Космическая педагогіка До. Вентцеля

КОСМІЧНА ПЕДАГОГІКА КОСТЯНТИНА ВЕНТЦЕЛЯ.

Творчість До. М. Вентцеля (1857−1947) явило собою унікальний приклад синтезу двох видатних ідей, отримали поширення, а світовий досвід і вітчизняної культурі наприкінці ХІХ — початку XX століть, і знову новою силою возродившихся останні десятилетия.

Видатний мислитель і педагог, спадщина якого безсумнівно буде ще гідно оцінений нащадками, Вентцель був однією з найяскравіших і талановитих теоретиків вільного виховання Рухаючись від дитині, від вимоги створити максимально сприятливі умови щодо його вільного творчого індивідуального розвитку, Вентцель дійшов ідеї космічного виховання. Він розумів особистість як невід'ємну частину всеосяжного цілісного Космосу, виходив з нерозривності і органічного єдності Людини, Людства і Всесвіту. Вентцель став у один ряду зустрічей за тими російськими мислителями — У. І. Вернадським, У. У. Докучаєвим, М. Ф. Федоровим, До. Еге. Ціолковськ, А. А. Чижевським, — в концепціях які людина розглядався як істота, невіддільне від Природи, активно і безпосередньо використовується у житті Космоса.

Перший крок до розробки ідей космічної педагогіки Вентцель зробив у кінці 10-х — початку 20-х, що вже знайшло себе у його головному, до жалю, досі не опублікованому праці «Релігія Творчої Життя» (1923 р.). Не розуміючи і приймаючи насильства одних особистостей з інших, Вентцель дійшов висновку про нагальність створення нової релігії, що він називав Релігією Живого Творчого Що Розвивається Бога — Єдиної Цілісної Життя і Всесвіту. Трактуючи нову філософію релігії як творче життєрозуміння, жизнечувствование і жизнеустремление духовно звільненого людини, яке допускає нескінченне розмаїтість індивідуальних форм свого висловлювання, наголошував, що це релігія заперечує який би то був догматизм. За задумом Вентцеля, вони мали будуватися на цельном, єдиному, гармонійному свідомості вільної творчу особистість, розширенні в різні боки, що досягає найбільшого свого вислови й глибини. Ця релігія не вимагала встановлення будь-якої церкві як особливої форми громадського сполуки осіб, які сповідують її. Вона була носити антицерковний характер, оскільки церква Косьми і усе, що за духом схоже неї, на думку мыслителя-гуманиста, не що інше, як вид організованого духовного насильства над людськими душами, у зв’язку з цим він розвивав ідеї Культу Єдиної Цілісної Всесвіту з яка відбувається у ній творчої еволюцією життя, Культу Єдиного Творчого Людства чи Історії, які ведуть прогресивному ос/щегтапению вищих ирс. э-СТ&&ННЫХ і загальнолюдських ідеалів. По? смь;с «у Вентцеля, культ мав дь^ггься тим оформленням, у якому набуде свого символічне вираз нове творче життєрозуміння. Формулюю психолого-педагогічні оа-юьы ;- ювой рег. игии/ він утверж-д (1л, що у Культі творчу особистість БсзжнеЙ! ь «ую роль буде1 и.^хпь Культ дитини, оскільки Дитина є тим, через що таке життя людства постійно зберігає хсрОг-тер свіжості і ^ро.^юстоивоет на необхідності виховання, який володіє плонетсрным свідомістю. По її думки, у нашій динамічно меняющ&—"^ся світі самоідентифікацій особистості можливе тільки через злиття людини з нацією, і у людства і з всесвіту, і лише токаю особистість зможе розраховувати на і зберегти свою ««самість?», самовизначитися і реалізувати себя.

Сьогодні, одразу на порозі ХХІ сторіччя проблема космічного виховання стає одній з клю*"евых проблем вітчизняної і світової педагогіки. Наукове спадщина До. М. Вентцеля може це має допомогти її вирішити, у її подальшої розробці у тих гуманістичних педагогічних традицій вільного воспитания.