Історична Святиня Київа — Софіївський собор

Реферат за темою

"Історична Святиня Києва - Софіївський собор"

Підготувала Варшавер Анастасія Учениця 5-Б кл. Єнакиївської гімназії

Історія створення собору

Софіївський собор був закладений у 1037р. князем Ярославом Мудрим. За легендою, храм був возведений саме на тому місці, де князь отримав перемогу над язичниками печенігами. Це був один з перших (а точніше другий) на Русі храм, споруджений із каменя. Більше 10 років будували та прикрашали споруду візантійські і місцеві майстри. Тільки в 1049р. Київський митрополіт Феопемпт освятив величну споруду. Софія Київська стала головним храмом країни-тут Ярослав заснував першу на Русі бібліотеку, тут вівся часопис, переписування та переклад книг, проводилися церемонії восходження князів на Київський престол, прийоми послів, також тут знаходились усипальниці великих князів.

Навколо Софіївського собору були возведені Іринівська та Георгіївська церкви, кам`яні княжі та боярські палаци, дерев`яні житла простих київлян. Важливе значення зберіг Храм в наступні часи-і після нападу степових кочівників в грізному 1240р., коли, пограбований, але уцілілий він був міським діючим собором;в XVII сторіччі, коли на його подвір`ї будувалися монастирські споруди; та в XVIII сторіччі, коли навколо нього виріс ансамбль кам`яних барочних споруд, прикрашаючи Київ і в наші дні.

З Софією Київською зв’язано багато подій політичного, громадського та культурного життя Древньої Русі.

Тут відбувалися урочисті церемонії «посади» князів на Київський престол, прийом іноземних послів, складались договори про мир між князями.

Тут знаходилась перша на Русі бібліотека, яка була зібрана Ярославом Мудрим, існувала майстерня художників-мініатюристів і переписувачів книг. Під стінами Собору збиралося Київське Вече. Значення громадського центру зберегла Софія і в наступні віки. В січневий день 1954р. на площі перед Собором кияни вітали історичне рішення Переяславської Ради.

Зміна в архітектурних формах

Архітектурно-художній образ Софійського собору вражає своєю досконалістю й не поступається перед найвидатнішими тогочасними спорудами світу.

Цікаво відзначити одну особливість Софійського собору. За розмірами він не такий уже й великий. Проте винятково вдала композиція різномасштабних елементів створює враження грандіозності споруди.

Імена будівничих Київської Софії невідомі. Але майстри, що будували Софійський собор у Новгороді, залишили своє автографи на стіні башти. Це були Крол, Ніжко та Якимя. Не виключена можливість, що вони приїхали в Новгород з групою майстрів, які щойно закінчили будувати Київську Софію.

У XVII — XVIII століттях у Києві розгорнулось інтенсивне кам’яне будівництво. У 1697 році велика пожежа знищила дерев’яні будівлі Софійського монастиря. Через два роки почалося за указом Петра І спорудження нових кам’яних будинків навколо собору. Будівництво тривало по 1767 рік. У цей період споруджено дзвіницю, трапезну, хлібню (пекарню), будинок митрополита, західні ворота (Браму Заборовського), монастирський мур, південну в'їзну башту, Братський корпус, бурсу. В архітектурі цих будівель і в зовнішньому вигляді Софійського собору після поновлень знаходимо характерні риси української барочної архітектури XVII-XVIII століть.

За типом Софійський собор у Києві - це п’ятинефний хрестовокупольний храм із хрещатим підбанним простором та анфіладами бокових нефів, що його оточують.

З трьох боків Софійський собор оточують два ряди відкритих галерей — двоповерхова внутрішня й одноповерхова зовнішня, утворена рядами підпружних піварок-аркбутанів. Згодом, очевидно у ХІІ-ХІІІ ст., зовнішнє галерею було надбудовано. Із заходу до собору, між зовнішніми галереями, прибудовано дві вежі, в яких широкі сходи вели на другий поверх — «полаті». Дуже цікаві дві світлі зали на другому поверсі, які призначалися для князя та його почету.

