М.А. Римський-Корсаков (1844-1908 pp.)

Реферат на тему:

М. А. Римський-Корсаков (1844−1908 pp.).

Микола Андрійович Римський-Корсаков народився 1844 р. в стародавньому місті Тіхвіні, Новгородської губернії. Ще в дитинстві він полюбив природу, старовинні народні обряди, які збереглися в місті. Ці дитячі враження були відбиті згодом в його творчості. З раннього дитинства Римський-Корсаков виявив музичні здібності. Шести років він почав вчитися гри на фортепіано, а в одинадцятирічному віці вже пробував самостійно писати музику. У 1856 р. Римський-Корсаков вступив у морський корпус в Петербурзі, але й тут занять музикою не припиняв. Він відвідував концерти і опери. Особливо йому подобалися опери М. І. Глінки.

Один з його викладачів, Канілле, хороший музикант і педагог, поглибив його любов до музики, особливо до російської, і значно розширив музичний світогляд юнака ґрунтовним ознайомленням з різноманітною музичною літературою. Микола Андрійович згодом тепло про нього згадував: «Неоцінима для мене людина" — «Канілле відкрив мені очі на багато чого. З яким захопленням я узнав від нього, що «Руслан і Людмила» дійсно краща опера в світі, що Глінка великий геній…».

У 1859 р. Канілле познайомив свого учня з Балакірєвим. З цього часу почалася дружба Римського-Корсакова з Балакірєвим та його гуртком — Кюї, Бородіним, Мусоргським і Стасовим.

Під впливом спілкування з талановитими передовими російськими музикантами Римський-Корсаков все більше захоплюється музичним мистецтвом. В цей час він написав першу частину скерцо і фінал своєї першої симфонії. Проте незабаром йому довелося надовго відірватися від музики. У 1862 p., після закінчення корпусу, він повинен був зробити кругосвітнє плавання на навчальному судні. На цей час він настільки був захоплений музикою і спілкуванням з своїми друзями, що перспектива тривалої розлуки його дуже лякала. Проте відмовитись від плавання він не міг. Ця подорож хоч і відірвала юнака від музичних занять майже на 3 роки, але все ж справила благотворний вплив на нього в іншому відношенні. Він багато читав, поповнював свою освіту, вивчав іноземні мови.

Серед екіпажу корабля були революційно настроєні люди, з якими Римський-Корсаков зблизився. Більшість же офіцерів зразу відштовхнула його своєю обмеженістю і пустотою. Саме цей період визначив його дальший розвиток як передової людини.

Під час подорожей Римський-Корсаков набрався багато вражень від природи. Образи моря займають згодом велике місце в його творчості.

Весною 1865 р. Римський-Корсаков повернувся до Петербурга, до своїх друзів і знову з захопленням віддався заняттям музикою. В найближчі роки він написав ряд значних симфонічних творів і романсів, серед яких важливо відзначити симфонічну картину «Садко» на сюжет билини і 2-гу симфонію «Антар». Уже в цих творах виявляються характерні риси творчого обличчя Римського-Корсакова: любов до народної тематики і мелодики («Садко»), інтерес до країн Сходу («Антар»), програмність, казковість і фантастика.

В кінці 60-х років Римський-Корсаков приступив до праці над своєю оперою «Псковитянка» на сюжет історичної драми Мея. Вибір цього сюжету, безперечно, пов’язаний з піднесенням громадської думки в 60-х роках. В цей час Мусоргський пише свою музичну народну драму «Борис Годунов». В сезоні 1872- 1873 pp. опера «Псковитянка» користувалася великим успіхом, особливо в демократично настроєної молоді.

В цей час відбувалася важлива подія в житті Римського-Корсакова-його запросили в Петербурзьку консерваторію на посаду викладача інструментовки і практичного писання музики. Хоч Римський-Корсаков почував себе недостатньо підготовленим, він все-таки прийняв цю пропозицію. Працюючи на педагогічній роботі, він посилено вивчав музичну теорію і працював над своєю композиторською технікою. Незабаром він зайняв додатково посаду інспектора духових оркестрів морського відомства, і ця робота дала змогу йому грунтовно вивчити духові інструменти.

З 1874 р. Римський-Корсаков стає замість Балакірєва директором безплатної музичної школи і диригентом її концертів. Це дає можливість йому розширити своє знайомство з симфонічним оркестром і розвинути власну диригентську майстерність.

