Живопис – цариця мистецтв

Живопись — цариця искусств

Среди всіх мистецтв так, мабуть, серед усіх справ людських Леонардо ставить першу місце живопис. Бо, вказує він, живописець є «володарем різного роду покупців, безліч всіх речей». Це — нездоланну свідчення глибокої переконаності однієї з найбільших живописців, коли-небудь жили у світі, у мнимій величі і всепокоряющей мощі свого искусства.

Мир пізнається через почуття, а очей — повелитель почуттів.

«Глаз, — пише він, — є око людського тіла, крізь який людина вдивляється в свій шлях збереження та насолоджується красою світу. Завдяки йому ми душа радіє у своїй людської темниці, ж без нього ця людська темниця — катування».

В дня народження короля прийшов поет й підніс йому поему, восхваляющую його доблесті. Прийшов ще й живописець з портретом коханої короля. Король відразу ж звернувся від книжки до картини. Поет образився: «Про, король! Читай, читай! Ти дізнаєшся щось набагато важливіше, ніж може дати тобі ця німа картина!» Але король відповів йому: «Мовчи, поет! Ти не знаєш, що кажеш! Живопис служить вищому почуттю, ніж твоє мистецтво, призначене для сліпих. Дай мені річ, яку міг би бачити, Не тільки чути».

Между живописцем і поетом, пише ще Леонардо, така сама різниця, як між тілами, розділеними на частини, і тілами цільним, бо поет показує тобі тіло частина за частиною у різний час, а живописець — повністю водночас.

А музика? Знову категоричний відповідь Леонардо:

«Музыку не можна назвати інакше, як сестрою живопису, оскільки вона є предметом слуху, другого почуття після зору… Але живопис перевершує музику і на велить нею, тому що ні вмирає відразу після своєї появи, як нещаслива музика».

Но від цього мало. Живопис, найбільше з мистецтв, дає до рук того, хто справжнє нею володіє, царствену владу природою.

Итак, для Леонардо живопис — вище діяння людського генія, вище з мистецтв. Це діяння потребує уважного й вищого пізнання. А пізнання дається та перевіряється досвідом.

И ось досвід відкриває Леонардо нові обрії, дали, перед ним не звідані у живопису. Він вважає, що математика — основа знання. І кожен його мальовнича композиція плавно вписується в геометричну постать. Але зорове сприйняття світу вичерпується геометрією, виходить поза її рамки.

Заглянув в безодню часу, яка є «винищувач речей», він побачив, що це змінюється, перетворюється, що око сприймає лише те, що народжується перед ним саме в даний мить, бо у наступний час вже зробить своє неминуче і необоротне справа.

И йому відкрилася нестійкість, плинність видимого світу. Це відкриття Леонардо мало для всієї наступної живопису важливого значення. До Леонардо обриси предметів набували у картині вирішальне значення. Лінія панувала у ній, і тому у найбільших попередників картина здається часом розфарбованим малюнком. Леонардо перший не покінчив із непорушністю, самодостатньою владою лінії. І назвав цей переворот у живопису «пропаданием обрисів». Світло й, пише він, мали бути зацікавленими різко розмежовані, бо кордони їхнього здебільшого невиразні. Інакше образи вийдуть незграбними, позбавленими принади, дерев’яними.

«Дымчатая світлотінь» Леонардо, його знамените «сфумато» — це ніжний напівсвітло із м’якою гамою тонів молочно-серебристых, блакитнуватих, ми інколи з зеленуватими перебігами, у яких лінія сама стає хіба що повітряної.

Масляные фарби винайшли Нідерланди, але таящиеся у яких нові можливості у передачі світла, і тіні, мальовничих нюансів, майже непомітних переходів з тону в тон були вперше вивчені й під кінець досліджені Леонардо.

Исчезли линеарность, графічна жорсткість, характерні для флорентійської живопису кватроченто. Світлотінь і «що просиджують обриси» становлять, по Леонардо, саме чудове у мальовничій науці. Але образи їх скороминущі. Міцний їх остов, і міцно стоять на землі. Вони нескінченно чарівні, поетичні, але й менш полновесны, конкретні.

«Мадонна в гроті» (Париж, Лувр) — перше цілком зріле твір Леонардо — стверджує торжество ново-го мистецтва.

Совершенная согласован-ность всіх частин, створює міцно спаяне єдине ціле. Це ціле, т. е. сукупність чотирьох постатей, обриси яких чудово пом’якшені світлотінню, утворює строй-ную піраміду, плавно і м’яко, у повній свободі вырастающую маємо. Поглядами і розташуванням всі фігури об'єднані нерозривно, і це объедине-ние виконано чарівної гармонії, бо погляд ангела, звернений немає іншим постатям, а до глядача, хіба що посилює єдиний музичний акорд компози-ции. Погляд це й усмішка, трохи озаряющая обличчя ангела, виконані глибокого і загадкового сенсу. Світло й створюють на картині якесь неповторного настрою. Наш погляд несеться у її глибини, в що ваблять просвіти серед темних скель, у тіні яких знайшли притулок постаті, створені Леонардо. І таємниця, леонардовская таємниця, прозирає й у обличчях, й у синюватих ущелинах, й у напівмороці навислих скель. А яким добірністю, з якою проникливим майстерністю і з любов’ю розписані іриси, фіалки, анемони, папороті, різноманітні трави.

«Разве не бачиш, — повчав Леонардо художника, — як багато існує тварин, дерев, трав, квітів, яку розмаїтість гористих і рівних місцевостей, потоків, річок, городов…».

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.