Образ Наполеона в «Війні і мирі»
Автор справедливо вважає, що людина, оцінюючи якесь явище, оцінює й себе, обов’язково надаючи собі не те чи інше значення. Якщо людина визнає великим жодним чином не порівняти з них із життям, почуттями, або й вороже всьому, що він любить і цінує у своїй особистому житті, отже він визнає своє нікчема. Цінувати те, що зневажає заперечує тебе, отже не цінувати себе. Л. Н. Толстой незгодний із… Читати ще >
Образ Наполеона в «Війні і мирі» (реферат, курсова, диплом, контрольна)
Образ Наполеона в «Війни і мире».
Образ Наполеона в «Війні і мирі» — одна з геніальних художніх відкриттів Л. Н. Толстого. У вашому романі французький імператор чи діє у той період, що він перетворився з буржуазного революціонера в деспота і завойовника. Щоденникові записи Толстого у період роботи над «Війною й цивілізованим світом» показують, що він дотримувався свідомому намеренью — зірвати з Наполеона ореол помилкового величі. Кумир Наполеона — слава, велич, тобто думка про неї іншим людям. Закономірно, що він прагне словами і зовнішністю виробляти на людей певне враження. Звідси його пристрасть до позі і фразі. Не стільки якості особистості Наполеона, скільки обов’язкові атрибути її положення «великого «людини. Актерствуя, він цурається справжньої, справжнього життя, «з її суттєвими інтересами, здоров’я, хвороби, праці, отдыха… с інтересами думки, науки, поезії, музики, любові, дружби, ненависті, пристрастей «. Та роль, яку у світі Наполеон, не вимагає вищих якостей, навпаки, вона можливе тільки у тому, хто цурається людського у собі. «Часом не тільки генія та яких-небудь особливих якостей непотрібно хорошому полководцеві, але навпаки, він повинен відсутність самих вищих та кращих людських якостейлюбові, поезії, ніжності, філософського, допитливого сумніви. Для Толстого Наполеонне велика людина, а неповноцінний, ущербною человек.
Наполеон — «кат народів». По Толстому, зло несе людям людина нещасний, який знає радостей істинної життя. Письменник хоче навіяти своїх читачів думку, що виправдовувати все жорстокість і злочину війни може лише людина, втративши справжнє уявлення себе й у світі. Таким і він Наполеон. Коли він оглядає полі Бородінської битви полі бою, засіяне трупами, то тут уперше, як у Толстой, «особисте людське почуття коротке мить узяло гору з того штучним приводом життя, якому служив тривалий час. Його собі переносив ті страждання і той смерть, що він бачив на полі бою. Важкість голови і грудях нагадувала йому про можливість для нього страждань і смерть». Але це почуття, пише Толстой, було коротким, миттєвим. Наполеону доводиться приховувати відсутність живої людської почуття, імітувати його. Отримавши подарунок від дружини портрет сина, хлопчика, «він підійшов до портрета й вдав замисленою ніжності. Він відчував, що той, що він скаже і зробить тепер, — є історія. І здавалося, що краще, що може зробити тепер, — те, щоб разом з своїм величчю… щоб він виказав, в протилежності цього величі, найпростішу батьківську ніжність».
Наполеон здатний розуміти переживання іншим людям (а Толстого те ж саме, що ні почуватися людиною). Це Наполеона готовим «…виконувати ту жорстоку, сумну і важку, нелюдську роль, яка призначалася». Тим часом, за Толстим, чоловік і суспільство живі саме «особистим людським почуттям».
«Личное людське почуття» рятує П'єра Безухова, коли його, підозрюваного в шпигунстві, наводять на допит до маршалу Дава. П'єр, положиста, що його засудили розстріляти, розмірковує: «Хто ж це нарешті карав, вбивав, позбавляв його — П'єра, із його спогадами, прагненнями, надіями, думками? Хто робив це? І П'єр відчував, що це був ніхто. То справді був порядок, склад обставин». Але тоді як людях, виконуючих вимоги цього «порядку», з’являється людське почуття, воно вороже «порядку» і спасительно в людини. Це відчуття і врятувало П'єра. «Обидва вони широко в цієї хвилини погано передчували незліченну кількість речей і зрозуміли, сто вони обидва діти людства, що вони братья».
Когда Л. Н. Толстой говорить про ставлення істориків до «великим людям», і зокрема до Наполеону, він залишає дуже спокійну епічну манеру розповіді й ми чуємо жагучий голос Толстого — проповідника. Та заодно автор «Війни та світу» залишається послідовним, суворими й оригінальним мислителем. Неважко іронізувати над Толстим, надають у мнимій величі визнаним історичним особам. Важче дати раду суть його поглядів, оцінок і зіставити їх. «І нікому на думку прийде, — заявляв Толстой, — що визнання величі, невимірного мірою доброго та поганого, є лише визнання своєї нікчемності і незмірною дрібниці». Багато дорікали Л. Н. Толстого над його необ'єктивне зображення Наполеона, але, наскільки ми знаємо, хто б спростував його аргументів. Толстой, як це йому властиво, переводить проблему з объективно-отвлеченной площини у жизненно-личностную, він звертається не лише у розуму людини, але цілісного людині, для її достоинству.
Автор справедливо вважає, що людина, оцінюючи якесь явище, оцінює й себе, обов’язково надаючи собі не те чи інше значення. Якщо людина визнає великим жодним чином не порівняти з них із життям, почуттями, або й вороже всьому, що він любить і цінує у своїй особистому житті, отже він визнає своє нікчема. Цінувати те, що зневажає заперечує тебе, отже не цінувати себе. Л. Н. Толстой незгодний із уявленням про те, ніби хід історії визначається окремими особистостями. Цей погляд вважає «…як неправильним, нерозумним, а й противним всьому суті людському». До того ж «суті людському», Не тільки до розуму свого читача й поводиться Левко Миколайович Толстой.
При підготовці даної праці були використані матеріали з сайту internet.