скорботній віхою в біографії Врубеля. Картина ще висіла на виставці, коли її автора довелося розмістити у жодну з московських психіатричних лікарень. У перебігу півроку її стан була настільки важким, що до нього нікого не допускали, навіть сестру і. Потім вона почав одужувати, писати цілком здорові листи близьким, намагався малювати, але це давалося йому ніяк не (після ейфорійного піднесення, яким супроводжувалася робота над (Демоном (, настала депресія, стан художника постійно було угнетённым, пригніченим, себе він вважав нині потім не придатним. Так був настроєний і тоді, коли з лікарні (в лютому 1903 року) і відпочивати у Крим. Ніщо їх цікавило, Крим не подобався, працювати майже було. Його тягнуло на Украину.

У травні 1903 Врубелі доїхали До Києва і зупинилися готелі. Несподівано захворів дитина (маленький Саввочка, лише який розпочинав говорити. Два дні потому їх стало. Невдовзі в художника знову почалися напади болезни.

Його відвезли спочатку у Риги, потім було переведено до клініку Сербського в Москву. Він був сумний, слабкий, безпомічна й фізично цілком истощён, оскільки щось їв, бажаючи заморити себе голодом. На початку наступного майже помирав. Але криза пройшов, його у приватну лікарню доктора Ф. А. Усольцева навколо Москви. Там сталося його останній повернення до життя. Він був є держава й спати, прояснилися думки, став багато, з колишньої увлечённостью малювати (і за кілька місяців вийшов із лікарні здоровим человеком.

Найбільш чудовими серед малюнків, зроблених у лікарні, є кілька портретів (доктора Усольцева і членів його сім'ї. Олівцевий портрет Усольцева за красою і твердості техніки і з виразності психологічної слід за рівні кращих портретних робіт Врубеля.

Заключение

Врубель було так аналітиком, сйолько синтетиком, Він намагався зібрати воєдино барвисті гармонії, підпорядкувати їх головному тону, і тому кожної його картині так ясно виступають колірні домінанти, все відтінки півтонів і валери лягають в їх основу. Врубелю була невідома та трепетна система накладыванья дрібних мазків, якої йшли импрессионисты. Свое особливе бачення світу, він перетворив на глибоко своєрідний мальовничий стиль, Його живопис складається з енергійних широких мазків кристалічною форми, їх нашарування допомагали йому дати уявлення про прихованої внутрішнє життя матери. В картинах Врубеля кожне вільне і як недбало занедбана пляма поставлено на місце, вплітається в площинною візерунок разом із тем, строит форму, створює обсяг, У кращих із своїх декоративних полотен він уникає тієї площинності, яка була властива декоративистам епохи «модерну ». Не ставлячи своїм завданням домогтися відшліфованої точності обсягу, якої прагнув Сезанн, Врубель зберігав у картинах болыше трепетного руху, мінливості і хиткості форм, які висловлюють всю повноту її сприйняття світу. Хоча Врубель походив із польської сім'ї, він був виховання і художнійным смакам суто російським художником, Воскресіння Ісуса Врубеля ми бачимо гідного продолжателя монументального мистецтва, початок якому поклали ще стародавні російські майстри і який у середині ХIХ століття прагнув відродити Олександр Іванов, Врубелю далека була заспокоєність, споглядальність, самозакоханість, естетизм, який наклав відбиток на багато чудові твори його західних сучасників. Образи Врубеля завжди звуть вперед, пробуджують потреба у творчому перебудові світу, піднімають віру в велич людиниМистецтво Врубеля було служінням високої ідеї, його художнє уяву — справжнім пророчим задарма, Вірний своє покликання, Врубель залишався вірний заповітами кращих російських мислителів, поетів і художников.

Основні дати і Врубеля.

1856, 5 березня. М. А. Врубель народився Омську, у ній військового юриста.

1874. Надходження на юридичний факультет Петербурзького университета.

1880. Вступ до Академію художеств.

1881−1884. Заняття в Академії мистецтв під керівництвом П. П. Чистякова.

1884, травень. Від'їзд у Київ реставраційні роботи в Кирилівської церкви.

1884, листопад (1885, травень. Поїздка у Венецію. Робота над иконостасными образами для Кирилівської церкви.

1886 (1889. Праця у Києві. Картини (Дівчинка і натомість перського килима (, (Гамлет і Офелія (, ескізи для Володимирського собора.

Перші варіанти (Демона (.

1889, осінь. Переїзд в Москву.

1890. (Демон Чоловік, який (. Ілюстрації до творів Лермонтова.

1891. Поїздка до Італії та Франції із сім'єю С. И. Мамонтова.

1892 (1895. Життя невпинно й робота у Москві, з тривалими виїздами зарубіжних країн. Участь абрамцевском гуртку. Ряд декоративних панно. (Іспанія (, (Венеція (, (Гадалка (.

1896. Великі декоративні панно (Принцеса Мрія (і (Микула Селянович (для Всеросійської нижегородської выставки.

1896, липень. Одруження з Н. И. Забеле.

1897 (1900. Картини на теми російських казок і опер Римского-Корсакова.

((Морська Царівна (, (Тридцять богатирів (, (Пан (, (Царевна;

Лебєдь (та інших.). Робота для театру. Портрети С. И. Мамонтова,.

Н.И.Забелы та інших. Майолікові скульптуры.

1901. (Демон поверженный (.

1902 (1903. Початок хвороби. (Портрет сына (.

1904. Перебування в клініці доктора Ф. А. Усольцева.Рисование з натуры.

Одужання і переїзд у Петербург.

1904 (1905. Портрет дружини, автопортрети, (Перлина (, (Азраил (. Варіації теми (Пророка (.

1905, весна. Новий напад захворювання, повернення клинику.

Усольцева.

1906. Портрет Брюсова (остання робота Врубеля.

1910, 1 квітня. Смерть М. А. Врубеля.

1. Усытина «Росіяни художники від До Я «АСТ-ЛТД, 1996. 2. РУСЬКІ ХУДОЖНИКИ. вид-во АГНІ, САМАРА, 1997 р., 3. М. Алпатов «Искуство », «Просвітництво », М. 1969 р. 4. Шедеври російської живопису Віталій Манін, 2000 г. Издательство: Белый.

Місто, 5. Росіяни художники XII — XX століть. Енциклопедія 1999 г. Издательства:

Абетка, 6. Троє століть російської живопису 1994 р. Видавництво: Кітеж, 7. 100 художників ХХ століття 1999 р Видавництво: Урал Ltd, 8. Скарби Російського музею Твердий палітурка, 64 стор., 1999 г.

Видавництво: П — 2, Серія: Багатоликий Петербург, 9. «Врубель і Демон «» Прапор світу «Томськ 07.98.

———————————- [1]Кроме Врубеля, ілюстрації при цьому видання робили У. Суриков, У. Васнєцов. І. Рєпін, У. Сєров, До. Коровін та інших. Організатором був П. П. Кончаловский, батько відомого радянського художника.