Постановка проблеми. 
Автобіографічна оповідь як персональна міфотворчість

У житті сучасної людини міфологічні уявлення продовжують займати важливе місце, передусім допомагаючи їй конструювати реальність. Міфологічні риси уважний дослідник часто може побачити у текстах, які традиційно вважаються документальним жанром та розглядаються як різновид нефікційної прози. Йдеться про усні оповіді автобіографічного характеру. Як зазначає польський дослідник Войцех Юзеф Буршта, «кожна культура надає готові стандартні сценарії важливих історій, у які „вписується“ індивідуальний досвід кожного з нас (дитинство, дозрівання, кохання, життєва невдача, родинне життя, зрештою, смерть). Схожі сценарії постачає міфологія, релігія, казка, ідеологія і література» [8, 17]. Навіть те, що здається найбільш індивідуальним і особистим, при уважнішому аналізі виявляється сформованим на основі зразків, які вже раніше побутували в культурі.

Оскільки людині необхідна семіотизація тих явищ, які з нею відбуваються, особистий досвід мусить бути нею осмислений та освоєний за допомогою притаманних людині культурних механізмів. Аби пояснити механізм цього явища, звернімося звернемося до моделі інтерпретації культури Кліфорда Гірца. На думку дослідника, людське мислення оперує «значущими символами», в ролі яких можуть виступати слова, жести, малюнки, музичні звуки — «все те, що виривається з рамок звичної реальності та використовується, щоб надати смислу досвіду» [1, 57]. Таким чином сенс людської культури, з погляду Гірца, полягає передусім у семіотизації досвіду. Для людини важливо «збудувати якусь будівлю на основі подій, через послідовність яких вона проживає», іншими словами — надати певного символізму речам і подіям, оскільки «ці символи, як джерела світла, настільки необхідні людині для орієнтації в світі саме тому, що несимволічні джерела, які органічно закладені в її тілі, випромінюють надто розсіяне світло» [1, 57].

Символічні орієнтири в культурі людина успадковує вже готовими, додаючи до них дещицю власних конструкцій, опертих на особистий досвід. Поведінка людини формується під дією двох чинників: з одного боту, це явища і процеси, які контролюються вродженими механізмами, а з другого — все те, що контролюється механізмами культури. Однак межа між першим і другим є непевною і нестійкою: «Між тим, що говорить наше тіло, і тим, що ми повинні знати для того, щоб функціонувати, міститься вакуум, який ми змушені самі заповнити, і ми заповнюємо його інформацією (чи дезінформацією), яку надає нам наша культура» [1, 62].