В цей же період Римський-Корсаков складає чудовий збірник російських народних пісень, який становить велику історичну і художню цінність. Незадовго до цього Микола Андрійович став особливо цікавитись російськими народними піснями, знайомитись з різними збірниками. Крім балакірєвського збірника, жоден із записів і обробок, які він прочитав, його не задовольняли. За пропозицією великого знавця і аматора народної пісні Т. І. Філіппова, він записує з його голосу і гармонізує сорок пісень переважно ліричного характеру. Оскільки Римського-Корсакова цікавили не тільки ці, але й інші пісні, він вирішує скласти свій збірник і внести до нього всі різновидності російської селянської пісні - від епічних билин до танцювальних і жартівливих пісень. Збірник із ста пісень був виданий у 1877 р.

Приділяючи багато часу і уваги педагогічній діяльності і працюючи разом з тим над розширенням і поглибленням своєї музичної освіти, Римський-Корсаков в цей період пише значно менше музичних творів. Майже 6 років продовжувався період «творчого переозброювання». Поряд з оволодінням технічною майстерністю велику роль у подоланні творчої кризи композитора відіграла його праця над живим джерелом музичної творчості - народною піснею. У 1878 р. з’являється друга його опера «Майська ніч» на сюжет М. В. Гоголя. Наступною оперою, яка мала особливе значення в творчості Римського-Корсакова, була «Снігуронька» (1880 р.) на сюжет весняної казки О. Островського.

Згодом протягом кількох років Римський-Корсаков писав переважно інструментальну музику. Це було пов’язано з його інтенсивною диригентською діяльністю. Регулярно працює він з оркестровим класом консерваторії. З 1883 р. Микола Андрійович організовує оркестровий клас у придворній капелі. Нарешті, з середини 80-х років організовуються російські симфонічні концерти, на чолі яких стає Римський-Корсаков. Концерти були організовані великим меценатом Бєляєвимв них виконувались твори переважно російських композиторів.

На цей час у Римського-Корсакова з’являються нові друзі. Він вступає в тісний, діловий зв’язок з Бєляєвим як його художній радник. Крім російських симфонічних концертів, Беляев організовує нотне видавництво, де видає твори російських композиторів, Більшість з них є учнями і друзями Римського-Корсакова, зокрема Глазунов і Лядов. Вони створюють новий «бєляєвський гурток», який відіграв у той час значну роль у розвиткові і пропаганді російської музики.

Найцікавішими творами цього періоду є симфонічні: «Іспанське капріччіо» — блискуча оркестрова п'єса на іспанські народні теми і «Шехерезада» — програмна сюїта, пов’язана з образами знаменитих арабських казок «Тисяча одна ніч». В цих творах. Римський-Корсаков показує багатство образів і винятково високу майстерність оркестрового письма.

Протягом всього наступного життя Римський-Корсаков продовжував з надзвичайною енергією і цілеспрямованістю виконувати найрізноманітнішу роботу, пов’язану з розвитком російської музичної культури. У консерваторії він проводив плодотворну педагогічну і організаційну роботу.

Після смерті своїх друзів — Мусоргського і Бородіна — Римський-Корсаков зібрав, відредагував і видав їх велику творчу спадщину і тим самим сприяв тому, що чудові твори цих геніальних композиторів здобули широку славу.

Римський-Корсаков часто виступає як диригент не тільки в Росії, але й за кордоном, де він пропагував російську музику. Але основною його музичною діяльністю була творчість. В останній період свого життя він писав музику з надзвичайною швидкістю і написав багато визначних творів. Такій плодотворній композиторській діяльності Римського-Корсакова сприяли, його організованість, працездатність і виняткова композиторська техніка. З 1894 р. він написав ряд творів, з яких особливо-виділяються опери «Ніч перед різдвом», «Садко», «Царева наречена», «Казка про царя Салтана», «Кощей безсмертний» «Сказання про невидимий град Кітеж». Крім того, він написав багато романсів.

У 1905 р. Римський-Корсаков мужньо став на захист революційної студентської молоді і був за це звільнений з складу професорів консерваторії. Студенти консерваторії на знак протесту розучили за чотири дні і поставили оперу Римського-Корсакова «Кощей безсмертний», написану перед революцією і пов’язану за змістом з визвольними ідеями. Незабаром, в результаті наполягання нового директора Петербурзької консерваторії А. К. Глазунова, Римський-Корсаков повернувся в консерваторію.