Головний архітектурний ефект споруду полягає в її складній і разом з тим надзвичайно гармонійній композиції. Відкриті арки галерей неначе зв’язують споруду з довколишнім середовищем. Їх ритм пов’язаний із декоративними нішами, що прикрашають фасади, напівциркульними арками вікон, дверних пройомів і, нарешті, завершеннями куполів. Складність композиції нарощується знизу вгору й з краю в центр. Собор завершується тринадцятьма главами, з яких головна, найбільше оздоблених, — центр усього художнього задуму споруди.

Композиція Київської Софії має динамічний характер не тільки зовні, де він підкреслюється ритмом різномасштабних елементів, а й усередині, де численні, трохи затемнені аркові анфілади контрастують з високим і світлим під банним простором. Значну роль у композиції центрального простору відіграють урочисті трифоріуми з потрійними аркадами, якими завершується рукави архітектурно-просторового хреста.

В архітектурно-художньому задумі собору виняткову роль відіграє синтез мистецтв. Мозаїки та фрески багатокольоровою гамою вкривають стіни, стовпи, склепіння, арки й куполи собору. Барвисті зображення й орнаменти з блискучим золотим тлом мозаїк у центральній частині храму вдало поєднуються з легкими тонами фрескового розпису, що прикрашає боки центральної частини, бічні нефи, галереї, приміщення другого поверху й башти собору. Художній ефект підсилюють барвисті килими мозаїчних підлог, різьблені мармурові окраси перед вівтарної перегорожі, мармурові пороги та довірки отворів, різьблені шиферні плити, що оздоблюють парапети другого поверху.

Перебудови XVII—XVIII вв. змінили первісний зовнішній вигляд пам’ятника, але під барочними спорудами зберіглись конструкції XI веку. Розміри основної будівлі (37×55 метров и высота 29 метров) залишились без змін.

Проте архітектурні форми споруди набули деяких змін. Усередині Собору в основному збереглись архітектурні форми XI веку. Це — стіни основного ядра будівлі, дванадцять хрещатих стовпів, а також тринадцять куполів. Там була розташована Великокняжа усипальниця, де знаходились саркофаги Ярослава Мудрого, Всеволода Ярославича, Володимира Мономаха та інших діячів Древньої Русі

Мозаїка та фрески

Особливу цінність представляють настінний розпис Софії Київської XI віку — 260 квадратних метрів мозаїк (зображень, які набрані із кубиків різнокольорової смальти) та біля 3000 квадратних метрів фресок. У Софійському соборі, було здійснено три цикли зображень: перший, що трактує євангельські легенди, другий — біблійні легенди і третій — житійний, присвячений головним чином «чудесами» покровителів князівського роду — святим Георгію, Ганні та архангелів Михаїлу.

Розпис Київської Софії читається зліва направо і зверху вниз, як книга. На склепіннях собору були зображені сцени з легендарного життя Христа: «Різдво,» «Стрітення», «Преображення» та інші, які до наших днів не дійшли. Під склепінням, в за коморах, збереглися сцени з пізніших євангельських подій: «Суд над Христом», «Розп'яття» тощо. Нижче, на стінах, — сцени з євангельських легенд після «воскресіння» Христа: «Зішестя в пекло», «Увірування Фоми» та інші. З цього циклу найцікавіша композиція «Послання учнів на проповідь», що натякає на недавнє прийняття християнства на Русі. Всі постаті композиції виконано приблизно в одному масштабі, лише Христос більший за інші. В своде главного алтаря — величественная шестиметровая фигура Оранты; в среднем регистре апсиды — многофигурная композиция «Евхаристия» (символическая сцена причащения апостолов), вверху — «Святительский чин» (фигуры святителей и архидиаконов).

Павло Загребельний написав книгу, яка називається «Диво», в якій описується життя Сизоока-забудовника собору, створення Собору, події, які відбувались навколо Собору під час Вітчизняної Війни, коли Київ захопили німці, а також під час 60-тих років.