Остання опера композитора «Золотий півник», написана на сюжет казки Пушкіна і закінчена в 1907 p., була сатирою, в якій він висміяв самодержавство, російського царя і провістив їх загибель. Сам Римський-Корсаков в одному з листів підкреслює: «Додона надіюсь висміяти остаточно». І справді, в характеристиці Додона яскраво показані тупість, забобонність, обжерливість, самодурство і т. ін. Не випадково царська цензура не пропустила цієї опери, і тільки після багатьох клопотань і деяких змін вона була поставлена в 1909 р. Римському-Корсакову так і не довелося побачити своєї останньої опери: в червні 1908 р. він помер від приступу хвороби серця.

Значення Римського-Корсакова як великого педагога і керівника певного напряму в російській музиці надзвичайно велике, його послідовники і учні провадили велику прогресивну роботу в багатьох містах Росії. Деякі з них стали видатними громадсько-музичними діячами в Радянському Союзі, зокрема Спендіаров, Мясковський, Іпполітов-Іванов та багато інших.

ТВОРЧІСТЬ М. А. РИМСЬКОГО-КОРСАКОВА Творчість Римського-Корсакова багата і різноманітна: він написав велику кількість оркестрових творів (симфонії, сюїти, фантазії, увертюри), концертів, камерних інструментальних ансамблів, романсів і найголовніше — п’ятнадцять опер. Кращими його операми є «Псковитянка», «Майська ніч», «Снігуронька», «Ніч перед різдвом», «Садко», «Царева наречена», «Казка про царя Салтана», «Кощей безсмертний», «Сказання про невидимий град Кітеж» і «Золотий півник». Крім музичних творів і обробок народних пісень, Римський-Корсаков написав підручники з гармонії та оркестровки і спогади «Літопис мого музичного життя».

Опера «Снігуронька». В опері «Снігуронька» Римський-Корсаков особливо яскраво показав любов до рідної природи, до російської давнини, до народних обрядів, пісень, танців і т. д. В центрі опери — образ Снігуроньки, який чарує нас своєю ніжністю, м’якістю, чистотою. Арії Снігуроньки відзначаються співучістю, гнучкістю мелодії, прозоро м’яким звучанням оркестрового супроводу. Музичний образ Снігуроньки складається з кількох тем, що дістали широкий і різноманітний розвиток на протязі всієї опери.

Майже кожна поява Снігуроньки супроводжується в оркестрі інтонаціями з її арії.

Чудово показано природу у пролозі до опери в образах Весни, Мороза, Птахів і т. д.

В сцені пісні і танцю птахів поряд з яскравим і різноманітним за звучанням хором, що передає немовби перекликання птахів, велику роль відіграє і оркестр, який зображує щебетання і шум пташиної зграї. Тут використана справжня народна пісня «Орел-воєвода».

Танцювально-обрядові сцени основані на народних піснях, зокрема на піснях «Ай во поле липонька» (в третій дії) і «А ми просо сіяли» (в четвертій дії).

З трьох пісень пастушка Леля, партію якого виконує низький жіночий голос, найбільш популярною є третя пісня — «Хмарка з громом та й розмову вела». Вона написана в куплетній формі з варіаціями зображального характеру в супроводі.

В образі царя Берендея — в його каватинах у другій і третій діях — Римський-Корсаков виражає одну з основних ідей опери: чарівну силу, красу, багатство природи.

В опері поряд із казковим світом подано широку картину народного побуту глибокої давнини, селянські обряди, образи живих людей, наприклад: Купава, Мізгір, Бобиль.

Для змалювання цього світу Римський-Корсаков широко користується інтонаціями народної і живої мови, багатьма справжніми народними піснями («Весільний обряд» — 1 дія, сцена Купави з Берендеєм -2 дія, ігри в заповідному лісі -3 дія і т. п.).

Опера «Садко». Сюжет «Садко» побудований на билині про Садка, торгового гостя. Молодий гусляр 1 Садко, посварившись з новгородськими купцями, іде на берег Ільмень-озера, щоб відвести свою тугу. Садко там спостерігає чудесну картину: зграя «лебедів білих і качок сірих» обертається в чарівних дівчат: це Волхова, дочка морського царя, з сестрами і подругами. Царівна захоплюється чудовими піснями гусляра і обіцяє йому «три рибки — золоте перо».

На пристані Садко закладається з новгородськими купцями, він заставляє їм свою голову за крамниці з чудовими товарами і виграє, витягши з сітей в озері золотих рибок і багато золота. Залишивши купцям їх крамниці, Садко закуповує товари, споряджає кораблі і вирушає в далекі краї. Після тривалих мандрувань він потрапляє в підводне царство до морського царя. Там під час весілля з царівною Волховою Садко грає танцювальну. Морський цар танцює, море розбурхалось і в ньому тонуть кораблі. З’являється старець, могутній богатир, вибиває гуслі з рук Садка. Садко з Волховою опиняються на березі Ільмень-озера. Волхова розливається річкою, а Садко радісно зустрічає свою дружину Любаву. По новій річці пливуть кораблі Садг. ка. Новгородці з подивом і радістю зустрічають героя.

Римський-Корсаков, виходячи з тексту, надав музиці опери характеру билинної оповіді. Більшість вокальних партій, зокрема Садка, гусляра Нежати, новгородських купців, написані в стилі билинних пісень. Сам Римський-Корсаков назвав свою оперу билиною. Характерно, що в ній нема поділу на дії, а є тільки картини.

Опера починається вступом, який називається «Океан-море синєє». В ньому композитор дає основний музичний образ, що проходить через всю оперу, — образ водної стихії. Римський-Корсаков змальовує величну картину моря, спочатку спокійного, далі - бурхливого, яке потім знову затихає.

У першій картині під час банкету Садко висловлює свої мрії в чудовій арії з речитативом «Якби в мене та була золота казна». Цей речитатив характерний своїм билинним складом — розспівом.

У другій картині Садко співає на березі Ільмень-озера пісню «Ой ти, темная дібровонько», в якій скаржиться на свою долю. Мелодія цієї пісні широка, протяжна, глибоко народна.

Пісня написана в куплетній формі. Оркестровий супровід наслідує звучання гуслів і весь час варіюється. Коли Садко закінчує співати, в оркестрі з’являються теми схвильованого Ільмень-озера, розколиханого вітром очерету, і, нарешті, «лебедів білих і качок сірих», що підпливають до берега і обертаються в чарівних дівчат.

По озеру пливе зграя білих лебедів і сірих качок. На прохання царівни Волхови Садко грає і співає танцювальну пісню «Ой заграйте, мої гусельки». Мелодія дуже проста, типово танцювальна, з двочастковим розміром, що поступово прискорюється, з різноманітними варіаціями у супроводі повторюваного коротенького куплета.

В кінці картини знову чути тему морського царя — своєрідну своєю химерністю, побудовану на винайденій самим Римським-Корсаковим гамі.

Ця картина має велике значення в опері. В ній Римський-Корсаков дає основні теми всіх фантастичних образів, пов’язаних з підводним царством. Вона відзначається винятковою різноманітністю і багатством оркестрових та ладово-гармонічних барв.

У третій картині, в теремі Садка, молода дружина його, Любава, сумує про те, що Садко її розлюбив: «Ох, знаю я, Садко мене не любить».

Арія Любави глибоко лірична, дуже виразна, проста і щира, вона нагадує народні голосіння.

В четвертій картині - на пристані в Новгороді, Садко, спорядивши кораблі, звертається з проханням до іноземних «гостей» (купців) розповісти про свої країни, щоб вирішити, в яку країну йому подорожувати.

В суворих фарбах змальовує варяг свою батьківщину — грізні скелі, холодне море. Виконує пісню бас, і це підкреслює її могутній, суворий характер.

Пісня індійського гостя (тенор) контрастує з варязькою піснею. В ній розповідається про далеку казкову Індію. Цьому сприяють млосно-переливчасті інтонації, які передають спів фантастичного птаха-фенікса, і легкий заколисливий характер супроводу.

Пісня веденецького гостя виконується баритономв основній своїй частині вона є баркаролою.

У відповідності з бажанням народу Садко вирішує подорожувати не до суворих варягів і не в далеку фантастичну Індію, а в багате торгове місто Веденець (Венецію). Сходячи на корабель, Садко заводить сповнену бадьорості і завзяття пісню «Височінь і височінь», яку підхоплює його дружина. В цій пісні Римський-Корсаков використав мотив билини про Солов’я Будимировича.

Як перша і третя картини, так і, особливо, четверта картина пов’язані з старовинним побутом, який характеризується тут дуже яскраво. Особливо різноманітна і багата на цікаві деталі четверта картина: в ній майстерно передані шум і метушня великого/ торговельного міста, химерно переплітаються музичні образи купців, скоморохів, калік-перехожих, заморських гостей, фантастичний голос морської царівни і спів самого Садка.

У шостій картині в багатих оркестрових барвах показано підводне царство. В ній широко розвиваються основні фантастичні теми: образи морського царя, золотих рибок і інші, які вже були в другій картині.

В останній картині Волхова, перед тим як обернутися в річку, співає над Садком, який спить, колискову пісню: «Ходить сон по бережку». Тепла задушевна мелодія, що закінчується кожного разу приспівом-заколисуванням «Баю-бай», передає ніжний образ люблячої Волхови.

Опера «Царева наречена». Сюжет цієї опери запозичений з драми Мея і пов’язаний з історичним епізодом з царювання Івана Грозного. Це друга опера Римського-Корсаковавона висвітлює другу половину періоду царювання Івана Грозного. Один з опричників Грозного, Григорій Грязной, полюбив Марфу Собакіну, наречену боярина Івана Ликова. Грязной хоче причарувати дівчину і дістає чарівного зілля. Але Любаша, яка любить Григорія, підмінює зілля на отруту. Під час змовин Григорій поздоровляє молодих і дає Марфі отруйне вино.

Іван Грозний, бажаючи вибрати собі дружину, влаштовує огляд дівчат, під час якого вибір його припадає на Марфу. Вона переїжджає в царський терем. Отруєна Марфа тяжко захворіла. Приходить Грязной до царя, щоб узнати про здоров’я Марфи. Він повідомляє Марфі, що Ликова покарано, тому що він признався, ніби хотів отруїти її. Марфа збожеволіла.

Вражений Грязной признається, що підмішав їй у вино приворотне зілля, а Любаша розповідає, як вона підмінила порошок отрутою. Грязной у розпачі вбиває Любашу і просить стратити його.

На відміну від багатьох інших опер Римського-Корсакова «Царева наречена» виділяється своїм глибоким драматизмом. Драматичне напруження поступово наростає і завершується трагічною розв’язкою.

Чудова в цій опері вокальна партія Марфи — задушевна, гнучка, виразна.

Після увертюри перша дія починається з великої арії Грязного, яка виражає його душевне збентеження: «З ума не йде красуня ця». Весь час і в голосі, і в оркестрі проходить основна мелодія, пов’язана з образом Грязного, його лейтмотив.

Пізніше, під час банкету, який влаштовує Григорій, щоб забутись, дівчата співають танцювальну пісню з танцем «Яр хміль».

Крім теми царя (величальна пісня в першій картині), Римський-Корсаков не використовує в цій опері справжніх народних пісень. Але проникнення його в дух, .у склад народної пісні настільки глибокий, що і пісня «Яр хміль», і наступна пісня Любаші «Споряджай мене», як і багато інших тем в опері, справляють враження справжніх народних мелодій.

На прохання гостей Любаша співає пісню «Споряджай мене, матінко», пройняту типовим для пісень про жіночу долю сумом, безвихідністю. Мелодія, яка виконується без супроводу оркестру, має протяжно-журливий характер.

Пісня опричників, що з’явилися в кінці другої дії, має буйний і в той же час суворий характер.

Образ Мэрфи розкривається в її двох аріях. Перша з них, в якій вона розповідає про свою любов до Івана Ликова, — лірична, побудована на м’якій, ніжній мелодії.

Друга арія Мэрфи також дуже співуча, м’яка, створює трагічне враження завдяки раптовим змінам у настрої Марфи і зіставленню контрастних музичних образів: чистого, ніжного образу Марфи і жагучих, похмурих образів Грязного і Любаші. У цій арії Марфи весь час то в голосі, то в оркестрі появляються теми з її першої арії.

Опера «Казка про царя Салтана». Ця опера написана на сюжет однойменного твору О. С. Пушкіна. За своєю простотою, безпосередністю і близькістю до народної музики вона є однією з найдоступніших опер.

У пісні старших сестер, пісні скомороха, в колисковій, в темі білки і інших використані справжні народні пісні.

Для передачі фантастики Римський-Корсаков широко використав оркестр, роль якого в цій опері винятково велика. Наприклад, великі вступи до першої дії (марш Салтана), вступи до другої дії, до останньої картини четвертої дії (три чуда), супровід до пісні сестер, зображення польоту джмеля, шуму моря та ін.

Музика побудована на виразних музичних характеристиках всіх дійових осіб. Тема царя Салтана, що з’являється на початку, проходить через всю оперу і є лейтмотивом Салтана.

У вступі до другої дії проходить тема царевича, який росте. В оркестрі зображуються розбурхані хвилі, мерехтливі зорі. На цьому фоні два рази звучить тема Гвідона. Початок її являє собою розширені інтонації пісеньки «Зайчик» (відрізок «а») — друга половина теми перший раз проводиться чвертями, а при повторенні дається в розширеному вигляді (половинними нотами), немовби зображаючи казковий ріст дитини. Цьому враженню сприяє й те, що вдруге ця мелодія звучить нижче, густіше.

В дальшому друга половина цієї теми (відрізок «б») стає лейтмотивом князя Гвіпона.

Чудові музичні епізоди, які характеризують три чуда: білку, тридцять трьох богатирів і Царівну-лебідь. Як і в Пушкіна, образ білки пов’язаний з народною піснею «Во саду ли, в огороде», причому Римський-Корсаков різноманітне варіює її, надаючи їй чарівного казкового характеру.

Образ богатирпз, що виходять із спінених хвиль, переданий бурхливим рокотом в низькому регістрі і мужніми акордами в маршоподібному ритмі.

Царівна-лебідь характеризується гнучкою, переливчастою мелодією у високому регістрі. Химерність інтонацій і ритму підкреслює фантастичність образу. Ця мелодія переплітається з додатковою темою Царівни-лебідь, також переливчастою мелодією, що зображує немовби щебетання птахів.

Фантастичний образ Царівни-лебідь поступово змінюється, розвивається, набуває ліричного, теплого характеру.

Кожну дію опери Римський-Корсаков починає маленьким оркестровим вступом у вигляді фанфар, що сповіщають початок цікавої вистави і закликають до уваги.

Для творчості Римського-Корсакова найхарактернішим є народність, фантастика і казковість. В його музиці життя народу виражене пісенністю, співучістю, близькістю інтонацій до народної пісні. Деякі мелодії Римського-Корсакова настільки близькі до народних, що сприймаються як справді народні пісні. Поряд з цим композитор часто використовував і старовинні селянські пісні, по-різному обробляючи їх у своїх операх.

Сюжети більшості його опер пов’язані з образами російських казок і билин, з народним побутом, з російською історією (наприклад, «Снігуронька» і «Садко», «Царева наречена» і «Псковитянка»). Поряд з цим у деяких операх і програмних симфонічних творах Римський-Корсаков використав сюжети з життя українського і польського народів, східну фантастику, створивши і характерну для них за своїм національним складом музику (опери «Майська ніч», «Ніч перед різдвом», «Пан воєвода», симфонічна сюїта «Шехерезада» та ін.). У трактовці сюжету, в музичному оформленні Римський-Корсаков виявляє велику майстерність у створенні фантастичних образів і в зображенні природи.

Дуже важливою якістю музики Римського-Корсакова є його висока майстерність оркестрового письма, велика різноманітність у поєднанні інструментів, уміння використати їх темброві особливості. У звучанні оркестру Римського-Корсакова відчувається багатство барв, блиск і мальовничість в його музиці поєднуються з ясністю і простістю.

Римський-Корсаков є одним з найбільших російських композиторів, визначним майстром оперного мистецтва, творцем чудових образів програмно-симфонічної музики, який дав багато нового як у галузі опери, так і в галузі симфонії. Творчість композитора справила великий вплив на дальший розвиток музичного мистецтва в СРСР. Багато радянських композиторів старшого покоління були учнями Римського-Корсакова і продовжували його традиції в своїй творчості.

Музика Римського-Корсакова широко відома не тільки в нашій країні, а й за рубежем.

1 Гусляр — народний співак в стародавній Русі, що акомпанував собі на гуслях — старовинному струнному народному інструменті.